Європейські практики підтримки сталого розвитку сільських територій у контексті удосконалення земельних відносин

Мета статті - проаналізувати законодавчі акти та практики Євросоюзу і окремих його країн щодо сталого розвитку сільських територій у контексті вдосконалення земельних відносин і можливість їх адаптації до умов України з урахуванням набрання чинності Угоди про асоціацію з ЄС.

Методика дослідження. Використано методи дослідження: емпіричний - щодо підтримки Європейським Союзом сталого розвитку сільських територій та органічного виробництва. Проведено порівняльний аналіз напрямів використання коштів підтримки сільського розвитку країнами ЄС. Використано метод рядів динаміки й графічної візуалізації матеріалу при аналізі тенденцій розвитку органічного сектору.

Результати дослідження. Здійснено аналіз політики сталого розвитку сільських територій ЄС в контексті удосконалення земельних відносин. Наведено обсяги фінансування країн-членів ЄС на період 2014-2020 рр. із Європейського аграрного фонду розвитку сільських територій. На прикладі Франції, Німеччини та Польщі показано відповідальні координуючі органи, пріоритети й завдання програм, спрямованих на розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем збалансованого сільського розвитку. Висвітлено стан та перспективи органічного виробництва в ЄС як складової земельних відносин, процесу екологізації та поширення доброчесних практик фермерами. Описано секторальні зобов'язання України як асоційованого члена ЄС щодо зближення політики і законодавства в галузі сільського господарства та розвитку сільських територій.

Елементи наукової новизни. Удосконалено форми і методи державного впливу на розвиток сільських територій. На відміну від існуючих в Україні теоретико-методичних розробок і прикладних організаційно-економічних механізмів у сфері регіонального менеджменту, запропоновано відійти від вузькогалузевого підходу до багатофункціонального розвитку.

Практична значущість. Можливість імплементації досвіду ЄС у вітчизняну практику реалізації сталого розвитку сільських територій та органічного виробництва в руслі виконання Угоди про асоціацію України з ЄС забезпечить зближення політики і законодавства в галузі сільського господарства та розвитку сільських територій.

Ключові слова: спільна аграрна політика, сталий розвиток сільських територій, земельні відносини, органічне виробництво, малі сімейні ферми, доброчесні практики сільськогосподарського виробництва, Угода про асоціацію України з ЄС.

Abstract

The purpose of the article is to analyze the legislative acts and practices of the European Union and its individual countries regarding the sustainable rural development in terms of land relations improving and the possibility of their adaptation to the Ukrainian conditions, taking into account the becoming valid of the Association Agreement with the EU.

Research results. The analysis of the policy of sustainable rural development in the EU in terms of land relations improving has been made. The amounts of financing of the EU member states for the period of 2014-2020 from the European Agricultural Fund for Rural Development have been presented. The example of France, Germany and Poland shows the responsible coordinating authorities, the priorities and objectives of the programs aimed at solving the economic, social and environmental problems of balanced rural development. The status and prospects of organic production in the EU as a component of land relations, the process of ecolo-gization and the spread of good practices by farmers have been highlighted. Sectoral commitments of Ukraine as an associate member of the EU on approximation of policies and legislation in the field of agriculture and rural development have been described.

Цель статьи - проанализировать законодательные акты и практики Евросоюза и отдельных его стран по устойчивому развитию сельских территорий в контексте совершенствования земельных отношений и возможность их адаптации к условиям Украины с учетом вступления в силу Соглашения об ассоциации с ЕС.

Методика исследования. Использованы методы: эмпирический по поддержке Европейским Союзом устойчивого развития сельских территорий и органического производства. Применен сравнительный анализ направлений использования средств поддержки сельского развития странами ЕС. Использован метод рядов динамики и графической визуализации материала при анализе тенденций развития органического сектора.

Результаты исследования. Осуществлен анализ устойчивого развития сельских территорий ЕС в контексте усовершенствования земельных отношений. Приведены объемы финансирования стран-членов ЕС на период 2014-2020 гг. с Европейского аграрного фонда развития сельских территорий. На примере Франции, Германии и Польши показано ответственные координирующие органы, приоритеты и задачи программ, направленных на решение экономических, социальных и экологических проблем сбалансированного сельского развития. Отражены состояние и перспективы органического производства в ЕС как составляющей земельных отношений, процесса экологизации и распространения добропорядочных практик фермерами. Описаны секторальные обязательства Украины как ассоциированного члена ЕС по сближению политик и законодательства в области сельского хозяйства и развития сельских территорий.

Элементы научной новизны. Усовершенствованы формы и методы государственного воздействия на развитие сельских территорий. В отличие от существующих в Украине теоретико-методических разработок и прикладных организационно-экономических механизмов в сфере регионального менеджмента, предложено отойти от узкоотраслевого подхода к многофункциональному развитию.

Практическая значимость. Возможность имплементации опыта ЕС в отечественную практику реализации устойчивого развития сельских территорий и органического производства в русле выполнения Соглашения об ассоциации Украины с ЕС обеспечит сближение политики и законодательства в сфере сельского хозяйства и развития сельских территорий.

Ключевые слова: совместная аграрная политика, устойчивое развитие сельских территорий, земельные отношения, органическое производство, малые семейные фермы, добропорядочные практики сельскохозяйственного производства, Соглашение об ассоциации Украины с ЕС.

земельний сільський фінансування

Постановка проблеми. Історія аграрних відносин України, аналіз діючих стратегічних планів і цільових державних програм та нормативно-правових актів щодо їх реалізації свідчить, що сталий розвиток сільських територій ототожнюється з розвитком базової галузі економіки - сільським господарством. Логіка така: чим вищі темпи його розвитку, тим більше коштів можна спрямувати на потреби села. На практиці такі очікування не підтвердилися. Через недооцінювання сільських територій як стратегічного об'єкта управління, невизнання їх багатофункціональної ролі щодо забезпечення належного життєвого простору порушуються засади сталого розвитку. За останнє десятиліття зниження рівня та якості життя на селі, руйнування соціальної й виробничої інфраструктури, депопуляція сільських територій, високий рівень безробіття, погіршення навколишнього середовища пояснюються, зокрема, недосконалістю земельних відносин, експансією агрохолдингів аграрного сектору економіки, зосередженням ними земель сільськогосподарського призначення, монополізацією інфраструктури ринків збуту аграрної продукції, недобросовісною конкуренцією щодо малих і середніх підприємств на селі.

У подальшому сталий розвиток сільських територій залежатиме від двох основних чинників: запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення та поглиблення євроінтеграційних процесів у цій сфері. Отже, для України надзвичайно корисним і повчальним є досвід країн Євросоюзу щодо законодавчого регулювання форм, методів та механізмів підтримання сталого розвитку сільських територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблем сталого розвитку сільських територій в контексті аграрної реформи, зміни форм власності на землю, трансформації організаційно-правових форм господарювання, державної регіональної політики, ефективності цільових програм підтримки соціальної і виробничої інфраструктури займаються провідні українські економісти-аграрники: О.М. Бородіна [1], Я.М. Гадзало, В.М. Жук [2], Т.О. Зінчук [3], Л.В. Молдаван [4], О.М. Могильний [5], Т.О. Осташко [6], О.Л. Попова [7], І.В. Прокопа [8], О.В. Ходаківська [9], Г.В. Черевко [13] та ін.

Мета статті - проаналізувати законодавчі акти та практики Євросоюзу і окремих його країн щодо сталого розвитку сільських територій у контексті вдосконалення земельних відносин та можливість їх адаптації до умов України з набранням чинності Угоди про асоціацію з ЄС.

Виклад основних результатів дослідження. Термін «сільська територія» (місцевість) в європейських країнах - територія, розташована на значній відстані від центрів ділової активності, тобто поза межами міст. Через це сільське населення відчуває певні труднощі з отриманням комплексу базових соціальних, медичних, освітніх, культурних, інформаційних та інших послуг. Як правило, сюди належать території, розвиток яких залежить від результатів діяльності домінуючої галузі - сільського господарства. На таких територіях обмежені можливості щодо зайнятості населення, створення нових робочих місць, отримання доходів домогосподарствами і, як наслідок, - не забезпечуються загальноприйняті стандарти життя.

В основу політики розвитку сільських територій закладено цілі, пов'язані зі створенням міських соціальних стандартів життя, збільшенням їх внеску в економіку країн, відновленням виробничої і соціальної інфраструктури, охороною природних ресурсів, примноженням історично-культурної спадщини тощо [1]. Різноманітний спектр економічних, соціальних та екологічних проблем потребував постійної модернізації політики ЄС через розроблення нормативно-правових актів та створення інститутів наддержавного і національного регулювання сталого сільського розвитку, а також низки неурядових самоврядних організацій.

Європейська політика розвитку сільських територій фінансується за рахунок Європейського аграрного фонду їх розвитку (the European Agricultural Fundfor Rural Development -- EAFRD), бюджетом якого передбачено 99,6 млрд евро на 2014-2020 рр. На цей період розроблено 118 різних програм розвитку сільських територій в усіх країнах ЄС, серед них 20 представили по одній, а решта країн - по дві і більше програм [1, 14].

У першу десятку рейтингу (в діапазоні від 11385 до 3431 млн евро), за обсягами фінансування програм розвитку сільських територій, потрапили сім країн так званих «старожилів» ЄС (Німеччина, Італія, Франція - засновники ЄС та Іспанія, Великобританія, Греція, Португалія) і дві країни (Польща, Угорщина), які приєдналися до цього інтеграційного об'єднання у 2004 році та Румунія - у 2007 році (табл. 1). Топ-10 заплановано скерувати 73,8 млн евро, або 74,1% від загальної суми, передбаченої EAFRD для всіх 28 країн - членів ЄС. Проте кошти з Європейського аграрного фонду розвитку сільських районів не виділяються в автоматичному режимі, чи за принципом «кому скільки потрібно». Кожна держава має розробити інклюзивні програми і пройти певні процедури щодо ухвалення їх в структурах євро-комісії. В окремих країнах цим займаються спеціально підготовлені фахівці консалтингових (дорадчих) служб.

Таблиця 1 Фінансування програм розвитку сільських територій (EAFRD) на період 2014-2020 рр., млн евро

Джерело: Побудовано автором за [9].

На програми сільського розвитку Франції, Німеччини та Польщі припадає 29,428 млрд евро, або майже 40%, що заплановано для перших десяти країн у рейтингу.

Аналіз стратегічних цілей, спільних завдань і основних заходів щодо сільських територій трьох найбільших країн ЄС дає підстави стверджувати про спрямування коштів винятково на сталий (збалансований) їх розвиток.

Економічна компонента включає: запровадження інновацій в сільському, лісовому і рибному господарствах та на сільських територіях; фінансова підтримка виробників у районах із несприятливими природно-кліматичними умовами; розвиток у сільській місцевості несільськогосподарських видів діяльності; створення сприятливих умов для підвищення конкурентоспроможності малих ферм, їх кооперативів та молодих фермерів; відшкодування збитків, завданих стихійними лихами; надання податкових преференцій фермерам, які беруть участь у розвитку сільських територій за місцем їх реєстрації.

Соціальне спрямування забезпечується: інвестиціями в інфраструктуру сільських територій; інформуванням про фінансові можливості програм розвитку сільських громад; розвиток сфери різноманітних послуг; підтримання і примноження культурної спадщини; розвиток інфраструктури зеленого та аграрного туризму; інвестиції в освіту, консультаційні послуги і дорадництво тощо.

Екологічна складова передбачає ресурсну можливість, спрямовану на такі напрями: збереження і відтворення родючості ґрунтів та раціонального використання інших природних ресурсів; започаткування і ведення органічного сільськогосподарського виробництва; заохочення фермерів до екологізації їх діяльності та дотримання принципів сільськогосподарських доброчесних практик; управління модернізацією сільських ландшафтів; збереження біорізноманіття.

Серед пріоритетних напрямів сталого розвитку сільських територій в ЄС особливе значення приділяється доброчесним сільськогосподарським практикам. Адже сучасне сільське господарство в гонитві за конкурентною врожайністю культур і продуктивністю тварин інтенсивно експлуатує природні ресурси, невпинно нарощує техногенне навантаження на довкілля, надмірно використовуючи синтетичні добрива, агрохімікати, біологічно активні добавки, в тому числі стимулятори росту, заборонені лікарські препарати тощо. Бізнесові технології в аграрному виробництві, як правило, виправдовуються необхідністю розв'язання продовольчої проблеми, але водночас загострюють іншу, не менш важливу для всього людства - глобальну екологічну проблему.

Вимоги щодо належних аграрних практик з метою збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціонального використання водних, лісових ресурсів, охорони навколишнього середовища та збереження біорізноманіття містяться в нормативно-правових актах ЄС, які подано в додатку XXXVIII до глави 17 «Сільське господарство та розвиток сільських територій» Угоди про Асоціацію України з ЄС. Акти ЄС формують систему так званих правил «взаємної згоди» виробників, споживачів продовольства і місцевих громад. Лише при їх дотриманні фермери можуть брати участь у програмах розвитку сільського господарства. І навпаки - у разі порушення екологічних вимог застосовуються санкції, розмір яких залежить від завданої шкоди довкіллю на конкретних сільських територіях. Використовуються також додаткові податкові механізми для тих господарюючих суб'єктів, які в значних обсягах застосовують мінеральні добрива, засоби захисту рослин, стимулятори росту, інші препарати, що потенційно несуть загрозу здоров'ю та життю людей і тварин [9].

Наразі європейські фермери застосовують органічне виробництво, що є складовою земельних відносин, має одночасно економічний, соціальний і екологічний ефект та визнано необхідною передумовою сталого (збалансованого) розвитку сільських територій європейського континенту.

Запровадження органічного виробництва в Європі за період 1999-2009 рр. привело до зростання площ у 2,5 раза - від 3,7 до 9,3 млн га (рисунок). Останні роки темпи дещо уповільнилися, хоча попит на світовому ринку органічної продукції набагато перевищує її пропозицію й має тенденцію до зростання. Зокрема, у 1999 р. він оцінювався в 15 млрд дол. США на рік, у 2006 р. становив близько 30 млрд дол., а в 2015 р. сягнув 81,6 млрд дол. США. Темпи збільшення становлять 10-15% щороку. Левова частка органічної продукції реалізується у розвинутих країнах світу. Зокрема, близько 90% загального її споживання припадає на країни Західної Європи та Північної Америки [10, 15]. З урахуванням дедалі зростаючих вимог споживачів до якості й безпечності продовольства та збільшенням попиту населення країн, які демонструють наздоганяючу динаміку росту своїх економік порівняно зі світовими лідерами, ЄС запровадив низку програм підтримки органічного виробництва та низку актів щодо його регулювання Регламент Ради № 834/2007 від 28.06.2007 про органічне виробництво та маркування органічної продукції; Регламент Комісії № 889/2008 від 05.09.2008, що визначає детальні правила імплементації Регламенту Ради № 834/2007 про органічне виробництво та маркування органічної продукції стосовно органічного виробництва, маркування і контролю; Регламент Комісії № 1235/2008 від 08.12.2008, що визначає правила імплементації Регламенту Ради № 834/2007 про умови імпорту органічних продуктів з третіх країн; Рекомендація Комісії від 23.07.2003 щодо принципів розвитку національних стратегій та найкращих практик задля забезпечення співіснування генетично модифікованих зернових та традиційного і органічного виробництва (фермерства)..

Рис. 1 Площа сільськогосподарських угідь, зайнятих під органічним виробництвом у Європі, 1985-2011 рр.

Джерело: Побудовано за даними [9, 10, 17].

Дані таблиці 2 свідчать про значну фінансову підтримку європейським фермерам, які переорієнтовують своє виробництво на органічні стандарти. Причому в усіх наведених країнах субсидії на перехідний період від традиційних технологій ведення господарства до органічного виробництва значно більші, хоча й неоднакові за розмірами. Це пов'язано з тим, що в перехідний період товаровиробники інвестують значні кошти, але реалізують продукцію за цінами, нижчими ніж на органічну. Отримуючи менші прибутки вони несуть додаткові витрати на засоби виробництва, навчання працівників, набуття ними необхідних компетентностей з органічного виробництва. Розмір виплат також суттєво залежить від призначення сільськогосподарських угідь. На садівництво та ягідництво в Німеччині у розрахунку на 1 га фермерам спрямовується 950 евро на перехідний період і 750 евро на сертифіковане виробництво, у Франції -- 461 і 395 евро відповідно.

Таблиця 2. Прямі виплати для започаткування і ведення сільського господарства за органічними технологіями в окремих державах-членах ЄС, євро/га (2013 р.)*

Джерело: [9].

Експерти відмічають, що масштабне розширення Евросоюзу у 2004 р. дало новий поштовх для науково-прикладних розвідок таких організаційно-виробничих структур та технологій ведення сільського господарства, котрі сприятимуть стабілізації кількості зайнятих. Актуальною є ця проблема для країн із значним аграрним потенціалом та порівняно великою часткою працівників, зайнятих у галузі сільського господарства. Небезпідставно вважається, що в умовах жорсткої конкуренції на регіональних і глобальних агропродовольчих ринках модернізувати західноєвропейську модель господарства, зберігши при цьому робочі місця в малих організаційно-правових формах аграрного виробництва (особливо сімейного типу), можна за умов повернення до екстенсивних технологій та освоєння методів органічного сільського господарства.

Додатковим засобом впливу на мотивацію фермерів щодо збільшення виробництва органічної продукції і відповідного створення нових робочих місць стало делегування країнам - членам ЄС права самим визначати розміри прямих субсидій національним товаровиробникам, залежно від дотримання ними певних екологічних нормативних вимог і стандартів, а також спрямування до 20% загальних обсягів фінансування на сталий розвиток сільських територій.

Практика європейських держав показала: незважаючи на високі затрати при виробництві органічної продукції, ефективніше працюють саме малі (сімейні) та середні фермерські господарства площею сільськогосподарських угідь 30-35 га. І лише у Великобританії вони у 4-5 разів вищі. При цьому зберігаються існуючі та створюються нові робочі місця, є потужний імпульс для розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості, відновлюються агроландшафти, а відтак - дотримуються вимоги щодо сталого розвитку аграрної економіки. Це важливо в умовах загострення конкурентної боротьби на регіональних і глобальному агропродовольчих ринках [18].

Висновки

1. Соціально-економічне відставання сільських територій від міст зумовлено комплексом як об'єктивних, так і суб'єктивних історичних причин. Деструктивні тенденції у вимірі сталого сільського розвитку характерні для всього світу. Не вдалося уникнути цього явища і країнам-членам ЄС. Особливо загострилися проблеми нерівності у зв'язку з останньою хвилею розширення за рахунок держав Центральної і Східної Європи. Адже їх економіки не повною мірою відповідали Копенгагенським критеріям членства. Проте спрямування значних ресурсів, інноваційний регіональний менеджмент, удосконалення земельних відносин, підтримка розвитку ферм сімейного типу та екологізація виробництва відкрили нову перспективу для сталого розвитку депресивних сільських територій.

2. Зближення політик і законодавства України та ЄС у земельних відносинах, децентралізація влади, проведення реформ в освіті, медицині, культурі, соціальному страхуванні, житловому будівництві, комунальному господарстві та інших життєво важливих сферах для сільського населення відкриває для України реальний шанс здійснити перехід на інноваційну модель інклюзивного сталого розвитку сільських територій з урахуванням особливостей кожного регіону.

Подальші наукові дослідження мають спрямовуватися на науково-прикладні з тематики сталого розвитку сільських територій в умовах виконання Україною взятих на себе зобов'язань як асоційованого члена ЄС. Ця категорія має розглядатися як об'єктивний процес, що відбувається у певних економіко-соціально-екологічних координатах просторової системи. При цьому важливо усвідомити на всіх рівнях державної політики, що сільський розвиток не вимірюється лише показниками ефективності галузей аграрного сектору економіки. Це зумовлює необхідність пошуку абсолютно інших інтегральних критеріїв його оцінювання.

Список бібліографічних посилань

1. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграцїї: монографія / авт. кол.: Бетлій М. та ін.; за ред. О.М. Бородіної. Ужгород: ІВА, 2006. 486 с.

2. Гадзало Я.М., Жук В.М. Наукові основи розвитку аграрного підприємництва та сільських територій за селозберігаючою моделлю: наукова доповідь. Київ: ННЦ «ІАЕ». 2015. 40 с.

3. Зінчук Т.О. Нова парадигма сільського розвитку Європейського Союзу: перспектива для України. Актуальні проблеми економіки. 2007. № 11. C. 104-114.

4. Молдаван Л.В. Збереження та відтворення природного ресурсу сільського господарства: досвід країн ЄС та його адаптація до умов України. Сучасні проблеми та перспективи сталого розвитку сільських територій: Збірник матеріалів Шістнадцятого конгр. вчен. економістів-аграрників та Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 1 черв. 2017 р. / редкол.: Ю.О. Лупенко, П.Т. Саблук та ін. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2017. C. 200-205.

5. Могильний О.М. Зайнятість сільського населення: нові виклики щодо екологізації аграрного сектору відповідно до європейських вимог. Ринок праці та зайнятість населення. 2014. № 3 (40). C. 5-10.

6. Осташко Т.О. Ризики для сільського господарства від встановлення зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Економіка України. 2011. № 3. C.57-69.

7. Попова О.Л. Сталий розвиток агросфери України: політика і механізми; НАН України, Ін-т економіки та прогнозує. Київ, 2009. 352 с.

8. Прокопа І.В. Підтримка сімейного типу агрогосподарювання як засіб сприяння сільському розвитку: українські реалії та практика ЄС / Сучасні проблеми та перспективи сталого розвитку сільських територій: Збірник матеріалів Шістнадцятого конгр. вчен. економістів-аграрників та Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 1 черв. 2017 р. / редкол.: Ю.О. Лупенко, П.Т. Саблук та ін. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2017. C. 238-239.

9. Ходаківська О.В. Екологізація аграрного виробництва: монографія. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2015. 350 с.

10. Ходаківська О.В. Органічне виробництво: світові тенденції та українські реалії. Землевпорядний вісник. 2017. № 8. C. 22-27.

11. Ходаківська О.В., Юрченко І.В. Регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення: досвід країн ЄС. Економіка АПК. 2017. № 5. C. 78-85.

12. Левек Р., Ходаківська О.В., Юрченко І.В. Моделі регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в країнах ЄС. Економіка АПК. 2017. № 10. C. 5-12.

13. Черевко Г.В., Черевко І.Г. Зрівноважений розвиток сільських територій. Аграрна економіка. 2010. № 1-2. C. 32-38.

14. Європейський досвід законодавчого регулювання державної підтримки та розвитку сільських населених пунктів.

15. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

16. Wilier, H., Lernoud, J. (2017). The World of Organic Agriculture. Statistics and Emerging Trends. FiBL, IFOAM 2017, Auflage Leitfaden. Handbuch. 340 p.

17. FiBL & ZMP Survey 2013. The organic products market.

Размещено на Allbest.ru