Достатня потужність орного шару є однією з основних умов придатності ґрунту для вирощування озимого ріпаку. Ріпак потребує родючих ґрунтів із середнім вмістом гумусу та нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину. Найпридатнішими для його вирощування є темно-сірі та сірі лісові ґрунти, чорноземи, дерново-підзолисті, дернові та дерново-глеюваті з легко- та середньосуглинковим механічним складом.

Завдяки глибоко проникаючому стрижневому кореню ріпак здатний забезпечувати себе з більш глибоких шарів водою та поживними речовинами, а також компенсувати несприятливі кліматичні умови.

Озимий ріпак потребує родючих ґрунтів із задовільною водо- та повітропроникністю, з нормальною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину. Високий і стабільний урожай отримують при розміщенні ріпаку на ґрунтах з такою агрохімічною характеристикою:

· Вміст гумусу, % - не менш ніж 1, 1;

· Кислотність ґрунту (рН) - 5, 8-6, 5;

· Калій, мг на 100 г ґрунту - 12, 0-14, 5;

· Фосфор, мг на 100 г ґрунту - 6, 0-7, 5;

· Магній, мг на 100 г ґрунту - 5, 0-7, 0;

· Бор, мг на 1 кг ґрунту - 0, 25;

· Марганець, мг на 1 кг ґрунту - 10-15;

· Сірка, мг на 1 кг ґрунту - 30-60.

Непридатні для вирощування ріпаку ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод та легкого складу (піски, торфяники), а також площі з крутими схилами.

Потреба в елементах живлення

Забезпечення поживними речовинами є визначальним фактором доброго розвитку ріпаку, зимостійкості рослин, їх стійкості проти хвороб та шкідників, а в результаті - його продуктивності. Для створення 1 т врожаю насіння ріпак виносить із ґрунту: азоту - 45-80 кг; фосфору - 18-40 кг; калію - 25-100 кг; кальцію - 30-150 кг; магнію - 5-15 кг; сірки - 30-45 кг.

Близько 15-25% поживних речовин ріпак використовує з ґрунтових запасів, а решту доцільно вносити у вигляді органічних та мінеральних добрив.

Повне використання рослинами мінеральних елементів живлення можливе лише за умови забезпечення всіма елементами. Нестача одного з них гальмує засвоєння інших і в кінцевому результаті негативно позначається на урожайності.

Як усі хрестоцвіті, ріпак має високу потребу в азоті. Величину дози азоту оптимізують за допомогою балансового методу, виходячи з родючості ґрунту, стану посівів і величини програмованої врожайності. Потреба в азоті проявляється у ріпаку від початку вегетації до бутонізації. Зі всієї кількості азоту восени рослини використовують близько 20%, на початку відновлення вегетації - 36%, на початку цвітіння - 31%, наприкінці цвітіння - 10%. Виходячи з цього восени під посіви озимого ріпаку доцільно вносити не більш ніж 25% (25-30 кг/га) азоту від його сумарної потреби. Решту дози використовують для весняного підживлення рослин у два прийоми. Важливим критерієм для визначення строку першого внесення азотних добрив є можливість виходу техніки в поле (по мерзлоталому ґрунті) - 30-40 кг/га азоту. Оптимальним строком внесення другої дози є фаза появи великих бруньок, як правило, через 4-6 тижнів після першого підживлення, але до початку цвітіння. Кількість мінерального азоту під час другого підживлення повинна становити 60-80 кг/га.

Фосфор необхідний для створення доброї кореневої системи, підвищення насіннєвої продуктивності, прискорення дозрівання, запобігає виляганню рослин. Цей елемент живлення рослини одержують переважно з ґрунтових запасів (70-80%). Якщо вміст фосфору нижчий за зазначену норму, виникає потреба в його додатковому внесенні.

Рослини ріпаку можуть засвоїти до 300 кг К₂О на гектарі, зокрема, впродовж осіннього періоду - до 70 кг. Найбільше калію рослини потребують у період осіннього розвитку і до цвітіння. Нестача цього елементу затримує ріст стебел, розвиток кореневої системи, знижує морозостійкість посівів, олійність насіння, підвищує схильність до вилягання, сприяє появі на листках червонувато-коричневих плям. Достатнє забезпечення рослин калієм посилює нектароутворення. Доза калію повинна становити 70-90 кг/га. Під ріпак придатні хлористий калій, калійна сіль, нітроамофоска, амофоска. Вносять їх під основний або передпосівний обробіток грунту.

Для зниження втрат калію від вимивання, а також постійного забезпечення ним рослин на малородючих піщаних і супіщаних грунтах 50-70% калійних добрив доцільно використовувати восени, а решту - рано навесні. Як правило, фосфорно-калійні добрива під ріпак вносять один раз, перед сівбою.

Для збалансованого живлення рослинам потрібні мікроелементи. Озимий ріпак позитивно реагує на внесення трьох мікроелементів: бору, молібдену й марганцю.

Бор позитивно впливає на метаболізм сахаридів та їх перенесення. Рослини інтенсивніше споживають бор на грунтах з більш високим вмістом калію. Ознаки бор-дефіциту підсилюються при нестачі кальцію. Уражується конус наростання та кінчики коріння. Рослина утворює гілки, але вони швидко відмирають. Сповільнюється ріст у довжину, стебло стає занадто товстим, часто розтріскується і в пазухах листків проростають сторонні відростки.

При нестачі молібдену рослини погано ростуть, листки деформуються, товстіють. Дефіцит молібдену мають грунти з кислою реакцією.

Потреба рослин у марганці найбільше спостерігається на грунтах з нейтральною і лужною реакцією.

2. Обробіток ґрунту

Органічні добрива які вносять під ріпак не повинні мати насіння бур'янів і хвороботворних мікроорганізмів. Вологість гною повинна складати 55-78% вміст поживних елементів (ІЧПРК) не нижче відповідно 0, 62%, 0, 34% і 0, 64%, а вміст органічної речовини 22, 3%.

На півночі Німеччини встановлена середня допустима кількість використання азоту з рідкого гною в залежності від місяця внесення. Так в серпні, березні і квітні з рідкого гною використовується 50% азоту, в вересні - 30% азоту, в травні і жовтні 20% азоту.

На ґрунтах, де зароблена солома попередника, обов'язково треба внести восени 5-20кг азоту на 1 т соломи, тобто 25-100кг азоту на гектар, так як азот який знаходиться в ґрунті при її перепріванні використовується ґрунтовими мікроорганізмами. Для даної мети можна використовувати рідкий гній.

Дослідженнями Шпаар Д встановлено, що з підвищенням доз азотних добрив урожайність хоч і зростає, але абсолютні величини її приросту на одиницю внесеного азоту знижується. Великі дози азоту (250-300 кг/га), як правило, не дають очікуваної віддачі.

За даними багаторічних досліджень відомо, що на піщаних суглинках і суглинистих пісках дозу азотного добрива можна розрахувати, виходячи з оптимальної величини 6кг азоту на 1ц насіння. Для досягнення врожайності на рівні 2, 5-3 т/га потрібно 150-180 кг/га азоту.

Багаторічні дослідження на суглинкових піщаних ґрунтах і оміщанених суглинках в Мекленбурзі (Німеччина) показали, що з підвищенням доз азотного удобрення врожайність хоча і росте, проте абсолютні величини приросту знижуються. Так найкращий приріст врожаю 0, Зт/га був при внесенні 50 кг/га азотних добрив, дещо менший приріст врожаю 0, 27 і 0, 22 т/га при внесенні 100 і 150 кг/га азотних добрив відповідно. Найвищий приріст 0, 17 т/га врожаю насіння ріпаку спостерігається на варіанті де вносили 20 т/га азотних добрив.

В двох господарствах Білорусії отримана наступна прибавка урожаю при підвищенні доз азотних добрив 80 кг/га азоту - врожайність 2, 09-2, 14 т/га, 120 кг/га азоту - урожайність 2, 30-2, 74 т/га. Досліди в Білорусії і на Поліссі України показують, що азотні добрива не компенсують затримку при посіві навіть на два тижні. Так при своєчасному посіві найбільша врожайність спостерігається на варіанті де вносили 120 кг/га азоту і складає 2, 83 т/га ріпаку. При внесенні 60 і 90 кг/га азоту врожайність ріпаку відповідно зменшується і складає 2, 47 і 2, 68 т/га. При затримці посіву на два тижні значно знижується врожайність ріпаку, так на варіанті з внесенням 120 кг/га азоту - врожай становить 2, 29 т/га. Зменшення доз азоту до 60 і 90 кг/га призводить до істотного зниження врожайності 1, 91 і 2, 14 т/га відповідно.

Не рекомендується вносити всю дозу азотних добрив одразу. Першу дозу вносять перед посівом або відразу після посіву, другу - вносять в фазі росту стебла. Як правило цього достатньо для формування компонентів врожайності. Не рекомендується відходить від даної схеми при пізньому посіві. При ранньому посіві і доброму стані рослин на піщаних ґрунтах можна внести і третю дозу до 20 кг/га азоту. Третю дозу можна вносити у вигляді підживлення розчином аміачної селітри і сечовини в фазу бутонізації.

Дослідженнями Г.І.Каричковської встановлено, що найбільше азоту рослини ріпаку виносили при внесенні азотних добрив під передпосівну культивацію, особливо цей показник зростав при використанні сульфат амонію.

Фосфор рослини одержують переважно з ґрунтових запасів (70-80%). Добре, якщо в 100г грунту міститься не менше 6-8 мг фосфору. При цьому важливо підтримувати показник рН грунту. Якщо вміст фосфору нижчий від зазначеної норми, виникає потреба внести понад встановлену норму 100-120кг/га фосфору. Однак у водоохоронних зонах через загрозу евтрофії (особливо для поверхневих водойм) такі дози фосфорних добрив навіть на виснажених ділянках недопустимі. Наприклад, у водоохоронних зонах Німеччини максимальні дози внесення фосфорних добрив (кг/га) мають такі обмеження: 50 - при використанні поверхневих вод, 60 - з використанням підземних вод.

Для отримання врожаю ріпаку від 2 до 3 т/га рекомендуються наступні дози фосфорних добрив. Для отримання врожаю 2 т/га вносять 60 кг/га фосфору, 2, 5-3 т/га вносять відповідно 65-70 кг/га фосфору із добрив [7].

На багатих на К₂0 і добре угноєних ґрунтах достатньою нормою калію буде 70-100 кг/га, на бідних, без гною 150-170 кг/га. На дерново-підзолистих поверхнево слабооглеєних ґрунтах, середньо забезпечених обмінним калієм, достатньо внести К₂0 120-150 кг/га без гною. Під ріпак придатні хлористий калій, калійна сіль, калімагнезія, каїніт, амофоска. Вносять їх під основний або передпосівний обробіток ґрунту [15].

На легких суглинкових і супіщаних ґрунтах із достатньо високим вмістом обмінного калію для того, щоб одержати з 1га 3, 0-3, 5 т насіння ріпаку, потрібно внести 150-200 кг/га К₂0.

Для зменшення втрат калію від вимивання, а також постійного забезпечення ним рослин на малородючих піщаних і супіщаних ґрунтах 50-- 70% калійних добрив доцільно вносити рано навесні. Як правило, фосфорно-калійні добрива вносять один раз, перед сівбою.

Як показують результати дослідів повноцінне калійне живлення підвищує врожайність ріпаку на 0, 2-0, 3 т/га, а також вміст олії в насінні ріпаку. Так на варіантах, де не вносять калійні добрива врожай становить 3, 14 т/га і вміст олії 43, 95%. На варіантах де вносили 40%- калійну сіль врожай становив 3, 20 т/га, а вміст олії 46, 52%. Найкращий врожай насіння ріпаку спостерігається на варіанті де вноситься сульфат калію 3, 33 т/га, процентний вміст олії складає 48, 22%. Щоб одержати 10 ц насіння ріпаку, потрібно 5-8 кг/га магнію. Середня забезпеченість ґрунту магнієм дає змогу одержати додатково насіння 2, 0-2, 5 т/га. Внесення магнієвих добрив підвищує врожайність

Вплив гною на врожай насіння ріпаку після різних попередників характеризується такими показниками: внесення 25 т/га після бобового попередника забезпечує приріст урожаю в середньому 0, 22 т/га; після ярих і озимих трав'яних сумішок - 0, 26; ячменю озимого - 0, 25; після жита - 0, 31 т/га.

За даними польських дослідників, на фоні однакового рівня фосфорно-калійного живлення внесення 25 т/га гною дало приріст урожаю насіння 0, 23 т/га порівняно з урожаєм без гною й азотних добрив; при внесенні 60 кг/га азоту приріст становив 0, 76 т/га, а на фот ще й 25 т/га гною - 1, 02 т/га. Таким чином, від гною врожайність зросла лише на 0, 26 т/га. Подальше збільшення норми азоту зменшувало вплив гною.

Отже, високий урожай ріпаку можна одержати після різних попередників і без внесення гною, але на фоні достатнього забезпечення мінеральними азотними добривами. При нестачі мінеральних добрив гній та інша органіка можуть бути основним джерелом поживних речовин для ріпаку. Вносять їх під попередник (однорічні трави, озимі зернові, в тому числі ячмінь) або безпосередньо під ріпак. Але якщо через внесення гною доведеться запізнитися з оранкою, то краще передбачити більшу дозу азотних мінеральних добрив для весняного підживлення.

В умовах Полісся на дерново-підзолистих ґрунтах застосування мінеральних добрив, їх сумісне внесення з вапном істотно підвищує урожайність насіння, збільшує вихід високоякісної олії. Внесення добрив стимулювало зачне накопичення сухої речовини особливо в період інтенсивного росту ріпаку. На удобрених варіантах продуктивний потенціал ріпаку реалізувався за рахунок показників елементів структури урожаю, а саме кількості стручків і маси насіння з однієї рослини.

Досліди, які були проведені, щодо застосування різних доз мінеральних добрив та стимуляторів росту цеоліт на сірому лісовому грунті показали, що найвищий рівень урожайності 2, 86 т/га отримано у варіантах за внесення N₃₅Р₆₀К₆₀ під посівну культивацію, N₃₀- у підживлення (фаза бутонізації -початок цвітіння) та застосування цеовіту, що забезпечувало приріст 1, 0 т/га насіння порівняно з контролем (1, 86 т/га). Внесення стимулятора росту сприяло формуванню врожайності насіння на рівні 2, 47 т/га, що на 0, 61 т/га перевищило контрольний варіант внесення N₃₅Р₆₀К₆₀ в основне удобрення та N₄₅ у фазі бутонізації - початок цвітіння і застосування стимулятора росту сприяло збільшеню врожайності насіння порівняно з контролем на 0, 29 т/га, На варіантах де не проводилось обприскування рослин цеолітом врожайність коливається від 1, 90 т/га до 2, 72 т/га.

Найвищий врожай насіння ріпаку отриманий після попередника - озимої пшениці ( 1, 72 т/га ). При вирощуванні ярого ріпаку після гороху і ярого ячменю отримано врожай 1, 69 т/га і 1, 66 т/га відповідно. Найнижчий врожай рослини отримано на варіантах де попередниками були соняшник і ярий ріпак 1, 34 т/га і 1, 27 т/га відповідно.

Щоб забезпечити вищу економічну ефективність від внесення мікродобрив, їх доцільніше вносити як позакореневе підживлення разом.

Висновок

Головною причиною низького врожаю ріпаку є порушення агротехніки вирощування культури - недотримання раціональної сівозміни, системи основного і передпосівного обробітку ґрунту, системи удобрення і захисту посівів від шкідливих організмів.

Однією із основних складових технології вирощування ріпаку є забезпечення рослин елементами мінерального живлення під запрограмований врожай. При цьому треба враховувати фази розвитку ріпаку в які відбувається закладка елементів врожаю. Відсутність збалансованого повноцінного живлення в цей період може, в залежності від етапу онтогенезу, зменшити урожай на 10-50%. Отже, розробка технологій удобрення ріпаку, які забезпечують високу продуктивність рослини є актуальною.

ріпак озимий добриво ґрунт

Список використаної літератури

1. Абрамик М.І. Формування асиміляційної поверхні ріпаку озимого за різних способів основного обробітку грунту та мінерального живлення / Абрамик М.І., Лис Н.М // - Збірник наукових праць «Передгірне та гірське землеробство і тваринництво», 2012. - С. 106-110.

2. Абрамык М.И. Влияние агротехники и минерального питания на биоэнергетические и экономические показатели выращивания рапса озимого / Абрамык М.И., Лыс Н.Н. // - Сборник научных трудов: Земледелие, растениеводство, селекция: настоящее и будущее, г. Жодино Белоруссия, 2012. - С. 67-69.

3. Абрамик М. І. Рекомендації з вирощування ріпаку озимого з оліями олеїнового та ерукового типів. /М. І. Абрамик, І. М. Кифорук, В. О. Мазур, О. М. Стельмах, С. І. Мойсей // Івано-Франківськ. - 2013. - 24 с.

4. Бакаєв О.О. Економічні моделі економічного зростання / О.О. Бакаєв, В.І.Грищенко, Л.І.Бажан // - К.: Наукова думка, 2005. - 188 с.

5. Безручко О.І. Шкодочинність бур'янів у посівах сільськогосподарських культур / Безручко О.І. // Агроінком. - 1998. - № 1 - 2. - С. 18 - 20.

6. Гайдаш В.Д. Ріпак - стратегічна культура / Гайдаш В.Д. // Вісник аграрної наук. - 2004. - № 7. - С. 100. - 104.

7. Доспехов Б.А. Методика Полевого опыта /Доспехов Б.А. // - М.: Агропромиздат, 1985. - 351 с.

8. Лазар Т.І. Інтенсивна технологія вирощування ріпаку озимого /Т.І. Лазар та. Ін. // - Київ: Мін. АПК, 2009. - 32 с.

9. Ковальчук Г.М. Ріпак озимий - цінна олійна і кормова культура /Г.М.Ковальчук // - К.: Урожай, 2007. - 112 с.

10. Лис Н.М. Вплив способів основного обробітку ґрунту на продуктивність ріпаку озимого в умовах Передкарпаття. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.01 - загальне землеробство. - Національний аграрний університет: Київ, 2008. - 22 с.

Размещено на Allbest.ru