Стратегічні напрями підвищення ефективності використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення

Вибір напрямів стратегічного розвитку потенціалу земель сільськогосподарського при-значення безпосередньо пов'язаний із форму-ванням стратегічного управління, що забез-печує раціональне використання потенціалу на близьку й далеку перспективи.

Доведено необхідність адаптувати ка-тегорію «стратегічне планування» стосовно потенціалу земель сільськогосподарського призначення. Ми трактуємо, цю категорію, як системно синтезовану і спрямовану на довго-строкову перспективу сукупність взаємоза-лежних суб'єктів та об'єктів планування, які взаємодіють у процесі розроблення та реалі-зації стратегії використання потенціалу таких земель. У зв'язку з цим положення щодо пла-нування використання потенціалу земель сіль-ськогосподарського призначення передбачають формулювання пріоритетів з метою встанов-лення між органами влади та суб'єктами зем-лекористування розуміння векторів земельної політики, а безпосередньо процес планування з реалізацією відповідних заходів має впису-вати в певні правила, регламенти, стандарти, забезпечувати раціональне та ефективне сіль-ськогосподарське землекористування.

Цього можна досягти, якщо домогтися збалансованості у використанні, відтворенні та охороні земельних ресурсів, забезпечити раціональну територіальну організацію ви-користання земель сільськогосподарського призначення та їх охорону, удосконалити ор-ганізацію земельних відносин у сфері сільсько-господарського землекористування, підвищити ефективність використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення та його відтворення.

Модель процесу стратегічного плану-вання ефективного використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення має ґрунтуватися на поетапному проведенні цього процесу. На першому етапі проводиться аналіз наявного стану потенціалу таких, який формує уявлення про його рівні і елементи які до нього входять. На другому етапі на кожному з рівнів діагностики встановлюються два від-хилення від прогнозованого рівня розвитку. Значення вище прийнятого в рамках стратегії розвитку характеризує найбільш сприятливу ситуацію; нижній поріг ефективної реалізації стратегічних рішень розвитку визначає не-сприятливу, але допустиму й прогнозовану ситуацію розвитку. Третій етап моделі форму-вання стратегії розвитку передбачає виділення ключових (пріоритетних) груп на всіх рівнях, здатних забезпечити найбільш оптимальний рівень розвитку всього потенціалу земель сіль-ськогосподарського призначення.

Еколого-економічна ефективність вико-ристання потенціалу земель сільськогоспо-дарського призначення залежить від того, на-скільки ефективно використовуються основні його складові. Ґрунтуючись на результатах практичної діяльності, можна стверджувати, що висока результативність використання по-тенціалу досягається лише в разі тісної вза-ємодії всіх складових виробничого процесу. Досягти високих показників можна тільки при ефективному використанні наявних потенцій-них можливостей та застосуванні заходів щодо підвищення еколого-економічної ефективнос-ті сільськогосподарського виробництва. При цьому важливо не допустити зниження рівня виробництва, враховуючи наявні виробничі потужності, що для розвитку галузі сільського господарства є важливою умовою [3].

Основні напрями підвищення ефективнос-ті використання потенціалу сільськогосподар-ських підприємств, показано на рис. 1.

Одним з головних елементів у системі за-ходів з поліпшення якісного стану ґрунтів є підвищення еколого-економічної ефективності землекористування. Але, на жаль, нині якіс-ний стан землі погіршується, тому потрібно вживати термінових заходів для зниження цієї негативної тенденції. Завдяки внесенню добрив та застосуванню науково обґрунтованих сівозмін досягається оптимальне землекорис-тування -- збільшується виробництво сіль-ськогосподарської продукції та зберігається якості землі [5].

Основними важелями, що впливають на сільськогосподарське землекористування, є використання у виробництві сівозмін та нових технологій обробітку ґрунту. Проте ці заходи збільшують собівартість, оскільки механічний обробіток ґрунту один з найзатратніших про-цесів. Низька забезпеченість технікою й гостра нестача фінансових ресурсів на їхнє утримання не дають змоги повною мірою здійснити заходи зі збереження ґрунтової родючості.

З аналізу статистичних даних видно, що від зниження забезпеченості сільськогоспо-дарською технікою залежить об'єм продукції. Тому слід розробити програми й заходи щодо підвищення рівня технічного забезпечення за-для ефективнішого обробітку ґрунту.

Природно-кліматичні умови є одним з найважливіших чинників, які впливають на ефективність використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення. Клімат спонукає коригувати структуру посівів, врахо-вуючи прогноз на вегетаційний період.

На виробіток одного працівника вплива-ють такі чинники: кількість відпрацьованих днів за місяць, середня тривалість робочого дня, структура виробничого персоналу та рівень кваліфікації. Сезонність є одним із чинників, що знижують ефективність використання ро-бочого часу [6].

У той же час на обсяг валової продукції впливають матеріальні витрати, оскільки ви-робничий процес безпосередньо пов'язаний зі споживанням сировини, матеріалів та ін. При цьому слід сказати що такий важливий момент, що витрати потрібно розподіляти між основними засобами виробництва та трудовими ресурсами раціонально.

Оскільки витрати на закупівлю посадко-вого матеріалу, добрив, утримання будівель та МТП тощо визначають рівень використання зазначених вище ресурсів, то еколого-еконо- мічна ефективність їх використання більше залежить від того, наскільки ефективно їх ви-користовують.

Лише оптимальна виробнича структура дасть змогу результативно використовувати потенціал земель сільськогосподарського при-значення через ефективне використання всіх інших чинників виробництва.

Спеціалізація виробництва має великий вплив на ефективність використання ресурсів, які залучаються у виробництво. Структуру виробництва формують зовнішні та внутрішні чинники. Саме чітка спеціалізація, яка врахо-вує наявні ресурси, дає змогу підприємствам підвищити свій рівень рентабельності.

Відповідно до Земельного кодексу Укра-їни [8], землі підлягають охороні, а їхнє ви-користання має здійснюватися відповідно до цільового та дозволеного до використання, правового режиму земель.

Цільові програми дасть змогу сформувати ефективне сільськогосподарське виробництво й використати потенціал земель сільськогоспо-дарського призначення, розвивати пріоритет-ні напрями господарювання, взаємопов'язані та інтегровані в комплексну систему заходів державної підтримки, які забезпечували б со-ціально-економічний розвиток регіону.

Кошти держпідтримки мають спрямову-ватися на заходи щодо збереження родючості ґрунтів, придбання мінеральних добрив, засобів захисту рослин та елітного насіння. Одним з на-прямів державної підтримки в минулому було субсидування на придбання та ремонту сіль-ськогосподарської техніки, що відіграло значну роль у своєчасному та якісному проведенні сільськогосподарських робіт. Велике значен-ня надавалося впровадженню перспективних економічних технологій. У цьому плані енер-гозберігаючими й одночасно ґрунтозахисними є мінімальний та нульовий обробіток ґрунту, які допускають істотне скорочення агротехнічних операцій. Із застосуванням таких технологій знижується вплив на ґрунт негативних чин-ників (ущільнення ґрунту, руйнування його структури, порушення водного режиму), вони удвічі менш енергоємні і на 10-15 кг знижують витрату пального на один гектар оброблюваної площі, що економічно вигідно, особливо в умо-вах високих цін на енергоносії.

Категорію «стратегічне планування» щодо потенціалу земель сільськогосподарського при-значення ми трактуємо як системно синтезова-ну і спрямовану на довгострокову перспективу сукупність взаємозалежних суб'єктів і об'єктів планування, які взаємодіють між собою в про-цесі розроблення та реалізації стратегії вико-ристання потенціалу земель сільськогосподар-ського призначення. З огляду на це, положення щодо планування використання потенціалу таких земель передбачають формулювання відповідних пріоритетів задля встановлення між органами влади та суб'єктами землеко-ристування розуміння векторів земельної по-літики.