Размещено на http://www.allbest.ru/

Селекція овець



1. Генетико-популяційні параметри продуктивності овець

Наявність великої кількості порід різного напряму продуктивності й з різною товщиною вовнового покриву не тільки забезпечує одержання різноманітної продукції, а й дає змогу ефективно організовувати селекційну роботу на основі гетерогенності у породних ресурсах. Разом з тим з такими видовими характеристиками, як багатоплідність та відносно короткий генераційний інтервал, вівці стають цінним об'єктом досліджень генетиків-популяціоністів.

Методами генетико-статистичного аналізу можна оцінювати для кожної отари чи лінії частку генетичної мінливості й зумовленості конкретної ознаки. Останні здебільшого залежать від паратипових впливів, тобто фенотипова мінливість є високою. Це ускладнює дослідження, як і явище полігенії за кількісними ознаками, які фактично є основними в селекції тварин, зокрема овець. Тому найчастіше в популяції чи породі (її структурних елементах) визначають коефіцієнт успадковуваності. За його допомогою здійснюють відбір за фенотипом, що гарантує отримання нащадків від кращих батьків.

За господарсько-корисними ознаками овець спадкові зумовлені відмінності на рівні популяцій стосуються всіх їхніх показників. Досліджено складну генетичну зумовленість вовни. Схрещування популяцій з тонкою вовною (породи меринос, рамбульє) і змішаною (каракульські, курдючні і маньчжурські) показує, що перше покоління нащадків характеризується досить високим вмістом грубих волокон. Щодо популяцій вивчено характер успадкування різних компонентів вовни і різні варіанти впливу генотипів батьківської або материнської породи на нащадків. Виявлено, що певна кількість ознак зберігає тенденцію проміжного успадкування. Деякі особливості спостерігаються, наприклад, при успадкуванні складок шкіри. Відомо, що ягнята з малоскладчастою шкірою розвиваються інтенсивніше порівняно з іншими. При збільшенні складчастості у батьків нащадки мають найкоротшу вовну.

Звичайно овець розводять і для отримання високоякісного м'яса. Фенотипова мінливість показників м'ясної продукції здебільшого зумовлена паратиповими факторами, й зосередження при цьому уваги на поліпшенні паратипу має привести до поліпшення м'ясності багатьох популяцій овець. Деякі з порід мають середню й високу успадковуваність, що свідчить про можливості генетичного поліпшення їх завдяки селекції в популяціях.

Одним із важливих факторів господарсько-корисної ефективності популяцій є плодючість. У межах різних популяцій і порід вона широко варіює і становить 118-129 ягнят на 100 маток. Успадковуваність цієї ознаки може становити 5-10%, що свідчить про значний вплив на неї паратипових факторів, що можуть значно поліпшити плодючість (табл. 1).

Таблиця 1. Успадковуваність деяких ознак овець

Ознака	Успадковуваність, %
Кількість новонароджених ягнят Маса до відлучення Середньодобовий приріст після відлучення Оцінка туші Якість вовни	10-15 30-35 40-45 20-25 25-50

Як видно з таблиці, найбільш успадковуваною ознакою є швидкість росту овець, тому масовий відбір їх за цією характеристикою має бути ефективним засобом поліпшення популяцій.

У селекційній роботі зооінженер завжди оцінює тип продуктивності й екстер'єр тварин. Овець із явними вадами (неправильний прикус, недостатній зір, надмірна складчастість шкіри, курячі груди, низька якість м'яса та ін.) вибраковують із племінної отари, а підбір і відбір проводять тільки за живою масою, кількістю і якістю вовни і типом тілобудови. Заслуговує на увагу використання в популяціях так званого коригувального підбору. При цьому вівцематок із високою продуктивністю (але з вадами екстер'єру) спарюють із високоякісними баранами і тим самим коригують їх вади протягом кількох поколінь. Цей принцип використовують для поліпшення багатьох ознак, особливо ефективний він у селекційно-генетичній роботі з вівцями.

У селекції тварин відома висока (інколи середня) успадковуваність за показниками якості, завдяки цьому вона є основним фактором генетичного поліпшення популяцій. Звичайно ці показники визначають лише після забою тварин, і тому відбір ознак у цьому напрямі здійснюють за продуктивністю близьких родичів. Щодо цього повні сибси дають більше інформації, ніж напівсибси. Це пояснюється тим, що пробанд має вдвічі більше загальних генів із сибсами, ніж напівсибсами. Проте використання даних про якість туш повних сибсів обмежується стосовно двієнь. Можна оцінювати якість туш і за нащадками баранів: усіх поліпшувачів слід використовувати в популяціях. Так здійснюється розведення за лініями.

Маса руна і якість вовни варіюють залежно не лише від генотипів порід, а й від зон, отар та виходу ягнят. Успадковуваність багатьох ознак вовни є досить високою і достатньою для того, щоб використовувати метод парування кращих із кращими і досягати генетичного поліпшення нащадків.

Можливе припущення, що швидкий ріст тварин в усі періоди вирощування й відгодівлі детермінують одні і ті ж гени. Як доведено, антагонізму між ознаками не існує, тому селекція на підвищену масу тіла у будь-який період життя має привести до поліпшення цієї ознаки в інші періоди. Жива маса в усі дорослі періоди коливається від середньої до високої, тому відбір за цією ознакою стає ефективним. Коефіцієнти кореляції показують, що швидкий ріст ягнят після відлучення пов'язаний із меншими витратами кормів на одиницю приросту маси тіла. Це дає підстави сподіватися на те, що відбір за більш швидким ростом тварин після відлучення сприятиме поліпшенню обох ознак.

Сучасні технології ведення вівчарства часто використовують напрацювання цитогенетичних служб племінного контролю. Так відомо, що в соматичних клітинах тварин - 54 хромосоми (52А + XX або ХY), серед яких 3 пари великих метацентриків і 23 пари акроцентриців. Х-хромосома є найбільшим акроцентриком, а Y-хромосома - найменшим субметацентриком. Щодо овець установлено наявність спонтанної анеуплодії, частота якої корелює з віком тварин, тому найбільший її рівень (до 19%) характерний для новонароджених ягнят, тоді як у тварин віком 2-3 роки частота аберацій зменшується до 14%, але у віці 6-7 років знову досягає рівня новонароджених.

У популяційній генетиці багатьох видів сільськогосподарських тварин добре відомі наслідки інбридингу. Інколи він виявляється дефектами, втратою життєздатності та здатності до відтворення.

Нині у світі налічується кількасот порід овець, але чистопородне розведення практикується в Україні лише в деяких господарствах. Більшість отар складається із високопродуктивних поліпшених чи помісних маток без достатньої інформації про батьківські породи. Тому у вівчарстві давно є потенційні можливості для підвищення продуктивності за рахунок систематичних схрещувань. Різні породи, досить поширені в Україні, мають видатні якості за різними господарсько-корисними ознаками. Деякі популяції в породах є бездоганними у виробництві тонкої вовни, інші - у виробництві м'яса. Окремі породи високоплідні й можуть розмножуватися протягом усього року. Це дає змогу селекціонерам комбінувати ознаки в бажаних пропорціях у гібридів і одночасно збільшувати виробництво вовни і м'яса .

Найбільший ефект від схрещування - відсоток життєздатних ягнят від народження до відлучення - у гібридів кількість відлучених ягнят на 100 маток у середньому на 14,6% більша, ніж у чистопородних.

Отже, за схрещування популяцій двох порід, що різняться високим виходом ягнят, буде одержано більше ягнят порівняно з породами, що різняться низьким виходом ягнят. Незважаючи на те, що в обох випадках ступінь гетерозису буває однаковим, плодючість може значно різнитись тим, що середні її показники у порід - учасників схрещувань різні. Можливо, це явище в популяціях порід екстраполюється й на інші ознаки.

За схрещування різних популяцій маса ягнят при відлученні збільшується на 5-7%, а дорослих - до 15% порівняно з чистопородними. Помісі порівняно з чистопородними мають більший настриг вовни, інтенсивніший ріст і підвищену життєздатність.

Результати три-, чотирипородних схрещувань свідчать, що помісні матки мають бути результатом комбінацій порід, кращих за показниками відтворення, молочності, за материнськими якостями, кількістю і якістю вовни. А барани повинні бути чистопородними, переважати за показниками росту, якості туш, статевої потенції та високої запліднювальної здатності.

В Україні добре відомі результати селекції в окремих популяціях, спрямованої на формування високої продуктивності шляхом відбору вівцематок. Фактично досягнуто генетичного прогресу за довжиною штапелю, типом тілобудови і складчастістю шкіри шиї. Проте маса тіла і настриг вовни дещо знижувалися. Селекція на багатососковість у популяціях багатьох порід не дала відповіді на питання про можливий зв'язок між кількістю сосків у матки та її плодючістю й молочністю. Спочатку відбір вівцематок на збільшення кількості сосків був ефективний і зупинився при кількості їх 4. Успадковуваність цієї ознаки становила близько 14% у популяції, де було досягнуто стабілізації кількості сосків, тобто коли адитивна генетична мінливість цієї ознаки вичерпалася. Можливо, що сосковість і більша кількість сосків у маток виявляються внаслідок комбінації генів з неадитивним ефектом, і тому масовий відбір на збільшення кількості сосків до більш як 4 став неефективним.

Із фізіологічних ознак багатьох популяцій овець добре визначено породні відмінності за складом і вмістом гемоглобіну, кількістю еритроцитів крові. Так, гемоглобіни типів А, В, С найпоширеніші в межах чистопородних популяцій, а помісі зазвичай є гетерогенними. Саме останні продукували більше вовни. Дослідами встановлено досить широкі коливання в популяціях вмісту калію в еритроцитах: висока концентрація калію неповно домінує над низькою. Серед груп крові (в овець, як відомо, відкрито шість генетичних систем крові) у різних популяціях овець спостерігається певна різноманітність і поєднання антигенів. Основними напрямами практичного застосування результатів цих досліджень поряд із паспортизацією порід овець є встановлення імуногенетичних маркерів, знання геногеографії виду. Сьогодні описано 16 генетичних систем крові, що складаються з 89 антигенів. Наприклад, вивчення системи С дало змогу встановити механізм синтезу глутатіону (GSН), утворення якого залежить від амінокислоти цистін. А захворювання на хабертіоз рідше трапляється у популяціях каракульських овець із генотипом МаМа системи М. Хвороба скрепі в овець найвірогідніша в отарах, де дослідники визначають алелі ОІА-А4, ОLА-А8 і ОLА-В6 за комплексом гістосумісності ОLА, який досить ґрунтовно вивчив і описав Р.Мілло (1983). Відомою є і вища продуктивність нащадків, отриманих від парування баранів кавказької тонкорунної породи із трансферином типу АС і вівцематок типу АА і АD. Вивчення білкового поліморфізму дало змогу встановити і значно вищу стійкість проти нематод шотландських чорноголових овець з гемоглобіном А, ніж аналогів з гемоглобіном В, та інші корисні практичні характеристики. Ці матеріали допомагають глибше зрозуміти походження тварин, генетичну спорідненість популяцій і ліній, створювати на відповідних територіях чи за певних умов відповідні популяції „адаптованих” до них отар овець.

Заслуговує на увагу селекціонерів використання імуногенетики в роботі з поліпшення спадковості овець, зокрема залежності ембріонального росту ягнят від імунобіологічної тотожності батьків, яку визначають за реакцією преципітації. Чим більше різняться батьківські пари за імунобіологічним показником, тим більшу масу за народження мають їхні нащадки. Кореляція тут коливається від 0,38±0,18 до 0,51±0,12. Така закономірність спостерігається щодо інтенсивності росту ягнят у постембріональний період.

Багато матеріалів є щодо позитивних кореляцій в овець між живою масою і настригом вовни, що дають змогу істотно підвищити ефективність селекційної роботи шляхом відбору тварин у популяціях. Ефективність проведеної в цьому напрямі роботи підтверджується такими даними:

1) кореляція між масою ягнят при народженні й у віці 12-15 місяців становить близько 50%;

кореляція маси ягнят за відлучення і майбутнього настригу вовни у ярочок - 35%;

густота вовни - настриг вовни - 0,12-0,53;

маса вовни - маса митої вовни - 0,81-0,93;

маса тіла - маса руна - 0,2-0,3;

довжина вовни - настриг вовни - 0,20-0,31

показники якості вовни за відлучення корелюють із показниками якості вовни тварин у річному віці.

Важливого практичного значення набула кореляція між типом конституції і смушковою продуктивністю овець. За першого схрещування одержано утричі більше ягнят з дрібними завитками порівняно з останнім. Отже, корелятивні залежності ознак переконують у тому, що однобічна селекція (за якоюсь однією ознакою продуктивності) на перший погляд завжди здається ефективнішою порівняно із селекцією за багатьма ознаками. Проте часто в першому випадку трапляються негативні залежності.



2. Оцінка племінної цінності баранів

господарський баран плодючість

У вівчарстві, а також у свинарстві, більше уваги приділяється оцінці ремонтних баранів за боковими родичами (напівсибсами), що сприятиме підвищенню ефективності відбору плідників у молодому віці. Ефективність відбору плідників за батьківським напівсибсам можна показати на прикладі роботи Новозеландського вченого Jackson. За їх даними регресія племінної цінності баранів на племінної цінності батьківських напівсибсів становила: за живою масою у віці 1 рік - 0,44; настригом вовни немитої - 0,30; якості вовни в балах - 0,13; товщині вовнових волокон - 0,57; висоті штапеля - 0,35; типу руна - 0,23.

Отже, що ефективний відбір за напівсибсами можна вести за ознаками, що мають високі коефіцієнти (жива маса, товщина і довжина вовнових волокон).

Для підвищення точності відбору і оцінки ремонтних баранів останнім часом в індекс племінної цінності стали вводити інформацію про власні показники і бокових родичів. Особливо така інформація має значення за оцінки баранів на випробувальних станціях. У подальшому, в зв'язку з впровадженням у практику племінної роботи методу поліовуляції і трансплантації ембріонів, буде надана можливість оцінки та відбору баранів-плідників за сибсами, що підвищуватиме ефективність селекції.

Слід відзначити, що в Південній Австралії, де вівчарство має найбільш високий рівень розвитку, ріст генетичного потенціалу тварин досягається за рахунок інтенсивного відбору баранів за власними показниками, якості сибсів і напівсибсів. Оцінка за потомством використовується лише для відбору ремонтних баранів за якістю батьківських напівсибсів.

Племінна цінність баранів визначається на основі показників продуктивності потомства. Попередня оцінка баранів проводиться за даними продуктивності потомства після відлучення. Остаточна оцінка проводиться за даними продуктивності потомства в 14-15-місячному віці за даними стрижки і проведення бонітування. Племінна цінність баранам надається на основі оцінки вірогідності різниці між середньою продуктивністю потомків і їх однолітків. Критерій вірогідності різниці (t) між середньою продуктивністю дочок і середньою продуктивністю однолітків визначається за формулою:

де і - середня продуктивність дочок і ровесниць за і-ою ознакою;

- квадрат стандартних помилок відповідно за дочками і ровесницями.

Помилка середньої величини ознаки за дочками і ровесницями визначається за формулою:

де д- середнє квадратичне відхилення ознаки;

n - кількість спостережень.

Поліпшувачами за окремими ознаками вважаються ті плідники, потомки яких статистично вірогідно перевищують ровесників, тобто при 30 дочках t ? 1,96. Такі ж вимоги висувають для оцінки вірогідності від'ємної різниці між показниками продуктивності потомків і ровесників для баранів-погіршувачів. До нейтральних відносять тих плідників, у яких невірогідна різниця (+, -) між продуктивністю потомків і ровесників.

Для оцінки племінної цінності баранів за комплексом ознак використовують індекси. Так для оцінки племінної цінності баранів за вовновою продуктивністю і розвитком їх за живою масою використовується наступний індекс:

І = 11,8 НВ - 0,35 ТВ + 0,43 ЖМ - 2,6 СШ - 2,3 ОМ

де НВ - настриг вовни; ТВ - товщина вовни; ЖМ - жива маса у віці 12 місяців; СШ - складчастість шкіри; ОМ - оброслість морди.

При визначенні вагових коефіцієнтів для кожної ознаки враховується прибуток від вовни і реалізації овець на м'ясо і коефіцієнти кореляції між ознаками. Використовуються й інші індекси, наприклад, за відгодівельними якостями. Складаючи індекс племінної цінності за комплексом ознак враховується також довголіття, габітус тіла.

Оскільки на рівень продуктивності потомків і ровесників баранів-плідників, що перевіряються впливає багато середовищних і генотипових факторів, а вони тим самим змінюють результати оцінки племінної цінності, тому при обробці даних на ПЕОМ застосовують метод найменших квадратів, на основі яких розроблена модель BLUP. Метод найменших квадратів і BLUP застосовують у племінній роботі з вівцями в Чехії, Словакії, Австралії, Болгарії. Так, в Австралії метод найменших квадратів використовувався за оцінки племінної цінності баранів породи дорсет. У математичній моделі враховувався вплив на показники м'ясної продуктивності овець таких факторів: лінія батька, вік матері, тип народження (одинці, двійні і т.і.), вирощування ягнят, стать ягнят.

Ефективність застосування цього методу вивчали шляхом визначення ступеня успадкування корегованих індексів племінної цінності. При цьому встановлена висока ступінь ефективності відбору за корегованим індексом за довжиною туші (h2 = 0,79 ± 0,26). Коефіцієнти успадкування індексів племінної цінності за відсотками ниркового жиру, товщиною жирового шару, вмісту м'якоті і жиру в туші перебували в межах від 0,30 до 0,55. Довжина кінцівок і забійний вихід характеризувався помірними і низькими коефіцієнтами успадкування індексів, відповідно 0,26 і 0,16. Близькими до 0 були коефіцієнти успадкування індексів за виходом цінних відрубів, кісток у туші, довжиною і шириною “м'язового вічка”.



3. Відбір у вівчарстві

3.1 Фактори ефективності відбору

господарський баран плодючість

Відбір обґрунтовано на понятті закономірностей спадковості та мінливості окремих ознак. Завдяки здатності тварин передавати свої якості через спадковість, забезпечується збереження цілісності породи і відмінностей її від інших порід. Разом з тим, спадкова основа тварин не є змінною, і ці обставини мають виключно важливе значення. Характер мінливості визначається індивідуальними особливостями кожної тварини і різнобічністю умов середовища, в якому розвивається організм.

На еволюції мериносових овець легко простежується закономірність успадкування і мінливості ознак. Сучасні тонкорунні породи успадковують від іспанських мериносів властивості виробництва тонкої однорідної вовни, яка має тільки з пухові волокна. Але якщо порівняти сучасних тонкорунних овець з іспанськими мериносами початку ХVІІІ століття за кількістю і деякими технологічними властивостями вовни, то можна бачити, які великі зміни відбувалися за цей період. Від іспанських мериносів у той час одержували по 1-2 кг вовни довжиною 2-3,5 см, тониною 16 мкм і менше, жива маса баранів - 36-40 кг, маток - 27-30 кг. Як бачимо, вони мають різкі відмінності від своїх прародичів.

У селекційній роботі важливе значення має ступінь успадкування різних господарсько-корисних ознак (табл. 2). Показники успадкування цих ознак у тонкорунних і напівтонкорунних овець за чистопородного розведення, коефіцієнт успадкування одних і тих самих ознак у межах однієї породи не є суворо визначеною величиною. Він (коефіцієнт успадкування) здебільшого залежить від племінних якостей, консерватизму спадкових властивостей тварин, рівня продуктивності, постійних умов годівлі, утримання і т.д.



Таблиця 2. Коефіцієнти успадкування різних ознак, % (за Кушніром)

Ознак	Значення
Маса за народження	30-61
Маса за відлучення	17-30
Маса у віці 1 року	40-61
Маса дорослої вівці	30-50
Маса немитої вовни	39-67
Маса митої вовни	40-60
Довжина вовни	24-56
Тонина вовни	35-60
Число звивин на одиницю довжини волокон	40-50
Число волокон на одиницю площі шкіри	30-60
Вирівняність вовни за тониною	40-50
Складчастість шкіри	20-50
Оброслість голови	40-60
Плодючість	10-20

Ефективність відбору в тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві залежить від багатьох факторів.

1-й фактор - ступінь успадкування даної властивості. Якщо, наприклад, відбір ведуть з метою збільшення довжини вовни або зміни складчастості шкіри у тонкорунних овець, то через те, що ці ознаки переважно зумовлені спадковістю, суттєвих змін у потомстві І покоління не буде. Для досягнення цього необхідно одержати декілька поколінь тварин. Інша справа, якщо бажають підвищити масу ягнят за відлучення. Дана ознака має середній коефіцієнт успадкування. А це означає, що відповідною годівлею маток і ягнят можна швидко досягнути позитивних результатів.

2-й фактор - інтенсивність відбору. Чим вищі вимоги ставляться до тварин за відбору до племінного ядра (селекційну групу), тим більшою мірою вони будуть перевершувати за власними даними решту стада. Якщо тварини, виділені в селекційну групу, є дійсно високопродуктивними й їх перевершення стійко успадковується, то і потомство, що залишається в першу чергу для поповнення стада, також якою мірою буде вищим за показники продуктивності решти стада. Але інтенсивність відбору і відсоток вибракування низькопродуктивних овець залежить від відтворення стада. Інтенсивність відбору за продуктивністю маток стада обмежена тим, що щорічно до 15-18% поголів'я вибраковують за віком та іншими причинами. Плідників відбирають більш ретельно.

3-й фактор - кількість ознак, за якими проводиться відбір (селекція). В мериносовому вівчарстві встановлено, що якщо ефективність селекції за однією тільки якоюсь ознакою признати за 100%, то при селекції за двома ознаками ефективність дорівнюватиме до 70%, а за трьома - до 60%, а за чотирма ознаками - 50%, тобто менше вдвічі. Ці дані свідчать про те, що чим більше селекційних ознак, тим повільніше проходить процес поліпшення кожної з них. Практика показує, що найбільший ефект одержують при відборі по можливості за меншою кількістю показників. Відомо, що настриг вовни залежить від величини вовни, довжини, густоти і тонини волокон, оброслості тулуба, ступеня складчастості шкіри і т.д. Природно, що одночасно вести селекцію і відбирати тварин з однаковими вимогами за всіма цими ознаками практично неможливо. Тому, звичайно відбирають 2-3 властивості, від яких у першу чергу залежить величина настригу і за ним ведуть селекцію, а останні тимчасово зберігають на досягнутому рівні. Після того, як за основними селекційними ознаками буде одержано бажані результати, велика увага приділяється іншим властивостям.

4-й фактор - умови зовнішнього середовища і перш за все умови годівлі та утримання. У овець зміна рівня годівлі підростаючих тварин впливає на будову тіла, інтенсивність росту, живу масу, запас шкіри і вовнову продуктивність. Проява спадковості і закріплення її досягається лише тоді, коли годівля і утримання відповідають спадковим задаткам. Тварин відбирають на основі оцінки їх за продуктивністю, походженням і якість потомства.



3.2 Відбір за продуктивністю

Поширення, доступність, ефективність цього методу пояснюється головним чином тим, що у вівчарстві як у баранів, так і у маток добре виражені ознаки продуктивності: жива маса, кількість і якість вовни, скоростиглість і м'ясні форми, плодючість маток і т.і., завдяки чому розводять овець тієї чи іншої породи. Якщо, наприклад, баран має довгу, густу і вирівняну за тониною вовну, добру оброслість, великий ріст і правильну будову тіла, то вже на основі цих даних він одержує відповідну оцінку і визначається подальше його використання.

Відбір маток за продуктивністю проводять також шляхом оцінки їх індивідуальних особливостей (при індивідуальному або класному бонітуванні) за живою масою і настригом вовни. За відбору м'ясо-вовнових овець велику увагу приділяють м'ясній та вовновій продуктивності.

Основні показники продуктивності та властивості тварин, за якими ведуть відбір у тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві такі: тип тварин і складчастість шкіри є комплексний показник, що оцінюється за конституцією, співвідношенням вовнової і м'ясної продуктивності і складчастості шкіри. Складчастість шкіри тонкорунних овець тісно пов'язана з конституцією, вовновою і м'ясною продуктивністю. Ступінь і форма складчастості визначається породою овець, а в самій породі - індивідуальними особливостями тварин. Тому в кожному стаді є тварини з помірною, нормальною складчастістю, характерною для даної породи, але недостатнім запасом шкіри.

Для тонкорунних овець вовнового і вовново-м'ясного напрямку нормальною складчастістю прийнято вважати таку, коли шкіра вільно облягає тулуб, є 1-3 поперечні складки на тулубі, непомітні у вовні. У деяких порід нормальною вважається складчастість, за якою на шиї є 1-2 неповні поперечні складки або повздовжня складка на нижній частині шиї у вигляді “бурди”, що закінчується на груднині “фартухом”. За такої складчастості тварини, як правило, мають довгу, густу і добре вирівняну за тониною вовну, кращу оброслість і дають більш високі настриги вовни. Разом з тим вони відрізняються доброю м'ясною продуктивністю, міцною конституцією.

Багатоскладчасті вівці в здебільшого мають більш коротку вовну, а тому і менш цінну.

Надмірна складчастість небажана для тонкорунних овець усіх напрямків.

Овець, які мають відхиляння від нормального типу складчастості в бік малоскладчастості, але з достатнім запасом шкіри у вигляді “бурди” і великої кількості менших складок на тулубі, використовують для племінних цілей. Малоскладчастих овець необхідно відрізняти від овець, у яких явно недостатній запас шкіри. Бідношкірі вівці, як правило, мають рідку вовну, погану оброслість черева і дають малі настриги вовни.

У скоростиглому м'ясо-вовновому вівчарстві складчастість шкіри великого значення не має. У цих овець перш за все має бути сильно розвинута мускулатура і підшкірна клітковина. Тварини цього напрямку продуктивності характеризуються повною відсутністю складок на шиї.

Густота вовни - важлива селекційна ознака, від якої значною мірою залежить її кількість. Чим густіша вовна на вівцях, тим за різних умов вищий настриг. Густота вовни здебільшого залежить від породи і становить від 4626 до 7001 см2. Густоту вовни на вівцях при бонітуванні визначають органолептично. За доброї густоти руно буває щільним, добре замкнутим і, щоб розкрити його, треба зробити деякі зусилля. В такі руна пил та інше побічне сміття проникають на невелику глибину - 1,5-2 см. За недостатньої густоти вовни, руно стає рідким, з відкритими кінцями штапелів, стороннє сміття в нього проникає глибше.

Довжина вовни - важлива властивість, на яку звертають увагу за підбору тварин. При цьому враховують, що на довжину вовни впливає годівля овець. При повноцінній безперебійній годівлі, коли до волосяних цибулин надходить достатня кількість поживних речовин, вовна росте відносно рівномірно. За поганої годівлі ріст вовни зменшується, а також значно зменшується довжина.

Відбираючи кращих тварин за довжиною вовни, необхідно звертати увагу на вирівняність волокон за довжиною на різних частинах тулуба, а також і в штапелі. Кращими рунами вважаються такі, з яких при сортуванні виділяється не більше двох сортів вовни за довжиною волокна. Тому за відбору тварин, особливо баранів-плідників, необхідно щоб вовна на різних частинах шкіри була якомога більше вирівняна за довжиною волокна. У племінній роботі необхідно мати на увазі, що подовження вовни сильно пов'язане з її густотою.

Великим недоліком тонкорунних овець є укорочена вовна і недостатня її густота на спині. У таких рунах, особливо за недостачі жиропоту, збільшується забрудненість і сухість верхніх кінців штапелю і в результаті того, що руно стає рихлим і незамкнутим, підвищується її засміченість. Баранів-плідників з укороченою і розрідженою вовною на спині для племінних цілей не використовують, а маток з таким недоліком не відносять до класу еліти.

Довжина вовни визначається в см шляхом виміру лінійкою висоти не розтягнутого штапелю або штапелю-косиці на боку безпосередньо за лопаткою з точністю до 0,5 см. У племінних овець, особливо у баранів-плідників, при визначенні довжини вовни роблять чотири виміри: на боку, на крижах, на спині та на череві. Кількість вовни, одержаної з однієї вівці в тонкорунному вовняному і вовняно-м'ясному вівчарстві, є головним показником відбору, оскільки ця продукція - основна мета розведення таких овець. У скоростиглому напівтонкорунному і тонкорунному вівчарстві першочергове значення при відборі має скороспілість, м'ясна продуктивність, та вовна.

При визначенні вовнової продуктивності необхідно знати вихід чистого волокна із немитої вовни. При цьому враховують, що це залежить не тільки від породи овець. Вихід чистого волокна значною мірою визначається індивідуальними властивостями тварин, здатністю виділяти ту або іншу кількість жиропоту, не говорячи вже про те, в якому стані є їх вовновий покрив, тобто ступінь його засміченості.

Наприклад, у тонкорунній породі:

а) вихід забрудненої вовни - 15,6 кг; чистої - 4,5 кг; вихід чистої вовни - 28,8%;

б) 15,6 кг - забрудненої вовни; чистої - 6,4; вихід - 41,1%;

в) 16,3 кг - забрудненої вовни; чистої - 5,7; вихід - 35,0%;

г) 16,3 кг - забрудненої вовни; чистої - 6,4; вихід - 39,2%.

Тонина вовни є також важливою властивістю, яка в поєднанні з довжиною визначає спосіб її використання. У мериносових овець тонина вовни відноситься до таких властивостей, що порівняно легко утримуються в необхідних межах і досить стійко успадковуються. У кожній породі овець тонина вовни деякою мірою є показником міцності конституції і визначає рівень продуктивності тварин. Тому, відбираючи тварин за тониною вовни, слід мати на увазі, що надмірна тонина вовни зменшує їх масу, а звідси і зменшується настриг. У зв'язку із збільшенням виробництва хімічних волокон сильно зростає потреба в мериносовій вовні 64-ї і 70-ї якості.

За розведення тонкорунних овець м'ясного напрямку найбільш бажана тонина вовни - це 64-60 якості. Така вовна найбільш типова для овець асканійської породи. Академік Іванов М.Ф. з приводу цього писав: ”. по-моєму, 64-та якість - це межа того, що може дати рамбульє. Якщо нам скажуть, що ми повинні дати якомога більше вовни 70-ї якості, то ми повинні будемо перебудовувати все наше племінне господарство”. Він вважав, що селекція, спрямована на одержання тварин з вовною 70-ї якості, призведе до корінної зміни конституційних і продуктивних якостей асканійських тонкорунних овець. У племінних баранів допускається вовна і 58-ї якості. Дана тонина вовни бажана і в овець породи прекос. У напівтонкорунному вівчарстві спостерігаються значно більші відхилення за тониною вовни. Чим довша вовна, тим грубіша вона має бути, і навпаки - коротка вовна більш тонка.

Вирівняність вовни за тониною волокон значною мірою визначає її якість. Овець з дійсно однаковою за тониною вовною практично не буває. Пояснюється це тим, що на різних частинах тулуба вовна має різну тонину. Ця властивість залежить також від породи, статі, віку, індивідуальних особливостей тварин. Але бажано, щоб різниця у вирівняності вовни на боці, крижах не перевищувала однієї якості. Тобто, якщо на боці вона буде 64-ї якості, то на крижах вона має бути не грубіше 60-ї, крім овець з невирівняною вовною. На окремих частинах тулуба зустрічаються тварини, у яких волокна невирівняні за тониною в штапелі. Баранів з невирівняною вовною в якості плідників не використовують. Невирівняність вовни за тониною стійко успадковується. При відбору тварин за вовновою продуктивністю велику увагу приділяють також кольору, блиску вовни і вмісту жиропоту.

Величина вівці є перш за все показником м'ясної продуктивності. Добре розвинутий кістяк і правильні форми будови тіла зумовлюють міцну конституцію, добре здоров'я і підвищену продуктивність овець. Тварини з широким та глибоким тулубом, довгою і рівною спиною, добре розвинутою грудною кліткою і задньою частиною тулуба дають багато м'яса. Разом з тим у більш великих за розмірами овець за інших рівних умов (довжини, густоти) буває вищий настриг вовни. У тонкорунному вівчарстві вовнового і вовново-м'ясного напряму величина тварин відіграє також суттєву роль. Але, оскільки головним завданням за розведення овець цих порід є одержання якомога більшої кількості і кращої якості вовни, то підвищити м'ясну продуктивність слід до такого рівня, за якого не знижується вовнова продуктивність. Причому м'ясна продуктивність у овець різних порід може бути різною. Не можна пред'являти однакові вимоги за м'ясною продуктивністю овець, наприклад, до асканійської породи і радянського мериноса.



3.3 Відбір за конституцією і екстер'єром

Конституційні і екстер'єрні особливості є обов'язковою умовою правильної оцінки племінних і продуктивних якостей тварин і недооцінка значення конституції за відбору може призвести до негативних наслідків. Тільки міцні і нормально розвинуті вівці мають добре здоров'я, високу продуктивність і пристосованість до тих умов, у яких їх розводять. Академік М.Ф.Іванов писав, що „...підбір за конституцією слід визнати основним і дуже важливим фактором у селекційній роботі, адже міцна і сильна конституція є запорукою здоров'я, витривалості й високої продуктивності”. Це твердження не втратило свого значення й досі. Відомо, що конституція тварин обумовлена анатомо-фізіологічними особливостями організму, його функціями і здатністю реагувати на зовнішнє середовище. Це загальне поняття про конституцію.

Але оскільки зоотехніку доводиться визначати і оцінювати конституцію вівці шляхом огляду її при бонітуванні, то до уваги беруть перш за все зовнішні ознаки, рівень продуктивності, а вже з цього роблять висновок про конституцію. Міцна конституція притаманна, як правило, тваринам, що мають міцний, нормально розвинутий кістяк, широкий і глибокий тулуб, добре розвинену грудну клітку і задню частину, широку і пряму постанову кінцівок, достатньо щільну шкіру, що вільно облягає тіло. Розвиток кістяка визначають за розвитком і співвідношенням кісток голови і тулуба, за товщиною кісток передніх і задніх кінцівок. Вузька, видовжена голова, плоский тулуб, тонкі кінцівки, а у баранів, крім того слабо розвинуті й зближені роги, свідчать про поганий розвиток кістяка. Надмірний його розвиток у овець також не бажаний, особливо у скоростиглих м'ясо-вовнових порід. Такий кістяк належить тваринам грубої конституції. Ці тварини пізньоспілі і дають порівняно менший вихід м'яса, адже кості в туші становлять більшу питому вагу.

Барани-плідники міцної конституції мають підвищену потенцію і виробляють більше сперми, а матки - високу плодючість і кращу молочність. У тварин міцної конституції шкура щільна, середньої товщини і міцна на розрив. Шкура на голові і кінцівках покрита густим і коротким волосом. Вовна в руні таких овець має нормальну густоту і тонину з правильною звивистістю і достатньою кількістю жиропоту.

У тварин ніжної конституції шкура тонка, а на вухах і біля очей - з рожевим відтінком; голова і кінцівки покриті рідким волосом. Для таких тварин характерна більш тонка вовна, слабака оброслість і підвищена звивистість вовнових волокон. Для оцінки екстер'єру використовують систему прямокутника, за якою визначають видатні статі і недоліки або відхилення від нормального розвитку, характерні тій чи іншій породі. Оброслість тварин рунною вовною, особливо черева, є важливим показником відбору за розведення тонкорунних і напівтонкорунних овець. Так як величина настригу вовни залежить від площі шкури, на якій росте вовна, та оброслості черева, площа якого дорівнює 1/6 частині поверхні вівці. Оброслість тварин, безумовно, має велике значення. Чим густіша і довша вовна на череві, тим більший її настриг. У тонкорунних овець оцінюють і оброслість голови. Оброслість черева пов'язана з довжиною і густотою вовни на інших частинах тулуба. При добрій густоті і довжині вовни на лопатках, боці і спині у багатьох тварин і добра оброслість черева. Погана оброслість черева стійко успадковується. Тому племінних баранів, що мають погану оброслість черева, не слід використовувати в стаді.

Жиропіт у руні тонкорунних і напівтонкорунних овець вкрай необхідний для збереження технічних властивостей вовни. При бонітуванні нестача, або надмірна кількість жиропоту обов'язково береться до уваги.

3.4 Відбір овець за походженням

Практика показує, що часто два барани, які вирощені в одному стаді і за однакових умов, подібні між собою за продуктивністю, при паруванні з одними і тими ж матками дають різне потомство. Це пояснюється тим, що плідники походять від різних батьків і мають неоднакову спадковість. Якщо предки тварин у ряді поколінь відрізнялися високою продуктивністю, то можна вважати, що і дана тварина буде високопродуктивною, особливо за відбору та підбору в певному напрямі та селекції за однією і тією ж ознакою. Велике значення має рівень продуктивності й племінні якості найближчих предків. Відоме походження дозволяє здійснити правильний відбір та підбір, застосувати лінійне розведення і міжлінійні кроси. Тому в племінних господарствах відбір тварин за продуктивністю тісно пов'язаний з відбором за походженням. З цією метою в усіх елітних, а також і першокласних маточних стадах, ведуть систематичний облік племінних і продуктивних якостей тварин.

У товарних стадах залишають на плем'я кращих тварин, одержаних від елітних і першокласних маток і елітних баранів-плідників.

У таких стадах велике значення має формування маточних стад залежно від їх класу, продуктивності й походження за батьком. При використанні на таких стадах високопродуктивних баранів-плідників і створенні для ярок добрих умов годівлі та утримання вирощують молодих маток, які за продуктивністю перевищують своїх матерів.

Відбір за походженням у поєднанні з відбором за продуктивністю - це засіб підвищення племінних і продуктивних якостей тонкорунних і напівтонкорунних овець.

3.5 Відбір за якістю потомства

господарський баран плодючість

Суть його полягає в тому, що баранів-плідників, відібраних за продуктивністю і походженням, перевіряють на стійкість передачі потомству притаманних їм господарсько-корисних якостей. З цією метою перевірених баранів парують з відповідною кількістю маток, і за якістю їх потомства дають оцінку. Відбір за якістю потомства порівняно з відбором за продуктивністю і походженням є найбільш складним і потребує тривалого часу не менше 1,5-2 роки. Якщо взяти до уваги, що баранів використовують для парування як правило в 1,5-річному віці, то кінцева оцінка їх може бути тільки тоді, коли приплід від них досягає віку один рік. У деяких господарствах найбільш цінних молодих плідників, що відрізняються своїми індивідуальними якостями, спочатку оцінюють за даними бонітування їх приплоду в 4-місячному віці й за позитивними результатами в 2,5 року використовують для парування. І в цьому разі ставлять підсумкову оцінку за продуктивністю їх приплоду в річному віці.

Кількість баранів, яких виділяють на перевірку, залежить від розміру стада. У племінних господарствах на перевірку щорічно ставлять молодих баранів, приблизно в 2-3 рази більше, ніж їх необхідно для поповнення стада основними баранами-плідниками. Прийнято, що для оцінки барана, що перевіряється, необхідно, щоб у річному віці було не менше 30-50 голів молодняку. Баранів перевіряють на матках І класу, по можливості подібних між собою за типом продуктивності і походженню. Потомство, одержане від плідників, що перевіряються і спарованих з ними маток, оцінюють за показниками продуктивності, що характеризують дану породу. Попередні результати перевірки встановлюють на основі бонітування за скороченим ключем і результатами зважування ягнят під час відлучення від матерів. Кінцеву оцінку баранів проводять після бонітування і перевірки продуктивності їх приплоду у віці одного року. Кращими вважають тих баранів, у потомстві яких найбільший відсоток елітних і першокласних тварин і вища їх продуктивність - жива маса, скороспілість, м'ясні форми, настриг вовни, її якість та ін. у товарних стадах основним методом є відбір за продуктивністю і походженням.



4. Особливості підбору у вівчарстві

Конкретними завданнями племінного підбору баранів-плідників до вівцематок у племінних господарствах є :

1) подальше збільшення продуктивних і племінних якостей тварин, збільшення кількості овець бажаного типу, вирощування і продаж на товарні ферми високопродуктивних баранчиків і ярок;

2) консолідація стада як за зовнішнім виглядом, так і за спадковими задатками в прийнятому для породи типі. Це важливо, оскільки у багатьох тонкорунних стадах за останні роки застосовували міжпородне схрещування з різними тонкорунними породами, що призвело до згладжування породних ознак. Тому при підборі пар потрібна обережність з тим, щоб зробити все стадо високопродуктивним і однорідним за фенотипом і спадковими ознаками;

3) підвищення у тварин елітної групи консолідованості ознак. Без цієї важливої особливості тварин племінні стада не зможуть постачати товарним фермам баранів-поліпшувачів.

У вівчарстві залежно від призначення тварин застосовують індивідуальний і класний (груповий) підбір.

Індивідуальний підбір (тільки в отарах селекційного ядра - за настригом вовни більшість елітних маток на 30-35%) полягає в тому, що до кожної матки, відповідно до її продуктивних якостей, заздалегідь підбирають барана-плідника. При цьому враховують основні найбільш характерні ознаки, придатні тваринам. Необхідними умовами застосування індивідуального підбору є точний облік конституції, продуктивності й походження овець, що перевіряються. Важливо знати не тільки ступінь розвитку найбільш цінних показників продуктивності (жива маса, довжина, тонина і густота вовни та ін.), але і племінні переваги спарованих тварин. В індивідуальній картці матки, крім даних про походження і продуктивність повинні бути записані дані про якість приплоду, одержаного від попередніх парувань, а в картці барана слід вказувати результати використання його в паруванні за минулі роки (класність і продуктивність одержаного молодняку). Без записів даних про якість приплоду, одержаних у минулі роки, неможливо правильно зробити індивідуальний підбір.

Основні положення за індивідуального підбору наступні: до маток, які повністю відповідають прийнятому в стаді напряму і характеризуються найвищими показниками продуктивності, підбирають високопородних баранів, якомога більше схожих з матками (краще з кращим дає краще).

Застосування однорідного неспорідненого, а інколи і спорідненого підбору, дозволяє одержати високопродуктивне потомство, яке стійко успадковує свої якості. Метод однопородного підбору широко використовується в племінних стадах для вирощування високопродуктивних племінних баранів і маток, типових для породи і здатних добре передавати свої якості потомству.

Для маток, які неповністю відповідають прийнятому в стаді напряму, але мають якусь рідкісну особливість, підбирають баранів двох типів. Для частини таких маток підбирають барана бажаного типу, який повністю відповідає прийнятому напряму і обов'язково примітного за якістю, що недостатньо виражена у маток. Наприклад, у тонкорунних стадах вовново-м'ясного напрямку є матки великі за розмірами, з дуже густою, але недостатньо довгою вовною (7 см). Ці якості дають, звичайно, високий настриг вовни. До них закріплюють високопородного барана бажаного типу і обов'язково з високою довжиною вовни (9-10 см). Другу частину маток цього типу спаровують з бараном, який відрізняється високим розвитком ознак, що притаманні й маткам для одержання окремих тварин з дуже розвиненою бажаною якістю (рекордистів за живою масою або настригом вовни, за довжиною та густиною вовни та ін.).Серед баранів-плідників і елітних маток є тварини, в яких значно сильніше, ніж у інших особин розвинуте одне або декілька бажаних якостей, хоча вони не повністю відповідають прийнятому в стаді напряму.

До таких якостей можуть бути віднесені: інтенсивність росту, значна довжина або густина вовни, оброслість живота та інше. Щоб закріпити і посилити ці бажані властивості застосовують інші типи підбору. Наприклад, до батьків з дуже довгою вовною (9-10 см), густиною і тониною та відмінною оброслістю, але середніми за величиною і масою підбирають маток дуже великих розмірів та інтенсивністю росту, але з менш вираженою вовновою продуктивністю. За першого типу парування досягається закріплення і посилення в стаді властивостей з високою вовновою продуктивністю, а за другого - поєднання в потомстві високої вовнової продуктивності й інтенсивності росту із великою масою тварин. Із збільшенням чисельності овець і підвищенням їх продуктивності важливе значення має відтворна здатність і плодючість маток. При використанні на плем'я перевагу віддають за різних показників продуктивності й походження тваринам, що народилися у двійнят. Систематичний відбір та підбір за цією ознакою забезпечує збільшення плодючості тварин; разом з тим за індивідуального відбору і підбору можна вести селекцію і за молочністю маток. Класний (груповий) підбір баранів проводять з урахуванням сумарної оцінки маток того чи іншого класу. За основу беруть найхарактерніші конституційні й найбільш важливі продуктивні ознаки тварин даного класу, їх походження, а за можливістю і вік. За класного підбору передбачають мету одержати краще потомство, більш продуктивне порівняно з матками. Класний підбір застосовують у товарних стадах і у стадах маток нижчих класів у племінних господарствах. Кращі результати за класного підбору досягаються тоді, коли матки отари сформовані з тварин одного класу і найбільш подібні між собою за типом і рівнем продуктивності, особливо за умови використання на цій отарі одного барана-плідника.

На отару маток класів еліта та І класу призначають високопродуктивних елітних баранів, що мають великі розміри, підвищену інтенсивність росту, міцну конституцію і більший настриг густої та довгої вовни, в першу чергу з числа перевірених за якістю потомства. Спермою кращих баранів за один сезон можна запліднити 1000 маток.

До отари маток ІІ класу призначають високопродуктивних елітних баранів, що мають значну довжину і густоту вовни. Бажано, щоб баран мав міцну конституцію, великий ріст, нормальний запас шкіри і добру вирівняність вовни за тониною. Основною метою такого підбору є одержання потомства, що зберегло б густину вовни, притаманну матерям, а за розмірами і типом, складчастістю і, найголовніше, за довжиною та вирівняністю перевершувала їх. До отари маток ІІІ класу призначають із числа високопродуктивних елітних баранів таких, які здатні в потомстві закріпити довжину і поліпшити густину вовни, оброслість. При цьому необхідно мати на увазі, що збереження довжини і поліпшення густини вовни і оброслості - нелегке завдання в тонкорунному вівчарстві, та і в будь-якому стаді не так легко підібрати плідника до маток ІІІ класу, щоб одержати бажане потомство. До маток ІV класу підбирають баранів-плідників з довгою густою вовною і густою вирівняністю руна за тониною. За індивідуального і групового підбору враховують вік тварин.

До молодих маток (1,5-2,5 року) підбирають дорослих (3,5 року і більше), а до маток у віці 4,5 року і більше - молодих баранів (1,5-3,5 року). Баран є поліпшувачем, якщо від маток І класу серед одержаного приплоду не менше 80% тварин при бонітуванні віднесені до класу еліта і І класу, а за продуктивністю дочки перевершують своїх матерів. Від маток ІІ і ІІІ класів у потомстві має бути не менше 50-60% тварин І класу. Якщо баран дає потомство, яке за своєю продуктивністю не перевершило своїх матерів, його не слід використовувати для запліднення маток.

Підбір з урахуванням поєднання і окремих ліній полягає в тому, щоб звести до мінімуму невдалі випадки підбору баранів-плідників до вівцематок і збільшити найбільш вдалі. Для цього необхідно постійно вивчати результати парування окремих баранів-плідників і вівцематок з метою виявлення найбільш вдалих поєднань, що дали добрий приплід.



Література

1.Басовський М.З., Буркат В.Н., Коваленко В.П. Великомасштабна селекція в тваринництві. - К.: Асоціація “Україна”, 1996.

2.Буркат В.П. Теорія, методологія і практика селекції. - К.: БМТ, 1999. - 376 с.

3.Васильев Н.А., Целютин В.Н. Овцеводство и технология производства шерсти и баранины. - М.: Агропромиздат, 1990.

4.Вівчарство України / за ред. В.П.Бурката. - К.: Аграрна наука, 2006. - 614 с.

5.Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - 675 с.

6.Генетические основы селекции животных / В.Л.Петухов, Л.К.Эрнст, И.И. Гудилин и др. Под ред. В.Л.Петухова, И.И.Гудилина. - М.: Агропромиздат, 1989. - 448 с.

7.Генофонд свійських тварин України: Навчальний посібник / Д.І. Барановський, В.І. Герасимов, В.М. Нагаєвич, А.М.Хохлов та ін. За ред. Д.І. Барановського та В.І. Герасимова. - Харків: Еспада, 2005. - 400 с.

8.Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство: Підручник. - К.: Вища освіта, 2004 - 320 с.

9.Джапаридзе Т.И. Овцеводство. - М.: Колос, 1983.

Размещено на Allbest.ru

...