Селекція коней

Размещено на http://www.allbest.ru/

Селекція коней

1. Генетичні параметри ознак коней

Генетика - це наука про спадковість і її мінливість. Використовуючи закони генетики, селекціонери створюють і вдосконалюють породи сільськогосподарських тварин і культурні сорти рослин. Лікарі створюють нові лікарські препарати, ведуть боротьбу із хворобами людини й тварини.

Усі ознаки й властивості організмів розвиваються на основі генотипу, спадкової інформації, отриманої нащадками від своїх предків. Але спадкоємні задатки (гени) можуть мати специфічний вплив на формування властивостей особин лише в певних умовах зовнішнього середовища. Стосовно сільськогосподарських тварин це означає, що лише за нормальних умов годівлі, утримання, догляду, тренування можна одержати ефект від розведення спадково високопродуктивних тварин.

З далеких часів одомашнені коні, як вид, пройшли за тисячоліття суттєві зміни екстер'єру, форми і розмірів тіла, габітусу, ваги, гами забарвлення шерсті, типів крові, білків, конституції, нервової діяльності й поведінки. Альтернативні й комплексні ознаки багатовікової селекції легко піддавалися впливу тиску відбору і удосконалювалися в ортоселекції. Так поступово, але в одному напрямі, прийшов досвід, позначилася генетична база і перспектива не однієї популяції. Нині в розпорядженні селекціонерів цілий банк різноманітної сперми, ембріонів і живих коней, що допомагають поліпшити продуктивність і тип популяції.

Розглянемо одну з найважливіших ознак - відтворення. Овуляція у кобил проходить, як правило, незалежно від початку охоти та відбувається у будь-який її період, але найчастіше за один, два дні до закінчення еструсу. Термін парування по відношенню до овуляції має велике біологічне значення внаслідок короткого життя гамет в статевих шляхах кобили. Звичайно, що до виходу або після несвоєчасного виходу з яєчника яйцеклітин запліднення не відбудеться. Тому селекція за показниками плодючості коней є малоефективною. За високого генофонду популяцій для оптимального підвищення заплідненості звичайно не слід нехтувати раціональною годівлею, своєчасним лікуванням і зоотехнічною культурою утримання і використання коней. У разі безумовного визначення генетичної природи безпліддя (гамети, зиготи, ембріони, плоди, новонароджені) слід досліджувати родоводи батьків - їх цитокаріологію, пенетрантність і експресивність факторів аномалій відтворення.

Успадкування мастей. Масть - якісна ознака тварини, що легко реєструється й розпізнається. У процесі розведення коней накопичено великий фактичний матеріал, що дозволив з позицій генетики виявити закономірності успадкування цієї ознаки. За останні роки, коли кінь із „сільського мешканця” поступово перетворюється у „мешканця міст”, його масть випадків стала привертати особливу увагу селекціонерів і любителів. Типова масть - це надійна „фабрична марка”. Для вивчення кореляції між мастю і робочими якостями коней було використані різні методи дослідження. У результаті ні позитивних, ні негативних зв'язків не виявлено. Однак масть тварин, тобто здатність утворювати пігмент, не є біологічно байдужним фактором.

Властива дорослим коням масть формується у процесі їх індивідуального розвитку і з віком зазвичай змінюється. Новонароджені лошата мають нечітко виражену масть, але після першої линьки (в 6-7 місяців) виростає волос, що є характерним для постійного забарвлення. Для рудої, гнідої, буланої, ігреневої, солової та сірої мастей характерні темні й світлі відтінки, для рудої - золотисті, для сірої та вороної - сріблясті.

Чіткого зв'язку між мастю коня та його роботоздатністю не виявлено, хоч відомо, що забарвлення шкіри та волосу має певне біологічне значення. Остаточно встановлено, що коні лише сірої масті, особливо ті, що рано біліють, уражуються меланосаркомою та виявляють специфічну реакцію (фагопіризм) на гречану солому, що супроводжується появою на тулубі дрібних пухирців. Крім того, відзначалася знижена заплідненість у сірих коней. Помічено, що на білих кінцівках частіше з'являється мокрець, а світлий копитний ріг слабший.

Щодо успадкування мастей існує дві теорії. Відповідно до першої теорії, розробленої радянськими дослідниками (Н.А.Юрасов, В.О.Вітт, Д.А.Кисловський), усі масті коня можуть бути зведені в так званий епістатичний (супідрядний) ряд. Це означає, що дія однієї алельної пари генів мастей пригнічується геном неалельної їм пари. Але й епістатичний (пригнічений) ген не може виявитися під час відсутності певного комплексу гіпостатичних задатків, що пригнічують. Таким чином, у цьому разі спостерігається не проста домінантність або рецесивність ознаки, а особлива взаємодія неалельних спадкоємних задатків. Відповідно до цієї теорії перша стадія окислювання хромогену дає бурувато-руді пігментні зерна, що зумовлюють утворення рудої масті. Друга масть в епістатичному ряду - ворона. Вона не може утворюватися без пігменту й тому епістатична (супідрядна) стосовно рудої масті. Генетична формула вороної масті РРВВ, РРВb або просто ВВ і Вb, тому, що у всіх коней є задаток рудого забарвлення. За вороною в епістатичному ряду стоїть гніда масть (Г). У гнідого коня тулуб має різні відтінки коричнево-вишневого забарвлення, а грива, хвіст і нижня частина кінцівок - чорні. У цьому разі діє задаток, який загальмовує повне (до чорного кольору) окислювання пігменту, що вкриває голову й корпус коня. Дія задатку гнідої масті може виявитися лише за наявності задатку вороної масті. Формула гнідої масті може бути ВВГГ, ВВГг, ВbГГ, ВbГг. Від гнідих коней генетичної формули ВВГГ можна одержувати лише гнідих коней. Коні з формулою гнідої масті ВВГг, тобто гетерозиготні за гнідим задатком, можуть давати гнідих і вороних дітей і нездатні народжувати рудих. Гніді, гетерозиготні за задатками гнідих і вороних (ВbГг), здатні давати гнідих, вороних і рудих лошат. Булані коні (ББ) мають декілька генетичних формул;

1) ВВГГББ - гомозиготна булана, дає тільки буланих;

2) ВВГГБб - гетерозиготна за буланим забарвленням, здатна давати буланих і гнідих;

3) ВВГеББ - гетерозиготна за задатком гнідої масті, здатна народжувати буланих і вороних;

4) ВВГгБб - гетерозиготна за гнідою і буланою мастю, здатна давати буланих, гнідих й вороних;

5) ВвГГББ - гетерозиготна за вороним забарвленням, здатна давати тільки буланих і солових. На думку В.О. Вітта, за спільної дії комплексу задатків буланої й гнідої масті, при виявленні задатку вороної масті утворюється булана масть;

6) ВвГГБб - гетерозиготна, за буланим й вороним забарвленням, здатна давати буланих, гнідих, солових і рудих;

7) ВвГгББ - гетерозиготна за вороною й гнідою мастю, здатна давати буланих, вороних, солових і рудих; 8) ВвГгБб - гетерозиготна за задатками всіх мастей, здатна давати буланих, гнідих, вороних, солових і рудих.

Багато мастей йдуть поза епістатичним рядом й розвиваються на основі одного спадкового задатку: сіра, чала, ряба, чубара, савраса. Сіра масть домінує над усіма мастями епістатичного ряду, та одержати сірих коней можна тільки від сірих. Характерна їх риса полягає в тому, що з віком вони біліють, тому що задаток сірої масті викликає ранню сивину волосся. Чала масть також домінує над мастями епістатичного ряду. Відрізняється вона від сірої тим, що протягом життя забарвлення не змінюється, тому що посивіння з віком не прогресує. Ряба масть характерна наявністю великих білих плям на корпусі коня. Описано дві форми рябих коней - домінантна й рецесивна. При домінантній рябій масті білі відмітини розташовані зверху корпусу коня, а при рецесивній - знизу. Чубара масть успадковується так само, як домінантна ряба. Савраса масть характеризується зональним розташуванням пігменту покривного волосся й пасмами сивого волосся в гриві й хвості. Визначається вона одним домінантним задатком. Мишаста масть визначається двома спадковими задатками - задатком дикого фарбування (домінантної) й задатком вороної масті.

Іншу теорію успадкування мастей розробили зарубіжні дослідники, головним чином Касл. Відповідно до цієї теорії, всі коні мають ген С - домінантний, що визначає здатність утворювати пігмент. Другий ген В впливає на утворення чорного пігменту. Третій ген А (ген агуті) - розподіляє чорний пігмент, тобто ген забарвлення диких тварин. Цей ген у коней представлений чотирма алелями, тобто чотирма різними генами, розташованими в одному локусі хромосоми, а саме: Аt - масть диких предків, масть коня Пржевальського; А - масть свійського темно-гнідого коня; аt - масть темно-каракового коня; а - рецесивна ворона; четвертий ген Е - керує повним розповсюдженням чорного пігменту (або коричневого) як у диких коней, так й у домашніх гнідих, рижих й вороних; рецесивний ген е викликає обмеження темного пігменту периферичними ділянками волосяного покриву, залишаючи центральну частину тулуба жовто-червоного забарвлення, та різниця між темно-гнідою (АВЕ) та світло-гнідою (АВее) забарвленнями.

За нормальних умов вирощування молодняку коней багатьма дослідниками виявлені особливості успадкування деяких закономірностей будови тіла в коней:

1. Занадто виражені щітки домінують над слабовираженими. Розвиток щіток визначається декількома факторами неповного домінування.

2. При схрещуванні коней крокових порід з кіньми швидкоалюрних порід простежується деяке домінування ознак ваговозів, а саме: помісі, як правило, мають грубу голову, масивний корпус, часто роздвоєний круп, коротку м'ясисту шию; широке тіло домінує над вузьким. Однак такий тип успадкування можна спостерігати лише в тому разі, коли матері належать до ваговозної, а батьки - до швидкоалюрної породи. За реципрокного схрещування, тобто коли матері вузькотілі, а батьки широкотілі, такої чіткої закономірності не спостерігається. У цьому разі виявляється переважний вплив материнського організму, посилений впливом фактора домінування пристосованого типу. У всіх випадках спостерігається домінування довгоногості над коротконогістю.

3. Розміри тварин (висота в холці, обхват грудей, жива маса) відносяться до категорії кількісних ознак. Успадкування названої ознаки в коней має проміжний характер. Розміри потомства в цілому відповідають середнім розмірам батьків. Відхилення в той чи інший бік може бути незначним за рахунок неповного домінування широкотілого типу і довгоногості, а також домінування пристосованого типу й впливу материнського організму. Навіть за схрещування кобили поні з жеребцем породи шайр потомство має приблизно проміжні розміри.

4. У всіх рекомендаціях з конярства і конезаводства вважаються спадкоємними такі вади екстер'єру, як курба, жабка, шпат і рорер. Було запропоновано також схеми успадкування цих вад, як правило, за однофакторіальним рецесивним типом. Однак наступні дослідження показали, що успадкування цих вад здійснюється більш складним шляхом. Коні зі шпатом не народжуються. Він з'являється у віці 1-1/2 року і старших внаслідок перенапруги скакальних суглобів і порушення цілісності суглобних поверхонь. Слабкість сухожильно-зв'язкового апарату, несприятлива механічна будова суглобів і кінцівок тазового поясу, недостатня міцність кістяку сприяють розвитку вади. Шпат частіше зустрічається в коней сирої (рихлої) конституції, схильних до кісткових розрощень, з неправильною будовою скакального суглоба. Аналогічно успадковується й така вада, як жабка.

Курба - вада сухожильно-зв'язкового апарату. Спадковість проявляється у схильності; частіше спостерігається в коней недорозвинених, з Х-подібною постановкою й шаблюватістю задніх кінцівок, при слабко розвинених і сирих скакальних суглобах. Курба у коня - ознака загальної слабості сухожиль і зв'язок.

Даних про успадкування рорера або свистячої задухи у коней немає, тому що ця вада зустрічається нечасто, і звичайно „хрипунів” не використовують для відтворення.

У коней описані спадкові дефекти, зумовлені летальними генами, що викликають загибель тварини на різних стадіях росту й розвитку (до статевого дозрівання). Ось їх перелік: крива шия, відсутність передніх кінцівок або деформовані передні кінцівки, повна відсутність волосся (покривного і захисного), часткова відсутність шкіри, непрохідність прямої кишки, атаксія лошат, що виявляється в судорогах і паралічах. Лошата, які мають летальні задатки цих ознак, або народжуються мертвими, або гинуть у перші дні життя. За загальною думкою дослідників, кожний з летальних дефектів зумовлений одним рецесивним геном і проявляється лише при гомозиготності за цією ознакою.

2. Відбір коней

Для вдосконалення порід коней відбирають кращих тварин, парують їх між собою і створюють оптимальні умови для вирощування приплоду. Проте відбір на плем'я не є механічним відбором тварин кращих за роботоздатністю, промірами, екстер'єром тощо. Як зазначав професор В.О.Вітт, треба навчитися відбирати не рекордистів та переможців класичних призів, а тих коней, від яких можна їх одержувати.

У конярстві застосовують комплексний та індивідуальний відбір. Ці поняття спочатку виникли в практиці селекції рослин, а потім - у тваринництві.

Комплексний відбір коней для племінних цілей проводять за кількома основними ознаками - промірами, жвавістю, скаковим класом, породністю, типом, гармонійністю будови тіла тощо. За сучасною генетичною термінологією цей відбір часто називають відбором за фенотипом, тоді як індивідуальний відбір, крім відбору за фенотипом, передбачає оцінювання племінних тварин за походженням (якість батьків і предків) та якістю їх власних потомків (оцінювання за генотипом). Наприклад, від орловського жеребця Откліка 2.07, 1952р. одержали велику кількість класного приплоду, серед якого за ознаками фенотипу найціннішими були Борєц 2.04,8, Водоворот 2.04,4, Вожак 2.03,5 та Піон 2.00,1. Усі вони походять від класних матерів, у своїх родоводах мають відомих предків, але досить істотно відрізняються за якістю власних потомків. За весь час заводського використання від Водоворота не одержано жодного рисака класу 2.10, від Борца і Вожака - 2-3, а від Піона - 126, в т.ч. класу 2.05 - 21 гол. та кілька рисаків-рекордистів.

Основою для відбору коней на плем'я є оцінка їх під час бонітування, що проводять найбільш кваліфіковані спеціалісти, які добре знаються у породі. Головні принципи бонітування - комплексність, детальність і суворість щодо визначення племінної цінності та призначення коней.

За чинною інструкцією (затверджена у 2003р.) племінних коней бонітують за 7-ма ознаками: походження, типовість, проміри, конституція та екстер'єр, роботоздатність, якість потомків, молочність - для кобил новоолександрівської, російської і радянської ваговозних порід, яких використовують для виробництва кумису. Кожну ознаку оцінюють за 10-бальною системою. Перше бонітування коней проводять у 2-річному віці за походженням, типовістю, промірами, екстер'єром: у 2,5 року вперше оцінюють роботоздатність. До 7-річного віку коней бонітують щороку. У 7 років виставляють першу оцінку за якість потомків. Пізніше дані бонітування уточнюють через кожні 3 роки в міру нагромадження відомостей про якість потомків та інших даних.

Принцип детальності бонітування полягає в ретельному оцінюванні статей або груп статей тулуба коня, аналізі переваг та недоліків батьків і предків родоводу.

Загальний бал за деякі ознаки (екстер'єр, проміри тощо) визначають за найменшою оцінкою. Наприклад, за першу групу статей коня виставлено 8 балів, за другу - 7, а за третю - лише 6. Загальний бал за екстер'єр у цьому разі становитиме 6 балів. Причому немає значення, за який промір, групу статей чи вид випробувань ваговоза виставлена мінімальна оцінка. За таким самим принципом визначають загальний бонітувальний клас - еліта, І та II. Коні, які не відповідають вимогам II класу, вважаються неплемінними.

За відбору жеребців і кобил враховують і такі дані, як дистанційність, стабільність виступів у змаганнях, участь у традиційних та міжнародних змаганнях і клас суперників, загальний виграш на іподромах тощо. Бажано, щоб у родоводі жеребця були предки з високими показниками роботоздатності, рекордисти, представники чи родоначальники прогресивних ліній.

За відбору кобил віддають перевагу тваринам з міцним здоров'ям, відносно довгим, більш глибоким і широким за будовою тулубом, особливо крупом, середнього зросту. Бажано, щоб у господарствах була детальна характеристика всіх кобил за станом здоров'я, плодючістю, довголіттям, регулярністю статевих циклів, поведінкою їх під час парування та жереблення, тривалістю жеребності, сервіс-періоду та охоти, молочністю та розвитком лошат до відлучення. Кобил, що запліднюються нерегулярно, народжують слабких або недорозвинених лошат, маломолочних, із злим норовом слід вибраковувати з господарства, незважаючи на їх рекорди чи висококласні родоводи.

У кіннозаводстві ми маємо справу, як правило, зі старими відселекціонованими породами; молодняк у заводах вирощують в умовах, сприятливих для прояву всіх спадкоємних задатків й особливо тих, що мають найбільше господарське значення. У результаті показники спадковості в цих умовах повинні бути низькими, і власно кажучи, селекціонери не можуть на них ґрунтуватися при проведенні відбору й підбору. Перші дослідження показали, що коефіцієнт спадковості плідності у тварин будь-яких порід дуже низький, приблизно 0,01-0,02. Дуже низький коефіцієнт успадкування жвавості в рисистих і чистокровних верхових коней. Це, звичайно, не означає, що ці найважливіші господарські ознаки не зумовлені спадковістю, а говорить про те, що породи добре отселекціоновані за цими ознаками і при їх вдосконалюванні слід застосовувати не масовий відбір і підбір, а методичний індивідуальний.

Індивідуальний відбір коней - це відбір їх за якоюсь селекційною ознакою.

Індивідуальний відбір можна здійснити за такими варіантами:

1. Відбирають лише за однією ознакою, наприклад, за жвавістю або за скаковим класом, не звертаючи уваги на всі інші - ріст, тип будови тіла, тип вищої нервової діяльності і т.п.

2. Відбирають відразу за декількома ознаками, вибраковуючи тварин за однією з них незалежно від того, наскільки добре розвинені інші.

3. Відбирають протягом деякого часу спочатку за однією ознакою, доводячи її до певного стандарту, потім за іншою ознакою, потім за третьою і т.д., поки не буде досягнуто бажаного рівня якості породи.

4. Оцінюють ознаки відбору балами. Відбирають тварин за сумою балів, яка в цьому разі буде індексом відбору або загальним показником цінності тварини.

Усі ці методи відбору тією чи іншою мірою застосовують у кіннозаводстві. Так, при різко виражених недоліках коней бракують за однією ознакою, особливо, якщо ця ознака біговий або скаковий клас. Але у коней з яскраво вираженими позитивними якостями й за істотних недоліків іноді віддають перевагу середньому класу, тим коням, що не мають вад, але і видатних якостей теж.

При відбору за походженням, наприклад, ставлять за мету створення переважно однорідних генеалогічних груп коней. Маточне поголів'я конезаводу зазвичай відносять до 2-3-х основних ліній та 3-5-ти родин, з якими у господарстві ведуть селекційну роботу. Бажано, щоб цінні за якістю потомків жеребці й кобили, рекордисти чи переможці змагань на традиційні призи, були у близьких рядах родоводу, не далі III-IV. Для племінної роботи у майбутньому має значення те, який саме вид відбору є основою родоводу молодих жеребців і кобил. Відомо, що жеребці, народжені від спорідненого парування (інбридингу), частіше бувають цінними за якістю потомків, ніж ті, в родоводі яких немає спільних предків у IV-V поколіннях (аутбридинг). Відбір за походженням ґрунтується на глибоких знаннях породи, особливостей ліній і родин, вдалих відборів тощо.

Відбір за екстер'єром. Можливий також індивідуальний відбір коней за екстер'єром, особливо тоді, коли в господарстві ведеться робота щодо свого типу. Прикладом в орловській рисистій породі є дібрівський, пермський, хрєновський та інші типи, що помітно різняться. Тому для збереження „заводської марки” відбору за екстер'єром у цих господарствах приділяють значну увагу. Більш жорсткими є умови відбору за екстер'єром коней арабської та ахалтекінської порід, для яких своєрідний екстер'єр є породною ознакою, від якої значною мірою залежать попит на них та їх вартість. Племінних жеребців і кобил з такими вадами екстер'єру, як шпат, жабка, курба, рорер, короткозорість та природжена сліпота, розрощення зовнішніх голівок грифельних кісток, крипторхізм (жеребці-нутряки), вибраковують з племінного складу.

Головними показниками відбору за роботоздатністю є: у верхових і рисистих коней - жвавість та витривалість на дистанціях випробувань; у ваговозів - потужність, швидкість руху з вантажем кроком і риссю, тяглова витривалість; у спортивних коней - інтелектуальність, гармонійність, привабливість, якість рухів і стрибка, жвавість та витривалість під час роботи під вершником.

Рисистих і верхових коней поділяють на дистанціонерів (стаєрів), здатних виявляти велику роботоздатність та витривалість на порівняно довгих дистанціях (наприклад, для чистокровних верхових коней 2100 м і більше) та фляєрів, представники яких здобувають перемоги на коротких дистанціях (для чистокровних верхових 1600-1800 м). Видатних стаєрів і фляєрів дуже високо оцінюють селекціонери. Головним показником відбору рисаків є рекорд жвавості, тобто час, за який кінь пробігає певну дистанцію, а для верхових коней - кількість перемог і призових місць (скаковий клас) та стиль перемог. Серед ваговозів відбір за показниками роботоздатності використовують дуже обмежено, оскільки тренують і випробовують незначну кількість коней цих порід.

Відбір за якістю потомків. Відбір коней за екстер'єром, промірами, роботоздатністю є відбором за фенотипом. Якби між фенотипом і генотипом завжди існував позитивний зв'язок (кореляція), то відбір був би значно ефективнішим. Проте в практиці так не буває - надійність відбору за фенотипом та родоводом залишається низькою. Близько 70% кобил вибраковується з маточного складу через неповноцінний приплід та захворювання репродуктивних органів. До старості утримують лише третину відібраних кобил. Крім того, не завжди жеребці-рекордисти чи переможці змагань на класичні призи стають видатними плідниками. Для прикладу, за післявоєнні роки в орловській рисистій породі було всього 4 жеребці з високим іподромним класом, від яких мали цінний приплід. Це Квадрат 2.08,1 (1946 р.н.) від Проліва і Кераміки, Успєх 2.03,7 (1951 р.н.) від Тульского Пряніка й Удачі, Отклік 2.07 (1952 р.н.) від Отбоя та Конвенції і видатний жеребець Піон 2.00,1; 4.13,5 від Откліка і Пріданніци.

Відбір не обмежується тільки зарахуванням молодих жеребців і кобил до відтворного складу, але й продовжується під час їх наступного заводського використання. Тільки після одержання від жеребця 2-3-х ставок (не менше 10 голів приплоду) [ставка - кількість лошат від жеребця за календарний рік], а від кобили - не менше двох пробонітованих лошат, можна провести остаточне оцінювання й відбір їх за якістю потомків. За низької оцінки жеребців і кобил вибраковують (виранжировують) з основного складу. Виранжирування стосується переважно жеребців - їх переводять в інше племінне господарство й апробують на матках іншого походження. Так, ще на початку 30-х років минулого століття відомий орловський рисак Бубєнчик 2.10,5, гн., 1925 р.н. був виранжируваний з Хрєновського і Шахівського кінних заводів (Росія) і восени 1934р. переведений у Дібрівку. Неперевершений селекціонер XX ст. Олексій Іванович Пайдасі, який працював на цьому кінному заводі з 1918 по 1938 роки, проаналізував усі підбори до Бубєнчика у попередніх господарствах і вирішив парувати з ним тільки дочок жеребця Воїна 2.15,2, сір., 1918 р.н. На подив усіх, приплід відзначався великою жвавістю, виграв багато традиційних призів і встановив чимало рекордів, частина яких з 30-х років XX ст. перейшла у третє тисячоліття. Кращими серед цього приплоду були Вальс 2.05,6; Капітанша 2.07; Ворган 2.07,1; Галл 2.07,5; Румба 2.07,6; Верхогляд 2.08 та інші.

Видатний за біговим класом орловський жеребець Поступок 2.06,8, сір., 1989 р.н. від Прічала і Порфіри, володар багатьох перемог на іподромах Києва, Одеси і Москви, в т.ч. шестиразовий переможець змагань на приз „Крєпиша” на тому ж Дібрівському кінному заводі залишив хіба що задовільний приплід, через що й був виранжируваний.

Оцінювання жеребців за якістю потомків. Оцінюють жеребців з метою своєчасної, правильної і всебічної перевірки плідників. Для цього застосовують кілька методів. За бонітування оцінювання за якістю потомків полягає у визначенні частки (в %) приплоду, віднесеного до класу еліта, І, II, та позакласового. За його результатами визначають загальну племінну цінність жеребця й необхідність його наступного використання. Цей метод оцінювання жеребців застосовують у напівкровному та неспеціалізованому конярстві.

Оцінюючи за якістю потомків жеребців чистокровної верхової та рисистих порід, враховують насамперед їх роботоздатність, екстер'єр і типовість одержаного приплоду. У чистокровному конезаводстві показником роботоздатності потомків є сума виграшів на іподромах, дистанційність та індекс успіху, який, за пропозицією американських і французьких спеціалістів, визначається за формулою:

,

де ІУ - індекс успіху;

?v - сума виграшу призів, грн.;

n - кількість потомків;

m - середній виграш одного коня за сезон, грн.

Можна визначити цей показник за кожною ставкою жеребця і за всіма його потомками.

Якщо індекс успіху жеребця 4 і більше, то за якістю потомків він одержує 10 балів. Плідників напівкровних верхових порід оцінюють за методикою І.М.Чашкіна, в основу якої покладено економічну ефективність реалізації їх приплоду.

У системі оцінювання жеребців-плідників рисистих порід замість індексу успіху враховують індекс роботоздатності потомків. Для цього середній виграш з розрахунку на одного потомка (в грн.) перемножують на кількість потомків класу 2.10 і жвавіше:

,

де Ір - індекс роботоздатності;

Р - кількість приплоду жеребця класу - 2 хв. 10 с;

п - кількість потомків;

?v - сума виграшів, грн.

Жеребці з індексом роботоздатності 20 і більше вважаються хорошими, від 10 до 19,99 - задовільними і менше 10 - незадовільними. У тих, що не мають жодного потомка класу 2.10, індекс роботоздатності дорівнює нулеві.

За екстер'єром і типовістю потомків оцінюють комісійно за 5-бальною системою в період їх іподромних випробувань. Загальний розвиток та скороспілість потомків жеребця оцінюють, порівнюючи їх фактичні проміри з вимогами контрольної шкали росту.

Для ефективної селекційної роботи дуже важливо якомога раніше оцінити молодих жеребців за якістю потомків. Практично це можна здійснити лише використовуючи для обмеженого парування 3-річних жеребців цінного походження та з високими показниками іподромних випробувань. Крім того, ВНДІ конярства пропонує нагромаджувати заморожену сперму 3-4-річних жеребців рисистих порід і запліднювати 25-30 кобил різних конезаводів за індивідуальним добором або оцінювати за результатами іподромних випробувань у 3-річному віці.

У стандартбредному конезаводстві США практикується рання (з трьох років) апробація молодих жеребців - претендентів у штат плідників. Через високу скороспілість і довговічність коней цієї породи на заводах одночасно використовують представників 5 поколінь (батько - син - онук - правнук - праправнук). Це дає змогу досить ефективно перевіряти якість приплоду жеребців у найрізноманітніших генеалогічних, вікових, аутбредних та інбредних підборах. Так, від 5-ти-річного жеребця Сієрра Космос 1.53,4 лише за перший рік заводського використання одержано 92 лошати.

У роботі з удосконалення існуючих заводських порід та створення нових дуже відповідальним є відбір найцінніших племінних тварин. Це робота складна, копітка і потребує ґрунтовних знань та навіть уміння вибирати потрібних тварин.

3. Розведення за лініями

жеребець генетичний успадкування

У наш час заводські породи у всіх країнах світу розводять за лініями. Знання „кровності”, тобто походження, у конезаводстві завжди вважалося й вважається дуже важливим, тому що на цьому будується вся племінна робота.

При розведенні за лініями відбір, підбір, вирощування молодняку, тренування й випробування коней ведеться з обліком групових спадкоємних господарсько-корисних особливостей тварин, не мають спільне походження.

Видатні родоначальники ліній не виявляються випадково, їх створюють методичним відбором і підбором в умовах, що сприяють розвитку бажаних якостей породи. Дуже великого значення для прояву препотентпості плідника за створення лінії має материнська основа.

Препотентність - стійка передача якостей племінного плідника потомству. Успішне розведення лінії можливо лише у поєднанні з певними генеалогічними комплексами, що доповнюють цінні якості лінії, не змінюючи її основної характеристики. За різко різнорідних кросів старі лінії можуть припинити існування, а продукти такого кросу бути основою для створення нової лінії.

За високої консервативності спадковості родоначальника й видатних господарсько-корисних якостях його потомства групову подібність тварин лінії можна підтримувати відбором і підбором протягом великої кількості поколінь.

У формальному розумінні лінія - це все потомство видатного плідника. І в цьому є частка істини, тому що будь-який потомок тією чи іншою мірою володіє спадковими якостями свого предка. Однак, у такому разі правильніше буде говорити про генеалогічну лінію, тобто про лінію, що складена тільки на підставі обліку походження.

Великого значення має поняття заводської лінії, як групи тварин, подібних за походженням, корисною спадковістю й продуктивністю, що виділяються своїми високими якостями в породі.

Через переважно широке їх використання й ведеться вдосконалення породи в цілому. Ці групи тварин у конезаводстві прийнято називати лініями, а розведення з урахуванням основних якостей цих груп - розведенням за лініями.

Розведення за лініями можна успішно застосовувати лише за своєчасного і точного племінного обліку, високого рівня всієї конезаводської техніки і племінної роботи з породою в цілому.

Система племінної роботи за розведення по лініях у конезаводстві передбачає:

1. Виділення кращих жеребців за походженням, екстер'єром і роботоздатністю, оцінка їх за спадковими якостями з перевіркою на поєднаність.

2. Відбір кращих плідників за якістю потомства.

3. Широке використання видатних плідників у підборах з найбільш ланцюговими в індивідуальних сполученнях з ними матками.

4. Формування з потомства видатного плідника груп високоцінних маток, подібних з ним за продуктивністю, спадковістю і конституцією, а також жеребців-плідників, що можуть бути продовжувачами ліній.

5. Формування й використання маточних гнізд у заводі.

6. Закріплення і розвиток цінних якостей родоначальника. Застосування для цієї мети спорідненого парування на основі використання найбільш подібних компонентів або генеалогічних комплексів, що сприяють розвитку лінії й не змінюють основних її характеристик.

7. Для підтримки генетичної різноманітності в породі культивувати кілька ліній.

Досвід показав, що найбільш ефективним щодо закріплення й розвитку спадковості предка (родоначальника) є метод помірного родинного парування за жорсткого індивідуального відбору і підбору та використання у відтворенні конституційно міцних коней. Систематичний з покоління в покоління інбридинг, навіть помірний, також не повинен застосовуватися, тому що у цій системі роботи може викликати інбридинг-депресію. Помірні інбридинги, а потім кроси, добре поєднуваних ліній, і генеалогічних комплексів, знов інбридинг і знов кроси - це шлях розвитку ліній і методи вдосконалювання порід коней.

За формування лінії перші два покоління потомства від родоначальника одержують, як правило, методом неспорідненого гомогенного підбору в межах найбільш бажаних генеалогічних сполучень. Надалі може застосовуватися інбридинг на родоначальника і його компоненти.

Більш ефективними виявляється такий підбір, коли інбридинг і кроси супроводжуються віддаленим нагромадженням певних генеалогічних комплексів.

4. Підбір у конярстві

жеребець генетичний успадкування

Підбір є потужним засобом створення і вдосконалення порід сільськогосподарських тварин. Суть цього найважливішого зоотехнічного прийому полягає в раціональному підборі пар, за якого в потомстві бажані ознаки посилюються, а небажані або зникають або послабляються. Індивідуальний підбір ґрунтується на закономірностях спадковості й мінливості, на досвіді селекційної роботи з породою або в заводі. У всіх випадках він застосовується насамперед з метою розведення.

Підбір може бути однорідним (гомогенним) і різнорідним (гетерогенним). Однорідний підбір називають підбір у межах заводського типу, заводської лінії, а гетерогенний (різнорідний) - це різні кроси ліній і типів. Гетерогенний підбір найвищого ступеня - міжпородне схрещування.

За гомогенного підбору спаровують тварин, що мають подібне походження, екстер'єр, роботоздатність і спадкові якості. За різнорідного підбору парують тварин, які різняться за господарськими і фізіологічними властивостями. Для вдосконалення породи і досягнення найвищих показників продуктивності особливо велике значення має однорідний підбір. Старе правило селекціонерів „краще з кращим дає краще” залишається вірним і тепер, коли наука про спадковість та її мінливість розкрила закономірності успадкування багатьох господарсько-корисних ознак. Здавалося б, користуючись цим, століттями перевіреним правилом, селекціонери без напруження можуть створювати нові породи, одержувати рекордистів і т.п.

Однак застосування цього рецепту не таке просте, як здається. Справа в тому, що не завжди і не всяке краще при з'єднанні з таким же кращим дає дійсно краще. Так, у всіх країнах за розведення чистокровних верхових коней, а також рисистих ведеться селекція на жвавість, учені намагаються підбором нагромадити задатки спадкової жвавості. І все ж таки не завжди це виходить. У списках рекордистів російських, орловських і американської рисистих порід за всі часи немає жодного рекордиста, батько або мати якого були б у цьому списку.

Література

1.Басовський М.З., Буркат В.Н., Коваленко В.П. Великомасштабна селекція в тваринництві. - К.: Асоціація “Україна”, 1996.

2.Буркат В.П. Теорія, методологія і практика селекції. - К.: БМТ, 1999. - 376 с.

3.Васильев Н.А., Целютин В.Н. Овцеводство и технология производства шерсти и баранины. - М.: Агропромиздат, 1990.

4.Вівчарство України / за ред. В.П.Бурката. - К.: Аграрна наука, 2006. - 614 с.

5.Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - 675 с.

6.Генетические основы селекции животных / В.Л.Петухов, Л.К.Эрнст, И.И.Гудилин и др. Под ред. В.Л.Петухова, И.И.Гудилина. - М.: Агропромиздат, 1989. - 448 с.

7.Генофонд свійських тварин України: Навчальний посібник / Д.І.Барановський, В.І.Герасимов, В.М.Нагаєвич, А.М.Хохлов та ін. За ред. Д.І.Барановського та В.І.Герасимова. - Харків: Еспада, 2005. - 400 с.

8.Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство: Підручник. - К.: Вища освіта, 2004 - 320 с.

9.Джапаридзе Т.И. Овцеводство. - М.: Колос, 1983.

10.Довідник з виробництва свинини / В.І.Герасимов, В.Ф.Коваленко, В.М.Нагаєвич, Г.С.Походня та ін. За ред. В.П.Рибалка, В.І.Герасимова, М.В.Чорного. - Харків: Еспада, 2001. - 336 с.

11.Єсаулов І.А., Литовченко Г.Р. Вівчарство. - К.: Агропроміздат, 1963.

Размещено на Allbest.ru