Етапи розвитку селекції як науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Селекція як наука виробництво і майстерність

Селекція сільськогосподарських тварин практикувалася задовго до того, як з'явилося наукове поняття її біологічних основ, але на розвиток тваринництва теорія не впливала. Селекціонери працювали, головним чином, наосліп, тобто шляхом „спроб і помилок”. Навіть застосування методів відомих заводчиків Р. Беквелла і братів Роберта і Чарльза Коллінгів, які успішно використовували в селекції інбридинг, багатьма іншими тваринниками успіху не мали. Селекція була більше мистецтвом, своєрідною майстерністю, ніж наукою.

У стародавніх рукописах Середньовіччя та й епохи Відродження, у творах, присвячених тваринництву, даються, головним чином, поради, як потрібно розводити тварин без доведення відповідних рекомендацій. Цей період тривав багато століть, поки не з'явилися перші дослідження з розведення тварин.

Прискорюється розвиток селекції у зв'язку із зародженням капіталізму. Ріст промисловості та зростання чисельності міського населення, відкриття нових ринків збуту стало стимулом для розвитку племінного, високопродуктивного тваринництва як прибуткової галузі товарного господарства. Інтенсифікація землеробства, впровадження сівозмін з великою часткою кормових трав і коренеплодів, введення культурних високопродуктивних пасовищ сприяли бурхливому розвитку племінного тваринництва. Селекційна робота стала прибутковою справою.

Англія, де капіталізм розвивався швидкими темпами, стала монопольною країною з виведення нових порід сільськогосподарських тварин. За короткий час тут було створено понад 20 порід тварин, у той час, коли в Азії та Європі до 1750 року їх було лише 7 (Кулешов П.Н., 1926).

Спочатку, коли зоотехнічна наука лише зароджувалася, її часто називали „скотозаводським мистецтвом”. Талант заводчика і його інтуїція були основними факторами зоотехнічної діяльності у племінній роботі.

На підставі тваринницької практики було розроблено еволюційну теорію, в якій уперше було науково обґрунтовано значення штучного та природного відбору для створення нових видів і порід.

Наукова селекція зароджується в Англії - батьківщині еволюційної теорії Дарвіна. Подальший її розвиток відбувався на теоретичних та методологічних основах генетики, популяційної генетики, біотехнології та інших наук.

2. Історія розвитку селекції

Селекція тварин має багатовікову історію. Як у минулому, так і нині вона є найважливішим засобом підвищення генетичного потенціалу і створення порід і типів сільськогосподарських тварин, які б найбільш повно відповідали вимогам людини за кількістю та якістю продукції й тваринницької сировини.

Породи сільськогосподарських тварин є засобом виробництва у тваринництві впродовж тривалого періоду історичного розвитку суспільства. Утворення культурних порід тварин було досягнуто тривалою і систематичною працею людини. За їх створення використовувалися як методи „скотозаводського мистецтва”, елементарні зоотехнічні, так і сучасні складні зооінженерні, біотехнологічні методи і прийоми.

Розвиток селекції як науки тісно пов'язаний із процесом доместикаційних змін тварин і створення спеціалізованих високопродуктивних порід. Можна виділити ряд етапів розвитку селекції, які дуже відрізняються за тривалістю.

І. Селекція тварин стародавніх часів - початку XVIII століття. Селекція як мистецтво починається з глибокої давнини, коли людиною здійснювалося приручення та одомашнення тварин і шляхом несвідомого відбору закріплювалися якості, що сприяли їх розведенню. Дія природного відбору значна, тому що існування тварин і самої людини зумовлено факторами середовища. Початкові навички, набуті людиною в процесі доместикації, закріплювалися в скотозаводському мистецтві окремих людей і груп населення.

В удосконаленні порід застосовується тривалий штучний відбір, який проводився людиною з того часу, коли вона почала розводити приручених тварин. Але спочатку протягом тисячоліть людина здійснювала цей відбір стихійно, несвідомо, не уявляючи кінцевих результатів. На плем'я залишали тварин спокійних, з добре виявленими ознаками продуктивності, без наміру поліпшити породу. Оскільки тварини, залишені для розведення, більше задовольняли ті чи інші вимоги людини, порода, хоч і повільно, але змінювалась у тому напрямі, в якому проводився відбір. Можна передбачити також, що на початку розведення приручених тварин виникали проблеми спорідненого спаровування за їх малочисельного поголів'я.

З покоління в покоління передавали люди накопичений досвід у вигляді порад і рекомендацій. Деякі з них не втратили свого значення і в наш час. Так, при відборі плідника ставилися вимоги, щоб він був породистим, походив з відповідної місцевості, давав високоякісних потомків тощо.

Разом із тим передавалося і багато різних помилок та забобонів. Найбільш поширеними з них були: уявлення про „оглядання”, телегонію і успадкування набутих властивостей. Сутність першого полягає в тому, що враження самки під час запліднення та в період вагітності можуть передаватися плоду і спричиняти у нього відповідні зміни ознак. Явище телегонії передбачає можливість впливу самця на якість не лише своїх нащадків, але й тих, які будуть одержані від цієї самки при спаровуванні її з іншим самцем.

Проте з розвитком культури людського суспільства ускладнюється робота з тваринами, проводяться експерименти з розведення, а також практично перевіряються протиріччя старих, шаблонних рекомендацій.

ІІ. Селекція тварин у XVIII та XIX століттях розвивається як скотозаводське мистецтво. Талант заводчика і його інтуїція були основними факторами зоотехнічної діяльності у племінній роботі.

Але навіть за цих умов штучний відбір застосовують методично і залежно від заздалегідь наміченої мети, тобто ознаки породи стали відповідати вимогам, які були поставлені. За методичною відбору використовують результати найбільш раціональних прийомів оцінки племінних тварин: проводять облік продуктивності та походження тварин, беруть до уваги якість нащадків. Для перевірки якості тварин організовують спеціальні випробовування, а тому ведуть старанний облік молочної продуктивності великої рогатої худоби. У цей період було розроблено методи вимірювання тварин, оцінки будови тіла і продуктивності. Для нових порід створюються державні племінні книги, а також спілки і товариства, що займалися розведенням тварин.

Емпіричним методом, завдяки заводському мистецтву, з урахуванням напряму продуктивності було створено за відносно короткий період нові породи худоби.

Вважається, що такий швидкий розвиток селекції був зумовлений соціально-економічними факторами, а саме розвитком капіталізму. Новий економічний лад, що супроводжувався розвитком морської торгівлі, промисловості, зростанням попиту на м'ясо та інші продукти тваринництва, спричиненим ростом міст, перетворює тваринництво із другорядної галузі сільського господарства у провідну.

Племінне тваринництво зародилося в Англії у XVIII сторіччі, де капіталізм набув значного розмаху, а країна стала однією з перших у виведенні нових порід сільськогосподарських тварин.

Перші успіхи у тваринництві внаслідок поліпшення годівлі засвідчили, що не всі тварини однаково реагують на ці заходи. Виникла потреба щодо відбору тварин, які б краще виправдовували поліпшену годівлю. Швидке вдосконалення стад потребувало знань про походження і родовід тварин, а також застосування оцінки екстер'єру та племінної їх цінності за якістю потомства.

Проте на розвиток тваринництва цього періоду творча думка не мала ніякого впливу, тваринники діяли, головним чином, на свій страх і ризик. Багато з них зазнавали невдачі, але ніхто не міг пояснити причину.

III. Селекція тварин у XX столітті досягла високого розвитку і виділилася як наука. Це стало можливим завдяки розвитку генетики, яка є теоретичною основою селекції; застосуванню закономірностей популяційної генетики; впровадженню сучасних біотехнологічних методів і виникненню біотехнологічної селекції; використанню електронно-обчислювальних машин; обміну племінним матеріалом. Селекція стала однією із форм еволюції домашніх тварин, що проявилося у підвищенні темпів породоутворювального процесу і створенні нових порід сільськогосподарських тварин. Бурхливий розвиток селекції цього часу можна розподілити на декілька періодів:

1. Перша половина XX століття (1900-1950 рр.). Характеризується поліпшенням малопродуктивних домашніх тварин, збільшенням чисельності чистопорідної худоби, створенням великих колективних господарств, плановим розміщенням порід худоби. Але відомі й негативні факти, які особливо проявилися в першому десятиріччі минулого століття і спричинили збитки тваринництву. Це формалізм, що існував при відбиранні тварин за визначеним стандартним типом для кожної породи. Так, крім бажаних ознак, слід враховувати ще й ряд несуттєвих деталей, а це значно звужувало можливості відбору за господарсько-корисними ознаками. Не виключено, що однобічний відбір за визначеним стандартним типом знижував життєздатність тварин, тому що при цьому порушувалася гармонійність фізіологічних функцій.

Між іншим, час формалізму минув під тиском економічних умов у тваринництві після другої світової війни, хоча його залишки збереглися ще й до наших днів.

2. Середина XX століття (1950-1970 рр.) ознаменувалася впровадженням у практику тваринництва штучного запліднення, оцінки генотипу тварин за родоводом і якістю нащадків, удосконаленням і розробкою нових методів і прийомів селекції. Помітні зрушення у поліпшенні порід сільськогосподарських тварин відбулися ще й тому, що інтенсивні генетичні дослідження дали для практики цінні результати. Були використані положення популяційної генетики і створена загальна теорія, що дозволяла проводити аналіз успадкування кількісних ознак і оцінювати племінні якості тварин та ефект селекції. З'явилася можливість визначення, від застосування яких методів розведення чи відбору можна очікувати найкращих результатів за конкретних умов.

Селекція сільськогосподарських тварин перестає бути мистецтвом, а стає прикладною наукою, як, наприклад, рослинництво. Тому подальший її розвиток відбувається на науковій основі.

3. Друга половина XX століття (1970-1990 рр.) - це період активізації процесу створення нових порід і типів худоби, які б відповідали сучасним умовам і вимогам технологій виробництва та були конкурентоспроможні. Широкого впровадження в практику селекції набули великомасштабна селекція, біотехнологічні прийоми та програмне забезпечення із застосуванням електронно-обчислювальних машин. Виведення спеціалізованих порід і типів відбувалося з використанням вітчизняного та зарубіжного генофонду з одночасним поліпшенням умов середовища.

4. Кінець XX століття (1990-2000 рр.) характеризувався кризовим станом тваринництва в Україні, скороченням чисельності поголів'я різних видів сільськогосподарських тварин та зниженням їх продуктивності. Виникла проблема збереження генофонду цінних місцевих порід. Особливістю цього часу було завершення роботи щодо створення нових порід і типів худоби, свиней, овець, птиці, коней, риби. Проведено уточнення теорії селекції, методів та прийомів породоутворення, великомасштабної селекції; створення автоматизованих інформаційних систем із застосуванням електронних обчислювальних машин.

IV. Початок XXI століття - селекція підіймається на новий рівень. Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку ефективних методів конструювання фактично нових форм, технологічних рішень щодо підвищення продуктивності домашніх тварин, консолідації спадковості бажаних генотипів; збільшення ефективності перетворення тваринами поживних речовин корму в продукцію та сировину; збереження вітчизняних порід; врахування в селекції технологічних ознак і пристосованості особин до сучасних умов утримання та експлуатації.

Таким чином, сучасна селекційна наука бере початок від одомашнювання тварин, тривалий час вона розвивалась як несвідомий відбір тварин; з кінця XVIII і впродовж XIX століття створення порід було скотозаводським мистецтвом окремих людей і груп населення, яке ґрунтувалося на їх таланті та інтуїції. Швидкий розвиток селекції на науковій основі відбувається в XX столітті, в цей час здійснюється пошук ефективних методів, що відрізнялися від „заводського мистецтва”, поліпшуються місцеві малопродуктивні породи зарубіжним генофондом; створюються державні станції з племінної роботи; широко застосовується оцінка плідників за якістю нащадків; упроваджується великомасштабна селекція, імуногенетична експертиза походження і цитогенетичний контроль каріотипу тварин.

Перспективою розвитку селекції є створення резистентних, стресостійких тварин бажаного типу, які б повністю відповідали вимогам технологій виробництва і потреб суспільства щодо тваринницької продукції.

3. Видатні учені-селекціонери

Створення культурних порід тварин - це тривала й систематична праця людей багатьох поколінь.

Селекційна робота стародавньої людини була своєрідним мистецтвом і проявлялась у прирученні, одомашненні, використанні диких тварин. Усе це зображувалося на наскальних малюнках.

Наука про тваринництво виникла набагато пізніше приручення та одомашнення тварин. Античну еллінську науку, що розквітала у Греції у III столітті до н.е., можна вважати і зародженням науки про тваринництво. Започаткували її просвітителі минулих часів (у період розвитку Римської імперії) Котон, Варрон, Колумелла та Пліній Старший.

Перші дослідження з розведення тварин з'явилися в середині XVIII століття. Становлення селекції як наукової теорії можна прослідкувати в роботах французьких учених Ж.Л. Бюффорна (1703-1788 рр.), К. Буржеля (1712-1779 рр.), російських учених М.Є. Ліванова (1751-1800 рр.), В.І. Всеволодова (1790-1863 рр.). Найбільший внесок у формування теорії племінної справи мало узагальнення методів роботи, спрямованих на виведення нових порід, англійських заводчиків Р. Беквелла (1725-1795 рр.) та братів Коллінгів. Серед німецьких учених розробкою основ розведення тварин займався А.Д. Теєр (1752-1828 рр.).

Саме з досліджень Р. Беквелла починається у тваринництві ера створення нових порід. Уміло використовували заводське мистецтво і його учні брати Коллінги, які вивели шортгорнську породу худоби. Ця порода була відома в усьому світі й застосовувалася для поліпшення багатьох інших порід. У своїй роботі як Р. Беквелл, так і брати Коллінги використовували дуже тісний інбридинг. Результати його були різноманітні, проте завдяки спорідненому розведенню було досягнуто успіху в створенні нових порід сільськогосподарських тварин.

Серед учнів Р. Беквелла був і наш співвітчизник М.Є. Ліванов (1751-1800 рр.). На підставі порівняння біологічних і господарських ознак М.Є. Ліванов розробляє концепцію спеціалізованого скотарства, поділяє породи худоби на первісні й похідні, молочні й м'ясні, а також наводить характерні ознаки високопродуктивної худоби молочного і м'ясного напрямку. В останнє десятиліття свого життя М.Є.Ліванов організував і очолив одну з перших сільськогосподарських шкіл у Росії в с. Богоявленському (нині м. Миколаїв).

У розвитку теорії селекції особлива роль належить Ч. Дарвіну (1809-1882 рр.). У праці „Походження видів” (1859) він уперше обґрунтував еволюцію живої природи і на прикладі чисельних фактів довів, що існуючі види тварин і рослин походять від тих, що існували раніше і змінились у процесі еволюції під дією природного або штучного відбору. В іншій праці, „Зміна тварин і рослин у свійському стані” (1868) детально досліджено походження сільськогосподарських тварин і розглянуто сутність явищ спадковості та мінливості, спорідненого розведення і схрещування, співвідносної мінливості, а також вплив умов існування на мінливість ознак живих організмів.

Серед іноземців, що займалися питаннями розробки теорії розведення сільськогосподарських тварин, слід назвати німецьких учених Г. Зеттегаста (1819-1908 рр.) і Г. Натузиуса (1809-1879 рр.), які розробили теорію індивідуальної потенції. Сутність її полягала в тому, що окремі видатні тварини мали значно більший вплив на потомство. Ця здатність не зумовлювалася ні віком тварин, ні чистотою їх походження.

На відміну від теорії індивідуальної потенції Г. Зеттегаста, В.І. Всеволодов (1790-1863 рр.) вважав головним чинником удосконалення худоби поліпшення годівлі, відбір та підбір тварин, спрямоване вирощування молодняку.

Суттєвий внесок у розробку методів розведення, відбору і підбору зробив П.М. Кулєшов (1854-1936 рр.). На основі дарвінівського закону співвідносної мінливості та співвідносного розвитку П.М. Кулєшов розробив сучасне вчення про конституцію сільськогосподарських тварин, установив етапи еволюції порід домашніх тварин, визначив місце і роль методів схрещування.

Проблему походження, використання і збереження порід домашніх тварин досліджував О.О. Браунер (1857-1941 рр.). Він установив, що сіра українська худоба походить від європейського тура, а також ним було написано ряд робіт про походження червоної степової породи.

На племінне тваринництво суттєвий вплив мали праці П.О.Пахомова (1865-1949 рр.) про методи розведення тварин, про сіру українську худобу. Він також започаткував харківську племінну книгу.

Засновник методу штучного запліднення І.І. Іванов (1870-1932 рр.) на той час чітко уявляв його перспективи у тваринництві й прагнув до впровадження у виробництво, але матеріальна база галузі не завжди сприяла цьому.

Серед учених-селекціонерів чільне місце посідає М.Ф. Іванов (1872-1935 рр.), який розробив наукову методику виведення нових порід сільськогосподарських тварин і успішно застосував її на практиці, створивши українську степову білу породу свиней і асканійську тонкорунну породу овець. Він доповнив учення про конституцію, зробив значний внесок у методику відбору та підбору, ведення роботи з породами та методику експедиційного обстеження скотарства. Під керівництвом М.Ф. Іванова започатковується така галузь як смушкознавство. За його ініціативи і під його керівництвом у 1925 році створюється зоотехнічна дослідна станція у заповіднику „Асканія-Нова”, яку згодом реорганізовують у Всесоюзний інститут гібридизації і акліматизації. У 1940 році йому присвоєно ім'я М.Ф. Іванова (нині це Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова „Асканія-Нова”).

Велику наукову цінність мають праці Є.А. Богданова (1872-1931 рр.) про походження свійських тварин, типи будови тіла, підбір, схрещування, споріднене парування та розведення за лініями.

Автор монографії та підручників, у тому числі ”Розведення сільськогосподарських тварин” Є.Ф. Ліскун (1873-1958 рр.) досліджував місцеві відріддя великої рогатої худоби; визначив породні ресурси і розробив принципи породного районування. Його обстеження червоної степової худоби дало „путівку в життя” цій породі, що поширилась у південному регіоні України і стала вихідною для створення української червоної молочної породи.

Серед когорти учених-селекціонерів ім'я академіка М.Д.Потьомкіна (1885-1965 рр.) має особливе місце. Його праці визначили розвиток племінного тваринництва в країні, створили наукові напрямки з таких корінних проблем зоотехнії, як конституція і екстер'єр сільськогосподарських тварин, удосконалення симентальської та інших порід худоби, породне районування, використання ефективних методів відбору та підбору при створенні високопродуктивної симентальської породи, широке використання експедиційних обстежень сименталів та визначення перспектив їх удосконалення. М.Д. Потьомкін був прихильником масового схрещування малопродуктивної, неполіпшеної худоби із заводськими породами, але відстоював метод чистопородного розведення у племінних господарствах.

Один із авторів костромської породи С.І. Штейман (1887-1965 рр.) своїми працями на багато років уперед визначив розвиток галузі скотарства. Серед доробок, що використовуються у селекції, найзначнішими є: холодний метод вирощування телят, оцінка корів за прижиттєвою продуктивністю та характером лактаційної діяльності, а також відбір худоби за можливістю споживати та використовувати об'ємні корми.

Д.А. Кисловський (1894-1951 рр.) приділяв багато уваги вивченню порід, спорідненому спаровуванню, розведенню за лініями, екстер'єру і конституції. Його наукові праці мали вплив на формування поглядів спеціалістів-селекціонерів.

Розробкою методів удосконалення порід худоби, зокрема чорно-рябої, займався А.Б. Ружевський (1900-1991 рр.). Завдяки впровадженню цих методів було створено високопродуктивні стада імпортної голландської чорно-рябої породи.

У 1950 році методом простого відтворного схрещування сірої української та швіцької худоби було створено лебединську породу, що стало великим селекційним досягненням у тваринництві. Вирішальне значення у виведенні породи мали роботи О.Ю. Яценка (1898-1978 рр.) і Г.П. Кириченка (1908-1978 рр.).

Проте селекція тварин перебуває у тісному зв'язку і взаємній зумовленості з технологією виробництва продукції. Це переконливо довів М.І. Книга (1903-1994 рр.) в результаті вивчення складного комплексу перетворень: ґрунт - рослина - корм - тварина - молоко і молочні продукти. Ним експериментально визначено оптимальну норму жиру (25-282) на кормову одиницю, що сприяє підвищенню жиру в молоці на 0,1-0,2%.

М.М. Колесник (1904-2000 рр.) - один із патріархів вітчизняної генетики, займався вирішенням однієї з фундаментальних проблем щодо світових центрів походження свійських тварин і використання генетичного потенціалу порід. Крім цього, він визначив генетику живої маси худоби і довів можливість практичного застосування рангового принципу для вивчення спадковості й мінливості ознак у тварин.

О.Ю. Мокєєв (1905-1985 рр.) займався вирішенням актуальних питань генетики і селекції скотарства. Під керівництвом О.Ю. Мокєєва було проведено низку експериментів із гібридизації, зокрема створення стад зебувидної худоби, стійкої до піроплазмозу, а також виведення ліній червоної степової породи і молочно-м'ясного типу із залученням генотипів шортгорнської породи.

П.М. Буйна (нар. 1925 р.) працювала над вирішенням проблеми формування генотипів на поліпородній основі із застосуванням диких видів. Під її науковим керівництвом розроблено перспективні плани створення самостійної галузі м'ясного скотарства, перспективні технології вирощування тварин в умовах півдня України.

Є.В. Ейдригевич (1906-1984 рр.) - засновник наукової школи селекціонерів-імуногенетиків, відомий основоположник використання інтер'єру в тваринництві. Ці розробки доповнили традиційний метод оцінки екстер'єру, що сприяло вдосконаленню визначення племінної цінності тварин. Він уперше в Україні організував імуногенетичну лабораторію в м. Одеса, яка мала не лише наукове, а й практичне значення.

К.Б. Свєчин (1907-1986 рр.) свою наукову діяльність присвятив вивченню процесів росту й розвитку сільськогосподарських тварин за різних породних поєднань. Відомі його праці з м'ясного скотарства, розведення абердин-ангуської породи в Україні.

Вагомий внесок у теорію селекції й племінної справи зробив М.А. Кравченко (1909-1986 рр.). Серед доробок видатного ученого - сучасна класифікація методів розведення, методів відбору і підбору, удосконалення симентальської худоби, створення української м'ясної породи та її чернігівського і придніпровського типів; організація племінної роботи у високопродуктивних стадах. М.А. Кравченко - автор монографій та підручників з розведення сільськогосподарських тварин, а також із племінної справи у тваринництві.

В.Т. Лобанов (1913-1986 рр.) разом з іншими уклав сучасний підручник про розведення сільськогосподарських тварин, що мав велике значення при підготовці спеціалістів.

Ф.Ф. Ейснер (1916-1986 рр.) розробив теоретичні й практичні прийоми оцінки бугаїв-плідників за якістю нащадків, планування й організації племінної роботи в господарствах, теорію методів удосконалення та створення порід тварин.

Праці В.Ю. Недави (нар. 1925р.) відіграли значну роль при розведенні бурої карпатської худоби, підвищенні жирномолочності корів, використанні генетичних методів у тваринництві. Науковий і практичний інтерес мають його дослідження з проблем використання гетерозису в скотарстві.

О.П. Полковникова (1925-2001 рр.) - талановитий учений теоретик-експериментатор. Завдяки великій ерудиції, масштабності думки і глибині наукового пізнання зробила вагомий внесок у теорію, методологію і практику породоутворення.

Н.В. Кононенко (нар. 1925р.) розробила оригінальну методику, завдяки якій було проведено масове обстеження племінного поголів'я червоної степової худоби і сформовано генеалогічну структуру даної породи. Під її редакцією видано 40 томів Держплемкниги і 15 томів Каталогів бугаїв-плідників червоної степової породи.

В.Я. Яблонський (нар. 1930р.) удосконалив метод трансплантації ембріонів і запропонував відповідні інструменти. На основі аналізу змін загального та місцевого імунітету запровадив ефективні методи імунокорекції та імуностимуляції.

Є.П. Стекленьов (нар. 1930р.) провів фундаментальні дослідження з проблем збагачення генофонду свійських тварин за рахунок генетичних ресурсів їх диких родичів. Вирішення цієї проблеми знайшло своє втілення у проведених ним дослідженнях з міжпідродового і міжродового схрещувань бантенга і бізона зі свійською коровою, мускусної і свійської качки, окремих представників фазанових, гусиних. Ним виведено нові форми продуктивних тварин, які характеризуються цінними біологічними і господарськими ознаками і властивостями.

Ю.Д. Рубан (нар. 1932 р.) розробив концепцію розвитку галузі молочно-м'ясного скотарства в Україні, обґрунтувавши її вченням М.І. Вавілова і В.І. Вернадського, наукою трофологія. Відомі його праці про світові центри походження порід великої рогатої худоби, принципи породного районування худоби, генетичний прогрес порід та їх збереження.

П.І. Хмара (нар. 1932 р.) в умовах західних районів України провів дослідження з ефективності методів поліпшення чорно-рябої породи. Він співавтор української чорно-рябої молочної породи та її внутрішньопородних типів - західного та поліського, а також багатьох ліній.

Е.М. Доротюк (нар. 1933 р.) займається розробкою методів удосконалення існуючих та створенням нових порід м'ясної худоби і технології її утримання, а також впровадження енергозберігаючих технологій виробництва яловичини.

О.П. Бесараб (1934-2005 рр.) учений-селекціонер, науковий доробок якого - декілька десятків державних книг червоної степової породи, що відображають її генезис; розробка і впровадження принципів великомасштабної селекції молочної худоби; теоретичне обґрунтування і практичне застосування розведення за лініями; розробка триступінчатого відбору тварин і методів створення високопродуктивних стад. О.П. Бесараб співавтор лінії Дуная 485, внутрішньопородного жирномолочного і таврійського зонального типів та української червоної молочної породи.

І.С. Хомут (нар. 1934р.) розробив теорію стада як визначальної одиниці створення, функціонування та вдосконалення породи, що сформувало положення про будову практичної системи селекційно-племінної роботи в стаді.

Генетик-селекціонер М.З. Басовський (нар. 1935р.) розробив теоретичні аспекти організації великомасштабної селекції порід в умовах широкого застосування штучного запліднення тварин. Він розробив оригінальні генетико-математичні моделі, машинні програми для ЕОМ, методи визначення племінної цінності тварин, оцінки результатів відбору і підбору за чистопородного розведення та схрещування. Здійснив моделювання селекційно-генетичних процесів у популяціях молочної худоби з генетико-економічною оптимізацією довгострокових програм селекції.

В.М. Макаров (нар. 1935р.) зробив великий внесок в удосконалення української чорно-рябої породи. Основними напрямками селекційної роботи при цьому були: вивчення і розробка методів поліпшення існуючих та створення нових порід, типів і ліній великої рогатої худоби; створення високопродуктивних популяцій чорно-рябої худоби. Він співавтор ліній чорно-рябої худоби і української чорно-рябої молочної породи.

Й.З. Сірацький (нар. 1936р.) розробив фізіолого-генетичні методи формування відтворювальної здатності великої рогатої худоби, способи прогнозування спермопродуктивності та раціонального використання бугаїв-плідників. Уперше дав комплексну характеристику біологічного, генетичного, селекційного статусу бугаїв-плідників основних порід України.

А.І. Самусенко (1936-1980 рр.) є одним з основних творців теорії породи. Провідною в його наукових дослідженнях є робота з симентальською породою. Він - співавтор трьох ліній та багатьох родин у симентальській породі.

Д.Т. Вінничук (нар. 1937р.) теоретично обґрунтував мінімально необхідну кількість ліній і родин у породі для ефективної селекційно-племінної роботи, сформулював теоретичні положення вчення про породу тварин як динамічну біологічну систему, що має симетричну структуру; розробив нові методи оцінки ступеня тісноти інбридингу та генетичної схожості пробанда з предками. Він є співавтором новостворених порід: української м'ясної, української червоно-рябої молочної, поліської м'ясної; центрального типу української чорно-рябої молочної худоби, багатьох ліній молочної та м'ясної худоби. Ним науково обґрунтовано принципи збереження генофонду тварин, селекційно-генетичні аспекти статевого диморфізму худоби, використання генеалогічного аналізу для елімінації генетичних дефектів тварин.

Академік М.В. Зубець (нар. 1938 р.) зробив значний внесок у сучасну науку і практику розведення сільськогосподарських тварин. М.В. Зубець розвинув теоретичні й практичні проблеми породоутворювального процесу в молочному і м'ясному скотарстві; запропонував принципово нову гіпотезу генезису порід, розробив оригінальну методику створення жирномолочного стада симентальської породи, став визначним лідером організації всього комплексу наукових досліджень з проблем генетики, селекції й біотехнології у тваринництві.

І.В. Петренко (нар. 1938 р.) розробив принципово нові методологічні підходи до теоретичного аналізу і наукового розуміння генетико-популяційних процесів у тварин при інбридингу, відтворювальному схрещуванні, консолідації спадковості помісних тварин, структури генофонду породи за адитивним генетичним потенціалом продуктивності.

Академік В.П. Буркат (нар. 1939 р.) посідає чільне місце серед учених-селекціонерів сучасності. Головною метою наукової діяльності В.П. Бурката стала організована ним розробка і реалізація програми виведення української червоно-рябої молочної породи та участь у виведенні української чорно-рябої молочної і волинської м'ясної порід, ряду внутрішньопородних типів і заводських ліній. В.П. Буркат розробив концепцію селекційного перетворення генофонду порід; увів до наукового обігу поняття „синтетична популяція і синтетична лінія у скотарстві”; запропонував новий науковий напрямок - біотехнологічну селекцію; запропонував оригінальні моделі й схеми організації селекційно-племінної роботи, активно впливав на впровадження біотехнології у тваринництво.

В.Б. Близниченко (1939-1997 рр.) присвятив наукову діяльність проблемам удосконалення існуючих та створення нових порід, типів, ліній великої рогатої худоби. Протягом багатьох років наукової діяльності предметом його досліджень була червона степова порода. В.Б.Близниченку належить пріоритет у розробці й реалізації проблеми виведення голштинізованого типу та української червоної молочної породи із залученням генофонду голштинської породи. Зробив певний внесок у вивчення адаптаційної здатності різних генотипів великої рогатої худоби в умовах південного степу України.

О.Ф. Хаврук (1939-1998 рр.) разом з іншими ученими розробив програму виведення нової молочної породи відтворювальним схрещуванням сименталів з червоно-рябими голштинами. Він - співавтор української червоно-рябої молочної породи, зонального і трьох заводських типів і ліній. Його діяльність стала важливим етапом розвитку селекційної науки в Україні.

А.П. Кругляк (нар. 1941 р.) - один із авторів української червоно-рябої молочної породи, типів та заводських ліній у породі, розглянув ряд питань з біотехнології відтворення великої рогатої худоби. За його ініціативи було створено державний генофондний спермобанк 50-ти порід, у тому числі локальних та зникаючих.

В.Г. Назаренко (нар. 1941 р.) займається дослідженнями з імуногенетики тварин і впровадженням їх у селекційну практику, зокрема генетичною експертизою походження тварин, визначенням ступеня гомо- і гетерогенності популяцій, порід, ліній та генеалогічних зв'язків між ними, а також використанням поліморфних систем як маркерів господарсько-корисних ознак.

М.Я. Єфименко (нар. 1942 р.) розробив методи вдосконалення та виведення нових порід худоби. Він запропонував і обґрунтував концепцію, розробив і забезпечив реалізацію програми створення нової української чорно-рябої молочної породи з використанням кращого світового генофонду.

В.І. Глазко (нар. 1949 р.) розвивав новий розділ молекулярної генетики - ДНК-технології. Він виявив генетичні маркери, які можуть бути використані при породних, видових і родових характеристиках, що дає можливість вести селекційну роботу на сучасному молекулярно-генетичному рівні.

У галузі свинарства дослідження в Україні започатковано М.Ф. Івановим, О.П. Бондаренком, Л.К. Гребнем, М.І. Матійцем, П.В. Корчевим та іншими ученими.

О.П. Бондаренко (1884-1937 рр.) досліджував місцеві генотипи свиней, здійснював виведення миргородської породи, заводських ліній та родин великої білої породи, що мало значний вплив на поліпшення племінного свинарства. Він розробив перші науково-обґрунтовані норми годівлі свиней на ячмінних кормових одиницях, а також методи відгодівлі свиней на бекон.

Л.К. Гребень (1888-1980 рр.) - відомий учений у галузі свинарства і вівчарства. Разом з академіком М.Ф.Івановим розробляв теорію і практику породоутворення, створював асканійську тонкорунну породу овець, групи нових генотипів м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною, а також українську степову білу породу свиней. Для умов півдня України він вивів українську степову рябу породу свиней. Під його керівництвом доведено ефективність схрещування вівцематок цигайської породи з англійськими суффольками та оксфорддаунами. Також проводилися дослідження щодо створення чорноголового мериноса й акліматизації та гібридизації тварин.

Д.К. Білогуб (1899-1986 рр.) займався науково-організаційною роботою, спрямованою на розвиток племінного свинарства в Україні, а також створенням племінних заводів великої білої та миргородської порід свиней. Ним було розроблено нові ефективні методи розведення, селекції свиней, вивчено результати дво- та трипородного схрещування; розроблено й впроваджено у виробництво методи ранньої діагностики племінних і продуктивних якостей кнурів. Ефективним було запропоноване ученим планування селекційно-племінної роботи в масштабах племінних заводів і окремих областей.

М.І. Матієць (1902-1987 рр.) брав участь у написанні перших рекомендацій та інструкцій з племінного свинарства, що сприяло створенню вітчизняної племінної бази.

Праці О.І. Овсянникова (1912-1977 рр.) мали важливе значення для розробки методології наукових досліджень з питань породоутворення, розведення, генетики онтогенезу свиней, біології схрещування тварин, інбридингу і гетерозису.

М.Д. Любецький (1912-1994 рр.) досліджував ефективність поєднуваності порід, родин і ліній свиней при схрещуванні та гібридизації.

Ф.К. Почерняєв (1929-1987 рр.) удосконалив методи селекції та розведення свиней, розробив методи гібридизації у свинарстві, які підвищують загальну продуктивність на 10-15%.

В.О. Медведєв (нар. 1929 р.) розробив методи удосконалення існуючих та створення нових порід, типів і ліній свиней, пристосованих до промислової технології, визначив закономірності онтогенезу свиней різного напрямку продуктивності; розробив систему племінної справи для різних регіонів України; довів практичне значення гетерозису.

Є.М. Агапова (нар. 1933р.) розробила генетико-біологічні основи підвищення репродуктивних якостей і скоростиглості свиней.

В.П. Рибалко (нар. 1936р.) - один із авторів полтавського заводського типу м'ясних свиней (ПМ-1), високопродуктивного материнського типу великої білої породи (УВБ-1), полтавської м'ясної породи, червоно-поясної спеціалізованої лінії м'ясних свиней (ЧПСЛ). Очолює інститут свинарства УААН.

М.Д. Березовський (нар. 1937 р.) розробив методи створення спеціалізованих типів свиней методом внутрішньопородної селекції, застосування яких сприяло виведенню внутрішньопородних типів УВБ-1, УВБ-2, лебединського заводського типу, заводських ліній та родин.

В.С. Топіха (нар. 1940 р.) займалася розробкою питань селекції свиней порід ландрас та дюрок. Сформувала унікальне високопродуктивне племінне стадо у ВАТ ”Степной” Запорізької області. Автор апробованого внутрішньопородного типу породи дюрок української селекції.

В.П. Коваленко (нар. 1940 р.) брав участь в удосконаленні українських порід свиней степової білої та рябої . Плідно розвиває українську школу генетиків і селекціонерів. Він розробив методи підвищення ефективності селекційного процесу з використанням генетико-математичних методів і ЕОМ, принципи побудови інформаційно-обчислювальних систем у різних галузях тваринництва, провів дослідження з одержання багаторазового гетерозису, запропонував ряд методів оцінки комбінаційної здатності ліній та порід свиней і птиці.

Л.Ф. Крилова (нар. 1935 р.) присвятила свою творчу біографію удосконаленню української степової білої породи, керувала створенням п'яти високопродуктивних ліній.

У галузі вівчарства вагомий внесок зробили М.Ф. Іванов, Л.К. Гребень, Д.К. Міхновський, І.Л. Перегон, П.І. Польська та інші вчені.

Д.К. Міхновський (1902-1984 рр.) видатний учений-селекціонер, який обґрунтував і реалізував у виробництво систему гетерогенного розведення смушкових овець сокільської породи для попередження хронічного тимпаніту ягнят. На підставі досвіду схрещування місцевих гірськокарпатських овець з цигайськими і аналізу результатів розведення напівгрубововнових овець у різних країнах світу довів ефективність схрещування для поліпшення вівчарства.

І.Л. Перегон (1904-1982 рр.) провів фундаментальні дослідження по створенню багатоплідних каракульських овець. Він автор асканійського багатоплідного типу каракульських овець, який апробовано у 1971 році

Я.Ф. Сулима (нар. 1928 р.) - один з авторів української гірськокарпатської породи овець і двох її типів: прикарпатського і закарпатського.

П.І. Польська (нар. 1930 р.) розробила методи виведення скоростиглих м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною, створила інтенсивні типи м'ясо-вовнових овець асканійської селекції. Автор нового типу асканійських кросбредів, який апробовано у 1990 році та типу чорноголових овець з кросбредною вовною, апробованого у 1995 році.

М.В. Штомпель (1936-2004 рр.) наукові дослідження присвятив виявленню закономірностей мінливості в заводських овець асканійської тонкорунної породи. Співавтор таврійського внутрішньо-породного типу асканійських тонкорунних овець.

В.М. Давиденко (нар. 1940 р.) зробив внесок у дослідження анатомічної будови репродуктивних органів овець асканійської тонкорунної та цигайської порід. Удосконалював методи штучного запліднення.

У галузі конярства відомими є праці Д.А. Волкова (нар. 1919 р.) щодо створення української породи коней, які стали переможцями на багатьох спортивних змаганнях з кінного спорту. Коні цієї породи мають також найкращі якості для сільськогосподарських і транспортних робіт.

Створювана поколіннями теорія селекції необхідна для оптимального розв'язання проблем, що виникають перед тваринницькою наукою і практикою, її постулати поширюються на всі галузі тваринництва з урахуванням їх специфіки, зумовленої темпами відтворення поголів'я та особливостями характеру і напрямку продуктивності.

4. Вплив селекції на різноманітність і глибину змін властивостей тварин

Еволюція сільськогосподарських тварин спрямовувалася волею людини. Одомашнення і подальша селекція привели до таких різких змін, що тварини були мало схожими на своїх диких предків.

Усі зміни, що виникли під впливом одомашнення, можна поділити на дві групи:

1) зміни, пов'язані зі спеціалізацією продуктивності, що виникли в результаті цілеспрямованої діяльності людини щодо виведення потрібних їй порід (розвиток молочної залози, особливість вовни тощо);

2) зміни, не пов'язані зі спеціалізацією продуктивності й цілеспрямованою діяльністю людини. До них належать такі: звислі вуха у собак, кролів, свиней, овець; комолість та інші.

Свійські тварини порівняно з дикими стали пластичнішими, податливішими. Серед них з'явилося більше особин, які відрізнялися від своїх диких родичів наявністю корисних для людини ознак. На останні людина звернула особливу увагу і довела їх у тварин сучасних порід до високого ступеня розвитку.

До найбільш істотних змін, що відбулися у зв'язку з одомашненням і під впливом селекції, слід віднести такі:

1. Зміни будови тіла. Дикі тварини однорідні за будовою тіла і забарвленням. Свійські тварини мають велику різноманітність. У кожної породи відповідний тип будови тіла, залежно від напряму її продуктивності, розмір тіла і живої маси, а також властивий тільки для неї характер волосяного покриву.

2. Зміни шкіряного покриву. В овець деяких порід, наприклад мериносових, шкіра утворює складчастість, в основному на шиї. Так, у овець породи рамбульє складчастість шкіри збільшує поверхню тіла тварини, підвищує настриг вовни. Ця особливість шкіри характерна й для деяких порід великої рогатої худоби, а також свиней і собак. У тварин багатьох порід виключно м'ясного напряму дуже розвинена підшкірна жирова тканина.

Помітно змінилися у свійських тварин череп, кістяк, рогові утворення, розмір внутрішніх органів та фізіологічні особливості.

3. Зміни статевої функції. У диких тварин приплід буває лише у відповідні періоди року - навесні та влітку, завдяки моноциклічності у них функції розмноження. Більшість свійських тварин має періодичний статевий цикл (поліциклічний), не пов'язаний із порою року. Це дає змогу людині регулювати періоди розмноження тварин і одержувати приплід в сезони року, найбільш вигідні для неї. Така зміна статевої функції є великим досягненням людини у перебудові природи тварин.

4. Підвищення плодючості. Більшість свійських тварин мають вищі показники плодючості порівняно з дикими. Так, дика свиня дає за опорос 4-6 поросят, свійська - від 8 до 20, а в окремих випадках і до 30 поросят. Дикі вівці народжують одне ягня, рідко - двоє, а в домашніх умовах - 2-3, іноді 4-5 і навіть 6-8 ягнят (романівська порода овець). Корови нерідко народжують двійнят, буває, що й 3-5 телят. Дикий кріль за рік має чотири окроли, свійський - від 7 до 10. Дика качка й курка за рік несуть 8-12 яєць, тоді як сучасні яєчні породи качок і курей - по 180-250 яєць за рік, а кури спеціалізованих кросів - 320-330 яєць на рік.

5. Підвищення скороспілості. У свійських тварин порівняно з дикими статева зрілість настає на одну третю, а іноді й наполовину раніше. Тому вони раніше від диких закінчують ріст і розвиток, починають давати продукцію: м'ясо, молоко, вовну тощо.

6. Зміна продуктивності. У диких тварин молока ледве вистачає для вирощування приплоду, тоді як у заводських порід великої рогатої худоби, кіз та овець надої молока значно збільшилися.

Так, самка тура за лактацію давала 500-700 кг молока, що забезпечувало потреби приплоду. У молочних стадах сучасних планових порід 10-15% поголів'я корів мають надій за рік 7000 кг молока і більше. Найвищий добовий надій корови-рекордистки досяг 110,9 кг молока, а за лактацію - понад 25 тис. кг молока. Пожиттєві (сумарні) надої корів спеціалізованих порід перевищують 100 тис. кг молока.

Під впливом селекції велика рогата худоба еволюціонувала із робочої або робочо-м'ясної у високоспеціалізовані молочні породи. Зміна молочної продуктивності великої рогатої худоби відбувається у двох напрямках: підвищення надою та подовження періоду лактації. Дикі види та примітивні породи здатні доїтися 90-120 днів, у той час, коли заводські породи - 300 днів і більше.

Великі зміни відбулися у розвитку м'ясної продуктивності домашньої худоби. Значно збільшилася жива маса порівняно з дикими тваринами, змінена структура м'язової тканини, поліпшена здатність до відгодівлі. Худоба м'ясних порід характеризується високою інтенсивністю росту. Середньодобовий приріст досягає максимальних показників 2000 г, а в середньому це 1000-1200 г. Тому молодняк досягає високої живої маси в ранньому віці й від свійських тварин одержують більше м'яса кращого за смаком. Навіть такий патологічний розвиток м'язової тканини, як кулардність, тобто перерозвиненість м'язів на спині та стегнах, нині використовується в м'ясному скотарстві, хоча ця патологія порушує нормальні репродуктивні функції.

У свинарстві зміни пов'язані з розвитком м'ясної продуктивності, скороспілості, багатоплідності. Свині є м'ясні, м'ясо-сальні, сальні. Залежно від вимог суспільства розвитку підлягають ті ознаки, що є найбільш важливими для виробництва і задоволення потреб людини. Так, за опорос від свиноматки одержують 10-12 поросят. Нині, використовуючи досягнення генетики, створені такі лінії свиней, які характеризуються високою живою масою, що становить 300-350 кг.

Вівці кращих сучасних порід мають вовну, що за тониною конкурує з шовком, а довжина вовни у рекордних тварин досягає 40 см, жировий курдюк у курдючних овець важить до 60 кг. Настриг вовни у диких овець становить 1-2 кг, а в сучасних тонкорунних вівцематок - 5-7 кг (до 10-12 кг), баранів - 10-15 кг (до 30 кг).

Значно підвищилася продуктивність коней. Серед верхових коней є скакуни, які проходять 2400 м за 2 хв. 35 сек., рисаки - 1600 м менше, ніж за 2 хв., ваговози тягнуть більше 18 т вантажу. Це свідчить, що у коней значно поліпшилися швидкість руху і тяглове зусилля.

Якщо говорити про таких свійських тварин, як собаки, то методами селекції створено породи залежно від їх використання: сторожові, мисливські, пастуші, декоративні, безвовнові.

7. Зміна нервової діяльності. Дикі тварини жваві, неврівноважені. Еволюція типу нервової діяльності відбувалася в напрямі відбору спокійних тварин. Свійські тварини втратили ряд умовних та безумовних рефлексів, властивих диким. У диких тварин, яким завжди загрожує небезпека, надто розвинений захисний рефлекс. У свійських тварин, яких охороняє людина, цей рефлекс значно послаблений. Дикі тварини мають добре розвинений рефлекс добування корму. У свійських (великої рогатої худоби, свиней, птиці) він настільки послаблений, що, коли вони потрапляють у природні умови, то не можуть забезпечити себе необхідним кормом і вимирають. У деяких порід курей зник інстинкт насиджування. Разом з тим у свійських тварин виникли нові рефлекси: вони реагують на оклик людини, звикають до часу годівлі, коні дозволяють запрягати себе, корови й кози - доїти. Ступінь втрати та появи рефлексів у цих тварин неоднаковий. Найбільше це помітно у тварин заводських порід.

Таким чином, різноманітні зміни у свійських тварин свідчать про значну пластичність тваринного організму і можливість змінюватися й поліпшуватися за цілеспрямованої селекційно-племінної роботи.

Література

селекціонер науковий худоба

1. Басовський М.З., Буркат В.Н., Коваленко В.П. Великомасштабна селекція в тваринництві. - К.: Асоціація “Україна”, 1996.

2. Буркат В.П. Теорія, методологія і практика селекції. - К.: БМТ, 1999. - 376 с.

3. Васильев Н.А., Целютин В.Н. Овцеводство и технология производства шерсти и баранины. - М.: Агропромиздат, 1990.

4. Вівчарство України / за ред. В.П. Бурката. - К.: Аграрна наука, 2006. - 614 с.

5. Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - 675 с.

6. Генетические основы селекции животных / В.Л. Петухов, Л.К. Эрнст, И.И. Гудилин и др. Под ред. В.Л. Петухова, И.И. Гудилина. - М.: Агропромиздат, 1989. - 448 с.

7. Генофонд свійських тварин України: Навчальний посібник / Д.І. Барановський, В.І. Герасимов, В.М. Нагаєвич, А.М. Хохлов та ін. За ред. Д.І. Барановського та В.І. Герасимова. - Харків: Еспада, 2005. - 400 с.

8. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство: Підручник. - К.: Вища освіта, 2004 - 320 с.

9. Джапаридзе Т.И. Овцеводство. - М.: Колос, 1983.

10. Довідник з виробництва свинини / В.І. Герасимов, В.Ф. Коваленко, В.М. Нагаєвич, Г.С. Походня та ін. За ред. В.П. Рибалка, В.І. Герасимова, М.В. Чорного. - Харків: Еспада, 2001. - 336 с.

11. Єсаулов І.А., Литовченко Г.Р. Вівчарство. - К.: Агропроміздат, 1963.

12. Засуха Т.В. та ін. Розведення сільськогосподарських тварин з основами спеціальної зоотехнії. - К.: Аграрна наука, 1999. - 512 с.

13. Зубець М.В. Перетворення генофонду порід. - К.: Урожай, 1990.

14. Зубець М.В. Племінні ресурси України. - К.: 1998.

15. Зубець М.В., Буркат В.П., Єфіменко М.Я., Полупан Ю.П. Генетика і селекція у скотарстві // Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - С.181-198.

16. Зубець М.В., Буркат В.П., Рубан Ю.Д. Розвиток вчення про генетику, селекцію і біотехнологію у тваринництві // Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т 4. - С.13-30.

17. Інструкція з бонітування великої рогатої худоби м'ясних порід. Інструкція з ведення племінного обліку у м'ясному скотарстві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003.

18. Інструкція з бонітування каракульських і сокільських овець з основами племінної роботи. - К.: Урожай, 1993.

19. Інструкція з бонітування овець. Інструкція з ведення племінного обліку у вівчарстві та козівництві. - К.: ПП “Бланк-Сервіс”, 2003.

20. Інструкція з бонітування племінних коней. - К.: Мін. АПК України, - 2003.

21. Інструкція з бонітування свиней. Інструкція з ведення племінного обліку у свинарстві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003.

22. Інструкція з бонітування тонкорунних і напівтонкорунних овець з основами племінної роботи. - К.: Урожай, 1993.

23. Інформаційні системи селекції тварин. - К.: Урожай, 1989.

24. Коновалов В.С., Коваленко В.П. Генетика сільськогосподарських тварин. - К.: Урожай, 1996.

25. Кравченко Н.А. Разведение сельскохозяйственых животных. Изд. 2-е перераб. и доп. - М.: Колос, 1973. - 438 с.

26. Кравченко Н.В. Племенное дело в животноводстве. - М.: Агропромиздат, 1987.

27. Красота В.Ф., Лобанов В.Т., Джапаридзе Т.Г. Разведение сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат, 1990. - 463 с.

28. Крятов О.В. Царенко О.М., Ладика В.І., Крятова Р.Є. Вступ до зооінженерії. - Суми: Видавництво „Слобожанщина”, 2002. - 228 с.

...