Главная Коллекция "Revolution" Сельское, лесное хозяйство и землепользование Динаміка вмісту гумусу та біологізація сільського господарства Кіровоградської області

Динаміка вмісту гумусу та біологізація сільського господарства Кіровоградської області

Структура ґрунтового покриву Кіровоградської області, його характеристики. Типи ґрунтів. Особливості азональних ґрунтів. Антропогенний вплив на ґрунтовий покрив. Зміна фізичних властивостей ґрунту, вмісту гумусу. Біологізація сільського господарства.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.11.2018
Размер файла 919,4 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Кафедра географії та геоекології

КУРСОВА РОБОТА

з географії на тему:

Динаміка вмісту гумусу та біологізація сільського господарства Кіровоградської області

Студентки ІІІ-го курсу 31-ої групи

Галузь знань: 0401 Природничі науки

Спеціальність: 6.040104 Географія*

спеціалізація: Краєзнавчо-туристична робота

Рощик Тетяни Іванівни

Науковий керівник: доцент,

кандидат географічних наук Гелевера О.Ф.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Структура ґрунтового покриву Кіровоградської області
  • 1.1 Загальна характеристика ґрунтового покриву Кіровоградської області
  • 1.1.1 Характеристика основних типів ґрунтів
  • 1.1.2 Характеристика азональних ґрунтів
  • 1.2 Структура сільськогосподарських угідь Кіровоградської області
  • Розділ 2. Антропогенний вплив на ґрунтовий покрив Кіровоградської області
  • 2.1 Зміна фізичних властивостей ґрунту
  • 2.2 Зміна вмісту гумусу
  • 2.3 Зміна окисно-відновних властивостей
  • Розділ 3. Заходи зменшення негативного антропогенного впливу на ґрунти Кіровоградщини
  • 3.1 Застосування добрив
  • 3.2 Біологізація сільського господарства Кіровоградської області
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

На території України населення з давніх часів займалося сільським господарством, тому землі багато сотень років перебувають в майже безперервному обробітку, а неправильне їх використання сприяє деградації ґрунтового покриву та зменшенню вмісту гумусу.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, неправильна меліорація, перевипаси худоби ведуть до втрати родючих ґрунтів. Вчені встановили, що для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природі потрібно в середньому 1400-7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два сезони.

Надмірне використання азотних мінеральних добрив викликає збільшення в харчових продуктах нітратів і викликає цим небезпечні захворювання. Комахи й інші шкідники швидко звикають до хімічних засобів боротьби з ними, з'являються різновиди шкідників, на які отрута вже не дією Постає необхідність застосування нових, більш отруйних засобів.

Одним з факторів зниження родючості є використання беззмінних культур - багаторічне вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж полі. Це пов'язане з тим, що рослини даного виду виносять з ґрунту лише ті елементи, які їм необхідні. На території Кіровоградської області такими рослинами зокрема є кукурудза та соняшник, рідше пшениця.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю захисту ґрунтів Кіровоградської області від водної та еолової ерозії, деградування та зменшення вмісту гумусу внаслідок нераціонального землекористування. Неправильне господарювання є причиною зменшення родючості ґрунту та обсягу зібраного урожаю в кг/га, що призводить до фінансових збитків у сільському господарстві.

Об'єкт дослідження - ґрунти Кіровоградської області, а предметом дослідження є негативний антропогенний вплив на ґрунти даної області, проблеми деградації та ерозії ґрунтів, причини зменшення вмісту гумусу та показників родючості.

Мета курсовою роботи - з'ясувати причини деградації ґрунтового покриву Кіровоградської області, дослідити динаміку вмісту гумусу в ґрунтах даного регіону, розкрити позитивне значення біологізації в сільському господарстві.

Відповідно до теми сформульовано такі основні завдання:

1. проаналізувати рівень антропогенного впливу на ґрунти Кіровоградської області;

2. дослідити та проаналізувати зміну фізичних та окисно-відновних властивостей ґрунтів даного регіону;

3. з'ясувати причини зменшення вмісту гумусу в ґрунтах області;

4. розробити шляхи вирішення негативного антропогенного впливу на ґрунти Кіровоградської області.

Особистий внесок. Автором було створено карти вмісту гумусу та кислотності ґрунтів по районам Кіровоградської області, створено графік динаміки площ кислих ґрунтів в обстежених районах, діаграми площ основних підтипів ґрунтів, структури сільськогосподарських угідь та розподілу земельного фонду Кіровоградської області.

гумус біологізація антропогенний сільське господарство

Розділ 1. Структура ґрунтового покриву Кіровоградської області

1.1 Загальна характеристика ґрунтового покриву Кіровоградської області

1.1.1 Характеристика основних типів ґрунтів

Область розташована на межі переходу лісостепової зони в степову. Тут переважають ґрунти чорноземного типу, які є на території області основними. Вони утворилися переважно на лесах, але є і на інших породах.

Всього під час проведення крупно масштабного обстеження ґрунтів на території області виділено понад 500 ґрунтових відмін, які об'єднані у 18 підтипів (рис.1.1) [1].

Сірі лісові ґрунти є зональними для лісостепової зони, мають значне поширення, а також характеризуються чіткою диференціацією профілю на генетичні горизонти. Профіль розчленований на такі горизонти:

НЕ - 0-18 см - гумусово-0елювіальний, він же орний, сірий, пилуватої структури, грудкуватий, збагачений на борошнисту присипку кремнезему, перехід різко виражений.

І - 19-90 см - ілювіальний, безгумусовий, бурого кольору, дуже щільний, структура горіхувато-призматична, добре виражена аморфна кремнеземиста присипка з бурими прожилками окису заліза, перехід поступовий.

Рі - 91-140 см - ілювіальний вилугуваний палево-бурий з натіками колоїдного оксиду заліза. Перехід нерівномірний, різко виражений по карбонатних вицвітах.

Рк - глибше 140 см - світло-палевий суглинковий карбонатний лес.

Рис.1.1 Відсоток від загальної площі основних підтипів ґрунтів Кіровоградської області [1]

Сірі лісові ґрунти дуже низько гумусні, кислі, явно не насичені увібраним кальцієм, слабо забезпечені азотом. Вони першочергово вимагають органічних добрив і помірного вапнування. Внесення високих доз гною сприяє покращенню структурного стану орного шару, знижує кислотність, покращує поживний режим.

Темно-сірі лісові ґрунти більш поширені в лісостеповій частині області. Вони істотно відрізняються від сірих доброю гумусованістю на значну глибину, кращим структурним станом, відзначаються більшою насиченістю кальцієм, отже й незначною кислотністю. Морфологічні ознаки цих ґрунтів наступні:

Не - 0-37 см - гумусово-елювіальний темно-сірий із помітною присипкою кремнезему, свіжий, важкосуглинковий, грудочкувато-зернистий, рихлий, перехід поступовий.

Ні - 38-47 см - гумусово-ілювіальний, темно-сірий з бурим відтінком і слабо помітною білісою присипкою кремнекислоти, свіжий, легкоглинистий, дрібногоріхуватий, щільний. Перехід помітний по кольору.

І - 48-80 см - ілювіальний коричнево-бурий, свіжий, легко глинистий, горіхувато-призматичний, дуже щільний, на гранях структурних окремостей помітний коричневий наліт оксиду заліза ("плакіровка"). Перехід поступовий.

Рі - 81-125 см - слабо ілювійований, бурувато-палевий, вологий, легкоглинистий, грудочкувато-призматичний, зі слабо помітними колоїдними плівками оксиду заліза. Перехід поступовий.

Рк - 125-150 см і глибше - бурувато-палевий, глинистий карбонатний лес [1].

Сірі та темно-сірі лісові ґрунти відрізняються між собою за своїми властивостями. У міру наростання дернового процесу ґрунтотворення і ослаблення процесів вилуговування і знемулювання в них знижується кислотність, зростають сума обмінних основ і ступінь насичення основами, покращуються водно-фізичних властивостей.

Серед опідзолених ґрунтів області найбільша частка припадає на чорноземи опідзолені. Морфологічні ознаки чорноземів опідзолених:

Не - 0-40 см - гумусовий слабоелювійований, темно-сірий, свіжий, важкосуглинковий, грані структурних окремостей припудрені присипкою SiO2, перехід поступовий.

Нрі - 41-70 см - верхній перехідний слабоілювійований, темно-сірий з бурим відтінком, який донизу посилюється, свіжий, важкосуглинковий, ущільнений, горіхуватий, на гранях структурних окремостей помітні слабі напливи полуторних оксидів, сильно переритий черв'яками, перехід поступовий.

Рhі - 71 - 120 см - нижній перехідний, нерівномірно гумусований, сильно ілювійований, сірувато-бурий, свіжий, важкосуглинковий, крупногоріхуватий, ущільнений, по гранях структурних окремостей помітні колоїдні натіки, є червоточини і кротовини, заповнені гумусованим матеріалом. Перехід поступовий.

Рк - 121-150 см - жовто-палевий важкосуглинковий лес [1].

Типовими називають чорноземи, в яких найбільше проявляються риси чорноземоутворення - інтенсивне нагромадження гумусу, азоту і зольних елементів живлення, відсутня текстурна диференціація ґрунтового профілю, досить глибока гумусованість при порівняно високому вмісту гумусу у верхньому горизонті, карбонатність профілю з порівняно незначної глибини, досить висока насиченість увібраним кальцієм, наявність структури зернисто-грудкуватого типу. Морфологічні ознаки цього типу ґрунту наступні:

Н - 0-40 см - гумусовий, темно-сірий, свіжий, важкосуглинковий, грудочкувато-зернистий, слабо ущільнений, перехід поступовий.

Нр - 41-100 см - верхній перехідний, темнувато-сірий, свіжий, важкосуглинковий, зернисто-грудочкуватий, ущільнений, зустрічаються коріння трав, червоточини і кротовини, перехід поступовий.

Рhк - 101-180 см - нижній перехідний, сірий з бурим відтінком, свіжий, важкосуглинковий, грудкувато-горіхуватий, щільний, переритий земле роями, вскипає від соляної кислоти з 120 см, з 150 см помітна карбонатна плісень. Перехід поступовий.

Рк - 161-180 і глибше - бурувато-палевий важкосуглинковий лес з карбонатною пліснявою [1].

Чорноземи звичайні є найбільш поширеним підтипом ґрунтів області. Вони займають 95% [1] степової частини Кіровоградської області. Морфологічні ознаки даного типу ґрунту такі:

Н - 0-35 (45) см - гумусовий, темно-сірий, свіжий, легко глинистий, перехід поступовий.

Нрк - 36 (46) - 70 (80) см - верхній перехідний, добре гумусований, темно-сірий зі слабим бурим відтінком, свіжий, легко глинистий, грудочкувато-зернистий, ущільнений, пористий, багато червоточин і копролітів, зрідка кротовини. В нижній частині по ходах коренів карбонатна плісень. Закипає від соляної кислоти з 50 см. Перехід поступовий.

Рhk - 71 (81) - 100 (110) см - нижній перехідний, карбонатний, темно-бурий, свіжий, легко глинистий, грудочкувато-зернисто-горіхуватий, ущільнений, сильно переритий земле роями. По ходах коріння, червоточинах і структурних окремостях багато карбонатної плісені. Перехід поступовий.

Рк - 101 (111) - 150 см і глибше - лес легко глинистий, з глибини 120 см з'являється білозірка [1].

1.1.2 Характеристика азональних ґрунтів

Чорноземи на глинистих пісках і супісках не створюють великих масивів, а залягають вузькими смугами по терасах основних річок області, а саме: Дніпро, Південний Буг, Синюха, Велика Вись, Інгул, Інгулець, Бешка, Тясмин, Цибульник.

Їх ґрунтоутворюючою породою є глинисті алювіальні піски. Маючи високу водопроникність, ці ґрунти глибоко гумусовані і вилугувані. Ущільнені супіщані прошарки, що в них трапляються, відіграють позитивну роль у зволоженні верхніх горизонтів. Морфологічні ознаки профілю:

Н - 0-40 (50) см - гумусовий горизонт, сірий, іноді з буруватим відтінком, глинисто-піщаний.

НР - 41 (51) - 60 (100) см - перехідний горизонт сірого кольору з біло-сіруватими плямами від крем'янкового пилу, піщаний гранулометричний склад.

Рh - 61 (101) - 80 (140) см - піщаний рудувато-палевий, ледве гумусований пісок.

Р - 81 (141) см і глибше - давньоалювіальний пісок [1].

Чорноземи супіщані відрізняються від чорноземів глинисто-піщаних більшою гумусованістю та більшою глибиною профілю.

Група перезволожених ґрунтів приурочена до нижчих елементів рельєфу, де ґрунтотворення відбувається за умов близького залягання ґрунтових вод. Вони залягають на дні балок, терасах річок, в замкнутих западинах. У формуванні перезволожених ґрунтів обов'язково бере участь глеєвий процес.

Залежно від інтенсивності прояву дернового і глеєвого процесів в цій групі виділяють: чорноземно-лучні, лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти. У кожному наступному з перерахованих ґрунтів більшою мірою проявляється глеєвий процес і послаблюється дерновий. Потужність гумусового горизонту скорочується [1].

Мочаристі ґрунти формуються в місцях літологічної неоднорідності ґрунтоутворюючих порід (до 3 м), або з самої поверхні червоно-бурі глини. Внаслідок інтенсивного сільськогосподарського використання в таких ґрунтах і ґрунтотвірних породах значно погіршилась водопроникність. У роки з пониженою кількістю опадів плями цих ґрунтів практично зливаються з фоновими ґрунтами. У більш вологі роки застій води в ґрунтовому профілі негативно впливає на їхні водно-фізичні властивості.

Залежно від ступеня пере зволоженості чорноземів серед мочалистих ґрунтів можуть виділятися чорноземи глеюваті мочаристі, лучно-чорноземні мочаристі, чорноземно-лучні мочаристі, лучно-болотні мочаристі та болотні мочаристі. Родючість їх знижується з посиленням процесів оглеєння, засолення, осолонцювання [1].

Лучно-чорноземні ґрунти на лесових породах здебільшого поширені у неглибоких, але широких зниженнях на плато, на дні балок та на терасах річок, де неглибоко від поверхні (3-4 м) залягають підґрунтові води. Ці ґрунти постійно чи тимчасово зазнають надмірного зволоження, тому ґрунтоутворююча порода тут оглеєна. За морфологічними ознаками в них виділяють наступні генетичні горизонти:

Н - 0-45 см - гумусовий, темно-сірий, вологий, важкувато-легкоглинистий, 0-27 см - орний, пороху вато-грудочкувато-зернистий, рихлий; підорний - грудочкувато-зернистий, ущільнений; перехід поступовий.

НРк - 46-69 см - верхній перехідний, добре гумусований, карбонатний, темно-сірий часто з буруватим відтінком, вологий, крупнозернистий, ущільнений, багато червоточин, кротовин, перехід поступовий.

РНк - 70-120 см - другий перехідний, сірий з бурим відтінком, сирий, важкосуглинковий, дрібно грудкуватий, ущільнений, перехід поступовий.

Р - 121 см і глибше - оглеєний лес.

Ці ґрунти в орному шарі мають гумусу близько 6%, майже нейтральну реакцію ґрунтового розчину. Близьке до поверхні залягання підґрунтових вод створює сприятливий водний режим для росту і розвитку рослин [1].

Лучні ґрунти залягають в лощинах, заплавах річок та долинах балок в різко виявлених гігроморфних умовах при постійному капілярному зв'язку з неглибоко залягаючими підґрунтовими водами і особливому режимі поверхневих вод. Вони мають здебільшого середньо-, важкосуглинковий і легкоглинистий гранулометричний склад, добре гумусовані. Мають повно розвинений профіль дернового типу глибиною 50-70 см, розчленований на такі горизонти:

Н - гумусовий, дрібнозернистий, здебільшого не шаруватий, добре гумусований.

НРк - гумусово-перехідний з такими ж ознаками, карбонатний, неоглеєний.

Р - материнська порода, дрібнозернистий однорідний алювій, переважно оглеєний і карбонатний, а місцями навіть мергалізований [1].

Ці ґрунти поширені на заплавних терасах річок в лісостеповій зоні.

Дернові ґрунти поширені на піщаних терасах річок Інгул, Інгулець і Тясмин. Великі масиви дернових ґрунтів залягають поблизу сала Бірки Олександрівського і Новий Стародуб Петрівського районів, а також в Кропивницькому. Тут вони поширені на високих, незатоплюваних терасах річок, складених переробленими вітром річковими пісками. Вони мають піщаний або глинисто-піщаний гранулометричний склад, пухку будову, безкарбонатні. Унаслідок легкого гранулометричного складу органічні рештки рослинності і органічні добрива швидко мінералізуються.

Здебільшого вони мають слабогумусований піщаний або глинисто-піщаний горизонт (НР) потужністю до 20 см, який різко переходить у чистий пісок (Р). Ці ґрунти мають дуже низьку природну родючість. Найбільш раціональним їх використанням є заліснення сосною [1].

1.2 Структура сільськогосподарських угідь Кіровоградської області

Земельний фонд Кіровоградської області складає 2458,8 тис. га, з них 2037,2 тис. га, або 82,9 % [2], займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель.

У структурі сільгоспугідь рілля складає 86,5 %, багаторічні насадження - 1,3 %; сіножаті - 1,2 %; пасовища - 11 % (рис.1.2.) Розорюваність земель складає 74 % [2].

Рис.1.2 Структура сільськогосподарських угідь Кіровоградської області [2]

Розподіл земельного фонду області по основних угіддях такий (рис.1.3.) [2]:

1. рілля - 1763,3 тис. га;

2. багаторічні насадження - 25,8 тис. га;

3. сіножаті - 24,0 тис. га;

4. пасовища - 224,1 тис. га;

5. господарські будівлі і двори - 23,7 тис. га;

6. ліси та інші вкриті лісом площі - 185,4 тис. га;

7. забудовані землі - 88,7 тис. га;

8. під водою - 76,9 тис. га;

9. інші землі - 46,9 тис. га.

Рис.1.3 Розподіл земельного фонду Кіровоградської області [2]

Сільськогосподарська освоєність території області становить 85,9 %.

Найбільш висока освоєність території у Бобринецькому (93,22 %), Новоукраїнському (92,84 %), Новгородківському (92,72 %), а найменша - в Світловодському (47,35 %) районі, де великий процент території підвладний водній ерозії. Розораність території області становить 71,7 %, а розораність сільськогосподарських угідь 86,6 % [2].

Орні землі використовуються інтенсивно, нерідко з порушенням агротехнічних заходів в складних умовах рельєфу. Просапні сільськогосподарські культури нерідко висіваються на схилах крутизною більше 3-5°. Інколи застосовується обробіток вдовж схилів, що сприяє змиву ґрунту і втраті орних земель. Зустрічаються в обробітку і землі непридатні для вирощування сільськогосподарських культур, які потрібно в першу чергу виводити із сівозмін.

Площа порушених земель Кіровоградської області склала 4,72 тис га, відпрацьованих - 0,905 тис. га [2]. Слід зазначити, що для розв'язання проблеми рекультивації земель необхідні значні кошти і без фінансової підтримки з боку держави вирішити цю проблему самостійно область на даному етапі не має можливості.

Унаслідок екстенсивного розвитку сільського господарства на сьогодні відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів області. Сучасний стан ґрунтового покриву перебуває на межі виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості ґрунтів, посиленням процесів деградації ґрунтового покриву, що зумовлено техногенним забрудненням.

Згідно з матеріалами класифікації земель Кіровоградської області, розробленими фахівцями ДП “Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, в області нараховується слабозмитих сільгоспугідь - 704,3 тис. га, середньозмитих - 252,2 тис. га, сильнозмитих - 73,8 тис. га і розмитих - 4,4 тис. га, в тому числі орних земель: слабозмитих - 667,1 тис. га, середньозмитих - 184,02 тис. га, сильнозмитих - 13,1 тис. га [2].

Значна кількість (більш 50 %) сільськогосподарських угідь області піддаються дії водної ерозії, чому сприяють сильно розчленований рельєф місцевості, інтенсивна система землеробства та зливовий характер дощів.

Змив ґрунтів веде до втрати гумусу, зниження родючості ґрунтів, погіршення фізичних властивостей ґрунтів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур. Крім того, змив ґрунтів сприяє замулюванню річок, водосховищ, де затримуються отруйні речовини та гербіциди, що викликає небезпеку для здоров'я людини. Високородючі в минулому чорноземи області деградують.

Наслідком високої господарської освоєності земельного фонду, без належних заходів щодо її охорони і відтворення як виробничого ресурсу та важливої складової навколишнього природного середовища, є прогресуюча деградація земель, що створює загрозу екологічній безпеці області.

Розділ 2. Антропогенний вплив на ґрунтовий покрив Кіровоградської області

2.1 Зміна фізичних властивостей ґрунту

Застосування сільськогосподарських машин є істотним чинником розвитку агрофізичної деградації ґрунтів в агроекосистемах. Агрофізична деградація призводить до зменшення глибини кореневмісного шару, зниження польової вологоємності, діапазону активної вологи, її доступності рослинам, а також рухомості поживних елементів. Погіршується обробіток ґрунту і збільшуються затрати на його проведення. Погіршення головних чинників (гумус, структура, декальцинація) зумовлює розвиток фізичної деградації ґрунтів. Подальша трансформація фізичних властивостей посилюється при накладанні елементів інтенсифікації землеробства [3].

На території Кіровоградщини домінують ґрунти зі щільністю будови 1,1 - 1,5 г/см3 [4]. Це чорноземи типові, опідзолені та звичайні.

Сучасні сільськогосподарські агрегати активно взаємодіють з ґрунтом, атмосферою і рослинами, в багатьох випадках не спричиняють порушення природних процесів у агроландшафті. Надмірне і неправильне використання сільськогосподарської техніки призводить до її негативного впливу на довкілля, викликаючи забруднення атмосфери і водойм, руйнування ґрунтів, зокрема, їхньої структури, зумовлюючи їхнє переущільнення. Негативний вплив машинно-тракторних агрегатів зростає зі збільшенням їхньої середньої маси і кількості проходів по полю за вегетаційний період. Унаслідок проходження таких агрегатів по пухкому вологому ґрунті деформація його відбувається до глибини 60-80 см, а інколи і глибше. На важких ґрунтах у посушливих умовах руйнуються структурні агрегати ґрунту, розвиваються процеси дефляції. Найбільше змінюється щільність будови орного шару, її максимальні значення досягають 1,35-1,45 г/см3 [4] після чотирьох-семи проходів, тоді як верхня межа оптимальної щільності для більшості культур становить 1,3-1,4 г/см3 [4]. Зміна щільності будови істотно впливає на загальну пористість та повітромісткість ґрунту. Після семи-десяти проходів вміст повітря знижується до рівня нижче критичного, який становить 15% об'єму ґрунту. На 300-800% зростає твердість ґрунту після десяти проходів трактора, порівняно з не ущільненим ґрунтом. Унаслідок багаторазових проходів трактора на полі утворюються колії глибиною 6-8 см, які погіршують нанорельєф поля, збільшують поверхню випаровування, посилюють строкатість властивостей та режимів ґрунтів, ускладнюють проведення польових робіт. Збільшення кількості проходів та маси тракторів погіршує здатність ґрунту до утворення зернистої структури і підвищує затрати енергії на її обробіток [4].

Особливо значні деформаційні зміни простежуються на заплавних ґрунтах. Після п'яти-восьми проходів трактора на дерново-лучних ґрунтах шпаруватість верхнього 50-сантиметрового шару знижується на 45-50%, щільність будови зростає на 38-47%, що зумовлює зменшення коефіцієнта фільтрації у 100-1000 разів; об'ємна теплоємність ґрунту збільшується на 40-50, біопродуктивність знижується на 15-45% [4].

У процесі тривалого сільськогосподарського використання орних земель відбувається ущільнення ґрунту за глибокою і полиневою обробками. Плоскорізний обробіток (одностороння лапа) менше ущільнює ґрунт, а у шарі 10-15 см [5] відмічається навіть його розпушення. Зі збільшенням кількості обробітку ґрунту робочими органами ґрунтових машин (РОҐМ) найбільше ущільнення ґрунту постерігалося у шарі 20-30 см [5], а при обробітку щілинорізом - на 30-35 см [5].

Пористість ґрунту меншою мірою змінювалася за плоско різного обробітку порівняно з обробітком на різну глибину. Так, за плоско різного обробітку на глибину 30-32 см щільність ґрунту в цьому шарі зросла на 0,05-0,09 г/см3 [5], тоді як за мілкого обробітку на глибину 12-14 см відмічено найбільше зростання щільності ґрунту, відповідно на 0,14 г/см3 [5], що є наслідком формування підошви при обробітку.

Збільшення щільності грудок, що можуть утворитися при обробітку, відбувається у зв'язку з тим, що в процесі взаємодії РОҐМ з ґрунтом в нижніх шарах утворюється ядро ущільнення. Ущільнене ядро в процесі взаємодії видавлюється між ґрунтом і робочим органом і спостерігається постійний підйом ущільненого шару ґрунту на поверхню під час руху робочого органу. Щільність в ядрі ущільнення в 1,3-1,5 разів вище, ніж в непорушеному шарі ґрунту. Ядро ущільнення і ущільнений шар ґрунту є основними чинниками утворення перед поверхнею робочих органів ущільнених грудок і локальної області. Утворення переущільнених глиб вимагає додаткового кришення ґрунту, а отже і витрат додаткової енергії [5].

2.2 Зміна вмісту гумусу

Переважна більшість ґрунтів Кіровоградської області - це чорноземи, що залягають на рівних вододільних плато та слабопологих схилах. Порівняно з іншими ґрунтами вони більш родючі і на їх долю припадає 95% [6] орних земель Кіровоградської області. Сформовані вони в основному на лесах та лесоподібних суглинках під покривом лучно-степової трав'янистої рослинності.

У більш зволоженій Лісостеповій частина на території Гайворонського, Голованівського, Добровеличківського, Маловисківського, Новоархангельського, Олександрівського, Світловодського та на півночі Вільшанського, Знам'янського та Новоукраїнського районів під впливом вологолюбного травостою з глибоко розвиненою кореневою системою утворилися чорноземи типові.

У менш зволоженій Степовій частині на території Бобринецького, Долинського, Кіровоградського, Компаніївського, Новгородківського, Онуфріївського, Петрівського. Устинівського та на півдні Вільшанського, Знам'янського і Новоукраїнського районів під впливом посухостійких злаків з неглибокою кореневою системою утворилися чорноземи звичайні.

У Лісостеповій частині області також розповсюджені чорноземи опідзолені та реградовані, які в агрономічному відношенні не дуже істотно відрізняються від чорноземів типових і звичайних. Менш родючими є темно-сірі та сірі опідзолені грунти, які займають близько одного відсотка орних земель.

Загалом можна говорити, що більшість ґрунтів області - це ґрунти з підвищеним вмістом гумусу, такі ґрунти складають приблизно 44,9%, (730,8 тис. га); 30,7% (500 тис. га) складають ґрунти з середнім вмістом гумусу, 17,5 (283 тис. га) відсотків складають ґрунти з високим вмістом гумусу, і 7,1% (115 тис. га) - це ґрунти з низьким вмістом гумусу. Середній вміст гумусу в розрізі окремих адміністративних районів коливається від 2,8 до 5,0% [6].

Краще забезпечені органічною речовиною (4-5%) [6] ґрунти північно-західної, центральної та південно-східної частин області, де переважають середньогумусні чорноземи типові та звичайні. У чорноземах опідзолених і реградованих, а також малогумусних чорноземах типових і звичайних у Новоархангельському, Гайворонському, Вільшанському, Знам'янському, Олександрійському та Олександрійському адміністративних районах запаси гумусу помітно зменшуються і не перевищують 4%. Найбіднішими за вмістом гумусу (в середньому 2,8-3,0%) [6] є легкі за механічним складом ґрунти Придніпров'я (Світловодський та Онуфріївський райони), де до того ж найбільш розвинені ерозійні процеси (рис 2.1).

Рис.2.1 Вміст гумусу в ґрунтах Кіровоградської області станом на 2015р. [9]

У 1882 році проведено дослідження гумусу в ґрунтах Кіровоградської області - він коливався в межах від 4,2 % до 6,4 %, середній же вміст по області становив 5,5 %. Найвищі показники було зафіксовано на рівні 6,4 % у Добровеличківському, Компаніївському, Маловисківському районі, 6,2 % - Долинському, 6,1 % у Бобринецькому, Петровському, Устинівському, районах. Найнижчі показники 4,3 % спостерігали у Гайворонському районі, 4,2 % в Онуфріївському районі [6].

У 1961 році середній вміст гумусу коливався в межах 4,8%. Найвищий вміст гумусу був у ґрунтах Добровеличківського, Компаніївського, Маловисківського районів 5,6%. Найнижчий вміст гумусу в Гайворонському і Онуфрівському районах відповідно 3,8 % і 3,7% [6].

Велика розораність ґрунтів, недостатнє, або незбалансоване внесення мінеральних добрив спричинили зменшення вмісту гумусу в ґрунтах області. Найбільшу кількість гумусу ґрунти області втратили в період з 1981 року по 1995 рік, приблизно 0,4%. Але ця величина є середньою. Найбільші витрати гумусу можна констатувати в ґрунтах Петрівського району, де вміст гумусу зменшився на 1,4%, а в таких районах як Вільшанський, Новомиргородський, Світловодський вміст гумусу зменшився на 0,9%. Найменші втрати були в Ульяновському, Знам'янському районах 0,1-0,2% (рис.2.2) [6].

Рис.2.2 Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах Кіровоградської області за районами з 1961по 2015 рр. [7]

Протягом 1976 по 1991 років втрати гумусу перевищували їх надходження на 0,24-0,38 т/га, в подальшому (1992-1994р.) - 0,41-0,67 т/га, а в останні роки - більше 1 т на гектар щорічно [6]. У той же час ґрунтове покриття Ульяновського і Гайворонського районів практично зберегло запаси гумусу на попередньому рівні.

У період з 1996 по 2006 рік вміст гумусу в ґрунтах Кіровоградської області зменшився на 0,15 %, що порівняно з іншими періодами є невеликим. Вміст гумусу в ґрунтах Гайворонського, Голованівського і Новоукраїнського районів дещо зменшився на 0,03-0,37%, а у Вільшанському, Добровеличківському і Ульяновському, навпаки, підвищився на 0,31 - 0,54% [6].

Підвищення вмісту гумусу в ґрунтах деяких районів області може бути обумовлене рядом факторів. У першу чергу, це посередніми врожаями сільськогосподарських культур, особливо цукрових буряків і соняшнику, яким властиве потужне винесення поживних речовин. По-друге, в кінці 90-х років значна кількість полів віддалених від центральних садиб практично не оброблялась. У результаті цього вони задернились, а тому процеси гуміфікації переважали над процесами дегуміфікації. По-третє, більшість дрібних землевласників і землекористувачів отримали ділянки на еродованих землях і відмовляються від проведення агрохімічної паспортизації, внаслідок чого обстежені переважно нееродовані ґрунти орних земель та луків і пасовищ з більшим вмістом гумусу. До речі частка останніх в обстежених землях у 2004 році зросла в Устинівському, Долинському і Світловодському районах на 1,5-4,0 % [7], що й стало однією з причин зростання вмісту гумусу в середньому по цих районах. Крім того, при вирощуванні просапних культур, особливо соняшнику і кукурудзи, посіви сильно забур'янені, а тому інтенсивність дегуміфікації зведена до мінімуму. А через значне зменшення поголів'я тварин майже вся побічна продукція залишалася на полі, що також сприяло накопиченню в ці роки органічної речовини в ґрунтах обстежених районів.

Загалом по області спостерігається досить чітка тенденція до зниження вмісту гумусу в ґрунтах порівняно з 80-ми роками ХХ століття. Станом на 2005 рік землі сільськогосподарського призначення Кіровоградщини містили 4,22% гумусу, що на 0,18% менше ніж 20 років тому [7]. Слід зазначити, що в розрізі районів спостерігалась суперечлива ситуація по цьому показнику. Так, наприклад, у Бобринецькому, Вільшанському, Голованівському, Добровеличківському і Новоукраїнському районах відмічено значне зниження вмісту гумусу, від 0,46 - до 0,78%, то в Знам'янському, Долинському, Олександрівському і Петрівському - підвищення на 0,01-0,16% [7]. Такий стан не можна пояснити якимись генетичними особливостями ґрунтів, тому що на території Знам'янського району переважають чорноземи звичайні глибокі та чорноземи реградовані, в Долинському чорноземи звичайні, Олександрівському - чорноземи опідзолені і чорноземи реградовані, а Петровському - чорноземи звичайні та чорноземи звичайні неглибокі.

Загалом по області спостерігається зменшення площ з дуже високим і високим вмістом гумусу. Так, якщо у 2005 році, вони відповідно сягали 11,1 % та 55,3 % обстеженої площі, то через 5 років - 7,7 % та 50,6 % [7]. Натомість зросла кількість площ з низькою, середньою і підвищеною забезпеченістю гумусом.

Дані досліджень за період з 2006 по 2015 рр. свідчать, що як в цілому по області, так і в більшості районів спостерігається зменшення величини середньозваженого показника гумусу. Так в середньому по області вміст гумусу зменшився на 0,12%, а в Добровеличківському, Знам'янському, Новгородківському і Олександрійському на 0,26-0,32%. Водночас у Голованівському і Новоархангельському він зріс на 0,14 та 0,18% [7].

2.3 Зміна окисно-відновних властивостей

Кислотно-основна рівновага ґрунтів порушується під впливом добрив, меліорантів, кислотних опадів, структури сівозмін, розвитку елементарних ґрунтових процесів тощо. Підкислення ґрунтів можливо внаслідок двох основних причини. Перша - вилучення лужних та лужноземельних металів, в основному кальцію, із ґрунту. Це може бути винос його врожаєм або вимивання промивними водами. Друга причина - внесення до ґрунту кислих або фізіологічно кислих мінеральних добрив, надходженні іонів гідрогену зі стічними водами, відходами тощо, випадання кислотних опадів в рідкому або твердому вигляді.

До опідзолених ґрунтів у Кіровоградській області належать 64 тис. га сільськогосподарських угідь, яким властива кисла реакція ґрунтового розчину, що складає близько 3,5 % [6] орних земель. Їх природна, і особливо ефективна родючість, нижча, ніж ґрунтів з нейтральною, або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину. Решта ґрунтів за своєю природою не є опідзоленими. З кінця 70-х років минулого століття внаслідок інтенсивної хімізації, коли фізіологічно-кислі мінеральні добрива застосовувалися переважно у незбалансованих за потребою нормах, значна кількість чорноземних ґрунтів перейшла у розряд кислих. Щодо залежності величини рН від географічного положення, то слід відзначити, що в західній частині Кіровоградської області вона є переважно нейтральною, а на решті території близькою до нейтральної.

До 1986-1990 років рН в ґрунтах степових районів не визначалося, оскільки за матеріалами ґрунтового обстеження 1959-1961 років вони вважалися нейтральними. Лише коли в польових дослідах з добривами було виявлено підкислення ґрунтового розчину, визначення рН стало обов'язковим для всіх районів. У цей період внесення добрив, особливо азотних, досягло максимуму, до того ж воно було в більшості випадків незбалансованим. Тому з кінця 70-х років внаслідок випадання кислотних дощів, застосування фізіологічно кислих добрив у незбалансованих за потребою нормах та відчуження кальцію з врожаями сільськогосподарських культур підкислення ґрунтів посилилося і їх площа (з рН менше 6,0) збільшилася у 80-х роках майже у 10 разів [6].

З 2001 року площі кислих ґрунтів в області почали знову зростати. Це зумовлене застосуванням у цей період переважно азотних добрив, норми яких на фоні поширення мінімалізації обробітку ґрунту і використання важкої ґрунтообробної та збиральної техніки постійно зростали. Водночас у ряді районів спостерігалася дещо інша картина - тут після зменшення кількості площ кислих ґрунтів у середині 90-х років, навпаки, спочатку відбулося їх зростання, а потім з 2001 року зменшення. Певною причиною цього могло бути те, що орні землі в середині 90-х років оброблялися поверхнево і в асортименті добрив були лише азотні. Скорочення обсягів застосування добрив до мінімуму на фоні поширення в цих районах відвального обробітку зумовило деяке зменшення кількості площ кислих ґрунтів (рис.2.3).

Рис.2.3 Динаміка площ кислих ґрунтів в обстежених районах Кіровоградської області (% до обстеженої площі) [8]

Найбільш підкисленими (pH сольове 5,7-5,9, гідролітична кислотність 2,60-2,92 мг-екв. н а 1 00 г ґрунту, ступінь насичення основами 90-92 %) виявились ґрунти східних районів області (Світловодський, Онуфріївський, Олександрійський, Олександрівський та Петрівський), де 42-54 % ріллі потребують хімічної меліорації. З просуванням на захід питома вага кислих ґрунтів поступово зменшується з 15-29 % в Знам?янському, Компаніївському, Новгородківському районах до 10-25% по осі Новомиргородський - Маловисківський - Новоукраїнський - Бобринецький райони, в яких помітно поліпшуються і агрохімічні показники орного шару ґрунту: pH 5,9-6,3 одиниці рН, гідролітична кислотність 1,93-2,6 мг-екв. на 100 г ґрунту і ступінь насичення основами 93-95 % [6].

Аналізування результатів агрохімічної паспортизації свідчить про поступове зростання площ кислих ґрунтів у 1996-2005 роках за рахунок близьких до нейтральної та нейтральної реакції ґрунтового розчину. Якщо у 1994-1998 роках середньокислих ґрунтів налічувалося 0,6 %, то у 1999-2003 роках - 0,8 %, слабокислих 16,2 % та 19,8 %, відповідно. Крім того в ряді районів останніми роками виявлено ґрунти з р Н від 7,1 д о 7,5 [6].

Скорочення обсягів застосування добрив до мізерної кількості та поліпшення екоситуації в 90-х роках минулого століття сприяло поліпшенню фізико-хімічних властивостей ґрунтів, у результаті чого площі кислих ґрунтів зменшилися більш ніж удвічі й на 2005 рік кислих ґрунтів налічувалося 290,9 тис. га, що становило 20,3 % обстежених угідь [6].

У 2001-2005 роках ґрунти з слабокислою та середньокислою реакцією ґрунтового розчину займали в обстежених районах від 3,8 % у Добровеличківському районі до 31,7 % у Гайворонському (див. рис.1.3).

У цілому за обстеженнями Кіровоградського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції, нині Кіровоградська філія ДУ "Держґрунтохорона" у 2006-2010 роках виявлено 105,6 тис. га земель з кислою реакцією ґрунтового розчину, що складає 8,2 % обстежених угідь. Порівняно з попереднім туром обстежень (2001-2005 роки) їх кількість зменшилася на 185 тис. га, або на 12,1 % [8]. Майже зникли такі ґрунти, або є їх мізерна кількість у Добровеличківському, Ульяновському, Устинівському, Долинському, Знам?янському, Новгородківському і Новомиргородському районах.

Зовсім не виявлено ґрунтів з середньою та сильнокислою реакцією, площі яких у 2001-2005 роках сягали 9,3 тис. га, або 0,7 % обстежених угідь. Поліпшення стану з кислотністю ґрунтів на нашу думку пов'язане зі збалансованим удобренням комплексними препаратами, що містять макро - і мікроелементи живлення, заробкою у ґрунт побічної продукції та різким зменшенням кількості опадів з рН сол. нижче 5,5. Крім того розширення площ посівів ріпаку також сприяло зниженню кислотності ґрунтів, адже він завдяки потужній стрижневій кореневій системі здатний розчиняти важкодоступні форми кальційумісних сполук і як насосом витягувати їх до поверхні ґрунту. І хоча на формування 1 тонни його використовується до 90 кг кальцію, з врожаєм насіння відчужується лише до 25 кг, а решта залишається на полі, поповнюючи запаси кальцію у верхньому шарі ґрунту [6].

Підвищена кислотність ґрунту пригноблює або повністю пригнічує діяльність корисних мікроорганізмів. Внаслідок цього погіршується режим живлення рослин.

В обстежених районах в цілому на даний час налічується 106,6 тис. га кислих ґрунтів, що становить 9,7% від площі сільськогосподарських угідь [9].

Порівняно з попередніми роками кількість кислих грунтів збільшилася на 1,6 %. Основна маса грунтів має реакцію грунтового розчину близьку до нейтральної та нейтральну (рис.2.4). В середньому по області кислотність становить рН 6,0 (додаток А, табл. А.1) [9].

Істотна різниця між розподілом ґрунтів з різною величиною рНксl, відбулася протягом 2011-2015 рр. у 11 районах області, а саме: Вільшанському, Голованівському, Добровеличківському, Компаніївському Маловисківському, Новоархангельському, Новомиргородському, Новоукраїнському, Онуфріївському, Петрівському та Ульяновському.

Рис.2.4 Кислотність ґрунтів Кіровоградської області за 2011-2015 рр. [9]

Тенденція до підкислення обумовлена внесенням незбалансованих між собою за поживними речовинами норм добрив, в складі яких переважають фізіологічно-кислі, такі як безводний аміак, аміачна селітра та інші [9].

Розділ 3. Заходи зменшення негативного антропогенного впливу на ґрунти Кіровоградщини

3.1 Застосування добрив

Застосування мінеральних добрив в сільському господарстві не тільки підвищує врожайність культур, а й покращує якість сільськогосподарської продукції. Так, підвищується вміст білків в злаках, збільшується вміст цукру в буряках і винограді, крохмалю в картоплі, поліпшуються властивості волокна бавовнику та льону. Тим самим підвищується рентабельність сільськогосподарського виробництва і скорочується потреба в робочій силі.

Застосування органічних добрив є найефективнішим засобом оптимізації родючості ґрунтів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення їх якості. Використання органічних добрив, дозволяє оптимізувати процеси живлення рослин та умови одержання якісної рослинної продукції, поліпшити фізичні, хімічні та біологічні властивості ґрунту.

Ключове значення органічних добрив полягає в насиченні ґрунту органічною речовиною, значна частина якої в процесі біологічної трансформації перетворюється на гумусні сполуки.

Вирощування сільськогосподарських культур без застосування органічних добрив зумовлює зменшення умісту гумусу в ґрунті і зниження його родючості через мінералізацію гумусу. Зокрема, зниження умісту гумусу в ґрунті на 1% зумовлює зниження врожайності на 5 ц/га зернових одиниць.

Темпи мінералізації гумусу в ґрунтах підвищуються при збільшенні інтенсивного обробітку, вирощування просапних, беззмінних культур, відсутності у сівозміні багаторічних трав і необґрунтованому використанні мінеральних добрив. Із зниженням кількості гумусу в ґрунті погіршуються його водно-фізичні, агрохімічні та біологічні властивості.

При використанні науково-обґрунтованої кількості органічних добрив уміст гумусу в ґрунті оптимізується до природного рівня, та при постійному їх застосуванні відбувається тенденція до збільшення його кількості. Слід зазначити, що підвищення вмісту гумусових сполук в ґрунті спостерігається вже у перші роки систематичного застосування органічних добрив.

Доведено, що 1 т соломи з відповідною нормою азоту (10 кг) рівноцінна 5 т гною. Так, у 2015 році було зароблено 8918 тисяч тонн соломи на загальній площі 1555,0 тисяч гектар, а одночасно з внесенням азоту - лише 35,6 тисяч га [9].

Найменший відсоток удобреної площі (63,0%) мінеральними добривами зареєстровано в Бобринецькому районі, в той же час у Голованівському районі цей показник склав 95,5%. Понад 100 кг/га внесли у Голованівському районі, 90 кг/га - у Новомиргородському, 70-84 кг/га [9] у Вільшанському, Гайворонському, Добровеличківському, Знам'янському, Маловисківському, Новоархангельському, Олександрійському, та Світловодському районах. Менше 50 кг/га внесли в Бобринецькому, Долинському, Кіровоградському та Петрівському районах.

Одночасно спостерігається значна строкатість в розрізі районів по внесенню видів мінеральних добрив. Так, в Гайворонському, Долинському та Петрівському районах відсоток азотних добрив перевищував 80%. На долю фосфорних добрив в Бобринецькому, Вільшанському та Петрівському районах припало відповідно: 29,0 - 29,7 % і - 7,6 %. Найменшу частку внесених добрив складають калійні - від 4,7 % у Гайворонському, до 23,9 % у Новомиргородському районі [9].

3.2 Біологізація сільського господарства Кіровоградської області

У зв'язку з дефіцитом гною основним джерелом утворення гумусу в ґрунті є пожнивні рештки побічної продукції сільськогосподарських культур та проміжні сидеральні посіви.

Накопичення в ґрунті гумусу за рахунок використання пожнивних решток на сьогодні є одним із важливих джерел поновлення якості ґрунтів, а також потужним чинником підвищення їх біологічної активності та заходом поліпшення агрофізичних властивостей ґрунтів.

Заробка соломи як добрива збагачує ґрунт на гумус, позитивно впливає на фізичні властивості ґрунту, зокрема структуру і водний режим. Ґрунти краще протистоять водній та вітровій ерозії.

В минулі роки внесення гною було мізерним, лише у Гайворонському та Ульяновському, гною внесли понад 10 тис. тонн, що склало відповідно 0,5 та 1,1 т/га. У решті районів внесли по 0,2-7,1 тис. тонн, або 0,1 і менше тонн на гектар посіву. А у Вільшанському, Голованівському, Долинському, Маловисківському, Новоархангельському, Олександрійському, Онуфріївському і Петрівському не внесли жодної тонни. У 2015 році внесено 105,2 тисяч тонн гною на загальну площу 3,4 тисяч га, тобто на 1 гектар удобреної площі припало 30,9 тонн гною, а в перерахунку на загальну площу лише - 91 кг/га (рис.3.1.).

Хоча як свідчать розрахунки виходу гною від великої рогатої худоби (ВРХ), коней, свиней, овець і птиці він повинен складати 665,6 тис. тонн, в т. ч. у Вільшанському 8,7, Голованівському 2,7, Долинському 12,4, Маловисківському 14,4, Новоархангельському 26,3, Олександрійському 57,4, Онуфріївському 11,5 і Петрівському 58,0 тис. тонн.

Солому обов'язково треба заорювати, маючи на увазі, що за вмістом вуглецю 1 тонна соломи відповідає 3,5-4 тонн гною і збагачує 1 га на 200-300 кг гумусу [7].

Рис.3.1 Біологізація землеробства Кіровоградської області [7]

Основна маса побічної продукції залишається на полі - 89 182 тисяч тонн рослинних решток, що склало 5,74 т/га, або майже 19,5 т гною на гектар. Найбільше заробили побічної продукції у Знам'янському районі (8,9 т/га), а найменше у Маловисківському (4,5 т/га) (додаток А, табл. А.2) [9].

При використанні соломи на добриво тимчасові втрати азоту компенсують додатковим внесенням його у мінеральній формі або з рідким гноєм. Негативна дія соломи на врожай першої культури усувається після внесення в ґрунт 10 кг мінерального азоту на 1 т соломи. Додаткове внесення азоту прискорює розкладання субстрату і значно підвищує ефективність гуміфікації.

Площа заробленої з азотними добривами побічної продукції в області склала 35,6 тисяч га [9].

Одним із важливих факторів які позитивно впливають на поживний режим ґрунтів є вирощування зернобобових культур і багаторічних бобових трав. У 2010 році під зернобобовими культурами було зайнято 131,8 тис. га в т. ч. під горохом 17,9 тис. га, квасолею 0,5 тис. га, викою 0,1 тис. га соєю 112,9 тис. га та іншими 0,4 тис. га. Це дало можливість накопичити до 66 тис. тонн біологічного азоту, що 1,8 рази більше ніж внесли з мінеральними добривами [7].

Унаслідок цього 7,5 відсотка орних земель було удобрено біологічним азотом, а у Знам'янському, Кіровоградському, Новомиргородському, Новоукраїнському і Світловодському від 10,1 % до 22,2 % [7].

Багаторічні бобові трави в накопиченні біологічного азоту відіграють незначну роль. Так у структурі посівних площ вони займають лише 1,2 % ріллі з коливанням від 0,5 % у Бобринецькому районі до 3,3 % в УльянІвському [7].

Сидерати, зароблені в ґрунт, підвищують вміст гумусу, збільшують водостійкість структурних часток ґрунту, капілярну вологоємність та ємність катіонного обміну. Особливо важливе значення набуває зелене добриво на полях, віддалених від ферм та за нестачі гною на низькородючих ґрунтах. Посіви сидератів пригнічують сходи, ріст і розвиток бур'янів, поліпшують фітосанітарний стан ґрунту.

Однак посіви сидеральних культур в області майже не практикують. Таким чином, можна констатувати, що порівняно з минулими роками в області все ще недостатньо використовують елементи біологізації землеробства.

Висновки

Територія Кіровоградської області входить до складу двох зон - степової та лісостепової. Відповідно ґрунтовий покрив складений притаманними цим зонам типами ґрунтів. На території області переважають ґрунти чорноземного типу, які є основними для даного регіону. Вони утворилися переважно на лесах, але є і на інших породах. На території Кіровоградської області загалом виділяють 18 основних підтипів ґрунтів, найбільш поширеними з яких є чорноземи звичайні, типові та реградовані. Лише чорноземи звичайні займають майже 60 % площі області.

Територією Кіровоградщини також поширені й азональні ґрунти, найбільші площі серед яких займають чорноземи глинисто-піщані та супіщані (14 600 га), чорноземно-лучні (9 300 га) та лучні ґрунти (8 800 га). Дані ґрунти є цілком придатними для сільського господарства.

Земельний фонд Кіровоградської області становить майже 2 500,8 тис. га, із яких 83 % займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про дуже високий рівень сільськогосподарської освоєності земель. Частка ріллі в сільгоспугіддях середньому становить 86,4 %, а в Голованівському, Добровеличківському, Маловисківському, Новоукраїнському та Ульянівському - понад 90 %. Найменш розорані сільськогосподарські угіддя Онуфріївського і Світловодського районів, однак частка ріллі перевищує допустимий норматив у 1,54-1,55 рази. Таким чином, ґрунти області зазнають значного антропогенного впливу і потребують негайного вилучення з обробітку шляхом переведення їх під луки і пасовища та багаторічні насадження. В першу чергу це стосується сильноеродованих і частково - середньоеродованих земель.

У процесі тривалого сільськогосподарського використання орних земель відбувається ущільнення ґрунту за глибокою і полиневою обробками. Негативний вплив машинно-тракторних агрегатів зростає зі збільшенням їхньої середньої маси і кількості проходів по полю за вегетаційний період. Унаслідок проходження таких агрегатів по пухкому вологому ґрунті деформація його відбувається до глибини 60-80 см, а інколи і глибше. На важких ґрунтах у посушливих умовах руйнуються структурні агрегати ґрунту, розвиваються процеси дефляції. Найбільше змінюється щільність будови орного шару, її максимальні значення досягають 1,35-1,45 г/см3 після чотирьох-семи проходів, тоді як верхня межа оптимальної щільності для більшості культур становить 1,3-1,4 г/см3. Зміна щільності будови істотно впливає на загальну пористість та повітромісткість ґрунту.

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены