Удосконалення інституційного забезпечення процесів трансформації сільськогосподарських угідь

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ ТРАНСФОРМАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ

Д. І. Пшоняк

Стратегічним завданням в управлінні земельними ресурсами є забезпечення такого використання сільськогосподарських угідь, при якому воно вважатиметься ефективним з точки зору власника землі, користувача-виробника продукції (який не є власником), територіальної громади і суспільства в цілому, а також збереження оптимального агроландшафту. Вирішення вказаного завдання одночасно має відбуватися на трьох рівнях: національному, регіональному і на рівні окремих суб'єктів господарювання. Діяльність усіх зазначених рівнів доцільно координувати в межах єдиної системи, створення якої має ініціюватися і функціонально підтримуватися саме державою.

Теоретико-методологічним проблемам дослідження ефективного використання земель сільськогосподарського призначення присвячено роботи В.Андрійчука, І.Кириленка, В.Месель-Веселяка, І.Топіхи, В.Трегобчука та ін. Особливості трансформації земель сільськогосподарського призначення на сучасному етапі та пошук шляхів її удосконалення знайшли відображення у дослідженнях Ф.Альшевбі, К.Бойка, О.Гуторова, О.Кустовської, А.Мартина, Б.Пархуця, А.Шаповал та інших учених. Водночас, в Україні питання системного теоретичного дослідження процесів трансформації земель сільськогосподарського призначення за різними напрямами та класифікаційними ознаками і впливу цих процесів на ефективність діяльності аграрних підприємств залишаються недостатньо вивченими та потребують практичних розробок.

Постановка задачі. Не вирішеною залишається суперечність між критерієм ефективного господарського використання угідь у поточному періоді та вимогою ощадливого та екологобезпечного землекористування у тривалій перспективі. Метою дослідження є відшукання ефективних інструментів, що на практиці забезпечать захист довгострокових інтересів землевласників та суспільства в цілому та їх узгодження з поточними інтересами землекористувачів.

Завдання полягає в удосконаленні системи управління процесами землекористування і трансформації земельних угідь шляхом створення у структурі Державного комітету України із земельних ресурсів Управління стратегічних трансформацій земель, діяльність якого має бути спрямована на впорядкування процесів трансформації існуючих угідь, підвищення відповідальності суб'єктів господарювання та землевласників за наслідки господарського використання земель, впровадження системи безперервного моніторингу екологічного та продуктивного стану угідь, упорядкування відносин між землевласниками і землекористувачами-орендаторами в частині оперативного виявлення фактів негативного впливу на використовувані землі.

Викладення основного матеріалу. На макрорівні управління земельними ресурсами здійснюється уповноваженими державними органами за допомогою методів і засобів впливу на процеси збереження та підвищення ефективності використання земельних ресурсів. До таких державних механізмів управління земельними ресурсами можна віднести землевпорядкування, стандартизацію і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунту, ведення державного земельного кадастру, моніторинг земель, законодавче та нормативно-методичне забезпечення процесів використання земель, контроль за використанням та охороною земель, державне управління деградованими і малопродуктивними землями, економічне стимулювання охорони і раціонального використання земельних ресурсів, юридичну відповідальність землевласників і землекористувачів за порушення екологічних вимог, вирішення земельних спорів, розмежування земель державної і комунальної власності, грошову оцінку земель тощо. Усі зазначені інструменти державного впливу передбачені чинним законодавством України, однак їх застосування на практиці не дозволяє запобігти неефективним, а іноді і незаконним трансформаціям сільськогосподарських угідь.

Регулювання процесів трансформації земель місцевими органами влади і управління має бути спрямоване на максимально ефективне використання обмежених земельних ресурсів зі збереженням їх якісних характеристик та екологічного балансу агроландшафту в цілому. Регіональний рівень управління є тим елементом системи, який дозволяє адаптувати існуючі важелі впливу до специфіки певної місцевості, найповніше врахувати еколого-технологічні і соціально-економічні особливості регіону при виборі моделей управління. Саме тому є сенс розширити повноваження місцевих органів влади у прийнятті рішення про те, які конкретні інструменти впливу і з якою інтенсивністю застосовувати в тому чи іншому випадку.

На рівні окремих суб'єктів господарювання одним із основних питань використання землі є організація угідь, яка полягає у встановленні складу і площ окремих видів угідь, еколого-економічному обґрунтуванні їх розміщення, визначенні обсягів і термінів трансформації та покращення угідь. При цьому сільськогосподарські підприємства мають прагнути вирішити триєдине завдання: отримати максимально можливу кількість продукції з кожного гектара угідь, мінімізувати витрати живої і уречевленої праці, зберегти і при можливості підвищити родючість ґрунту. На сьогоднішній день найбільш проблематичним вбачається пошук методів зацікавлення господарюючих суб'єктів до вирішення третього завдання.

Традиційна послідовність кроків в управлінні землекористуванням, що починається з проектування землеустрою, розподілу угідь, їх трансформації тощо, виходить з тези про первинність виробничо-господарських цілей. Сучасна аграрна та економічна наука володіють потужним і розгалуженим інструментарієм для оптимізації землекористування та забезпечення максимальних обсягів виробленої сільськогосподарської продукції. Рекомендації спеціалістам підприємств щодо розподілу земельних угідь та побудови сівозмін однозначно починаються із встановлення спеціалізації господарства та планування обсягів продукції. Після загальної оцінки площ наявних угідь та співставлення з плановими обсягами виробництва, підприємству радять трансформувати менш цінні угіддя у більш цінні, тобто в ріллю, і далі - розподілити ріллю під певні культури.

Теоретично, цей розподіл має відповідати вимогам бездефіцитного балансу гумусу за період в 5-9 років, створювати якомога меншу ерозійну небезпеку та задовольняти певним економічним вимогам стосовно максимізації прибутку господарства чи мінімізації витрат. Розроблені науковими інститутами методики дозволяють господарству встановити, наскільки у ґрунті зменшиться вміст гумусу, якщо протягом сезону на ділянці буде вирощуватися та чи інша культура, або чому дорівнює коефіцієнт ерозійної небезпеки такої культури.

Разом з тим, не розповсюджені або зовсім відсутні методики грошової оцінки втрат гумусу, які дозволяли б власнику землі контролювати процес її використання та отримувати відшкодування за угодою про оренду. Більше того, агрохімічні обстеження стану земельних угідь власниками не здійснюються ні до початку дії договору оренди, ні після закінчення його терміну. На практиці, довгострокові розрахунки на період 5-9 років здійснюються вкрай рідко, планування заходів зі збереження та відновлення гумусу в ґрунті не здійснюється через безперспективність їх реалізації (нестача коштів на придбання органічних добрив та відсутність гною, виробленого у власному господарстві). В результаті, управління землекористуванням здійснюється виключно у відповідності з короткостроковим економічним критерієм, який передбачає мінімізацію витрат виробництва та отримання в поточному періоді грошової виручки.

Відповідно до такого пріоритету, у землекористуванні України склалася ситуація, коли у господарському обороті знаходяться малопродуктивні деградовані землі, якість яких практично не перевіряється. Застосування виснажливих технологій вирощування рослинницької продукції жодним чином не контролюється і не карається. Державні структури, здійснивши розподіл і передачу угідь у приватні руки, самоусунулися від контролю за їх використанням, не створивши умов для контролю з боку приватних власників. Останні не мають необхідних знань, не забезпечені матеріальними засобами для агрохімічних обстежень та не мають стимулів у формі покарань за недбалість чи винагород за дбайливість, щоб оптимізувати процес землекористування у довгостроковому періоді.

Господарське управління, що являє собою передусім процес управління розподілом і використанням ресурсів, як показує історичний аналіз, в різні періоди часу керувалося різними критеріями ефективності. Зокрема, представники класичної школи, розглядаючи міжнародний поділ праці і намагаючись обґрунтувати принципи примноження багатства, на перше місце серед управлінських рішень ставили виробничу спеціалізацію. Зважаючи на різний природний розподіл умов господарювання, кожна країна має обирати відповідну спеціалізацію, ефективність якої характеризується економією трудовитрат. Для класиків трудовитрати виступають як опосередкований індикатор оптимальності спеціалізації, а також як характеристика використання основного (критично важливого) ресурсу, що виступає джерелом багатства нації.

Теоретична перемога неокласичної парадигми, згідно з якою добробут (багатство) суспільства визначається рівнем задоволення потреб індивідів, ознаменувала перехід до «суспільства споживання». Ключовою (критично важливою) характеристикою успішності такого суспільства є обсяг економічних благ, доступних споживачу. Таких чином, в процесі прийняття господарських рішень цілком виправданим стає акцентування уваги саме на обсягах кінцевого виробництва.

Аналізуючи практику сучасної економічної діяльності, можна дійти висновку, що критично важливим чинником розвитку господарської системи є стан сільськогосподарських угідь. Саме він має отримати пріоритет і перетворитися на вихідний принцип управління у сільськогосподарських підприємствах. Вибір спеціалізації підприємства та планування обсягів виробництва мають припасовуватися до стану угідь, як до критично важливого елементу економічного потенціалу суспільства. Методики проектування землекористування, трансформації угідь та сівозмін варто «розвернути на 180⁰». На сьогодні необхідні рекомендації господарствам щодо вибору оптимальної спеціалізації відповідно до типів ґрунтів, їх якості, місця угідь в агроландшафті території (регіону), а також методики визначення розмірів покарань та заохочень, що стимулюватимуть відповідну спрямованість господарської діяльності підприємств.

Завдання такого плану, аби бути практично придатними для використання, мають вирішуватися, виходячи з конкретних умов господарювання підприємства. Оптимізація землекористування і здійснення трансформації угідь потребує певних наукових основ, матеріального забезпечення, врахування національної нормативної бази та прив'язки до регіональних ландшафтних особливостей. Виходячи з вищенаведеного, раціональним рівнем розв'язання протиріч між економічними та екологічними атракторами у сфері землекористування має стати регіональний.

Для вирішення завдань, пов'язаних з переходом на нову систему використання і трансформації земельних угідь, пропонується створення спеціалізованої інституції. З метою зменшення організаційних витрат і швидшого наповнення нової структури кваліфікованими спеціалістами, пропонується її створення на базі діючого Державного комітету України із земельних ресурсів та його регіональних підрозділів. Робочою назвою нового підрозділу може бути Управління стратегічних трансформацій земель (далі - Управління СТЗ), яке діятиме у структурі Держкомзему і матиме у своєму складі відповідні відділи (служби).

Основною метою діяльності Управління СТЗ вбачається проведення системних науково обґрунтованих трансформацій земельних угідь України у довгостроковому періоді. Для досягнення вказаної мети фахівці Управління мають вирішувати наступні завдання: проведення обстежень наявних земельних угідь, віднесення їх до певних груп на підставі виявлених якісних характеристик, розробка рекомендацій щодо подальшого використання конкретних земельних ділянок та їх доведення до суб'єктів господарювання, видача дозволів і приписів на проведення трансформацій угідь, контроль за їх дотриманням тощо. В межах визначених завдань можлива передача певних функцій і повноважень від інших вже існуючих управлінь та департаментів Державного комітету України із земельних ресурсів. Можлива організаційна структура Управління СТЗ представлена на рис. 1.

Рис. 1. Пропонована організаційна структура Управління стратегічних трансформацій земель

Таким чином, запропонована структура Управління СТЗ дасть змогу в одній інституції зосередити служби різної функціональної спрямованості: технологічну (перевірка якості та екологічного стану земель), науково-аналітичну (класифікація і групування земель за результатами їх дослідження), прогнозну (складання регіональних програм трансформації земель), дозвільну (видача ліцензій на проведення трансформації угідь), фіскальну (наповнення бюджетів від плати за отримання ліцензій на трансформацію і штрафів за порушення умов землекористування), контрольну (перевірка дотримання умов і правил трансформації земель) тощо. Така багатофункціональна спрямованість діяльності Управління дасть змогу уникнути дублювання функцій різними відомствами і зменшить можливості проведення безконтрольних і несанкціонованих трансформацій угідь, передусім сільськогосподарських. Далі детальніше розглянемо функції і повноваження кожного з підрозділів Управління СТЗ.

Служба оцінки екологічного стану і родючості земель має стати мобільним технологічним підрозділом, здатним відібрати зразки ґрунтів та провести їх поглиблений агрохімічний та біологічний аналіз у будь-якій точці на території України. Для цього вказана служба має бути оснащена відповідним рухомим складом для взяття проб і стаціонарними лабораторіями для їх аналізу у кожній області України. Створення таких лабораторій доцільно проводити на базі вищих або середніх спеціальних навчальних закладів агротехнічного чи ґрунтознавчого спрямування, які є в кожному регіоні України. Крім виконання чисто технологічних завдань, вказані лабораторії могли б ставати навчальними центрами для спеціальної підготовки майбутніх фахівців.

Місце відбору проб для аналізу служба має визначати на підставі завдання, виданого відділом класифікації земельних угідь. При цьому законодавчо необхідно передбачити заборону для усіх груп землевласників перешкоджати фахівцям служби брати зразки ґрунту на їх земельній ділянці. За результатами аналізів відібраних проб ґрунту фахівці служби оцінки екологічного стану і родючості земель мають готувати сертифікати якості встановленого зразка для конкретних земельних ділянок, які у подальшому слугуватимуть офіційним документом при будь-яких операціях із землею.

Отримавши сертифікати якості конкретних земельних ділянок, Відділ класифікації земельних угідь Управління СТЗ відносить ділянки до конкретної категорії земель за рядом класифікаційних ознак. Оскільки об'єктом аналізу виступають землі сільськогосподарського призначення, то в основу класифікації угідь доцільно покласти рівень їх поточної і стратегічної родючості. При цьому увага має звертатися на два ключових: 1) результати поточного агрохімічного обстеження ґрунтів і 2) порівняння цих результатів з даними попередніх обстежень.

В основу поділу земель на групи пропонується покласти два основних критерії: вміст у ґрунті гумусу і динаміку цього показника за останні 5 років. За першим критерієм пропонується виділити 5 груп: 1) вміст гумусу у ґрунті менше 2 %; 2) вміст гумусу 2-3 %; 3) вміст гумусу 3-4 %; 4) вміст гумусу 4-5 %; 5) вміст гумусу більше 5 %. За другим критерієм можна виділити 3 групи: А) вміст гумусу за останні 5 років не змінився чи збільшився; Б) зменшення вмісту гумусу склало від 1 до 30 %; В) зменшення вмісту гумусу склало більше 30 %. Таким чином, найкращим варіантом є віднесення конкретної земельної ділянки до категорії 5А, найгіршим - до 1В.

Також необхідно враховувати, що ґрунти навіть з високим рівнем гумусу можуть піддаватися забрудненню хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками хвороб. Через ґрунти ці шкідливі речовини мігрують у воду, повітря, забруднюють продукцію рослинництва і тваринництва. Тому додатково угіддя за вмістом шкідливих речовин пропонується поділяти на чисті, умовно-чисті і забруднені. Таким чином, навіть землі групи А не можуть вважатися благополучними, якщо їх віднесено до категорії забруднених.

Обов'язкове обстеження і оновлення сертифікату якості на кожну земельну ділянку пропонується проводити 1 раз на 5 років. Таке п'ятирічне обстеження має бути безкоштовним для землевласника, але з його боку не повинно бути ніяких перепон для проведення вказаного заходу. Позачергові обстеження можуть проводитися з ініціативи землевласника чи будь-якої іншої особи (у т. ч. й держави) при зміні цільового використання земельної ділянки, передачі її в оренду, виникненні підозри у негативному зовнішньому впливі на якість землі тощо. У цьому випадку обстеження має бути платним для його ініціатора, а наступне планове обстеження може проводитися вже через 5 років.

За результатами планових і позапланових обстежень складається детальний план кожної місцевості, на якому всі землі сільськогосподарського призначення віднесені до конкретної класифікаційної групи. Ці плани передаються у Відділ регіональних програм і ліцензування трансформації земель, де на їх основі складають регіональні програми використання та трансформації земель. Пропонується складання двох типів таких програм: директивні та індикативні.

Директивні програми використання і трансформації земель мають бути обов'язковими до виконання усіма суб'єктами, у володінні чи користуванні яких знаходяться землі, які потрапляють під юрисдикцію даної програми. Передусім це землі рекреаційного, природоохоронного значення і так звані екологічні коридори. Останні формуються вздовж берегів природних водойм і в зонах природної міграції звірів. Використання таких територій для виробничих потреб заборонено, про що має чітко вказуватися у програмах.

Положення директивних програм також мають регламентувати використання сільськогосподарських угідь, які за результатами проведених обстежень потрапили до групи В і категорії забруднених. Такі угіддя тимчасово мають виводитися з виробничого використання для проведення необхідних відновлювальних робіт: протиерозійних заходів, осушення, очистки від хімічного чи радіаційного забруднення тощо. Обсяги і терміни таких трансформацій мають передбачатися відповідною регіональної програмою, а їх кошторис і відповідальні суб'єкти визначатися індивідуальним техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО).

Індикативні програми використання і трансформації земель мають розроблятися з метою орієнтації суб'єктів господарювання та інших землевласників на максимально ефективне і раціональне використання конкретних земельних ділянок. Передусім це має стосуватися угідь групи Б і умовно-чистих земель, оскільки для цих територій існує реальна загроза деградації у майбутньому при нераціональному їх використанні в поточному періоді. Положення такої програми передусім мають містити оптимальні для конкретних угідь види сівозмін, рекомендовані для внесення органічні і мінеральні речовини, а також перелік превентивних заходів для запобігання ерозії, переущільнення ґрунту, зростання рівня його кислотності тощо.

На підставі розроблених директивних та індикативних регіональних програм Управління СТЗ має видавати землевласникам та іншим суб'єктам господарювання приписи і ліцензії на використання та трансформацію угідь. Щодо земель природоохоронного та рекреаційного призначення, то для цих територій можуть видаватися ліцензії лише на ті види господарської діяльності, які не порушують статусу території (зелений туризм, організація санаторно-курортних закладів тощо). Якщо угіддя мають бути відведені до території екологічного коридору, то їх власнику має виплачуватися грошова компенсація або заміна на рівноцінні за площею і якістю угіддя (крім випадків, коли землі були залучені в господарське використання чи під забудову без відповідного дозволу).

Стосовно деградованих та забруднених ґрунтів Управління СТЗ доцільно уповноважити видавати приписи на цільову трансформацію земель з метою запобігання остаточної втрати їх родючості чи виробництва на них продукції з перевищеним вмістом шкідливих речовин. Видача таких приписів має здійснюватися в уніфікованій формі на офіційних бланках Держкомзему з посиланням на відповідну регіональну програму використання і трансформації земель, а також із зазначенням граничних термінів виведення земель із сільськогосподарського обороту. Оскільки практика використання угідь може бути достатньо різноманітною, то можливо передбачити декілька варіантів виконання виданих приписів, прагнучи при цьому узгодити економічні та інші інтереси зацікавлених сторін. Розглянемо ці варіанти детальніше.

Варіант 1. Власник землі займається сільськогосподарським виробництвом самостійно, використовуючи угіддя переважно у вигляді ріллі. Отримавши припис на трансформацію угідь, він повинен мати право представити техніко-економічне обґрунтування витрат, необхідних для проведення робіт з відновлення зазначених у приписі площ. Під це обґрунтування землевласнику пропонується надавати цільовий кредит на пільгових умовах, термін погашення якого залежатиме від тривалості проведення відновлювальних робіт.

У разі невиконання вимог припису можливими санкціями до власника землі може бути штраф (кошти від якого спрямовувати до спеціального фонду компенсації пільгових ставок кредиту), а при подальшій експлуатації деградованих земель їх примусове вилучення у державну власність. Якщо землевласник мотивує відмову проведення відновлювальних робіт важким економічним становищем, то йому можна запропонувати обміняти деградовані землі на землі запасу, але меншої площі. При визначенні пропорції такого обміну можна брати до увагу грошову оцінку обох ділянок з урахуванням вартості необхідних витрат на відновлення земель.

Варіант 2. Власник землі займається сільськогосподарським виробництвом самостійно, використовуючи деградовані угіддя у вигляді багаторічних насаджень. Оскільки такі насадження мають певну вартість і для проведення відновлювальних робіт ці насадження необхідно буде ліквідувати, то їх власник має право розраховувати на певну компенсацію. Розмір такої компенсації пропонується визначати, виходячи з суми річного доходу від даних насаджень: для кущів враховувати розмір доходів за 2 роки, для дерев - за 5 років. Вказані кошти мають бути не просто компенсацією втраченого доходу, вони повинні використовуватися на проведення відновлювальних робіт.

Власнику багаторічних насаджень можна також пропонувати обміняти землі під насадженнями на інші землі кращої якості і рівноцінні за площею, але без сплати компенсації. Відсутність компенсації можна пояснити тим, що деградація земель стала наслідком безвідповідального ставлення суб'єкта господарювання до землі, а певна втрата доходу фактично є платою за безгосподарність. Якщо ж власник землі не погоджується на жоден з варіантів і продовжує експлуатувати деградовані землі, то за рішенням суду ця ділянка має передаватися у власність держави.

Варіант 3. Землі, що мають підлягати відновленню, власник землі передав в оренду іншим суб'єктам господарювання. У цьому випадку необхідно приписати розірвати договір оренди після закінчення поточного сільськогосподарського року. Якщо деградовані землі складають лише частину орендованих площ, то за згодою орендарів договір оренди на решту земель може продовжувати діяти. Після повернення землі власнику, відносити з ним мають розвиватися за сценарієм варіанту 1.

Можливий також варіант, коли орендатор візьме на себе розробку техніко-економічного обґрунтування, отримає пільговий кредит і проведе роботи з відновлення земель. У цьому випадку його потрібно звільнити від сплати орендної плати на увесь період відновлення, а землевласника зобов'язати максимально сприяти проведенню відновлювальних робіт.

Розглянутий варіант 3 можливий лише у перший час впровадження нової системи, коли договори оренди вже були укладені. У подальшому необхідно законодавчо заборонити передачу в оренду деградованих земель, крім випадків, коли орендатор добровільно бере на себе зобов'язання спочатку провести відновлювальні роботи, а вже потім здійснювати господарське використання цих земель. Якщо ж деградація чи забруднення сільськогосподарських угідь відбулася вже під час їх використання орендатором, то він має компенсувати всі витрати на відновлення.

Для сільськогосподарського підприємства земля є основним фактором виробництва і мобільність у використанні цього ресурсу може бути важливим чинником ефективності господарювання. Водночас, трансформація угідь з метою підвищення економічної віддачі від їх використання не повинна супроводжуватися виснаженням цих земель, погіршенням їх екологічного стану, створенням передумов для безповоротних негативних змін у майбутньому. У цьому плані запропонована система управління трансформаціями сільськогосподарських угідь покликана поєднати інтереси суспільства, місцевої громади і суб'єктів господарювання.

Створення у структурі Державного комітету України із земельних ресурсів Управління стратегічних трансформацій земель матиме ряд позитивних наслідків, пов'язаних із впорядкуванням процесів трансформації існуючих угідь, підвищенням відповідальності суб'єктів господарювання та землевласників за наслідки господарського використання земель, впровадженням системи безперервного моніторингу екологічного та продуктивного стану угідь, упорядкуванням відносин між землевласниками і землекористувачами-орендаторами в частині оперативного виявлення фактів негативного впливу на використовувані землі тощо. Поява вказаної інституції дозволить державі переважно за кошти суб'єктів господарювання та землевласників захищати їх же інтереси в частині збереження екологічного стану і родючості такого стратегічного для нашої країни ресурсу як земля.

нецільовий земельний державний

Література

1. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз: Монографія. - К.: КНЕУ, 2005. - 292 с.

2. Кириленко І. Г. Актуальні питання ринку земель сільськогосподарського призначення // Економіка АПК. - 2009. - № 3. - С. 44-46.

3. Месель-Веселяк В. Я. Вирівнювання економічних умов господарювання на землях різної якості // Економіка АПК. - 2009. - № 3. - С. 97-102.

4. Мартин А. Г. Деякі підходи до еколого-економічного удосконалення структури земельних угідь // Науковий вісник Національного аграрного університету. - К., 2003. - Вип. 68. - С. 230-233.

5. Гуторов О. І., Бойко К. М. Еколого-економічні проблеми трансформації земель сільськогосподарського призначення в Україні // Вісник ХНАУ. - 2003. - № 6. - С. 225-226.

6. Пархуць Б. І. Оптимізація агроландшафтів в умовах трансформації земельних відносин (на прикладі Львівської області): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.08.01 - Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. / НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. -- К., 2001. -- 19 с.

7. Топіха І. Н. Забезпеченість правового регулювання землекористування в Україні / І.Н.Топіха, О.А.Мамалюк // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Вип. 246: В 5 т. - Т. ІІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 592-599.

8. Трегобчук В. М., Прадун В. П. Національні та регіональні пріоритети екологічної політики України // Екологічність продукції АПК: Економіка та технологія: В 2 т. Т.1 / Зб. статей за матер. Міжнар. наук.-практ. конф. „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК”. - Суми: Козацький вал, 1999. - С. 17-25.

9. Фадель Салех Хусейн Альшевбі. Природно-антропогенна трансформація сільськогосподарських земель рівнинного Криму: Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук Спеціальність 11.00. 01 - фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів. - Сімферополь, 1998.

10. Шаповал А. М. Еколого-економічне обґрунтування оптимізації агроландшафтів Поліської зони в умовах реформування земельних відносин (на прикладі Житомирської області): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.08.01 / Державне підприємство „Головний науково-дослідний та проектний ін-т землеустрою”. - К., 2005.

11. Кустовська О.В. Деградація агроландшафтів та економічне стимулювання за покращення продуктивності земель // Науковий вісник НАУ. - 2002. - Вип. 59. - С. 326-334.

12. Кустовська О. В. Обмеження у використанні земель при реформуванні землеволодінь: встановлення та оцінка // Вісник ХНТУСГ. - 2006. - Вип. 35. - С. 150-159.

Размещено на Allbest.ru