Платність сільськогосподарського землекористування в Україні потребує реформування

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет Біоресурсів і природокористування України

УДК 322.2

Платність сільськогосподарського землекористування в Україні потребує реформування

Мартин А.Г., завідувач кафедри

землевпорядного проектування

кандидат економічних наук

Лісецький В.В., аспірант^*

Вступ

Постановка проблеми. Важливою складовою ефективних земельних відносин є виважена фіскальна політика у сфері землекористування, яка, не пригнічуючи розвиток сільськогосподарських товаровиробників, повинна створювати передумови для перерозподілу частини земельної ренти в інтересах територіальних громад. В той же час, економіко-правовий механізм платності землекористування, що розроблявся та впроваджувався на початку 1990-х років і без суттєвих змін був перенесений у Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI, виявився нездатним забезпечити сталий соціально-економічний розвиток сільських територій не можна вважати таким, що відповідає сучасним умовам господарювання.

Зокрема, попри те, що сільське господарство у останні роки демонструє порівняно високу рентабельність, бюджети сільських та селищних громад майже повсюдно не мають самодостатності, зростає частка міжбюджетних трансфертів (у 2010 році - 49,1 %), що свідчить про зниження стійкості місцевих бюджетів [1]. Натомість, земельна рента, що одержується сільськогосподарськими товаровиробниками, завдяки гранично мінімізованій системі оподаткування землекористування досить часто виводиться за межі території, де безпоседедньо розташовані сільськогосподарські угіддя.

Аналіз наслідків реформування земельних відносин показує, що за станом на 2011 рік у приватній власності в Україні вже перебуває 31,0 млн. га земель, 29,3 млн. га (49 %) залишаються у державній (нерозмежованій) власності, а 76,3 тис. га все ще обліковуються у нерозподіленій колективній власності. У структурі земельного фонду України переважають сільськогосподарські угіддя (близько 71 % від загальної площі, в тому числі під ріллею - 32478,4 тис. га (53,8 %), під пасовищами - 5489,7 тис. га (9,1 %), під сіножатями - 2409,8 тис. га (4,0 %), під багаторічними насадженнями 897,7 тис. га (1,5 %) та перелогами 320,8 га (0,5 %)), причому розпайовані сільськогосподарські угіддя переважно не використовуються власниками самостійно, а загальна площа земель сільськогосподарського призначення переданих в оренду власниками земельних часток (паїв) складає 17,4 млн. га (63 % від площі розпайованих земель).

Таким чином, до пріоритетних напрямів удосконалення державної фіскальної політика слід віднести перегляд існуючих механізмів платності сільськогосподарського землекористування, що покликаний закласти передумови для узгодження інтересів влсників землі (землекористувачів) та територіальних громад, розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, охорони земель та збереженні родючості ґрунтів.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Питанням економіки землекористування в Україні присвячено роботи таких науковців як Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, В.М. Заяць, О.П. Канаш, С.М. Кваша, В.М. Кілочко, М.Г. Лихогруд, І.І. Лукінов, Т.П. Магазинщиков, Ю.М. Манцевич, В.М. Месель-Веселяк, Ю.М. Палеха, І.А. Розумний, П.Т. Саблук, М.Г. Ступень, А.М. Третяк, М.М. Федоров, Б.З. Харченко, М.А. Хвесик та інших. У зарубіжній літературі питаннями платності землекористування присвячені роботи Н. Ордуея, А. Паулса, Д. Фрідмана, Д. Еккерта та інших. В той же час, питання удосконалення механізму платності сільськогосподарського землекористування значною мірою зберігає дискусійний характер.

Метою даної статті є критичний аналіз сучасного механізму платності сільськогосподарського землекористування в Україні та обґрунтування підходів до його удосконалення в контексті забезпечення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій.

Виклад основного матеріалу

Земельні відносини у аграрному секторі економіки України внаслідок існування заборони на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення вимушено набули орендного характеру, адже власники земельних часток (паїв) самостійно практично не займаються сільськогосподарською виробничою діяльністю на безоплатно одержаній ділянці (земельному паї), а основними землекористувачами на умовах оренди стали сільськогосподарські підприємства, в т.ч. утворені на теренах колишніх КСП. сільськогосподарський землекористування територіальний

Найбільшого поширення в Україні історично набула оренда земель - за станом на 01.07.2011 р. укладено близько 4,61 млн. договорів оренди земельних ділянок та земельних часток (паїв) (див. табл. 1), тобто в оренду передано близько 68 % від загальної кількості земельних ділянок, що були виділені в натурі (на місцевості) як земельні частки (паї).

Загальна сума виплат за цими договорами має складати 5,67 млрд. гривень на рік, хоча лише 31,4 % з цієї суми сплачується у грошовій формі. Середня величина орендної плати у перерахунку на 1 гектар сільськогосподарських угідь сягає 327,5 гривень.

В той же час, не можна вважати, що 32 % паїв, які не передані в оренду, використовуються власниками самостійно [1], адже:

1) типовою для нашої держави є практика «прихованої оренди», коли фактично земельна ділянка використовується сільськогосподарським підприємством без укладення договорів оренди із виплатою власнику «орендної плати» у натуральній формі «з під комбайну»;

Таблиця 1 - Орендні відносини у сільськогосподарському землекористуванні за станом на 01.07.2011 р.

2) нерідко використовуються без правовстановлюючих документів земельні ділянки, власники яких померли за відсутності спадкоємців (потенційна відумерла спадщина), кількість яких за попередніми оцінками вже може сягати 458 тисяч;

3) переважно не передаються у користування земельні ділянки із кормовими угіддями та багаторічними насадженнями, адже кількість сільськогосподарських підприємств, які займаються тваринництвом і садівництвом та зацікавлені у оренді цих угідь, неухильно скорочується;

4) досить типовим явищем для Полісся є самозаліснення пайових земель, а для півдня України - їх осолонцювання та засолення, що унеможливлює подальше використання ділянок за призначенням;

5) непоодинокими є випадки невикористання сільськогосподарських угідь навколо найбільших міст та у рекреаційно-привабливих регіонах, де власники не розглядають сільськогосподарське використання як найбільш ефективне та прагнуть змінити (або вже змінили) цільове призначення земельних ділянок.

Найбільш глибокі відмінності між «успішними» і «неуспішними» сільськими територіями почали виникати під час реформування аграрної сфери, а також у післяреформений період. За радянського періоду майже всі витрати, пов'язані з соціально-економічним та культурним розвитком села несли держава і місцеві колективні сільськогосподарські підприємства. В той же час, у процесі реформування сільського господарства відбувся цілком природний для ринкової економіки поділ сфер відповідальності - аграрні підприємства почали займатися виключно агробізнесом, а органи місцевого самоврядування - соціальними проблемами сільських територій. На жаль, сталого соціально-економічного розвитку села при цьому так і не було досягнуто, адже фінансове забезпечення бюджетів сільських громад є досить низьким, в тому числі завдяки мінімізації податкового навантаження у агробізнесі та сільськогосподарському землекористуванні, при тому, що саме земельний податок теоретично має бути фінансовою основою місцевого самоврядування.

Сільськогосподарські підприємства (особливо корпоративні підприємства холдингових компаній) у даний час перетворюються переважно у бізнес-проекти, основною метою яких є одержання прибутку та примноження капіталу їхніх засновників. Підтримка і розвиток сільської інфраструктури ніколи не буде функцією господарюючого суб'єкта, адже його засновники чи власники переважно не проживають в місцях ведення агробізнесу і ні вони, ні члени їх сімей не мають наміру користуються сільською інфраструктурою [2].

Сплата податків сільськогосподарськими підприємствами здійснюється за місцем державної реєстрації, а не за місцем ведення господарської діяльності, що унеможливлює ефективне наповнення місцевих бюджетів. Крім того, сільськогосподарські товаровиробники користуються спеціальними податковими режимами (перш за все, фіксованим сільськогосподарським податком), що забезпечує аграрним підприємствам податкове навантаження приблизно у 3 рази нижче, ніж в інших галузях економіки України, попри те, що у останні роки сприятлива ринкова кон'юнктура світових і внутрішніх ринків продовольства обумовлює вищу прибутковість агробізнесу, ніж у середньому по економіці.

За таких умов, сталий розвиток сільських громад та забезпечення ефективної державної регуляторної політики на ринку земель сільськогосподарського призначення може бути забезпечена за рахунок удосконалення платності сільськогосподарського землекористування, а саме надходжень від плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки комунальної власності).

Гранична мінімізація плати за землю сільськогосподарського призначення призвела до того, що земельний податок не став фінансовою основою місцевого самоврядування. Середня по Україні величина земельного податку за один гектар сільськогосподарських угідь у даний час складає:

*орні землі - 11 грн. 95 коп.

*багаторічні насадження - 13 грн. 37 коп.

*сіножаті - 5 грн. 89 коп.

*пасовища - 3 грн. 58 коп.

Крім того, більшість сільськогосподарських товаровиробників не є платниками земельного податку, сплачуючи фіксований сільськогосподарський податок. Земельний податок у даний час не виконує стимулюючу функцію щодо власників землі та землекористувачів, які позбавлені мотивації для забезпечення її ефективного використання за цільовим призначенням. Мізерний розмір податку можуть сплачувати навіть ті власники, які не використовують свої ділянки.

Зважаючи на це, доцільно внести до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI та Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI зміни, що передбачатимуть:

1) зміну ставку податку за один гектар орних земель з 0,1 % до 1 % від їх нормативної грошової оцінки, при чому ставка податку для сіножатей та пасовищ (0,1 %) та для багаторічних насаджень (0,03 %) має бути залишена незмінною;

2) вилучення пільги зі сплати земельного податку для платників фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, середня по Україні величина земельного податку за один гектар орних земель (із урахуванням оновлення за станом на 01.01.2012 р. нормативної грошової оцінки ріллі) становитиме 209 грн. 89 коп. (див. табл. 2).

Таблиця 2 - Прогнозні наслідки впровадження нової системи платності сільськогосподарського землекористування

Наслідком удосконалення платності сільськогосподарського землекористування стане:

1) перетворення земельного податку у ефективне джерело коштів для наповнення місцевих бюджетів, що стане стимулом для соціального-економічного відродження сільських територій, адже у середньому по Україні додаткові щорічні надходження до бюджету сільської (селищної) громади становитимуть 354,0 тис. грн.;

2) ліквідація ситуації, коли майже усі доходи, що створюються при виробництві сільськогосподарської продукції, фактично виводиться за межі сільської громади, що типово для корпоративних підприємств холдингових компаній.

3) спрямування частини коштів від плати за землю (30 %) до спеціального фонд державного бюджету для придбання земель у державну власність Держземагенством (орієнтовно 1,68 млрд. грн. щорічно) дозволить у перші роки після запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення щорічно придбавати у державну власність із застосуванням переважного права близько 420 тис. га земель (при орієнтовній ціні 1 га на рівні 4 тис. грн. або близько 500 доларів США).

4) негативним наслідком пропонованих змін стане зростання податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників близько 200 грн. на 1 га використовуваних орних земель, але ці негативні наслідки можуть бути компенсовані подальшим зростанням цін на продовольство.

В той же час, введення додаткового оподаткування земельних ділянок щодо яких укладено договори оренди земель, яке обговорюється у політичних колах, у розмірі 1 % від орендної плати в інтересах місцевих бюджетів вбачається неефективним, оскільки:

1) стосуватиметься лише 68 % від загальної кількості земельних ділянок, що були виділені в натурі (на місцевості) як земельні частки (паї), тобто податок не виконуватиме стимулюючої функції та буде несправедливим та нерівним, оскільки стосуватиметься лише частини земель;

2) масово стимулюватиметься «прихована оренда», при якій земельна ділянка використовується сільськогосподарським підприємством без укладення договорів оренди із виплатою власнику «орендної плати» у натуральній формі для мінімізації податкових платежів, в яких будуть зацікавлені як орендодавці, так і орендарі, що призведе до фактичної «тінізації» ринку оренди сільськогосподарських земель;

3) не оподатковуватимуться землі, що використовуються на праві емфітевзису, постійного користування землею, господарського відання, оперативного та довірчого управління, спільної діяльності тощо.

Висновки

Запропонований підхід до удосконалення платності сільськогосподарського землекористування можна розглядати як важливу передумову забезпечення сталого розвитку сільських громад та забезпечення ефективної державної регуляторної політики на ринку земель сільськогосподарського призначення.

Додаткові щорічні надходження до бюджету сільської (селищної) громади становитимуть 354,0 тис. грн.

Список літератури

1. Проблеми орендних відносин у сільськогосподарському землекористуванні [Текст] / Андрій Мартин // Землевпорядний вісник : Науково-виробничий журнал. - 2011. - № 9. - С. 18-24.

2. Захист економічної конкуренції у сільськогосподарському землекористуванні: переваги і недоліки агрохолдингів [Текст] / Андрій Мартин // Землевпорядний вісник. - 2010. - № 8. - С. 26-32.

Размещено на Allbest.ru