Складання проектів землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра управління земельними ресурсами

Складання проектів землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

директор Олександр Краснолуцький

асистент Руслан Тихенко

к.е.н., доцент, докторант Тарас Євсюков

На сьогоднішній день земельні ресурси України перебувають у досить складному стані. Так земельний фонд України (60,4 млн. га) характеризується високим рівнем освоєності. Питому вагу земельних ресурсів складають сільськогосподарські угіддя, що становить 68,9 % від земельного фонду України.

В цілому площа сільськогосподарських угідь становить 41569,4 тис. гектарів, з них 32478,4 тис. гектарів (78% від загальної площі сільськогосподарських угідь) - рілля, 2409,8 тис. гектарів (5,7%) - сіножатті; 5489,7 тис. гектарів (13,1%) - пасовища; 897,7 тис. гектарів (2,1%) - багаторічні насадження; 320,8 тис. гектарів (0,7%) - перелоги.

Фактична розораність території України становить 53,8%, чого немає в жодній країні світу. У порівняння з США цей показник 27%, у Франції - 42%, у Німеччині - 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,71 га ріллі. Такий показник розораності, в нашій державі, обумовлений низкою чинників. Передусім це спадок колишньої радянської системи сільськогосподарського виробництва, що ґрунтувалася на інтенсивній системі землеробства, по-друге, це високий рівень розвитку продуктивних сил, і останнє - практично уся територія України характеризується сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами ведення сільського господарства. продуктивність земельний антропогенний ерозія

Надмірне розширення площі ріллі, у тому числі на схилах, призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екосферу [1].

До найбільш істотних факторів, що впливають на зниження продуктивності земельних ресурсів належать водна та вітрова ерозії, а також антропогенний вплив на земельні ресурси.

Їх вплив має досить суперечливий характер. У ньому наявні як позитивні так і негативні тенденції. З одного боку, вдосконалення технологій і наростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, збільшенню виробництва продуктів харчування. З іншого - безсистемне та безгосподарське використання землі призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення, втрату грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

Унаслідок екстенсивного розвитку сільського господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Сучасний стан ґрунтового покриву, досяг критичного рівня і перебуває на межі виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості ґрунтів, посиленням процесів деградації ґрунтового покриву, що зумовлено техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб.

За оперативними даними Держкомзему України, із загальної площі ріллі частка деградованої та малопродуктивної, використання якої є економічно неефективним та екологічно небезпечним, становить 1447,9 тис. га або 4,4%. За дослідженнями українських вчених [3] площа таких земель становить понад 19 % ріллі. У складі еродованих земель значну частину становлять землі із сильно- та середньозмитими ґрунтам.

На якісному стані земельних ресурсів позначаються також інші негативні фактори (засоленість, перезволоженість, солонцюватість, тощо). Зокрема, середньо- і сильносолонцюваті грунти займають площу 0,5 млн. га, а засолені - 1,7 млн. га сільськогосподарських угідь. Крім того, 1,9 млн. га сільськогосподарських угідь - становлять перезволожені землі, а 4,4 млн. га сільськогосподарських угідь - землі з підвищеною кислотністю.

Вищезазначені негативні наслідки неефективного та безгосподарського використання основного багатства країни - землі негативні свідчать про необхідність вирішення еколого-економічних проблем у землекористуванні.

Одним із механізмів вирішення проблеми є землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил [4]. Проте на сучасному етапі розвитку земельних відносин, види робіт із землеустрою фактично звелися до розроблення проектів щодо відведення земельних ділянок, зміни їх цільового призначення та розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

При цьому, практично не розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, що стало головною причиною не завжди раціонального, а деколи і хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодженості еколого - економічних і соціальних інтересів суспільства, порушення екологічної збалансованості і стабільності довкілля та агроландшафтів.

З метою виправлення ситуації Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» [5], який набере чинності 9 серпня 2010 року.

Зазначеним Законом передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

На період до 1 січня 2015 року вимоги щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь поширюються лише на тих землевласників та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею більш як 100 га.

Варто зазначити, що за оперативною інформацією Держкомзему 1,1 млн. землевласників та землекористувачів використовують 24421,8 тис. га сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з них близько одного млн. землевласників та землекористувачів використовують земельні ділянки загальна площа яких не перевищує 100 га. Більше 14 тис. - використовують земельні ділянки загальна площа яких коливається від 100 до 1000 га і близько 5,5 тис землевласників та землекористувачів використовують земельні ділянки загальна площа яких становить 1000 га і більше.

У цілому, в Україні створено 32,9 тисячі нових агроформувань ринкового типу з них:

- товариств з обмеженою відповідальністю - 7,8 тисяч (23,5%);

- приватних (приватно-орендних) підприємств - 5,4 тисяч (16,4%);

- акціонерних товариств - 0,7 тисяч (2,1%);

- сільськогосподарських кооперативів - 1,1 тисяч (3,4%);

- фермерських господарств - 11,9 тисяч (36,2%);

- інших суб'єктів господарювання - 6,0 тисяч (18,2%).

Постає головне питання, яким має бути порядок розроблення та затвердження проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, склад і зміст таких проектів. Відповідь на це запитання можна дати керуючись чиною нормативно-правовою базою.

Відповідно до статті 186 Земельного Кодексу України [2] проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами.

Статтею 52 Закону України «Про землеустрій» [4] визначено, що проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають: розміщення виробничих будівель і споруд; організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні; проектування полів сівозміни; розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

На нашу думку, еколого-економічному обґрунтуванню сівозміни має передувати комплекс організаційно-виробничих заходів щодо впорядкування угідь. Зокрема має бути вивчена та систематизована інформація щодо економічних показників та спеціалізації сільськогосподарського товаровиробника; кількості наявних земель, їх структура, площі; розміщення земельних ділянок; рельєфу території, ґрунтового покриву, забезпечення людським та матеріально-технічним ресурсом, транспортних розв'язок, ринку збуту сільськогосподарської продукції та ряду інших чинників.

У кінцевому результаті сільськогосподарський товаровиробник має одержати проект, який забезпечить раціональне і ефективне використання усіх земель, створить сприятливі умови для підвищення продуктивності праці, мінімізації капіталовкладень, врегулює питання призупинення ерозійних процесів, визначить площі земель використання яких є економічно неефективним та екологічно небезпечним.

Що стосується складання сівозмін, то їх класифікують за такими ознаками: використанням, провідними культурами і кількістю полів.

За використанням визначають наступні типи сівозміни:

- польові (вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі);

- кормові (вирощують переважно кормові культури, до таких сівозмін відносяться прифермські і лукопасовищні сівозміни);

- спеціальні (вирощують переважно певні специфічні культури, які не доцільно вирощувати в польових сівозмінах - овочеві, рисові, льонові, а також ґрунтозахисні).

За наявністю провідних культур у сівозмінах визначають їх види. Наприклад, за вирощування переважно зернових і просапних культур таку сівозміну називають зернопросапною. Виділяють також зернопарову, зернопарокартопляну, просапну та інші сівозміни. За кількістю полів сівозміни бувають десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними.

Крім того, при складанні сівозмін необхідно враховувати нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах.

У Поліському природно-сільськогосподарському регіоні в структурі посівних площ:

- зернові та зернобобові культури мають становити 35-80%;

- технічні культури - 3-25%;

- картопля і овоче-баштанні культури - 8-25%;

- кормові культури - 20-60%.

У Лісостеповому природно-сільськогосподарському регіоні в структурі посівних площ:

- зернові та зернобобові культури мають становити 25-95%;

- технічні культури - 5-30%;

- картопля і овоче-баштанні культури - 3-5%;

- кормові культури - 10-75%.

У Північностеповому природно-сільськогосподарському регіоні в структурі посівних площ:

- зернові та зернобобові культури мають становити 45-80%;

- технічні культури - 10-30%;

- картопля і овоче-баштанні культури - 1-2%;

- кормові культури - 10-60%;

- чорний пар - 5-14%.

У Південностеповому природно-сільськогосподарському регіоні в структурі посівних площ:

- зернові та зернобобові культури мають становити 40-82%;

- технічні культури - 5-35%;

- картопля і овоче-баштанні культури - 1-2%;

- кормові культури - 10-60%;

- чорний пар - 18-20%.

У Передкарпатському природно-сільськогосподарському регіоні в структурі посівних площ:

- зернові та зернобобові культури мають становити 25-60%;

- технічні культури - 5-10%;

- картопля і овоче-баштанні культури - 8-20%;

- кормові культури - 25-60%.

Насамкінець варто зазначити, що розробники несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених проектами землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Авторський нагляд за виконанням проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, здійснюється виконавцем і передбачає перевірку повноти та якості виконання заходів, окремих рішень, передбачених документацією, а також вимог нормативно-правових актів з питань здійснення.

Список літератури

1. Державна програма розвитку земельних відносин в Україні на 2006-2015 роки (проект) // Землеустрій і кадастр. - 2006. - №1. - С.100-128.

2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

3. Класифікація сільськогосподарських земель як наукова передумова їх екологобезпечного використання. - 2-ге вид., допов. / Д.С. Добряк, О.П. Канаш, Д.І. Бабміндра, І.А. Розумний. - К.: Урожай, 2009. - 464 с.

4. Україна. Закон. “Про землеустрій”: Прийнятий 22.05.2003 № 858-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 282.

5. Україна. Закон. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів”: Прийнятий 04.06.2009 р. № 1443-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 47-48. - Ст. 719.

Размещено на Allbest.ru