Становлення вчення про відтворення сільськогосподарських тварин у вітчизняній зоотехнії

Виклад основного матеріалу

Основу вітчизняної зоотехнічної науки становить вчення про відтворення сільськогосподарських тварин, яке ґрунтується на раціональній організації використання кращих племінних плідників, розробленні технології та техніки штучного осіменіння сільськогосподарських тварин та ін. Подальший розвиток тваринництва та зростання його конкурентоспроможності не можливі без врахування історичного досвіду інтенсифікації відтворення стад, тиражування найбільш продуктивних тварин. Окремі аспекти еволюції вчення про відтворення сільськогосподарських тварин знайшли висвітлення у статтях попередніх дослідників зоотехнічної науки [4; 5; 7-10]. Однак до цього часу не проведено цілісного науково-історичного аналізу становлення даного наукового напряму, не узагальнено наукові розробки вітчизняних учених, які були пріоритетними на шляху розвитку зоотехнічної науки, і поставлено за мету даного дослідження.

Автором використано історичні (порівняльно - історичний, предметно-хронологічний), загальнонаукові (аналіз, синтез, типологізація) та джерелознавчий методи. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системно-історичного підходу.

За результатами дослідження, вперше активно вмішатися в процес штучного запліднення вдалося в 1855 р. російському вченому В. П. Враському, який відкрив метод штучного запліднення ікри сигових риб. Основоположником методу штучного осіменіння сільськогосподарських тварин є відомий російський учений-біолог, професор І. І. Іванов, який дав його наукове обґрунтування як прогресивного зоотехнічного методу, що прискорює їх якісне вдосконалення та дає можливість отримувати бажану кількість потомків незалежно від відстані і місця знаходження маточних стад.

У 1912 р. з'явилася всесвітньовідома дисертація І. І. Іванова “Штучне запліднення свійських тварин”, в якій було відображено підсумки його багаторічних досліджень. Зокрема, вченим було встановлено, що всі складні реакції поведінки сільськогосподарських тварин, які супроводжують статеве розмноження, можуть бути замінені штучним введенням живчиків в статеві шляхи самки. І. І. Іванов також довів можливість нормального запліднення самок ссавців у результаті штучного осіменіння живчиками, взятими зі штучного середовища, поза комплексом секретів залоз статевого апарату самця, з якими вони виділялися. Дослідник вперше довів, що сироватку сперми можна замінювати штучним середовищем, розробив першу рецептуру для її розбавлення. Запропонував систему обліку ефективності штучного осіменіння, принципи організації цього методу на виробництві, винайшов інструменти для отримання сперми та штучного осіменіння [6].

Незважаючи на принципове значення робіт І. І. Іванова, наукове обґрунтування і практичне застосування методу штучного осіменіння в тваринництві стало можливим лише після організації перших науково-дослідних установ, на базі яких його було апробовано та вдосконалено. Так, 3 жовтня 1919 р. в Асканії Нова за пропозицією І. І. Іванова було відкрито фітозоотехнічну дослідну станцію, що дало змогу вченому продовжити дослідження спочатку у невеликих масштабах, займаючись, головним чином, штучним осіменінням кобил і питаннями збереження і розбавлення сперми, з'ясуванням можливості штучного осіменіння інших видів сільськогосподарських тварин [10].

На перших етапах штучне осіменіння застосовували лише на племінних заводах з розведення коней і державних стайнях, оскільки племінних плідників для парування не вистачало і ефективність використання цього методу щодо інших видів сільськогосподарських тварин не була доведеною. Однак з накопиченням виробничого досвіду більш очевидним ставали переваги штучного осіменіння як ефективного способу прискореного породного поліпшення тваринництва.

Необхідність швидкого збільшення поголів'я свійських тварин висунула перед науковцями завдання вдосконалення існуючих і розроблення нових методів штучного осіменіння, що відбувалося більш швидкими темпами в період 1928-1933 років. Ученими було досягнуто нових успіхів у розробленні теорії і техніки цього способу, йшлося про його друге народження, яке відбулося через три десятиріччя після перших дослідів І. І. Іванова [8].

З 1928 р. було розпочато системні науково-виробничі досліди з осіменіння корів і овець, якими доведено практичну можливість штучного осіменіння цих видів тварин, на цій основі Рада праці й оборони постановою від 30 грудня 1930 р. зобов'язала тваринницькі трести широко використовувати цей метод для поліпшення поголів'я худоби. Масове запровадження штучного осіменіння великої рогатої худоби розпочали в 1931 р. у радгоспах Укрмолокотресту [1].

У 1929 р. вперше в колишньому Союзі було одержано позитивні наслідки штучного осіменіння корів розбавленим сім'ям, а в 1931 р. розроблено теорію його розбавлення. Згодом було встановлено, що розбавлення сім' я не лише збільшує його об' єм, а й подовжує термін життя живчиків, захищає їх від холодового удару. Вітчизняними вченими було розроблено систему оцінки середовищ для розбавлення сім'я. У 1934 р. В. К. Милованов теоретично обґрунтував способи його введення для різних видів сільськогосподарських тварин і довів перевагу цирвікального методу осіменіння, який поширився у вітчизняній і зарубіжній практиці [8].

У 1931 р. прийнято рішення щодо організації лабораторії штучного осіменіння при Всесоюзному інституті тваринництва (Москва). У подальшому такі одиниці розпочали свою діяльність при інших науково-дослідних інститутах. Зокрема, на українських землях сектор розпліднення вперше було створено в 1932 р. при Всеукраїнському інституті тваринництва (Харків). Його співробітники вивчали низку питань, а саме: І. А. Бухарін - результативність штучного осіменіння великої рогатої худоби, Г. Г. Подоба - статевий режим бугаїв, В. Г. Богуславський, І. А. Бухарін - причини яловості корів і заходи боротьби з нею [2, арк. 2-12].

Як засвідчив аналіз, сектором упродовж 19331934 років було обстежено 30 пунктів штучного осіменіння великої рогатої худоби Херсонської, Дніпропетровської та Одеської областей. Вивчали питання організації, техніки та результативності штучного осіменіння, причини яловості тварин. Розпочали дослідження з розроблення найбільш ефективних способів збереження та транспортування сперми бугаїв-плідників. Проводили досліди з ефективності використання її малих доз при штучному осіменінні корів на основі збільшення навантаження на бугая-плідника та дроблення еякуляту на малі дози. За результатами проведених робіт на виробництві почали застосовувати зменшені дози, що дало змогу економити сперму цінних плідників та отримувати від них більше потомків [3, арк. 5-10].

У 1936 р. сектором вперше у світі проведено дослідження з перевезення сперми бугая залізничною дорогою на відстань 600 км. У їх результаті від 60 корів, що були осіменені цією спермою, 16 отелилися і дали нормальний приплід. Дані досліди засвідчили можливість щодо перевезення сперми на далеку відстань, тим самим ефективніше використовуючи найбільш цінних плідників, що набуло особливого значення у вітчизняній зоотехнії [9].

Сектором також проводилися досліди із застосування штучного осіменіння розрідженою спермою та мікродозами у вівчарстві. З 1940 р. Т. М. Козенко та В. І. Іваненко обґрунтували можливість штучного осіменіння змішаною спермою як методу підвищення життєздатності приплоду у сірих сокільських овець, що мало на меті віднайти новий метод боротьби з хронічним тимпанітом.

Ученими Всеукраїнського інституту тваринництва також було досліджено на кількох поколіннях свиней вплив терміну зберігання сперми поза організмом на якість приплоду. Весною 1941 р. було отримано нормальні опороси, але воєнні події в країні не дали змоги закінчити розпочаті дослідження [7].

Значним внеском у вітчизняну науку з питань біології розмноження різних видів свійських і диких тварин були дослідження, проведені в цей період лабораторією штучного осіменіння Всесоюзного інституту гібридизації і акліматизації тварин в Асканії-Нова. Ці дослідження розпочав у 1934 р. В. К. Милованов, пізніше їх продовжили В. П. Хронуполо, І. В. Смирнов, Т. М. Козенко, М. М. Асланян та ін. У їх результаті було опрацьовано низку питань, пов'язаних з удосконаленням технології штучного осіменіння у тваринництві. Зокрема, запропоновано рекомендації зі збереження і транспортування сперми баранів, техніки осіменіння вівцематок і корів, удосконалення апаратури для штучного осіменіння. Вивчалися також фізіологія і біохімія живчиків, циклічність овуляції у вівцематок та ряд інших теоретичних і практичних питань [10].

Варто відмітити, що в цей період штучне осіменіння застосовували, головним чином, для масового поліпшення місцевих порід сільськогосподарських тварин на основі міжпородного схрещування. Це дало змогу створити галузь тонкорунного вівчарства в країні при незначному імпорті тонкорунних баранів. У скотарстві штучне осіменіння стало важливим засобом у роботі державних племінних розплідників і сприяло організації схрещування місцевої худоби з кращими молочними і м'ясними породами світу.

Однак у ці роки не було вирішено питання зберження сперми плідників і існуюча техніка і технологія ще не давали можливості здійснювати осіменіння самок безпосередньо в умовах кожного господарства. З огляду на це штучне осіменіння застосовувалося лише у крупних племінних радгоспах і колгоспах (переважно вівчарських, з багатотисячним маточним поголів'ям). Тому з 1937 р. першочерговим питанням стало розроблення проблеми збереження і перевезення сперми.

Варто відмітити, що І. І. Івановим у свій час було доведено, що сперма втрачає свою запліднювальну здатність і не дає повоцінне потомство без зниження температури її зберігання. Ще в 1937 р. А. Д. Бернштейн та В. В. Петропавловський заморозили сперму кроля, бугая, барана, жеребця, кнура, півня, селезня при -21°С з додаванням гліцерину і констатували відновлення життєздатності живчиків при її відтаванні. Вперше в практиці заморожування застосували захисну речовину (кріопротектор), однак це не знайшло належної оцінки впродовж 12 подальших років і роботи із заморожування здійснювалися без застосування таких речовин [1].

У 1939-1941 роках В. К. Милованову та І. І. Соколовській вдалося отримати три покоління кролів від самок, осіменених живчиками, що зберігалися до трьох діб при температурі 0°С, і цим самим довести, що при відповідній техніці охолодження і зберігання сперми запліднювальна здатність його і якість потомства залишаються нормальними [8].

Нові можливості для роботи станцій з племінної справи і штучного осіменіння відкрили дослідження з тривалого збереження сім'я у замороженому або висушеному стані, проведені у другій половині 40-х років. Зокрема, зроблене українським ученим І. В. Смирновим у 1947 р. відкриття щодо отримання повноцінного приплоду від живчиків, що знаходилися в рідкому кисню або в рідкому азоті при температурі від -160 до -190°С, стало основою впровадження світових прогресивних технологій інтенсивного відтворення сільськогосподарських тварин як однієї із передумов становлення великомасштабної селекції у твариннитцві [1].

Таким чином, становлення вчення про відтворення сільськогосподарських тварин відбувалося в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Його основу склали розробки вітчизняних учених з організації використання й одержання сперми від кращих племінних плідників, її розбавлення, зберігання і транспортування, а також технології штучного осіменіння самок основних видів сільськогосподарських тварин, що дало змогу тиражувати найбільш цінні у племінному відношенні стада тварин. Розробки вітчизняних учених зі штучного осіменіння та методу довготривалого зберігання сперми були пріоритетними у світовій біологічній науці і склали основу сучасних прогресивних технологій інтенсивного відтворення у тваринництві. До розроблення методу штучного осіменіння та довготривалого зберігання сперми сільськогосподарських тварин доклали зусиль І. І. Іванов, І. В. Смирнов, А. Д. Бернштейн, В. В. Петропавловський, В. К. Милованов, І. І. Соколовська та ін.

Список використаних джерел

1. Бородай І. С. Теоретико-методологічні основи становлення та розвитку вітчизняної зоотехнічної науки: монографія / І. С. Бородай. Вінниця, 2012. 416 с.

2. Державний архів Харківської області. Ф. Р.-6184. Оп.1. Од. зб. 62. 43 арк.

3. Там само. Од. зб. 63. 19 арк.

4. Зорін І. Г. Штучне осіменіння сільськогосподарських тварин з основами племінної справи / І. Г. Зорін, І. В. Смирнов, Ф. Ф. Ейснер. К., 1960. 254 с.

5. Зубець М. В. Розвиток вчення про генетику, селекцію і біотехнологію у тваринництві в працях українських вчених / М. В. Зубець, В. П. Буркат, Ю. Д. Рубан // Генетика і селекція на межі тисячоліть: у 4-х т. К.: Логос, 2001. Т.4. С. 13-30.

6. Иванов И. И. Искусственное оплодотворение домашних животных: для ветеринарных врачей, сельских хозяев и коннозаводчиков / И. И. Иванов. СПб, 1910. 80 с.

7. Кунець В. В. Відділ біотехнології репродукції сільськогосподарських тварин: історія, вчені, досягнення (історичний нарис) / В. В. Кунець. Х., 2013. 161 с.

8. Милованов В. К. Советская наука открыла новые пути животноводству всего мира / В. К. Милованов, И. И. Соколовская // Животноводство. 1957. № 10. С. 15-27.

9. Осташко Ф. І. Пріоритети Інституту тваринництва УААН у питаннях відтворення сільськогосподарських тварин / Ф. І. Осташко, М. Д. Безуглий, О. Б. Сушко // Науково-технічний бюлетень. Х., 2006. № 84. С. 6-8.

10. Рябко В. М. Истоки, достижения и перспективы науки в Аскании-Нова / В. М. Рябко, В. М. Туринский. К.: Аграрна наука, 2001. 256 с.

Размещено на Allbest.ru