Розвиток науки про сівозміни в системах землеробства України в контексті діяльності наукової школи Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук

Постановка проблеми та стан її вивчення. На сучасному етапі розвитку нашої держави спостерігається процес відродження забутих фактів та імен, що, у свою чергу, є встановленням точної істини. Фундаментальні дослідження нині проводяться науковцями Центру історії аграрної науки Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук (НААН), завдяки яким удалося відтворити десятки імен ученихрізних наукових шкіл та центрів, які працювали в галузі сільського господарства. Серед них О. П Алешо, С.М.Богданов, П. В. Будрін, М. І. Вавилов, П. М. Василенко, Д.ПВіденський, М. М. Вольф, К. К. Педройц, Б. П Іва- ницький, О. В. Квасницький, Д. Ф. Лихвар, І. І. Лукінов, ПП Махов, В. М. Ремесло, В. І. Сазанов, П. Р Сльозкін, О. Н. Соколовський, А. П Терниченко, С. Ф. Третьяков, Я. Юр'єв, О. А. Яната та ін. Дослідження із цієї проблеми потребують продовження з метою з'ясування внеску українських учених і практиків різних наукових шкіл та центрів у становлення та розвиток сівозмін у системах землеробства України.

Проблема функціонування наукових шкіл та центрів є однією з найбільш дискусійних щодо розвитку науки, існування якої, насамперед, зумовлюється багатогранністю зазначених понять. Окремі аспекти вищенаведе- ної проблеми знайшли своє відображення в наукових працях П. К. Анохіна [1], Д. Д. Зербіно [2], К. А. Ланге [3], Р Микулінського й М. П Ярошевського [4], М. І. Родного [5], Ю.О.Храмова [6] та інших дослідників. За їхніми висновками, наукова школа - це не просто колектив дослід - ників із науковим лідером (учитель і учні або лабораторія й відділ на чолі з керівником), а творча співдружність учених різних поколінь, що об'єднані єдністю принципів підходу до вирішення тієї чи іншої проблеми, стилем роботи й мислення, оригінальністю ідей та методів реалізації своєї наукової програми, що одержала значні результати й завоювала авторитет та суспільне визнання в певній формі знання. Іншими словами, наукова школа - це колектив дослідників-однодумців, висока форма колективної взаємодії в процесі наукового пошуку.

Мета статті - відтворення цілісної суті національної історії аграрної науки на основі узагальнення та систематизації наукових знань про становлення та розвиток сівозмін у системах землеробства України в контексті діяльності наукової школи Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук.

Виклад основного матеріалу.Розвиток вітчизняної науки про сівозміни в системах землеробства ґрунтується на накопиченні та синтезі системи наукових знань, забезпеченні сприятливих умов для подальшої наукової творчості вчених, здатних розгорнути ефективну пошукову діяльність. У системі науки про сівозміни продукування наукових знань здійснюється завдяки діяльності дослідницьких груп, які прийнято називати науковими школами, центрами, колективами. У їхньому розвитку чітко визначено генезис основних наукових теорій та концепцій, традиції наукової творчості, спадкоємність поколінь.

В Україні засновано низку наукових шкіл та центрів із розробки сівозмін у системах землеробства. Визнаною в Україні та за її межами є наукова школа з розробки сівозмін у системах землеробства центрального й північного Степу України в Інституті сільського господарства степової зони НААН. Дослідження з ефективності багатопільних сівозмін ще в 1936 р. розпочав засновник наукової школи кандидат с.-г. наук П. С. Поппе в стаціонарних дослідах на Ерастівській, Розівській, Пенічеській та інших дослідних станціях. Під керівництвом ученого вперше встановлено ефективність попередників озимої пшениці, зокрема чорного пару та багаторічних трав для посушливих умов Степу України [7, с. 3]. Серед основних напрямів діяльності наукової школи в довоєнний час можна відмітити розробку агротехнічних основ побудови правильних сівозмін та заходів обробки ґрунту в правильних сівозмінах, які успішно впроваджували в колгоспах та радгоспах Степу УРСР

У 50-ті роки ХХ ст. в Інституті зернового господарства створено лабораторію сівозмін, першим завідувачем якої був найближчий продовжувач ідей Г. С. Гоппе - кандидат с.-г. наук І. С. Тодулян (1911-1977). У 1951-1977 рр. під керівництвом І. С. Подуляна дослідження наукових основ сівозмін виконували кандидати с.-г. наук І. Є. Бабенко, І.Т.Бардунова, З. С. Верниволя, В. П. Іваненко, П М. Мажара, П Д. Радченко, І. Ф. Сокрута, Л. І. Сонько, М. Л. Трулевич, В. І. Хмара, П. С. Шарпило [8, с. 10]. У цей час учені наукової школи встановили ефективне чергування культур у десятипільних сівозмінах із різним насиченням зерновими, технічними й кормовими культурами. Крім того, на Ерастівській, Жеребківській, Ізмаїльській, Красноградській, Розівській дослідних станціях визначили ефективні попередники, періоди їхнього повернення на попереднє місце вирощування в сівозміні, сумісність культур при чергуванні в сівозміні, системи захисту посівів від бур'янів, шкідників та хвороб у беззмінних посівах, двопільних, трипільних, чотирипільних і п'ятипільних сівозмінах.

Науковці виконували дослідження у двох напрямах: збільшення виробництва зерна кукурудзи та підвищення урожайності основних польових культур у степовій зоні України. Крім того, постійно вдосконалювали схеми дослідів з метою визначення впливу раціональних сівозмін на родючість ґрунту та врожайність сільськогосподарських культур у сівозмінах.

У 60-х роках Хх ст вагомими здобутками наукової школи відмічено встановлення найдоцільнішого насичення просапних сівозмін кукурудзою для забезпечення максимального виходу зерна і кормів з 1 гектара сівозмінної площі та визначення найефективнішого місця кукурудзи в сівозмінах і попередників для задоволення біологічних вимог культур у період їхньої вегетації [9, арк. 49-54]; удосконалення заходів основного обробітку ґрунту після стерньових попередників у сівозміні ; розробка ефективних заходів основного обробітку ґрунту при вирощуванні кукурудзи після кукурудзи із забезпеченням заорювання післяжнивних решток; визначення ефективного використання еродованих земель на схилах у степових районах України [10, арк. 53-56].

Кандидати с.-г. наук І. К. Артюхов, П П Дуда, П В. Ря- бушко обґрунтували тривале внесення органічних і мінеральних добрив у сівозмінах, установили можливість упровадження на чорноземах гноє-земляних компостів і визначили заходи ефективного застосування добрив під озиму пшеницю й горох [9, арк. 213-226]; член-кореспон- дент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (ВАСЖІЛ) Д. С. Фільов вирішував проблеми поливних режимів та основних заходів агротехніки вирощування кукурудзи у сівозмінах на зрошуваних землях [11, с. 108].

Велике значення вчені наукової школи надавали розробленню наукових основ побудови польових сівозмін інтенсивної системи землеробства центрального й північного Степу України: ефективному використанню землі в польових сівозмінах, встановленню продуктивності озимої пшениці, яку висівали після різних попередників, ефективності польових сівозмін із різним насиченням озимою пшеницею та кукурудзою [10, арк. 172-177]. Науковцями вдосконалено системи удобрення в сівозмінах центрального й північного Степу України: обґрунтовано ефективність застосування органічних та мінеральних добрив (суперфосфат, фосфатшлак і фосфоритне борошно) під зернові та зернобобові культури; розроблено способи систематичного застосування органічних і мінеральних добрив, які забезпечують ріст урожайності зернових культур у сівозмінах [10, арк. 178-189].

У 70-х роках ХХ ст. доктор с.-г. наук І. С. Подулян визначив агротехнічне значення чорних і зайнятих парів, просапних, зернобобових культур та багаторічних трав у сівозмінах: обґрунтував основні положення необхідності правильного чергування культур; встановив місце основних культур у польових сівозмінах та розрахував економічну оцінку їх вирощування після різних попередників; виявив найкращі комбінації чергування культур, що покращують фізичні властивості ґрунту, накопичення й використання вологи та поживних речовин; дослідив заходи, які забезпечують підвищення агротехнічного значення попередників озимої пшениці; встановив можливість повторних посівів кукурудзи й тривале вирощування її на постійних ділянках; розробив заходи підвищення продуктивності пасовищ на схилах степових балок. Результати досліджень і теоретичне опрацювання слугували вихідним матеріалом для встановлення агротехнічних основ правильної побудови сівозмін, які широко застосовують при їх упровадженні та освоєнні в господарствах Степу України.

Талановитий учений І. С. Годулян значну увагу надавав дослідженням впливу попередників на водний режим та родючість ґрунту, забур 'яненість посівів та урожайність культур у сівозмінах. Досконало дослідив сумісність культур за тривалого їх вирощування при різних рівнях удобрення, періоди повернення культур на попереднє місце вирощування, продуктивність багатопільних і короткоро- таційних сівозмін. У результаті 25-річних досліджень ним розроблені теоретичні основи і принципи побудови продуктивних сівозмін для господарств різної спеціалізації центрального і північного Степу України. Учений підготував 15 кандидатів наук, результати його наукових досліджень викладено в 1б2 наукових працях, серед яких відомі книги: "Раціональні сівозміни - основа високого врожаю" (1972 р.), "Озима пшениця в сівозмінах" (1974 р.), "Кукурудза в сівозмінах" (1977 р.).

Одним із талановитих послідовників доктора с.-г. наук І. С. Годуляна є доктор с.-г наук, професор, академік НААН Є. М. Лебідь (1937 р. н.), наукова діяльність якого пов'язана з Інститутом сільського господарства степової зони НААН. Учений 45 років присвятив дослідженню різних аспектів сівозмін у системах землеробства, на основі багаторічних досліджень у стаціонарних дослідах уперше для умов Степу України він обґрунтував упровадження інтенсивних сівозмін, що відповідають сучасному й перспективному рівню спеціалізації землеробства [12]. Академік НААН Є. М. Лебідь установив, що створення сприятливих умов живлення для сільськогосподарських культур за рахунок добрив сприяє економії витрат продуктивної вологи на одиницю продукції, зниженню забур'яненості посівів, зменшенню ураження рослин хворобами, підвищенню родючості ґрунту й продуктивності сівозмін, а впровадження в сівозмінах чорного пару сприяє підвищенню виходу зерна з 1 гектара ріллі.

Під керівництвом академіка НААН Є. М. Лебедя на дослідних станціях Інституту зернового господарства НААН виконували багаторічні комплексні дослідження з оптимізації взаємодії основних елементів системи землеробства: раціональної побудови сівозмін, системи обробки ґрунту й удобрення в сівозмінах, що дало змогу отримати високі стабільні врожаї польових культур при збереженні екологічної рівноваги агроценозу та родючості ґрунту. Вагомий внесок у ці дослідження зробили кандидати с.-г наук З. С. Верниволя, О. М. Суворінов, М. Л. Тру- левич.

У 90-х роках ХХ ст. визначали взаємодію основних елементів системи землеробства - сівозмінного чинника, різних систем удобрення (біологічне, органічне, мінеральне, органо-мінеральне з різними рівнями удобрення та із заорюванням у ґрунт післяжнивних решток), полицевого та безполицевого основного обробітку ґрунту в сівозмінах на формування продуктивності сільськогосподарських культур і відтворення родючості ґрунту для степової зони України. Учені наукової школи встановили вплив основних елементів системи землеробства на агрофізичні, агрохімічні й агробіологічні властивості ґрунту, урожайність та якість продукції сільськогосподарських культур, продуктивність та економічну ефективність зерно-паро-про- сапних, зерно-просапних і зерно-трав'яних сівозмін із насиченням зерновими культурами до 50-70%. Крім чорного і зайнятого пару в якості попередників озимої пшениці, досліджено дію люцерни, еспарцету, зернобобових і сидерального пару. сівозміна сільський господарство степовий

Під керівництвом академіка НААН Є. М. Лебедя захистили 2 докторські дисертації (В. С. Чумак і М. С. Шевченко), 19 кандидатських дисертацій (А. Г Білик, В.О. Білогу- ров, С. В. Большенко, В. В. Давиденко, Л. М. Десятник, Ю. П. Загорулько, С. А. Карамушко, І. С. Кірчук, І. В. Кроті- нов, Л. Г Підгорна, Д. С. Пішта, М. М. Попова, Ю. М. Рудаков, В. В. Савранчук, Є. О. Теплицький, Л. Г Хоненко, І. Хорішко, О. О. Шевченко, В. О. Яровий), присвячені дослідженню різних аспектів сівозмін. Одним із талановитих учнів академіка Є. М. Лебедя є доктор с.-г. наук С.Чумак, який розробив наукові основи раціональних сівозмін і систем удобрення, що забезпечили відновлення родючості ґрунту, високу продуктивність та якість продукції, охорону навколишнього середовища в умовах північного Степу України. Під його керівництвом захищено 2 кандидатські дисертації.

Результати наукових досліджень академіка НААН Є. М. Лебедя опубліковано в 350 наукових працях, серед яких особливу цінність мають книги вченого: "Чорний пар" (1992 р.), "Сівозміни при інтенсивному землеробстві" (1992 р.), особливе практичне значення для розвитку вітчизняного землеробства належить численним практичним рекомендаціям ученого з упровадження сівозмін у вітчизняне виробництво.

За роки наукової діяльності в Інституті сільського господарства степової зони НААН змінилось декілька поколінь учених, які зробили й продовжують робити вагомий внесок для розвитку сівозмін у системах землеробства Степу України. Підготовлено теоретичне обґрунтування інтенсивних сівозмін, які відповідають сучасному та перспективному рівню спеціалізації аграрного виробництва, що є новим науковим напрямом у підвищенні ефективності й стійкості землеробства. Розроблено сівозміни альтернативної системи землеробства для подолання наслідків посушливих умов, вирішено проблеми біоло- гізації аграрного виробництва. Ці дослідження - значний внесок у розробку та впровадження сівозмін у сучасних системах землеробства степової зони України.

Успіхи Інституту сільського господарства степової зони НААН - це результат багаторічної плідної праці його керівників - академіків А. І. Задонцева (1943-1971 рр.), П. І. Сусідка (1971-1979 рр.), В. С. Цикова (1979-1994 рр.), Є. М. Лебедя (1994-2011 рр.), члена-кореспонден- та НААН А. В. Черенкова (з 2011 р.), члена-кореспонден- та ВАСГНІЛ Д. С. Фільова, докторів с.-г. наук А. П. Гірен- ка, Г Р Пікуша, відомих учених-землеробів, рослинників, ґрунтознавців - академіка ВАСГНІЛ Б. П. Соколова, докторів наук - І. К. Артюхова, А. О. Бабича, В. І. Бондаренка, З. Б. Борисоніка, І. С. Годуляна, В. М. Крутя, Ю. К. Кудзіна, О. В. Фісюнова, кандидатів наук - Н. Т Івахненка, Е.Р.Ко- гана, І. П. Макодзеби, А. М. Мироненка, І. С. Прокапало, М. Я. Трегубенка та ін. Вони зробили вагомий внесок в розвиток аграрної науки, виховали гідних послідовників, які продовжують успішно працювати в різних галузях аграрної науки [7, с. 4].

За останні роки діяльності наукової школи значно розширились дослідження, пов'язані з динамікою ґрунтових процесів у посівах основних культур у сівозмінах, а також зі встановлення впливу добрив на водний та поживний режим ґрунту. Виявлені найкращі попередники й місце в сівозміні озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, соняшника та ячменю, встановлено вплив попередників різних культур на родючість ґрунту, його фізичні властивості, водний та поживний режим, засміченість посівів і ґрунту бур 'янами, визначено продуктивність та економічну ефективність сівозмін із різним насиченням провідними культурами для різноманітних ґрунтово-кліматичних умов Степу України. Великого визнання набули схеми короткоротаційних сівозмін, які впроваджують у фермерських господарствах.

Сьогодні над проблемами вдосконалення сівозмін у системах землеробства центрального й північного Степу України працюють доктори с.-п наук, професори Є.М.Лебідь, В. Г Нестерець, В. С. Чумак, кандидати с.-г наук В. О. Білогу- ров, Л. М. Десятник, Ю. П. Загорулько, І. С. Кірчук, А. І. Коцю- бан, І. В. Кротінов, І.А. Ліб, Ф.А. Льоринець, В. О. Медвідь, Д. С. Пішта, І. Ф. Сокрута, Б. Г Соляник, Є. О. Теплицький, І. Є. Федоренко, О. І. Цилюрик.

На сучасному етапі основну діяльність наукової школи з розробки сівозмін у системах землеробства центрального і північного Степу України, засновану кандидатом с.-г. наук V. С. Гоппе в Інституті сільського господарства степової зони НААН, спрямовано на розробку основних елементів екологічно врівноважених сівозмін у системах землеробства степової зони, що забезпечують одержання високоякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту та охорону навколишнього середовища; створення наукових основ управління продуктивним потенціалом агросистем та впровадження сівозмін у системах землеробства степової зони, адаптованих до природного середовища; визначення основних елементів екологічно збалансованих сівозмін у системах землеробства степової зони на основі даних агроекологічної діагностики, яка забезпечить стабільне одержання високоякісної продукції й розширене відтворення родючості чорноземів; розробку сівозмін у системах землеробства при оптимі- зації співвідношення земельних угідь, застосування ефективних технологій виробництва сільськогосподарської продукції в зоні Степу

Висновки

Історичний аналіз показує, що наукова діяльність кандидата с.-г. наук V. С. Гоппе є значним внеском у зміцнення аграрної науки в Україні, а сформована ним наукова школа з розробки сівозмін у системах землеробства центрального й північного Степу України в Інституті сільського господарства степової зони НААН є яскравим свідченням ефективної науково-організаційної структури ведення дослідного процесу Вагомий багаторічний досвід і глибокі знання продовжувачів наукової школи з проблем розробки сівозмін академіка НААН Є. М. Лебедя, докторів с.-г. наук І. С. Годуляна, В. Г Не- стерця, В. С. Чумака, кандидатів с.-г. наук І. К. Артюхова, І. Є. Бабенка, І. Т Бардунової, В. О. Білогурова, З.С. Вер- ниволі, Л. М. Десятника, Г Г Дуди, Ю. П. Загорулька, В.П. Іваненка, І. С. Кірчука, А. І. Коцюбана, І. В. Кротіно- ва, І. А. Ліба, Ф. А. Льоринця, Г М. Мажари, В. О. Медвідя, Д. С. Пішти, Г Д. Радченка, Г В. Рябушка, І. Ф. Сокрути, Б. Г Соляника, Л. І. Сонька, О. М. Суворінова, Є. О. Теп- лицького, М. Л. Трулевича, І. Є. Федоренка, В. І. Хмари, О. І. Цилюрика, П. С. Шарпила та багатьох інших мають велике значення та актуальність для майбутніх науковців нашої держави.

Література

1. Анохин П. К. Верю таланту / П. К. Анохин // Наука сегодня. - М. : Наука, 1969. - 232 с.

2. Зербино Д. Д. Научная школа как феномен / Д. Д. Зерби- но. - К. : Наукова думка, 1994. - 134 с.

3. Ланге К. А. Организация управления научными исследованиями / К. А. Ланге. - Л.: Наука, 1971. - 248 с.

4. Школы в науке / [под. ред. С. Р Микулинского, М. Г. Яро- шевского]. - М. : Наука, 1977. - 523 с.

5. Родный Н. И. Очерки истории и теории развития науки / Н. И. Родный. - М. : Наука, 1969. - 422 с.

6. Храмов Ю. А. История формирования и развития физических школ на Украине / Ю. А. Храмов. - К. : Феникс, 1991. - 216 с.

7. Пащенко Ю. М. 80 років становлення, розвитку і визнання / Ю. М. Пащенко, В. С. Циков, Є. М. Лебідь // Бюлетень Інституту зернового господарства УААН. - Дніпропетровськ, 2010. - С. 3-8.

8. Всесоюзный Ордена Трудового Красного Знамени научно-исследовательский институт кукурузы. - Днепропетровск, 1973. - 75 с.

9. ЦДАВО України, ф. Р-27, оп. 20, спр. 181а, 360 арк.

10. ЦДАВО України, ф. Р-27, оп. 20, спр. 664, 306 арк.

11. Скрипник П. С. Сесія Всесоюзної Ордена Леніна академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна з питань зрошуваного землеробства / П. С. Скрипник // Вісник сільськогосподарської науки. - 1964. - № 12. - С. 108-110.

12. Академік Лебідь Євген Макарович: біобібліогр. покажч. наук. пр. за 1965-2004 роки / УААН, ДнСгБ, Ін-т зерн. госп-ва; [уклад. В. А. Вергунов, Т. Ф. Дерлеменко, І. Є. Федоренко, Л.А. Кириленко]; [наук. ред. В. А. Вергунов]. - К. : Аграр. наука, 2007. - 96 с.

Анотація

На основі архівних матеріалів та праць науковців визначено передумови становлення та розвитку наукової школи з розробки ефективних сівозмін у системах землеробства центрального і північного Степу України в Інституті сільського господарства степової зони НААН. Установлено основні напрями діяльності вчених-основоположників наукової школи, а також їхніх учнів і послідовників та окреслено їхній внесок у розвиток науки про сівозміни в системах землеробства в Україні та світі.