Особливості сучасних міжрегіональних інтеграційних процесів та їх основні тенденції територіальної організації макроструктури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості сучасних міжрегіональних інтеграційних процесів та їх основні тенденції територіальної організації макроструктури

Г.О. Мазур, кандидат економічних наук, доцент.

Київський університет ринкових відносин.

Мазур Галина Олександрівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів і кредиту та банківської справи Київського університету ринкових відносин.

Особливості сучасних міжрегіональних інтеграційних процесів та їх основні тенденції територіальної організації макроструктури

Розглядаються проблеми ринкових інтегрованих форм агробізнесу. Обґрунтовується формування нових ринкових інтегрованих форм організації регіонального АПК та їх результативність.

Ключові слова: паритетно-конкурентна парадигма, інтегроване виробництво, агропромислова інтеграція, потенційні ринки, концептуальна модель.

Мазур Галина Александровна, кандидат экономических наук, доцент кафедры финансов и кредита и банковского дела. Киевский университет рыночных отношений. Особенности современных межрегиональных интеграционных процессов и их основные тенденции территориальной организации макроструктуры. Рассматриваются проблемы рыночных интегрированных форм агробизнеса. Обосновывается формирование новых рыночных интегрированных форм организации регионального АПК и их результативность.

Ключевые слова: паритетно-конкурент-ная парадигма, интегрированное производство, агропромышленная интеграция , потенциальные рынки , концептуальная модель.

Galyna O. Mazur, docent of finance and credit and banking Kyiv University of Market Relations. Features modern between regional integration processes and their main trends of the territorial organization of the macrostructure. Market geographically integrated forms of industrial organization regional agriculture and their effectiveness. The problems of market integrated forms of agribusiness. Substantiates the formation of new market integrated forms of regional agriculture and their effectiveness.

Keywords: Parity-competitive paradigm, integrated production, agro-industrial integration, potential markets, the conceptual model.

Вступ

Сучасний соціально-економічний розвиток України в трансформаційний період характеризується як посиленням міжрегіональної просторової диференціації, асиметрії, так і підвищенням внутрішньодержавної міжрегіональної інтеграції та дезінтеграції, а також переходом від економічного спаду до поступового економічного зростання з регіональними особливостями [4].

Пошук моделі інтеграції України міжнародного поділу праці в умовах повноправного учасника через залучення в економіку регіонів іноземного капіталу неможливий без аналізу перспектив розвитку міжнародних торгово-економічних зв'язків і обліку функціонування сформованих у цей час міжнародних регіональних організацій. Це особливо актуально ще й тому, що міжнародні регіональні об'єднання об'єктивно демонструють інтенсивність розвитку й активну експансію як у просторі, так і в плані розширення предметів правового регулювання, охоплюваних угодами, що полягають у системі міжнародних організацій.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій

Вагомий внесок у розвиток міжрегіональних інтеграційних процесів і зв'язків та нових форм територіальної організації макроструктури зробили вчені: А.Г. Мазур, Т.В. Пепа, Л.Г. Чернюк, Л.Ц. Масловська, Е.К. Марчук, Т.В. Колесник, О.Г. Заболотний.

Постановка мети та завдань

Метою статті є визначення основних організаційних форм міжрегіонального співробітництва - єврорегіонів, міжнародних комерційних структур, вільних економічних зон, транспортних коридорів промислово-фінансових об'єднань, кластерів; доведення, що інтеграція стає домінуючим напрямом сучасної економіки, забезпечуючи ефект у результаті зрощення і взаємозв'язку потенціалів розвитку господарських систем.

Останнім часом посилюється тенденція до формування інтеграційного підходу до регіонального розвитку макросистем, який специфікується природно-виробничими, функціонально-територіальними і структурними особливостями просторових систем. Інтеграція стає домінуючим напрямом сучасної економіки, забезпечуючи синергічний ефект у процесі взаємозв'язку та зрощення потенціалів розвитку господарства на всіх рівнях його організації. Необхідність розвитку інтеграційних процесів особливо важлива у зв'язку з переходом від періоду відновлюваного до сталого інвестиційно-інноваційного розвитку на основі й з урахуванням трансформаційних процесів і особливостей структурної перебудови економіки країни та її регіональних структур в єдиному економічному просторі.

Основний матеріал та результати

Набувають нового смислового значення і змісту міжрегіональні економічні зв'язки, які формуються й розвиваються у процесі функціонування регіональних господарських систем різного таксономічного рангу та зумовлені територіальним поділом праці, наявністю конкурентних переваг і природно-економічними умовами. Економічні зв'язки такого типу охоплюють дуже широке коло економічних явищ, котрі можна класифікувати за видовими групами: торговельно-посередницькі, кредитно-інвестиційні, валютно-фінансові, науково-технічні [5].

Так, сутність міжрегіональних торговельно-посередницьких зв'язків полягає у взаємному міжрегіональному експорті - імпорті товарів та послуг, які є складовими частинами міжрегіональної торгівлі. Торгово-посередницькі зв'язки як вид міжрегіонального співробітництва включають взаємозв'язки у системі зовнішньоторговельної інфраструктури, формування експортної орієнтації регіональних систем, зокрема макрорівня, як учасників міжрегіонального співробітництва. Це відбувається шляхом: збільшення обсягу зовнішньоторговельних операцій між суб'єктами міжрегіонального співробітництва; інформування про експортно-імпортні потреби та зміни у чинному законодавстві кожної країни, що може вплинути на стратегію міжрегіонального розвитку, створення відповідної інформаційної мережі; формування мережі митних, ліцензійних та консигнаційних складів на прикордонних територіях; організацію страхування зовнішньоторговельних операцій на спільних засадах; організацію форумів, виставок, презентацій, ярмарків.

Найбільш поширеними формами міжрегіональних зв'язків, де регіони виступають як повноправні суб'єкти, є зображені на рис. 1 [1].

Особливо помітною останнім часом стає і посилюється тенденція до формування та посилення інтеграційного підходу до регіонального розвитку макросистем, який специфікується природно-виробничими, функціонально-територіальними та структурними особливостями просторових систем. Інтеграція стає домінуючим напрямом сучасної економіки, забезпечуючи синергічний ефект у процесі взаємозв'язку і зрощення потенціалів розвитку господарства на всіх рівнях його організації. Необхідність розвитку інтеграційних процесів особливо важлива, виходячи на порядок денний, у зв'язку з переходом від періоду відновлюваного до сталого інвестиційно-інноваційного розвитку на основі й з урахуванням трансформаційних процесів і особливостей структурної перебудови економіки країни та її регіональних структур в єдиному економічному просторі.

Посилення й актуалізація інтеграційного процесу макросистем обумовлена необхідністю інтегрування окремих локальних систем у національну і далі світову економіку, модернізації й прискореного їх розвитку та пошуку для цього ресурсів, удосконаленням територіальної організації економічного простору.

Інтегрованість можна розуміти як притаманність макросистемі характеристик, які не властиві її окремим елементам або підсистемам. Такі зв'язки, котрі перетворюють взаємодіючі суб'єкти в єдине ціле, є інтеграцією. Економічна інтеграція передбачає взаємопроникнення та зрощення відтворювальних процесів різних господарських суб'єктів, у результаті чого незалежні економічні агенти набувають нової властивості - вони перетворюються на систему [2]. У свою чергу система є сукупність елементів і зв'язків між ними, яка має властивість, не тотожну сумі властивостей її елементів.

Інтегрованість можна визначити як стратегічний ресурс, направлений на підвищення ефективності роботи мезо- і макросистем, оптимізацію просторової організації з вектором на входження у світовий економічний простір. Інтеграційний підхід та його реалізація включає зростання потенціалів регіональних господарських систем усіх таксономічних рангів, зниження перешкод для потоків усіх ресурсів і факторів виробництва, модернізацію відтворювальних процесів, зниження рівня диференціації та дезінтеграції регіонального розвитку через інтеграційну взаємодію, створення сприятливого життєвого середовища.

Міжрегіональна інтеграційна взаємодія лише реалізується у вигляді міжрегіональних систем, зокрема макроструктур, де є всі можливості для широкої взаємодії її мезосистем [6]. Макрорегіони як міжрегіональні економічні системи можуть стати стрижнем, базовою основою просторового реформування соціально-економічного розвитку країни. У цьому контексті макрорегіони визначають як об'єднання кількох регіонів чи їх частин, які характеризуються специфічністю та спільністю розвитку, а також цілісністю дії. Макрорегіони як міжрегіональні системи характеризуються притаманною їм функцією як горизонтальної, так і вертикальної інтеграції. Макрорегіони як системи макрорівня проходять певні етапи свого формування, серед яких варто відмітити насамперед еволюцію їх економічної системи, розвиток та налагодження міжрегіональної інтеграції в межах макросистеми, перехід до інтегративних взаємозв'язків, розширення соціально-економічної взаємодії в економічному просторі, формування нових міжрегіональних структур і насамперед єврорегіонів і міжрегіональних кластерів.

Формування єврорегіонів як міжрегіональних утворень має за мету створення соціально-економічно активних територій на основі сумісного використання сприятливих геополітичних, природно-економічних, демографічних, господарських умов прикордонних територій суміжних держав.

Прикордонна територія України охоплює 96 адміністративних районів та 5 територій міських рад; 19 із 25-ти регіонів держави є прикордонними. Загальний природно-ресурсний потенціал, вказаних територій становить 18,5% потенціалу України, населення - 21,8%. У промисловості прикордонних територій зайнято 22,8% промислово-виробничого потенціалу країни і виробляється майже 19% промислової продукції України [3].

У результаті функціонування єврорегіонів спостерігається більш активне запровадження в прикордонних регіонах України інновацій у результаті контакту із суміжними державами, ніж у внутрішніх регіонах держави. Необхідно відмітити компенсаційну функцію прикордонних регіонів, яка обумовлена диференціацією в рівнях розвитку економічних, демографічних, природно-ресурсних потенціалів цих територій країни та суміжних держав, наявністю неза- доволеного попиту на різні елементи економічного виробництва, який компенсується за рахунок міграції робочої сили, прикордонної торгівлі.

Варто відмітити, що останнім часом в країні активізувалося транскордонне співробітництво саме у форматі еврорегіонів. В України разом з країнами - членами ЄС діють 4 єврорегіони: Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія); «Буг» (Україна, Польща, Білорусія); «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія); «Верхній Прут» ( Україна, Молдова, Румунія). До єврорегіону «Дніпро» на північно-східному кордоні входять Чернігівська область України, Брянська область Росії та Гомельська область Білорусії, а до складу єврорегіону «Слобожанщина» входитиме Харківська область України та Белгородська область Росії. Два роки тому між Сумською областю України та Курською областю Російської Федерації укладено угоду щодо створення єврорегіону «Ярославна» - сьомого єврорегіону в Україні. Співробітництво в рамках єврорегіонів здійснюється з метою об'єднання зусиль в економічній сфері, розбудови соціальної, інформаційної й виробничої інфраструктури, будівництва та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної системи та транскордонного співробітництва [3].

На жаль, розвиток транскордонного співробітництва гальмує відсутність комплексного підходу до розв'язання проблем організації взаємодії, побудованого на балансі національних, регіональних і підприємницьких інтересів. У прикордонних територій існують об'єктивні гео- політичні, транспортно-географічні, економічні, екологічні, соціально-демографічні, науково- технічні фактори розвитку транскордонного співробітництва, які є потужним поштовхом для економічного піднесення прикордонних територій.

Основними завданнями діяльності єврорегіонів є: організація та координація дій, що сприяють співробітництву між членами єврорегіону в галузях економіки, науки, культури, освіти, екології; створення умов у розробленні та реалізації проектів транскордонного співробітництва, які являють взаємний інтерес; визначення потенційних галузей багатостороннього співробітництва; встановлення зв'язків для співробітництва регіону, особливо макрорегіону, з міжнародними організаціями та установами.

Формування й розвиток єврорегіонів характеризуються такими позитивними результатами: розвиток співробітництва в рамках єврорегіонів відбувається одночасно зі всіх сторін і на всіх рівнях: між керівництвом ЄС та урядами безпосередньо зацікавлених держав; таке співробітництво розвивається чітко на основі конкретних проектів, у здійсненні яких зацікавлені всі суміжні країни, провінції, міста та общини, причому повноправними партнерами в рамках єврорегіонів виступають не держави, а управлінські структури відповідних провінцій і земель; розвиток економічних зв'язків між територіальними одиницями та господарськими суб'єктами регіону здійснюється не через адміністративні органи, а за участю торгово- промислових палат, у які об'єднуються підприємства регіону.

Результативними формами міжрегіональної співпраці є спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР). Діяльність СЕЗ є достатньо апробованою у світовій практиці як ефективний інструмент активізації зовнішньоекономічної діяльності й залучення у процес міжнародної інтеграції окремих макрорегіонів та держави в цілому шляхом включення їх у міжнародний поділ праці.

У її межах організується господарська діяльность на певній частині території країни за допомогою пільгового оподаткування, створення сприятливих митних, валютно-фінансових та інших умов діяльності як для національних, так і для іноземних суб'єктів підприємництва. Ці території мають розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливі преференційні умови економічної діяльності для іноземних та національних підприємців.

Головними завданнями створення СЕЗ як інструменту досягнення відкритості національної економіки та стимулювання міжнародного регіонального співробітництва можна визначити: оптимізацію структурних перетворень в економіці регіональних господарських системах і насамперед макрорівня шляхом залучення іноземних інвестицій; посилення дієвості спільної з інвесторами підприємницької діяльності в територіальних утвореннях для нарощування експорту товарів і послуг; активізація науково-технічного обміну, залучення й упровадження нових технологій, досягнення нової інноваційної якості економіки; створення сучасної регіональної ринкової інфраструктури, поліпшення платіжного балансу; розв'язання проблем зайнятості та формування нових робочих місць; прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і країни в цілому.

Щодо можливості створення СЕЗ у межах Подільського макрорегіону варто вказати, що його складові мезоструктури - Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області відповідають критеріям розташування й створення в них таких утворень у сферах зовнішньоторговельної, виробничої, науково-технічної та туристично-рекреаційної діяльності.

Активізація міжрегіонального співробітництва та розвитку територій макрорегіонів може виражатись у формуванні системи міжнародних транспортних коридорів (МТК), яка включає в себе автодорожню, залізничну, водну та комбіновані транспортні інфраструктури. У країні реалізовується Програма створення та функціонування національної мережі транспортних коридорів, позитивний ефект якої матиме свої прояви особливо у прикордонних регіонах.

Що стосується форм міжрегіонального співробітництва всередині країни, то їх вираженням є міжрегіональні асоціації економічної взаємодії суб'єктів господарювання, двостороннє співробітництво на основі укладання договорів і угод, створення міжрегіональних маркетингових центрів, міжрегіональних кластерних утворень.

Міжрегіональне співробітництво в усіх формах прояву повинне сприяти реалізації стратегічних інтересів країни та її мезо- й макрорегіонів, спрямованих на інтеграцію у світову економіку, збільшення ступеня відкритості національної економіки. Форми міжнародного співробітництва повинні завжди бути в колі уваги державної регіональної політики. При цьому, виходячи з характеру міжрегіональної економічної диференціації, асиметрії в країні, можна вважати, що основними об'єктами державної регіональної економічної політики мають стати не окремі регіони, а великі макрорегіони, що характеризуються відносною однорідністю територій, які вони включають, і здатні підвищувати ефективність участі в міжрегіональному поділі праці за рахунок випереджального розвитку галузей спеціалізації. Таке припущення, тобто вибір макрорегіонів як об'єктів державної регіональної політики, обумовлене рядом їх особливостей, зокрема: значним перевищенням міжрегіональної асиметрії та диспропорцій над внутрішньорегіональними; наявністю передумов для розроблення і реалізації великих інвестиційних проектів, які відсутні в межах окремих мезорегіонів. Доцільним є зосередження зусиль на стимулюванні розвитку найперспективніших галузей і полюсів зростання, здатних забезпечити найбільший динамізм розвитку макрорегіонів, що дозволить сформувати в їх межах центри зростання, здатні передавати імпульси розвитку іншим територіям, що входять до їх складу.

Реалізація державної політики організації та діяльності міжрегіональних структур і регулювання асиметрії внутрішнього розвитку макрорегіонів потребує розроблення і впровадження спеціального механізму економічних, організаційних та управлінських заходів для вирішення питань щодо вибору напрямів, способів, методів та інструментів управління регіональним і міжрегіональним розвитком. Такий організаційно-економічний механізмо регіонального й міжрегіонального розвитку в межах макрорегіонів являє собою сукупність інституційних, економічних та організаційних заходів, інструментів і важелів, а також послідовність дій, спрямованих на зниження міжрегіональної диференціації та дезінтеграції їх соціально-економічного розвитку. Як головна організаційна форма такого механізму можуть виступати міжрегіональні кластери, формування яких із сильними сусідами за допомогою інтенсифікації міжрегіонального економічного співробітництва розглядається як один із способів активізації економічної діяльності макрорегіонів.

Висновки

ринковий інтегрований регіональний агробізнес

Подільський економічний район як макрорегіон має достатні можливості для перспективного розвитку економічної та соціальної сфери. Але недостатній рівень управління наявними можливостями стримує розвиток і не розкриває всього потенціалу регіону. Він ще значно відстає у виробництві промислової продукції серед економічних районів України. У регіоні потребують вирішення питання збереження й поліпшення родючості сільськогосподарських угідь, активізації великої кількості малих міст і селищ міського типу, зокрема віддалених від великих міст району.

Промисловий комплекс Подільського макрорегіону потребує структурної перебудови в напрямі посилення розвитку тих галузей, які використовуватимуть місцеву сировину. Оптимі- зує комплекс промисловості макросистеми подальший розвиток електронної техніки, точного приладобудування, побутової електронної техніки.

Аналіз соціально-економічного розвитку макрорегіону свідчить про те, що є всі підстави для успішного функціонування малих підприємств на основі використання місцевих сировинних ресурсів.

Визначено й узагальнено схарактеризовані основні організаційні форми міжрегіонального співробітництва - єврорегіони, міжнародні комерційні структури, вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, транспортні коридори, промислово-фінансові об'єднання, кластери. Доведено, що інтеграція стає домінуючим напрямом сучасної економіки, забезпечуючи ефект у результаті зрощення і взаємозв'язку потенціалів розвитку господарських систем. Вона, виходячи на порядок денний, у період переходу від відновлюваного до сталого інвестиційно-інноваційного розвитку на основі й з урахуванням трансформаційних процесів у регіональних структурах єдиного економічного простору.

Література

1. І.Мазур, А.Г. Міжрегіональний економічний розвиток та проблематика його регулювання / А.Г. Мазур, Т.В. Колесник, О.Г. Підвальна, О.Г. Заболотний. - Вінниця: Вінницька газета, 2011. - С. 71.

2. Сторожнянська, І. Міжрегіональний інституційний розвиток: тенденції і проблеми. І. Сторожнянська - Львів: ІРД, 2011. - 321 с.

3. Пепа, Т.В. Сучасна парадигма регіонального розвитку продуктивних сил економічного простору України. / Т.В. Пепа. - Черкаси: Вертиком. 2012. - 530 с.

4. Єрмакова О.А. Регіон як самостійний суб'єкт міжнародних економічних відносин - О.А. Єрмакова // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 4. - С. 169 - 175.

5. Сторожнянська, І. Міжрегіональний інституційний розвиток: тенденції і проблеми. - Львів: ІРД, 2011. - 321 с.

6. Пепа, Т.В. Регіональна динаміка і трансформація економічного простору України. - / Т.В. Пепа - Черкаси: Брама-України, 2006. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru