Ризики втрати місцевих вітчизняних порід свиней та великої рогатої худоби

Размещено на http://allbest.ru

¹Полтавська державна аграрна академія

²Інститут розведення і генетики тварин

УДК 636.4.082

Ризики втрати місцевих вітчизняних порід свиней та великої рогатої худоби

С.Л. Войтенко,

доктор сільськогосподарських наук¹

Л.В. Вишневський,

кандидат сільськогосподарських наук²

Вступ

Постановка проблеми. Проблема збереження сільськогосподарських порід тварин, особливо тих, що були створені шляхом поглинання місцевих популяцій, в зв'язку з інтенсифікацією галузі тваринництва стоїть особливо гостро. Не дивлячись на положення Законів України «Про племінне тваринництво», «Про державну підтримку сільського господарства в Україні», ратифіковану Конвенцію щодо збереження біологічного різноманіття, розроблені методологію, стратегію та багаточисленні програми, проблема розведення локальних порід в Україні залишається не вирішеною і, здебільшого, крім науковців, вона мало кого цікавить.

Безперечно, виробництво продукції тваринництва за умови, коли переважна більшість племінних ресурсів перебуває в приватній власності, спрямовується на використання генотипів, які забезпечують найбільшу прибутковість.

З теоретичної і практичної точок зору це правильно - порода сільськогосподарських тварин є засобом виробництва, яка створюється чи удосконалюється саме для одержання високої продуктивності і, якщо вона не задовольняє виробника продукції, її змінюють на інші. Власне така ситуація відбулася із переважною більшість вітчизняних локальних порід великої рогатої породи, свиней, овець, курей, які перестали задовольняти вимоги щодо продуктивності.

Аналіз породного складу племінного тваринництва переконливо свідчить, що зараз в Україні в процесі виробництва молока в основному використовують українську чорно-рябу, українську червоно-рябу і українську червону молочні породи великої рогатої худоби, яловичини - абердин-ангуську, волинську і поліську м'ясні породи великої рогатої худоби, свинини - велику білу, ландрас і українську м'ясну породи свиней, продукції вівчарства - цигайську, українську гірськокарпатську і прекос, яєць і м'яса курей - кроси зарубіжної селекції.

Згідно категоризації порід сільськогосподарських тварин щодо ступеню загроз для існування, в першу категорію, яка об'єднує вітчизняні, місцеві породи, що знаходяться в зоні ризику чи перебувають на грані зникнення, потрапляють наші породи: білоголова українська, бура карпатська, лебединська, червона степова і червона польська великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності, сіра українська - м'ясного напряму продуктивності, миргородська, українська степова біла і українська степова ряба - свиней та частина інших тварин і птиці.

Безперечно, проблема збереження генофонду сільськогосподарських популяцій не нова, але вона є невирішеною до цього часу. Тому з метою постійного контролювання ситуації з місцевими не численними породами постійно проводиться інвентаризація стад, результати якої й наведені нижче.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним із чинників, які приводять до звуження сільськогосподарських порід тварин, слід вважати постійний процес створення нових порід тварин і сортів рослин, оскільки аграрна галузь ґрунтується на використанні не багатьох із них.

За даними ФАО, лише в перші роки ХХІ століття зникло більше 60 порід тварин при тому, що створення нових здійснюється не такими швидкими темпами. Встановлено, що кожен зниклий вид рослин забирає з собою до 5 видів безхребетних тварин, які нерозривно пов`язані з цією рослиною, а зникнення порід оцінити взагалі дуже складно з огляду на їх роль для населення [1,2].

Сумно констатувати, але основним фактором, що призводить до скорочення біологічного різноманіття, є антропологічний вплив людини. Аналіз 6 видів і 877 порід із 36 країн Європи засвідчив, що 452 породи знаходяться у критичному стані [2]. Внесок нашої країни в процес звуження біорізноманіття тварин досить суттєвий: назавжди зникли германо-бессарабська, ногайська і стрелецька породи коней; тарпан, свині придніпровської, кролевецької, подільської породних груп й українська локальна популяція європейської коротковухої свині; чорно-ряба подільська порода, гуцульська і українська білоспинна популяції великої рогатої худоби; породи овець чунтук, мазаєвський меринос і решетилівська та дві породи кіз - асканійська мохерова і кримська [3,4 ] .

Тому щоб не знищити ще більшу кількість порід, які нам залишили у спадок попередні покоління науковців і виробничників, слід контролювати ситуацію в не численних породах, створювати колекційні стаді, генофондні та інші категорії господарств і знаходити кошти на відшкодування витрат по розведенню тварин у цих популяціях, подібно до того, як це роблять європейські країни.

Мета роботи - аналіз реального стану місцевих не численних порід свиней та великої рогатої худоби на підставі експедиційного обстеження, яке було проведено у поточному, 2014 році, з висвітленням власного бачення проблеми та перспективи її вирішення.

Матеріал і методика

Стан породи визначали по кількості господарств, де розводяться тварини локальних порід, численності основного поголів'я, наявності ліній і родин в породі, продуктивності тварин. Аналіз стану порід проведено за результатами інвентаризація таких суб'єктів племінної справи у тваринництві, як: ДП ДГ «Асканія-Нова» і ДП «ДГ «Маркеєво» Херсонської області, ДП «ДГ ім. Декабристів» Полтавської області та ТОВ «Подільський господар» Хмельницької області.

Результати досліджень

Миргородська порода свиней, яка наразі відноситься до локальних вітчизняних порід, що знаходяться в критичному стані, була створена методами відтворного схрещування південно-руських коротковухих і довговухих свиней Полтавщини з беркширською, середньою і великою білою англійськими породами й апробована у 1940 році як порода сального напряму продуктивності. В подальшому порода удосконалювалася в напряму підвищення м'ясних ознак шляхом «прилиття крові» темворської породи, великої чорної породи, ландрас, гемпшир, п'єтрен і білоруської чорно-рябої порід. На даному етапі свині миргородської породи розводяться в двох племінних господарствах Волинської і Полтавської областей.

Інвентаризація стада племінного заводу ДП «ДГ ім. Декабристів» Полтавської області засвідчила, що в стаді налічувалося 175 основних свиноматок і 21 основний кнур, які відносилися до 11 генеалогічних родин і 7 генеалогічних ліній. тваринництво порода племінний генотип

За даними зведеного звіту по бонітуванню свиней у 2013 році багатоплідність свиноматок основного стада становила 10,1 голів на опорос, маса гнізда поросят при відлученні у 45 днів -116кг, вік досягнення ремонтними кнурцями живої маси 100 кг - 216 днів, ремонтними свинками -224дні. Проте інтенсивність використання основних свиноматок в стаді при чистопородному розведенні досить низька - менше одного разу на рік. Із 598 свиноматок, які були спаровані та штучно осімененні у 2013 році, лише 107 свиноматок спаровані з кнурами миргородської породи, а решта - використані при схрещуванні з кнурами різних генотипів. Розведення свиней миргородської породи в господарстві збиткове - у 2013 році собівартість виробництва продукції свинарства, включаючи одержання поросят, їх дорощування, вирощування ремонтного молодняка і відгодівлю, становила 14,21 грн. за 1 кг при реалізаційній ціні 13,0 грн. за 1 кг живої маси. Відсутність реалізації племінної продукції та збитковість виробництва свинини від тварин миргородської породи спонукають до подальшого скорочення чистопородних тварин в стаді та використання їх при схрещуванні.

Українська степова біла порода свиней, яка була створена методом простої гібридизації місцевих аборигенних маток півдня України з кнурами великої білої англійської породи й подальшим тісним інбридингом і апробована у 1934 році як перша українська порода свиней, на даному етапі відноситься до місцевих не численних порід. Статус суб'єктів з племінної справи у свинарстві, які розводять дану породу, мають три господарства Херсонської області, проте чистопородне розведення здійснюється лише в одному племінному господарстві - ДП «ДГ «Асканія-Нова» Херсонської області.

В стаді утримувалося 6 основних кнурів та 13 ремонтних кнурців, які відносилися до 6 генеалогічних ліній, а також 64 основних і 30 перевіряємих свиноматок та 27 ремонтних свинки, що належали до 9 генеалогічних родин. І хоча свині даної породи мають досить не погані показники продуктивності: багатоплідність маток по стаду у 2013 році становила 10,4 голів на опорос, збереженість поросят до відлучення у віці 60 днів - 86,5%, маса гнізда поросят при відлученні у 60 днів - 146,0 кг, вік досягнення ремонтними кнурцями живої маси 100 кг - 209 днів, а ремонтними свинками - 217днів, порода не має широкого використання ні при чистопородному розведенні, ні при схрещуванні й, здебільшого, реалізується після відлучення не як племінна продукція. Економічні показники розведення свиней даної породи в дослідному господарстві впродовж останніх років вказують на збитковість галузі й відсутність державної підтримки збереження генофонду даних порід.

Українська степова ряба порода свиней створена на основі чорно-рябих свиней, які появлялися як мутантні форми серед української степової білої породи, з подальшим використанням спорідненого розведення, а також схрещування з беркширською породою, ландрас і дюрок. Апробована у 1961 році, проте не набула широкого використання, а з кінця 80-х років минулого століття порода почала суттєво скорочувати численність.

Під час інвентаризації породи у 2014 році, при співпраці з колегами з Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова», було встановлено, що порода перебуває в критичному стані, з огляду на кількість тварин, які її представляють. Племінні кнури даної породи відносилися до 6 ліній, налічуючи лише по одному основному і одному ремонтному кнуру в лініях.

Основні свиноматки нараховували 19 голів, а ремонтний молодняк - 40 свинок, які відносилися до 9 генеалогічних родин. Племінні кнурці української степової рябої породи живої маси 100 кг під час вирощування досягають за 209 - 210 днів, а свинки, відповідно, за 216 - 213 днів. Але при цьому на протязі останніх років племінного молодняка для реалізації не залишають, вважаючи розведення даної породи збитковою. Кнури і матки в стаді мають не більше одного опоросу за рік. Отриманий приплід реалізують у молодому віці, практично не залишаючи тварин для розширеного відтворення стада.

Білоголова українська молочна порода великої рогатої худоби, яка була створена в кінці 18 - на початку 19 століття в результаті схрещування місцевої худоби з грюненгенським відріддям голландської худоби й характеризувалася високою оплатою корму молоком і адаптованістю до розведення в зоні полісся України, на даний час розводиться лише в одному господарстві Хмельницької області - ТОВ «Подільський господар», налічуючи лише 300 корів, які відносяться до ліній Озона 477, Рєзвого 33, Марта 171 і Саргуна 157.

Аналіз загальної численності тварин даної породи в господарствах різних категорій, включаючи господарства населення, підтверджує критичний стан породи. Офіційно зареєстроване в Державному підприємстві Агентстві по ідентифікації і реєстрації тварин поголів'я корів білоголової української породи в загальному масиві корів молочного напряму продуктивності становить лише 0,17% , а на сільськогосподарських підприємствах ще менше - 0,09%.

В середньому по стаду за 2013 рік від однієї корови за 305 днів лактації отримано 4707 кг молока із вмістом жиру 3,79%. При цьому в розрізі лактацій молочна продуктивність варіює від 4521 кг за першу лактацію до 4812 кг за третьою і вище. Від кращих корів по другій-шостій лактації одержано 6181 -7591кг молока, що свідчить про високий генетичний потенціал породи. Відтворна здатність корів характеризується такими показниками: вік першого отелення 28-29 днів, жива маса в цей період 438- 452кг, сервіс-період - в середньому 90 днів, сухостійний період 51-70 днів. Корови даної породи характеризуються легкістю отелень. Збереженість телят 94-96%. Селекція проводиться на підвищення молочної продуктивності шляхом добору дочок кращих плідників, вирощування бугайців та теличок, які одержані від корів з високим індексом племінної цінності.

Для подальшого відтворення стада може бути використана сперма бугаїв-плідників білоголової української породи, яка зберігається в Національному генофондному банку ІРГТ НААН. Порода має тенденцію до скорочення поголів'я у зв'язку з невисокою продуктивністю тварин та відсутністю відшкодування на її утримання. Сіра українська порода великої рогатої худоби, яка створена методами народної селекції, в різні періоди свого існування відносилася до молочно - м'ясо-робочого напряму продуктивності. Для тварин даної породи характерні пристосованість до жарких умов півдня України, витривалість, висока плодючість і жирність молока. Останні роки порода відноситься до м'ясного напряму продуктивності. На час інвентаризації породи у 2014 році було встановлено, що сіра українська порода розводиться в двох племінних стадах Херсонської і Дніпропетровської областей при загальній кількості корів у межах 400 голів.

Оцінювання стану породи в ДП «ДГ «Маркеєво» Херсонської області засвідчило досить високий рівень продуктивності тварин. Так, молочність корів з першим отеленням становить 185кг, а з третім і вище - 211 кг. Жива маса корів в середньому по стаду варіює від 417 кг у двохрічному віці до 540 кг у п'ятирічному і старше, а бугаїв, відповідно, 750 кг і 795 кг. Всі тварини в стаді належать до двох ліній Шамріна ХУ- 41 і Пєтушка 191У.

Серед усіх порід м'ясного напряму продуктивності частка корів сірої української породи в господарствах різної категорії становить 15,5 %, а на сільськогосподарських підприємствах - лише 2,34%. В породі простежується тенденція до значного скорочення численності тварин, що обумовлюється відсутністю попиту на племінну продукцію і державної дотації на збереження генофонду даної популяції.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи аналіз стану не численних популяцій, а саме: миргородської, української степової білої і української степової рябої порід свиней, білоголової української породи великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності та сірої української породи м'ясного напряму продуктивності за даними інвентаризації, проведеної у поточному, 2014 році, слід вказати на загальну тенденцію до витіснення їх з ринку продукції тваринництва.

Не дивлячись на виявлені науковцями гени, які пов'язані з відповідними ознаками продуктивності чи взагалі притаманні тільки цим породам і відсутні в інших порід, а також наявністю особливих біологічних ознак, породи не мають комерційної цінності. Хоча від цих тварин можна виробляти особливі види продукції, на їх основі створити колекційні стада, заказники тощо.

Враховуючи збитковість розведення тварин з більш низькою продуктивністю, слушною є думка виробничників про доцільність запровадження державної підтримки на їх збереження. Тим більше, що держава взяла на себе відповідальність по збереженню біорізноманіття сільськогосподарських тварин і повинна її дотримуватися. Крім того, перераховані господарства, поза ТОВ «Подільський господар», підпорядковуються науковим установам НААН, які повинні задіяти всі можливості для збереження генофондних стад.

Список літератури

1.Состояние всемирных генетических ресурсов в сфере продовольствия и сельского хозяйства - краткий отчет / Комиссия по генетическим ресурсам в сфере продовольствия и сел. хоз-ва . - Рим: ФАО, 2007. - 37 с.

2. Глобальный План Действий в области Генетических Ресурсов Животных и Интерлакенская Декларация о Генетических Ресурсах Животных / Междунар. техн. конф. по вопросам генетических ресурсов животных для производства продовольствия и ведения Сельского Хозяйства: Интерлакен, Швейцария, 3-7 сентября 2007 г.) // Комиссия по генетическим ресурсам в сфере продовольствия и сел. хоз-ва. - Рим : ФАО, 2008. - 37 с.

3. FАО.org/dad-is [Электронний ресурс]. : Всемирная с.-х. информ. система / Всемирный с.-х. информ. Центр ФАО ООН. - Режим доступа : http://www.fao.org/dad-is.

4. Mason I. L. A world dictionary of livestock breeds, types and varieties / Mason I. L.- 4^th ed. - Wallingford, Oxon, UK : CAB International, 1996. - 273 p.

Анотація

УДК 636.4.082

Ризики втрати місцевих вітчизняних порід свиней та великої рогатої худоби. С. Л. Войтенко, доктор сільськогосподарських наук, професор¹. Л. В. Вишневський, кандидат сільськогосподарських наук, ст. науковий співробітник²

¹Полтавська державна аграрна академія, ²Інститут розведення і генетики тварин

Викладено матеріали обстеження стад локальних порід свиней та великої рогатої худоби в племінних господарствах України. Наведені дані щодо продуктивності тварин та належності їх до генеалогічних формувань. У залежності від кількості основних плідників та маток визначені статуси ризику порід. Для збереження вітчизняних локальних порід свиней і великої рогатої худоби запропоновано ряд заходів, які передбачають пропаганду важливості підтримання біорізноманіття і збереження популяцій, виробництво унікальних видів продукції, компенсацію витрат на їх утримання.

Ключові слова: Місцеві породи, свині, велика рогата худоба, інвентаризація, проблеми збереження.

Размещено на Allbest.ru