Білоголова українська порода в історичному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоголова українська порода в історичному аспекті

Закономірною рисою сучасного суспільства слід вважати швидку зміну попиту на той чи інший вид продукції, включаючи сільськогосподарську, що приводить до створення нових порід з бажаними ознаками продуктивності та витіснення з ринку застарілого, менш продуктивного матеріалу [9, 17]. Тобто, хочемо ми чи ні, але в ринкових умовах перевагу мають і матимуть сучасні, спеціалізовані породи чи гібридні тварини, які задовольняють попит переробної промисловості та суспільства на певний вид продукції. За таких обставин, розведення місцевих порід сільськогосподарських тварин, виробництво й переробка їх продукції є досить проблематичними, оскільки супроводжується збитковістю галузі. Саме тому пошук методів підвищення продуктивності тварин в стадах локальних порід, які б зробили їх конкурентоспроможними, є актуальною проблемою галузі.

Загальновідомо, що породи сільськогосподарських тварин можуть швидко прогресувати за рівнем продуктивності, розширяючи свій ареал, або переходити в категорію малочислених, не здатних поліпшити свою продуктивність до відповідного рівня. Саме такий стан порід сільськогосподарських тварин в Україні, а ще раніше - в світі, вивів на глобальний рівень проблему збереження генофонду локальних порід, яка поза безліч пропозицій, створених організацій і вкладених коштів до цього часу залишається актуальною і не має остаточного вирішення [3, 4, 7, 11, 14-17].

Наразі ми шкодуємо за симентальською молочно-м'ясною породою великої рогатої худоби, яка в свій час була основою для створення нових порід в Україні, але продовжуємо використовувати голштинську породу у якості поліпшувальної уже в стадах новостворених вітчизняних порід. В свій час для створення української чорно-рябої молочної породи був використаний масив білоголової української породи, тварини якої вважалися дрібними й малопродуктивними, що в подальшому привело до її знищення. Поява української молочної породи узгоджується із значним скорочення червоної степової породи, яка вважається основою для першої. І таких прикладів вдалого чи не вдалого створення та використання порід в галузі молочного скотарства України досить багато [2,8,10,13,17].

Для порід, які інтенсивно використовуються в галузі й займають провідні позиції, розроблені програми селекційно-племінної роботи, ДКПТ, каталоги плідників тощо, вони є об'єктом досліджень науковців та складовими науково-технічних програм галузевих установ, які виконуються за кошти бюджету. Але поряд із декількома найбільш використовуваними породами великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності функціонують й такі, які складно назвати породами з огляду на їх структуру, численність, ареал розведення тощо. В науковій літературі дедалі складніше знайти інформацію про вітчизняний генофонд локальних порід, серед яких бура карпатська, лебединська, білоголова українська, червона молочна, червона польська та інші ймовірно через те, що вони вже відіграли свою роль у породоутворюючому процесі й не представляють вагомого інтересу у виробників продукції. Але ці породи є складовими селекційного процесу галузі молочного скотарства в Україні, зосереджені в племінних, а тепер уже - генофондових стадах, й повинні підлягати такому ж моніторингу, як і сучасні провідні породи великої рогатої худоби. У наших попередніх роботах [5, 6] висвітлювався стан вітчизняних локальних порід свиней, овець, птиці з рекомендованими методами селекційно-племінної роботи з ними. Проте поза дослідженнями залишилося ще чимало локальних вітчизняних популяцій, серед яких білоголова українська порода молочного напряму продуктивності, яка теж потребує постійного моніторингу й визначеності щодо її подальшої участі в процесі виробництва продукції тваринництва та як складової біорізноманіття тваринного світу.

Постановка завдання - моніторинг білоголової української молочної породи великої рогатої худоби в історичному аспекті та перспективність її поліпшення методами внутрішньопородної селекції.

Оцінювання стану білоголової української породи було зроблено за результатами обстеження племінного заводу ТОВ «Подільський господар» Хмельницької області у 2015 році в рамках виконання НТП «Збереження генофонду сільськогосподарських тварин». Порівняльний аналіз молочної продуктивності корів-первісток та середньої продуктивності корів у залежності від походження зроблено за використання матеріалів електронної інформаційної бази даних господарства. Історичні аспекти розвитку породи подано за матеріалами експедиційного обстеження науковців Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції [18], даних літературних джерел [1,12], Державних племінних реєстрів за 2005 та 2014 роки та власних досліджень. Статистичне опрацювання матеріалів власних досліджень зроблено за використання програмного пакету «STATISTICA 6.0» на ПК.

Як стверджують літературні джерела, білоголова українська порода була створена в результаті відтворювального схрещування місцевої худоби поліської кліматичної зони з гронінгенським відріддям голландської худоби наприкінці 18 й початку 19 сторіч. Масть тварин - чорна й червона білоголові з білими відтінками на грудях, череві й кінцівках, а також білою головою з темними колами навколо очей. Конституція тварин - ніжна, щільна. Молочна продуктивність корів не висока.

Більш детальний аналіз стану цієї породи засвідчує, що вперше на білоголову колонійську худобу, яка в подальшому слугувала вихідним матеріалом для створення сучасної популяції, звернули увагу ще в 1912-1913 роках під час обстеження тварин в Київській та Волинській губерніях як на популяцію, що мала добру якість, витривалість, неперебірливість до умов утримання й розведення. Краща частина цієї худоби була зосереджена в німецьких та чеських колоніях південної частини Полісся й частково переходила в селянські господарства на заміну поліській худобі [18, с. 5-8]. Тварини цієї популяції мали червоне й чорне забарвлення, білу голову, рідко з плямами, часто з «окулярами» навколо очей, білі черево й вим'я, а також нижні частини ніг і китицю хвоста. І хоча одна із версій вказує на походження білоголової худоби від гронінгенської породи з Голландії, яка була завезена в поліську зону вихідцями з Голландії й Німеччини, інша заперечує це - засвідчуючи, що частина колоністів переїжджали без худоби, купуючи її на Волині, «де водилася гарна худоба червоної масті з окулярами навколо очей і в панчохах» [18, с. 161]. Як би то не було, але білоголова худоба більш високої якості була зосереджена саме в колонійський поселеннях, куди завозилися кращі плідники й корови з Голландії. Використання корів цієї популяції при схрещуванні з бугаями симентальської, швіцької, англерської, остфріслланської та інших порід не завжди приводило до підвищення продуктивності у метісів, тому перевагу надавали підбору тварин переважно вихідної породи. Краща частина білоголової худоби була знищена під час виселення колоністів за межі Волинської губернії у 1915 році, а кращі з гірших, які залишалися в земських племінних розсадниках - знищені під час революції. Залишок білоголової колонійської худоби був переданий селянським господарствам й використовувався для поліпшення поліської худоби. [18].

Інвентаризація залишків колонійської білоголової худоби у 1925 році у селянських господарствах Київської й Волинської губерній науковцями Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції засвідчила жахливий стан популяції, тварини якої відрізнялися мастю, конституцією й продуктивністю, а також умовами утримання й годівлі. Найкращою якістю білоголова колонійська худоба характеризувалася в колонії німецьких переселенців «Голендри», де був створений племінний розплідник. Тварини даного розплідника були здебільшого червоної масті й мала більші лінійні проміри, живу масу та надої, порівняно з рештою колонійської худоби. Загальна оцінка корів білоголової колонійської худоби за екстер'єром засвідчила, що це дрібні тварини з середньою висотою в холці на рівні 118 см, довгою тонкою шиєю, вузькими і не глибокими грудьми, прямою й широкою спиною, обвислим задом, тонкими ногами, ніжним кістяком великим вим'ям з рівномірно розвиненими частками. Бугаї були дещо вищими за корів, але все ж значно поступалися за екстер'єром плідникам німецьких порід. Приміром, бугай Юрко, якого можна вважати одним із родоначальників породи, у віці трьох років мав живу масу 622 кг й висоту в холці 134 см. Корова Окулярниця у віці п'яти років мала живу масу 461 кг, висоту в холці -121 см й за 1925-1926 роки від неї одержано 2923 кг молока з вмістом жиру 3,84%. Дійних корів годували взимку сіном, соломою, половою, картоплею, рідко - буряком та гарбузами, борошном і макухою. Силосування кормів на той час населення майже не знало. Було встановлено, що надій корів цієї групи збільшується із віком і найбільший припадає на 4-6 отелення. Річний надій корів колонійської білоголової худоби в середньому становив 103,8 пудів й змінювався в залежності від району розведення. Дослідженнями не було виявлено різниці за надоями між коровами червоної й чорної масті, оскільки продуктивність корів здебільшого залежала від умов утримання й годівлі. За рік надій корів-первісток колонійської білоголової худоби в умовах розплідників становив 2518-2414 кг. Корови білоголової худоби, які придбані в поселеннях колоністів або в селянських господарствах й вирощені за нормальних умов годівлі й доглядання, здатні підвищити рівень молочної продуктивності на 50-80%. Слід також згадати ще один висновок експедиційного обстеження білоголової колонійської худоби: відсутність селекції, під якою розуміли роль бугаїв-плідників. У 1923-1925 роках при вільному паруванні навантаження на одного бугая-плідника в німецьких та чеських колоніях складало 50 корів, а в українських селах -73-103 корови. Для відтворення використовувалися «приватновласницькі бугаї», хоча набувала розвитку молочна кооперація й створювалися контрольні секції. В основній зоні поширення білоголової колонійської худоби до відтворення залучали велику кількість бугаїв-плідників різних порід та метисів, що негативно впливало на збереженні генофонду білоголової колонійської худоби. Кількість білоголових бугаїв без зовнішніх ознак метизації становила лише 16,4-21,3% від використовуваних плідників і лише в колонії Голендери кількість білоголових плідників, яких можна було використовувати для відтворення стад - 100%. Добір бугая для парування здійснювали за віком (брали старшого) і екстер'єром - вибирали по росту. Досить часто основою добору був принцип «ближче та дешевше». Вибір плідника за відомостями про матір був дуже рідким і лише в поселеннях колоністів. Але навіть не звертаючи увагу на породу та прикмети плідника, населення все ж високо цінило білоголових колонійський бугаїв, як і всю худобу «бо вона довго доїться» й для парування використовували білоголових плідників з німецьких чи чеських колоній, «щоб зберегти породу». При цьому білоголових колонійський бугаїв-плідників населення називало «завідськими» [18].

Результати експедиційного обстеження білоголової колонійської худоби у 1925 році дали позитивні наслідки й в кінці того ж року було закладено Державну племінну книгу, де передбачені основні підходи до племінної роботи з вищевказаною популяцією. У 1928 році до ДПК цієї популяції ввійшли дані за 3178 голів худоби, з яких 88,3% - червоної масті, а 11,7% - чорної масті серед яких 22% тварин утримувалося в розплідниках, а решта - в контрольних секціях та колективних господарствах селян в Київському, Волинському, Коростенському, Бердичівському, Вінницькому, Шепетівському, Проскурівському і Білоцерківському округах. Надій корів у племрозпліднику в Голендерах, де зосереджені кращі тварини білоголової колонійської худоби, протягом 300 днів 1925-1926 років становив 2240,0 кг з вмістом жиру 3,75% й протягом двох наступних років збільшився на 407,1 кг і в 1928 році склав 2647,1 кг з вмістом жиру в молоці - 3,83%. На увагу заслуговували корови в розпліднику «Домбаль» Угоро (ст. Антонини), які у 1927-1928 роках мали надій 3177 кг з вмістом жиру 3,8% [18, с. 354-358].

В подальші роки, поза роки другої світової війни, порода покращувала свою продуктивність і збільшувала поголів'я здебільшого в зоні Полісся. Але безперечно за молочною продуктивність, відгодівельними й м'ясними ознаками вона поступалася провідним світовим породам, що стало передумовою для залучення її в породоутворюючий процес при створенні української чорно-рябої молочної породи. За період 1974-1995 років поголів'я білоголової худоби скоротилося майже в 30 разів, хоча в породі були стада й корови, які могли конкурувати з імпортованою худобою [1, 7, 12].

Аналіз білоголової української молочної породи в динаміці 2005-2014 років засвідчив, що порода розводиться лише в одному племінному господарстві Хмельницької області. У 2014 році кількість корів в стаді, а отже й породі, порівняно з 2005 роком зменшилася на 43,4% й налічує лише 300 голів. Середній надій на корову становить 4800 кг, що більше, ніж у 2005 році, на 1538 кг. Частка корів білоголової української молочної породи серед усіх наявних порід молочного напряму продуктивності в Україні становить 0,2%.

Обстеження стада білоголової української породи в племінному заводі ТОВ «Подільський господар» Шепетівського району Хмельницької області, яке зараз є єдиним в породі, у 2015 році співробітниками Інституту розведення і генетики тварин НААН, виявило в стаді 850 голів худоби, серед яких 300 корів. Виробництво молока від корів даної породи здійснювалося за потоково-цехової технології та прив'язного утримання корів у цеху виробництва молока. Вік першого осіменіння телиць 18-19 місяців, вихід телят на 100 корів - 65%. Окомірна оцінка екстер'єру корів засвідчує їх добрий розвиток, в частині навіть надлишкова жива маса, чого не можна сказати про молодняк. Корови даної породи наразі - це масивні тварини вираженого молочного типу, ніжної міцної конституції, з глибокими грудьми, прямою й широкою спиною, тонкими ногами, великим вим'ям з рівномірно розвиненими частками. У переважній більшості корови стада мають чорне забарвлення, білу голову з «окулярами» навколо очей, здебільшого білі черево й вим'я, а також нижні частини ніг і китицю хвоста. Окремі корови успадкували екстер'єр голштинської чи чорно-рябої голландської порід за переваги однорідної чорної чи червоної масті. Молодняк не однорідний за екстер'єрним типом та мастю за переваги телят, типових для білоголової породи. Утримання тварин не відповідає основним санітарно-зоогігієнічним вимогам, що в сумі з неналежним рівнем годівлі може побічно впливати на відтворну здатність та молочну продуктивність корів.

Аналіз форм племінного обліку та матеріалів електронної інформаційної бази української білоголової породи в племінному заводі ТОВ «Подільський господар» Хмельницької області вказує на використання для відтворення як бугаїв-плідників білоголової української породи, так і голландської та української чорно-рябої порід, що вплинуло на молочну продуктивність корів. Відмічений вплив походження корів на їх надій за першу та в середньому за ряд лактацій, причому більш відчутний вплив на продуктивність корів здійснювали бугаї-плідники, а не лінія.

Як свідчать дані таблиці 1, чистопородні корови білоголової української породи, які належали до ліній Рєзвого 33, Жаргуна 157 і Озона 417 при середньому надої 4309 кг, на 70 кг поступалися дочкам лінії Марта 171 («прилиття крові» голандської породи), але на 52 кг перевищували надій корів, які належали до ліній української чорно-рябої молочної породи.

стадо білоголовий корова молочний

Таблиця 1. Середня молочна продуктивність корів білоголової української породи

Серед ліній білоголової української породи найбільш високопродуктивною виявилась лінія Рєзвого 33, корови якої в середньому за ряд лактацій продукували 4524 кг молока в той час коли представниці інших ліній - Жаргуна 157 і Озона 417, були менш продуктивними - 4425 кг та 4279 кг молока, відповідно. Використання бугаїв-плідників української чорно-рябої молочної породи не сприяло суттєвому покращенню надоїв корів у стаді й у подальшому їх використання було припинено. Цікавим виявився варіант використання в стаді лінії Марта 171, яка була одержана за ввідного схрещування корів білоголової української породи з бугаями чорно-рябої голландської породи за аналогічного міжпородного підбору цих генотипів на початкових етапах створення вітчизняної заводської породи. Ймовірно певне «освіжіння крові», в даному випадку використання чорно-рябої голландської худоби, більш позитивне для білоголової української породи, ніж схрещування з української чорно-рябої породою чи голштинською.

Нашими дослідженнями доведено, що молочна продуктивність корів білоголової української породи, поза впливу ліній, залежить також від спадковості бугая-плідника та поєднуваності батьківської основи. Так, середній надій дочок бугая-плідника Злака лінії Рєзвого 33 становить 3907 кг, а бугая-плідника Принца цієї ж лінії -5502 кг за високого коефіцієнту мінливості ознаки (43,12 і 25,27%). Аналогічні дані одержані й по інших лініях породи, що підтверджує можливість підвищення надоїв корів білоголової української породи за рахунок виявлення кращих варіантів підбору тварин за чистопородного розведення. Вміст молочного жиру в молоці корів в середньому по стаду становив 3,6% за несуттєвої різниці між лініями та окремими плідниками.

Оцінювання корів-первісток ліній Рєзвого 33, Жаргуна 157, Озона 417 і Марта 171 дало змогу виявити різницю між тваринами різного походження і довести можливість генетичного поліпшення стада на основі добору тварин за основною ознакою продуктивності - надоєм за першу лактацію. При середній продуктивності корів-первісток досліджуваних ліній на рівні 4239 кг, найбільш продуктивними виявилися дочки лінії Марта 171 і Озона 417. Проте в кожній лінії є плідники, які забезпечують різну молочну продуктивність своїм дочкам. В розрізі бугаїв-плідників досліджуваних ліній найвищий надій коровам - первісткам за 305 днів лактації - 4736 кг, забезпечує бугай - плідник Чардаш лінії Рєзвого 33, хоча інший плідник цієї ж лінії - Злак, характеризується найменшим надоєм дочок - 2199 кг за середнього показнику по лінії 4049 кг й стаду - 4239 кг (табл. 2).

Таблиця 2. Молочна продуктивність корів-первісток білоголової української породи в залежності від лінії

Корови-первістки, дочки бугаїв-плідників лінії Озона 417, характеризувалися найвищою вирівняністю показників надою серед ровесниць стада, що слід враховувати при вдосконаленні стада та створенні однорідної популяції. Так, середній надій первісток вказаної лінії становить 4255 кг з межами показнику 4129 - 4327 кг, в той час як корови лінії Рєзвого при середніх надоях 4049 кг мали ліміти показнику 2199 - 4736 кг. Ще більшою мінливістю надоїв корів за першу лактацію характризується заводське стадо в цілому, без урахування походження корів (lim 1687-6626 кг). Така ситуація узгоджується із мінімальною кількістю нетелів у стаді та можливістю вибракування тих корів, чия продуктивність нижча стандарту породи.

Моніторинг білоголової української породи молочного напряму продуктивності в процесі її історичного розвитку підтверджує можливість значного підвищення надою корів методами внутрішньопородної селекції, а отже ї її інтенсивного використання при виробництві продукції, що вважається основним чинником функціонування породи в сучасних ринкових умовах. Найбільшу увагу при розведенні тварин даної породи слід звернути на добір телят та нетелів за живою масою у відповідності до вимог стандарту породи за переважаючої селекції корів за надоями за першу лактації. Найбільш інформативним показником підбору в стаді слід вважати поєднуваність батьківської основи, оскільки належність бугаїв-плідників до однієї й тієї ж лінії не гарантує високу продуктивності у потомків.

На перспективу породу бажано вдосконалювати лише методами чистопородного розведення, тим більше що проблем із спермою бугаїв-плідників даної породи немає. Племінному заводу необхідно присвоїти статус «генофондного стада», за умови дотримання даним суб'єктом племінної справи у тваринництві вимог щодо утримання тварин та рівня вирощування племінного молодняка.

Список використаної літератури

1. Бірюкова, К.С. Білоголова українська порода / К.С. Бірюкова // Племінна робота з породами великої рогатої худоби. - К., 1963. - С. 272-293.

2. Буркат, В. Відтворити симентальську м`ясну худобу / В. Буркат, В.Сірокуров // Тваринництво України. - 1994. - №3. - С. 5.

3. Винничук, Д.Т. Сохранить аборигенные породы. Пути оптимизации системы производственного скрещивания крупного рогатого скота / Д.Т. Винничук // Новое сельское хозяйство. - 2004. - №2. - С. 68-69.

4. Вепринцев, Б.Н. Проблема сохранения генофонда / Б.В. Вепринцев, Н.Н. Ротт. - М.: Знание, 1985. - 63 с.

5. Войтенко, С.Л. Генофонд порід тварин Полтавщини та ризики втрати місцевих популяцій Вісник Полтавської державної аграрної академії / С.Л. Войтенко. - 2015. - №1-2. - С. 60-64.

6. Войтенко, С.Л. Ризики втрати місцевих вітчизняних порід свиней та великої рогатої худоби / С.Л. Войтенко, Л.В. Вишневський // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування. - 2014. - №202. - С. 186-191.

7. Генетика, селекция и биотехнология в скотоводстве / М.В. Зубец, В.П. Буркат, Ю.Ф. Мельник, М.Я. Ефименко и др. - К.: «БМТ», 1997. - 722 с.

8. Збереження симентальської і створення червоно-рябої породи / Ю. Рубан, І. Герасименко, І. Гирман [та ін.] // Тваринництво України. - 1993. - №6. - С. 2-3.

9. Зубець, М.В. Система племінної роботи як засіб виробництва при формуванні порід, що відповідають вимогам ринку / М.В. Зубець, С.Ю. Рубан // Розведення і генетика тварин. - 2010. - Вип. 44. - С. 3-10.

10. Ефименко, М.Я. Проблемы породообразовательного процесса в животноводстве / М.Я.Єфименко, Б.Е. Подоба, Р.А. Стоянов // Вісник аграрної науки. - 1999. - №5. - С. 26-30.

11. Конвенція про збереження біологічного різноманіття. Ріо-де-Жанейро, 1992: ратифікована Закoнoм України №257-94 ВР від 29.11.1994 р. - 21 с.

12. Кравченко, М.А. Про племінну роботу з білоголовою українською худобою / М.А. Кравченко // Соціалістичне тваринництво. - 1958. - №10. - С. 43-49.

13. Кругляк, А.П. Українська червоно-ряба молочна порода - результат реалізації нової теорії у скотарстві / А.П. Кругляк, О.Д.Бірюкова, Г.С. Коваленко, Т.О. Кругляк / Розведення і генетики тварин. - 2015. - №50. - С. 39-48.

14. Пешук, Л.В. Сохраним генофонд красного скота Украины /Л.В. Пешук // Використання трансплантації ембріонів в селекції і відтворенні сільськогосподарських тварин: матер. міжнар. наук.-вироб. конф. - Асканія-Нова, 1997. - С. 120-122.

15. Програма збереження генофонду основних видів сільськогосподарських тварин в Україні на період до 2015 року / Ю.Ф. Мельник, Д.М. Микитюк, О.В.Білоус та ін. - К.: Арістей, 2009 - 132 с.

16. Розв`язання проблеми збереження генетичного різноманіття у тваринництві України / М.В. Зубець, В.П. Буркат, І.В. Гузєв та ін. // Вісник аграрної науки. - 2008. - №12. - С. 7-10.

17. Стан і перспективи порідного удосконалення молочного скотарства і відновлення системи селекції бугаїв / М.І. Бащенко, Ю.П. Полупан, С.Ю. Рубан, І.В. Базишина // Розведення і генетика тварин. - 2012. - Вип.46. - С. 79-83.

18. ФилиповськийО. К. Матеріяли обслідування білоголової колонійської раси великої рогатої худоби / О.К. Филиповський, В.П. Устьянцев, З.М. Бик, Б.Л. Бломквіст. - К., 1929. - Вип. №31. - 358 с.

Размещено на Allbest.ru