Проблеми рисосіяння в Україні та шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ РИСОСІЯННЯ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

та природокористування, м. Рівне

У статті наведені основні проблеми галузі рисівництва в Україні та за результатами проведених досліджень запропоновані можливі шляхи їх вирішення

In article the basic branches ricekeepung in Ukraine are resulted and by results of the lead researches possibleways of their decision are offered

Потужна галузь рисосіяння в Україні була створена у 1964 - 1980 роках за рахунок централізованих джерел фінансування. У цей період були побудовані рисові інженерні системи на площі понад 62 тис. га, у тому числі в АР Крим - 30,8 тис. га, Херсонській області - 18 тис. га та Одеській - 13,8 тис. га, здійснено комплексне будівництво в населених пунктах, підготовлені наукові інженерно-технічні і робітничі кадри. Ці території під рисові системи були вибрані тому, що температурні умови на них сприятливі для вирощування рису. Сума середньодобових температур вище 15°С за вегетаційний період для рису тривалістю 110-130 діб становить 2800-3000°С, що є достатнім для формування урожаю не тільки ранньостиглих, а й середньостиглих (більш врожайних) сортів рису.

До будівництва рисових зрошувальних систем ці землі використовувались в основному як низькопродуктивні пасовища. Прикладом цього є дельтові землі р. Дунай. Із загальної площі земель в межах Лісківської рисової системи 6037га, що проектувалась, під солончаками було зайнято 1369 га (27,2%), болотами - 276га (4,5%) та інші землі несільськогосподарського використання. Солоні ґрунтові води мінералізацією від 7 до 50 г/літр (вище ніж в Чорному морі) знаходились на глибині 0,2-2,5м. Територія періодично затоплювалась повеневими водами р. Дунай. Ці землі давали врожай близько 56 тонн зернових, 1337 тонн одиниць кормової продукції. Вартість всієї валової продукції становила 122,7 тисяч карбованців, що в розрахунку на 1 гектар становила 34,6 рублів.

Після будівництва рисової системи площею 4,3 тис. га та вирощування рису з товщиною шару води 10...20 см на поверхні рисового поля забезпечувало не тільки отримання урожаю рису уже в перші роки, а й промивання цих сильнозасолених ґрунтів. Це створювало сприятливі умови в наступні роки для вирощування інших супутніх сільськогосподарських культур, що вирощувались в рисових сівозмінах. Завдяки безстічним гідрогеологічним умовам та плоскому рельєфу території існувала можливість забезпечити економію зрошувальної води, що втрачається при фільтрації. При цьому виключається можливість підтоплення суміжних земель та скорочення обсягів земляних робіт при плануванні рисових полів під горизонтальну поверхню, показники сільськогосподарського використання значно зросли: збір зерна рису склав - 8865 тонн, продукція кормових культур - 9567 тонн, вартість всієї валової продукції - 3506,94 тисяч рублів. Вартість валової продукції в розрахунку на 1га - 988 рублів.

Окрім будівництва рисової зрошувальної системи одночасно була побудована водозахисна дамба від м. Вилкове до м. Ізмаїл, яка надійно захищає всю населену територію від затоплення повеневими водами р. Дунай. У будівництво інженерних рисових систем та в інфраструктуру спеціалізованих рисосійних господарств вкладені великі кошти. Вартість будівництва 1га рисових систем становила понад 3,5 тисяч рублів, що майже втричі більше, ніж для звичайних зрошувальних систем. В той же час при закупівельній ціні 30 рублів за центнер рису ці затрати окупались за 4 роки. З включенням в рисові сівозміни супутніх культур, особливо багаторічних трав, була створена база гарантованого виробництва кормів. При п'яти укосах люцерни на рисових системах, її урожай складав 60-70 центнерів з гектара кормових одиниць при високому вмісті білку, тоді як продуктивність природних пасовищ була не більше 6-7 центнерів на гектар кормових одиниць.

Проектами передбачались типові 6-пільні рисові сівозміни з питомою вагою рису - 50%. Проектна врожайність рису була прийнята на рівні 50 центнерів з гектара. Отримання такої врожайності досягалося завдяки дотриманню агротехнічних заходів з правильного внесення добрив, обробітку ґрунту, боротьби зі шкідниками, хворобами і супутніми бур'янами, посів районованими сортами рису тощо.

Всі питання пов'язані з освоєнням засолених і заболочених плавневих земель вирішувались комплексно. При цьому була створена необхідна інфраструктура для збалансованого розвитку сільськогосподарського виробництва на даній території.

У перші роки вирощування на інженерних рисових системах урожайність рису була досить високою. Так, у 1961 - 1965 рр. в середньому по Україні було зібрано рису 50,2 центнери з гектара, в 1966- 1970 рр. - 50,1 центнерів з гектара (таблиця 1).

Вітчизняне рисівництво було прибутковою та ефективною галуззю сільського господарства. Рівень рентабельності виробництва рису в Україні у 1968-1972 рр. становив 219,7 - 164,5 % [1].

Однак, в подальшому почало відбуватися зниження валового вітчизняного виробництва рису та зростання імпортного (рисунок 1).

Таблиця 1. Середньорічна посівна площа, урожайність та валовий збір зерна рису в Україні

Рис. 1. Динаміка виробництва та імпорту рису в Україні

рисовий сівозміна

В останні роки рисівництво в Україні перебуває у кризовому стані. Посівні площі рису та його валовий збір щорічно скорочуються, суттєво понизився рівень врожайності. Наприклад, в Автономній Республіці Крим зниження виробництва рису склало 20-25%, а в Херсонській і Одеській областях воно зменшилось в кілька разів, що сприяло зростанню імпорту рису в Україну (рисунок 1), який і у 2006 році уже становив 130,2 тисячі тонн [2]. Зростанню імпорту рису сприяло також безпідставне зменшення ввізного мита на рис до 17євро за 1 тону, у той час як у Росії ввізне мито збільшилось з 30 до 70 євро за 1 тону, а у Європі для захисту галузі рисівництва ставка мита становить близько 300 євро за 1 тону рису [3]. Біржова вартість рисової крупи становить 1,2 гривні за кілограм, а на ринку України вона реалізується за ціною 3,5 гривні за кілограм, у той час, як вітчизняний рис визнаний як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках як продукт високої якості.

В структурі імпорту зернових культур в Україну рис займає домінуюче місце (73 % від загального обсягу культур, що імпортуються) (рисунок 2).

Рис.2 Структура імпорту зернових культур у 2004-2005 роках

Які ж причини обумовили скорочення рисосіяння в Україні?

В результаті проведених досліджень в період з 2003 по 2007 рік встановлено, що основними причинами, які зумовлюють скорочення виробництва рису в Україні є:

1. Перевантаження рисових сівозмін культурою затоплюваного рису. У перші роки освоєння засолених земель його вирощували як монокультуру для промивки ґрунтів. У подальшому після опріснення верхнього шару ґрунту проектом передбачалось до 57% затоплюваного рису в сівозміні. Тривале затоплення призвело до погіршення окисно-відновних умов, фізичних, водно-фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів, їх поживного режиму, а також інтенсивного розвитку болотних бур'янів [4].

2. Застосування підвищених доз гербіцидів для боротьби з бур'янами на рисових системах, особливо за допомогою авіації, сприяло попаданню їх в дренажно-скидні канали, а через них в ріки і затоки морів, що призвело до їх забруднення. В зв'язку з цим у суспільстві почало формуватися негативне відношення громадськості щодо вирощування рису і призвело до значного скорочення його посівів;

3. В процесі розпаювання і приватизації земель кожна функціонально цілісна рисова зрошувальна система (зрошувальна, дренажно-скидна мережа каналів з гідротехнічними спорудами на ній, насосні станції) розділена на міжгосподарську та внутрішньогосподарську без належного науково-технічного і правового обґрунтування.

Всупереч статті 26 Земельного кодексу України про те, що земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані і функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди, - окремі чеки та карти-чеки з однією водовипускною і водовпускною гідротехнічними спорудами, площею 4-10га, розпайовані на кілька окремих ділянок площею в середньому 2,8га [5]. Слід відзначити, що в результаті більш як 30-річного функціонування елементи зрошувальних систем перебувають у суттєво зношеному стані, особливо на внутрішньогосподарських мережах. Так, наприклад в акті передачі внутрішньогосподарської мережі Кислицької рисової системи в Одеській області, площею 1449 га з балансовою вартістю основних фондів 9668,07 тис. грн. в комунальну власність сільській раді відмічено, що сума зносу її становить 40193,5 тис. грн. (41,6%), із 444 гідротехнічних споруд на зрошувальній мережі потребує капремонту 161 споруда, або 36% від загальної кількості, у тому числі водовипуски із зрошувача в чек - із 400 штук потребують капремонту 117 або 29%.

4. Основною причиною зменшення площі посівів та падіння урожайності рису є порушення технології його вирощування і водного режиму, а також скрутне фінансове становище більшості рисовиробників, подорожчання енергоносіїв.

У той же час сьогодні, там де на достатньому науково-технічному і організаційному рівні займаються рисосіянням, отримують великі врожаї рису і супутніх культур. Аналіз сільськогосподарського використання територій Придунайських рисових систем у передових господарствах (ТзОВ «Маяк», ТзОВ «Дунай-Агро») та результати дослідження сольового режиму ґрунтів дозволяють аргументовано рекомендувати більш раціональну структуру 6- і 7-польних сівозмін з питомою вагою затоплюваного рису 30%. Така структура рисової сівозміни забезпечує циклічний промивний режим ґрунтів, сприятливі умови для окисно-відновних процесів та гальмує розвиток болотних процесів і болотних бур'янів (просянка, бульбокомиш, рогіз).

Собівартість рису-сирцю у провідних господарствах Одеської області становила у 2004 році 0,54-0,60 грн/кг. Аналіз структури затрат в собівартості рису-сирцю показує, що суттєву частку (22%) становлять затрати на оплату електроенергії та послуг за подачу води. Тому сьогодні актуальною є розробка і запровадження заходів з ефективного водокористування на рисових системах, особливо на системах з механічною подачею та відкачкою води.

Аналіз структури зрошуваної норми рису за даними наукових досліджень [4] та результатів показників виробництва та Кілійського управління водного господарства [6] зрошувана норма рису становить від 17 тис. м³/га в Одеській області та до 36 тис. м³/га в АР Крим. Затрати води на насичення грунту та сумарне водоспоживання для рисових систем Півдня України змінюються по роках несуттєво і практично не піддаються регулюванню (зменшенню). Тому величина зрошувальної норми залежить від фільтрації, поверхневих скидів, які можна суттєво зменшити.

Великі об'єми скидів води, особливо при застосуванні протизлакових гербіцидів, обумовлені здебільшого поганим вирівнюванням поверхні рисових чеків і карт (рис. 3). Тільки технологічні поверхневі скиди перед сходами з неспланованих чеків складають 600-800 м³/га та перед збиранням врожаю - 600-800 м³/га, а всього до 1500-2000 м³/га. Прокопування канавок для відведення води з понижених ділянок чеків вимагає великих затрат ручної праці в тяжких умовах, що практично неможливо виконати при обслуговуванні одним поливальником 40-60 га рису.

На неспланованих чеках практично стає неможливим застосування безгербіцидної, екологічно обґрунтованої технології боротьби з бур'янами, шляхом пригнічення їх шаром води у відповідні періоди вегетації (рис. 4). Таку технологію можна успішно застосовувати на добре спланованих чеках без зайвих втрат води на поверхневі скиди. Вирішення проблеми планування рисових чеків зводиться сьогодні до відсутності коштів, а також сучасної високопродуктивної техніки у землекористувачів.

Найбільш раціональним способом зменшення втрат води на фільтрацію є створення підпорів води в картових дренажно-скидних каналах рисової системи на період від затоплення рисових чеків до їх спорожнення в період воскової стиглості рису [7]. Проте підпертий режим роботи можна практикувати лише там, де є відповідні споруди з автоматичними регуляторами рівнів води. В інших випадках гирлові водовипуски з каналів засипають ґрунтом, або з них протягом вегетаційного періоду скидається великий об'єм води, що призводить до суттєвих витрат на фільтрацію. Все це формується на внутрішньогосподарській мережі. Необхідно вирішувати проблему ремонту і модернізації ГТС на рисових системах.

Ефективним способом зменшення затрат на подачу і відкачку води, який успішно застосовують в Кілійському управлінні водного господарства, є переведення насосних станцій на роботу в нічний час, коли тарифний коефіцієнт на електроенергію становить 0,3. Використовуючи акумулюючу ємкість чеків, їх заповнюють водою в нічний час, а вдень вода витрачається на водоспоживання.

При вирішенні проблеми відновлення рисосіяння доцільно було б також детальніше вивчити позитивний досвід відновлення рисівництва на Кубані. Для рисівництва Кубані найневдалішим був 1997 рік коли було зібрано 23 центнери з гектара рису. Адміністрація краю відчула всю глибину кризи, в яку потрапила галузь і вперше виділила із бюджету на рисівництво 14,3 мільйонів рублів. У 2000 році регіональний бюджет надав 40 мільйонів рублів, а у 2001 році - 77 мільйонів рублів, що тільки на третину менше федеральних надходжень. Господарства почали закуповувати більше насіння вищих репродукцій, добрив, гербіцидів, що сприяло виходу з кризи рисівництва. Урожайність перевищила 40 центнерів з гектара, а валовий збір наблизився до 400 тисяч тонн.

Статистика показує, що Росія споживала в рік 450-470 тисяч тон рису. У 1999 році було завезено 558,8 тисяч тон імпортної крупи. Разом з перехідними залишками, «своїм врожаєм» ресурси склали 882,7 тисяч тон. Реалізувати ж свого рису комерційним структурам вдалося тільки 450 тисяч тон. Тому на початок 2000 року на складах і базах лежало 426,9 тисяч тон. До них добавилось 300 тисяч тон вітчизняного рису нового врожаю. Цих семисот з лишнім тисяч тон вистачило б з надлишком для внутрішнього споживання. Проте в Росію було завезено ще 450 тисяч тон імпортованого рису. У результаті ціни з 9 рублів знизились до 6,5 рублів за кілограм. Це призвело до втрати рисосійними господарствами краю майже мільярда карбованців.

Імпорт рису в Росію підкосив власне виробництво. Держава, яка повинна була б створювати «правила гри» на ринку і контролювати їх дотримання, пішла з нього і як потужний оптовий покупець і як захисник вітчизняного виробника. В результаті, в країну почав постачатися рис по демпінгових (занижених) цінах з Китаю, В'єтнаму, Таїланду. Закупівлі вдвічі, а то і втричі перевищували об'єми виробництва російського рису. Проте Уряд Росії вжив ряд кардинальних заходів з захисту вітчизняного виробника рису. З 1 січня 2002 року ставка податку на імпорт рису була підвищена з п'яти до десяти відсотків, введена також квота на імпорт у розмірі 350 тисяч тонн. Отримані кошти були спрямовані на розвиток рисосіяння. В результаті у 2003 році кубанці зібрали майже 500 тисяч тон рису, що становить 75 % від загального обсягу, який виробляється в Росії.

У Краснодарському краї реалізується так званий рисовий проект. В краї зареєстрована компанія „Кубаньрис”, засновниками якої на паритетних засадах є група „Разгуляй-УКРРОС”, адміністрація Краснодарського краю. До складу „Кубаньрису” увійшли Ангелінський і Полтавський комбінати хлібопродуктів, в статутний капітал підприємства група внесла 1 мільярд рублів і в подальшому планує щорічно направляти на реконструкцію виробничих потужностей до 90 мільйонів карбованців. У перспективі прибуток отриманий „Кубаньрисом” буде в рівних частках надходити „Разгуляй-УКРРОСу” і в крайовий бюджет. Збільшити виробництво рисової крупи в “Разгуляй-УКРРОСі” планують за рахунок витіснення з ринку нелегальних виробників та розширення посівних площ рису. Розроблений бізнес-план, який включає роботи з сортооновлення рису, реконструкції рисових систем тощо. Об'єм рису, що вирощується в Краснодарському краї планується довести до 800-900 тисяч тонн в рік.

Таким чином інтенсивне нарощування виробництва власного рису в Росії створить додаткові можливості його експорту в інші країни, у тому числі і в Україну, що очевидно спричинить певні проблеми нашому вітчизняному виробнику. У той же час, слід відзначити, що природно-кліматичні умови рисосіяння в Україні і Краснодарському краї однакові, а конструкції інженерних рисових систем в Україні навіть більш досконалі.

Таким чином, на сьогоднішній день, першочерговим заходом по відродженню вітчизняної галузі рисівництва є проведення ремонту і модернізація діючих рисових систем. Без організаційно-технічного забезпечення раціонального водокористування, решта заходів не можуть вирішити цю проблему. Необхідна також державна фінансова підтримка. Одним із джерел отримання коштів може бути підвищення митного тарифу на імпорт рису в Україну до 5-10%, а також залучення вітчизняного капіталу шляхом створення холдингових компаній та асоціацій.

Отже, з метою забезпечення стабільного еколого-економічного розвитку регіону, на яких розташовані рисові зрошувальні системи України необхідно:

1) використовувати їх з включенням шести- та семипільних рисових сівозмін з питомою вагою затоплюваного рису в сівозміні від 28 до 42%, що дасть змогу підтримувати сприятливий водно-повітряний та сольовий режими грунтів, забезпечить стале зростання чистого прибутку від сільськогосподарського виробництва;

2) вирішити питання цільового сільськогосподарського використання земель рисових систем під вирощування сільськогосподарських культур тільки в складі науково-обгрунтованих рисових сівозмін;

3) передати всю інженерну мережу рисових систем у державну власність міжрайонним управлінням водного господарства;

4) здійснювати утримання інженерних меліоративних рисових систем за рахунок плати землекористувачами за послуги з водозабезпечення;

5) удосконалити методику визначення державної фінансової підтримки (дотацій) виробникам рису на 1 га його посівів з врахуванням затрат на нормативне водозабезпечення;

6) переглянути ставки податку на імпорт рису в Україну в бік збільшення і спрямувати додаткові кошти на модернізацію рисових систем.

Література

1. Романеско Г.А. Економиа и организация производства риса, М, «Колос», 1976р., 224 с.

2. Дячок Н. Конкурентоспроможний вітчизняний рис / Всеукраїнський суспільно-політичний тижневик «Україна і світ сьогодні» - Київ, 2006 - №43 - 10с.

3. Петрушенко М. // Урядовий кур'єр «Старе руйнують тоді, коли здатні нове будувати» - №157, 7с.

4. Кропивко С.М. Исследование эффективности карт-чеков широкого фронта затопления с дренажем (на примере рисовых оросительных систем дельты р. Дуная), Автореф. дис. … канд. тех. наук, Ровно.-1987 г.

5. Земельний кодекс України.

6. Річний звіт Кілійського управління водного господарства (КУВГ), 2005 рік,-80 ст.

7. Нормування питомих витрат електроенергії на перекачування води насосними станціями (методичні вказівки). ВНД 33-3.1-08-2004. К.: Держаний комітет України по водному господарству. - 2004.-29 с.

Размещено на Allbest.ru