Чорноземи північні (опільські) з деградованим аграрним горизонтом (про темнозабарвлені ґрунти з "другим гумусовим горизонтом")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноземи північні (опільські) з деградованим аграрним горизонтом (про темнозабарвлені ґрунти з “другим гумусовим горизонтом”)

Канівець С.В., зав. лабораторією (Харківський проектно-технологічний центр “Облдержродючість”, м. Харків)

Показано, що в опіллях з чорноземами вилуженими і опідзоленими, в результаті розорювання утворюються також ґрунти з освітленим, деградованим аграрним шаром, (який втратив до 30 % гумусу , порівняно з гагатово-чорним підорним “другим гумусовим”). Такі ґрунти приурочені до негативних форм рельєфу, а в найбільш зволожуваних опіллях - і до плоских ділянок. Деградація викликається нестійкістю гумусу цих ґрунтів в умовах інтенсивного промивання і посиленої аерації.

It is shown that in opolyas with leached and podzolized chernozems soils with bleached agrarian horizon (the loss of humus up to 30% in comparison with jet-black underarable “the second humus” one) are also developed. They are connected witch the negative land forms and in the most dewy opolyas with the level regions. Degradation is caused by the instability (lability) of humus of these soils under conditions of intensive аeration and mineralization as a result.

Південна смуга зони мішаних лісів в Україні, зокрема, й на Чернігівщині, має особливо строкату ландшафтну структуру. Тут поліські ландшафти, що приурочені до флювіо-гляціальних піскових відкладів, чергуються з лісостеповими ландшафтами лесових островів. Останні відомі як опілля - давні хліборобські масиви з досить родючими грунтами серед бідних дерново-підзолистих грунтів лісової зони.

За нашими дослідженнями в опіллях Чернігівщини переважають чорноземи вилужені і опідзолені. Хоча є і темно-сірі лісові грунти та певна кількість сірих лісових. Чорноземні грунти тут є найбільш вилуженими, що негативно відображається на їх родючості. Зокрема, вони запливають, утворюють потужну кірку. Відмічена своєрідність змусила нас запропонувати для цих грунтів, поряд з відомою назвою “вилужені”, нову - “чорноземи опільські”, що узгоджується з поняттям Г.М. Туміна і К.П. Горшеніна (4) “северный чернозём”.

Серед грунтів російського і білоруського опілля поширені також різновиди з так названим “другим гумусовим горизонтом” (ДГГ) - освітленим верхнім шаром та чорним більш глибоким. Про такі грунти повідомлялось ще в перших публікаціях по темнозабарвленних грунтах Володимирівського (Юріїв-Польського) опілля (кінець ХІХ ст.). Несподівано натрапили на них ми і в опіллях Чернігівщини. Під час суцільного великомасштабного обстеження і картування грунтів України вони залишились поза увагою, що й спонукало нас вивчити ці грунти.

Л.П. Рубцова (11) вважає “другий гумусовий горизонт“ реліктовим. Але Є.А. Дмитрієв (5) не знаходить доказів його реліктовості і вже в іншій роботі разом зі співдослідниками (6) висловлюється про первинну єдність його з профілем. Тобто, схиляється до думки, що це є нижня частина гумусово-акумулятивного горизонту, яка не порушена розорюванням. Автори пишуть, що освітленість верхньої частини “вероятно” пов'язана з давнім його розорюванням.

Я.Н. Афанасєв (1) в 1914 році назвав такі грунти деградованими чорноземами. А.О. Макєєв і І.В. Дубровіна (9) відмічають не лише втрату гумусу освітленим горизонтом, а й зблідненість його на мул.

Про причини, які в даному випадку обумовлюють втрати гумусу та освітлення таким чином верхнього шару грунтів не згадується. Тим не менше, добре відомо, що розорювання практично повсюди призводить до зменшення кількості гумусу. Так, за фундаментальними дослідженнями Є. А Афанасєвої (2) чорноземи типові північної смуги, тобто такої що лежить поруч з опіллями (“Стрілецький степ”) за 67 років втрачають до 30% гумусу.

Це, безумовно, пов'язане певною мірою з меншою кількістю коріння, що залишають с.-г. культури, порівняно, наприклад, з травостоєм лучного степу (3). Та головним, на нашу думку, є посилена мінералізація, викликана додатковою аерацією, що обумовлюється обробітком. Згадані втрати в ріллі Лісостепу і Степу практично не проявляються морфологічно, тобто зміною в забарвленні, окрім грунтів лісового походження, зокрема, сірих лісових грунтів.

Нами було поставлене завдання вивчити грунти, з “другим гумусовим горизонтом”, які трапляються на Чернігівщині, та класифікувати їх.

Грунти досліджували з використанням профільно-морфологічного методу, порівняльно-географічного, хіміко-аналітичного та історичного в грунтознавстві. Застосовано традиційні хімічні і фізико-хімічні методи аналізів грунтових зразків. Обстежували грунти всіх масивів опілля на Правобережжі Десни - від м.Чернігова до м.Н.-Сіверського.

Польові маршрутні обстеження показали, що чорноземовидні ґрунти з освітленою верхньою частиною гумусово-акумулятивного горизонту і гагатово-чорною нижньою, в межах меридіальної течії Десни (Сосниця - Чернігів) приурочені до слабо виражених лощинок, мікрознижень. Хоча трапляються і на великих абсолютно плоских ділянках. Тобто, залягають в умовах найбільшого зволоження. На відміну від фонових чорноземів вилужених, в яких лінія закипання з 10% HC1 знаходиться на глибині 120-140 см, ці грунти наскрізно вилуговані, порода здебільшого має ознаки оглеєння. Північніше, на Придеснянській височині, зокрема, в Н.-Сіверському опіллі, де зволожуваність території зростає, такі грунти вже вкривають більшість плоских ділянок. До речі, в далеко північнішому, Юріїв-Польському опіллі, дослідники засвідчують, що темнозабарвлені грунти з ДГГ займають понад 50% площі.

Наводимо опис типового перетину характеризуємих грунтів.

Розріз 9. Чорнозем опільський глибокий деградований глеюватий легкосуглинковий на лесовидному суглинку. Плоске плато правого корінного берега долини р. Снов біля с. Макішин, 145 м н.р.м. По плато - безстічні западини до 1 м глибиною. Плоска ділянка між западинами. Переліг 3-го року - щавликово-пирійна асоціація зі смілкою звичайною і скередою покрівельною, зрідка горошок польовий та самосів жита.

На(1), 0-24 см - гумусовий орний, темнувато-сірий, легкосуглинковий, грудочкуватий, різко, по лінії оранки, відокремлюється від наступного горизонту.

На(2), 24-32 см - залишок колишнього орного шару (коли практикувалась глибока оранка), дещо темніший за попередній, немало чорних червороїн, відділяється від підорного чіткою лінією.

Н, 32-55 см - гумусовий підорний, гагатово-чорний, помітна крем'янка, легкосуглинковий, нещільний, грудочкуватий, перехід поступовий.

Hp, 55-84 см - верхній перехідний, чорний з буруватим відтінком, нещільний, легкосуглинковий, помітна крем'янка - як і у всіх вилугуваних та опідзолених грунтів опілля.

PH, 84-106 см - перехідний, бурувато-чорний, легкосуглинковий, нещільний, перехід поступовий.

Ph, 106-121 см - нижній перехідний, брудно-бурий плямистий, легкосуглинковий, помітні розмиті кротовини, дещо щільніший, ніж попередній, перехід поступовий.

Pgl (і), >121 см - слабооглеєна порода - лесовидний суглинок з ледве помітними темними псевдофібрами, сизувато-палевий, ущільнений, легкосуглинковий.

З морфологічного опису видно, що освітлена верхня частина грунту є орним шаром гумусово-акумулятивного горизонту. Цікаво, що освітлення залишено і глибокою оранкою, яка практикувалась під деякі с.-г. культури, зокрема, буряки, ще в 30-60 роки минулого століття. Оглеєнність і сирий стан грунтотворної породи влітку свідчить про достатню, а часом і збиткову кількість опадів. Всі вони вбираються грунтом, поверхневий стік (на ділянці розрізу)практично відсутній. В таблиці представлено головні показники властивостей двох ґрунтів, крайніх за гідротермічними умовами - теплішого Чернігівського та дещо прохолоднішого, більш зволожуваного Н.-Сіверського. З таблиці видно, що вміст гумусу в профілі чітко узгоджується з диференціацією за забарвленням. Ґрунти характеризуються кислою реакцією, високою, як для чорноземів, ненасиченостю основами, отже сильно промивається.

Ненасиченість в орному шарі складає біля 80%, а в підорному навіть 70%. В опіскованому грунті (розріз № 9) верхній, орний, шар втратив велику кількість мулу. Гумус, хоча і має гуматний характер, та проявляє певну рухливість. Адже нерідко, як в грунті, охарактеризованому розрізом №9, мають місце гумусовані псевдофібри в нижньому перехідному горизонті. Про інтенсивне промивання грунтів свідчить також наявність скловидних зерен (“крем'янки”) по всьому профілю грунтів. Пов'язувати останні з розвитком класичного опідзолення, ніби нема підстав. Адже елювіально-ілювіальна диференціація, якщо залишити поза увагою орний шар розрізу 9, відсутня. Грунт достатньо рихлий по всьому профілю, легко копається. Нема й колоїдних лакіровок на структурних агрегатах. Чи не відмиті це зерна ортоклазу? А можливо - й крем'янка трав'яного походження - фітолітарії.

Думаємо, що освітленність орного шару пов'язана з нестійкістю, лабільністю гумусу, що формується в сильно вилужених грунтах, руйнується в умовах підвищеної аерації. Цей гумус, як і гумус лісових грунтів, легко мінералізується в ріллі.

ДГГ насправді є нижньою частиною гумусово-акумулятивного горизонту, якої не дістає аерація, що супроводжує розорювання. Кілька слів про генезу, історію формування цих грунтів. Слідом за видатним геоботаніком і ґрунтознавцем Г.І. Танфільєвим (14,15) вважаємо, що всі темнозабарвлені грунти опілля сформувались в далекому минулому як чорноземи степу. Про це, зокрема, свідчить наявність великого числа кротовин в породі. В останні тисячоліття клімат змінився на більш гумідний, що й призвело до вилуговування чорноземів і формування нестійкого гумусу. Як ми вже відмічали (8) гумус потік навіть з темних кротовин, що пронизують породу. Але тип рослинності в останні тисячоліття на великих територіях не змінився, чорноземи залишалися під трав'яною рослинністю. Частина їх все ж попадала і під наступаючий ліс - діброви, що призвело до формування не лише чорноземів опідзолених, а й сірих лісових грунтів.

Таблиця

Деякі властивості чорноземів вилужених деградованих опілля Правобережжя Десни.

чорнозем ґрунт деградований агарний

Трансгресія лісової зони на південь, в останній період голоцену, як пам'ятаємо, визнавалась, зокрема, С.І. Коржинським. Цей відомий дослідник вважав, що сірі лісові грунти сформувались на чорноземах. Така думка розділялась П.А. Костичевим, підтримується і сьогодні багатьма відомими грунтознавцями. Про міграцію біокліматичних зон в голоцині, про існування кілька тисячоліть тому більш сухого клімату на нашій території свідчать сучасні дослідження з палеогрунтознавства (7,12,13,10, і ін.).

В.П. Золотун вважав,що сухий і більш теплий період мав місце 4,5-5 тис. років назад, інші згадані дослідники - 2-3 тис. років тому. Повертаючись до описаних грунтів, стверджую, що подібні темнозабарвлені грунти трапляються не лише на Правобережжі Десни та в опіллях Білорусії і Росії - на контакті з лісовою зоною, а й, на заході України, в Подністров'ї, поблизу буроземно-лісової зони; спостерігались нами, зокрема, в Городенківському і Снятинському районах. Радикальним засобом поліпшення цих ґрунтів, є безумовно, інтенсивне, систематичне вапнування.

Отже: відомі з літератури темнозабарвленні грунти з другим гумусовим горизонтом, що поширені в опіллі, є чорноземами деградованими в результаті їх розорювання. Верхній освітлений шар є аграрним, орним, нижній - гагатово-чорний - первинним, не підданим обробітку і додаткової аерації. Оба є частинами гумусово-акумулятивного горизонту. Такі грунти залегають по слабо виражених лощинках, а в опіллях з підвищенною зволожуваністю - і на плоских ділянках, тобто в умовах відсутності поверхневого стоку. Освітленість аграрного горизонту пояснюється набуванням лабільності чорноземного гумусу в умовах посиленого поверхневого зволоження, який при розорюванні, підвищеній аерації - руйнується, мінералізується.

Література

1. Афанасьев Я.Н. “Темноцветные” почвы западин лёссовых плато Черниговской губернии как свидетельство эволюции степи при распашке // Русский почвовед, 1916. - №5 - 6. - С. 103-121.

2. Афанасьева Е.А. Чернозёмы Среднерусской возвышености - М.: Наука, 1966. - 224с.

\3. Глазовская М.А. Агрогенная трансформация факторов и механизмов изменения запасов гумуса в толще пахотных почв // Проблемы эволюции почв. Материалы IV Всерос. конференции. - Пущино, 2003. - С. 201-210.

4. Горшенин К.П. Один из неразрешённых вопросов почвоведения // Почвоведение, 1939. - №2 - С. 70-72.

5. Дмитриев Е.А. К генезису почв и почвенного покрова Владимирского ополья в окрестностях Суздаля // Вестник Московского ун-та, сер. Почвоведение, - 2000 - №4. - С. 3-9.

6. Дмитриев Е.А., Липатов Д.Н., Малиновский Е.Ю. Содержание гумуса и проблема вторых гумусовых горизонтов в серых лесных почвах Владимирского ополья // Почвоведение, 2000. - №1. - С. 6-15.

7. Золотун В.П. Развитие почв Юга Украины за последние 50-45 веков. Автореф. дисс. на соиск. уч. степ. доктора с.-г. наук. - К., 1974. - 74 с.

8. Канівець С.В. Чорноземи Чернігівського опілля // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.В. Докучаєва, 2005. - №2. - С. - 22-28.

9. Макєєв А.О., Дубровина И.В. География, генезис и эволюция почв Владимирского ополья // Почвоведение, 1990. - №7. - С. 5-25.

10.Песочина Л.С. Закономерности изменчивости почв и природных условий Приазовья за историческое время // Проблемы эволюции почв. Материалы IV Всерос. Конференции-Пущино, 2003.-с. 145-151.

11. Рубцова Л.П. О генезисе почв Владимирского ополья // Почвоведение, 1974. - №6. - С. 17-27.

12. Хохлова О.С., Кузнецова А.М. Морфология педогенных карбонатных аккумуляций в палеопочвах Южного Приуралья в связи с условиями среды разных эпох голоцена // В кн.: Проблемы эволюции почв. Материалы IV, Всерос. конференции. - Пущино, 2003.-с. 66-71.

13. Чендев Ю.Г. Тренды развития ландшафтов и почв Центральной Лесостепи во второй половине голоцена // В кн.: Проблемы эволюции почв. Материалы IV Всерос. конференции. - Пущино, 2003. - С. 137-145.

14. Танфильев Г.И. О Владимирском чорнозёме. - Тр. Имп. Вольного экономического об-ва, 1896. - №1 - С. 47-53.

15. Танфильев Г.И. Ответ Л.А. Иванову // Почвоведение, 1899: - Т. 1. - №2 - С. 98-100.

Размещено на Allbest.ru