Специфічні особливості сірих лісових ґрунтів лісостепу України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Український лісостеп -- ділянка європейської частини природної зони лісостепу в межах України. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією через центральну частину країни (33 % території). Виразних меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів. Північна межа лісостепу збігається з південною межею зони мішаних лісів, а південна проходить вздовж лінії Подільськ -- Кропивницький -- Кременчук -- Красноград -- Вовчанськ.

У ґрунтовому покриві лісостепу переважають різні види чорноземі в (типові та опідзолені) та сірі лісові ґрунти, що сформувалися на лісах або лісовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні і лучно-чорноземні ґрунти, подекуди -- торфові. Рівень родючості ґрунтів найвищий у середній та східній частинах зони.

Сірі лісові ґрунти -- тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами (переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.

Всі ці ґрунти тією чи іншою мірою опідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но -- лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н -- гумусовий потужністю 12--30 см, сірого забарвлення; НЕ -- гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І -- ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С -- материнська порода.

Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні -- у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).

В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. За межами України поширені в основному на території Східної Європи та Західного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.

Використовуються під посіви сільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).

Південна межа лісостепу майже збігається з переходом типових чорноземів у чорноземи звичайні.

1. Ґрунти Лісостепу та їх сільськогосподарське використання

Лісостепова зона -- це природна зона помірного поясу, для якої характерне чергування лісової та степової рослинності. Ґрунти формуються за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтоутворення поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основним об'єктом сільськогосподарського використання. Ґрунти інших типів (солонцюваті, болотні і підзолисті) займають незначні площі. Чорноземи характеризуються диференціацією профілю, сприятливою для розвитку рослин, слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом пожнивних речовин.

За вмістом гумусу чорноземні ґрунти поділяють на малогумусні (35%) і середньогумусні (понад 6%) У південній смузі переважають чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий вміст гумусу. Тому характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах становить 0,2-0,5%, Р205 -- 0,15-0,30 і К20 -- близько 2,02,5%. Глибокий гумусний горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів -- добру водопроникність, високу вологоємність і аерацію. Ці ґрунти мають також високу вбирну здатність -- 30-40 мг.-екв/100 г ґрунту.

Чорноземи типові мало - і середньогумусні достатньо насичені кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН 6,0-6,7), в карбонатних рН 6,8-7,0. У вилугуваних відмінах кислотність водної витяжки дещо вища.

За гранулометричним складом чорноземи поділяють на супіщані легко -, середньо - і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках. Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу, більш легкий. За ступенем окультурення вони бувають слабко -, середньо - і добреокультурені. Такий умовлений поділ за окультуренням здійснений на підставі агрохімічних, фізичних та фізико-хімічних властивостей.

Чорноземи типові поділяють на мало - і середньогумусні. Ці ґрунти добре окультурені, насичені гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабокисла. Гумусний шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи вилугувані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно грубопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугуваних зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання карбонатів і заміну іонів Са2+ і М§2+ на іони Н+.

Чорноземи є головною ґрунтовою відміною Лівобережного Лісостепу України, а в Правобережному більші площі займають сірі лісові ґрунти з кислою реакцією. Серед них поширені ясно-сірі, темно-сірі і чорноземи опідзолені.

Сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і на Поліссі. За ступенем опідзолення їх поділяють на слабко - середньо - і сильноопідзолені.

Через низьку структурність і несприятливі водно-повітряні властивості при оранці утворюються брили. Вони швидко осідають після обробітку і легко запливають. Глибина гумусного горизонту становить 25-30 см. Нижче розміщені ущільнений ілювіальний горизонт і ґрунтоутворююча порода. Глибина залягання карбонатів становить 80-170 см. За гранулометричним складом ці ґрунти суглинкові. Вміст гумусу в середньому становить 1,2-2,4%, рН сольової витяжки близько 5,5, гідролітична кислотність 1,7-2,8 мг.-екв/100 г ґрунту, сума увібраних основ 4,0-17,3 мг.-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами -- 70-88%.

Вміст поживних речовин у цих ґрунтах невисокий. Азоту недостатньо, кількість його залежить від вмісту гумусу. Ступінь забезпечення ґрунту фосфором і калієм середній.

У темно-сірих опідзолених ґрунтах гумусо-елювіальний горизонт становить 50-60 см, карбонати залягають на глибині 110-150 см. За гранулометричним складом вони легко - і середньо суглинкові. Вміст гумусу становить 2,3-3,5%, сума увібраних основ -- 10-25 мг.-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами 75-90%, реакція ґрунтового розчину слабокисла (рН 5,5-6,5). Ступінь забезпечення ґрунтів поживними речовинами середній.

Реградовані ґрунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені, реградовані ґрунти поширені в Лісостепу. Серед них переважають легко - і середньосуглинкові. Внаслідок процесу реградації в цих ґрунтах підвищилась лінія залягання карбонатів, пухкішим став ілювіальний горизонт, збільшився вміст гумусу, підвищилось насичення основами порівняно з темно-сірими та опідзоленими чорноземами.

Лучні ґрунти. Вони поширені переважно у зниженнях з високим рівням підґрунтових вод. За гранулометричним складом переважають середньо - і легкосуглинкові ґрунти. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужна. Забезпечення лучних ґрунтів азотом добре і помірне, фосфором -- помірне, калієм -- добре і помірне.

2. Типи сірих лісових ґрунтів

Згідно Класифікації ґрунтів СРСР 1977 року, тип сірих лісових ґрунтів підрозділяється на три підтипи:

· Світло-сірі лісові: гумусовий горизонт малопотужний - 15-20 см, світло-сірого кольору, як і гумусово-елювіальний, що відрізняється сланцюватою або плитчаста структурою; іллювіальний горизонт добре виражений, дуже щільного складання, горіхуватої структури. Зміст гумусу від 1,5-3% до 5%, в його складі переважають фульвокислоти, що обумовлює кислу реакцію ґрунтів даного підтипу. У цілому, за морфологічними ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих ґрунтів.

· Сірі лісові: дерновий процес виражений сильніше, а підзолистий - слабше, ніж у світло-сірих. Гумусовий горизонт сірого кольору, потужністю 25-30 см, вміст гумусу - від 3-4% до 6-8%, в його складі незначно переважають гумінові кислоти. Ґрунтовий розчин має кислу реакцію середовища. Елювіально - іллювіальний горизонт може бути не виражений.

· Темно-сірі лісові: серед сірих лісових ґрунтів виділяється найбільш інтенсивним дерновим процесом і найменш - підзолистим (кремнеземиста присипка не щільна, іноді може взагалі відсутні). Потужність гумусового горизонту - до 40 см, вміст гумусу - від 3,5-4% до 8-9%, гумінові кислоти переважають над фульвокислот. Реакція середовища - слабокисла. Характерна наявність новоутворень кальцію на глибині 120-150 см.

Виділяють роди:

· Звичайні

· Залишково - карбонатні

· Контактно - луговаті

· З іншим гумусовим горизонтом

Поділ на види проводиться за:

· глибиною скипання

? високовскипаючі (вище 100 см)

? глубоковскипаючі (глибше 100 см)

· потужності гумусового горизонту (A 1 + A 1 A 2 )

? потужні (> 40 см)

? середньоглибокі (40-20 см)

? малопотужні (<20 см)

3. Сільськогосподарське використання

Сірі лісові ґрунти активно використовуються в сільському господарстві для вирощування кормових, зернових і плодоовочевих культур. Для підвищення родючості застосовують систематичне внесення органічних добрив, травосіяння і поступове поглиблення орного шару. У зв'язку зі слабко виражені здатністю сірих лісових ґрунтів до накопичення нітратів, азотні добрива рекомендується вносити в ранньовесняний період.

Відрізняються досить високою родючістю і при правильному використанні дають хороші врожаї сільськогосподарських культур. Особливу увагу в зоні сірих лісових ґрунтів необхідно звернути на заходи по боротьбі з водною ерозією, оскільки вона охопила великі площі орних земель. У деяких провінціях еродовані різною мірою ґрунту становлять 70-80% площі ріллі. В результаті недостатнього внесення органічних добрив вміст гумусу в орному шарі сірих лісових ґрунтів зменшується. Для оптимального вмісту гумусу повинні вноситься органічні добрива. Средньорічна доза - 10 т на 1 га ріллі, що досягають використанням гною, торфу, різних органічних компостів, сидератів, соломи та інших органічних матеріалів .. Важливим заходом при землеробському використанні сірих ґрунтів є вапнування. При вапнуванні нейтралізується надлишкова кислотність сірих лісових ґрунтів і поліпшується надходження поживних речовин в коріння рослин. Вапно мобілізує фосфати ґрунту, що призводить до захоплення доступного для рослин фосфору; при внесенні вапна зростає рухливість молібдену, посилюється мікробіологічна діяльність, збільшується рівень розвитку окислювальних процесів, більше утворюється гуматів кальцію, поліпшуються структура ґрунтів, якість рослинницької продукції Більшість сірих лісових ґрунтів містить недостатню кількість засвоюваних форм азоту, фосфору і калію, тому застосування мінеральних добрив є потужним фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Істотне значення для підвищення родючості сірих лісових ґрунтів має регулювання їх водного режиму.

4. Фізико-хімічні властивості сірих лісових ґрунтів

Табл. 1

5. Агромеліоративні заходи по збереженню і підвищенню родючості

лісовий ґрунт агромеліоративний

Основні заходи:

· розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту;

· здійснення заходів щодо попередження забруднення ґрунтів важкими металами, промисловими викидами, пестицидами та іншими агрохімікатами;

· здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів;

· підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель;

· оптимізація структури посівних площ і сівозмін з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, попередження ерозійних процесів та відтворення родючості ґрунтового покриву;

· забезпечення підвищення родючості ґрунтів шляхом реалізації програми сприяння розширення вітчизняного виробництва і поставок сільгоспвиробникам мінеральних добрив, засобів захисту рослин та хімічних меліорантів;

· впровадження контурно-меліоративну організацію території землекористування з урахуванням ґрунтово-ландшафтних чинників;

· забезпечення зацікавленості сільгоспвиробників у максимальній біологізації системи підтримки родючості ґрунтів за рахунок збільшення їх органічного удобрення, розширення посівів багаторічних трав, бобових культур і сидератів, застосування гумусозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур в науково-обґрунтованих сівозмінах.

Висновок

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450--550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна -- близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи -- леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15 % СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав'янистою рослинністю. По-друге -- сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найплодючішими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6 % та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний -- 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

Сірі лісові ґрунти цінні тим, що утворюються без втручання людини, лише за законами природи. Існує декілька версій їх походження: так, існує версія, що вони з'явилися внаслідок погіршення властивостей чорнозему. Наступна теорія розглядає їх як самостійний тип, що утворився на території широколистих лісів. Крім того, деякі вчені припускають, що вони є поліпшеним типом дерново-глейових і підзолистих ґрунтів.

Література

1. Ґрунтознавство з основами геології: [навч.посіб.] / О.Ф. Гнатенко, М.В. Капштик, Л.Р. Петренко, С.В. Вітвицький. К.: Оранта. - 2005. - 648 с

2. Почвоведение [навч.посіб.] / В.Е. Гамаюнов. Херсон - 1997 - 292 с.

3. http://poradu24.com

4. Лабораторний практикум з ґрунтознавства.: [навч.посіб.] О.В. Сидякіна, Н.І. Драчова, О.Л. Сидоренко. - Херсон: РВЦ Колос, 2012. - 147 с

5. Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редкол.: О.М. Маринич (відповід. ред.) та ін. -- К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1989--1993. -- 33 000 екз. -- ISBN 5-88500-015-8.

Размещено на Allbest.ru