Сільськогосподарські долинно-річкові ландшафти Середнього Побужжя

Анотація

Розглянуто сільськогосподарське освоєння ландшафтів річкових долин Середнього Побужжя. Показано наявність у структурі сільськогосподарських ландшафтів власне антропогенних ландшафтів і ландшафтно-інженерних систем. Обґрунтовано можливості трансформації сільськогосподарських ландшафтів у культурні ландшафти, які, в свою чергу, можуть набути рекреаційної цінності, в тому числі і у межах територій природно-заповідного фонду. Зроблено висновки про те, що одним з основних принципів сільськогосподарського освоєння долинно-річкових ландшафтів має стати раціональне, екологічно і економічно збалансоване природокористування.

Ключові слова: долинно-річковий ландшаї інженерна система; культурний ландшафт.

Аннотация

Виктория Берчак, Александр Лаврик. Сельскохозяйственные долинно-речные ландшафты

Среднего Побужья. Рассмотрено сельскохозяйственное освоение ландшафтов речных долин Среднего Побужья. Показано наличие в структуре сельскохозяйственных ландшафтов собственно антропогенных ландшафтов и ландшафтно-инженерных систем. Обосновано возможности трансформации сельскохозяйственных ландшафтов в культурные ландшафты, которые, в свою очередь, могут стать существенными рекреационными ресурсами, в том числе и в пределах территорий природно заповедного фонда. Сделаны выводы о том, что одним из основных принципов сельскохозяйственного освоения долинно-речных ландшафтов должно стать рациональное, экологически и экономически сбалансированное природопользование.

Ключевые слова:долинно-речной ландшафт;сельскохозяйственный ландшафт; ландшафтноинженерная система; культурный ландшафт.

Annotatіon

Viktoria Berchak, Oleksandr Lav^k. Agricultural valley and riverlandscapes of the Middle Bug River. The valley and river landscapes of the Middle Bug River have largely undergone agrarian development. Now every river valley is divided by agricultural lands. Only small, hard-to-reach areas for agrarian processing of the valley and river landscapes remained free of technical impact. The most agricultural development has changed the slope type of terrain, although floodplain and terraced types are also significantly transformed. A detailed analysis of the current structure of agricultural valley and river landscapes will allow developing ways for their further optimization and rational nature management.

The aim of the research is to analyze the modern structure of the valley and river landscapes, formed as a result of centuries of agricultural development, using the example of the Middle Bug River Region.

Methods of research. The study of agricultural landscapes was carried out during the field research of the river valleys of the Right-Bank Ukraine during 2011-2018. To generalize the data, traditional general scientific methods were used: analysis, synthesis, comparison, generalization, systematization, induction and deduction.

Depending on the organizational heterogeneity, agricultural landscapes are divided into agricultural landscapes and agricultural landscape-technical systems. The former have only a geocomponent structure, while others are complex systems, where three blocks (natural, management and technical) are combined.

Meadow-pasture landscapes predominate in the floodplains of the rivers of Middle Bug River. They have low productivity of hayfields and are characterized by poor species composition of the grass stand.

In the forest-steppe zone from the city of Vinnytsiato the urban-type settlement of Oleksandrivka, on the sloping and terraces areas, which were previously occupied by forests, the fields are common. They occupy considerable areas, they have basically the right quadrangular shape, are distinguished by the sowing of agricultural crops and intensive application of mineral fertilizers and plant protection products.

On the territory of the steppe zone, the fields in the river valleys are divided by protective forest belts, characterized by the plowing of 80-90% territories, the cultivation of monocultures and the moderate application of mineral fertilizers and chemical plant protection products.

Garden landscapes are characterized by complex organization and level of transformation in comparison with field landscapes, which is the result of terracing of slopes, backfilling or leveling of ravines and deep anthropogenic soil rearrangement.

In the valleys of rivers, agricultural landscape and technical systems are actively developing. They are complex, block systems that are controlled by humans (landscape and engineering systems), and have lost the control unit (landscape and technogenic systems). Field green engineering systems include greenhouses or greenhouses. An example of meadow-pasture landscaping and engineering systems can be considered livestock farms. To garden landscape and engineering systems are modern gardens, which are laid down by Dutch technology.

The agricultural landscapes of the Middle Bug River in the case of ordering and optimization have all the conditions to become cultural.

To do this, it is necessary to replace the rectangular fields that are familiar to us with contour ones, to diversify the location and relationships of natural and anthropogenic geocomponents.

As a result of these conditions, cultural agricultural landscapes can receive recreational value, including in the territories of the nature reserve fund

It is concluded that in the agricultural production, rational, ecologically and economically balanced use of agrolandscapes for the appropriate kind of land, a system of crop rotation and crops taking into account landscape-forming and resource-restoring factors should become one of the leading principles.

Key words:valley and river landscape; agricultural landscape; landscape and engineering system; cultural landscape.

Тривале, інтенсивне й різнобічне природокористування на території Середнього Побужжя зумовило докорінні зміни натуральних долинно-річкових ландшафтів та призвело до формування на їх основі нових антропогенних ландшафтних комплексів. Тяжіння людини до забезпечення комфортних умов проживання (близькість до водних, лісових ресурсів, наявність природних захисних бар'єрів) на всіх історичних етапах розвитку людства стало причиною антропогенізації ландшафтів долин річок. Задоволення харчових потреб населення потребувало активного землеробського освоєння родючих ґрунтів заплав, надзаплавних терас і схилів, що у результаті стало причиною значного поширення сільськогосподарських ландшафтів.

Долинно-річкові ландшафтні комплекси Середнього Побужжя значною мірою зазнали аграрного освоєння. Уже з появою перших неолітичних поселень розпочався незворотній процес перетворення первинного стану натуральних ландшафтів, докорінної заміни морфотипів (зокрема лісів і степових ділянок) городами, полями і пасовищами та трансформації усієї структури денної поверхні, наслідком чого є деградація ґрунтів, розвиток ерозійних процесів і заміна природного рослинного покриву агрокультурами. Зараз кожна, без виключення, річкова долина помежована сільськогосподарськими угіддями. Лише невеликі, важкодоступні для аграрного обробітку ділянки долинно-річкових ландшафтів залишилися вільними від технічного впливу. Сільськогосподарське освоєння найбільше торкнулося схилового типу місцевостей, хоча заплавний інадзаплавно-терасовий типи також значно трансформовані. Детальний аналіз сучасної; сільськогосподарський ландшафт; ландшафтної структури сільськогосподарських долинно-річкових ландшафтів дасть змогу розробити шляхи їх подальшої оптимізації та раціонального природокористування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним з перших, хто почав розглядати сільськогосподарські угіддя як ландшафти, був воронезький географ Ф. М. Мільков. У своїй монографії [Мїі'коу, Б. N. (1973)] він проаналізував лише три типи сількогосподарських ландшафтів: польові, садові та лучно-пасовищні. Хоча й зазначав, що «виноградники та надзвичайно своєрідні рисові ландшафти Південно-Східної Азії ... заслуговують на ... виділення в особливі типи» [Мїі'коу, Б. N. (1973), с.58].

Зараз серед науковців немає спільної думки про трактування терміну «сількогосподарський ландшафт». Так, за визначенням

С. В. Єлькіна, сільськогосподарський ландшафт це ландшафт, що використовується для цілей сільськогосподарського виробництва, формується і функціонує під його впливом [ЕІ'кіп, S. V. (2012)]. Г. І. Денисик вважає «сільськогосподарський ландшафт короткочасним, регульованим людиною комплексом та основою подальшого формування і розширення площ інших класів сучасних антропогенних ландшафтів» [Бепу8ук, G. І. (1998), с. 63]. Б. Д. Панасенко трактує сільськогосподарські ландшафти «як ландшафтні комплекси, у яких діяльність людини спричинила суттєві зміни окремих компонентів природи, наслідком цих змін стали зовсім інші водно-фізичні і воднохімічні властивості ґрунтів, особливо в поверхневому шарі» [Рапа8Єпко, В. Б. (2002), с. 163]. За твердженням О. П. Ковальова: «агроландшафт -- це особливий тип ландшафту, структура якого має свій рисунок з вираженою організацією, свої загальні особливості, які можуть суттєво змінюватись залежно від природних

умов і рівня технічного забезпечення аграрного сектору» [Коуаі'оу, О. Р. (2005), с. 278].

Підтримуючи думки зазначених науковців, визначаємо сільськогосподарські ландшафти як найбільш поширені і трансформовані геосистеми, які сформувалися на основі натуральних або антропогенних ландшафтів під впливом орної, підсічної або пірогенної систем землеробства, розвиваються за природними закономірностями та регулюються людиною, а їх територіальна організація приурочена до долинних, плакорних і вододільних місцевостей.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зважаючи на масштаби і значення аграрного освоєння території України, науковці зосереджують свою увагу на вивченні структури, історії формування, сучасного стану та шляхів оптимізації сільськогосподарських ландшафтів. Проте, досліджувати ці утворення складно, оскільки підходи вчених до розуміння суті самого терміну «сільськогосподарський ландшафт» різні, а схожість думок ландшафтознавців зводиться лише до одного аграрне освоєння призводить до трансформації антропогенних ландшафтних комплексів. При цьому основну увагу сучасні географи звертають на місцевості з домінуючими площами сільськогосподарських ландшафтів плакори та вододіли. Структура долиннорічкових ландшафтів, які використовуються з агарною метою, проаналізована недостатньо.

Мета статті: на прикладі території Середнього Побужжя проаналізувати сучасну структуру долинно-річкових ландшафтів, які сформувалися унаслідок багатовікового сільськогосподарського освоєння.

Методика дослідження.Вивчення сільськогосподарських ландшафтів здійснювався під час польових досліджень річкових долин Правобережної України упродовж 2011-2018 рр. Для узагальнення даних використовувалися традиційні загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, індукції та дедукції.

Виклад основного матеріалу. Залежно від організаційної неоднорідності, сільськогосподарські ландшафти поділяють на власне сільськогосподарські ландшафти та сільськогосподарські ландшафтно-технічні системи [Беиу8ук, G. І. (1998)]. Перші мають лише геокомпонентну структуру, а інші є складними системами, де поєднуються три блоки (природний, управління і технічний).

У заплавах річок Середнього Побужжя переважають лучно-пасовищні ландшафти (рис.ІА). Вони мають невисоку продуктивність сіножатей (до 35 ц/га) та характеризуються бідним видовим складом травостою, що є наслідком зменшення кількості родючого мулу, який змивався із схилів і акумулювався у заплаві під час повеней та паводків [Panasenko, D. (2002), с. 169]. Зараз заплавні луки підтримуються людиною в окультуреному стані за рахунок підсіву високопродуктивних видів кормових культур -- люцерни посівної (Medicagosativa) та конюшини лучної (Trifoliumpratense). Природний травостій заплав формують тонконіг лучний (Poapratensis L.), грястиця збірна (Dactylisglomerata), костриця луч ^(FestucapratensisHuds.), мітлиця тонка (AgrostistenuisSibth.), костриця червона (Festucarubra L.), конюшина повзуча (Trifoliumrepens L.), горошок мишачий (Viciacracca L.) та горошок малий (Viciaminima Ь.).На заплавних луках із весняного по осінній сезон здійснюють випас худоби та сінокосіння. Ця діяльність негативно впливає на стан урочищ, оскільки як велика рогата худоба (ВРХ) знищує трав'яний покрив до висоти 4--5 см, витоптує та розріджує його [Denysyk, G. I.&Lavryk, O. D. (2012), с. 97].

У лісостеповій зоні від м. Вінниці до м. Олександрівки, на схилових і надзаплавно терасових місцевостях, які раніше були зайняті лісами, поширені поля. Вони займають значні площі, мають в основному правильну чотирикутну форму, виокремлюються сівозмінним вирощуванням сільськогосподарських культур та інтенсивним застосуванням мінеральних добрив і засобів захисту рослин.

Характер розташування полів та диференціація польових культур залежать від крутизни схилів. На схилах крутизною до 3° вирощують просапні культури, а поля обмежовують лісосмугами на відстані 300 м одна від одної. Ділянки, що розташовуються на схилах від 3° до 5°, використовують для вирощування культур суцільного способу сівби. На таких полях застосовують смугове розміщення культур. Полезахисні лісові смуги шириною 8--12 м створюють на відстані 200 м одна від одної. Для формування щільної конструкції лісосмуг обирають дерева чагарникового типу з міцною кореневою системою: клен татарський (Acertataricum L.), карагана дерев'яниста (Caraganaarborescens Lam.), терен колючий (Prunusspinosa L.), шипшина собача (Rosacanina L.), жимолость татарська (Loniceratatarica L.), верба козяча (Salixcaprea L.) тощо. Схили крутизною більше 5° відводять під постійне залуження, а більш круті схили під заліснення [Davydenko, V. M. (2001), с. 313].

На території степової зони поля у річкових долинах помежовані захисними лісосмугами, характеризуються розораністю територій 80-90%, вирощуванням монокультурта помірним застосуванням мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин.

Починаючи з 60-х років ХХ ст., на схилах і балках Середнього Побужжя висаджували сади. У більшості випадків вони займали територію, на якій раніше формувалися польові ландшафтні комплекси. Тому садові ландшафти характеризуються складнішою організацією та вищим рівнем трансформації, порівняно із польовими ландшафтами, що є результатом терасування схилів, засипання або вирівнювання ярів і глибокої антропогенної перебудови ґрунтів. Сади відзначаються своєрідним мікрокліматом, що вирізняється затінком, більшою вологістю, меншою швидкістю вітру, на 1-2°С нижчою температурою повітря у порівнянні з прилеглими територіями [Denysyk, G. І. (1998)]. Серед основних насаджень у плодових садах провідне місце займають кісточкові види дерев: яблуні (Malus) та груші (Pyrus), другорядне вишня (Cerasus), черешня (Prunusavium), абрикос (Armeniacavulgaris).Ягідні сади із вирощуванням смородини чорної (Ribesnigrum L.^ червоної (Ribesrubrum), малини(Rubus), ожини (Eubatus) зустрічаються рідше.

У долинах річок активного розвитку набули сільськогосподарські ландшафтно-технічні системи. Вони є складними, блоковими системами, які контролюються людиною (ландшафтно-інженерні системи), та такими, що втратили блок управління (ландшафтно-техногенні системи). До польових ландшафтноінженерних систем відносяться теплиці або парники. На схилах річки Журбинки (ліва притока р. Ятрань) у багатьох присадибних господарствах поширені ділянки із невеликими за площею теплицями для вирощування овочів. На правобережному схилі річки Чіканки (права притока р. Уманки)польові ландшафтно-інженерні системи представлені Уманським тепличним комбінатом. Він заснований у 1974 р. для вирощування овочів в закритому ґрунті. У 2002 році площа теплиць становила 22,5 га, у 2007 році 28,1 га, а зараз 35,15 га. Комбінат має дві філії: у Христинівці площею 1,05 га та в Тальному площею 11,6 га. Зараз на Уманському тепличному комбінаті експлуатуються найсучасніші теплиці європейського зразка. У них реалізовані новітні розробки та досягнення в області вирощування овочів (томатів та огірків).

Прикладом лучно-пасовищних ландшафтно-інженерних систем можна вважати тваринницькі ферми, розташований таким чином, коли худобу (корів, овець, коней) випасають на суміжних з схилами заплавних луках. Такі системи поширені у переважній більшості населених пунктів Середнього Побужжя.

До садових ландшафтно-інженерних систем відносяться сучасні сади, які закладені за голландською технологією: на 1 га висаджують понад 4 тис. плодових дерев та розміщують крапельну систему підживлення. Такі сади часто зустрічаються на схилах і надзаплавних терасах річок Середнього Побужжя. Так, наприклад, у 90-х роках ХХ ст. на схилах річки Кам'янки (ліва притока р. Уманки) співробітниками Уманського національного університету садівництва на площі 1 га було закладено яблуневий сад із крапельною системою живлення. У 2000 р. його площу збільшили до 1,5 га.

Враховуючи сучасний стан землекористування в Україні та рівень антропогенізації сільськогосподарських ландшафтів у долинах річок Середнього Побужжя, виникає потреба формування екологічно стійких агроландшафтів. Для досягнення цієї мети співвідношення «рілля : природні кормові угіддя : ліси», замість існуючого 1 : 0,23 : 0,3 [Furdychko, O. І. (2014), с. 249] повинно становити 1 :1,6 : 3,6 [Sozmov, O. O., Kozlov, M. V., Serdiuk, A. G.,etal. (1998)]. Сільськогосподарські ландшафти Середнього Побужжя у разі впорядкування і оптимізації мають усі умови, щоб стати культурними. Для цього необхідно здійснити заміну звичних для нас прямокутних полів контурними, які «вписуються» у ландшафт і рельєф місцевості. Урізноманітнити розміщення та взаємовідносини натуральних і антропогенних геокомпонентів, а саме: створити острівні лісові ділянки на полях, живі огорожі, захисні насадження, зарості деревної та чагарникової рослинності уздовж річищ, цілинні заплавні луки, заліснені яри, схили річок і надзаплавні тераси [Davydenko, V. M. (2001),с. 315].У результаті виконання цих умов, культурні сільськогосподарські ландшафти можуть отримати рекреаційну цінність, в тому числі йна територіях природно-заповідного фонду [Leonec', V. V. (2014)]. Орієнтуючись на зарубіжний досвід, сільськогосподарські ландшафти окрім прибутку від реалізації вирощеної продукції, можуть приносити прибуток і від рекреаційної діяльності. Так, у Японії за рахунок висадки рису різних сортів на полях відтворюють різноманітні зображення геогліфи. Площа «польових картин» може сягати 15 га, а щорічна кількість відвідувачів коливається в межах 200 тис. чоловік. При цьому зібраний урожай рису продається за звичайними цінами.

Висновки

У сільськогосподарському виробництві одним із провідних принципів має стати раціональне, екологічно й економічно збалансоване використання агроландшафтів під відповідний вид угідь, систему сівозмін і культур з урахуванням ландшафтоутворювальних і ресурсовідновних чинників [Каїеш'ка, О. V. (2015), с. 207]. Лише в такому випадку ми зможемо говорити про культурний сільськогосподарський ландшафт. А практична реалізація принципів землевпорядкування на умовах нового уявлення про екологічну організацію території сільськогосподарського ландшафту на топологічному рівні, допоможе здійснити управління процесами обміну речовин та енергії між природними та антропогенними елементами в складі культурного ландшафту та сприятиме оптимальному вирішенню економічних і екологічних завдань сільського господарства [Ко1Ьоу8ку, Е. їй. (1999)]. Як варіант оптимізації сільськогосподарських ландшафтів автори пропонують свій проект відновлення долини р. Соб у м. Гайсин Вінницької обл. під назвою «Сонячна заплава» (рис. 1Б).

Рисунок1 Сільськогосподарські ландшафти долини р. Соб у м. Гайсин Вінницької обл А) Сучасна (2018 р.) ландшафтна структура натурної ділянки

Водні натуральні ландшафти. Руслові.

Урочища: 1 натуральне, шириною 10-40 м та глибиною 1-1,5 м,річище Собуз мулистим і піщано-мулистим днищем, заростаюче водноболотною рослинністю.

Лісові антропогенні ландшафти. Похідні. Заплавні. Урочища: 2 нерівні алювіальні поверхні на лучно-болотних ґрунтах, заростаючі вербою ламкою і козячою.

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Заплавні. Урочища: 3 нерівні поверхні з надмірно зволоженими луками із осоково-злаковою рослинністю на лучноболотних ґрунтах під сінокоси та випас. Польові. Схилові. Урочища: 4 слабкопокаті (3-5°) поверхні з сірими лісовими ґрунтами під городами. Плакорні.Урочища: 5 слабкопокаті (1-2°) та хвилясті поверхні з сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами.

Селитебні ландшафти. Міські. Схилові. ЛІС: 6 слабкопокаті (3-5°) поверхні з насипними ґрунтами та ґрунтосумішамипід багатоповерховою забудовою; 7 слабкопокаті (35°) поверхні з насипними ґрунтами та ґрунтовими сумішами під малоповерховою забудовою.

Дорожні ландшафти. Шосейні. Асфальтово-бетонні. Руслові. ЛІС: 8 -залізобетонний міст з шириною проїжджої частини 9,5 м на 4х опорах у річищі. Заплавні.ЛІС: 9 високі (4-5 м) суглинисто-кам'яні дорожні насипи з крутими (40-45°) задернованими схилами. Схилові. ЛІС: 10 невисокі (1-2 м) суглинисто-кам'яні дорожні насипи з крутими (20-30°) задернованими схилами.

Межі. Типів місцевостей. Натуральних: 11 руслового та заплавного; 12 заплавного та схилового; 13 схилового та плакорного. Урочищ: 14 антропогенних (ЛІС).

Інші позначення: 15 напрям течії.

Б) Оптимізована (проект «Сонячна заплава») ландшафтна структура натурної ділянки

Рекреаційні ландшафти. Відпочинковооздоровчі. Руслові. ЛІС: 1 антропогенізоване, шириною 10-40 м та глибиною 1,5-25 м, річище Собу з піщаним днищем та укріпленими залізобетонним покриттям берегами; 2 пішохідні залізобетонні містки аркового типу з шириною 2 м.Заплавні. Урочища: 3 вирів-няні поверхні на насипних чорноземах з насадженнями вільхи чорної, верби ламкої та осики; 4вирівняні поверхні на насипних чорноземах з насадженнями газонних трав. ЛІС: 5 напівсферичні поверхні клумб на насипних чорноземах з насадженнями декоративних квіткових рослин; 6 пішохідні доріжки, шириною 2 м, з кольорової тротуарної плитки.

Сільськогосподарські ландшафти.

Польові. Схилові. Урочища: 7 слабкопокаті (3-5°) поверхні з сірими лісовими ґрунтами під городами. Плакорні.Урочища: 8 слабкопокаті (1-2°) та хвилясті поверхні з сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами.

Селитебні ландшафти. Міські. Схилові.

ЛІС: 9 слабкопокаті (3-5°) поверхні з насипними ґрунтами та ґрунтосумішами під багатоповерховою забудовою; 10 слабкопокаті (35°) поверхні з насипними ґрунтами та ґрунтосумішами під малоповерховою забудовою. Дорожні ландшафти. Шосейні. Асфальтово-бетонні. Руслові. ЛІС: 11 - залізобетонний міст з шириною проїжджої частини 9,5 м на 4-х опорах у річищі. Заплавні. ЛІС: 12 високі (4-5 м) суглинисто-кам'яні дорожні насипи з крутими (40-45°) задернованими схилами. Схилові. ЛІС: 13 невисокі (12 м) суглинисто-кам'яні дорожні насипи з крутими (20-30°) задернованими схилами.

Межі. Типів місцевостей. Натуральних:

14 руслового та заплавного; 15 заплавного та схилового; 16 схилового та плакорного.

Урочищ: 17 антропогенних (ЛІС).

Інші позначення: 18 напрям течії.

сільськогосподарський ландшафт річковий заповідний

References

1. Davydenko, V. M. (2001) ZapovMna sprava. Мукоіаіу: MF NaUKMA.

2. Denysyk, G. І. (1998) Antropogenm landshafti Pravoberezhnoї Ukrainy. Vmnycia: Arbat.

3. Denysyk, G. E&Lavryk, O. D. (2012) Antropogenm landshafty richishha і zaplav y PNdennogo Bugu. Vmnycia: PP «TD “Edel'vejs і K”».

4. El'km, S. V. (2012) Pravove reguljuvannja landshaftnogo vykorystannia taohorony zemel' v UkrainkAuthor'sthesis. Kyiv.

5. Kalens'ka, O. V.(2015) 'Suchasni jstan agrolandshaftiv Cherrnvec'koi oblasti' V Vseukr. z'izd ekologfv z mdhnar. uchastju (Ekologrja/Ecology-2015): zb. nauk. pr. konf. Vmnycia: D!LO. p.207.

6. Koval'ov, O. P. (2005) Geografichnij landshaft: naukovij, estetichnij і fenomen ologmhnij aspekt. Kharkiv: Ekograf.

7. Kolbovskij, E. Ju. (1999) Kul'turnyj landshaft i jekologicheskaja organizacija territorii regionov (naprimereVerhnevolzh'ja): Author'sthesis. Voronezh.

8. Leonec', V. V. (2014) 'Osoblivosti і perspektiv irozvytku pryrodoohoronnogo zemlekoristuvannia' AktuaFm problemy ekonom^i. 2. pp. 321-327.

9. Mil'kov, F. N. (1973) Chelovek i landshafty. Ocherki antropogennogo landshaftovedenija. Moskow: Mysl'.

10. Panasenko, B. D. (2002) 'Sіl's'kogospodars'kі landshafty' Denysyk, G. І. (ed.) (2002)Serednie Pobuzhzhja. Vmnycia: G^ams. pp. 163-171.

11. Sozmov, O. O., Kozlov, M. V., Serdiuk, A. G.,etal. (1998) 'Suchasm degradacrjm procesi, e^logo-agronom^n^ stan ta осіга pridatnosti sd's'kogospodars'kih zemel' dlja stvorennja ekologrnhno chistihsirovinnihzon і gospodarstv 'Agroekologna і dotehnologna. 2. pp. 54-65.

12. Furdychko, O. І. (2014)Agroekologna. Kyiv: Agrarnanauka.

Размещено на Allbest.ru