Становлення наукової думки про органічне землеробство в Україні у другій половині XVШ – першій половині ХІХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення наукової думки про органічне землеробство в Україні у другій половині XVШ - першій половині ХІХ століть

Володимир Орехівський

Виявлено, що значний внесок у становлення наукової думки про органічне землеробство у другій половині XVIII - першій половині ХІХ століть належить вітчизняним вченим-теоретикам та практикам. Встановлено, що ними опрацьовано визначні наукові ідеї щодо розроблення і впровадження дієвих природних заходів для підвищення родючості ґрунту та урожайності сільськогосподарських культур. Визначено, що ними розроблено, обґрунтовано та впроваджено ефективне чергування зернових, зернобобових культур та багаторічних бобових трав у сівозмінах, раціональний обробіток ґрунту та органічне удобрення, що мають велике значення для перспективного розвитку органічного землеробства в Україні.

Для забезпечення потреб внутрішнього ринку та стабільного експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції, покращання її якості згідно з міжнародними стандартами, а також запобігання деградаційним ґрунтовим процесам, на сьогодні великого значення надають запровадженню органічного землеробства на основі застосування науково обґрунтованих сівозмін з повною або частковою заміною агрохімікатів використанням органічних добрив, побічної продукції, сидератів, післяжнивних та післяукісних посівів, бобових культур тощо¹.

Окремі аспекти вищенаведеної проблеми знайшли своє відображення у наукових працях С.В. Бегея, П.І. Бойка, Н.П. Коваленко, В.М. Писаренка, П.В. Писаренка, І.Д. Примака, І.А. Шувара, Є.О. Юркевича та ін. За їхніми висновками органічне землеробство максимально базується на впровадженні науково обґрунтованих сівозмін, використанні рослинних решток, гною та компостів, бобових рослин і рослинних добрив, органічних відходів виробництва, мінеральної сировини, механічному обробітку ґрунту з метою підвищення родючості й покращання структури, забезпечення повноцінного живлення рослин та боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами². Однак становленню наукової думки про органічне землеробство в Україні у другій половині XVNI - першій половині ХіХ століть приділено недостатньо уваги.

Метою статті є з'ясування та обґрунтування історичних тенденцій та проблем становлення наукової думки про органічне землеробство в Україні упродовж другої половини XVШ - першої половини ХіХ століть, встановлення значення його чинників та складових у підвищенні родючості ґрунту і покращанні навколишнього природного середовища.

У другій половині XVШ ст. для становлення наукової думки про органічне землеробство опрацьовано низку визначних наукових ідей щодо розроблення і впровадження дієвих природних заходів, що забезпечували вирішення проблеми підвищення рівня родючості ґрунту та урожайності сільськогосподарських культур³. Агрономічна наука збагатилася напрацюваннями щодо ефективного застосування органічного землеробства, які започаткували у своїх працях видатні тогочасні вчені-теоретики та практики⁴.

Вперше з наукової точки зору значення органічного землеробства для різних ґрунтово-кліматичних умов обґрунтував вчений-агроном А. Т Болотов у працях «Примечание о хлебопашестве вообще» (1768), «Наказ для деревенского управителя» (1770), «О разделении полей» (1771), «Продолжение о разделении земли на семь полей» (1771)⁵. Він акцентував увагу на ефективності чергування культур, впровадження багатопільних сівозмін, необхідності вирощування багаторічних трав, застосування раціонального обробітку ґрунту та органічного удобрення сільськогосподарських культур.

У праці «Примечание о хлебопашестве вообще» А. Т Болотов визначив необхідність рівності полів у сівозмінах, недотримання яких призводить до порушення структури посівів і негативно позначається на виробництві сільськогосподарської продукції⁶. У праці «Наказ для деревенского управителя» ним встановлено необхідність застосування раціонального обробітку ґрунту та органічного удобрення у сівозмінах для підвищення урожайності сільськогосподарських культур⁷. У праці «О разделении полей» А. Т Болотов обґрунтував впровадження семипільної сівозміни вигінної системи землеробства, при застосуванні якої зберігалась основна умова раціонального господарювання - оптимальне співвідношення між землеробством і тваринництвом, що необхідно для отримання гною⁸. У праці «Продолжение о разделении земли на семь полей» вчений довів ефективне співвідношення між вирощуванням зернових, кормових та зернобобових культур⁹.

У другій половині XVIII ст. поступово нагромаджувалось вчення про роль мінеральних елементів у живленні культур. У працях «Об удобрении земель» (1770 р.), «О разных родах удобрения земель» (1779), «О посеве клевера и люцерны» (1778), «О мергеле» (1780), «Нечто о мергеле и о полезности болотной тины при хлебопашестве» (1780), «Примечание о травах вообще и о различии их» (1780), «О способности золы для удобрения пашен» (1780), «Об употреблении гипса для удобрения пашен» (1785) А. Т Болотов розробив різні напрями органічного удобрення сільськогосподарських культур¹⁰. Вчений вважав, що дія гною заснована на властивостях мінеральних солей, що містяться у золі, вапні, кістках, які також повинні використовуватися для удобрення культур.

Можна зробити висновок про значний внесок А. Т Болотова у становлення наукової думки про органічне землеробство. Він перший в Російській імперії дослідив проблему мінерального живлення культур, розробив основні заходи раціонального обробітку ґрунту, органічного удобрення сільськогосподарських культур і принципи науково обґрунтованих сівозмін з вирощуванням зернобобових культур, що забезпечило підвищення рівня родючості ґрунту та урожайності сільськогосподарських культур.

Важливе значення мають напрацювання вченого-агронома І. М. Комова, який розвинув наукові знання про органічне землеробство і рекомендував впроваджувати сівозміни плодозмінної системи землеробства¹¹. У підручнику «О земледелии» (1788) ним вперше обґрунтовано основні принципи сівозмін плодозмінної системи землеробства з вирощуванням 50% зернових, 25% просапних культур і 25% бобових трав¹². Вирощуванню бобових трав у плодозмінних сівозмінах велике значення надавав професор Московського університету М. Г Павлов. У праці «Курс сельского хозяйства» (1827) він відмітив їх вагомість для підвищення рівня родючості ґрунту та виробництва сільськогосподарської продукції¹³.

Перший професор землеробства на території сучасної України, що входила до складу Російської імперії, М. Г Ліванов вперше розвинув наукову думку про органічне землеробство у працях «Наставление к умозрительному и делопроизводному земледелию» (1786) та «О земледелии, скотоводстве и птицеводстве» (1799). Всі органічні добрива, як один з основних елементів органічного землеробства, М. Г Ліванов розподілив на два основні види. До першого відніс ті, які безпосередньо збагачують ґрунт поживними органічними речовинами: гній, зола, післяжнивні рештки рослин¹⁴. До другого - ті, які не можуть безпосередньо збагачувати ґрунт органічними речовинами, але завдяки наявності у їх складі дієвих часток, покращують його структуру: вапно, крейда, крейдяна глина, різні види солей.

Велике значення вчений приділяв внесенню гною, який розподілив на основні види: людський, курячий, овечий, свинячий, конячий та універсальний коров'ячий, і вважав його найкращим органічним добривом для всіх типів ґрунтів¹⁵. Ефективним М. Г Ліванов вважав внесення змішаного гною від усіх тварин, який деякий час перегнивав і набирав найбільше поживних якостей. Він підкреслював, що серед речовин, що покращують структуру ґрунту, основними є вапно, крейда та крейдяна глина, які знищують шкідливі для культур кислоти і організми¹⁶. Ним акцентовано увагу на ефективності одночасного внесення гною з крейдяною глиною та іншими органічними речовинами та рекомендовано ефективне розміщення озимої пшениці та озимого жита після бобових культур¹⁷.

Отже, М. Г Ліванов обґрунтував ефективність розміщення зернових, зернобобових культур і бобових трав у сівозмінах та встановив доцільність внесення у паровому полі сівозміни органічних добрив, що є дієвими природними заходами для ефективного ведення органічного землеробства.

Професор Петербурзького університету С.М. Усов у праці «Курс земледелия» (1837) вперше розподілив системи землеробства на перелогову, зерно-парову, вигінну та плодозмінну та обґрунтував їх значення для розвитку органічного землеробства¹⁸. У праці «О системах хлебопашества» (1854) вчений відмітив значення внесення органічних добрив у паровому полі сівозміни зерно-парової системи землеробства¹⁹. У праці «Основы земледелия» (1862) важливою умовою органічного землеробства він вважав вирощування кормових бобових трав у сівозмінах вигінної та плодозмінної системи землеробства²⁰.

Значну роль у становленні наукової думки про органічне землеробство відіграло відкриття у 1834 р. кафедри сільського господарства Імператорського Університету Святого Володимира у м. Київ, де професор кафедри С.М. Ходецький розширив наукові дослідження одного з напрямів органічного землеробства - травосіяння з вирощуванням кормових бобових трав у сівозмінах²¹.

Велике значення для становлення наукової думки про органічне землеробство мали на - працювання професора Петербурзького університету О.В. Совєтова²². У праці «О разведении кормовых трав на полях» (1859) він стверджував, що тільки всебічний і ґрунтовний аналіз попередніх досліджень щодо травосіяння сприятиме правильному вибору раціонального шляху подальшого розвитку органічного землеробства²³.

У кінці XVШ - на початку ХІХ ст. для становлення наукової думки про органічне землеробство велике значення мали практичні здобутки впровадження травосіяння у господарюванні аграріїв-практиків. У 1792 р. поміщик Д.М. Полторацький у маєтку Калузької губернії вперше впровадив вирощування зернобобових культур (горох, боби, сочевиця) та багаторічних бобових трав (конюшина) у чотирипільній плодозмінній сівозміні²⁴. Поміщик Тульської губернії, основоположник дослідного травосіяння В.О. Левшин у праці «Описание об открытых в Тульской губернии кормовых травах» (1796) наводить чотирипільну сівозміну поліпшеної зерно-парової системи землеробства з вирощуванням багаторічних бобових трав (конюшина), впровадження якої сприяло покращанню кормової бази господарства та підвищенню урожайності зернових культур²⁵. У праці «О заселении степей» (1798) В.О. Левшин стверджував, що у південних районах Російської імперії з посівних трав люцерну висівати вигідніше, ніж конюшину через те, що вона є єдиною травою, яка має властивості витримувати спеку й посуху²⁶. У праці «Ручная книга сельского хозяйства для всех состояний» (1803) він запропонував для південних районів Російської імперії чотирипільну сівозміну із багаторічними бобовими травами (люцерною)²⁷. Обґрунтування чотирипільної сівозміни з відведенням меншої кількості землі під зернові культури, але з кращим органічним удобренням та обробітком ґрунту і використанням сумішки багаторічних бобових та злакових трав наводить В.О. Левшин у праці «О растениях вредных и полезных для скота» (1798)²⁸. Отже, В.О. Левшин удосконалив сівозміни зерно-парової системи землеробства завдяки впровадженню травосіяння, що мало велике значення для становлення наукової думки про органічне землеробство.

У 1805 р. поміщик І. І. Самарін у маєтку Ярославської губернії вперше застосував травосіяння у полях не у вигляді досліду, а на великих ділянках господарювання у сівозміні з багаторічними бобовими травами (конюшина)²⁹. Щоб запобігти «конюшиновтомі» ґрунту, за його рекомендацією кожне з чотирьох полів розподіляли на дві рівні площі і засівали сумішкою конюшини з тимофіївкою тільки половину поля, але з дворічним використанням³⁰. У 1836 р. князь С. І. Гагарін у статті «Замечания на статью г. Самарина о травосеянии» рекомендував сіяти конюшину після озимого жита рано навесні, а не після ярих зернових культур³¹. Таким чином, впровадження травосіяння відбувалось із застосуванням сівозмін з вирощуванням багаторічних бобових трав, як одного з дієвих природних заходів органічного землеробства.

Можна зробити висновок, що значний внесок у становлення наукової думки про органічне землеробство у другій половині XVШ - на початку ХІХ століть належить вітчизняним вченим-теоретикам та практикам. Вони розробили, обґрунтували та впровадили ефективне чергування зернових, зернобобових культур та багаторічних бобових трав у сівозмінах, раціональний обробіток ґрунту та органічне удобрення, що мають велике значення для перспективного розвитку органічного землеробства в Україні.

Література

землеробство зерновий органічний культура

1. Бойко П.І., Коваленко Н.П. Історичні і сучасні досягнення у вивченні та впровадженні систем землеробства і сівозмін // Агроном. - 2005. - №3. - С. 78-81

2. Юркевич Є.О., Коваленко Н.П., Бакума А.В. Агробіологічні основи сівозмін Степу України: монографія. - Одеса, 2011. - 240 с.

3. Примак І.Д., Рошко В.І., Демидась І.І. Раціональні сівозміни в сучасному землеробстві. - Біла Церква, 2003. - 384 с.

4. Писаренко В.М., Писаренко П.В., Пономаренко С.В. Органічне землеробство для приватного сектора. - Полтава, 2017. - 140 с.

5. Бегей С.В., Шувар І. А. Екологічне землеробство. - Львів, 2007. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru