Організація виробництва продукції овочівництва

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ АГРАРНИЙ КОЛЕДЖ БНАУ

Реферат

на тему:Організація виробництва продукції овочівництва

Виконала : студентка А- 41 групи

Русінська Ангеліна Олександрівна

Перевірив: викладач Манько О.В.

1. Вступ

Овочівництво - складна галузь, у якій в Україні вирощують понад 100 культур. До її складу входять: овочівництво відкритого ґрунту (вироб­ництво овочів і насіння); овочівництво закритого ґрунту (виробництво овочів та розсади); зберігання продукції; її переробка. Галузь має ряд специфічних особливостей: низька транспортабельність продукції, внаслідок чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо збирання, що вимагає значних затрат ручної праці; потреба у працівниках певної спеціалізації й відповідній техніці; організація зберігання, консервування, сушіння, охолодження та швидкого заморожування овочів через неможливість рівномірно протягом року забезпечувати населення продукцією.

Овочівництво відкритого ґрунту. Йому властива чітка зональна спеціалізація. Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створені спеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:

· приміська зона, в якій овочівництво відкритого ґрунту поєднується з овочівництвом закритого ґрунту. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі, їхнім завданням є цілорічне забезпечення населення великих міст і промислових центрів овочевою продукцією;

· сировинні зони переробної промисловості зі сприятливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зелений горошок, перець, баклажани, кабачки тощо);

· глибинні зони дешевого виробництва овочів для транспортування їх у великі промислові центри. Це теплолюбиві культури, які можна вирощувати в даних зонах із значно меншими витратами, ніж у приміській. Такі умови вирощування, наприклад, характерні для південних областей;

· зони, що історично спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть певних сортів у результаті сприятливого мікроклімату (Ніжинський район Чернігівської області - для вирощування огірків, Сквирський Київської - для вирощування цибулі тощо);

· насінні підприємства, які розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння овочевих культур із метою постачання ним сільськогосподарських підприємств.

У закритому ґрунті при вирощуванні овочів і розсади виконують близько 90 трудових процесів, які розподіляють за такими періодами: підготовчі роботи (дезінфекція, знезаражування ґрунту та споруд, закладання парників, висівання й садіння розсади тощо); догляд за теплицями і парниками (регулювання світлового, повітряного, температурного й водного режимів; боротьба з шкідниками та хворобами, підживлення рослин тощо); збирання врожаю; заключні роботи (знищення решток культури, ремонт теплиць, рам та ін.).

У закритому ґрунті механізовано такі процеси, як дезінфекція приміщень, боротьба з шкідниками та хворобами, позакореневе підживлення, заміна ґрунту, очищення й набивання парників, висівання овочевих культур. Під час збирання овочів використовують електрокари, електрозавантажувачі та інші механізми; окремі процеси, особливо в гідропонних теплицях, автоматизовано.

2. Особливості організації товарного виробництва овочів відкритого і закритого ґрунту

Овочівництво є однією з важливих і разом з тим найбільш складних рослинницьких галузей сільського господарства України. По-перше, це зумовлюється цінністю і незамінністю овочевої продукції для харчування людини, що й обумовлює поширення овочевих культур в усіх регіонах країни та відведення під їх вирощування великих площ сільськогосподарських угідь. З іншого боку, особливістю галузі є низька транспортабельність і висока трудомісткість виробництва овочів, великий набір вирощуваних овочевих культур та ускладнена механізація окремих виробничих процесів їх вирощування, зокрема збір урожаю. Цим і була обумовлена концентрація товарного виробництва овочів у приміських зонах великих міст і промислових центрів, які є основними споживачами свіжих і перероблених овочів та постачальниками залученої робочої сили для збирання овочевої продукції.

Проте сучасний стан розвитку даної галузі в державі не в повній мірі задовольняє потреби населення і переробної промисловості в овочах. Так, у 2005 р. валовий збір овочів в усіх категоріях господарств країни склав 7295,0 тис. т, або в 1,1 рази більше порівняно з 1990 р., площа під овочевими культурами за цей період зросла із 447,2 до 464,4 тис. га, або на 17,2 тис. га. Виробництво овочевої продукції з розрахунку на одну особу в 2005 р. становило 155 кг проти 128 кг у 1990 р. Але, основною організаційною особливістю сучасного стану розвитку овочівництва в Україні в цілому та окремих областях є те, що основна частина валового збору овочів вирощується в особистих селянських господарствах (89,1 % валового збору овочів у 2005 р.), де виробництво характеризується примітивними технологіями з досить високими затратами ручної праці при низькому рівні товарності. Більшість цих господарств ставить собі за мету самозабезпечення, і вони не можуть в повній мірі забезпечити населення країни необхідною кількістю овочів, які б за цінами відповідали рівню доходів громадян. Дану проблему, як свідчить вітчизняний і світовий досвід, можуть вирішити спеціалізовані овочівницькі господарства.

В сільськогосподарських підприємствах є значні резерви зростання ефективності виробництва, проте в них підчас аграрних трансформацій щодо зміни форм власності і господарювання відбувся спад розвитку галузі (значно скоротилася частка зібраних площ, істотно зменшився валовий збір і рівень товарності овочевої продукції).

Як рослинницька галузь овочівництво поділяється на: овочівництво відкритого грунту і овочівництво закритого ґрунту. В Україні вирощуються понад 70 видів овочевих культур, але основними серед них є: капуста різних строків достигання, помідори, огірки, цибуля, столовий буряк, морква, баклажани, петрушка, селера та ін.

Щодо овочівництва закритого ґрунту, то воно внаслідок зростання цін на енергоносії зосереджено на сучасному етапі переважно у спеціалізованих тепличних комплексах навколо великих міст.

Тому подальший розвиток овочівництва вимагає опрацювання системи заходів у напрямі підвищення ефективності галузі шляхом

забезпечення приросту обсягів продукції, збільшення рівня товарності, скорочення матеріальних і трудових затрат у розрахунку на одиницю продукції та підвищення рівня рентабельності галузі.

Високим рівнем спеціалізації та концентрації виробництва овочевої продукції відзначаються приміські зони великих міст і промислово-індустріальних центрів.

У приміській зоні м. Києва окрім овочівництва відкритого ґрунту одержало поширення і теплично-парникове овочівництво, культиваційні споруди якого використовуються за двома напрямами: виробництво овочів і розсади в тепличних комбінатах і в зимових та весняних плівкових теплицях.

3. Організація овочівництва відкритого ґрунту

Традиційними виробничими типами сільськогосподарських підприємств, які займаються вирощуванням овочевої продукції є: овочемолочні, овочеплодові, плодоовочеві, овочівницькі, овочекартоплярькі, тепличні комбінати тощо. Останнім часом з розвитком фермерства в країні знайшов поширення в промисловому овочівництві і такий тип виробничої спеціалізації, як спеціалізовані фермерські овочівницькі господарства. Аналіз рівня розвитку овочівництва відкритого ґрунту в особистих селянських господарствах свідчить про його низькотоварний характер, оскільки основна частина вирощених овочів витрачається ними на особисте споживання. Тому основна роль у подальшому розвитку товарного овочівництва в державі належить сільськогосподарським підприємствам.

Характерною рисою більшості овочівницьких господарств до даного часу є різноманітність складу овочевих культур. Для підвищення конкурентоспроможності галузі в межах сільськогосподарських підприємств потрібно обмежувати кількість овочевих культур, обираючи з цією метою найбільш урожайні і прибуткові з розрахунку на довгострокову перспективу.

Функціонування галузі овочівництва у сільськогосподарських підприємствах у сучасних умовах, коли головним критерієм ефективності господарювання є прибутковість, супроводжується ускладненням економічних процесів, зростанням їх динамічності, появою нових непередбачуваних ситуацій. Тому ці підприємства мають здійснювати структурну перебудову, узгоджувати свою діяльність з вимогами ринку, приводити у відповідність з попитом і пропозицією, реальними можливостями виробництва та реалізації овочевої продукції. У зв'язку з цим особливо важливу роль відіграє вирішення проблеми оптимізації розмірів овочівництва у сільськогосподарських підприємствах, в основу якої має бути покладено принцип прибутковості та створення передумов для розширеного відтворення виробництва. Спеціалізовані овочівницькі підприємства можуть бути різних розмірів, але в їх основі для ефективного функціонування повинен знаходитись значний рівень концентрації виробництва овочевих культур. Обумовлено це в першу чергу тим, що спеціалізація овочівницьких підприємств і концентрація галузі тісно пов'язані між собою, оскільки поглиблення спеціалізації створює передумови для концентрації виробництва овочів і ведення його таким чином в оптимальних розмірах.

Розміри площі овочевих культур у сільськогосподарських підприємствах залежать від їх виробничого напряму (спеціалізації), природних умов вирощування, наявності робочої сили і ринків збуту овочів, забезпечення спеціалізованою технікою, овочесховищами тощо. Виробництво овочів вимагає наявності значної кількості робочої сили для прополювання, збирання продукції тощо. Вона є малотранспорта-бельною, швидко псується і тому потребує досить швидкого її збирання та відправки на реалізацію. Одним із важливих факторів, що впливає на рівень ефективності товарного овочівництва, є ступінь концентрації виробництва овочів в сільськогосподарських підприємствах.

При визначенні раціональних розмірів галузі овочівництва у сільськогосподарських підприємствах слід враховувати показники, які найбільш повно характеризують ефективність виробництва овочів відкритого ґрунту та залежать від обсягу валового збору. Це рівень товарності, собівартість, трудомісткість, ціна реалізації та рівень рентабельності.

Мінімальною межею галузі овочівництва у сільськогосподарських підприємствах є наявність спеціалізованого підрозділу, раціональний розмір якого становить 100-150 га овочевих культур залежно від виду продукції і його сортового складу. Під раціональним розуміють такий розмір виробництва овочів, який забезпечує кращий результат діяльності за умови раціонального використання сукупності факторів: природних, економічних, організаційних, технічних, які діють не розрізнено, а в поєднанні один з одним. Тому обов'язковою умовою забезпечення оптимальних розмірів овочівницьких підприємств є раціональне територіальне розміщення виробництва овочів, що зумовлює максимально можливе використання біологічного потенціалу овочевих культур для виробництва конкурентоспроможної продукції тощо.

Переваги концентрації виробництва овочів у спеціалізованих підприємствах обумовлені більш раціональним використанням сучасних технологій, запровадженням напрацювань наукових установ, наявністю кваліфікованих кадрів, що дозволяє забезпечувати належний догляд за посівами овочевих культур, значний ріст їх урожайності, швидку інтенсифікацію галузі овочівництва.

Для ефективного функціонування овочівницьких підприємств необхідно створювати в них таку виробничу структуру, яка б забезпечила :

* найбільш повне використання конкретних природно-економічних умов для досягнення граничного (маржинального) рівня врожайності овочевих культур, які вирощуються в певному господарстві;

* максимально можливий рівень спеціалізації та інтенсивності ведення виробництва овочів; продукція овочівництво сільськогосподарський

* застосування сучасних форм організації праці, які розраховані на найбільш продуктивне використання сільськогосподарської техніки і робочої сили;

* добру керованість як господарством в цілому, так і окремими підрозділами;

* узгодженість обсягів виробництва овочів з постійними і тимчасовими трудовими ресурсами.

Завдяки цьому буде досягатися формування овочівницьких підприємств як товаровиробників конкурентоспроможної овочевої продукції.

Організація праці та виробничих процесів в овочівництві відкритого ґрунту ґрунтується на загальних принципах. Основою

організації виробничих (трудових) процесів є технологічні карти, що регламентують строки та прийоми виконання технологічних операцій, визначають необхідні технічні засоби по догляду за овочевими культурами. Основними виробничими процесами в овочівництві є: вирощування розсади, сівба і садіння, догляд за рослинами, збирання, зберігання і переробка продукції. Переважна більшість виробничих процесів з вирощування овочевої продукції виконується з допомогою різноманітних машин і механізмів. Щодо збирання врожаю, то воно є самим трудомістким виробничим процесом, який потребує понад 50 % і більше загальних затрат праці на вирощування овочів та залучення значної кількості додаткової робочої сили зі сторони.

В організаційному плані технологічний процес виробництва овочевої продукції поділяється на:

1) вирощування або закупівлю розсади і насіння овочевих культур. Основне завдання тут полягає у вирощуванні високоякісного насіння і садивного матеріалу районованих для конкретних зон видів і сортів овочевих культур відповідно до потреб овочівницьких підприємств різних форм власності і господарювання.

При вирощуванні овочевих культур, які мають короткий або не дуже довгий вегетаційний період - 20-140 діб (капуста пекінська, салат, редис, морква, петрушка та ін.), насіння висівають безпосередньо в ґрунт. Овочеві культури з довшим вегетаційним періодом (селера, солодкі сорти цибулі), теплолюбні, які пошкоджуються весняними приморозками (помідори, перець, баклажани), а також для отримання ранньої продукції (салат, огірки, капуста рання і кольрабі), спочатку висівають насінням для отримання розсади у культиваційних спорудах - парниках і плівкових теплицях, а з настанням сприятливих погодних умов розсаду висаджують у відкритий ґрунт;

2) безпосереднє вирощування різних видів овочевих культур в овочівницьких підприємствах, що включає:

а) основний обробіток ґрунту. На даній стадії здійснюється лущення стерні на глибину 6-8 см, підготовка та внесення мінеральних добрив і оранка на зяб на глибину 25-27 см;

б) передпосівна підготовка ґрунту та сівба (садіння). З цією метою проводиться комплекс таких робіт, як: боронування для закриття вологи, культивація площі і передпосівний полив, внесення гербіцидів і передпосівна культивація, сівба (садіння) і коткування. Дані виробничі процеси виконуються з допомогою різних сільськогосподарських машин і тракторів. Зокрема на сівбі овочевих культур використовують спеціальні овочеві сівалки або ж бурякові, кукурудзяні тощо в агрегаті з колісними тракторами. Для садіння капусти, помідорів, баклажанів й інших культур використовують розсадосадильні машини. Необхідну на робочу зміну кількість розсади овочевих культур розраховують за формулою:

Кр = (10000: Ш х1)х W

де: 10000 - це кількість кв. метрів у 1 га; Ш - ширина міжрядь, м; 1 - відстань між рослинами в ряду, м; W-- продуктивність агрегата за зміну, га;

в) догляд за посівами, який складається із трьох рихлень (рихлення проводяться агрегатами у складі колісних тракторів марки МТЗ чи ПМЗ і культиваторів КРН-4,2 та КОР-4,2), ручного прополювання (цей трудовий процес передбачає використання ручної робочої сили, затрати якої, наприклад, при вирощуванні капусти становлять 26 % усіх трудових затрат), внесення інсектицидів (агрегатом у складі колісного трактора і обприскувача) та трьох вегетаційних поливів. Важливою ланкою овочевих сівозмін є система зрошення культур, що зумовлене їх підвищеною вимогливістю до вологозабезпечення і є потужним фактором інтенсифікації галузі. У практиці господарювання застосовуються різні способи поливу: дощування, полив по борознах та крапельний. Дощування в даний час є основним способом поливу, за якого повністю механізовано усі роботи зі зрошення овочевих культур. Він здійснюється за допомогою різних пересувних дощувальних установок вітчизняного і зарубіжного виробництва. Для подачі води у відкриту чи закриту зрошувальну мережу використовують насосні станції, які доцільно розташовувати якнайближче до зрошуваного масиву. При поливі також можуть вноситись мінеральні добрива для підживлення овочевих культур.

Зрошення по борознах застосовують при багаторазових поливах з великою нормою витрати води у посушливих умовах півдня країни, де ґрунт систематично потребує додаткової вологи. Процес організації цього способу поливу передбачає ретельне планування поверхні ґрунту, нарізування тимчасових зрошувачів, вивідних і поливних борозен. При цьому вода до рослин із тимчасових зрошувачів (або вивідних борозен) поступає по поливних борознах самопливом.

На відміну від традиційних способів зрошення, коли зволожується вся площа, при крапельному способі ґрунт зволожується у вигляді смуги. Ширина і глибина цієї смуги визначаються схемою поливу, водно-фізичними властивостями і перед поливною вологістю ґрунту, розміщенням поливних трубопроводів відносно рядів рослин, фазою їх розвитку, величиною поливної норми тощо. У загальному вигляді система крапельного зрошення складається із: водозабору, вузла підготовки води і внесення добрив, мережі магістральних, розподільних і поливних трубопроводів та крапельниць. Вона передбачає автоматизоване управління даним виробничим процесом. Для цього способу зрошення використовують воду природних і штучних водойм, а також із підземних джерел;

г) збирання продукції, яке включає збір овочів, їх навантаження на транспортні засоби і перевезення до сховищ або на реалізацію. Збирання овочів є досить трудоємким виробничим процесом, на який припадає 50-70 % загальних витрат на вирощування овочевих культур. Для підвищення продуктивності праці при цьому використовують різні машини і механізми (комбайни, машини, підкопувачі).

Основними формами організації праці в овочівництві є постійні виробничі бригади, ланки, орендні колективи чи окремі орендарі. Найбільш ефективними є спеціалізовані овочівницькі бригади, які об'єднують робітників ручної праці і механізаторів. За ними на тривалий період закріпляються земля, сільськогосподарська техніка та інші засоби виробництва. Успішна робота овочівницьких бригад зумовлюється раціональним підбором овочевих культур, які вирощує даний підрозділ. При цьому важливо забезпечити внутрішньогалузеву спеціалізацію і необхідну концентрацію виробництва однорідної продукції. За бригадами

доцільно закріпляти овочеві культури з різними строками збирання продукції і праценапруженості дозбиральних робіт. Розмір площі овочевих культур, який припадає на одного робітника ручної праці, доцільно розраховувати по найбільш праценапружених періодах дозбиральних робіт, до яких, перш за все, належать роботи першочергового обов'язкового порядку, як наприклад, прополювання в рядках.

Виходячи з обсягів і строків виконання цих робіт, розраховують можливе навантаження площі овочевих культур на одного робітника овочівницької бригади. На період збирання врожаю додатково залучається зі сторони робоча сила з урахуванням обсягів і строків виконання комплексу збиральних робіт.

Норма навантаження площі окремих овочевих культур на одного працівника визначається за формулою:

Н=Ос:Кнс,

де: Я- норма навантаження площі овочевих культур на одного робітника, га;

Ос - оптимальний строк проведення найбільш напруженого виду робіт, днів;

Кнс - кількість нормо-змін, необхідних для виконання найбільш напруженого виду робіт на 1 га овочевих культур.

Важливою складовою раціональної організації овочівництва є запровадження економічно ефективних сівозмін, які дозволяють одержувати високі і сталі врожаї овочевих культур.

Залежно від структури посівних площ при крапельному зрошенні рекомендуються такі варіанти овочевих сівозмін:

Варіант 1:1) ярі зернові з підсівом люцерни; 2-3) люцерна; 4) помідори, баклажани, перець; 5) цибуля, столові коренеплоди; 6) капуста, огірки.

Варіант 2: 1) помідори, баклажани, перець; 2) цибуля; 3) горох на зелений горошок; 4) столові коренеплоди; 5) капуста; 6) огірки.

Варіант 3:1) рання картопля з наступним посівом люцерни; 2-3) люцерна; 4) огірки; 5) помідори, перець, баклажани; 6) столові коренеплоди, цибуля; 7) капуста.

Варіант 4: 1) ярі зернові з підсівом люцерни; 2-3) люцерна; 4) помідори, баклажани, перець; 5) цибуля, столові коренеплоди; 6) горох на зелений горошок, рання капуста; 7) озима пшениця; 8) картопля; 9) огірки; 10) капуста.

Варіант 5: 1) помідори, перець, баклажани; 2) огірки; 3) цибуля; 4) рання капуста, рання картопля; 5) озима пшениця; 6) баштанні; 7) столові коренеплоди; 8) капуста.

Чергування культур в овочевій сівозміні повинне забезпечити підвищення родючості ґрунту, зменшення поширення хвороб і шкідників та зростання на цій основі врожайності культур і їх товарності.

Кількість сівозмін у сільськогосподарському підприємстві залежить від розміру посівних площ і складу овочевих культур, розташування і якості земельних ділянок, інших організаційно-технологічних факторів тощо. Значний вплив на видову структуру посівів овочевих культур мають кліматичні умови. Так, у північно-західних, східних і центральних районах України найбільшу питому вагу займають капуста і столові коренеплоди, а на півдні провідна роль належить помідорам, баклажанам, перцю тощо. Кількість і середні розміри полів під овочевими культурами визначають з огляду на те, щоб у кожному полі було розміщено одну або кілька культур з однаковими вимогами до попередників.

4. Організація овочівництва закритого ґрунту

Виробництво овочів у закритому ґрунті порівняно з відкритим має специфічні особливості, які обумовлені необхідністю створення для вирощування овочевих культур сприятливих умов і зокрема температурного режиму в міжсезонний період, що дозволяє отримувати високі врожаї товарної продукції (у 5-10 разів більше, ніж у відкритому ґрунті), а також вирощувати розсаду. Незважаючи на високу собівартість продукції закритого ґрунту, виробництво її завдяки значно вищій ціні у зимово-весняний період дозволяє отримувати гарантовані прибутки. До того ж вплив ґрунтово-кліматичних умов на кінцевий результат у такий спосіб зводиться до мінімуму. Овочева продукція при цьому вирощується у спеціальних культиваційних спорудах, які залежно від конструкції й інших організаційних і техніко-технологічних рішень

можна класифікувати на парники, тунелі, теплиці та утеплений ґрунт.

Парники є поширеними спорудами закритого ґрунту, які призначені для вирощування розсади і овочевої продукції. За конструкційними ознаками є парники заглиблені і наземні (стаціонарні і переносні), односхилі та двосхилі; за способом обігрівання вони бувають на біологічному, технічному і сонячному обігріві; за строками використання є парники ранні (закладають в кінці - січня на початку лютого), середні (закладають на початку березня) і пізні (закладають в кінці березня - на початку квітня).

Тунелі є найпростішими плівковими укриттями, їх виготовляють із матеріалів, які легко згинаються у вигляді дуг (лоза, дріт діаметром 5-6 мм, пластмасові трубки, алюмінієвий профіль тощо). Ці дуги шириною 70-120 см заглиблюють у ґрунт або кріплять до жердин. Відстань між ними не більше 100 см, а висота укриття - 40-60 см.

Теплиці є найбільш складними культиваційними спорудами закритого ґрунту. За конструкцією їх розрізняють на односхилі, двосхилі та блочні; за внутрішнім устаткуванням є теплиці стелажні та ґрунтові; за строком використання ці споруди поділяють на весняні й зимові (ангарні і блочні). Тепличне овочівництво є інтенсивною формою виробництва і характеризується високим ступенем технологічного розвитку. Конструктивно теплиці складаються із фундаменту, каркасу, бокових і торцевих стін, покрівлі; вони обладнані системами опалення, освітлення, водозабезпечення і вентилювання. Зимові ангарні і блочні теплиці зі скляним покриттям використовуються для вирощування овочів протягом року, забезпечуючи з 1 квадратного метру 25-40 кг продукції.

Весняні теплиці за своєю конструкцією є дещо спрощеними порівняно із зимовими, оскільки мають менше обігрівальних приладів і можуть бути плівковими. У цих спорудах овочі вирощують з квітня по жовтень місяць, використовуючи в якості теплових джерел сонце, біопаливо та електричну енергію. Продуктивність весняних плівкових теплиць складає 15-25 кг овочів з 1 кв. м.

Щодо утепленого ґрунту, то його лише умовно відносять до культиваційних споруд, оскільки це не споруда, а штучне утворення для підвищення температури в зоні росту рослин. Це найпростіший і найдоступніший спосіб вирощування овочів у ранньовесняний період з використанням для обігріву грядок гною та іншого біопалива (біологічний обігрів), а також пару, гарячої води чи електричних нагрівальних приладів (технічний обігрів).

Основною функцією культиваційних споруд є продовження вегетаційного періоду овочевих культур чи цілорічного їх росту шляхом створення для цього необхідних сприятливих умов вирощування. Наприклад, визначальними критеріями при побудові теплиць є: місце розташування, клімат, джерело енергії, урожай, витрати коштів на будівництво тощо.

Основними факторами інтенсифікації тепличного овочівництва є перш за все параметри мікроклімату, тобто добрива, живлення, сортовий склад, регулювання температури та вологості повітря і ґрунту в оптимальних для кожної культури показниках, яке може проводитись в автоматичному і ручному режимах.

При організації тепличного господарства потрібно виходити з того, що клімат в Україні в цілому характеризується досить довгими і холодними зимами з обмеженою кількістю світла, а літо інколи жарке і сухе. Все це має бути враховане при дизайні теплиць і, особливо тоді, коли поставлене завдання цілорічного вирощування овочевої продукції. В умовах українського клімату теплиці повинні будуватися в розрахунку на різницю температури до 50 °С, а також бути здатними витримувати сильні вітри і снігопади. Опалення і вентиляція культиваційних споруд разом з іншими системами повинні забезпечувати в них відповідні параметри мікроклімату (температура повітря і ґрунту, відносна вологість та швидкість руху внутрішнього повітря). При цьому системи опалення та вентиляції мають забезпечувати рівномірну температуру й швидкість руху повітря відповідно до технологічних норм. Для цього рекомендується в зону заввишки 1 м від поверхні ґрунту подавати не менше 40 % від загальної кількості тепла, включаючи тепло й на обігрів ґрунту, якщо він передбачений; в решті зони системи опалення питома теплота (на 1 кв. м огородження, стінах) повинна бути на 25 % більша, ніж тепловіддача приладів, роміщених на ригелях рами. У теплицях обов'язково передбачається природна вентиляція. Якщо вона не забезпечує потрібних параметрів внутрішнього повітря, то

допускається застосовувати змішану вентиляцію та випарне охолодження із зволоженням повітря. Для зниження температури внутрішнього повітря в теплицях влітку потрібно використовувати теплозахисні екрани та екрани для затемнення, які зменшують надходження сонячної радіації, або забілення скла різними барвниками, що легко змиваються (крейда, вапно, ультрамарин).

Одним із головних напрямів в організації овочівництва закритого грунту є запровадження гідропонного способу вирощування овочів. За цього способу овочеві культури вирощують не в грунті, а на спеціальних субстратах, якими заповнюють водонепроникні піддони, стелажі тощо. Гідропонне вирощування овочів сприяє інтенсифікації виробництва і виключає такі найбільш трудомісткі процеси, як заготівля, завезення і заміна ґрунту, його розпушування тощо. Автоматизація процесів поливу і удобрення шляхом подавання рослинам живільного розчину на основі комп'ютерної діагностики дозволяє скоротити витрати праці з розрахунку на одиницю овочевої продукції.

Основними трудовими процесами в овочівництві закритого ґрунту є: 1) підготовка і заміна ґрунту або його стерилізація; 2) внесення добрив і обробіток ґрунту; 3) садіння розсади або сівба насіння; 4) догляд за певною овочевою культурою до плодоношення; 5) догляд і збір урожаю в період плодоношення; 6) знищення культури і дезінфекція культиваційних споруд. Перші три види трудових процесів і останній належать до підготовчо-заключних робіт, які є досить трудомісткими, мають великий обсяг і потребують проведення в найкоротші строки, з розрахунку на інтенсивний обіг площ теплиць і парників.

Найбільш поширеною формою організації праці, як і в овочівництві відкритого ґрунту, тут є постійний виробничий підрозділ, за яким закріплюють овочеві сівозміни, культиваційні споруди, сільськогосподарську техніку й інвентар. Норма навантаження овочевих культур на одного постійного робітника в зимових теплицях становить (кв. м): огірки- 600-700, помідори- 700-1300, розсада овочевих культур-350-450.

У тепличному овочівництві в організаційному плані важливим є запровадження раціональних культурозмін, що дає можливість отримувати в закритому ґрунті від 3 до 5 врожаїв щорічно. Культурозміна являє собою раціонально обґрунтоване чергування овочевих культур у культиваційних спорудах і утепленому ґрунті протягом одного експлуатаційного періоду з метою отримання максимального виходу товарної продукції (овочів і розсади) з одиниці площі захищеного ґрунту і в оптимальні строки.

При складанні культурозміни враховують потребу сільськогосподарського підприємства у вирощуванні розсади для закритого і відкритого ґрунту, обсяги виробництва товарних овочів, конструкції і організаційно-технічне оснащення культиваційних споруд. Так, зимові теплиці непридатні для вирощування розсади для відкритого ґрунту, оскільки в них відсутні пристосування для загартовування рослин. Економічно невигідно також вирощувати розсаду пізніх сортів капусти у плівкових теплицях, тому що значно дешевше її можна одержати в розсадниках відкритого ґрунту.

Економічно вигідними для вирощування у закритому ґрунті є огірки та помідори, що обумовлене високою врожайністю даних культур та великим попитом на їх продукцію у несезонний період.

Складання культурозмін починають із визначення строку вирощування основної культури (якими можуть бути, наприклад, огірки і помідори), а інші розміщують до і після основної. При цьому враховують потребу в розсаді різних культур зі страховим фондом в розмірі 10--15 %, встановлюють строки вирощування основних овочевих культур (огірки, помідори, перець, баклажани); ущільнювачів (капуста пекінська, редис, салат, кріп); приставних (селера, петрушка); вигонкових (цибуля на перо, щавель, ревінь, петрушка, селера, буряк, редис); посівних культур (шпинат, кріп, капуста пекінська, петрушка, селера).

Окрім овочевих культур у культиваційних спорудах останніми роками набуло поширення й вирощування шампіньйонів. Шампіньйонний комплекс потужністю 800 т грибів у рік за голландською технологією включає низку технологічно пов'язаних між собою виробничих і допоміжних споруд, а саме: шампіньйонницю, два приміщення для приготування поживного субстрату і покривного ґрунту, два навіси для зберігання пшеничної соломи і пташиного посліду, сховище для мінеральних домішок. Основною спорудою є шампіньйонниця корисною площею 1 га, у якій між повздовжніми коридорами влаштовані спеціальні камери площею 200 кв. м для вирощування грибів із розрахунку 33-35 т/рік. У кожній камері обладнано по чотири п'ятиярусних стелажів, двері яких закриваються герметично. У торці шампіньйонниці розміщують холодильні камери для зберігання міцелію і охолодження продукції, а також приміщення для отрутохімікатів і обладнання для приготування їх розчину.

При дотриманні технологічних вимог тривалість одного обігу культури шампіньйонів (без врахування приготування поживного розчину покривного ґрунту) становить 84 дні з таким їх розподілом по окремих складових: 1) наповнення камери поживним субстратом, його пастеризація і кондиціонування - 10 днів; 2) садіння і пророщування міцелію - 13 днів; 3) заповнення покривного ґрунту і догляд за культурою до плодоношення - 18 днів; 4) збір урожаю і догляд за культурою в період плодоношення - 42 дні; 5) очищення камери від ґрунту та її дезінфекція - 1 день.

На підставі тривалості виробничих процесів розробляється план-графік використання шампіньйонниці і виконання окремих операцій, розраховується потреба в робочій силі і матеріально-технічних ресурсах, визначаються плановий вихід продукції та економічні показники. У відповідності з планом-графіком установлюються строки і обсяги робіт з приготування поживного субстрату і покривного ґрунту. Для обслуговування шампіньйонного комплексу створюються два постійних виробничих підрозділи: один для приготування поживного субстрату і покривного ґрунту, а другий - з вирощування грибів у складі 8 ланок. Дві ланки кількістю по 6 осіб виконують підготовчо-заключні роботи (наповнення камери поживним субстратом, його пастеризація і кондиціонування; садіння і пророщування міцелію; заповнення покривного ґрунту і догляд за культурою до плодоношення; очищення камери від ґрунту та її дезінфекція); чотири ланки по 14 чоловік здійснюють збір урожаю і догляд за культурою в період плодоношення; одна ланка із п'яти осіб займається сортуванням і пакуванням грибів. Поряд з цим є й спеціальна ланка (п'ять осіб) із захисту і поливу грибів.

Висновок

Сучасний стан розвитку овочівництва впродовж останніх років загалом характеризується порівняно стійким збереженням посівних площ і обсягів виробництва продукції. Адже ця галузь сільського господарства традиційно зорієнтована на забезпечення внутрішнього продовольчого ринку та менш залежна від цінової волативності і зовнішньої кон'юнктури.

Нині в овочівництві займаю­ться вирощуванням більш ніж 70 різноманітних сільськогосподарських культур і рослин. Загальна площа під усіма видами овочів без урахування картоплі в середньому за 2014-2018 рр. становила близько 449 тис. га, а обсяги виробництва продукції -- 9399 тис. ц.

Якщо аналізувати структуру виробництва овочів, то можна побачити, що вона є доволі диверсифікованою. Однак основу її становить борщовий набір, куди входить капуста, помідори, морква і буряк столові, цибуля.

Минулого року під ці основні види овочів борщового набору аграрії відвели майже 62% усіх площ. При цьому обсяги виробництва їх є найбільшими серед усіх видів, за винятком лише картоплі, яка окремо виділяється.

Размещено на Allbest.ru