Норми протеїнового живлення овець асканійської тонкорунної породи в умовах Півдня України

Тому під час створення міцної кормової бази для вівчарства в умовах півдня України варто залучати високоврожайні засухостійкі трави й кормові культури для використання в пасовищному та сировинному конвеєрах і застосовувати оптимальну структуру посівних площ, орієнтовану на здешевлення кормовиробництва. матка тонкорунний білковий

При значних роздачах кукурудзяного силосу й помірних - сіна та концентратів тонкорунним вівцям живою масою 55 кг потреба перетравного протеїну в другу половину суягності - 100-110 г, у першу половину підсисного періоду - 145-160 г, у другу - 120140 г, або на 1 кормову одиницю, відповідно, 105-115, 115-125 і 110-120 г.

Ключові слова: кормова база, природні пасовища, сировинний конвеєр, однорічні посухостійкі культури, протеїн, сечовина, кормові раціони, вівцематки, ягнята.

При значних роздачах кукурудзяного силосу і помірних - сіна і концентратів - тонкорунним вівцям живою масою 55 кг потреба перетравного протеїну: в другу половину суягності 100-110 г, в першу половину підсисного періоду - 145-160 г, в другу - 120-140 г, або на 1 кормову одиницю відповідно 105-115, 115-125 і 110-120 г.

When fed considerable amounts ofcorn silage and moderate amounts of hay and concentrates, fine-fleece sheep with a live weight of 55 kg require the following amounts of digestible protein: 100-110 g in the second half of the sheep pregnancy; 145-160 g in the first half of the suckling period; in the second - 120-140 g, or 105-115, 115-125 and 110-120 g per one feed unit, respectively.

Key words: feed base, natural pastures, raw material conveyor, protein, urea, feed rations, ewes, lambs.

Силос у раціонах овець підвищив їх біологічну цінність, тим паче з надходженням до організму якісно різних поживних речовин в інших співвідношеннях виникла необхідність перевірити сучасні норми годівлі овець, зокрема норми протеїнового живлення. Ще Є.А. Богданов [1], аналізуючи норми годівлі тварин, писав, що "середні норми ніколи не можуть підійти до всіх умов; крім них, необхідно прагнути виробити норми спеціальні, придатні для різних характерних типів комбінованих кормів, з одного боку, і різних економічних умов - з іншого".

Ринкові умови зумовлюють необхідність змінити стратегію ведення вівчарства. У зв'язку з цим передбачається забезпечити перехід до:

- енергозберігаючої технології виробництва кормів та обґрунтування системи годівлі овець;

- ресурсозберігаючої технології виробництва та переробки продукції вівчарства;

- надання галузі вівчарства державної підтримки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У низці досліджень установлена різна ефективність згодовування вівцям однакових за поживністю, але різних за складом раціонів, а також співвідношенням однакових за набором кормів [1-3]. Деталізовані норми годівлі вівцематок розраховано на граничний рівень продуктивності - 2,3 кг у митому волокні [4]. Але практикою встановлено, що за наявності достатньої кількості якісних кормів і збалансованої годівлі від вівцематок аска- нійської тонкорунної породи можна одержати 3,0--3,5 кг вовни в митому волокні.

Недогодівля овець, насамперед білкова, призводить до зменшення діаметра поперечного розміру волокон, тобто стоншення, що знижує їх технологічні властивості та живу масу [5].

Постановка завдання. У зв'язку з цим виникла необхідність уточнити сучасні норми годівлі вівцематок асканійської тонкорунної породи, які забезпечують їх максимальну продуктивність, зумовлену генетичним потенціалом.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення й розроблення питань теми проводилися на базі селянського господарства с. Комишани Корабельного району Херсонської області.

На дослід були поставлені 80 голів маток асканійської тонкорунної породи таврійського типу віком 3,5--4,5 років. Піддослідні тварини розділялися на чотири однорідні групи з різним рівнем протеїну в кормових раціонах.

Годівля піддослідних тварин - групова. У дослідний період велося спостереження за динамікою росту вовни шляхом заміру висоти штапелю на боці. У період стриження враховували індивідуальний настриг вовни, а також відбирали зразки вовни для визначення виходу чистого волокна.

Основний корм - кукурудзяний силос. У кормових раціонах він займає 40-45% загальної поживності. Якість його була задовільною: збереглася структура рослин, він мав зеленувато-жовтий колір, приємний хлібний слабокислий запах (таблиця 1).

Таблиця 1

Уміст кислот у силосі, %

У структурі раціонів 20--25% за поживністю займали грубі корми, переважно сіно природне і степове, та 30--35% концентровані - комбікорм, макуха та ячмінна дерть. У комбікорм входили такі інгредієнти: висівки пшеничні - 45%, ячмінь - 32,1%, горох - 17,0%, макуха - 3,4%, мука житня - 0,3%, крейда - 1,5%, сіль - 0,7%. Ботанічний склад сіна та злакові рослини - 35%, бобові - 30%, інші трави - 35%. Поживність корму визначено лабораторним методом (таблиця 2).

Таблиця 2

Поживність 1 кг кормів

Годівля суягних і підсисних маток. У таблиці 3 наведено середньодобове поїдання кормів вівцематками в суягний і підсисний періоди з розрахунку фактичного поїдання. Усі задані корми й залишки зважували один раз на тиждень. Поживність з'їдених кормів матками, за винятком протеїну, у групах приблизно однакова.

Амінокислотний склад раціонів розрахований за даними Б. Імбс [10].

Потреба маток у підсисний період, відповідно до норм годівлі, становить 1,550 корм. од., 155 г перетравного протеїну, 7,9 г кальцію і 4,6 г фосфору.

Під час згодовування кормів маткам у суягний період силос становив у групах 42-45%, грубі корми - 235-28%, концентровані - 27-32%; у підсисний період - відповідно 45-48%, 18-19% і 34-38%. У пасовищний період (з 15 травня по 20 червня) вівці I групи одержували додатково до пасовищної трави 200 г комбікорму і 200 г ячмінної дерті, 2-ї групи - 400 г комбікорму, 3-ї групи - 200 г комбікорму і 200 г бавовняної й 4-ї групи - 400 г макухи. З концентратами тваринам згодовували, відповідно, 40, 43, 69 і 95 г перетравного протеїну. Зеленої маси на пасовищі тваринам ї групи дали недостатньо через низьку врожайність. Поїдання її не враховувалося.

Жива маса піддослідних вівцематок. Одним із показників, що характеризує повноцінність годівлі овець, є зміна їх живої маси.

Зміну живої маси показують індивідуальні особливості росту, розвитку, скоростиглості й перебувають певному зв'язку з рівнем обмінних процесів та ефективності використання корму. У цьому контексті проведено дослідження на вівцематках таврійського типу асканійської тонкорунної породи з метою визначення показників живої маси залежно від рівня годівлі (таблиця 4).

Таблиця 4

Характеристика живої маси вівцематок, кг п = 20)

Загалом за дослід (суягний і підсисний періоди) вівцематки другої, третьої й четвертої груп зменшили в живій масі приблизно однаково, відповідно, 4,4, 3,6 і 3,1 кг. Матки першої групи, які одержували з кормами протеїну менше норми, в суягний період - на 24,5% і в підсисний - на 38,5%, знизили живу масу на 6,5 кг або майже удвічі більше, ніж вівцематки інших груп.

Одержані дані дають змогу зробити висновки, що зменшення рівня протеїнового живлення від установлених норм на 16,6 у суягний і на 19,5% підсисний періоди (друга група) не зумовлюють значних змін у живій масі тварин. За умови зниження протеїну на 24,5-38,5% (перша група) показники живої маси маток значно зменшуються. Згодовування в суягний і підсисний період вівцям четвертої групи протеїну в кількості на 15,7-21,5%, переважаючи поїдання його контрольними тваринами, не покращило показники живої маси.

Молочність маток. Молочність маток визначалася за різницею в масі ягнят до ссання й після ссання на трьох матках у групі протягом двох днів підряд (таблиця 5). У середньому за перші 20 днів підсису молочність маток з одним ягням була більш високою, коли вони одержували протеїн у межах чинних норм (третя група). Молочність маток із двійнями за цей період була найбільш високою в овець четвертої групи, або більше на 22,8% порівняно з контрольною групою.

У третій декаді лактації, як і в першій і другій, матки з одним ягням виділяли молока більше в контрольній групі. У кінці другого і третього місяців лактації залежність удою від рівня протеїну в раціонах не виявлено.

Хімічний склад молозива визначений на третій день після ягніння, кількість молока в кінці першого, другого і третього місяців лактації (таблиця 6).

Добова молочність маток, г

Таблиця 6

Хімічний склад молозива й молока овець

Уведення в раціони тварин різної кількості протеїну впливає передусім на вміст у молозиві й молоці білка. Унаслідок зменшення в добовому раціоні маток протеїну з 154 до 124 г кількість білку в молоці зменшилася на 0,25%, а в разі зменшення протеїну до 95 г - на 0,8%.

Утримання жиру в молоці найменше було в четвертій і першій групах маток, які одержували сечовину й найменшу кількість протеїну, відповідно, 6,81 і 6,92% проти 8,31 у другій і 7,43% у третій групах. У вівцематок другої і третьої груп і в молозиві було більше жиру.

За незначного зменшення чи збільшення перетравного протеїну від норми в молоці й молозиві незначно змінювалася кількість золи, кальцію і фосфору. За умови зменшення протеїну на 38,6% (перша група) їх кількість помітно зменшилася.

Оскільки четверта група овець одержувала в раціонах значну кількість синтетичної сечовини в кінці другого і третього місяців лактації, у молоці маток вивчалося утримання сечовини й аміаку (таблиця 7).

З даних таблиці бачимо, що зі збільшенням рівня протеїну утримання сечовини в молоці зростало. Аміаку в молоці в усіх овець виявлена незначна кількість. Установити будь-яку закономірність у виділенні його залежно від надходження протеїну не вийшло. У молоці овець у нормі утримується сечовини 10-15 мг% до 20 мг% при згодовуванні сечовини; аміаку - від 2 до 5 мг%.

Таблиця 7

Утримання в молоці маток сечовини й аміаку, мг%

Вовнова продуктивність. У рамках породи годівля - найбільш важливий фактор впливу на вовнову продуктивність. Із поживних речовин провідну роль у формуванні вовнового волокна належить протеїну.

Незважаючи на низький енергетичний рівень годівлі маток у підсисний період, на вовнову продуктивність тварин значно впливає різний рівень перетравного протеїну в раціонах (таблиця 8).

Таблиця 8

Вовнова продуктивність вівцематок

Більш високий настриг вовни був в овець третьої групи, які одержували протягом досліду протеїн відповідно до норми. Від кожної вівцематки одержано 5,18 кг немитої вовни, що в перерахунку на миту становить 2,42 кг.

Зменшення протеїну в раціонах на 16,7 і 24,5% у суягний і на 20,0 і 38,5% у під- сисний періоди вплинуло на зменшення настригу вовни приблизно однаковою мірою (19,7-24,6%). Підвищення рівня протеїну порівняно з чинними нормами шляхом включення в раціони сечовини не збільшило настригів.

Довжина вовни в дослідних групах показує приблизно таку ж закономірність, що і її маса.

Висновки і пропозиції.

1. Кормові раціони, які використовуються в господарствах Херсонської області і складаються з кукурудзяного силосу до 40-45% за поживністю, сіна природного й невеликої кількості концентратів (250-300 г), для тонкорунних овець дуже об'ємні та не забезпечують потреби в останній місяць суягності в підсисний період в енергетичному відношенні, відповідно, на 20-25%.

2. Зменшення та збільшення забезпечення перетравним протеїном суягних і підсисних маткам на 15-20% від чинних норм не зумовило суттєвих змін живої маси маток, утворення молока, його хімічного складу, але призвело до зниження вовнової продуктивності на 25%.

3. При відносно невисокому загальному рівні живлення згодовування підсисним маткам синтетичної сечовини важливо й у разі забезпечення протеїном у рамках чинних норм, оскільки це не зумовлює зниження вовнової продуктивності, цілюще впливає на збереження живої маси маток і молочної продуктивності, особливо при двійневих ягнятах і їх розвитку.

Тому під час створення міцної кормової бази для вівчарства в умовах півдня України варто залучати високоврожайні засухостійкі трави й кормові культури для використання в пасовищному та сировинному конвеєрах і застосовувати оптимальну структуру посівних площ, орієнтовану на здешевлення кормовиробництва.

У разі значних роздач кукурудзяного силосу й помірних - сіна й концентратів тонкорунним вівцям живою масою 55 кг потреба перетравного протеїну в другу половину суягності - 100-110 г, у першу половину підсисного періоду - 145-160 г, у другу - 120-140 г, або на 1 кормову одиницю, відповідно, 105-115, 115-125 і 110-120 г. У господарських умовах ці норми має бути збільшено відповідно до залишків кормів.

Список використаної літератури