Профілактика хвороб тварин

Порядок проходження санітарного режиму № 1: відвідувач об'єкта прийнятий у санпропускник - автомат після пред'явлення пропуску ветслужбі, черговий відкриває електрозасов вхідних дверей у приміщення санітарного турнікета. Тут відвідувач одягає на свій одяг і взуття санітарно-захисні вироби, наприклад, халат і гумове взуття або поліетиленові чуні, проходить через санітарний турнікет з дезобробкою нижньої частини взуття в дезовані й кистей рук на санітарних дверях. Потім руки обмивають чистою водою, висушують електрорушником і тільки після цього відвідувач проходить на територію об'єкта. У санпропускнику чорно-біла лінія проходить по границі санітарних дверей для дезобробки рук відвідувача. При виході відвідувач піддається такій же санобробці тільки у зворотному порядку. Після вологої дезінфекції кистей рук є водопровідні вмивальники по обидва боки дезбар'єра для промивання рук звичайною водою.

Санітарний режим № 2 здійснюється при епізоотичному благополуччі для постійно працюючих на об'єкті, по постійних пропускниках із заміною верхнього одягу й взуття.

Порядок проходження по санітарному режимі № 2: вхід у санпропускник-автомат по постійному пропуску, черговий ветробітник відкриває (дистанційно) електрозасов вхідних дверей і працюючі входять через прохідний коридор в окремі чоловічі й жіночі роздягальні, де працівники знімають свій верхній одяг і взуття, надягають спецвзуття (гумові чоботи), після чого вони випливають через санітарний бар'єр із примусовою дезобробкою поверхні спецвзуття й кистей рук у другий гардероб для робочого одягу, одягають її, після чого випливають у виробничу зону об'єкта. По закінченні роботи обслуговуючий персонал виходить тим же шляхом тільки з дезобробкою у зворотному порядку. Після вологої дезінфекції кистей рук є водопровідні вмивальники по обидва боки дезбар'єра для промивання рук звичайною водою.

Санітарний режим № 3 здійснюється при епізоотичному неблагополуччі об'єкта або виникненні інфекції в найближчому його оточенні (поява загрозливої зони), а також у результаті винесення рішення вищестоящої ветеринарної служби для особливо великих тваринницьких комплексів про особливо строгий їхній захист. По санітарному режимі № 3 передбачена повна заміна взуття, верхнього й нижнього одягу із проходженням дездуша всього тіла відвідувача, непрацюючого на об'єкті й одноразовому пропуску, що має, вищестоящої ветеринарної установи. Для санітарного режиму № 3 після першого гардероба, де залишається весь одяг і взуття відвідувача, улаштовується дезкамера для повної дезобробки тіла людини: металева шафа поперечним перерізом 0,8 х 0,8 м і висотою до 2,2 м із двома дверима в протилежних стінках, а зверху з душовою лійкою й вентиляцією.

Перед входом перші двері відкриті, а друга закрита й зафіксована. Потім улаштовується механічна автоматика: після входження відвідувача в дезкамеру й закриття перших дверей з душу на голову виливається не менш 30 л відповідного дезрозчину (відповідно до інструкції по боротьбі з даною інфекцією) з температурою 45…50^° С, після чого з душової лійки повинна виходити звичайна вода для прийняття теплого душу. При цьому другі двері фіксуються до повного виливання дози дезрозчину, після виливання дезрозчину вона може бути відкрита за бажанням відвідувача. Після душу відвідувач заходить у другий гардероб, одягає весь одяг комплексу: носки, труси, майку, спецкостюм, головний чепчик, гумові чоботи й тільки після цього відвідує епізоотично неблагополучну виробничу зону. Після закінчення роботи тимчасовий відвідувач проходить санітарну обробку у зворотному порядку. Постійно працюючий обслуговуючий персонал щодня приймає теплий душ, але без повної дезобробки всього тіла, проходить у виробничу зону по постійному пропуску з повною заміною свого одягу на виробничий й з обов'язковою дезобробки поверхні взуття й кистей рук.

Перерахуйте інфекційні захворювання свиней і опишіть чуму та бешиху

Більшість інфекційних хвороб легше попередити, ніж потім їх лікувати. До них відносяться бешиха, чума, хвороба Ауєскі, туберкульоз та ін.

Бешимха свинемй -- епізоотична заразна хвороба свиней, спричинювана дуже стійким мікробом Bac. rhusiopathiac suis.

Здебільшого хворіють тварини віком від 3 до 12 місяців Поросята-сисуни і свині старіші від 1 року хворіють рідко. Масові захворювання свиней на бешиху спостерігаються головним чином в жарку пору року, але бувають випадки захворювання і взимку.

Хвороба передається через заражені корми, траву на пасовищах і воду.

Період інкубації 1--8 днів.

Розрізняють гостру (септичну), шкірну (кропивниця) і хронічну форми бешихи свиней. Найнебезпечніша гостра форма. Вона характеризується високою температурою (42--43°), пригніченим станом, спрагою, відмовою від корму; на шкірі з'являються спочатку червоні, а потім червонофіолетові плями. Без лікування тварини гинуть на 3--4-й день. При кропивниці підвищується температура і спостерігається тверде припухання шкіри на спині, крижах і боках. Якщо немає ускладнень, захворювання триває 8--12 днів. Хронічна форма -- продовження гострої форми або кропивниці.

Боротьба: специфічні профілактич. і лікувальні заходи, карантин, забій хронічно хворих тварин. На бешиху свиней хворіють також вівці, кури, качки, сірі хатні миші. Людина теж сприйнятлива до цієї хвороби.

Класична чума свиней. Загальна інформація. Класична чума свиней -- висококонтагіозне інфекційне захворювання, що викликається вірусом з різним ступенем вірулентності й відповідно до цього може перебігати у надгострій, гострій, хронічній та безсимптомній формах. Характеризується ураженням кровоносної та кровотворної систем, крупозним запаленням легень, крупозно-дифтерійним запаленням товстого відділу кишечнику.

Патогенез. Основними шляхами проникнення вірусу класичної чуми свиней в організм є оральний та назальний, а також через пошкодження сечостатевих органів, кон'юнктиви, шкіри. Тривалість інкубаційного періоду -- від 2--4 діб до трьох тижнів. Спочатку вірус розмножується в мигдаликах, а потім переноситься по лімфатичних судинах до лімфовузлів, проникає у кров, внаслідок чого спостерігається віремія. Поширюючись по всьому організму за допомогою крові, вірус уражує клітини селезінки, вісцеральних лімфовузлів, кишечнику та кісткового мозку, проникає в паренхіматозні органи. Пошкоджується ендотелій судин, спричиняючи некрози судинних стінок, їхні розриви, масові крововиливи. Порушується система зсідання крові, утворюються тромби у судинах. Розвивається лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія.

Симптоми. При надгострій формі спостерігається раптова загибель свиней, у яких перед цим температура підвищувалася до 41 °С. Інші клінічні ознаки не встигають розвинутися. У разі гострого перебігу виявляють стійке підвищення температури до 41--42 °С, втрату апетиту, рухливості. Свині слабо реагують на подразнення. Виникають множинні крововиливи на слизових оболонках, кон'юнктиві, блювання, запор, що змінюється проносом, хитка хода, червоні плями на внутрішній поверхні стегон і шкірі черева, які не зникають при надавлюванні. Іноді бувають судоми й паралічі. Серцева недостатність призводить до синюшності шкіри п'ятачка, вушних раковин, черева і кінцівок. При хронічній формі відзначають непостійний тип гарячки, періодичну діарею, кашель. Свині худнуть, відстають у рості й розвитку, загибель становить З0--60%. Тварини повністю не видужують і залишаються вірусоносіями. Конгенітальна інфекція пов'язана з впливом вірусу на поросну свиноматку, ураженням плоду й проявляється абортами, його аномаліями.

Патологічні зміни. При надгострій формі спостерігаються застійні явища в легенях, печінці, травному каналі. Іноді виявляють дрібні геморагії. У разі гострої форми -- явища геморагічного діатезу з петехіальними крововиливами в більшості органів. Лімфатичні вузли набувають мармуровості. Селезінка гіперемійована, часто збільшена, з наявністю інфарктів (у 40--60 випадках). Спостерігаегься також набряк легень, іноді -- крупозна пневмонія. У тонкому й товстому відділах кишечнику гіперемія слизової оболонки, дифтерійне запалення. В затяжних випадках захворювання у товстому відділі кишечнику з'являються "бутони".

При хронічній формі в легенях виявляють гепатизовані ділянки, а також серозно-фібринозний плеврит. У товстому відділі кишечнику трапляються "бутони". Лімфатичні вузли й селезінка збільшені. Відзначають розширення епіфізарної лінії на кістково-хрящовому з'єднанні ребер. У внутрішніх органах іноді виявляють незначні геморагії.

Пасовищні кліщі та їх роль у розповсюдженні піроплазмідозів сільськогосподарських тварин. Опишіть піроплазмідози великої рогатої худоби та коней

Іксодові кліщі (Ixodidae) -- родина ряду паразитоформних кліщів. Тимчасові кровосисні паразити багатьох хребетних тварин (диких та свійських) і людини. Довж. тіла 1-- 10 мм; розміри значно збільшуються при ссанні крові. Цикл розвитку складається з яйця та 3-х активних стадій (личинки, німфи, статевозрілого кліща). Перехід від однієї стадії до другої відбувається лише після насичення кліща кров'ю. Понад 1000 видів, відомих на всіх материках, крім Антарктиди. На території бувшого СРСР -- бл. 100 видів, у т. ч. на Україні -- 29, серед них Іхоdes laguri, Hyalomma plumbeum. Пасовищні кліщі-- переносники збудників багатьох трансмісивних хвороб (енцефаліту, кугарячки, туляремії та ін.), а також піроплазмідозів с.-г. тварин.

Піроплазмідоз -- захворювання сільськогосподарських тварин, яке викликано паразитами крові -- піроплазмідами.

Збудник -- належить до типу найпростіших, локалізується в еритроцитах, руйнуючи їх.

При піроплазмідозі видимі слизові оболонки анемічні, жовтуватого кольору, всіяні краплинними крововиливами. Підшкірна клітковина і м'язова тканина жовтого кольору. Легені з набряком, плевра жовтяниста з крововиливами. В порожнині серцевої сорочки міститься жовтянично-кров'янистий ексудат. М'яз серця кволий. Селезінка сильно збільшена, в'яла, на відміну від сибірської виразки, на розрізі пульпа не витікає. Печінка на розрізі жовтянично- глинястого кольору, в'яла з темно-червоними смугами. Нирки жовто-сірого кольору. В порожнині сечового міхура міститься кривава сеча, а на слизовій оболонці -- краплинні крововиливи. Лімфатичні вузли збільшені, соковиті з кров'яною лімфою.

Піроплазмоз великої рогатої худоби. Гостро протікаюче сезонне захворювання, що супроводжується лихоманкою, анемією, жовтушністыо, кривавою сечею, порушенням функцій сердечносудинної, травної й нервової систем.

Збудник піроплазмозу може вражати до 65% еритроцитів. Переносник паразита - пасовищний кліщ, основні маси личинок якого з'являються навесні (березень - квітень), друге покоління наприкінці червня, третє - наприкінці серпня. Із цими ж періодами тісно зв'язані спалахи захворювання.

Ознаки. Інкубаційний період триває 8-15 днів. Захворювання починається з різкого підвищення температури тіла. Наступає пригноблений стан, відзначаються частішання пульсу й дихання, втрата жуйки й апетиту, зниження продуктивності. Швидко розвивається недокрів'я, жовтяниця, сеча здобуває червоний колір (кривава сеча), а молоко - неприємний гіркуватий присмак. Якщо тварині не надати допомогу, смерть може наступити через 5-8 днів.

Діагноз ставлять на підставі дослідження крові й обліку благополуччя місцевості по піроплазмідозам тварин.

Профілактика й міри боротьби. З метою попередження розносу гемоспорідіоза перевод тварин з неблагополучних місцевостей у господарства, вільні від цих захворювань, необхідно проводити в зимовий час, коли відсутні кліщі.

Велику увагу варто приділяти знищенню гризунів, тому що вони підтримують популяції кліщів.

Профілактика й міри боротьби. Загалом аналогічні тим, які рекомендують при піроплазмозі.

Піроплазмоз коней - трансмісивна (інвазійна хвороба, що передається від однієї теплокровної тварини іншій членистоногими) хвороба коней, ослів, мулів, викликувана паразитами еритроцитів крові - піроплазмами.

Життєвий цикл піроплазми протікає у двох хазяїнах: у тілі непарнокопитих тварин і в кліщів-переносників. Розмноження піроплазм в організмі тварин відбувається в крові шляхом простого розподілу, а в кліщів - у тканинах, гемолімфі й у яйцях. В організмі коней вони розмножуються спочатку у внутрішніх органах, а потім у периферичній крові.

Піроплазмоз коней розповсюджений в основному в південній частині нашої країни, але зустрічається й у центральних районах, причому протікає доброякісно в порівнянні з більше теплими районами. Спалахи хвороби відзначаються в основному навесні й восени.

При спонтанному враженні піроплазмозом інкубаційний період триває від 8 до 15 днів. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше хронічно. Протягом першої доби температура тіла підвищується до 42 C, тварини різко пригноблені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 4-й день захворювання жовтушні. Тварини частіше лежать, припиняють прийом їжі й води, з очей з'являються витікання. Перистальтика кишечника ослаблена, відзначаються задишка, серцебиття, пульсація яремної вени. У перший період захворювання сеча стає жовтуватою, потім здобуває червонуватий колір, а на 4-й день хвороби колір сечі стає інтенсивнішим - темно-коричневим. Сечовипускання часте, хворобливе. Хвороба триває 8-12 днів.

Хронічний плин піроплазмозу звичайно спостерігають у тварин з підвищеною резистентністю або в раніше перехворілих тварин. Іноді можливі рецидиви захворювання, які проявляються повторним підвищенням температури тіла, гнобленням, кахексією (стан різкого виснаження й фізичної слабості організму), набряками.

Діагноз ставлять на підставі клінічних і лабораторних досліджень крові з обліком епізоотологічних даних, наявності кліщів - переносників захворювання, сезону поширення хвороби.

Для лікування піроплазмозів можна застосовувати береніл (азидін) у формі 7%-ного водяного розчину внутрішньом'язово або підшкірно в дозі 3,5 мг/кг маси тіла однократно. У важких випадках ін'єкцію повторюють; діамедін - у дозі 2мг/кг маси тіла внутрішньом'язово у формі 10%-ного водяного розчину дворазово з інтервалом в 24год. Твариною надають спокій, дієтичне харчування. Оскільки при даному захворюванні в організмі тварин створюється дефіцит вітаміну В12 (цианкобаламіна), необхідно вводити в корми або робити ін'єкції вітаміну В12, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаіна. У важких випадках внутрівенно або підшкірно вводять гемодез.

Основне завдання при ліквідації й попередженні розвитку піроплазмозу полягає в проведенні комплексу профілактичних заходів, що включають хіміопрофілактику й боротьбу із кліщами-переносниками. Для цього тварин періодично обробляють репелентами й уводять береніл через кожні 10 днів.

Викладіть загальну характеристику класу нематод, перерахуйте важливіші хвороби, які викликають круглі гельмінти. Опишіть трихостронгілідози та тилязіоз жуйних, а також аскаридіоз курей

Нематомди або крумглі чемрви (Nematoda, Nematodes, Nemathelminthes) -- тип двобічно-симетричних червоподібних тварин, який налічує близько 300 тис. видів. Вони живуть у різних середовищах: морських і прісних водах, ґрунті, органічних речовинах, які гниють або бродять. Багато круглих червів пристосувалось до паразитування, деякі є паразитами людини.

Для тварин, які відносяться до цього типу властиві:

· тришаровість, тобто розвиток екто-, енто- і мезодерми у ембріонів;

· наявність первинної порожнини тіла і епітеліально-мускульного мішка;

· двобічна симетрія;

· видовжене несегментоване тіло, яке на поперечному розрізі круглясте;

· наявність систем органів -- м'язової, травної, нервової і статевої;

· роздільностатевість;

· поява третього, заднього відділу травної системи і анального отвору.

· нервова система складається з навкологлоткового кільця і нервових стовбурів, сполучених поперечними перемичками.

Епітеліально - м'язовий мішок. Він утворений кутикулою, гіподермою і мускулатурою. За даними Ю. К. Богоявленського, у аскариди людської кутикула складається з 10 шарів. Вона виконує функцію зовнішнього скелета (опори для м'язів) і захисту від механічних і хімічних факторів. Гіподерма, яка розташована під кутикулою, складається із суцільної маси протоплазми. Клітини з рідкими ядрами і вакуолями, меж між ними немає (синцитій). Гіподерма пронизана численними фібрилами. У гіподермі активно відбуваються обмінні процеси й інтенсивний біосинтез. Вона є також бар'єром, який затримує шкідливі для гельмінта речовини. Під гіподермою розташована мускулатура, яка складається з окремих клітин, зібраних у 4 тяжі поздовжніх м'язів, відділених один від одного валиками гіподерми -- спинним, черевним і двома бічними.

Всередині шкірно-м'язового мішка розташована первинна порожнина тіла, або псевдоцель, заповнена рідиною. Особливість цієї порожнини полягає в тому, що вона не вистелена мезодермальним епітелієм. У ній розташовуються внутрішні органи нематод. Крім того, у порожнині під великим тиском знаходиться рідина, що створює опору для соматичної мускулатури. До складу органів входить невелика і, як правило, постійна кількість клітин.

Травна система починається ротовим отвором, який розташований на передньому кінці тіла і оточений трьома «губами». Травна система являє собою пряму трубку, яка ділиться на три відділи--передній, середній і задній. Передній і задній відділи ектодермального походження, середній -- ентодермального. Закінчується кишка анальним отвором, який розташований на задньому кінці тіла з черепного боку. У деяких видів анальний отвір відсутній.

Кровоносна і дихальна системи відсутні, що вказує на примітивність організації нематод. Дихання здійснюється через покриви або біоенергетичний процес відбувається за типом аноксибіозу (бродіння). Особливістю є те, що вони хоч і дихають покривами тіла їхнє дихання є анаеоробним, тобто майже не здійснюється.

Видільна система своєрідна. Вона представлена 1--2 одноклітинними шкірними залозами, які замінили протонефридії. Від залози відходять вирости у вигляді двох бічних каналів, які лежать у бічних валиках гіподерми. Ззаду канали закінчуються сліпо, а в передній частині сполучаються у один непарний канал, який відкривається назовні порою позаду «губ». Функція виділення властива і особливим фагоцитарним клітинам, які розташовані вздовж видільних каналів. У клітинах нагромаджуються нерозчинні продукти дисиміляції, а також чужерідні тіла, які потрапляють у порожнину тіла.

Нервова система складається з навкологлоткового кільця, від якого відходять нервові стовбури -- спинний, черевний і 4 бічні. Стовбури сполучені між собою комісурами. Органи відчуттів розвинені слабо. Вони представлені органами дотику і, ймовірно, органами хімічного відчуття -- горбиками, які розташовані переважно навколо рота, а в самців і дотикових горбиків на задньому кінці тіла.

Статева система. Це відбувається тільки у зовнішньому середовищі при наявності повітря. У деяких нематод спостерігається живородіння. Ріст і розвиток личинок супроводжуються рядом послідовних линянь, при яких личинка звільняється від старої кутикули, яка замінюється новою. Для життєвого циклу більшості видів паразитичних круглих червів властива відсутність зміни хазяїнів.

Викликаємі гельмінтами захворювання носять назву гельмінтозів.

Аскариди -- нематоди, довжиною 20-40 см, самець дещо менше самиці та відрізняється від неї загнутим у вигляді гачка заднім кінцем тіла. Дорослі форми населяють тонкий кишечник, можуть активно повзати, тривалість їх життя -- близько року; личинкові форми вражають органи дихання. Аскаридоз -- захворювання, що характеризується інтоксикацією, часто гострою непрохідністю кишечнику, іноді вимагає екстреного хірургічного втручання.

Ще один представник нематод -- власоглав. Власоглави -- круглі черви, довжиною близько 2-5 см. Особливість захворювання трихоцефальоза в тому, що своїм переднім волосовидний кінцем він порушує цілісність стінки кишечника, харчуючись переважно кров'ю хазяїна. Оскільки колонізує черв'як товстий кишечник, то в місці пошкодження приєднується вторинна інфекція, що може з'явитися причиною розвитку апендициту. Як характерні симптоми даного захворювання також відзначають інтоксикацію та анемію.

Трихостронгілідоз. Збудники - дрібні гельмінти з сімейства тріхостронгілід. Основне джерело інвазії-вівці, кози, велику рогату худобу. Людина заражається через забруднену їжу або воду.

Симптоми, перебіг. Характерні нудота, біль у животі, нестійкі випорожнення, запаморочення, головний біль. Іноді розвиваються гіпохромна або нормохромная анемія і занепад харчування. Діагноз грунтується на виявленні в калі яєць тріхостронгілід.

Лікування. Призначають нафтамон і комбантрин.

Прогноз сприятливий.

Профілактика: дотримання заходів особистої гігієни.

Телязіоз (thelasiosis) - зоонозне нематодозне захворювання з ознаками кон'юнктивіта, сльозотечі, помутніння й виразки роговиці, що супроводжується гнобленням, зниженням продуктивності тварин, нерідко втратою зору.

Етиологія. У великої рогатої худоби найбільш часто паразитують нематоди Thelazia rhodesi, що перебувають у кон'юнктивальному мішку й під третім повіком, рідше - Th.gulosa і Th. skrjabini, що паразитують у протоках слізних залоз верхнього і третього повіка. Телязії можуть паразитувати також у коней, овець, кіз, собак, інших тварин, а також у людини. Проміжними хазяями телязій є мухи з роду Musca.

Епізоотологія. Зараження телязіямі тварин мухами відбувається приблизно через місяць після початку літа і триває по вересень включно. Молодих телязій в оці виявляють наприкінці червня. Строк розвитку телязій до статевозрілої стадії становить 20-45 днів, а строк життя їх становить біля року. Протягом року можливі повторні зараження телязіями.

Патогенез. Телязії впливають на кон'юнктиву й роговицю, що приводить до кон'юнктивіту, помутнінню, ерозії й навіть прориву роговиці.

Симптоми й плин телязіоза проявляється у вигляді сльозотечі, світлобоязні, кон'юнктивіта. При нашаруванні мікрофлори з'являється серозно-слизове або гнійне витікання з очей, набряк повік, помутніння або виразка роговиці, втрата зору. У корів знижуються удої, у молодняку - зменшуються прирости ваги. Молоді тварини переносять телязіоз більш важко.

Діагноз на телязіоз ставлять із обліком епізоотичниих даних, клінічних ознак захворювання, лабораторних досліджень із метою виявлення телязій. У хворих тварин досліджують уміст кон'юнктивальної порожнини, носослізного каналу в усі сезони року, але частіше влітку й восени. При цьому можна виявити статевозрілих телязій, а також їхніх личинок.

Лікування телязіоза й профілактичні дегельмінтизації великої рогатої худоби проводять шляхом застосування: івомека, аверсекта-2 (фармацина) підшкірно в дозі 1 мол препарату на 50 кг живої маси однократно; фасковерма (клозантима) підшкірно в дозі 0,005 г/кг живої маси (ДВ) однократно; левамизола підшкірно в дозі 0,0075 г/кг живої маси (ДВ) однократно; фенбендазола (тимбендазола) усередину однократно в дозі 0,025 г/кг живої маси (ДВ); тетрамизола (тимтетразола) усередину в дозі 0,01 г/кг живої маси (ДВ) однократно; альбендазола усередину однократно в дозі 0,0075 г/кг (ДВ), универм - 0,0002 г/кг (по ДВ) дворазово через добу, ривертин 1% - 0,02 г/кг два дні підряд і інші препарати.

Для дегельмінтизації при телязіозі, викликаному Th. rhodesi, застосовують також 0,05%-ний розчин йоду, 2-3% розчин борної кислоти, 3%-ні емульсії іхтіолу або лізолу.

Профілактика й міри боротьби з телязиозом включають проведення профілактичних дегельмінтизацій і винищування пасовищних мух. Профілактичні дегельмінтизації проводять тваринам при постановці на стійлове утримання і перед вигоном на пасовища. Для винищування мух застосовують ектомін в 0,1%-ний концентрації, 0,25%-ний неостомазан з інтервалом в 2-3 тижні, неоцидол в 0,1%-ний концентрації.

Для боротьби з мухами у тваринницьких приміщеннях після вигону корів застосовують ектомін в 1-2%ний концентрації, 0,5%-ну емульсію неоцидола з розрахунку 50-100 мл/м2. Тварин вводять у приміщення після обробки не раніше, ніж через 2 години.

Аскаридіоз -- хвороба курей, що спричиняється круглими гельмінтами Аscaridia galli. Це -- нематоди до 10 см завдовжки, які паразитують у тонкому кишечнику. Захворювання має широке розповсюдження. Тяжко переносять цю хворобу курчата віком до 6 міс. Поширенню аскаридіозу сприяє утримання курчат разом із дорослою птицею. Інтенсивно перезаражається птиця в осінньо-зимовий період. Яйця паразита здатні перезимовувати, а інвазійна личинка може зберігатись у дощових черв'яках (резервуарні живителі) до трьох років.

Клінічні ознаки. У хворої птиці відмічається пригнічення, зниження апетиту, росту і розвитку, розлади процесів травлення, курчата стоять настовбурчивши скуйовджене пір'я. У дорослих курей знижується несучість.

Діагноз за життя встановлюється шляхом дослідження посліду на наявність яєць аскаридій методами флотації. За своєю морфологією вони схожі на яйця збудників гетеракозу, які локалізуються у сліпих кишках птахів. Остаточний діагноз встановлюють посмертно за наявністю аскаридій у тонкому кишечнику.

Лікування. Для дегельмінтизації птиці при аскаридіозі та гетеракозі застосовують ряд лікарських засобів. Два дні птиць згодовують сумішшю солей піперазину і фенотиазину (відповідно 0,5 і 0,3 г на тварину віком до 4 міс. та 0,5 і 0,7 г -- птиці старше 4 міс.). Препарати фенбендазолу і фебантелу згодовують у дозі 5 мг на 1кг маси тіла також два дні підряд (при змішаній інвазії -- 10 мг/кг). Нілверм дають з комбікормом по 0,04 г на 1кг маси тіла, при змішаній інвазії -- по 0,08 г/кг. Ефективним є універм який згодовують два дні підряд у дозі 0,2 мг/ ДР на 1 кг маси тіла.

Профілактика. Курчат утримують окремо від дорослої птиці. Здійснюють поголовну дегельмінтизацію птиці в осінній період. Утримують у належній чистоті приміщення та вигульні дворики, землю на території, яку навесні слід переорати. Хіміопрофілактику аскаридіозу та гетеракозу проводять шляхом згодування в суміші з кормами солей піперазину в дозі 0,2 г на 1кг маси тіла та 0,4 г/кг фенотиазину один раз на тиждень протягом 2-3 місяців.

Таблиця №1

Колекція лікарських препаратів, дезінфектантів, інструментів, консервованого патологічного матеріалу, та ін.

Список використаної літератури

1. Левченко В.І., Кондрахін І.П., Влізло В.В. та ін. Внутрішні хвороби тварин. Біла церква, 2001. Ч. 2. 544 с.

2. Основы ветеринарии. Под ред. Т. Е. Бурделева. М., «Колос», 1978. 432 с.

3. Основи ветеринарії та зоогігієни. Навчальний посібник /А.В.Бойко. К., 2007. 316 с.

4. Основы ветеринари. /Под редакцией профессора В. С. Ершова, Изд. «Колос», 1966. 415 с.

5. И. Х. Старовыборный Основы ветеринарии..Минск, «Высшая школа», 1988. 383 с.

Размещено на Allbest.ru