Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут бізнесу, природокористування і туризму

Кафедра аграрних технологій та лісового господарства

Курсова робота

з дисципліни «Інноваційні технології в рослинництві»

на тему: «Вдосконалення технології вирощування надранньої картоплі з впровадженням інноваційних технологій»

Виконав:

студент групи МАГп-201

Атрощенко А.В.

Перевірила:

ст. в. Рябуха Г.І.

Чернігів - 2020



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА АГРОЕКОСИСТЕМИ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛІССЯ

1.1 Абіотичні чинники

1.2 Біотичні чинники

1.3 Особливості умов

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методика визначення поживних речовин у грунті

2.2 Визначення гумусу у грунті за методом Тюріна

РОЗДІЛ 3. ВИРОЩУВАННЯ КАРТОПЛІ І ОВОЧІВ У ЗАКРИТОМУ ГРУНТІ

3.1 Вимоги до умов вирощування

3.2 Удобрення картоплі

3.3 Приготування грунтових сумішей (компостів)

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ SPUNDBOND-ТЕХНОЛОГІЙ

РОЗДІЛ 5. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЮ ТА БОРОТЬБА ЗІ ШКІДНИКАМИ

5.1 Агроекологічні і біологічні основи програмування

5.2 Основні пошкодження і способи захисту від шкідників

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Картопля - цінний і незамінний продукт харчування. З неї готують сотні страв. Завдяки високому вмісту крохмалю, вітамінів, незамінних амінокислот, мінеральних та інших сполук вона здатна забезпечити потребу людини в поживних елементах.

В умовах Полісся України, при дотриманні відповідної технології вирощування, одержують не менше 250-350 центнерів картоплі з кожного гектара.

Картоплярство є єдиною галуззю, обсяги виробництва якої за останні роки суттєво не змінилися.

Характерною особливістю внутрішнього ринку картоплі є нестабільність попиту та пропозицій, істотне коливання валового збору. Сучасна пропозиція картоплі формується в основному за рахунок виробництва в особистих селянських (фермерських) господарствах, в яких сконцентровано до 98% площ культури та більше 98,3% валового збору.

Різкі коливання валових зборів пояснюються залежністю результатів господарювання від погодних умов.

Проте головна причина - зумовлена недостатнім ресурсним потенціалом приватних господарств та неможливістю застосувати сучасні технології, високою ціною техніки, добрив і засобів захисту рослин.

Сьогодні галузь картоплярства знівелювалась до рівня городництва. Проте в умовах ринкових відносин перевагу мають господарства, де виробництво картоплі і овочів ґрунтується на досягненнях високого рівня науково-технічного прогресу, застосуванні сучасних технологій по вирощуванню екологічно чистої продукції за мінімальних затрат мінеральних добрив і хімікатів.

Висока рентабельність галузі передбачає вирощування екологічно чистих надранніх врожаїв картоплі і овочів з використанням високо-врожайного насіннєвого матеріалу та досвіду фермерських господарств країн Європейського Союзу, зокрема з використанням spunbond - технологій.

Перехід фермерських і селянських господарств на вирощування надраннього врожаю екологічно чистої картоплі за spunbond-технологією є сьогодні актуальним завданням для агрономів Чернігівщини.

Саме ці та інші передумови були основоположними для вибору теми дипломної роботи та визначальними її об'єкт, предмет, мету і завдання зослідження.

Об'єкт - процес вирощування надраннього врожаю екологічно чистої картоплі за spunbond - технологією.

Предмет - продовольчі ранні сорти картоплі і овочів та агроекосистеми фермерських господарств.

Мета - дослідити технологічні операції вирощування надранньої екологічно чистої картоплі за spunbond- технологією в умовах фермерських господарств Чернігівського Полісся.

Завдання роботи:

1. Дослідити екологічні чинники впливу на агроекосистеми Чернігівського Полісся та способи збільшення вегетаційного періоду для агрофітоценозу.

2. Обгрунтувати сортовий склад картоплі для одержання раннього і надраннього її врожаю.

3. Проаналізувати нові способи ефективного використання присадибних ділянок з використанням spunbond-технологій.

4. Розглянути процеси впровадження нових технологій з узгодженням та використанням досягнень науки і практики по програмуванню урожайності в конкретних агровиробничих умовах.



РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА АГРОЕКОСИСТЕМИ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛІССЯ

1.1 Абіотичні чинники

Це чинники неживої природи, що впливають на агроекосистеми, які поділяються на кліматичні (світло, тепло, повітря, його вологість, грунтові особливості певної території).

Едафічні (грунтові) Ґрунт є одним із компонентів наземних екосистем і природною основою їх функціонування, а рослинність -- важливим фактором ґрунтоутворення, проте ґрунт визначає досить часто тип рослинності. Всі рослини залежно від наявності в ґрунтах поживних речовин ділять на три групи: еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

Орографічні фактори Рельєф не здійснює прямого впливу на рослини, проте впливає на ґрунтотворення, а характер рельєфу, місцеположення в ньому рослин або рослинного угруповання значно впливає на життя рослин, регулює їх співвідношення і дію прямих екологічних факторів. Із зміною рельєфу змінюються кліматичні і ґрунтові умови. Таким чином, за рахунок рельєфу збільшується різноманітність умов зростання і відповідно урізноманітнюється флористичний склад. Залежно від величини та форм рельєфу виділяють три категорії: макрорельєф (гори, низовини, міжгірські западини), мезорельєф (пагорби, яри, гряди, степові блюдця тощо), і мікрорельєф (мілкі западини, нерівності, пристовбурові підвищення та ін.)

Чернігівське Полісся входить до зони мішаних лісів Східно-Європейської рівнини і є частиною єдиної фізико-географічної провінції з характерним підтипом поліських ландшафтів.

Характерною ознакою Полісся є його річний радіаційний баланс, який складає 178-188 кДж/см², що значно значно менше Лісостепової зони (200 кДж/см²) і зони Степу (220 кДж/см²).

Температура повітря за рік в середньому складає 5,7-5,6 °С (рис.1.1.). В найхолодніший місяць (січень) температура знижується до мінус 6,2-7,6 °С. В липні (найбільш теплому місяці) вона дорівнює 18,4-19,7°С. Абсолютний мінімум температури в зимовий період коливається в межах 34-37 °С морозу, абсолютний максимум за теплий період - 38-39 °С. В 75-80% років в літній період максимальна температура сягає 30 °С і вище. Імовірність мінімальної температури нижче мінус 30 °С - від 11% і до 22% .

Період зі стійким сніжним покривом триває близько 85-106 днів. Під час зим часто повторюються відлиги. Як видно із багаторічних даних, кінець розтавання снігу припадає на другу - початок третьої декади березня. Повне відтавання грунту знаходиться в межах з 1 і по 11 квітня. Середня тривалість безморозного періоду в повітрі складає 153-173 дні, в ґрунті - 136 - 152 дні.

Рис. 1.1. Температурний режим та атмосферні опади за вегетаційний період 2012 року.

Кількість опадів за рік складає в середньому 500-600мм (за роками можливе коливання від 312-400 до 779-907мм). На теплий сезон припадає близько 70 % всієї кількості опадів, а саме з квітня по жовтень (324- 415мм). Найменше опадів випадає взимку (січень-лютий), а найбільше - в червні - серпні.

Серед несприятливих метеорологічних умов слід виділити перезволоження, яке призводить до вимивання поживних речовин із ґрунту і його ущільнення. Також це негативно позначається на рості і розвитку сільськогосподарських культур і призводить до зменшення їх врожайності.

Випаровування не перевищує 400-450 мм, коефіцієнт зволоження (відношення кількості опадів до випаровування) - 1,9 - 2,8.

Дані аналізу результатів довгострокового лізиметричного досліду, який проводився в Чернігівському інституті АПВ УААН з 1972 року, показали що по роках спостерігався нестійкий режим зволоження. Згідно лізиметричних даних за пізній осінньо-зимовий період надходило з атмосфери в середньому 143 мм опадів або 26% від річної норми.

Вегетаційний період рослинності триває 190-250 діб. Для поліських ландшафтів характерні велика зволоженість і розвиток процесів заболочування. До 70% заболочених земель країни припадає на Полісся. Значна зволоженість зумовила розвиток процесів утворення болотної та лісової рослинності.

Кліматичні умови зони Полісся оцінюють у 2,2 - 2,8 умовних одиниць або 150 - 200 балів. Більш високі бали в Україні має лише територія Закарпатської області. Отже, клімат регіону є досить сприятливим і високопродуктивним для сталого розвитку агроекосистем.

1.2 Біотичні чинники

Це мікроорганізми грунту, які відповідають за такі процеси як нітрифікація, азотфіксація та денітрифікація. Саме недостаня увага до мікробіологічного фактора трансформації азоту є однією з причин низької ефективності використання азотних добрив, надмірного нагромадження нітратів у продовольчій продукції та масовими забрудненням атмосфери окисами азоту.

На фізіологічний оптимум поживних речовин суттєво впливають бактеріальні препарати, оскільки мікроорганізми, на основі яких вони створені не тільки фіксують азот атмосфери або трансформують фосфати грунту, а й продукують амінокислоти.

1.3 Особливості умов

До загальних характерних особливостей умов агроекосистем Полісся слід віднести:

- високу мозаїчність і комплексність грунтового покриву;

- домінування в грунтовому покриві кислих, поверхнево оглеєних, заболочених і болотних грунтів;

- високу контрастність зміни окисно-відновного потенціалу за профілем грунтів і в часовому вимірі;

- низький вміст гумусу і органо-мінеральних, насичених кальцієм , колоїдів;

- починаючи з 1990 року щорічне перевищення виносу з грунту поживних речовин над їх вносом, що зумовило наростання деградаційних процесів грунтової системи Чернігівщини.

Грунтовий покрив Чернігівської області характеризується великою генетичною строкатістю родючості і малоконтурністю. Про особливості генезису ґрунтів окремих районів Чернігівської області відмічав ще К.К. Гедройц, підкреслюючи, що морфологічна характеристика ґрунтів цієї зони віддзеркалює складність їх генетичного утворення. Найбільш поширені тут дерново-підзолисті ґрунти, які займають 432,5 тис. га ріллі (31%), до 70% у зоні Полісся. Вони мають нестійку структуру, яка легко руйнується, запливають від дощів з утворенням кірки; їх бонітет коливається в основному в межах 31 - 38 балів. З цими їх особливостями пов'язана знижена мікробіологічна діяльність - слабкий розвиток азотфіксуючих бактерій, низька нітрифікаційна здатність. Високі врожаї сільськогосподарських культур на закислених ґрунтах можна одержувати при їх вапнуванні та систематичному внесеннні оптимальних доз органічних і мінеральних добрив, впровадження травосіяння.

Інтенсивне використання ґрунтів, значний антропогенний вплив на них обумовлюють необхідність постійного контролю за рівнем родючості, регулярне визначення кількісних і якісних показників, розробки заходів, спрямованих на розширення відтворення їх продуктивності.



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методика визначення поживних речовин у грунті

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на довкілля і якість продукції.

Такі нормативи розробляють на базі типових господарств для окремих регіонів.

Тому в господарствах, беручи за основу вказані нормативи, доцільно визначати норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні), а норму внесення кожної поживної речовини (N, P₂O₅ , K₂O) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності даної речовини в ґрунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і ґрунту, користуючись формулою

, (1)

де Н -- норма внесення з добривами конкретної поживної речовини, кг/га; У -- планова врожайність культури, т/га; В -- винос поживної речовини з ґрунту урожаєм основної та побічної продукції, кг/т основної продукції; М -- вміст доступних форм даної поживної речовини в ґрунті, кг/га; Кг, Кд -- коефіцієнти використання поживної речовини відповідно з ґрунту і добрив, %.

У разі внесення разом з мінеральними органічних добрив формулу доповнюють виразом, що показує використання рослинами доступних форм даної поживної речовини з органічних добрив

(2)

де До -- норма внесення органічних добрив, т/га; По -- вміст поживної речовини в органічному добриві, кг/т; Ко -- коефіцієнт використання даної поживної речовини з органічного добрива, %.

Крім того, для забезпечення прогресивного зростання родючості ґрунтів і створення більш-менш однакових умов живлення рослин у полях сівозмін, потребу в добривах визначають з урахуванням вмісту поживних речовин у ґрунті, використовуючи поправкові коефіцієнти, що прийняті в агрохімічній службі (табл.2.1.).

Таблиця 2.1. Поправкові коефіцієнти до норм внесення добрив
залежно від вмісту в ґрунті поживних речовин.

Вміст поживних речовин у ґрунті	Коефіцієнт
	для зернових культур	для просапних культур
Дуже низький	1,5	2,0
Низький	1,2	1,5
Середній	1,0	1,0
Підвищений	0,7	0,8
Високий	--	0,5

З таблиці видно, що зависокого й дуже високого вмісту поживних речовин у ґрунті під час вирощування зернових культур внесення відповідних мінеральних добрив планують лише в рядки.

2.2 Визначення гумусу у грунті за методом Тюріна

Метод І.В.Тюрина грунтується на окислюванні органічної речовини грунту хромово кислотою до освітлення вуглекислоти. Кількість кисню, витраченого на окислювання органічного вуглецю, визначають по різниці між кількістю хромової кислоти, взятої для окислення, і залишковою кількістю її після окислення. Як окислювача застосовують 0,4 розчин K₂>Cr₂>O₇ в сірчаної кислоті, попередньо розведеною водою у співвідношенні 1:1.

Реакція окислення протікає за такими рівнянням:

1)2K₂>Cr₂>O₇+>8H₂>SO₄=>2K₂>SO₄+>2Cr₂(>SO₄)₃+>8H₂>O+3O₂

(3)

2)3C+3O₂=>3CO₂

Хід аналізу:

1. З очищеного матеріалу брали навішення 0,2 р і переносили в конічну колбу на 100 мл. У колбу доливали 15 мл хромової суміші. Розчин хромової суміші готували: 40 р дихромата калію (K₂>Cr₂>O₇): 1 л М₂>О:1 л М₂>SO₄.

2. Обидві колби кип'ятили 5 хвилин із зворотним холодильником.

3. Потому, як рідина в колбах охолонула, у яких додавали дистильовану воду до 25% обсягу і додавали 5 крапель індикатора (0,2% розчинфенилантраниловой кислоти).

4. Далі виробляли титрування 0,2% розчином солі Мора Хромовая суміш реагує з сіллю Мора так:

K₂>Cr₂>O₇ +7H₂>SO₄ +6FeSO₄ =7H₂>O + K₂>SO₄ +Cr₂ (>SO₄)₃ + 3 Fe₂ (>SO₄)₃ , (4)

У процесі титрування забарвлення розчину поступово змінювалася від фіолетовою до зеленої. За появи яскравою зеленої забарвлення, що свідчить про відновлення індикатора (повної нейтралізації хромової суміші), титрування закінчували. Передусім визначали вихідне кількість хромової суміші, взятій для досвіду.

5. Визначення гумусу робили за такою формулою:

A = (a-b)>NK * 100%,

4 (5)

де - А - кількість гумусу в %;

а - кількість кубічних сантиметрів розчину солі Мора, витраченої на титрування хромової суміші без грунту;

b -кількість кубічних сантиметрів розчину солі Мора, який пішов для титрування хромової суміші з грунтом;

N - нормальність розчину солі Мора, 0,2;



РОЗДІЛ 3. ВИРОЩУВАННЯ КАРТОПЛІ І ОВОЧІВ У ЗАКРИТОМУ ГРУНТІ

3.1 Вимоги до умов вирощування

Кращими для вирощування картоплі є дерново-підзолисті, легкі супіщані та суглинкові грунти, оптимально забезпечені елементами живлення і вологою. Бульби починають проростати при 3-5⁰С. Картопля - світлолюбива рослина, а також вибаглива до вологості. Найкраще росте вона при вологості в період від сходів до бутонізації в межах 70-75%, а від бутонізації до початку відмирання бадилля - 80-85% польової вологості. Урожайність ранніх сортів значною мірою залежить від водно-температурного режиму червня.

На Поліссі добрими попередниками картоплі є культури, які залишають після себе багато рослинних решток, сприяють очищенню полів від бур'янів, запобігають нагромадженню у грунті й розмноженню шкідників, збудників грибних та бактеріальних захворювань.

Загальні вимоги до вирощування екологічно-безпечної картоплі незалежно від розміру площ слідуючі:

- розміщувати насадження можна на всіх грунтах, за винятком тих, що негативно впливають на якість бульб - сипучі піски,торф'яні грунти;

- висаджувати треба лише сортову картоплю ранніх сртів відповідно до вподобань споживача;

- висаджувати лише пророщені здорові бульби;

- обов'язкове внесення органічних добрив та обмеження мінеральних;

- максимальне знищення бур'янів за допомогою агроволокна;

- мінімальне застосування засобів захисту рослин.

Обов'язковим заходом передпосівної підготовки насіння є його протруювання проти основних збудників хвороб. Ефективним, доступним і дешевим способом є обробка насіння у розчині марганцево-кислого калію (1%) протягом 20 хв., або в розчині соляної кислоти (20%)протягом 30 хв., з подальшим промиванням і просушуванням.

3.2 Удобрення картоплі

Картопля добре реагує на внесення добрив. Органічні добрива відіграють особливу роль у підвищенні врожайності картоплі,оскільки містять всі елементи живлення. Найефективнішим є гній, який мінералізується поступово, що дає змогу забезпечувати рослини поживними речовинами впродовж вегетаційного періоду. Вплив його на врожай значною мірою залежить від типу, гранулометричного складу грунту та строків внесення.

Виправдано застосування мінеральних добрив у невеликих кількостях і відповідному співвідношенні елементів живлення.

Азотні добрива - сприяють збільшенню кількості великих бульб, підвищенню інтенсивності бульбоутворення, що особливо важливо для ранніх сортів картоплі.

Фосфорні добрива - стимулюють ріст картоплі, підвищення вмісту крохмалю.

Калійні добрива - сприяють кращому розвитку вегетаційної маси.

На дерново-підзолистих грунтах необхідно вносити незначні дози мінеральних добрив, компенсуючи їх застосуванням сидератів. Дослідженням встановлено, що післяжнивні посіви зменшують забур'яненість поля, захворювання бульб вірусами та бактеріальними хворобами.

Слід врахувати, що при вирощуванні ранніх сортів, особливо для одержання надранньої картоплі, мінеральні добрива можуть забезпечити кращий ефект.

3.3 Приготування грунтових сумішей (компостів)

Компост -- це органічне добриво, яке одержують внаслідок розкладу органічних решток під впливом мікроорганізмів. Виготовлення компостів для городів дає можливість перетворити в органічне добриво практично всі рештки городини, інших відходів із садиби.

Компост можна закладати в будь-яку пору року з таким розрахунком, щоб компостування тривало не менше 6-7 місяців. А щоб прискорити дозрівання компосту і щоб процес відбувався рівномірно, його один-два рази перелопачують. За удобрювальною здатністю компост, якщо він правильно виготовлений, наближається до гною.

Доза внесення під картоплю на 20-50 % більше від доз гною. Краще розкидати його восени, але можна і навесні. При цьому рекомендується застосовувати і мінеральні добрива.

Гноївка, яку можна збирати від власної худоби є швидкодіючим азотно-калійним добривом. У ній міститься до 98-99 % води. Залежно від умов нагромадження та зберігання, частка азоту може становити від 0,02 до 0,8 %, калію -- від 0,05 до 1 %.

Вносити гноївку під картоплю на городі можна лише перед садінням у невеликих дозах, щоб не погіршити якості бульб від надмірного живлення азотом. Середня доза гноївки при рівномірному розливанні по площі може становити до 100 л на 100 м². Перед підживленням її розводять водою у 4-5 разів. Однак, у будь-яких умовах гноївку краще використовувати для виготовлення компостів.

Торф -- через повільний розклад він істотно не впливає на підвищення врожаю. Тому затрати на його транспортування та внесення не окупаються вартістю приросту врожаю. Однак при освоєнні нових, особливо піщаних низькородючих земель під городи, в тому числі й під картоплю, торф можна вносити з розрахунку 8-10 ц на 100 м2. Це сприятиме поліпшенню водноповітряного режиму грунту. Якщо торф свіжий, тобто недавно заготовлений, то краще розкидати його на городі восени чи взимку, а приорати весною, тоді отруйні речовини, які в ньому можуть бути, окисляться і втратять негативну дію. Провітрений торф можна вносити в будь-яку пору року, але краще восени, щоб приорати чи прикопати його. До торфу потрібно додавати мінеральні добрива в рекомендованих дозах.

Пташиний послід як висококонцентроване цінне органічне добриво містить усі основні поживні речовини, потрібні для рослин. На відміну від гною великої рогатої худоби і свиней, він являє собою швидко-- і сильнодіюче добриво, бо поживні речовини в ньому знаходяться в легкодоступній для рослин формі.

Близько 75 % сухої маси добрива становлять органічні рештки. До його складу входить чимало мікроелементів. В 100 г сухого пташиного посліду міститься близько 15-40 мг марганцю, 12-40 мг цинку, 10-20 мг кобальту, 25 мг міді тощо.

Під час зберігання пташиний послід втрачає значну частку азоту, тому його доцільно додавати у компости. Чистий пташиний послід вносити на городі слід у рекомендованих дозах, бо його надмірна кількість посилює наростання вегетативної маси, але врожай бульб не збільшується, причому якісні показники погіршуються. Доза внесення під картоплю сушеного посліду становить 5-8 кг на 100 м2, свіжого - 15-20 кг.

Попіл -- цінне добриво для всіх сільськогосподарських культур, особливо для картоплі. В його складі, крім калію, фосфору та кальцію, містяться мікроелементи, але найбільше калію і кальцію, тому попіл використовують як калійне добриво та для зменшення кислотності ґрунту.

Досвідчені городники стверджують, що попіл дає можливість виростити особливо смачні бульби. Так, щоб забезпечити потребу картоплі в калії, слід внести 15 кг попелу на 100 м2.

Зберігати його потрібно у тарі чи в приміщенні з таким розрахунком, щоб туди не потрапила вода, сніг, тому що із залишеного на дощі попелу вимивається майже весь калій. Ефективність попелу вища, ніж мінеральних калійних добрив, крім того, він особливо ефективний на кислих ґрунтах, які потребують вапнування. Застосовувати попіл з кам'яного вугілля не рекомендується, оскільки він не розчиняється у воді.

Зелене добриво. Зелена маса рослин, приорана чи прикопана для поповнення ґрунту органічною речовиною, називають зеленим добривом.

Воно доцільне в тих випадках, коли немає чи не вистачає гною або компостів. Особливо цінним зелене добриво є, якщо вирощують картоплю на городі протягом 2-3 років щорічно.

На зелене добриво можна висівати практично всі культури, які при осінній сівбі здатні давати сходи і нарощувати вегетативну масу до настання морозів або весною до середини квітня. Найбільш придатні для цього культури: озиме жито, озимий ріпак, гірчиця, люпин, сумішка жита і ріпаку, інші однорічні чи багаторічні культури, насіння яких дешеве. Усі культури сіють досить густо, щоб нагромадити якомога більшу наземну масу. Норма висіву на 10 м2 жита 2-3 кг, ріпаку, гірчиці 0,2 кг, люпину 2-3 кг. Під сівбу їх грунт лише культивують чи мілко перекопують і боронують. Культури, висіяні на зелене добриво, на зв'язаних ґрунтах краще приорювати восени, на легких - навесні за тиждень-два до садіння бульб. Зелене добриво містить азоту майже стільки ж, як гній, але дещо менше калію та фосфору. Заорана зелена маса збагачує ґрунт органічною речовиною, поліпшує його фізичні й хімічні властивості.

Підживлення картоплі рідкими місцевими добривами доцільне тоді, коли було недостатньо внесено добрив перед садінням. Добрива розводять у воді або вносять їх при зрошенні. Підживлювати слід відразу після дощу, коли грунт промок на глибину до 40-45 см.

Мінеральні добрива -- це сполуки, вироблювані промисловими підприємствами, до складу їх входять хімічні елементи, необхідні для живлення рослин.

Ефективність мінеральних добрив залежить від типу грунту, погодних умов, сорту картоплі, ступеня окультуреності грунту.

Азотні добрива на городах незалежно від внесення органічних добрив під картоплю потрібно давати з розрахунку 0,9-1,2 кг азоту на 100 м2. Якщо грунт піщаний, бідний на поживні речовини, або не вистачає гною вносять слаборозкладений торфокомпост, торф.

Вносять азотні мінеральні добрива весною під час підготовки грунту для садіння картоплі або одночасно із садінням.

Фосфорні добрива доцільно застосовувати восени під оранку чи перекопування грунту. На більшості типів грунтів, крім чорноземів, картопля менше реагує на фосфор, ніж на азот. Однак на всіх грунтах фосфор позитивно діє на столові якості бульб. Доза внесення фосфору (Р20 5) має становити 0,9-1,2 кг на 100 м2.

За впливом на врожай бульб помітної різниці між окремими видами добрив немає.

Калійні добрива під картоплю краще вносити восени під оранку чи перекопування, щоб з них вимився шкідливий для неї хлор, який міститься у більшості калійних добрив. Весною допустиме застосування добрив без хлору під передсадивну підготовку грунту.

У поліській зоні слід вносити з розрахунку на калій (К20 ) 1,4-1,6 кг на 100 м2, у лісостеповій -- 0,9-1,0 кг, степовій -- по 0,6-0,8 кг. Якщо картоплю вирощують на осушених торфоболотних грунтах або торфовищах, дозу калію збільшують до 1,8- 2,2 кг.

При внесенні мінеральних добрив (табл. 3.2.1.) у рядки чи в лунки перед садінням бульб норми зменшують на 30 відсотків.

Позакореневе підживлення здійснюють тими ж обприскувачами, якими користуються проти шкідників і хвороб. Перед заливанням поживного розчину бак ретельно промивають. Обприскування насаджень картоплі розчином добрив треба проводити у хмарну погоду або після дощу. Якщо зразу після обприскування пройшов дощ і змив розчин з листків, обробку повторюють. У сонячну погоду позакореневе підживлення проводити не рекомендується, бо це може викликати опіки листків. Обприскують рослини зверху, щоб розчин добре зволожив листя. Витрати розчину 5-6 л на 100 м2.

Таблиця 3.1. Норми внесення найбільш поширених мінеральних добрив на присадибних ділянках (100 м²)

Види добрив	Норма добрив, кг
	при внесенні органічних добрив	на бідних грунтах і при недостатньому внесенні органічних добрив
Азотні: Аміачна селітра Сечовина	2,5-3,4 1,9-2,6	3,4-4,3 2,6-3,3
Фосфорні: Суперфосфат звичайний Суперфосфат гранульований	5,4-7,2 4,5-6,0	5,4-7,2 4,5-6,0
Калійні: Хлористий калій Калімаг	2,4-2,7 5,6-6,4	3,1-4,0 7,2-8,8
Складнозмішані: Нітроамофоска 10:10:10 Нітроамофоска 16:16:16 Амофос N:P - 12:50 Нітрофос N:P - 22:22	9,0-12,0 5,6-7,5 7,5-10,0 4,1-5,4	12,0-15,0 7,5-9,3 10,0-12,5 5,4-6,2

Мікродобрива. Мікроелементи містяться в різних солях, деяких відходах промисловості, а також в органічних добривах, попелі. При внесенні в достатній кількості гною та інших місцевих добрив картопля в основному забезпечується мікроелементами.

Вапнування. Якщо кислотність грунту досить висока (рН 4,0-5,0), вапнування доцільне. Слабокислий грунт вапнувати не потрібно. Але слід враховувати, що на площі вирощуються й інші культури, реакція яких на кислотність може бути різною.

Вносити можна будь-який вапнуючий матеріал. Доза його залежить від рівня кислотності грунту та вмісту кальцію в добриві.



РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ SPUNDBOND-ТЕХНОЛОГІЙ

У spunbond - технологіях використовують агроволокно тому що - агроволокно -- довговічний нетканий матеріал на основі спанбонду (з добавками для світлостійкості і зміцненими краями). Є зовсім легкі й тоненькі його види. Їх використовують для ніжних рослин.

Товстіші -- для міцніших рослин і при сильних заморозках, грядки накривають цим матеріалом ранньою весною, відразу після висівання або висадки розсади. Краї закріплюють мішечками з камінцями, дошками чи камінцями або присипають землею).

Основні властивості агроволокна:

-- Агроволокно пропускає повітря і вологу. Тому цей матеріал не потрібно знімати, щоб полити грядку.

-- Після дощу вся вода проходить у землю, а покриття не стає важким.

Якщо рослина не потребує опилення, волокно залишають на грядці аж до збору врожаю. Треба лише час від часу вивільняти краї, щоб посіяному було куди рости. Для опилення волокно на деякий час знімають. Так можна ”запрограмувати” час дозрівання плодів. На ранній врожай -- підніміть ”накидку” відразу, як починають з'являтися перші квіточки. Для довшого дозрівання -- знімайте пізніше.

-- Найтонший матеріал витримує заморозки до мінус двох градусів. Щільніше волокно -- будь-які весняні та осінні заморозки.

- Головна відмінність агроволокна від плівки -- його не потрібно піднімати, щоб рослини дихали. Волокно пропускає повітря, тому може залишатися на грядці до збору врожаю.

У Франції з агроволокна шиють мішечки, які одягають на кожну виноградну китицю. Ягоди краще переносять перепад температур, їх не об'їдають комахи. У таких кишеньках урожай збільшується у півтора разу. Так само в Африці укутують плоди бананів. Вони виростають майже удвічі більшими, та й на смак солодші.

В кінці сезону матеріал обережно знімають з грядки, обтрушують або промивають у воді. Потім сушать, згортають і зберігають у прохолодному місці до наступного року. При правильному використанні волокно прослужить щонайменше три роки.



РОЗДІЛ 5. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЮ ТА БОРОТЬБА ЗІ ШКІДНИКАМИ

5.1 Агроекологічні і біологічні основи програмування

Досягнення сільськогосподарських і біологічних наук, відкриття суті багатьох біологічних явищ, розробка методів контролю, обліку в посівах дає можливість керувати процесами формування величини та якості врожаю. Це дає змогу перевести виробництво багатьох видів продукції рослинництва на наукову, суворо контрольовану, якісну основу і тим самим реалізувати в рослинництві елементи одного з найперспективніших напрямів науково-технічного прогресу -- програмування.

За визначенням академіка І.С.Шатилова, програмування в рослинництві -- це розробка комплексу взаємопов'язаних заходів, своєчасне і високоякісне виконання яких забезпечує одержання запланованих урожаїв.

Програмування врожаю спрямоване на впорядкування організації агрофітоценозу як системи для досягнення максимальної його продуктивності.

Тепер виділяють в основному три види програмування врожаїв: емпірико - стати- стичний, імітаційно-модельний (універсальний) і комбінований.

Емпірико-статистичне програмування полягає у тому, що воно ведеться на основі рівнянь множинної регресії, одержаних у результаті математичної обробки місцевого експериментального або статистичного матеріалу, які характеризують функціональну залежність урожаю від деяких параметрів факторів життя за схемою: фактор-урожай. Емпірико-статис- тичні методи прості й доступні, але вони не відображають суті процесів, тому розроблені в них рівняння множинної регресії у часі та просторі можна застосувати тільки для тих умов, з яких взято для них інформацію, і в межах тієї ж мінливості параметрів фактора.

Імітаційно-модельне програмування полягає у використанні математичного описання (математичної моделі) не тільки функціональної залежності фактор урожай, але й процесів формування врожаїв. Поступово виробляються моделі окремих сторін життєдіяльності рослин і формування врожаю, які об'єднуються в блоки (метеорологічний, ґрунтовий, біофізичний, біологічний тощо) і на їх основі будується повна математична модель урожаю.

Теорія імітаційно-модельного програмування передбачає повний облік багатофакторної перемінної картини біологічних, фізіологічних, фізико-хімічних та інших процесів на полі. Деякі автори включають у програми до декількох тисяч факторів. Через це вони складні, недосконалі, неоперативні й поки що не мають практичного значення.

Практичне значення і застосування мають комбіновані моделі, які грунтуються на використанні емпірико-статистичного програмування й досконало розроблених елементів імітаційно- модельного програмування. Вони розроблені І.С.Шатиловим і А.Ф.Чудновським. В основі цих програм лежить технологічний процес, який імітує виробництво сільськогосподарських культур із застосуванням АСУ.

Біологічні основи програмування

Крім складання технологічних карт і графіків виконання робіт, до агротехнічних основ програмування належить обгрунтування вибору сорту, аналіз біологічних особливостей сортів, на основі яких оптимізуються умови вирощування і формуються найважливіші параметри структури посіву (густота рослин, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал тощо).

Вибір сорту. Для вирощування програмованих урожаїв треба використовувати високопродуктивні сорти інтенсивного типу (Додаток Б). Тому перед початком робіт необхідно мати відомості про генетичний потенціал сорту за даними найближчих державних сортодільниць, наукових установ, де виведено цей сорт. Дуже важливо, щоб для сортів були встановлені основні параметри структури рослин (висота, кущистість, кількість зерен у суцвітті та маса зерен у суцвітті, маса 1000 зерен та ін.), найважливіші біологічні особливості (тривалість вегетаційного періоду, холодо-, морозо- і жаростійкість, стійкість проти вилягання та ін.), їх варіабельність залежно від умов вирощування. Ці параметри визначають вибір оптимальної густоти рослин, норми висіву.

Оптимальна густота рослин і норма висіву. У програмуванні врожаїв велике значення має спрямованість агротехнічних заходів на одержання заданої кількості рослин з повною продуктивністю. Продуктивність окремої рослини в посіві підвищується при зменшенні кількості рослин на одиницю площі. Але продуктивність одиниці площі зменшується як при збільшенні, так і зменшенні кількості рослин порівняно з оптимальною їх кількістю на цій площі. Для різних культур оптимальна густота рослин неоднакова і залежить від сорту, родючості грунту, кількості внесених добрив, забезпеченості вологою та іншими умовами й факторами життя. Наприклад, якщо на дерново-підзолистому грунті продуктивна кущистість сорту Миронівська 808 становить 1,5, то на чорноземі -- 2, тому для програмування однакової врожайності в другому випадку густота рослин має бути в 1,5--2 рази меншою.

Однак фактична залежність густоти рослин більш складна, оскільки із зміною умов вирощування змінюється не тільки продуктивна кущистість, а й кількість зерен у колосі, маса 1000 насінин та інші елементи врожаю.

Для зернових культур ця залежність виражається рівнянням:

P=У*100/К*3*А, (7)

де Р -- розрахункова густота рослин на програмовану врожайність, млн/га; У -- програмована врожайність, ц/га; К -- продуктивна кущистість; 3 -- кількість зерен у колосі, шт.; А -- маса 1000 насінин, г.

Під час вегетації густота рослин зменшується в результаті загибелі рослин від несприятливих умов, пошкодження рослин під час проведення механізованого догляду за посівами, пошкодження хворобами, шкідниками тощо. Тому для того, щоб на час збирання врожаю забезпечити оптимальну густоту продуктивних рослин, необхідно правильно запрограмувати кількісну і масову норми висіву. Кількісну норму висіву зернових культур програмують за рівнянням:

Н=10⁴*У/В_заг*К*3*А, (8)

де Н -- норма висіву, млн/га схожих насінин; В_заг -- загальна за вегетацію збереженість рослин, %. Її програмують як добуток окремих випадків збереженості рослин після основних для культури етапів (поява сходів, перезимівля, заходи догляду за посівами) за рівнянням:

В_заг=В₁ *В₂ *В₃*В_n/100^n-1 , (9)

Де - У, Р, К, З, А - ті самі значення що і в попередніх формулах.

Вагову норму висіву програмують за формулою:

М=10⁶ *У* А_н/В_заг*К*З*А*П_n, (10)

де А_н-- маса 1000 насінин, г; П_n -- посівна придатність насіння, %.

Оптимальна площа листків. Основною умовою для максимального використання ФАР є створення посівів з оптимальною динамікою наростання площі листків. Якщо на будь- якому етапі формується надто багато листків, то основна частина ФАР поглинається листками верхнього ярусу. Листки ж нижнього ярусу перебувають в умовах недостатньої ФАР. Такі листки стають паразитуючими й існують за рахунок асимілянтів у листків верхнього ярусу.

Вважають, що оптимальною площею листків є така, яка забезпечує максимальний газообмін посіву. Вона залежить від видових особливостей культури й режиму ФАР і більша в культур із меншими затратами на дихання і малою інтенсивністю радіації пристосування. Наприклад, такі культури, як кукурудза і сорго, в яких інтенсивність радіації пристосування становить 0,1 кал/см² * хв і коефіцієнт затрат С = 0,03 -- 0,05, повинні мати оптимальну площу листків -- 3--5 м²/м^: (Тоомінг Х.Г., 1977). У той же час бруква з інтенсивністю радіації пристосування 0,025 кал/см² * хв і С = 0,11 може мати площу листків 5--7 м²/м². Оптимальна площа листків для більшості культур становить 4--6 м²/м² і залежить також від призначення урожаю.

Фотосинтетичний потенціал. Запрограмовану врожайність можна одержати тільки тоді, коли площа листків буде оптимальною і вони будуть синтезувати органічні речовини протягом тривалого часу. Для характеристики тривалості фотосинтетичної роботи посіву запропонований показник -- фотосинтетичний потенціал (ФП).

Кожній величині площі листків повинні відповідати певні густота рослин і норма висіву насіння, які розраховуються так само, як описано вище.

Досягнувши певної величини, площа листків може стати лімітуючим фактором дальшого підвищення продуктивності посівів. Цю лімітуючу дію можна усунути вдосконаленням структури посіву і його архітектоніки. Дослідженнями доведено, що при сівбі озимої пшениці звичайним рядковим способом урожайність її починає знижуватися, якщо норма висіву насіння перевищує 5--6 млн, а площа листків -- 50--60 тис. м²/га. Якщо ж пшеницю висівати способом, коли площа кожної рослини геометрично дорівнює квадрату або прямокутнику з відношенням сторін відповідно 1:1 до 1:2, врожайність підвищується при збільшенні норми висіву до 8 млн/га насінин, а максимальна площа листків у цьому випадку перевищує 70 тис. м²/га.

Одержання запланованих урожаїв можна визначити за допомогою трьох видів програм -- прогностичних, оперативно- поточних і коректуючих.

Прогностична програма визначає плановане наростання органічної маси, площі листків, тривалість фаз фенології і органогенезу, динаміку густоти рослин та інших параметрів формування врожаю. Для цього складають відповідні графіки стану кожного з параметрів за періодами вегетації згідно з планом.

Оперативно-поточна програма -- це фактичний процес наростання маси врожаю і стану інших параметрів за періодами вегетації, які визначають звичайними методами або розраховують на ЕОМ. Для розрахунків використовують фак-тичні середні дані за попередній етап органогенезу всіх факторів, які треба при цьому враховувати.

Величина цих факторів відрізняється від значень прогностичної програми і практично залежить від конкретного стану погодних умов у даний вегетаційний період.

Оперативно-поточна програма дає можливість визначити фактичне формування врожаю за всіма факторами, тобто мати оперативні дані про стан посівів і умов у будь-який час. Розраховані значення оперативно-поточної програми контролюють відбором зразків з посівів.

Нагромаджений матеріал про можливі відхилення в розрахунках аналізують дая уточнення функціональної моделі прогностичної програми.

Коректуюча програма складається як варіанти заходів коректування прогностичної програми на основі оперативно- поточної. Її застосовують, якщо розбіжності даних на тому чи іншому етапі формування врожаю з тими, які передбачалися прогностичною програмою, і фактично одержаними за оперативно-поточною програмою, перевищують 10%. Оптимі- зовані варіанти коректуючої програми для більшої оперативності краще розраховувати на ЕОМ.

Програмування врожаїв є важливою ланкою інтенсифікації рослинництва.

Новим рівнем технологічного процесу в рослинництві є розвиток моделювання агрофітоценозів, яке можливе тільки при організації служби програмування. Вона забезпечує своєчасний збір інформації, підвищує якість програмування і з врахуванням умов зовнішнього середовища, що склалися, оперативно керує формуванням урожаю.

5.2 Основні пошкодження і способи захисту від шкідників

Дротяники

Під назвою «дротяники» відомі личинки багатьох видів жуків-коваликів (широкий, посівний, смугастий, темний тощо). Вони мають довге червоподібне, пружне, жовте або жовто-буре тіло.

Інтенсивність пошкодження залежить від типу грунту, його вологості, попередника картоплі. При однаковій кількості личинок на одиниці площі на важких ґрунтах пошкодженість менша, ніж на легких.

У зв'язку з тим, що личинки жуків-коваликів живляться ростками пирію, у період боротьби з ними слід систематично знищувати цей та інші бур'яни. Важливий також своєчасний і якісний обробіток грунту, що сприяє знищенню личинок, лялечок і яєць шкідника. У бульбах дротяники прогризають м'якуш і роблять вузькі довгі ходи. Пошкоджені бульби втрачають продовольчі якості, більше уражуються хворобами і загнивають. Вони також пошкоджують підземну частину стебел, від чого рослини в'януть і засихають.

Пошкодженню бульб дротяниками запобігає обробка насіннєвого матеріалу відповідними хімічними препаратами перед садінням.

На невеликих, дуже заселених дротяниками ділянках їх можна знищувати розчином марганцевокислого калію (3-5 г на 10 л води), поливаючи сходи під корінь по 0,5 л на кущ.



Капустянка звичайна

В народі її ще називають земляним крабом, медведкою, вовчком. Вона поширена повсюдно. Шкодять як дорослі комахи, так і личинки. Вони виїдають ямки в бульбах, пошкоджують коріння, стебла.

Доросла комаха бура, довжиною 35-50 мм. Надкрила вкорочені, з-під них видно задні складені крила. Передні ноги із сильними зубцями, пристосованими для копання. Знайти капустянку в ґрунті можна там, де засохли рослини.

Зимують личинки і дорослі комахи в ґрунті чи у гною. В земляних печерках на глибині 10-15 см самки відкладають до 500 яєць. Личинки виплоджуються через 10-15 днів. Вони білі, схожі на дорослих комах, але не мають крил. Спочатку личинки тримаються у гнізді і живляться дрібними корінцями, а потім розповзаються по городу. Частіше шкідники полюбляють сирі, добре угноєні ґрунти.

Для знищення шкідника восени перекопують ділянки на глибину до 25 см. Ефективне також розкладання невеликих куп гною, в які залазить на зимівлю комаха. Весною їх вибирають і знищують. На ділянках, де вони завдають великої шкоди, у міжряддях картоплі чи інших культур викопують ловильні канавки довжиною кілька метрів, шириною до 20 см. На дні через два-три кроки роблять заглиблення на 10-12 см. Комах, які туди потрапили за ніч, в оранці вибирають і знищують.

Останнім часом у продажу з'явились хімічні препарати, які рекомендується застосовувати проти капустянки.

Травневий хрущ

Цей шкідник поширений по всій території республіки. Його личинки шкодять картоплі, овочевим та плодовоягідним культурам.

Жуки жовто-бурі, досить великі -- довжиною 20-30 мм. Зимують у ґрунті і виходять на поверхню на початку розпускання листків берези. Літають надвечір, живляться листям окремих порід дерев.

Найбільше шкодять личинки третього року життя, коли досягають 50-60 мм у довжину. Личинки підгризають коріння картоплі, у бульбах вигризають круглі ямки з нерівними краями. Бульба може бути пошкоджена на 60-70 %.

Хімічна боротьба з личинками травневого хруща така ж як і з дротяниками.

Картопляна міль

Небезпечний шкідник. Завдає шкоди картоплі як у полі, так і у сховищі в південних областях. Гусениця пошкоджує стебла і бульби. Вона влаштовує міни на листках або вигризає ходи в бульбах. Через них у тканини потрапляють різні шкідливі мікроорганізми, що викликають розвиток сухої та мокрої гнилі.

Сірий метелик має розмах крил 11-14 мм, крила з оторочкою. Гусениця завдовжки також 11-14 мм, жовтувато-рожева або жовто-зелена, посеред спинки має білу смугу. Голова, щиток і ноги чорні. За період розвитку личинка чотири рази линяє. Протягом року міль дає кілька поколінь. Зимують гусениці останнього покоління або лялечки в сховищах.

При виявленні на картоплі молі потрібно негайно повідомити карантинну службу, яка допоможе запровадити знищувальні засоби.

Хвороби та заходи боротьби з ними

Стеблова нематода

Стеблова нематода має вигляд круглого черв'яка із склоподібно-прозорим, видовженим тілом (0,7-1,3 мм). Розвиток одного покоління триває, залежно від температури, 20-40 днів. Протягом року дає кілька поколінь.

Основна ознака пошкодження бульб - потемніння і відставання шкірки, яка знебарвлюється, а потім стає свинцево-сірою, легко відокремлюється від м'якуша й розтріскується. Одночасно з ураженням нематодою бульби уражують збудники сухої і мокрої гнилі. Для споживання пошкоджені бульби непридатні.

Заходи боротьби проти нематоди в основному профілактичні: садіння тільки здоровими бульбами, вирощування картоплі на одній і тій же ділянці не частіше як через 3-4 роки, збирання садивних бульб раніше звичайного строку на 15 днів.

Картопляна нематода

Дуже шкідливий, карантинний об'єкт. Паразитує на бульбах і корінні картоплі. Пошкоджені рослини відстають у рості, утворюють менше стебел, ніж здорові. Вони тонкі, листя дрібне, відмирає задовго до закінчення вегетації, коренева система слабо розвинута. Бульби формуються дрібні або зовсім не утворюються. При слабкому пошкодженні такі рослини можна виявити, тільки оглядаючи корені.

Система боротьби вимагає дотримання карантинних заходів, спрямованих на запобігання розповсюдженню шкідника; його хімічного знищення. Головним заходом має бути розмноження і впровадження там де виявлено нематоду лише стійких проти неї сортів.

Ризоктоніоз картоплі

Ризоктоніоз (чорна парша). Уражує паростки, корені, столони, бульби і стебла. На бульбах утворюється зимуюча стадія гриба -- склероції, які не змиваються і нагадують частки фунту, проте їх легко зшкребти. Інколи гриб утворює невеликі плями біля сочевичок на верхівці бульби. До весни у сховищі на уражених бульбах при підвищеній температурі розвивається міцелій гриба, який уражує паростки. На них утворюються бурі плями, і значна частина їх гине під час проростання. Найбільшої шкоди завдає хвороба в роки з холодною затяжною весною.

У більшості випадків ризоктоніоз уражує бульби в період від садіння до сходів. Чим довший він, тим більшої шкоди завдає хвороба. В роки з холодною і вологою весною зрідження сходів від неї може досягти 10-15 %.

Щоб запобігти ураженню хворобою, потрібно висаджувати здорові, пророщені бульби. Якщо бульби уражені, ознаки хвороби проявляються на паростках, їх необхідно вибрати і використати на продовольчі потреби.

Запобігає розповсюдженню хвороби також дотримання чергування культур на городі, садіння бульб у добре прогрітий грунт.

Макроспоріоз

Досить поширене захворювання, особливо при чергуванні влітку сухої жаркої погоди з короткочасними теплими дощами. Великі збитки спостерігаються в центральній та південній частинах країни.

Зниження врожаю зумовлене передчасни відмиранням листя. На шкірці уражених бульб утворюються поверхневі, округлі чорні плями. Уражує макроспоріоз в основному ранньостиглі сорти, у яких період бульбоутворення збігається з початком розвитку хвороби. Заходи бо ротьби проти макроспоріозу такі ж, як і проти фітофторозу, але запроваджувати їх слід раніше.

Кільцева гниль

Збудник -- бактерії. Уражує картоплю на Поліссі, в Лісостепу і в гірських районах Карпат. При завезенні насінного матеріалу з північних областей може траплятись і на півдні. Уражені хворобою рослини можуть знижувати врожайність на 60-80 %. Нерідко висаджені уражені бульби не дають сходів.

...