Розвиток напрямів діяльності наукових шкіл з удосконалення агроекосистем у лісостепу України (друга половина ХІХ-початок ХХІ століть)

Размещено на http://allbest.ru

РОЗВИТОК НАПРЯМІВ ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВИХ ШКІЛ З УДОСКОНАЛЕННЯ АГРОЕКОСИСТЕМ У ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТЬ)

Коваленко Наталія Петрівна

доктор історичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник сектору наукознавства Інституту історії аграрної науки, освіти та техніки ННСГБ НААН України, м. Київ

Розвиток аграрного сектору України забезпечується впровадженням ефективних агроекосистем, які базуються на використанні науково обґрунтованої структури посівних площ і спеціалізованих сівозмін з ефективним чергуванням різних біологічних груп культур, застосуванні систем раціонального удобрення та обробітку, а також екологічно безпечних заходів. В свою чергу удосконалення агроекосистем у різних ґрунтово -кліматичних умовах України ґрунтується на нагромадженні та синтезі наукових знань. У статті на основі системно-історичного підходу проаналізовано діяльність низки галузевих наукових шкіл з удосконалення агроекосистем для спеціалізованих господарств, розміщених у різних ґрунтово-кліматичних умовах Лісостепу України. Зокрема, охарактеризовано функціонування двох наукових шкіл зернового напряму та трьох наукових шкіл зерно-бурякового напряму, які відзначилися високим рівнем наукових досліджень у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., що пов'язано з раннім становленням цих напрямів у землеробстві. Визначено, що передумовою їх виникнення було нагромадження теоретичних знань, наявність повноцінних перспективних дослідницьких програм, що стало можливим лише з організацією мережі галузевих наукових установ. З'ясовано, що основними осередками їх формування стали кафедри галузевих закладів вищої освіти і лабораторії науково-дослідних інститутів, які відіграли роль провідних підрозділів з нагромадження та популяризації наукових знань про агроекосистеми різних напрямів спеціалізації. Встановлено, що с пецифіка їх діяльності полягала в органічному поєднанні фундаментальних і прикладних знань, їх теоретичних та практичних засад, що проявлялися у створенні та систематизації прогресивних здобутків, апробації та запровадженні отриманих результатів у виробництво.

Ключові слова: розвиток, удосконалення, науково-дослідні інститути, заклади вищої освіти, агроекосистеми, наукові знання, напрями спеціалізації.

наукова школа зерновий ґрунтово кліматичний лісостеп

Постановка проблеми. Розвиток аграрного сектору України забезпечується впровадженням ефективних агроекосистем, які базуються на використанні науково обґрунтованої структури посівних площ і спеціалізованих сівозмін з ефективним чергуванням різних біологічних груп культур, застосуванні систем раціонального удобрення та обробітку, а також екологічно безпечних заходів [Демиденко, 2019, с. 69]. Їх запровадження вирішує важливі практичні завдання у двох напрямах: відтворення родючості ґрунтів та збереження навколишнього природного середовища, а також забезпечення якісним продовольством населення України [Бойко, 1990, с. 5].

Удосконалення агроекосистем у різних ґрунтово-кліматичних умовах України ґрунтується на нагромадженні та синтезі наукових знань, що забезпечуються сприятливими умовами для подальшої наукової творчості вчених, здатних розширювати ефективну пошукову діяльність [Коваленко, 2014, с. 264]. У розвиток агроекосистем суттєвий внесок зробили вчені наукових шкіл, у діяльності яких чітко простежується генезис основних наукових теорій і концепцій, традиції наукової творчості, спадкоємність поколінь. Важливим є з'ясування передумов створення, закономірностей і специфіки діяльності наукових шкіл щодо удосконалення агроекосистем для різних ґрунтово-кліматичних умов України, систематизації їх наукових розроблень для зони Степу, Лісостепу та Полісся [Юркевич, 2011, с. 225]. Першочерговим є виконання комплексного оцінювання діяльності наукових шкіл, їх внеску у розвиток теоретичних та методологічних основ перспективного землеробства.

Історіографічний огляд. Ефективне функціонування наукових шкіл є однією з дискусійних проблем у розвитку науки, існування якої, насамперед, зумовлюється багатогранністю визначених понять. Окремі аспекти вищенаведеної проблеми знайшли своє відображення у наукових працях С.Р. Микулінського, В.І. Онопрієнка, Ю.О. Храмова, М.Г. Ярошевського та інших дослідників історії науки [Храмов, 1991; Онопрієнко, Ткаченко, 2010; Микулинский, Ярошевский, 1977].

Мета. Маємо на меті проаналізувати діяльність низки галузевих наукових шкіл з удосконалення агроекосистем для спеціалізованих господарств, розміщених у різних ґрунтово-кліматичних умовах Лісостепу України.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж перейти до аналізу діяльності наукових шкіл, потрібно відмітити, що не кожен науковий колектив може отримати такий статус. Наукову школу розглядають як неформальну творчу співдружність дослідників різних поколінь високої наукової кваліфікації на чолі з науковим лідером у межах певного наукового напряму [Храмов, 1991, с. 3]. Вони повинні бути об'єднані спільними підходами до вирішення проблеми, стилем роботи та мислення, оригінальністю ідей і методів реалізації наукової програми, що одержала важливі результати та здобула авторитет і суспільне визнання у відповідній галузі [Онопрієнко, 2010, с. 434; Микулинский, 1977, с. 22].

Наукова школа з розвитку агроекосистем повинна охоплювати щонайменше 3 - 4 покоління вчених з тривалістю існування не менше 80-100 років та з кількістю її представників понад 25-30 [Коваленко, 2014, с. 264]. Специфіка їх діяльності полягає в органічному поєднанні теоретичного та прикладного аспектів, що проявляється в опрацюванні та систематизації теоретичних знань, впровадженні результатів наукових досліджень у практичне виробництво. Їм притаманна соціальна зорієнтованість, що визначається специфікою безпосередньо об'єкта дослідження, яким є сільськогосподарські культури, і завданнями, які полягають у розробленні ефективних технологій їх вирощування. Розвиток агроекосистем визначається нагромадженням знань у землеробстві, перейнятих і творчо переосмислених із суміжних теоретичних наук, першочергово природознавства. Це зумовлює специфічну рису їх діяльності - комплексність підходів, застосування здобутків у біологічних науках як теоретичної основи для подальшого розвитку агроекосистем.

Ґрунтуючись на системному підході, виділено низку вимог, які повинна задовольняти наукова школа з удосконалення агроекосистм. Зокрема, цілісність, що забезпечується органічною інтеграцією наукових пошуків окремих вчених і генерацій, об'єднаних загальною програмою та стилем дослідницької роботи; структурованість та ієрархічність, що зумовлюються підпорядкованістю та особливостями внутрішньої структури наукової школи, сформованої під керівництвом вченого-лідера; багатофункціональність, що полягає у виконанні навчальної, інформативної, дослідницької, соціокультурної та інших функцій; варіативність, що пояснюється можливістю існування наукових шкіл різних типів [Коваленко, 2014, с. 265].

Важливими є динамічність розвитку, що пов'язана з виникненням нових шкіл на місці попередніх, безперервним пошуком та синтезом нових знань на основі уточнення методик і підходів, постановки адекватних завдань; запровадженням нових категорій та понять, які ґрунтовно відображають природу явищ дослідження і забезпечують прогнозування їх розвитку; відкритість, що позначається, з одного боку, надходженням нових ідей, залученням новітніх дослідницьких одиниць, з іншого - задоволенням запитів суспільства щодо кінцевого результату її діяльності - наукової та наукоємної продукції [Храмов, 1991, с. 435]. Обов'язковими критеріями наукової школи є самоорганізованість та самодостатність, що полягає у здатності самостійно підтримувати або удосконалювати рівень своєї організації при зміні внутрішніх або зовнішніх умов існування, функціонувати для підвищення стійкості, збереження цілісності; цілеспрямованість, що забезпечується підпорядкованістю діяльності чітко визначеній дослідницькій програмі, безперервним розвитком певних наукових напрямів кількома поколіннями вчених; результативність, яка встановлюється за рівнем отриманої наукової продукції; здатність до самопрезентації, що здійснюється через популяризацію здобутків вчених наукової школи: публікацій, семінарів, конференцій тощо [Коваленко, 2014, с. 265].

Передумовами становлення наукових шкіл з удосконалення агроекосистем є нагромадження та впорядкування теоретичних знань, наявність повноцінної дослідницької програми на перспективу, що стало можливим лише з організацією мережі галузевих інститутів. Основними осередками їх створення стали кафедри вищих навчальних закладів та лабораторії науково-дослідних інститутів, які відіграли роль провідних підрозділів нагромадження, примноження і розповсюдження фундаментальних та прикладних галузевих знань. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. засновано низку галузевих наукових шкіл, аналізування напрямів діяльності яких з удосконалення агроекосистем у різних ґрунтово-кліматичних умовах Лісостепу України забезпечить використання найістотніших здобутків минулого для перспективного розвитку аграрної науки та практики.

Відому в Україні та за її межами наукову школу з розвитку агроекосистем зернового напряму у Правобережному Лісостепу України засновано у 1868 р. в Уманському училищі землеробства і садівництва (нині Уманський національний університет садівництва). Ще на початку її заснування професором А. С. Гусаківським сформовано ефективні технології вирощування сільськогосподарських культур у плодозмінних сівозмінах Правобережного Лісостепу України [Коваленко, 2014, с. 292]. У 1912 р. теоретико-методологічні аспекти ефективних технологій вирощування сільськогосподарських культур у сівозмінах розвинув професор М. К. Васильєв, який опублікував підручник «Частное земледелие или учение о полевых и луговых культурах», що тривалий час був основним для сільськогосподарських навчальних закладів [Карасюк, 1999, с. 6].

Послідовником наукової школи став професор С. С. Рубін, який визначив кращі попередники зернових культур, своєчасні періоди обробітку ґрунту та внесення добрив у сівозмінах для умов Правобережного Лісостепу України. Його учні професори В.П. Гордієнко, В.О. Єщенко обґрунтували теоретико-методологічні основи застосування поверхневого обробітку ґрунту під зернові культури [Карасюк, 1999, с. 31]. У другій половині ХХ ст. наукова школа отримала визнання завдяки розробленню і впровадженню: П. М. Федченком ефективних зерно-бурякових сівозмін; Г.Д. Деркачем, О.І. Зінченком покривних культур для багаторічних бобових трав у кормових сівозмінах; А. Ф. Діхтярем, С. С. Рубіним багатопільних сівозмін з різними видами парів та широким набором попередників озимої пшениці [Коваленко, 2014, с. 293]. Науковцями визначено ефективні напрями розвитку агроекосистем: І.М. Карасюком - системи удобрення у зерно-бурякових сівозмінах; О.І. Ольховською - попередники у польових сівозмінах; О.М. Ліпінським - прифермські сівозміни з різним насиченням проміжними культурами; В.С. Підвисоцьким - попередники у насінницьких сівозмінах [Бойко, 1973, с. 79].

Вченими наукової школи приділено значну увагу встановленню теоретико- методологічних основ оптимізації агроекосистем: О.П. Данилевським, С.С. Рубіним - заміни чистого пару зайнятим, багаторічних трав - однорічними; О.Б. Карнаухом, Ю.Ф. Терещенком - ефективних попередників для сильних сортів озимої пшениці із внесенням добрив; В.О. Єщенком, В.П. Опришком - агроекологічного оцінювання сівозмін; В.П. Гордієнком - спеціалізованих сівозмін з вирощуванням зернових культур і цукрових буряків [Коваленко, 2014, с. 293]. На початку ХХІ ст. найближчим спадкоємцем наукових традицій С.С. Рубіна - професором В.О. Єщенком вперше всебічно агроекономічно обґрунтовано ефективні польові сівозміни різного господарського напряму. Його учні здійснили суттєвий внесок у розроблення ефективних агроекосистем: В. П. Опришко - розробив сівозміни з оптимальним насиченням зернофуражними культурами; С. П. Коваль, А. В. Новак - опрацювали широкий набір ефективних попередників для олійних культур та ярого ріпаку; М.В. Калієвський - визначив раціональний основний обробіток ґрунту під олійний льон; С.В. Усик - науково обґрунтоване чергування культур у сівозмінах з короткою ротацією.

Вченими наукової школи опубліковано понад 100 наукових праць, серед яких важливими стали: монографії С. С. Рубіна «Сівозміни» (1962), «Щоб ґрунти були родючими» (1969); В. О. Єщенка, П. Г. Копитка, В. П. Опришка «Сівозміни лісостепової зони» (2007). Велике значення мали підручники та навчальні посібники:

С.С. Рубіна «Загальне землеробство» (1950, 1954, 1964), «Землеробство» (1967, 1980); В. О. Єщенка «Загальне землеробство» (2004); І. Д. Примака, В. О. Єщенка, Ю. П. Манька «Сівозміни в землеробстві України» (2008) та численні методичні вказівки для практичного впровадження сівозмін різних типів і видів [Коваленко, 2014, с. 294]. Науковою школою підготовлено понад 80 кандидатів і докторів наук. На початку ХХІ ст. вчені наукової школи продовжують свою діяльність, вирішуючи наступні завдання: встановлення агроекологічного обґрунтування короткоротаційних сівозмін з високим насиченням зернофуражними культурами; розроблення мінімізації основного обробітку ґрунту під зернові та просапні культури у сівозмінах; агроекологічне обґрунтування заходів боротьби з бур'янами у сівозмінах Правобережного Лісостепу України.

Заслуговує на увагу відома в Україні та за її межами наукова школа з розвитку вгркекксистем зернового напряму у Лісостепу України, заснована у 1898 р. в Центральній агрохімічній лабораторії (нині ННЦ «Інститут землеробства НААН»). З початку її створення під керівництвом академіка О. І. Душечкіна започатковано системні дослідження з ефективного внесення мінеральних добрив: суперфосфату, селітри, томасшлаку; хімічної меліорації: вапнування кислих та гіпсування солонцюватих ґрунтів; ефективного насичення сівозмін зерновими культурами [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 18, спр. 7874, арк. 5]. На початку ХХ ст. розширення системних досліджень з удосконалення внесення вапна та інших агрохімічних заходів у сівозмінах Лісостепу продовжив найближчий учень академіка О.І. Душечкіна кандидат наук Ф.А. Попов. Він опублікував понад 110 наукових праць, серед яких монографія «О несостоятельности травополья в научных основах системы земледелия» (1961). Професор О.М. Надєждін розробив ефективні зерно-бурякові сівозміни; кандидат наук І.Л. Колоша обґрунтував ефективні системи удобрення; Г.Г. Махов запровадив ґрунтозахисні сівозміни для ерозійно небезпечних ґрунтів [Коваленко, 2014, с. 297].

У другій половині ХХ ст. наукова школа отримала визнання завдяки визначенню кандидатом наук В. О. Пастушенком нових підходів до теоретико- методологічних основ сівозмін різних типів і видів, насичених 40-100% зерновими, 10-40% технічними, 10-60% кормовими та проміжними культурами для різної спеціалізації сільськогосподарського виробництва [Демиденко, 2019, с. 66]. Вченими наукової школи П. І. Бойком, І. Г. Захарченком, В. В. Кульбідою, Г. К. Медвідем, І. Г. Предком вперше встановлено наукові та методологічні принципи розміщення сільськогосподарських культур у зерно-просапних сівозмінах для господарств Північно-Західного Лісостепу України [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 21, спр. 34, арк. 15-74]; явище несумісності культур, алелопатичної ґрунтовтоми та інших біологічних чинників, що стримували зростання продуктивності сівозмін [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 21, спр. 43, арк. 1-51]; теоретичні, методологічні та практичні основи протиерозійних заходів, що включали протиерозійну організацію території й запровадження ґрунтозахисних сівозмін [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 422, арк. 61-69].

Науковцями розроблені ефективні системи обробітку ґрунту, удобрення, сівозмін в умовах зрошення, раціональні режими зрошення сільськогосподарських культур у різних ґрунтово-кліматичних умовах [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 22, спр. 128, арк. 3-10]; заходи боротьби із засоленням та заболоченням ґрунтів [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 22, спр. 514, арк. 41-57]; якість сільськогосподарської продукції в залежності від складу і чергування культур у сівозмінах Лісостепу [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 725, арк. 29-130]; заходи створення і збереження багаторічних сінокісно-пасовищних угідь високої продуктивності шляхом запровадження лучних сівозмін з різним насиченням просапними культурами [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 22, спр. 514, арк. 41-57].

На початку 1990-х років вченими наукової школи вперше в Україні розпочато і здійснено системні дослідження кругообігу азоту в системі «ґрунт - добриво - рослина - вода - атмосфера» за допомогою стабільного ізотопу азоту, параметрів симбіотичної і несимбіотичної азотфіксації в польових умовах [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 234, арк. 5-69]. Під керівництвом В.О. Пастушенка опубліковано понад 170 наукових праць, серед яких монографії: «Сівозміни в колгоспах України» (1959), «Ерозія ґрунтів та боротьба з нею» (1961), «Сівозміни в Україні» (1966, 1972), «Інтенсивні сівозміни Лісостепу і Полісся» (1975) [Демиденко, 2019, с. 67]. Його учні значно розширили теоретико-методологічні напрацювання щодо удосконалення агроекосистем зернового напряму у різних ґрунтово-кліматичних умовах України.

Одним із напрямів, що отримав широкий розвиток у землеробстві, сформував кандидат наук І. Г. Захарченко, яким вперше в Україні у широких масштабах встановлено баланс поживних речовин в інтенсивних зернових сівозмінах. Зазначений науковий напрям розширив кандидат наук Г. К. Медвідь, який вперше розробив теоретичні та методологічні основи кількісного та якісного оцінювання прибутково-витратних статей балансу азоту у зернових сівозмінах [Демиденко, 2019, с. 67]. Другий напрям, що отримав широкий розвиток у землеробстві, сформував доктор наук В. В. Кульбіда, який вперше встановив теоретико-методологічні основи інтенсифікації та біологізації зернових сівозмін шляхом підвищення ролі післяжнивних та післяукісних культур. Зазначений науковий напрям розширив кандидат наук І.Г. Предко, який вперше визначив науково-практичні основи інтенсивних зерно-просапних сівозмін для Лісостепу України [Коваленко, 2014, с. 299].

Дослідження з удосконалення теоретико-методологічних основ вирощування кукурудзи та інших сільськогосподарських культур в інтенсивних спеціалізованих сівозмінах Лісостепу України продовжено найближчим учнем В. О. Пастушенка - професором П. І. Бойком, який очолює наукову школу з 1992 р. Ним здійснено всебічне агротехнічне оцінювання попередників кукурудзи у зв'язку з дією чинників інтенсифікації землеробства [Коваленко, 2014, с. 300]. Встановлено екологічні чинники ґрунтовтоми під впливом кукурудзи та інших сільськогосподарських культур, а саме: формування негативних алелопатичних ефектів ґрунту і коренів рослин - токсичність при беззмінному вирощуванні.

На початку ХХІ ст. під керівництвом професора П. І. Бойка вченими наукової школи О. О. Артюшенком, В. О. Бороданем, Н. П. Коваленко, В. В. Кульбідою для умов Лісостепу розроблено теоретико-методологічні основи і екологічно безпечні технології відтворення родючості ґрунтів та системи управління цим процесом шляхом раціонального землекористування, створено моделі ґрунтозахисних систем землеробства з використанням високоефективних добрив та хімічної меліорації [Науковий архів ННЦ «Інститут землеробства НААН», оп. 2, спр. 839, арк. 84]. Встановлено біологічні та агроекологічні принципи організації зональних агроекосистем Лісостепу [Науковий архів ННЦ «Інститут землеробства НААН», оп. 2, спр. 868, арк. 98]; науково-практичні основи сівозмін з довгою ротацією для великих господарств різної спеціалізації та вузькоспеціалізованих сівозмін з короткою ротацією для фермерських. З'ясовано ефективність альтернативного землеробства з максимальним використанням біологічних засобів інтенсифікації [Науковий архів ННЦ «Інститут землеробства НААН», оп. 2, спр. 938, арк. 191], систем землеробства для захисту ґрунтів від ерозії [Науковий архів ННЦ «Інститут землеробства НААН», оп. 2, спр. 902, арк. 143-144].

Професор П. І. Бойко вперше започаткував комплексні фундаментальні дослідження з визначення впливу біологічних чинників родючості ґрунту на продуктивність сільськогосподарських культур у сівозмінах, родючість та фітосанітарний стан ґрунту для подолання негативної дії ґрунтовтоми [Демиденко, 2019, с. 69]. Його учень - член-кореспондент НААН - директор ННЦ «Інститут землеробства НААН» В. Ф. Камінський вперше обґрунтував агробіологічні основи інтенсифікації вирощування зернобобових культур у сівозмінах в умовах Лісостепу України, опублікував понад 130 наукових праць, отримав 2 патенти на винаходи.

Учні професора П. І. Бойка здійснили суттєвий внесок у опрацювання теоретико-методологічних основ ефективного чергування сільськогосподарських культур у зерно-просапних сівозмінах для умов Лісостепу України: М. М. Назаренко - кукурудзи на зерно; К. М. Вишнякова - кукурудзи на зерно і силос; Ю. І. Сологуб - цукрових буряків; О. В. Єгоров - картоплі; О.Є. Корецький, М. Г. Фурманець - озимої пшениці; Л. С. Квасніцька - зернових культур [Демиденко, 2019, с. 69]. Професор П. І. Бойко опублікував понад 280 наукових праць, серед яких монографії «Кукурудза в інтенсивних сівозмінах» (1990), «Сівозміни та родючість чорнозему Лівобережного Лісостепу: монографія» (2019); підручник «Екологічні проблеми землеробства» (2010). Важливими є численні наукові та методичні видання, серед яких наукова публікація «Prediction humus level of black soils of Forest-Steppe Ukraine depending on the application of crop rotation, fertilization and tillage» (2019) у виданні «International Journal Of Ecosystems And Ecology Science», що включене до міжнародної наукометричної бази «Web of Science» [Демиденко, 2019, с. 70].

На початку ХХ ст. науковці вирішують наступні завдання: наукове обґрунтування теоретико-методичних основ і практичного впровадження сівозмін на основі контролювання родючості ґрунту, кількості та якості врожаю, економічного та енергетичного оцінювання зазначених заходів; удосконалення агроекосистем з оптимальним розміщенням сільськогосподарських культур, адаптованих до ґрунтово- кліматичних умов та спеціалізації господарств; розроблення і впровадження зернових сівозмін з різною ротацією для господарств широкої спеціалізації зі створенням моделі культурної агроекосистеми з урахуванням елементів органічного землеробства [Демиденко, 2019, с. 71].

Відому в Україні та за її межами наукову школу з розвитку агроекосистем зерно-бурякового напряму у Лісостепу України засновано у 1898 р. в сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України). Ще з початку її заснування професором М. П. Чирвинським започатковано, професором П. Р. Сльозкіним розширено встановлення ефективних технологій вирощування озимої пшениці та цукрових буряків у сівозмінах із застосуванням раціональних систем удобрення [Коваленко, 2014, с. 303]. Професором О. В. Ключаровим визначено ефективність застосування комплексного поєднання обробітку ґрунту та удобрення у зерно-бурякових сівозмінах для умов Лісостепу України [Діденко, 1998, с. 12].

У розвиток теоретичних основ розроблення ефективного вирощування зернових культур та цукрових буряків у сівозмінах для умов недостатнього зволоження зробив професор В.В. Колкунов; вперше визначив морозостійкість озимих зернових культур у сівозмінах та розробив їх ефективне чергування з цукровими буряками професор А. Г. Михаловський [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 3, спр. 304, арк. 1]; встановив ефективне вирощування озимого жита у сівозмінах та кращі його попередники - професор А.Г. Терниченко. Пріоритетні дослідження з визначення ефективних сівозмін з різним насиченням зерновими, просапними та кормовими культурами здійснили професори О. Ю. Барабаш, Є. П. Вотчал, І. М. Гудков, Г. І. Демидась [Коваленко, 2014, с. 303].

У другій половині ХХ ст. наукова школа отримала визнання завдяки розробленню і впровадженню професором А. Г. Михаловським та його учнями ефективних агротехнічних заходів раціонального використання польових земельних угідь за інтенсивної системи землеробства у Лісостепу України [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 184, арк. 84-87]. Найближчі послідовники наукових традицій А.Г. Михаловського - професори В. П. Ґудзь, В. М. Каліберда, Є. Ф. Манойленко розробили теоретико-методологічне обґрунтування впровадження змішаних, післяжнивних, післяукісних посівів у зерно-просапних сівозмінах та раціонального їх удобрення [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 3, спр. 3958, арк. 1].

Ефективне вирощування високопродуктивних просапних культур у поєднанні з озимою пшеницею у зерно-просапних сівозмінах та встановлення кращих попередників для озимих зернових культур опрацьовано професором В.М. Калібердою [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 3, спр. 4515, арк. 5; оп. 11, спр. 14, арк. 2]. Він визначив продуктивність ланок сівозмін у залежності від насичення зерновими культурами, цукровими буряками, післяжнивними і післяукісними посівами [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 11, спр. 14, арк. 6869]; встановив найпродуктивніші ланки сівозмін з паром, зайнятим кормовим люпином і горохом [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 3, спр. 3959, арк. 122]; для раціонального використання торф'яних ґрунтів осушених торф'яників у Лісостепу рекомендував розміщення озимих зернових культур після зайнятих парів та сидеральних культур [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 3, спр. 4514, арк. 8].

Теоретичні та методологічні аспекти розроблення ефективної системи удобрення у просапних сівозмінах розвинув академік П.А. Власюк, який визначив ефективність поєднання гною і мінеральних добрив у припосівному та в основному удобренні [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 191, арк. 1-4]. Професор М. Г. Городній встановив ефективне застосування органічних і мінеральних добрив у спеціалізованих конопляних сівозмінах; професор М. М. Городній визначив ефективну систему удобрення з елементами біологізації у сівозмінах з різною ротацією; професор М. К. Шикула розробив базову модель та впровадив ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території, здійснив побудову ґрунтозахисних сівозмін для захисту ґрунтів від ерозії [Коваленко, 2014, с. 305]. Академіком О. Ю. Барабашем встановлено ефективне чергування овочевих культур у спеціалізованих сівозмінах для різних ґрунтово-кліматичних умов України [Діденко, 1998, с. 17].

На початку ХХІ ст. пріоритетні дослідження з розроблення теоретико- методологічних основ інтегрованої системи заходів захисту зернових культур та цукрових буряків від бур'янів здійснено професорами І. В. Веселовським, В. П. Ґудзем [Коваленко, 2014, с. 305]. Вченими наукової школи визначено ефективність вирощування сумісних посівів кукурудзи і кормових бобів на силос у просапних сівозмінах, кормового люпину - у польових сівозмінах [ЦДАВО України, 27, оп. 20, спр. 184, арк. 95-106]; встановлено ефективні способи зяблевого обробітку ґрунту в поєднанні з удобренням у багатопільних зерно-бурякових сівозмінах Лісостепу України [Державний архів м. Києва, ф. 1331, оп. 11, спр. 188, арк. 1]. Професор В. І. Мойсеєнко встановив ефективність вирощування багаторічних трав та їх сумішок у кормових сівозмінах Правобережного Лісостепу України залежно від внесення мінеральних добрив.

Під керівництвом професора С. П. Танчика вченими наукової школи О. Ю. Карпенком, О. П. Кротіновим, Ю. П. Маньком, В. М. Рожко спрямовано дослідження на розроблення моделі екологічного землеробства Лісостепу України. Науковцями опубліковано понад 110 наукових праць, серед яких «Землеробство» (1996), «Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії» (2007), «Адаптивні системи землеробства» (2007) [Мельничук, 2005, с. 147]. Науковою школою підготовлено понад 80 кандидатів і докторів наук. На початку ХХІ ст. науковці вирішують наступні завдання: розроблення ефективних агроекосистем для господарств різних форм власності; формування інтегрованої системи контролювання забур'яненості посівів сільськогосподарських культур в агроекосистемах різного спрямування; впровадження сучасних адаптивних систем землеробства: промислової, екологічної, біологічної, ґрунтозахисної та системи землеробства No-till [Коваленко, 2014, с. 305-306].

Відому наукову школу з удосконалення агроекосистем у Лісостепу України створено у 1911 р. на Миронівській селекційно-дослідній станції (на сьогодні Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН) [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 18, спр. 7874, арк. 12]. З початку її заснування професором С.Л. Франкфуртом започатковано системні дослідження з визначення ефективності внесення під озиму пшеницю фосфорнокислих добрив у зерно-бурякових сівозмінах, а саме суперфосфату та томасшлаку, а також їх післядію у посівах цукрових буряків [Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН (1912 - 2012), 2012, с. 63]. Найближчим спадкоємцем наукових традицій С. Л. Франкфурта - професором М. М. Тулайковим визначено ефективність внесення гною у зерно-парових сівозмінах, удосконалено використання фосфорнокислих добрив - суперфосфату і томасшлаку [Шевченко, 2008, с. 71]. Професор О. М. Надєждін встановив та впровадив у виробництво ефективні сівозміни з різним насиченням цукровими буряками, озимою пшеницею і житом, які вирощували після чистого та зайнятих парів за системного внесення мінеральних добрив [Вергунов, 2011, с. 98].

У першій половині ХХ ст. один з напрямів досліджень наукової школи сформував O. К. Філіповський, який за результатами визначення ефективності зайнятих парів у сівозмінах встановив кращі парозаймаючі культури з раннім періодом збирання. Професорами І. К. Бобирем, А. І. П'ятенком визначено ефективні зерно-бурякові сівозміни з 40-60% насиченням зерновими культурами і 10-40% насиченням цукровими буряками [Горбик, 1963, с. 110]. Професорами Г. Д. Безвусим, М. Г. Гупало розроблено травопільні сівозміни з вирощуванням багаторічних трав, ефективне чергування ярого ячменю та пшениці у сівозмінах залежно від способів посіву та удобрення [Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН (1912 - 2012), 2012, с. 61]; В. К. Блажевським, С. В. Сухобрусом опрацьовано і рекомендовано виробництву комплекс ефективних агротехнічних заходів вирощування кукурудзи [Горбик, 1963, с. 114]. У другій половині ХХ ст. академік В. М. Ремесло встановив ефективність вирощування озимої пшениці сорту Миронівська 808 у науково обґрунтованих сівозмінах після зайнятих парів; академік В. Ф. Сайко запровадив у виробництво сортову технологію та безполицевий обробіток ґрунту у багатопільних сівозмінах; В. М. Гриньов, М. А. Ільченко застосували інтенсивну технологію вирощування озимої пшениці сорту Миронівська 808; В. І. Русанов, А. М. Твердохліб розробили енергозберігаючі екологічно безпечні технології вирощування озимих і ярих зернових культур у багатопільних сівозмінах [Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН (1912 - 2012), 2012, с. 122].

На початку ХХІ ст. вчені наукової школи В. П. Кавунець В. В. Ткалич, О.І. Шевченко створили інноваційні високоефективні технології вирощування озимої пшениці різних сортотипів, озимого і ярого ячменю та ярої пшениці у сівозмінах для умов Лісостепу України [Коваленко, 2014, с. 310]. Науковою школою опубліковано понад 650 наукових праць, серед яких «Программа деятельности Центральной опытной станции из культуры сахарной свеклы» (1912), «Исторический обзор создания, организации и деятельности Мироновской опытной и селекционной станции» (1924), «Мироновская опытно-селекционная станция, ее задание и труд: за материалами работы станции за 1912 - 1927 гг.» (1927). Науковцями підготовлено понад 60 кандидатів і докторів наук. На початку ХХІ ст. зусилля вчених наукової школи спрямовано на удосконалення системи сівозмін різної ротації з урахуванням їх інтенсифікації і біологізації у ринкових умовах; обґрунтування інноваційних екологічно безпечних технологій вирощування конкурентоспроможного зерна; застосування комплексної системи органічного і мінерального удобрення в агроекосистемах з багаторічними травами [Шевченко, 2008, с. 74].

Значні досягнення з удосконалення агроекосистем зерно-бурякового напряму у Лісостепу України отримали вчені наукової школи, сформованої в 1922 р. у Науковому інституті селекції (нині Інститут біоенергетичних культур та цукрових буряків НААН). Ще з початку її заснування професором В. В. Колкуновим започатковано системні дослідження з ефективного вирощування зернових культур та цукрових буряків у зерно-бурякових сівозмінах [ЦДАВО України, ф 27, оп. 18. спр. 7874, арк. 16]. У середині ХХ ст. спадкоємцем наукових традицій В. В. Колкунова - професором М. А. Грековим встановлено значення використання багаторічних трав у зерно-бурякових сівозмінах, як основи травопільної системи землеробства [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012, с. 164]. Ним опубліковано понад 100 наукових праць, присвячених розробленню ефективних зерно-бурякових сівозмін Лісостепу України, серед яких важливою є книга «Свекловодство» (1951).

У другій половині ХХ ст. найближчим послідовником А. М. Грекова - професором В. Ф. Зубенком вперше встановлено економічний ефект різних типів сівозмін, насичених зерновими, бобовими і просапними культурами, який виявив можливості подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Вченим опубліковано понад 200 наукових праць, серед яких рекомендації з ефективного чергування сільськогосподарських культур, що включені до книги «Науково обґрунтована система ведення сільського господарства в Поліссі та західних районах УРСР» (1967) [Коваленко, 2014, с. 306]. Другий послідовник наукового напряму М. А. Грекова - кандидат наук І. С. Шкаредний оптимізував розміщення сільськогосподарських культур у зерно-бурякових сівозмінах залежно від обробітку ґрунту та удобрення [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012, с. 163].

Цінними здобутками наукової школи є визначення ефективності зерно- бурякових сівозмін залежно від системи обробітку ґрунту, застосування органічних і мінеральних добрив, зрошення, боротьби із засоленням і ерозією ґрунту, використанням гербіцидів, полімерів, мікробіологічних препаратів [ЦДАВО України, ф. 27, оп. 20, спр. 183, арк. 12-15]. Науковцями М. А. Грековим, С. Г. Курбатовим розроблено та впроваджено у виробництво зерно-просапні сівозміни з 30-50% насиченням цукровими буряками; М. Ф. Деревицьким розроблено методику і визначено способи підвищення точності польового досліду сівозмін, І.В. Якушкіним удосконалено їх класифікацію [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012а, с. 18].

Важливими здобутками наукової школи, які отримали розвиток, стало встановлення зміни мікробного ценозу ґрунту залежно від наявності біологічного азоту і застосування органічних та мінеральних добрив. Вчені І. А. Геллер, В. І. Канівець, А. В. Карбівська з'ясували, що розвиток фосфатмобілізуючих і целюлозоруйнівних бактерій залежав від систем удобрення, а грибів - від наявності органічних добрив: гною, соломи [Коваленко, 2014, с. 307]. Велике значення мало вирішення науковцями Л. А. Барштейном, В. Ф. Зубенком, В. Ф. Панченком, Я. П. Цвеєм, І. С. Шкаредним, В. М. Якименком проблеми регулювання в агроекосистемах балансу поживних речовин залежно від використання мінеральних і органічних добрив та біологізації [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012, с. 163-164]. Ними визначено ефективність способів біологізації з використанням соломи зернових та гірчиці білої на зелене добриво за післяжнивного посіву [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012а, с. 18].

На початку ХХ ст. під керівництвом професора Я. П. Цвея теоретично обґрунтовано та експериментально визначено науково-практичні аспекти ефективного використання чорноземів за допомогою раціональних зерно-бурякових сівозмін, обробітку ґрунту, заходів екологізації агроекосистем у Лісостепу України [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012а, с. 19]. Вченими встановлено способи використання мікробіологічних препаратів та застосування рідких гуманних добрив і мікроелементів на основі халатів; обґрунтовано потреби у використанні побічної продукції зернових культур на біопаливо у залежності від насичення сівозмін зерновими та просапними культурами. Вченими опубліковано наукові праці, серед яких важливими є: «Севообороты в свекловодческих районах» (1969), «Агротехнические основы севооборотов» (1978), «Севообороты - основа интенсификации земледелия» (1985), «Система землеробства у буряківництві» (1997), «Трансформація гумусу при різних системах землеробства» (1997), «Сівозміни, обробіток ґрунту та удобрення в зонах бурякосіяння» (2002) [Коваленко, 2014, с. 308]. Науковою школою підготовлено понад 70 кандидатів і докторів наук. На початку ХХІ ст. науковою школою активізовано дослідження за такими напрямами: обґрунтування біологізації сівозмін з різною ротацією з урахуванням їх насичення зерновими і просапними культурами; розроблення способів мінімізації обробітку ґрунту у сівозмінах з короткою ротацією; встановлення залежності формування мікробіологічного ценозу ґрунту від системи удобрення і обробітку ґрунту в агроекосистемах Лісостепу України [Цвей, Гоголь, Кісілевська, 2012а, с. 19].

Висновки. Можна зробити висновок, що у розвиток дослідження та впровадження вітчизняних агроекосистем різних напрямів спеціалізації суттєвий внесок зробили наукові школи, які здійснювали наукову роботу у різних ґрунтово- кліматичних умовах Лісостепу України. У їх діяльності чітко прослідковується генезис основних наукових теорій та концепцій, традиції наукової творчості, спадкоємність поколінь. Передумовою їх виникнення було нагромадження теоретичних знань, наявність повноцінної перспективної дослідницької програми, що стало можливим лише з організацією мережі галузевих наукових установ. Основними осередками їх формування стали кафедри галузевих вищих навчальних закладів і лабораторії науково-дослідних інститутів, які відіграли роль провідних підрозділів з розроблення, нагромадження та популяризації наукових знань про агроекосистеми різних напрямів спеціалізації. Специфіка їх діяльності полягала в органічному поєднанні фундаментальних і прикладних знань, їх теоретичних та практичних засад, що проявлялися у створенні та систематизації прогресивних здобутків, апробації та запровадженні отриманих результатів у виробництво.

Список використаних джерел та літератури

Бойко, П. І., 1990. Біологічна та екологічна роль сівозмін у землеробстві, Київ: Знання, 48 с.

Бойко, П., Данилевский, А., 1973. Координационное совещание, Земледелие, № 10, с. 79.

Вергунов, В. А., Євич, П. П., 2011. Передумови становлення та діяльність Миронівської селекційно-дослідної станції (1911 - 1968). До 100-річчя заснування Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла НААН, Київ, 120 с.

Горбик, Г. Ф., 1963. На Миронівській селекційно-дослідній станції, Вісник сільськогосподарської науки, № 10, с. 110-116.

Демиденко, О. В., Бойко, П. І., Блащук, М. І., Шаповал, І. С., Коваленко, Н. П., 2019. Сівозміни та родючість чорнозему Лівобережного Лісостепу, Сміла: Чорнобаївське КПП, 484 с. Державний архів м. Києва.

Діденко, В. В., 1998. Нарис історії Національного аграрного університету (до 100-річчя заснування), Київ: Аграрна наука, 175 с.

Карасюк, І. М., Замаховська, М. Ю., 1999. Уманська сільськогосподарська академія (1884 - 1999), Київ: Сільгоспосвіта, 47 с.

Коваленко, Н. П., 2014. Становлення та розвиток науково-організаційних основ застосування вітчизняних сівозмін у системах землеробства (друга половина ХІХ - початок ХХІст.), Київ: ТОВ «Нілан-ЛТД», 490 с.

Мельничук, Д. О., Зубець, М. В., Беренштейн, Л. Ю., 2005. Становлення і розвиток аграрної освіти та науки в Україні (з найдавніших часів до сьогодення), Київ: НАУ, 224 с.

Микулинский, С. Р., Ярошевский, М. Г., 1977. Школы в науке, Москва: Наука, 523 с.

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН (1912 - 2012), 2012. Миронівка, 816 с.

Науковий архів ННЦ «Інститут землеробства НААН».

Онопрієнко, В. І., Ткаченко, В. М., 2010. Історія української науки, Київ, 652 с.

Храмов, Ю. А., 1991. История формирования и развития физических школ на Украине, Киев: Феникс, 216 с.

Цвей, Я. П., Гоголь, Л. О., Кісілевська, М. О., 2012. Історичний шлях землеробської науки в буряківництві, Збірник наукових праць Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків, вип. 13, с. 162-169.

Цвей, Я. П., Гоголь, Л. О., Кісілевська, М. О., 2012а. Землеробство в системі буряківництва - на науковий рівень, Цукрові буряки, № 2-3, с. 17-19.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

Шевченко, О. І., 2008. Лабораторія сортових технологій. Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла УААН, Миронівка, с. 71-76.

Юркевич, Є. О., Коваленко, Н. П., Бакума, А. В., 2011. Агробіологічні основи сівозмін Степу України, Одеса: Одеське видавництво «ВМВ», 240 с.

SUMMARY DEVELOPMENT OF THE DIRECTIONS OF ACTIVITY OF SCIENTIFIC SCHOOLS TO IMPROVE AGROECOSYSTEMS IN THE FOREST-STEPPE OF UKRAINE (SECOND HALF OF THE 19TH - BEGINNING OF THE 21ST CENTURIES)

Doctor of Historical Sciences, Senior Researcher, Chief Researcher of the Science Sector of the Institute of the History of Agrarian Science, Education and Technology, National Scientific Agricultural Library of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine, Kyiv

The development of the agricultural sector of Ukraine is ensured by the introduction of effective agroecosystems based on the use of scientifically sound structure of sown areas and specialized crop rotations with effective alternation of different biological groups of crops, application of rational fertilization and cultivation systems and environmentally friendly measures. In turn, the improvement of agroecosystems in different soil and climatic conditions of Ukraine is based on the accumulation and synthesis of scientific knowledge. The article analyzes the activity of a number of branch scientific schools on improvement of agroecosystems for specialized farms located in different soil and climatic conditions of the Forest-Steppe of Ukraine on the basis of the system-historical approach. In particular, the functioning of two scientific schools of grain and three scientific schools of grain and beet, which were characterized by a high level of research in the second half of the XIX - early XX centuries, which is associated with the early formation of these areas in agriculture. It is determined that the precondition for their emergence was the accumulation of theoretical knowledge, the availability of full-fledged promising research programs, which became possible only with the organization of a network of industry research institutions. It was found that the main centers of their formation were the departments of higher education institutions and laboratories of research institutes, which played the role of leading units for the accumulation and promotion of scientific knowledge about agroecosystems in various areas of specialization. It is established that the specifics of their activities was an organic combination of fundamental and applied knowledge, their theoretical and practical principles, which manifested themselves in the creation and systematization of progressive achievements, testing and implementation of the results in production.

Размещено на Allbest.ru