Шкідники раннього періоду вегетації (злакові мухи, хлібна жужелиця, мишоподібні гризуни)

Размещено на http://allbest.ru

Лекція

Шкідники раннього періоду вегетації (злакові мухи, хлібна жужелиця, мишоподібні гризуни)



Шкідники зернових-колосових культур та заходи боротьби з ними

Усього на зернових колосових культурах зареєстровано понад 300 видів шкідників, з яких суттєве значення мають 140 видів, серед яких найбільш небезпечні є 15-20 шкідливих комах та мишоподібних гризунів.

В осінній період від сходів до кущіння посіви озимих культур заселяють і пошкоджують злакові мухи, хлібна жужелиця та підгризаючі совки. Їхні личинки та гусениці пошкоджують точки зростання, центральний лист і вузол кущіння.

З початком весняної вегетації до них приєднуються хлібна смугаста блішка і п'явиці, вони пошкоджують листя затримуючи зростання та розвиток рослин.

До середини вегетації, у період колосіння і фазу наливу зерна генеративні органи пошкоджують трипси і злакові попелиці, викликаючи щуплозерність. Внутрішніми тканинами соломи харчуються хлібні пильщики.

Якісні показники врожаю знижує клоп шкідлива черепашка. Його личинки, харчуючись зернівками у фазу наливу та молочно-воскової стиглості, знижують якість клейковини.

В період збиранням частина зерна ушкоджується різними хлібними жуками (жук Кузька, жужелиці), які вибивають зерно з колосу.

Шкідники раннього періоду вегетації

У період від появи сходів до кущіння, особливо за несприятливих для розвитку рослин умовах, шкідливі комахи найнебезпечніші. Заподіяні ними ушкодження часто призводять до загибелі рослин.

Злакові мухи. Спільною назвою «злакові мухи» називається ціла група шкідливих комах. Об'єднують їх багато в чому подібні біологія розвитку та характер шкоди, яку вони завдають рослинам. До найбільш шкідливих у різних кліматичних регіонах відносяться гесенська муха, шведські мухи, ячмінна та вівсяна, опоміза пшенична, чорна пшенична муха, озима муха, хлібна мероміза та інші.

Ми обмежимося описом біології та шкідливістю двох видів: гесенської мохи та шведської мухи.

1. Гессенська муха -- Mayetiola destructor Say. Поширена повсюдно за винятком гірських районів, частіше завдає шкоди у Степу. Зовні нагадує дрібного комарика, з темно-сірим або буруватим забарвленням. У самок черевце часто з червонуватим відтінком. Довжина тіла становить 2,5 - 3,5 мм. Яйця видовженоовальні, блискучі, завдовжки 0,5 мм. Щойно відкладені яйця прозорі, з оранжевими плямами, а згодом стають темними, червонуватобурими.

Личинка першого віку червоподібна, рожево-жовта, завдовжки до 1 мм, другого -- веретеноподібна, молочно-біла або зеленувата, 4 - 5 мм.

Пупарій каштаново-бурий, завдовжки 2,5 - 3,5 мм, зовні дуже нагадує насіння льону.

Зимують личинки в пупаріях або без них на сходах озимих, падалиці, пирію. Личинки, які не встигли завершити розвиток і сформувати пупарій, дуже чутливі до низької температури, у холодні зими зазвичай гинуть.

Заляльковування відбувається навесні. Виліт мух розтягнутий і нерівномірний, розпочинається після стійкого встановлення середньодобової температури повітря 10 - 12 °С. Календарні строки льоту мух зазвичай припадають на другу половину квітня -- травень, фенологічні -- на кінець кущіння -- першу половину фази виходу в трубку озимих. На відміну від шведських мух, гессенська слідом за вильотом спарюється і здатна без додаткового живлення відкладати яйця, якщо максимальна температура повітря досягає 14 - 16 °С.

Самка живе 2 - 7 діб і за цей час відкладає 46 - 500 яєць, у середньому -- 180, розміщуючи їх ланцюжком по кілька штук переважно з верхнього боку листкової пластинки озимих і ярих зернових культур. Ембріональний розвиток триває 4 - 8 діб. Яйця та молоді личинки дуже чутливі до високих температур та низької відносної вологості повітря. Після відродження личинки пересуваються по листковій пластинці до її основи, де проникають за піхву листка і живляться соками стебла. На ярих культурах вони знаходяться зазвичай біля підніжжя пагона, пригнічуючи ріст і розвиток рослин. Це призводить до їх загибелі, що частіше спостерігається в умовах весняної посухи. На озимих у період виходу в трубку -- виколошування у пошкоджених рослин утворюються характерні коліна, оскільки в місці живлення личинок стебло тоншає. Тому сильно пошкоджені посіви набувають вигляду побитих градом або потолочених. Аналогічна картина спостерігається на посівах ярих культур, пошкоджених личинками другого покоління гессенської мухи. На одному стеблі розвивається по 1 - 4, іноді навіть 30 - 50 личинок

Завершивши розвиток, вони, не виходячи з-під піхви листка, заляльковуються. Друге покоління літає в період колосіння -- формування зерна і заселяє переважно ярі колосові культури. В цей час у жарку суху погоду значна частина личинок впадає в діапаузу, яка триває до кінця літа.

В умовах помірно теплого дощового літа у південних районах України розвивається, за даними багатьох дослідників, 4 - 5 генерацій гессенської мухи, зокрема 2 - 3 літні.

Цей шкідник найбільше пошкоджує яру, особливо м'яку, дещо слабше -- озиму пшеницю, а також ячмінь і жито.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін, ізоляція ярих культур від озимих, оптимальні для зони строки сівби, вирощування сортів, відносно стійких до прихованостеблових шкідників, у тому числі до гессенської мухи. Лущення стерні, рання глибока зяблева оранка, знищення осередків пирію. Хімічні обробки рекомендується проводити лише в осередках масового розмноження або в разі потреби захисту особливо цінних посівів. При перевищенні економічного порогу шкідливості в період сходи -- кущіння за наявності 30 - 50 мух на 100 помахів сачка або 5 - 10 % пошкоджених стебел на початку масового льоту мух.

2. Шведські мухи -- Oscinella L. Серед різновидів шведських мух найбільше поширені два види: вівсяна шведська муха -- Oscinella frit L., ячмінна шведська муха -- O. pusilla Mg. В Україні поширені повсюдно. Вівсяна муха численна в Поліссі та в західному Лісостепу. Вона вважається більш вологолюбною і менш теплолюбною порівняно з ячмінною мухою, проте часто переважає в Степу, особливо в районах діючих зрошувальних систем.

Ячмінна муха відрізняється жовтими гомілками передніх та середніх ніг, на задніх -- вузька затемнена перев'язь. Яйця білі, видовжено-овальні, в поздовжніх розгалужених борозенках, завдовжки 0,6 - 0,8 мм. Личинка біла, видовжено-циліндрична, із загостреним переднім і дещо розширеним заднім кінцем, на якому розміщені два м'ясистих відростки. Довжина личинок ячмінної мухи -- до 5 мм. Пупарій світло-коричневий, завдовжки 1,8 - 3 мм.

Зимують личинки або пупарії всередині пагонів озимих, багаторічних злакових трав і бур'янів. Після перезимівлі частина личинок може деякий час продовжувати живлення, потім формує пупарії, де заляльковується. Виліт мух розпочинається наприкінці квітня -- на початку травня і зазвичай збігається із закінченням фази весняного кущіння озимих -- появи сходів ярих колосових. Період льоту розтягнутий, тому покоління мух важко розмежувати.

Для формування та відкладання яєць мухи потребують живлення на квітках. Основна маса їх мігрує на посіви ярих колосових і кукурудзи, де відкладає яйця за або на колеоптиле, за піхви листків чи на землю біля основи рослин. Розкущені посіви вони заселяють дуже слабко. Розвиток яєць триває 5 - 10 діб. Личинки проникають всередину пагона, де виїдають конус росту й основу центрального листка, який жовтіє і засихає. В рослинах кукурудзи личинки часто не знищують конус росту повністю, а пошкоджують лише його верхівку. В процесі росту таких рослин відбувається їх самоочищення від личинок -- вони виносяться назовні з молодими листками. Ці рослини виділяються характерним обшарпаним виглядом верхівок листків. Личинка закінчує розвиток за 22 - 46 діб, після чого утворює пупарій, де заляльковується. В умовах жаркої сухої погоди основна маса личинок у пупаріях впадає в діапаузу.

Виліт мух другого покоління збігається, як правило, з фазою виколошування -- цвітіння колосових культур. Розвиток личинок цього покоління відбувається переважно на плівчастих культурах (ячмінь, овес), де пошкоджуються квітки, зав'язі та зернівки.

Третє й четверте покоління розвиваються на падалиці колосових, сходах озимих, отаві злакових трав. Іноді можливий розвиток личинок п'ятої генерації.

Друге й третє покоління розвиваються зазвичай факультативно (частково), а в більшості районів Степу та Лісостепу України в посушливі роки вони зовсім не з'являються.

Вівсяна муха пошкоджує жито, овес, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави, а ячмінна -- пшеницю, ячмінь, кукурудзу, багаторічні злаки та бур'яни.

Шкідливість першого й останнього поколінь полягає у зниженні густоти посівів. Істотних втрат можуть завдавати на рідких посівах ярих культур пізніх строків сівби за умов постійної нестачі вологи в ґрунті. Значної шкоди циклічно завдають у районах стійкого зволоження (передгір'я Карпат), зокрема на насіннєвих посівах вівса.

Заходи захисту. Внесення добрив, лущення стерні, глибока зяблева оранка. Обробка насіння колосових злаків інсектицидами. Обприскування посівів у період льоту мух при ЕПШ 40 - 50 мух на 100 помахів сачком.

Шкідливість. Величина втрат урожаю визначається характером, терміном та ступенем ушкодження та залежить від реакції рослин на ушкодження, умов харчування та інших факторів.

Найсильніша шкідливість злакових мух на озимих культурах проявляється восени при пошкодженні рослин у ранній термін їх розвитку. Для молодої рослини найбільш небезпечно пошкодження у фазу сходів, особливо в посушливий осінній період, коли вона розвивається повільно і кущіння її затримується.

Посушливою восени загибель рослин озимої пшениці в деякі роки в період сходів та фази 2-3 листків може досягати до 20%.

Заселеність посівів та пошкодження рослин озимих культур у вересні та жовтні визначаються температурою повітря. Відкладання яєць шкідником припиняється зі зниженням температури до 10-11С.

Весняне пошкодження на посівах озимих культур є небезпечним для тих рослин, які погано розгустилися восени. Самки відкладають яйця на рослини з 2-3 листками.

На ранніх термінах посіву шведська муха більше заражає бічні стебла, на пізніх - головні стебла.

Облік чисельності шкідника. Обстеження посівів на заселеність злаковими мухами проводиться восени у фазі сходів, 2-3 листя та кущіння.

Обліки чисельності проводять за допомогою косіння сачком по 10 помахів у 10 місцях по діагоналі поля. Відловлених мух поміщають у морилку. У лабораторії проводить підрахунок загальної їх кількості та за видовим складом. За наслідками обліків визначається доцільність проведення обробки поля інсектицидами. Економічний поріг шкідливості - наявність 40-50 дорослих особин на 100 помахів сачком.

У фазі 2-3 листя та кущіння проводиться облік ушкодження рослин личинками злакових мух. На полі у шаховому порядку відбирають проби рослин із 16 відрізків рядка по 0,5 м, що відповідає 8 погонним метрам або 1 кв.м посіву.

Рослини викопують, складають у пакети та аналізують у лабораторії. Підраховують загальну кількість кущів у пробі. Кожен кущ аналізують окремо.

Відгинаючи піхву листя у головного та придаткових стебел, визначають наявність личинок та пупаріїв гессенської мухи.

Потім голкою розкривають головне стебло, та якщо з групи придаткових - ті, в яких пожовтів центральний лист. Підраховують кількість виявлених личинок та пупаріїв шведської мухи.

Загальна кількість виявлених личинок та пупаріїв злакових мух відповідатиме їх чисельності на 1 кв.м посіву обстежуваної площі. Під час аналізу підраховується і відсоток пошкоджених стебел.

За наведеною методикою проводять обстеження посівів озимих та ярих культур та у весняний період при масовому літі мух, відродженні їх личинок.

Економічний поріг шкідливості - наявність на сівбі 6-10% пошкоджених стебел.

Пошкодженність зерен шведською вівсяною мухою визначають у фазі молочної стиглості. На полі у чотирьох місцях беруть по 25 колосків ячменю або мітлу вівса. Їх обережно перетирають у руках, зерна розкривають та встановлюють відсоток ушкоджених.

Заходи боротьби:1. Розміщення озимих і ярих колосових культур за найкращими попередниками. На посівах за стерневим попередником чисельність злакових мух зростає.

2. Проводити лущення стерні слідом за збиранням з наступним глибоким оранкою. Лущення стерні сприяє появі сходів падалиці, де концентрується основна маса шкідника. При глибокому оранці, проведеній через 2-3 тижні, знищується до 50-70% личинок і пупаріїв злакових мух. Злущені після збирання, але не зорані до посіву та сходів озимих культур поля є основними резерваторами злакових мух, з якими вони поширюються посівах озимих культур.

3. Оптимальні, як найврожайніші, терміни посіву озимих та ярих культур. Посіви ранніх термінів сівби озимих культур більшою мірою заражаються злаковими мухами. Ярі культури менше ушкоджуються мухами за ранніх термінів сівби. На момент масової появи злакових мух рослини виходять із критичної фази зараження.

4. Внесення рекомендованих доз добрив підвищує енергію росту та розвитку рослин, що сприяє опірності останніх до пошкодження злаковими мухами.

5. Передпосівна обробка насіння інсектицидами дозволяє знизити шкідливість личинок злакових мух, що харчуються. Проте нині інсектициди, дозволені токсикації насіння, практично відсутні.

6. При виявленні порогової чисельності злакових мух на посівах у період їхнього масового літа проводяться обробки інсектицидами. Восени обприскування заселених мухами площ проводять у фазу 1-2 листя, навесні обробки поєднуються з хімічним прополюванням посівів.

7. Ефективність хімічних препаратів у боротьбі зі злаковими мухами досягається при обробці в період їхнього масового літа. Личинки, що відродилися і харчуються, практично захищені від зовнішніх впливів. Тому важливо своєчасно визначити терміни обробки, які в свою чергу залежать від погодних умов року, що складаються.

3. Жужелиця хлібна мала -- Zabrus tenebrioides Goeze. Поширена в Степу і Лісостепу аж до південної межі Полісся. За її чисельністю та шкідливістю територію України можна поділити на дві зони: перша зона -- постійної шкідливості -- охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні райони Кіровоградської області; друга зона -- циклічної шкідливості -- північну частину Кіровоградської, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.

Жук 12 - 16 мм завдовжки, смолисто-чорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі, з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки буро-червоні. Яйця розміром 2 - 2,5 мм, овальні, молочно-білі.

Личинка до 28 мм, має три віки, які відрізняються за розмірами головної капсули й тіла. У личинок першого віку ширина головної капсули становить 1,1 - 1,2 мм, другого -- 1,65 - 1,85, третього -- 2,25 - 3,1 мм; довжина тіла -- відповідно 5 - 12, 10 - 20, 18 - 28 мм. Голова та грудні сегменти тіла личинок темно-бурі, черевце личинок I, II і в середині III віку сіро-зелене, личинок, що закінчують живлення, -- біле, а перед заляльковуванням -- кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній колисочці.

Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20 - 40 см. Можуть перезимувати і жуки, проте вони, як правило, заражені личинками мухи-фазії і гинуть навесні, перед вильотом паразита. Живлення личинок навесні розпочинається після розмерзання ґрунту і триває (залежно від їх віку та температурного режиму) 5 - 7 тижнів. Озима пшениця в цей час перебуває у фазі кущіння та виходу в трубку. На півдні України личинки можуть закінчити живлення ще восени або взимку. Заляльковування відбувається в земляних колисочках на глибині від 20 - 30 до 50 - 70 см у південних районах наприкінці квітня -- на початку травня, в північній частині ареалу -- у другій половині травня.

Розвиток лялечки триває 15 - 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово -- у фазі молочної стиглості. На півдні це спостерігається у другій половині травня -- на початку червня, на півночі ареалу -- в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колоса, де вигризають спочатку зав'язь, а пізніше м'яке зерно пшениці. Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в ґрунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 - 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температури і особливо вологості ґрунту цей стан може тривати 20 - 30 діб і більше. Коли у ґрунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стають активними. Вони з'являються на поверхні ґрунту зазвичай у другій половині серпня -- на початку вересня.

За сприятливих умов зволоження ґрунту жуки спарюються і відкладають яйця в спеціальні маленькі камери в ґрунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 - 70, максимально -- до 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшується. Ембріональний розвиток триває близько 10 - 15 діб. Відродження личинок спостерігається залежно від умов зволоження ґрунту від кінця серпня до настання приморозків.

Личинки живляться сходами озимих, причому живлення може продовжуватися під снігом. Личинки об'їдають молоде листя сходів, залишаючи тільки жилки.

Пошкоджені рослини мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівлі личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування.

Шкідник розвивається в одній генерації.

На чисельність та шкідливість жужелиці помітно впливають ентомофаги й хвороби. З паразитів найпоширеніша муха-тахіна --Zaira-Viviania cinerea Fall., яка відкладає яйця на молодих жуках, унаслідок чого вони втрачають здатність до розмноження і після вильоту паразита гинуть. На личинках паразитують кілька видів з родів Serphus і Microphthalma. Яйця уражують яйцеїди з роду Teleas L., жуків та личинок хлібної жужелиці знищують хижі жужелиці, стафілініди, павуки, жаби, ящірки, птахи. В умовах надмірного зволоження ґрунту жуки та личинки уражуються збудниками грибних захворювань -- фузаріозу та мускардинозу.

Заходи захисту. Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційно-господарські та агротехнічні заходи, насамперед дотримання сівозмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5 - 10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При розміщенні пшениці після стернових попередників за умов достатньої вологості ґрунту в шарі розміщення насіння (не вище 14 - 15 %) -- ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами.

За наявності 2 - 3 личинок восени або навесні, 3 - 5 жуків на 1 м2 влітку в період колосіння застосовують обприскування інсектицидами.

Шкідливість. Пошкоджують посіви жуки та личинки. Жуки завдають шкоди близько 20 - 25 днів. Харчуючись зерном, вони виїдають його вміст, залишаючи незайманою оболонку. За цей період кожен жук може пошкодити до 50 - 60 зерен. Крім того, вони вибивають із колосків значну частину непошкоджених зерен.

Однак основну шкоду посівам озимих культур завдають личинки. Ступінь пошкодження озимини залежить від чисельності личинок та характеру заселення ними посівів, їх віку, стану посівів та погодних умов.

У місцях скупчення шкідників сходи зріджуються, з'являються лисини, що нерідко призводить до підсіву або пересіву озимих культур.

Чинники, що знижують чисельність шкідника:

* посів озимих по добре обробленим чорним та зайнятим парам, зернобобовим та просапним культурам;

* посушлива погода, яка у червні-вересні затягує вихід жуків з діапаузи та початок відкладання яєць знижує плодючість самок, спричиняючи загибель частини ембріонів. Посушливої осені харчування личинок, що відродилися, триває 15 - 25 днів;

* ранні терміни зниження температури ґрунту в осінньо-зимовий період.

Збільшенню чисельності шкідника сприяють:

* посів озимих культур за стерновим попередником;

* втрати зерна під час збирання, наявність сходів падалиці. У цьому випадку жуки розселяються та відкладають яйця по всьому полю, що призводить до суцільного заселення його личинками. Шкідливість жужелиці зростає за меншої чисельності її личинок на одиниці площі. Приводять до такого дифузного заселення посівів шкідником і роздільний спосіб збирання з несвоєчасним підбиранням валків, та розтягнуті терміни збирання врожаю;

* випадання опадів та помірна температура у другій половині літа. Такі умови найбільш сприятливі для виживання жуків жужелиці. А наявність опадів у період відкладання яєць наприкінці серпня і вересні дозволяє личинкам, що відродилися, харчуватися озимою 80 - 100 і більше днів;

* підсів ярими колосовими культурами зріджених посівів внаслідок їх ушкодження личинками жужелиці. З появою сходів підсіяних культур личинки шкідника переходять до харчування ними.

Обліки чисельності шкідника. Обстеження посівів та облік чисельності личинок жужелиці проводять восени після появи сходів озимих культур, у фазу кущіння та навесні - після відновлення вегетації рослин методом ґрунтових розкопок майданчиків розміром 0,25 кв. м. (50 х 50 см) та глибиною до 30 см.

За наявності на полі вогнищ пошкодження проби беруть із розрахунку 8 шт. на 10 га як у місцях зосередження шкідника, так і на площі, що залишилася. Ями розкопують пошарово, висипаючи ґрунт на брезент, плівку або мішковину, ретельно перебирають руками, розминаючи всі грудочки. Підраховується кількість личинок, визначається їхній вік, виводиться середній показник чисельності шкідника на квадратному метрі, у тому числі за віком личинок. Враховуються всі рослини, у тому числі пошкоджені, визначається відсоток загиблих рослин.

За відсутності вогнищ ушкодження проводиться візуальне обстеження рослин.

Пошкодження колосків та зерна жуками жужелиці враховується по краях і в середині поля у фазу воскової стиглості. Для цього у 20 місцях поля беруть 100 колосків та обмолочують. Відбирають пошкоджене зерно (огризки та оболонки виїдених усередині зерен) та визначають відсоток його пошкодження.

Заходи боротьби:

* Розміщення озимих культур за попередниками, площі яких не заселені шкідниками.

* При посіві озимих за стерновим попередником обов'язкове утримання площ, особливо з другої половини серпня і до посіву, у чистому стані від пожнивних злакових бур'янів і падалиці. При цьому жуки втрачають можливість заселяти такі площі, попереджається відкладання ними яєць. Самки відкладають яйця на полях, зарослих падалицею та злаковими бур'янами.

* Токсикація насіння перед посівом інсектицидом Промет 400 (2 л/т). Обробка проводиться одночасно з протруюванням насіння та дозволяє усунути шкідливість хлібної жужелиці на самому початку вегетації культури.

* Проведення посіву озимих культур, розміщених за стерновими попередниками, у другій половині оптимальних термінів, визначених у агрокліматичних районах. Зменшується заселеність посівів шкідником, скорочуються час харчування личинок та ступінь ушкодження рослин.

* За наявності 1 - 2 личинок жужелиці в період сходів або 2 - 3 штук на квадратний метр у фазах третього куща-кущіння проводиться обробка інсектицидами вогнищ ушкодження із захопленням 4-6 м посіву навколо них, а при дифузному заселенні - всього масиву.

Враховуючи вікову чутливість личинок до інсектицидів, сутінковий та нічний час харчування, найбільш доцільні та ефективні передвечірні обробки проти личинок молодшого віку.

* У роки, коли розвиток шкідника стримується погодними умовами осені, обробка хімічними препаратами є малоефективною. Частина личинок відроджується пізніше, і основна шкідливість їх посідає весняний період. Зниження токсичності інсектицидів зумовлюють і знижену температуру сезону.

* За наявності порогової чисельності личинок жужелиці на посівах при відновленні вегетації навесні обробки інсектицидами повторюються або поєднуються з хімічним прополюванням.

Знищення жуків, що відродилися, частково досягається при обробці посівів проти личинок клопа черепашки.

Мишоподібні гризуни

Господарське значення з мишоподібних гризунів мають полівки та миші. Серед полівок найбільш поширені громадська та звичайна; з мишей - польова та курганчикова.

Полівки переважно травоїдні гризуни, їх корінні зуби пристосовані до перетирання їжі, при харчуванні одним зерном дуже скоро гинуть. Обидва види зовні схожі, відрізняються своєю витривалістю в спеку і холод. Звичайна полівка заселяє більш зволожені та тінисті місця та пристосована до харчування соковитою рослинністю. Громадська полівка теж харчується зеленню, але мириться з кормом меншої вологості. Висока температура її гнітить менше.

Миші переважно є зерноїдними гризунами. Зуби у них горбкуваті, що полегшує дроблення зерен. До перетирання трав'янистих стебел вони мало пристосовані. Тому збирають великі запаси насіння, яким харчуються в несприятливу для них пору року.

Польова миша живе в більш зволожених місцях і, на відміну від інших мишей, крім насіння, поїдає і зелені трав'янисті корми.

Курганчикова миша (підвид домової миші) найпоширеніша в степових районах. Свою назву отримала за звичку збирати великі запаси насіння бур'янів, колоски зернових на поверхні ґрунту, засипаючи їх потім землею. В результаті утворюється курганчик. Цю споруду миша робить у серпні-вересні, коли на полі є достатньо бур'янів і втраченого врожаю. Накопиченим запасом вона харчується протягом осені, зими та ранньої весни.

Місця проживання мишоподібних гризунів можна поділити на місця переживання (резервації) та місця розселення. Місця переживання (лісмуги, узбіччя доріг, що межують з полями незручності, стоги, скирти та ін.) обмежені територіально. У таких місцях гризуни, у невеликій кількості, переживають несприятливі умови, що склалися, найчастіше після збирання з полів урожаю.

У місця розселення вони мігрують у пошуках їжі та кращих умов для розмноження. Посіви озимих культур і багаторічні трави - найбільш зручні місця для проживання польок і мишей до збирання врожаю. Тут вони знаходять різноманітність їжі, сприятливі умови для розмноження та укриття від хижаків.

Свої гнізда мишоподібні гризуни влаштовують у ґрунтовому шарі на глибині 15 - 35 см. Глибина може змінюватися за сезонами року. У спекотний і холодний період гнізда розташовуються на більшій глибині. Присутність гнізда виявляється за наявності отворів у ґрунті - нір, виритих гризунами. Діаметр вхідних отворів - 3 - 5 см. До одного гнізда може вести кілька десятків пар.

Групу пар, які ведуть одного гнізда, називають колонією. Нори в колоніях полівок розташовуються близько одна до одної, що дозволяє легко відрізнити межі однієї колонії від сусідньої з нею. У колонії гризуни використовують не всі нори.

Виїдаючи рослинність навколо нори, вони поступово закидають останню. Неподалік на непошкодженій ділянці виривається нова нора. Нори, що використовуються, завжди добре розчищені, навколо них -- свіжі накопичення землі, залишки недоїденої рослинності. У середньому одну полівку припадає 1 - 2 житлових нори. Запасів корму вони майже роблять.

Гніздо у курганчикової миші розташовується під курганчиком на глибині 12 - 20 см. Від гнізда йде 1 - 2 ходи до запасів корму, до 10 і більше нір на поверхню ґрунту. Діаметр норок - 2 - 3 см. Влітку в полі миші курганчиків не роблять.

Масові появи та загибель мишоподібних гризунів. В окремі роки мишоподібні гризуни з'являються на посівах у масовій кількості, а через деякий час їх кількість так само швидко скорочується.

Такі різкі коливання чисельності гризунів обумовлені їх біологічними особливостями.

Здатність дуже швидко розмножуватися. Плодовитість мишоподібних гризунів визначають вік статево зрілості, тривалість періоду вагітності, чисельність виводку, кількість виводків протягом року та всього життя.

Так, самка звичайної полівки за один послід приносить здебільшого 5 - 6 дитинчат. Дитинчата ростуть швидко і на 14 - 15-й день переходять до самостійного життя, стають дорослими і починають спаровуватися.

Період вагітності триває 16 - 17 днів. Дорослі полівки за сприятливих умов можуть давати нове потомство щомісяця. Неважко уявити, що потомство від однієї пари гризунів за рік обчислюватиметься сотнями особин. З такою швидкістю можуть розмножуватися й інші види полівок та мишей.

Недостатня стійкість температури тіла. Строго постійної температури тіла мишоподібні гризуни немає. Вона коливається в межах 30 - 40°З різко змінюється залежно від температури та вологості повітря, сонячної радіації. шкідник зерновий муха мишоподібний гризун

Життєдіяльність їх забезпечується регулюванням тепла, що виробляється в організмі, і його віддачею. Температура тіла підтримується за рахунок поживних речовин, які гризуни споживають із кормом. На це вони витрачають понад 70% енергії, яка отримується з продуктів харчування.

Серед культур, що вирощуються, найбільш цінними кормовими рослинами для мишоподібних гризунів є озима пшениця і багаторічні бобові трави (люцерна, еспарцет, конюшина).

Висока калорійність цих рослин, тривалий період вегетації забезпечують гризунів калорійним кормом. Харчування ними дозволяє гризунам підтримувати температуру тіла в нормальному стані, інтенсивно розмножуватися. При цьому гризуни переважно прагнуть пом'якшити шкідливий вплив добових та сезонних коливань температури та вологості. Частково вони досягають цього, влаштовуючи житло у ґрунті. Гнізда для гризунів відіграють таку ж роль, як для людини - будинок та одяг.

Спільне життя в гнізді сприяє підтримці температури тіла у дитинчат, що підростають. При похолоданні, збираючись разом, гризуни майже вдвічі зменшують температуру тіла.

У жарку пору року та доби гризуни відсиджуються в норах, де прохолодніше, і виходять на поверхню, коли повітря остигає.

Незважаючи на мінливість поведінки, можливості пристосовуватися до температурних умов миловидних гризунів обмежені. Перебування польок протягом кількох годин на повітрі при температурі 35 - 36°С веде до підвищення температури тіла та їх загибелі.

Змочування тіла гризунів водою призводить до різкого зниження його температури тіла до 20 ° С і часто закінчується для них смертю. Навіть висока вологість повітря при зниженій температурі стає причиною їхньої загибелі.

Несприятливі умови довкілля зумовлюють сезонність у розмноженні гризунів. У весняний період їх розмноження починається при середньодобовій температурі повітря 5 °С. Літня перерва у розмноженні викликається спекою та посухою.

При среднедекадной температурі повітря вище 22°З розмноження припиняється до того часу, поки вона падає нижче цього порога. Восени, коли середньо декадна температура опускається нижче 5 ° С, розмноження також припиняється.

Але за наявності достатньої кількості корму під сніговим покривом і без відлиг полівки на полях розмножуються і взимку. Їм вдається створити у гніздах під снігом сприятливу температуру. Взимку мишоподібні гризуни розмножуються у стогах та скиртах.

На підставі наведеного матеріалу можна зробити такі узагальнення:

* масове розмноження мишоподібних гризунів можливе лише за великої кількості корму для них та сприятливої температури навколишнього середовища. Значні коливання їх чисельності переважно відбуваються на посівах озимих культур та багаторічних трав;

* чисельність полівок і мишей зростає ранньою весною, вологим літом, теплої та пізньої осені;

* головними причинами загибелі мишоподібних гризунів є ранні, до випадання снігу, морози, ожеледиці та утворення крижаної кірки на полях, різкі зимові відлиги з таненням снігу. Змерзла земля не вбирає талу воду. Стекаючи в нори, вода виганяє звірят на поверхню і, замерзаючи в норах, утворює крижані пробки. На поверхні промоклі та промерзлі гризуни зі зниженою температурою тіла масами гинуть. Знижують їх чисельність та посушливі весна та літо.

Гризуни сприйнятливі до деяких захворювань, які можуть викликати в них повальну загибель. Однак у природних умовах вони не надають вирішального впливу на чисельність мишоподібних гризунів.

Шкідливість. Шкідлива діяльність мишоподібних гризунів різноманітна. На полях та городах вони серйозно ушкоджують різні культури. Незважаючи на порівняно невеликі розміри, вони потребують великої кількості їжі. Одна доросла звичайна полівка протягом доби з'їдає до 30-40 г зеленої рослинності. Громадська полівка за добу поїдає кількість їжі, яка в півтора рази перевищує її власну вагу.

Озимим посівам мишоподібні гризуни завдають серйозної шкоди вже восени. Вони переходять на посіви з полів культур, що пізно забираються, з місць літньої резервації, харчуються і розмножуються на посівах. За зиму при масовому розмноженні вони сильно зріджують посіви, навесні серед зеленіють посівів бувають великі лисиці з норами та ходами шкідника.

Шкода від мишоподібних гризунів не обмежується одними польовими культурами. До осені гризуни зосереджуються і в садах, де підгризають коріння, згризають кору, гублять найчастіше молоді дерева.

На необроблюваних угіддях, пасовищах, місцях літньої резервації мишоподібні гризуни викликають зміни у рослинному покриві. Знищуючи злакові та бобові рослини, вони збільшують частку менш цінних і не поїдаються худобою рослин полином, шавлії, будяків та інших.

Будинкові миші, живучи поруч із людиною, поїдають запаси всіх видів їжі та фуражу, забруднюють і псують їх своїми випорожненнями. Малорозбірливі в їжі, які потребують твердої їжі, щоб сточувати зуби-різці, що ростуть, будинкові миші завдають шкоди майну -- прогризають підлоги, стіни, двері, псують меблі, книги та ін. На відміну від інших мишей, їм властивий характерний мишачий запах, за яким легко визначити їх присутність у приміщеннях, що погано провітрюються.

Обстеження посівів та облік чисельності гризунів

Заселеність посівів та відносну чисельність мишоподібних гризунів визначають шляхом підрахунку колоній та нір на 1 га. Враховуючи характер розмноження та шкідливість гризунів, восени проводять кілька обстежень із фази кущіння озимини до настання зимових холодів. Важливо визначити початок заселення посівів гризунами. Навесні обстеження проводять за відновлення вегетації культур.

Маршрут прокладають уздовж або по діагоналі поля, що обстежується. Рухаючись маршрутом, обстежувач підраховує кількість виявлених колоній і нір у колоніях у полі зору, але не більше ніж 5 м по обидва боки маршруту.

Після проходження маршруту визначається обстежена площа (приклад: 10 м х 500 м = 0,5 га або 5 м х 500 м = 0,25 га вважаючи, що 1 км 1200 чоловічих чи 1400 жіночих кроків). Розділивши враховане число колоній та нір у колоніях на обстежену площу, отримуємо показник заселеності. Отриманий показник перераховуємо на 1 га, і вважається середнім для всієї площі поля. шкідник зерновий муха мишоподібний гризун

Виявлені колонії відзначаються вішками. Після обстеження поля чи процесі роботи все нори в колоніях прикопуються або притаптуються. На наступний день знову переглядають всі колонії і нори і враховують нори, що відкрилися. За кількістю нір, що відкрилися, можна судити про чисельність гризунів у колонії і в цілому на полі. При масовому заселенні поля облік гризунів проводиться у 10 колоніях.

Заходи боротьби:

* Збирання врожаю у стислий термін. Втрати врожаю створюють передумови для створення запасів корму та інтенсивного розмноження курганчикової миші та інших гризунів.

* Осіннє глибоке оранка обмежує термін перебування гризунів на прибраній площі. Плугом вивертаються гнізда, руйнуються нори, ліквідуються запаси гризунів. При цьому частина звірків, позбавлена корму та даху над головою, гине від хижаків. Під час оранки на гризунів полюють граки, ворони. Вони йдуть за плугом і негайно схоплюють мишей і полевок, що вибігають з розорених нір. Зоране поле звільняється від гризунів до появи на ньому нових сходів.

При такому розгромі лише незначній частині гризунів вдається врятуватися і знайти укриття та корм у лісосмугах, на сусідніх полях з неприбраними культурами, на узбіччях доріг та інших незручностях, що межують із полем, де проводиться оранка.

* На полях, де після збирання замість оранки проводяться поверхнева обробка та глибоке розпушування ґрунту, руйнується лише незначна частина гнізд та нір гризунів. Збережений рослинний покрив на полі після збирання надійно захищає гризунів від хижаків. На таких площах осінньо-зимовий період відзначається значна чисельність шкідника.

Для обмеження чисельності гризунів необхідно знищувати в резерваціях до розселення на посіви.

* Головний тактичний прийом захисту посівів від гризунів - не допустити заселення посівів. Хоч як мало їх помічено під час обстеження полів -- їх треба вчасно знищувати. Для цього використовують зернові отруєні приманки з гліфтором - 0,5 - 1 г, бактороденцид - 2 г, розкладаючи їх у нори; шторм - 0,7 - 1,5 кг/га, розкладаючи по 1 - 2 брикети на колонію; аміачну воду - 150 - 200 г, виливаючи в нору. Після розкладання приманок та виливання води нори слід закривати, притоптуючи їх.

* При використанні отруєних приманок не завжди досягається бажаного результату. Це тим, що полівки, як травоїдні види, на посівах достатньо забезпечені кормом і отруєну приманку поїдають погано.

Размещено на Allbest.ru

...