Шкідники весняного періоду вегетації (смугаста хлібна блішка, червоногруда п’явиця, злакові попелиці)

Размещено на http://allbest.ru

Лекція

Шкідники весняного періоду вегетації (смугаста хлібна блішка, червоногруда п'явиця, злакові попелиці)

Смугаста хлібна блошка

Стегна задніх ніг у дорослої комахи потовщені. Жук добре стрибає, як блоха, звідси його назва. Жук довжиною 1,5 - 2 мм, довгастий. Тіло чорне, голова і переднеспинка з зеленуватим відтінком. Надкрила блискучі, густо пунктіровані, посередині кожного надкрила проходить жовта поздовжня смуга. Перші чотири членики вусів і основа гомілок червонувато-бурі. Зимують жук і в лісосмугах, незручностях, що межують з полями, балках, ярах, лісах у верхньому шарі ґрунту під рослинними залишками. Навесні прокидаються рано, при температурі повітря 8-10 ° С вже перелітають на поля. Спочатку заселяють посіви озимих культур, харчуються на диких злаках. З появою сходів ярих перелітають на посіви пшениці, ячменю, кукурудзи. Найменшою мірою заселяють посіви вівса

У травні-червні самки відкладають яйця в ґрунт на глибину 1 - 3 см. Личинки, що відродилися, живляться у верхньому шарі ґрунту перегноєм і дрібними корінцями культурних рослин, злакових бур'янів. У літа личинки закінчують розвиток; ущільнюючи навколо себе ґрунт, роблять невелику печерку і в ній заляльковуються. Розвиток лялечки триває близько 2 тижнів. У липні з'являються молоді жуки нового покоління. У цей час ушкодження ними рослин господарського значення немає. Після збирання хлібів жуки перелітають у місця зимівлі. Упродовж року розвивається одне покоління.

Шкідливість. Рослинам завдають шкоди переважно жуки. Харчуючись вони зіскаблюють паренхіму листа між жилками у вигляді довгастих невеликих смужок. При значних пошкодженнях смужки зливаються в суцільні плями, особливо у верхній частині листя.

Озимим культурам внаслідок швидкого відростання зеленої маси при відновленні весняної вегетації блоха великої шкоди не завдає. Найбільше пошкоджуються рослини ярих культур - пшениці та ячменю у період від появи сходів до розвитку третього куща. Сильно страждають рослини на полях з малими запасами ґрунтової вологи, за холодної, спекотної та сухої погоди, коли їх розвиток проходить повільно. Молоді рослини помітно пригнічуються від ушкоджень, верхні частини листя жовтіють. Пошкоджені рослини відстають у рості, слабше кущаться. Зі збільшенням кількості листя при кущінні ушкодження стають менш небезпечними.

Заходи боротьби. * Оптимально ранній термін сівби, правильно обрана глибина та рівномірність закладення насіння, передпосівне внесення добрив сприяє дружній появі сходів і більш швидкому розвитку рослин у початковий період вегетації. Ці фактори дозволяють рослинам перенести ушкодження з меншою часткою шкоди.

* При масовій появі шкідника (близько 300 жуків на квадратний метр посіву при 8 - 10% пошкоджених рослин) необхідно обробити на посівах крайові смуги, де зосереджується основна кількість жуків.

Хлібні п'явиці

На полях країни поширено два види п'явиць: червоногруда (переважно в Степу) та синя (Лісостеп, Полісся). Трапляються вони майже на всіх 100% посівних площ зернової групи культур. Пошкоджують озиму та яру пшеницю, жито, ячмінь, овес, інколи кукурудзу. Останні п'ять років середня щільність дорослих жуків популяції п'явиць у посівах зернових становила 0,1-4 особини/м2 та 0,1-4 личинки на рослину. Личинки пошкоджували від 0,5-12%, максимально 18% рослин. Рівень пошкодження найчастіше був слабким або середнім. Осередки високої чисельності шкідника інколи ліквідовували в результаті обприскування посівів від шкідливої черепашки, злакових попелиць та інших шкідників.

П'явиця червоногруда (Oulema melanopus L.). Поширена повсюдно, але найбільшої шкоди завдає в Степу й південно-східній частині Лісостепу. Значною мірою пошкоджує ячмінь, овес, тверду пшеницю, кукурудзу, просо, живиться й дикорослими злаками - пирієм, вівсюгом, стоколосом.

Жук зеленувато-синього кольору, завдовжки 4 - 5 мм. Переднеспинка та ноги червоно-жовті; голова, вусики та лапки чорні. Надкрила з продовжними рядами великих точок. Личинка шкідника схожа на маленьку п'явку, звідси й назву шкідника.

Зимують жуки на полях та в травостої лісосмуг у ґрунті на глибині 3 - 5 см. Жуки на посівах з'являються наприкінці квітня -- на початку травня і заселяють спочатку крайові смуги переважно ярих культур. Після додаткового харчування самка спарується та відкладає яйця на листі групами по 3 - 7 штук у вигляді ланцюжку.

Яйця подовжені, на кінцях округлі, спочатку янтарно-жовтого кольору а до кінця дозрівання стають темно-бурі, завдовжки 1 - 1,5 мм. Плодючість самки - 120 - 130 яєць. Ембріональний розвиток (фаза яйця) триває 12 - 14 днів. злаковий попелиця блошка шкідник інсектицид

Личинка, що відродилася, з трьома парами ніг, спочатку світло-жовтого кольору, але незабаром покривається буро-чорним слизом. Слиз захищає личинок від несприятливих зовнішніх умів та хижаків. Голова личинки темна, тіло посередині стовщене (трохи здуте), горбате, завдовжки до 5 мм. Нагадує невелику п'явку, що й визначило назву комахи.

За 2-3 тижні личинка у своєму розвитку проходитиме чотири віки. Доросла личинка скидає слизовий покрив, йде у ґрунт на глибину 2 - 3 см, де і заляльковується у земляній колисці.

З лялечки через 12-14 днів відроджуються молоді жуки. Частина їх виходить на поверхню та харчується на кукурудзі, просі, сорго. Інші, не виходячи з ґрунту, залишаються в ньому зимувати.

У рік п'явиця розвивається в одному поколінні.

Навесні вони з'являються в кінці квітня -- на початку травня спочатку на озимих, а потім на ярих хлібах. Живляться жуки листками злаків, проїдаючи в них довгасті отвори. Яйця відкладають із нижнього боку листка уздовж жилок купками по 3-7 шт. в один рядок, ланцюжком. Період відкладання яєць розтягується більш як на місяць, упродовж якого самиці кладуть від 120 до 300 яєць. Ембріональний розвиток у природних умовах триває близько 14 днів. Личинки вигризають зверху листків довгасті смужки, не займаючи шкірки листка зі зворотного боку. Розвиток личинки триває близько двох тижнів, після чого вона заляльковується в ґрунтовій комірці на глибині 2-3 см. Жуки, які через два тижні виходять із лялечок, залишаються зимувати в ґрунті. Генерація однорічна.

У зв'язку із тривалим періодом льоту й розтягнутим відкладанням яєць жуки й личинки п'явиці спричиняють пошкодження рослинам зернових колосових від фази кущіння до початку колосіння. Пошкоджені жуками й личинками листки в'януть, рослина затримується в рості, врожай зерна знижується. Шкідливість п'явиці посилюється за середньодобової температури в травні-червні на рівні 20°C і вище, в умовах недостатньої вологості ґрунту й нестачі опадів. Найвідчутніша шкода -- за пошкодження понад 20-30% поверхні прапорцевого листка.

Шкідливість. Встановлено вибіркову здатність самок відкладати яйця переважно на рослини вівса, ячменю, ярої пшениці. Ці культури і найбільш сильно ушкоджуються жуками та личинками. Більш слабкою мірою заселяються посіви озимої пшениці. Жуки вигризають на листі довгасті, наскрізні отвори. За чисельності 7 - 8 жуків на 1 кв.м посіву вони здатні знищити до 15% листової поверхні рослин. Личинки харчуються м'якоттю листя, не торкаючись жилок, скелетують листя. Пошкоджене листя часто засихає і стає білястим. Найбільшу шкоду рослинам личинки завдають при пошкодженні прапорового листа.

Вогнища масового скупчення шкідника через пошкодження листя виділяються на зеленому тлі посівів білястими плямами або смугами. Особливо небезпечна п'явиця в роки із посушливою весною та малою вологістю ґрунту, коли знищене нею листя не компенсується новим. Врожай зерна та соломи з пошкоджених ділянок збирається низький та неякісний.

П'явиця синя (Oulema lichenis Voet.) поширена повсюдно, але сильніше шкодить у Правобережному Лісостепу. Найбільше пошкоджує озиму пшеницю, рідше -- ячмінь, жито, овес.

Жук завдовжки 3-4 мм, чорно-синій або чорно-зелений. Личинки подібні до такої самої стадії шкідника попереднього виду. Вони ведуть аналогічний спосіб життя, зокрема й живлення, за винятком того, що ці личинки заляльковуються не в ґрунті, а безпосередньо на листках пошкоджуваних ними рослин.

На п'явицях зареєстровано 42 види ентомофагів і збудників захворювань, що в комплексі суттєво знижує чисельність цих шкідників. Найефективнішими ентомофагами є яйцеїд анафес (Anaphes lemae Bakk.) і паразит личинок -- лемофагус (Lemophagus custus Townes). Та попри все це, шкідливість п'явиць залишається на відносно високому рівні, тож для її зниження інколи потрібно застосовувати захисні заходи.

Облік чисельності шкідників. Обстеження проводять у період інтенсивного заселення жуками озимих посівів у фазу формування першого вузла соломини та при кущінні ярих культур.

На кожному полі незалежно від його розміру облік проводиться на 20 майданчиках розміром 0,25 м І (50x5 0 см) по діагоналі підлоги і крайових смуг. Чисельність жуків визначають шляхом підрахунку на обліковому майданчику, а потім перераховують на 1 кв.

На заселеність личинок та п'явиці посіви ярих культур обстежують через 12 - 15 днів у період відродження личинок за тією ж схемою, що й при врахуванні чисельності жуків. Ці терміни в залежності від умов, що складаються, припадають на кінець фази виходу в трубку - колосіння.

Заходи боротьби. * Важливе значення мають агротехнічні заходи: лущення стерні й зяблева оранка відразу після збирання врожаю зерна, ранні строки сівби ярої пшениці, ячменю й вівса та дотримання просторової ізоляції (віддаленості) посівів від полів, де попереднього року шкодили п'явиці. За чисельності жуків у посівах пшениці озимої в кількості 40-50 особин, на ярих зернових -- 10-15 екз./м2 до періоду відкладання ними яєць проводять обприскування інсектицидами. Проти цих шкідників рекомендовані препарати

* Знижують чисельність шкідника та пошкодження рослин прийоми основного обробітку ґрунту, ранні терміни посіву ярих хлібів.

Зливові дощі під час харчування личинок змивають більшу частину з рослин.

* Хімічні обробки посівів інсектицидами проводять за чисельності 10 - 15 жуків або 30 - 40 личинок на 1 кв.м.

* З огляду на характер заселення посівів п'явицею, знищення її проводять у вогнищах зосередження та крайових смугах.

* Загибель шкідника досягається при хімічній обробці посівів проти інших шкідників, коли періоди їхньої шкідливості збігаються.

Злакові попелиці

Ряд рівнокрилі хоботні (Homoptera), підряд попелиці Aphidinea.

До ряду належать злакові попелиці, яких відзначено понад 20 видів.

Попелиці поділяють на дві біологічні групи - мігруючі та немігруючі (однодомні). Серед мігруючих найбільш поширені черемхово-злакова, в'язово-злакова, червоноголова в'язова, бересклетова кукурудзяна. З однодомних немігруючих попелиць найбільш шкідливими є звичайна злакова, велика злакова, ячмінна, волохата кукурудзяна.

Посіви озимої та ярої пшениці серед злакових попелиць, завдаючи їм істотної шкоди, частіше інших заселяють два види: велика злакова попелиця та звичайна злакова попелиця.

Вони відносяться до групи не мігруючих попелиць, мають подібну біологію; розвиток їх відбувається на злакових рослинах. Для збереження та продовження виду, попелиці набули дивовижних пристосувань до навколишніх умов.

У річному циклі розвитку проходять слідуючи стадії:

- яйце

- личинки (чотири віки)

- німфи

- доросла комаха (чотири форми: безкрилу, крилату партеногенетичну (живородна без запліднення), статеву безкрилу самок і крилатих самок

Мають чотири форми дорослої комахи -- безкрилу, крилату партеногенетичну (живородна без запліднення), статеву безкрилу самок і крилатих самок.

Звичайна злакова попелиця: безкрила живородна самка зелена, тіло овально-витягнуте, довжиною 2 мм, сокові трубочки з темними кінцями, вусики довші за половину тіла. Крилата живородна самка довжиною 1,6 мм, має зелене черевце, голова та груди бурі, вусики довші, ніж у безкрилої самки. Личинки в перших трьох віках не мають хвостика, з останньою линькою з'являється хвостик і личинка стає дорослою попелицею.

Личинка, призначена для розвитку в крилату самку (німфа), відрізняється тим, що у другому та третьому віці у неї на грудях помітні зачатки крил, після четвертої линяння з'являються крила.

Яйцекладна самка не має крил, відрізняється від безкрилої живородної веретеноподібної форми тіла, довжина тіла - 2,2 мм. Самець крилатий, з тонким, трохи вигнутим черевцем і довгими вусиками. Зимують попелиці у стадії яйця на листі озимих культур. Яйце овальне, довжиною 0,6 мм, товщиною 0,2 мм. Свіжовідкладене яйце світло-зелене, згодом набуває чорного блискучого вигляду. Плодючість осінніх самок невелика.

Навесні з настанням середньодобової температури 8 - 10°С відроджуються личинки, які через 10 - 15 днів перетворюються на партеногенетичних самок-засновниць. Розвиваючись у 5 - 7-му поколіннях, кожна самка виробляє світ по 20 - 30 личинок. З другого покоління в колоніях попелиці з'являються крилаті самки-розселительки. Вони перелітають на незаселені рослини, ніжніші частини рослин, колосся і продовжують розмножуватися живонародженням.

До початку воскової стиглості зерна рослини стають непридатними для харчування. Попелиці переселяються і розмножуються на диких злаках, падалиці, посівах сорго, молодих рослин пожнивних посівів.

З появою озимих сходів попелиці перелітають на них і продовжують розмножуватися. Восени зі зниженням температури в колоніях виникають статеві особини - самці і яйцекладні самки. Спарювання та відкладання зимуючих яєць, у яких зберігається життя виду, спостерігаються у жовтні-листопаді. Такий загальний річний цикл розвитку попелиць. Мігруючі злакові попелиці влітку розмножуються на злаках, а восени перелітають на рослини і зимують у фазі яйця.

Велика злакова попелиця. Має неповний цикл розвитку, в умовах вологого та теплого літа може дати до 30 поколінь. Вражає посіви ярих та озимих зернових. Це безкрилі партеногенетичні самиці з тілом овальної веретеноподібної форми зеленого або жовто-бурого кольору довжиною близько 2,5 - 3 мм. У дорослих особин довгі ноги, червоні очі, чорні сокові трубочки та вусики, що заходять за половину довжини тіла. Світлий хвостик ланцетоподібної форми в півтора рази коротше за трубочки. Крилаті самиці мають довжину до 4 мм, червонувато-бурі груди та зелене або червонувате черевце. Яйця мають продовжено-овальну форми чорного кольору.

Комахи переносять хвороби вірусної етіології та шкодять посівам усіх колосових, висмоктуючи сік із стебел та листя. У пошкоджених місцях стебла та листя втрачають колір, жовтіють, можуть червоніти та скручуватися, внаслідок чого в'януть, а при високій чисельності шкідника гинуть. При середньому рівні розвитку втрати врожаю можуть становити до 4 - 5 ц/га, при масовому врожай може загинути повністю.

Зовнішній вигляд: Безкрилі засновниці розміром 2,5 - 3 мм, зеленуватого або жовтобурого кольору, з довгими ногами; вусики довші за тіло. Крилаті розселювачки мають червонуватобурі груди і зелене черевце. Життєвий цикл однодомний.

Розвиток: Шкідник поширений повсюдно, але частіше за все в Україні зустрічається в південних регіонах лісостепової зони, в степах та на території Криму. В інших районах в масовій кількості зустрічається рідше. Вражає посіви вівса, пшениці, ячменю, жита, кукурудзи, дикорослих злаків.

Попелиці відрізняються своєю незвичайною біологією. У боротьбі за існування набули дивовижних пристосувань до умов життя. Тлям серед небагатьох комах властиве живонародження. Крилаті та безкрилі живородні самки народжують без запліднення дитинчат (личинок). При такому розмноженні чисельність попелиць колосально збільшується з настанням сприятливих умов температури та вологості. У короткий термін рослини покриваються численними колоніями попелиць.

Коли настає погіршення умов харчування, тканини рослин грубіють, підсихають, концентрація клітинного соку підвищується, у безкрилих попелиць настає голодування та вид може вимирати. Щоб цього не сталося, у колонії безкрилих попелиць з'являються крилаті особини, або розселительки, вони піднімаються у повітря у пошуках молодих та соковитих рослин. Оселившись на кормових рослинах, самки-розселительки продовжують розмножуватися живонародженням.

Восени зі зниженням температури ніжні попелиці гинуть, але щоб життя тривало, з'являються в колоніях незаймана статеві особини-самці і яйцекладні самки. Стимулом до цього служить зниження температури, настання осіннього короткого фотоперіоду. Самки після запліднення відкладають яйця, що зимують, які пристосовані переносити зимові морози. У фазі яйця зберігається життя. У теплих країнах яйцекладних самок немає.

Такий загальний річний цикл розвитку попелиць. Мігруючі злакові попелиці влітку розмножуються на злаках, а восени розселительки перелітають на деревні рослини, де відкладаються яйця. У однодомних попелиць весь розвиток відбувається на злакових рослинах.

Навесні з яєць, що перезимував, виходить личинка, яка розвивається в безкрилу живородну самку-засновницю. Процес живородження відбувається протягом вегетаційного періоду.

За час розвитку личинка линяє 4 разу. Тривалість розвитку личинок та тривалість життя дорослих попелиць залежить в основному від температурних умов. За даними О. С. Морошкіної, личинки злакової попелиці розвиваються при температурі 24-26 ° С 5 днів, при 16 ° С 14 днів, а при 10 ° С 24 дні. Самки крилаті і безкрилі живуть при постійній температурі 29 ° С 18-20 днів, при 20 ° С 30 днів, при 14 ° С 37-43 дні. З температурою пов'язана інтенсивність народження дитинчат; при температурі 20-25 ° С народжуються в середньому три личинки на день, а при 14 ° С тільки одна. Самка дає потомство 50-80 личинок.

Максимальне розмноження попелиць відбувається у червні-липні. У цей час колонії попелиць тримаються на верхньому, ніжнішому листі. На час дозрівання зернових культур чисельність попелиць різко скорочується.

Після збирання хлібів попелиці розмножуються на падалиці та диких злаках. З появою сходів озимих попелиці перелітають на них і там особливо сильно розмножуються. Протягом вегетаційного періоду розвивається Півдні щонайменше 15 поколінь. У вересні та на початку жовтня з'являються статеві особини.

Розмноженню попелиць сприяє тепла та волога погода. Цей чинник у регулюванні чисельності попелиць є основним. Масове розмноження злакових попелиць відбувається на зрошуваних полях. За визначенням І. Є. Підкопаючи, ушкоджуваність кукурудзи при зрошенні сягала 68% рослин, а без зрошення не перевищувала 13%.

У жарку та суху погоду багато попелиць гине. Перешкоджає розмноженню їх зниження температури (нижче 15°С). Зливи змивають попелиці з рослин.

Пошкоджують:Найбiльше пошкоджує жито, пшеницю, ячмiнь i овес. Розвивається також на дорослих злаках. Висмоктують сік у рослин Заселяє суцвіття, рідше листя та стебла.

Переносники хвороб:вірусні захворювання-смугастість ячменю, карликовість пшениці тощо.

Природні вороги:Чисельність попелиці обмежують багато хижаків і деякі комахипаразити. Імаго й личинками живляться кокцинеліди, золотоочки, туруни, хижі кліщі, павуки, хижа галиця - Aphidoletes aphidimyza Rd., мухи сирфіди - Paragus tibialis Flln., P. bicolor Fabr., Sphaerophoria menthastri L., S. scripta L., Metasyrphus nitens Zett., M. latifasciatus Meg. Попелицю заражають афідіїди - Aphidius matricariae Hal., Trioxys auctus Hal., T. heraclei Hal., Lysiphlebus confusus Tremb., L. fabarum Marsh., L. gracilis Fцrst., іхневмоніди - Phygadeuon fumator Graw., Ph. subtilis Graw., афелініди - Aphelinus humilis Merc., A. chaonia Wek. та ін. У роки з вологим літом спостерігається масова загибель попелиці від ентомофторозу. Личинки та імаго, змиті дощем на ґрунт, зазвичай гинуть.

Поріг шкідливості:

· вихід в трубку -- колосіння: від 6 до 10 особин/колос при заселенні до 50 % стебел;

· цвітіння -- формування зерна: 11 - 20 імаго/колос при наявності 60 - 80% заселених колосів;

· початок молочної стиглості зерна: 21 - 30 екземплярів/колос при 80 - 100% колонізованих колосів.

Поширення:Поширена повсюдно. Масові розмноження частіше спостерігаються у степовій зоні та Криму.

Шкідливість. Злакові попелиці, маючи колючий ротовий апарат, висмоктують з рослин соки, порушують формування у них вегетативних і генеративних органів. Обсяг поглиненого за добу соку в кілька разів перевищує вагу комахи, що харчується.

При заселенні колоса попелиці харчуються соком із стрижня, колосової та квіткової луски. Однак повністю проколоти їх не можуть, тож на зерні немає характерних ушкоджень. При дозріванні сильно пошкоджена рослина формує щупле та легковаге зерно з гострими гранями. Маса зерна таких рослин знижується на 5 -- 10%. Знижуються його посівні якості. Попелиці є переносниками збудників вірусних хвороб із хворих рослин на здорові. Патові виділення попелиці служать живильним середовищем у розвиток збудників різних хвороб.

Облік чисельності шкідника. Визначення кількості зимових яєць попелиць проводять наприкінці жовтня. Для цього в 16 місцях поля (4 - вздовж лісосмуги в 15 - 20 м від краю поля, 8 - по діагоналі поля, 4 - на протилежному краю) відбирають зразки рослин з 0,5 метрів погонного сівалкового ряду. Сума всіх зразків дорівнюватиме кількості рослин на 1 кв.м. Зразки поміщають у поліетиленові мішечки, аналіз проводять у лабораторії. Результати виражають кількістю яєць на 1 кв. При чисельності 5 - 10 яєць на 1 кв.м. посівам загрожує небезпека масового розвитку шкідника

У весняно-літній період обстеження проводяться у фазу виходу в трубку та фазу формування зернівки - молочної стиглості. Чисельність шкідника враховується на 10 рослинах в 10 місцях (мул і в 20 пробах з 5 рослин) по краях і всередині поля.

Ступінь заселення рослин встановлюють за шести бальною шкалою:

0 - рослини не заселені;

1 бал - на рослині особини або колонії з 3 - 5 попелиць;

2 бали - у пазухах листя і на листі не більше 5 - 6 колоній;

3 бали - у пазухах листя колони та із середньою чисельністю попелиці;

4 бали - колонії попелиці численні, покривають до 20% поверхні рослин;

5 балів - попелиця в пазухах більшості листя, колоніями покрито близько 50% поверхні рослини.

У фазу цвітіння - початку формування зернівки проводиться облік чисельності попелиць на колосках. На полі незалежно від його площі відбирають 20 проб по 5 колосків у кожній.

Ступінь заселення рослин у фазі колосу встановлюють за шестибальною шкалою:

0 - попелиця на рослинах відсутня;

1 бал - на колосі поодинокі попелиці або колонія з 3 - 5 особин;

2 бали - колонія і з 10 - 15 особин займає 1/4 частина колосу;

3 бали - кілька колоній (20 -30 особин) займають половину колосу;

4 бали - колонії, що злилися (30 - 50 особин) займають 3/4 колоси;

5 балів - весь колос покритий попелицею, 50 особин і більше.

Визначають відсоток заселених попелиць стебел (колосів) та середню кількість шкідника на одному стеблі (колосі).

Заходи боротьби:

* Лущення стерні з наступним глибоким зяблевим оранням дозволяє знищувати до 90% і більше попелиць на падалиці та злакових бур'янах.

* Посів озимих хлібів у оптимальні терміни. Ранні посіви заселяються і пошкоджуються попелицею переважно. А ранні терміни посіву ярих колосових культур дають рослинам можливість розвинутися і зміцніти на момент масового розмноження попелиць.

* Економічний поріг шкідливості: наявність 10 особин попелиці на рослині в період трубкування при 50% заселених стебел і 25 - 30 особин на колос у фазі формування зернівки та молочної стиглості.

* У степовій зоні при проведенні хімічних обробок проти личинок клопа-черепашки необхідно використовувати системні інсектициди або суміші препаратів для знищення і особин попелиці, особливо в роки масового їх розвитку.

Размещено на Allbest.ru