Теоретико-гносеологічна конструкція феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров’ю тварини, в судово-ветеринарній експертизі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ГНОСЕОЛОГІЧНА КОНСТРУКЦІЯ ФЕНОМЕНУ СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЗДОРОВ'Ю ТВАРИНИ, В СУДОВО- ВЕТЕРИНАРНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ

І.В. Яценко, провідний науковий співробітник Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса", доктор ветеринарних наук, професор, м. Харків,

Анотація

Постановка проблеми. У статті сформульовано теоретико-гносеологічну конструкцію феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, в судово-ветеринарній експертизі. Стверджується, що ступінь тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, є порівняльною величиною, що характеризує розмір шкоди, завданої здоров'ю тварини внаслідок тілесного ушкодження. Мета статті - розробити та обґрунтувати теоретико-гносеологічну конструкцію феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, та показати шляхи реалізації цього феномену в практиці судово-ветеринарної експертизи. Методологічною основою дослідження є системний підхід, зумовлений специфікою теми роботи й пов'язаний із використанням загальнонаукових і спеціально-наукових методів, серед яких аналіз, синтез, аналогія для визначення сутності категоріального апарата феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини; формально-логічний - для впорядкування алгоритму визначення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, логіко-граматичний; логіко-юридичний - для з'ясування етимологічного змісту понять; системно-структурний - для систематизації та структурування ступенів тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини; метод моделювання - використовувався під час прогнозування, розроблення проблеми. Результати. Доведено, що виражати тяжкість шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, доцільно таким виміром, як ступені. У зв'язку із цим запропоновано виокремлювати три ступені тяжкості шкоди здоров'ю: тяжкий, середньої тяжкості та легкий. Наведено критерії та ознаки кожного ступеня, які й використовуються в практиці судово-ветеринарної експертизи. Висновки. Аргументовано, що ознаками шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, тяжкого ступеня є такі: небезпека для життя й загроза загибелі тварини, загроза втрати або відбувся факт втрати будь-якого органа чи втрата органом його функцій, розлад здоров'я, який спричиняє стійке порушення режиму звичного існування (життя) домашньої тварини, втрату нею здатності до виконання корисної роботи або стійкої втрати можливості самостійного існування дикої (безпритульної) тварини в навколишньому середовищі, загроза переривання або відбувся факт переривання вагітності, невиправне знівечення морди чи інших частин тіла (екстер'єру). Показано, що небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння (завдання) або через певний проміжок часу призводять до смерті. Не загрозливими для життя ушкодженнями тварин, що належать до тяжких за наслідками травми, є втрата будь-якого органа чи втрата органом його функцій, зокрема втрата зору, слуху, нюху, кінцівок, язика й репродуктивної здатності тварини. Доведено, що ушкодження екстер'єру тварини є ознакою тяжкого тілесного ушкодження, отже, залежно від виправності ушкодження екстер'єру може бути виправним чи невиправним. Останнє може знівечувати чи не знівечувати екстер'єр тварини. Показано, що виправністю ушкодження є значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення рухливості м'яких тканин тіла тварини тощо) із часом чи під дією нехірургічних засобів. Якщо ж для усунення необхідне оперативне втручання, то ушкодження екстер'єру є невиправним. Знівеченням екстер'єру тварини є не властиві їй фізичні вади, які проявляються в незвичному, протиприродному, скаліченому, понівеченому, потворному, жахливому, відразливому вигляді тварини. Установлено, що критеріями шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, середньої тяжкості є: відсутність ознак небезпечних для життя; відсутність наслідків шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, у вигляді втрати будь-якого органа, частини тіла або втрати органом його функцій; тривалий розлад здоров'я строком понад 21 добу; стійка тривала втрата працездатності тварини строком понад 21 добу. Констатовано, що ознаками шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, легкого ступеня є: по-перше, ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше ніж 6 діб, за відсутності короткочасного розладу здоров'я та відсутності незначної стійкої втрати здатності тварини до виконання корисної роботи; по-друге, короткочасний розлад здоров'я тварини та незначна стійка втрата її здатності до виконання корисної роботи, тривалістю понад 6 діб, але не більше ніж 21 добу.

Ключові слова: судова ветеринарна медицина; судово-ветеринарна експертиза; судовий експерт; ступені тяжкості; тілесні ушкодження тварини; теоретико-гносеологічна конструкція; висновок експерта; теорія; практика

Theoretical and hnoseological construction of the degree of severity of damage phenomenon caused by animal health in forensic veterinary examination

I.V. Yatsenko,

Abstracts

Problem statement. The article formulates the theoretical and epistemological construction of the phenomenon of the degree of severity of damage caused to the animal's health in forensic veterinary examination. It is argued that the degree of severity of the damage caused to the animal's health is a comparative value that characterizes the amount of damage caused to the animal's health as a result of physical injury. The purpose of the article is to develop and justify the theoretical and epistemological construction of the phenomenon of the degree of severity of damage caused to the animal's health and to outline the ways of its implementation in the practice of forensic veterinary examination. The methodological basis of the research is a systematic approach determined by the specifics of the work topic and associated with the use of general scientific and special scientific methods, including analysis, synthesis, analogy to determine the essence of the categorical apparatus of the phenomenon of the degree of severity of damage caused to the animal's health; formal-logical - to streamline the algorithm for determining the damage severity degree caused to the animal's health, logical-grammatical; logical and legal - to clarify the etymological content of concepts; systemic-structural - for systematization and structuring of damage severity degree caused to the animal's health; modeling method - used during forecasting and problem development. The results. It has been proven that it is expedient to express the severity of the damage caused to the animal's health by measures such as degrees. In this regard, it is proposed to distinguish three degrees of severity of damage to health: severe, moderate and light. The criteria and signs of each degree, which are used in the practice of forensic veterinary examination, are given. Conclusions. It is argued that the signs of severe damage to the health of an animal are as follows: danger to the life and threat of death of the animal, threat of loss or actual loss of any organ or loss of its functions by an organ, health disorder that causes persistent impairment the usual mode of existence (life) of a domestic animal, its loss of ability to perform useful work or permanent loss of the possibility of the independent existence of a wild (homeless) animal in the surrounding environment, the threat of termination or the fact of termination of pregnancy, irreparable disfigurement of the muzzle or other parts of the body (exterior). It is shown that life-threatening injuries are injuries that lead to death at the time of occurrence (task) or after a certain period of time. Non-life-threatening injuries to animals that belong to serious injuries include loss of any organ or loss of its functions of an organ, in particular: loss of sight, hearing, smell, limbs, tongue and reproductive ability of the animal. It has been proven that the damage to the animal's exterior is a sign of severe bodily injury, therefore, depending on the repairability, the damage to the exterior can be repairable or irreparable. The latter may or may not disfigure the exterior of the animal. It is shown that the repairability of the injury is a significant reduction in the severity of pathological changes (scars, deformations, impaired mobility of the soft tissues of the animal's body, etc.) over time or under the influence of non-surgical means. When surgical intervention is required for removal, the damage to the exterior is irreparable. Disfigurement of an animal's exterior is physical defects that are not characteristic of it, which are manifested by an unusual, unnatural, mutilated, mutilated, ugly, very ugly, disgusting, terrible, repulsive appearance of the animal. It was established that the criteria for damage caused to the health of an animal of medium severity are: absence of life-threatening signs; absence of consequences of damage caused to the health of the animal, in the form of loss of any organ, part of the body or loss of its functions by the organ; long-term health disorder lasting more than 21 days; persistent long-term loss of the animal's working capacity for more than 21 days. It was established that the signs of damage caused to the health of an animal of a light degree are: firstly, injuries that have insignificant transitory consequences lasting no more than 6 days, in the absence of a short-term health disorder and in the absence of a slight permanent loss of the animal's ability to perform useful work; secondly, a short-term disorder of the animal's health and a slight permanent loss of its ability to perform useful work lasting more than 6 days, but not more than 21 days.

Keywords: forensic veterinary medicine; forensic veterinary examination; forensic expert; degrees of severity; bodily injuries; animals; theoretical and epistemological construction; expert's opinion; theory; practice

Постановка проблеми

Завданнями судово-ветеринарної експертизи є встановлення причин, характеру, механізму, давності, а також ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, можливості заподіяння такої шкоди за конкретних обставин, причин смерті тварини, причинно-наслідкових зв'язків, а також інші питання, а тому вона має провідне значення в судочинстві, а також під час розслідування правопорушень щодо здоров'я та життя тварин як в Україні [1], так і в інших країнах світу [2-4]. Висновок судово-ветеринарного експерта є одним із засобів доказування в судочинстві для вирішення питання щодо відшкодування шкоди, завданої тваринницькому сектору економіки внаслідок ведення агресивної війни російської федерації проти України [5].

Судово-ветеринарна експертиза є окремим напрямом судово-експертної діяльності, особливо в контексті розслідування правопорушень, пов'язаних із жорстоким поводженням із тваринами [6-8] в адміністративному та кримінальному судочинстві. Так, диспозицією ч.1 ст.299 Кримінального кодексу України [9] передбачено, що кримінальна кваліфікація цього діяння настає за заподіяння хребетним тваринам, у тому числі й безпритульним, ушкодження, каліцтва чи їх загибелі. Проте тілесні ушкодження, умисно заподіяні тварині, можуть бути різні за своїм характером (синці, садна, гематоми, переломи, вивихи, проникнення в порожнини тіла тощо), завдають шкоду здоров'ю різного ступеня або навіть становлять загрозу для життя, отже, і покарання за спричинені тілесні ушкодження тварині мають бути адекватними ступеню тяжкості цих ушкоджень. З огляду на це виникає обґрунтована необхідність розподілу всієї сукупності тілесних ушкоджень за ступенями тяжкості. Для цього в Україні розроблені методичні рекомендації, які дають змогу під час проведення судово-ветеринарної експертизи об'єктивно оцінювати ступінь тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини [10].

Водночас проблема феномену ступеня тяжкості заподіяної здоров'ю тварини шкоди, вчення про який вперше започатковано в Україні представниками харківської школи судово-ветеринарних експертів, не була предметом системного дослідження науковців та судових експе- ртів-практиків, що вказує на актуальність цієї студії як із теоретичного, так і праксеологічного погляду.

Питання дослідження шкоди, заподіяної здоров'ю тварин, у т.ч. і для завдань судово-ветеринарної експертизи, аналізували українські вчені, зокрема М. Скрипка, Ю. Бойко, І. Запека, K. Головань [11], В. Лемішевський [12], М. Скрипка, І. Панікар, Ю. Бойко, Н. Дмитренко, О. Куралес [13] та інші, включно з ученими харківської наукової школи судово-ветеринарних експертів [14-16], та зарубіжні теоретики й практики, а саме: P.N. Nation [17] (судово-ветеринарні матеріали в практиці діагностичної патології); R. J. Blundell та Р. Richards-Rios [18] (судово- ветеринарна експертиза в разі сексуального насильства над групою курей); C.K. Harper [19] (судово-ветеринарна експертиза в разі браконьєрства); M. Romanucci, R. Fusillo, M. Marcelli, M. Massimini, D. Malatesta, L. Bongiovanni, L.D. Salda [20] (ушкодження тупими предметами); A. J. Spies, M. Steyn, D. Brits [21] (виявлення травм, заподіяних тупим предметом у свині); Z. Turkmen, S. Zengin, M.K. Genc, M. Yayla, T.T. Bulbul, S. Mercan [22] (ушкодження від дії отрут у домашніх тварин); R.W. Byard [23] (ушкодження за дорожньо-транспортної пригоди за участі тварин); P.A. Batle, R.J. Lopez, A. Durand, M. Czopo- wicz, E. Beltran, J. Guevar, K. Lazzerini, S. De Decker, K. Munana, P. Early, C. Mariani, N. Olby, N. Petrovitch, R. Gutierrez-Quintana [24] (травматичні переломи черепа в собак і кішок із неврологічними синдромами); S. Kundu, S. Singh [25] (черепно-мозкова травма на моделі гризунів); K. Bowers, J.T. Weinhandl, D.E. Anderson [26] (переломи кісток скелета в коней під час спортивних змагань); D.C. Sellon, K. Martucci, J.R. Wenz, D.J. Marcellin-Little, M. Powers, K.L. Cullen [27] (травмування пальців у собак, які беруть участь у спортивних змаганнях); T.H. Edwards, L.L.F. Scott, K.E. Gonyeau, E.H. Howard, J.S. Parker, K. Hall [28] (політравми у військових собак); R. X. Chan, E.C. Ledbetter [29] (травми очей); C. Thiry, N. Holz, K. Voelter, A. Steiner, K. Nuss, E. Marchionatti [30] (енуклеація та екзентерація ока у великої рогатої худоби); J. Aymen, G. Fitzgerald, S. Lair, C. Vergneau-Grosset [31] (травматична ампутація крил у птахів); J. Linder, J. Daniel, F. Vadurro, L. Londono, M. Beasley, G.A. Garcia,S. Carrera-Justiz [32] (балістична травма осьового скелета); S. Klainbart, A. Shipov, O. Madhala, D. Oron, T. Weingram, G. Segev, E. Kelmer [33] (рани в котів від укусів собак); F. Gethoffer, K.M. Gregor, I. Zdora, P. Wohlsein, F. Schottes, U. Sie- bert [34] (відмороження в нутрій); S. Lefman, J.E. Prittie [35] (політравма в собак і котів у разі падіння з висоти); P.P. Picavet, M. Hamon, A.-L. Etienne, L.-V. Guieu, S. Claeys, F. Billen, S. Noёl [36] (вторинний параліч гортані внаслідок укусу в ділянці шиї в собак); J.J. Sevy, L. Gottlieb, M. Vaught, E. Rozanski [37] (травматичний пневмоторакс у собак). Безумовно, здобутки згаданих науковців сприяли розв'язанню деяких проблем, хоча окремі питання донині не привернули належної уваги дослідників.

Мета статті - розробити та обґрунтувати теоретико-гносеологічну конструкцію феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, та показати шляхи реалізації цього феномену в практиці судово-ветеринарної експертизи. Її новизна полягає в тому, що вперше у світовій практиці автором цієї роботи запропоновано диференціювати шкоду, заподіяну здоровю тварини із судово-ветеринарної точки зору, за ступенями тяжкості, що вплине на удосконалення законодавства про правопорушення проти здоров'я і життя тварин.

Завданням статті є формулювання загальнотеоретичних аспектів визначення тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, а також окреслення критеріїв та виокремлення ознак шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, тяжкого, середнього та легкого ступенів.

Причини та наслідки заподіяння шкоди здоров'ю тварини

Благополуччя і здоров'я тварин охороняються законом із метою запобігання спричинення їм невиправданих страждань чи шкоди здоров'ю та недопущення жорстокого поводження з ними, щоб забезпечити їх безпечне й гармонійне існування [38].

Слід констатувати, що умисні тілесні ушкодження тваринам можуть бути заподіяні за неналежних умов експлуатації й утримання під час порушення правил їх завантаження, перевезення й розвантаження, браконьєрства, дорожньо-транспортних пригод за участю тварин, сексуального насильства людей над тваринами, неналежного дресирування; використання оснащень, інвентарю, що травмує тварину, примушування до виконання неприродних для них дій, через укуси одних тварин іншими, під час навчального процесу з використання експериментальних тварини тощо [39-41].

Наслідком шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, є тілесні ушкодження, зокрема синці, забої, гематоми, переломи кісток, опіки, обмороження, рани, отруєння, задушення, утоплення, вогнепальні травми, ушкодження геніталій та інших ділянок тіла, травматична втрата зубів, очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок тощо [42].

Важливим у цьому аспекті є те, що шкода, умисно заподіяна здоров'ю тварини, полягає в тому, що в результаті тілесного ушкодження чи його наслідків тварина, перебуваючи в безпорадному стані, втрачає або в неї значно обмежуються можливості забезпечувати фізіологічні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами такого ж виду (харчування, розмноження, орієнтації та самостійного переміщення в просторі, захисту від ворогів, координації рухів, ведення природного способу життя, повноцінно опікуватися своїми дитинчатами, контакту з іншими тваринами, самозахисту, здатності до виконання корисної роботи тощо), а також спотворює зовнішній вигляд тварини через знівечення частин тіла в результаті деформації, а також їх фізичної відсутності.

Загальнотеоретичні аспекти визначення тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини

Стверджуємо, що визначення тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, проводиться для оцінки ушкоджень, виявлених під час судово-ветеринарної експертизи живої тварини, трупа, а також проведення судово-ветеринарної експертизи за матеріалами справи. Предметом експертного дослідження є фактичні дані та обставини, що встановлюються на підставі використання спеціальних ветеринарних знань та мають значення для вирішення справ різних категорій щодо встановлення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварин, у т.ч. й під час розслідування правопорушень стосовно жорстокого поводження з ними.

Наголошуємо, що об'єктами судово-ветеринарної експертизи є живі підекспертні тварини та трупи тварин. Судово-ветеринарному дослідженню підлягають як хребетні, так і безхребетні тварини. Водночас суб'єктами судово-ветеринарного визначення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, є лікарі ветеринарної медицини освітнього рівня "спеціаліст" чи "магістр", які отримали кваліфікацію судового експерта за експертною спеціальністю 18.1 "Ветеринарні дослідження".

Маємо зауважити, що основними завданнями експертизи живої тварини є встановлення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної її здоров'ю, з метою вирішення діагностичних та ситуалогічних завдань. Так, підкреслюємо, що шкода, заподіяна здоров'ю тварини, полягає в тимчасовому або стійкому порушенні функцій органів, систем організму і/або ділянок тіла внаслідок ушкодження (травми), захворювання, патологічного стану, який зумовив обмеження можливості тварини забезпечувати основні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду, а також знівечив зовнішній вигляд тварини через спотворення частин тіла внаслідок їх деформації, а також їх фізичної відсутності.

Слушною з наукової точки зору є позиція щодо обмеження життєдіяльності тварини у зв'язку із заподіяним їй умисним ушкодженням. Так, обмеженням можливості забезпечувати основні прояви життєдіяльності є значно виражена, середньо виражена та слабко виражена втрата твариною здатності забезпечувати фізіологічні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду (харчування, розмноження, орієнтацію та переміщення в просторі, координацію рухів, ведення природного способу життя, контакти з іншими тваринами, самозахист, здатність до виконання корисної роботи та продуктивності тощо), супроводжується спотворенням зовнішнього вигляду тварини через знівечення частин тіла в результаті їх деформації, а також їх фізичної відсутності. Слід зауважити, що в методичних рекомендаціях [10] нами вжито інші визначення градуювання ступенів обмеження здатності тварини забезпечувати основні прояви життєдіяльності (значно виражене, виражене та помірно виражене). У процесі дослідження окресленого питання уточнюємо термінологічні сполучення і вживаємо в цій роботі стосовно обмежень формулювання: значно виражене, середньо виражене, слабко виражене.

З огляду на викладене категоріями (критеріями) життєдіяльності є здатність тварини до забезпечення основних проявів життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду (харчування, розмноження, орієнтації та переміщення в просторі, координації рухів, ведення природного способу життя, контактів з іншими тваринами, самозахисту, здатності до виконання корисної роботи та продуктивності тощо). Обмеження життєдіяльності тварини визначається ступенями. У зв'язку із цим під ступенем обмеження життєдіяльності тварини необхідно розуміти величину відхилення від природних проявів її життєдіяльності. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується однією або поєднанням кількох зазначених найважливіших його критеріїв. Констатуємо, що слід виділяти три ступені обмеження життєдіяльності тварини: слабко виражений, середньо виражений, значно виражений.

Під слабко вираженою втратою можливості твариною забезпечувати свої основні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду необхідно розуміти стійкі, незначні функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженими вадами розвитку, що призводять до часткової втрати можливостей повноцінної природної життєдіяльності (харчування, розмноження, орієнтації та переміщення в просторі, координації рухів, ведення природного способу життя, контактів з іншими тваринами, самозахисту, здатності до виконання корисної роботи та продуктивності тощо) та не потребують постійного стороннього догляду й опіки.

Під середньо вираженою втратою можливості тварини забезпечувати свої основні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду необхідно розуміти стійкі, середньо вираженої тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженими вадами розвитку, що призводять до значного обмеження природної життєдіяльності тварини при збереженні здатності до самостійного забезпечення простих фізіологічних потреб (харчування, розмноження, орієнтації та переміщення в просторі, координації рухів, ведення природного способу життя, контакту з іншими тваринами, самозахисту, здатності до виконання корисної роботи та продуктивності тощо) та не потребують постійного стороннього догляду й опіки.

Під значно вираженою втратою можливості тварини забезпечувати свої фізіологічні прояви життєдіяльності на рівні з іншими тваринами цього ж виду необхідно розуміти стійкі, значно вираженої тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженими вадами розвитку, які призводять до такого значного обмеження життєдіяльності тварини, що потребує постійного стороннього догляду та опіки, призводить до абсолютної залежності від людини, яка її доглядає, у забезпеченні фізіологічних потреб життєдіяльності (харчування, розмноження, орієнтації та переміщення в просторі, координації рухів, ведення природного способу життя, контакту з іншими тваринами, самозахисту, здатності до виконання корисної роботи та продуктивності тощо).

Акцентуємо увагу на тому, що з погляду судово-ветеринарної експертизи тілесними ушкодженнями (травмою) є шкода здоров'ю у вигляді тимчасового або стійкого його розладу, каліцтва або смерті однієї чи кількох тварин, що виникло від дії одного або кількох травмувальних чинників зовнішнього середовища (фізичних: механічних, барометричних, термічних, променевих; хімічних; біологічних) і проявляється в порушенні анатомічної цілісності, структури та функції тканин, органів або частин тіла тварини.

Слід зауважити, що розлад здоров'я тварини проявляється в будь-яких порушеннях нормальної діяльності організму, стійких порушеннях режиму звичного існування (життя) тварини, у втраті здатності до корисного (загальногосподарського або спеціального) використання свійської тварини, втраті дикою твариною можливості до самостійного повноцінного існування в навколишньому середовищі або в розвитку хворобливого процесу в організмі, які безпосередньо пов'язані зі шкодою, заподіяною здоров'ю.

З огляду на викладене наголошуємо, що під загальногосподарським використанням тварини необхідно розуміти її здатність до виконання корисної роботи, для здійснення якої не потрібно тварину спеціально дресирувати чи привчати для вироблення й закріплення в неї різних навичок на основі умовних рефлексів. Водночас під спеціальним використанням тварини необхідно розуміти її здатність до виконання корисної спеціалізованої роботи, тобто такої, для здійснення якої потрібно цілеспрямовано формувати й закріплювати комплекс потрібних людині навичок (автоматичної дії, що здійснюється без помітної участі свідомості, раціонально, досить швидко й правильно, без зайвих витрат фізичної та психічної енергії) на основі різних умовних рефлексів шляхом спеціального дресирування чи привчання з метою пошуку матеріальних об'єктів будь-якого типу, захисту в певних обставинах, охорони об'єктів довкілля, участі в спортивних та видовищних заходах тощо. Наголошуємо, що під корисною необхідно розуміти таку роботу за участю тварини, в якій вона приносить максимальну користь для людини.

Клінічною та експертною практикою підтверджено, що за тривалістю в часі розлад здоров'я та здатність тварини до виконання корисної роботи може бути таким: тимчасовим, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як 6 діб; короткочасним - тривалістю понад 6 діб, проте не більше 21-ї доби та тривалим - тривалістю понад 21-у добу. На думку автора цієї роботи, стійким слід вважати розлад здоров'я тварини, якщо протягом усього її життя нормальна структура, форма, функція органа або ділянки тіла незворотно порушені й повністю вже ніколи не відновляться.

Зосередившись на дослідженнях щодо тяжкості шкоди, умисно заподіяної здоров'ю людини [43; 44, с.59-71], вважаємо за доцільне виражати тяжкість шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, таким виміром, як ступені. Зважаючи на це, слід виділяти три ступені шкоди здоров'ю: тяжкий, середньої тяжкості та легкий (рис.1).

Схарактеризуймо кожний ступінь докладніше.

I. Шкода, заподіяна здоров'ю тварини, тяжкого ступеня

На підставі власного досвіду судово-ветеринарної діяльності окреслюємо ознаки шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, тяжкого ступеня, зокрема:

- небезпека для життя;

- втрата будь-якого органа чи ділянки тіла або втрата органом чи ділянкою тіла їхніх функцій унаслідок ушкодження (травми);

- стійкий розлад здоров'я тварини [10, с.10];

- знівечення (спотворення) екстер'єру тварини;

- переривання вагітності внаслідок ушкодження (травми).

Маємо констатувати, що умисно заподіяну тварині шкоду здоров'ю тяжкого ступеня в судово-ветеринарній експертній практиці доцільно поділяти за 4 критеріями:

Рисунок 1 - Загальна конструкція феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, та критерії, що її визначають

1) шкода, заподіяна здоров'ю тварини, що є небезпечною для життя в момент заподіяння (завдання) і через певний проміжок часу призводить до розвитку загрозливих для організму явищ, які без надання необхідної й достатньої ветеринарної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчується чи може закінчитися смертю. У зв'язку із цим під "необхідною" ветеринарною допомогою (первинною допомогою) треба розуміти такий мінімальний її обсяг, який дасть змогу лише стабілізувати організм тварини, вивести її із стану, загрозливого для життя. Водночас під "достатньою" ветеринарною допомогою слід розуміти таку допомогу, яка передбачає максимальний її обсяг (інструментальні та лабораторні методи діагностики, терапію, у т.ч. реанімаційні заходи, згідно з передбаченими загальноприйнятими принципами й алгоритмами лікування на основі патофізіологічного їх обґрунтування) та забезпечує максимально високу вірогідність врятування життя тварини;

2) шкода, заподіяна здоров'ю тварини, тяжкого ступеня, яка не становить загрози для життя, проте належить до тяжкої за остаточним результатом, наслідками якої є втрата будь-якого органа, ділянки тіла або втрата органом чи ділянкою тіла їх функцій: втрата зору, слуху, язика, зубів, кінцівки, репродуктивної здатності тощо;

3) знівечення (спотворення) екстер'єру тварини із втратою його особливостей, характерних для даного виду чи породи тварин, у т.ч. тих, що використовуються у виставках, зоопарках, під час проведення спортивних і видовищних заходів, відео- та фотозйомок, дельфінаріях, під час організації дозвілля, у навчальному процесі та інших заходах, у разі повного чи часткового порушення органами чи тканинами знівеченої ділянки тіла своєї специфічної функції (утворення рубців, анкілозів, порушення функцій зовнішнього дихання тощо);

4) травматичне переривання вагітності на будь-якому її строкові.

1. Ушкодження тяжкого ступеня, небезпечні для життя тварини в момент заподіяння

Ушкодженнями тяжкого ступеня, які є небезпечними для життя тварини в момент заподіяння (тобто за наявності загрозливих для життя явищ) необхідно вважати такі:

1) у ділянці голови: проникаючі ушкодження в черепну порожнину з ушкодженням або без ушкодження головного мозку (рис.2-3); відкриті й закриті переломи кісток мозкового відділу черепа (рис.4); відкриті й закриті переломи верхньої та нижньої щелеп, які унеможливлюють нормальне споживання корму й води після загоєння ушкодження; відкриті й закриті переломи кісток носа, у тому числі й ті, що призводять до порушення функції зовнішнього дихання із загрозою для життя тварини; забій головного мозку як зі стисненням, так і без його стиснення, а також за наявності симптомів ураження його стовбурової ділянки за тяжкого клінічного перебігу; внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ; механічні ушкодження будь-яких відділів головного мозку, а також забій головного мозку; закриті переломи під'язикової кістки;

2) у ділянці шиї: проникаючі ушкодження хребта з ушкодженням і без ушкодження спинного мозку та його оболонок; закриті ушкодження шийного відділу спинного мозку; закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, які супроводжувалися тяжким спинальним шоком чи порушенням функцій органів, які знаходяться в грудній, черевній і тазовій порожнинах (рис.5); перелом чи пере- ломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців із порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня; перелом дорсальної чи вентральної дуги першого шийного хребця, пе- реломовивих та переломи тіл чи дуг із другого по сьомий шийні хребці, а також переломи зубоподібного відростка другого шийного хребця, у тому числі з порушенням або без порушення цілісності й функції спинного мозку; вивихи й підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ; закриті ушкодження ен

3) докринних залоз, розташованих у ділянці шиї (щитоподібної, паращитоподібної, тимуса - у молодих тварин); ушкодження з повним порушенням цілісності стінки (усіх оболонок) глотки, стравоходу, гортані, трахеї, головних бронхів, незалежно від того, чи з боку шкіряних покривів, чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;

Рисунок 2 - Загальний вигляд голови кота

Лакі: ліве око й рана над верхньою повікою, ближче до внутрішнього кута лівого ока Рисунок 3 - Світла рентгентінь діаметром 0,4-0,5 мм в проекції нижньої частини решітчастої кістки в кота Лакі. Рентгенограма

(З архіву ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса", 2019 р.)

Рисунок 4 - Труп кошеняти. Грубе анатомічне руйнування кісток черепа й грубе анатомічне порушення тканини головного мозку в результаті ушкодження тупим предметом з обмеженою поверхнею (З архіву Бюро судово-ветеринарних досліджень Харківської державної зооветеринарної академії. 2018 р.)

Рисунок 5 - Переломо-вивих поперекових хребців та розрив спинного мозку. Ренгенограма.

4) у ділянці грудної клітки: ушкодження грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину (рис.6), порожнину перикарду чи середостіння, в тому числі й без ушкодження внутрішніх

5) у ділянці черева й тазу (рис.8): відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених у заочеревинному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози, яєчників) і в порожнині тазу (сечового міхура, матки, міхурцевої, передміхурової, цибулино-сечівникової залоз, передньої та середньої третини прямої кишки, тазової частини сечовидільного каналу); закриті ушкодження органів грудної, черевної й тазової порожнин, діафрагми - усе за наявності загрозливих для життя явищ; відкриті переломи тіла плечової, стегнової та більшої гомілкової кісток. Відкриті переломи кісток інших ланок кінцівок і

6) закриті переломи будь-яких частин плечової, стегнової та більшої гомілкової кісток, а також відкриті й закриті переломи променевої, ліктьової та меншої гомілкової кісток можуть бути віднесені до небезпечних до життя за наявності загрозливих для життя явищ (рис.9); переломи кісток тазу - за наявності загрозливих для життя явищ. У разі, якщо переломи кісток тазу тварини не супроводжуються загрозливими для життя тварини явищами, то ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потрібно оцінювати за наслідком (результатом) цих ушкоджень;

Рисунок 8 - Труп кота: відкритий одноуламковий перелом нижнього епіфіза лівої плечової кістки та тіла лівої ліктьової кістки

Рисунок 9 - Рентгенограма трупа кота в бічному лівому положення. Переломи кісток грудних кінцівок (Архів ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", 2020 р.)

Зауважимо, що наявність або відсутність ушкоджень органів, які знаходяться в порожнинах тіла (мозковій, грудній, черевній, тазовій) не впливає на кваліфікацію тяжкості тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Ушкодження лише окремих кісток чи м'яких тканин, у яких і закінчується рановий канал, не є проникаючим у порожнини.

Небезпечними для життя тварини є стани, за яких розлади функцій органів, систем органів й організму в цілому не можуть відновитися самостійно й потребують застосування інтенсивної терапії. До таких станів необхідно відносити кому, шок, колапс, гостру масивну крововтрату (рис.12), гостру серцево-судинну, дихальну й ниркову недостатність, набряк легенів тощо.

Рисунок 10 - Труп собаки з кличкою Зеня:

Рисунок 11 - Труп собаки з кличкою Зеня: ділянка ушкодження каудальної порожнистої вени фрагмент каудальної порожнистої вени зстороннім предметом ділянкою ушкодження стороннім предметом

(З архіву Бюро судово-ветеринарних досліджень Харківської державної зооветеринарної академії. 2019 р.)

Рисунок 12 - Труп собаки з кличкою Зеня: великий згусток крові в грудній порожнині. (З архіву Бюро судово-ветеринарних досліджень Харківської державної зооветеринарної академії. 2019 р.)

Надання ветеринарної допомоги, що запобігло настанню смерті тварини, не повинно братися до уваги під час оцінювання загрози для життя таких ушкоджень, проте загрозливий для життя тварини стан, який розвивається в процесі клінічного перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним упрямому причинно-наслідковому зв'язку та має бути підтверджений об'єктивними клінічними дослідженнями тварини.

Виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо).

У цьому сенсі вважаємо доцільним підкреслити, що наслідком шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, може бути один із таких: повне одужання, що супроводжується повним відновленням органів і систем організму як морфологічно, так і функціонально; каліцтво [46]; смерть - незворотне припинення обміну речовин та життєвих функцій організму.

Стійкою, тобто постійною й повною втратою будь-якого органа, є повне фізичне його відокремлення від тіла тварини, а також якщо в організмі тварини настав такий стан, коли протягом усього її життя в посттравматичному періоді існує повна незворотна втрата функцій, притаманних втраченому органові, котра повністю вже ніколи не відновиться (афункція). Проте частковою втратою будь-якого органа є такий стан, коли відбулось не повне його відокремлення від тіла тварини, а також якщо настав посттравматичний парез цього органа, у результаті чого він не може достатньою мірою виконувати свої специфічні функції (гіпофункція) для забезпечення природної життєдіяльності організму тварини (рис.13).

Рисунок 13 - Конструкція шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, тяжкого ступеня, за наслідками ушкодження

Ураховуючи зазначене, втрата органа, якщо його видалено шляхом оперативного втручання з господарською або естетичною метою, не є травматичною, зокрема кастрація тварини, ова- ріоектомія, гістеректомія, екзартикуляція хвоста тощо, не є предметом судово-ветеринарної експертизи.

Маємо констатувати, якщо судово-ветеринарним експертом вирішується питання про втрату парного органа (легенів, нирок, сім'яників, яєчників, очного яблука тощо) чи втрату цим органом своєї функції, то необхідно виходити з того, що кожний із парних органів являє собою самостійний орган, отже, втрата одного з парних органів, наприклад, однієї легені, чи однієї нирки, чи одного очного яблука, є втратою окремого органа, притому, що інший із парних органів може зберігати свою анатомічну цілісність та функціональну активність.

Слід зауважити, якщо в разі ушкодження будь-якого органа чи його частини, функція якого була втрачена до травми, ступінь шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, судово-ветеринарний експерт визначає за ознакою фактично спричиненої тривалості розладу здоров'я до повного загоєння ушкодження.

Надана ветеринарна допомога, що запобігла втраті органа чи ділянки тіла тварини або втраті органом чи ділянкою тіла їхніх функцій, не впливає на оцінювання ступеня шкоди, заподіяної здоров'ю тварини ушкодженнями, проте травматична втрата органа чи його функцій повинна перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку та має бути підтверджена об'єктивними клінічними дослідженнями тварини.

Водночас, у разі відсутності ознак ушкоджень, небезпечних для життя, а також відсутності ознак втрати будь-якого органа або втрати органом його функції, ступінь тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, потрібно оцінювати за критеріями тривалості розладу здоров'я і стійкості втрати загальногосподарського чи спеціального використанням тварини, тобто як середньої тяжкості чи легкий ступінь тяжкості.

З огляду на викладене підкреслюємо, що не загрозливими для життя ушкодження, що належать до тяжких за їх наслідками, є втрата будь- якого органа чи ділянки тіла або втрата органом чи ділянкою тіла їхніх функцій: втрата зору, слуху, нюху, кінцівок, язика, зубів, репродуктивної здатності тварини.

Схарактеризуємо різні види наслідків ушкодження, що належать до тяжкого ступеня. Так, втратою зору є повна стійка сліпота на обидва ока або такий стан зору, коли зниження гостроти зору веде до втрати здатності тварини бачити дрібні предмети, натикатися на них під час переміщення в просторі, а також відсутність реакції на світло. Стійкою (постійною) сліпотою є така втрата зору, якщо протягом усього життя тварини існує незворотна її втрата, котра повністю вже ніколи не відновиться. Проте втрата зору на одне око є втратою органом його функцій (рис.14).

Втрата зору на одне око або втрата одного ока є тяжким тілесним ушкодженням, якщо відбулося стійке порушення режиму звичного існування (життя) тварини, втрата здатності до корисного (загальногосподарського або спеціального) використання свійської тварини), втрата можливості до самостійного повноцінного існування в навколишньому середовищі дикої тварини, розвинувся хворобливий процес, що безпосередньо пов'язаний зі зниженням гостроти зору або відбулося знівечення екстер'єру, якщо це поєднано з вилученням очного яблука.

Рисунок 14 - Травматична енукліація лівого очного яблука в кота з кличкою Люсик (З архіву ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса". 2020 р.)

Стверджуємо, що повну втрату зору на одне око необхідно вважати тяжким ушкодженням незалежно від того, чи очне яблуко зовсім відсутнє, чи воно є і має клінічно здоровий вигляд, проте зір був втрачений у момент заподіяння ушкодження чи під час лікування цього ж ушкодження. Проте, ушкодження сліпого ока, що призвело до його хірургічного вилучення, необхідно оцінювати залежно від тривалості розладу здоров'я. Якщо гострота зору ушкодженого ока до травми невідома, то умовно її необхідно вважати нормальною.

Ще одне важливе питання в конструкції феномену ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю тварини, є втрата слуху. Ґрунтуючись на аналізі експертної практики, висловлюємо власне бачення, що вратою слуху є повна, стійка, цілковита глухота на обидва вуха або такий незворотний стан, якщо тварина не чує окликів людини або інших звуків на відстані 50 сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо є втратою органом його функцій (афункція). Проте, слід зазначити, що частковою глухотою є втрата здатності тварини розрізняти звуки з низькою частотою. Ушкодження, що призвело до зниження слуху, необхідно кваліфікувати залежно від спричинених ним наслідків, тобто за результатом ушкодження. Підкреслюємо, якщо гострота слуху ушкодженого вуха до травми невідома, то умовно її слід вважати нормальною. Крім того, деталізуємо, що наслідки ушкодження лише вушних раковин (опіки, відмороження, рани тощо або їх травматична ампутація) необхідно оцінювати або за критерієм тривалості повного загоєння ушкоджень, або ж за критерієм знівечення екстер'єру тварини.

На наш погляд, втратою нюху (аносмією) є такий стан тварини, коли вона не проявляє очевидної реакції на різкий запах будь-якого подразника, поданий їй на відстані 50 см від верхівки носа. Водночас втратою зубів (екстракцією) є такий стан, коли хоча б один зуб видалений із зубної комірки повністю або зламаний на рівні шийки зуба чи переходу коронки зуба в корінь на рівні ясен так, що в зубній комірці залишається лише корінь зуба або не залишається і кореня (рис.15). Зауважимо, що стійкість втрати зубів необхідно оцінювати залежно від втрати твариною жувальної функції, функції відривання та відрізання шматків корму: втрата від одного до двох будь-яких зубів кваліфікується як легке тілесне ушкодження, а втрата трьох і більшої кількості зубів - як середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Рисунок 15 - Травматична екстракція правого нижнього ікла в кота з кличкою Люсик (Із архіву ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.. Бокаріуса". 2020 р.)

Стійкою (повною) втратою язика у тварини слід вважати його повне механічне відділення від тіла тварини на рівні кореня; якщо язик морфологічно цілісний, проте настав такий стан, коли протягом усього життя тварини в посттравматичному періоді існує повна незворотна втрата функцій, притаманних язикові, котра повністю вже ніколи не відновиться (афункція), внаслідок його стійкого паралічу. Проте наголошуємо, що частковою втратою язика є його неповне механічне відділення від тіла тварини або відбулось неповне його відокремлення від тіла тварини на будь-якому рівні, а також якщо настав посттравматичний парез цього органа, в результаті чого він не може в достатній для забезпечення природної життєдіяльності організму тварини (гіпофункція) мірі виконувати свої специфічні функції.

Втратою кінцівок є відокремлення їх від тулуба: для грудних кінцівок - на рівні плечових суглобів, а для тазових кінцівок - на рівні кульшових суглобів - або втрата ними функцій (будь-який стан, що унеможливлює їх функціонування). Втрату ланок грудної кінцівки нижче ліктьового суглоба і втрату ланок тазової кінцівки нижче колінного суглоба необхідно оцінювати як втрату частини кінцівки.

У межах нашого дослідження важливою є позиція, згідно з якою ступінь тяжкості ушкодження в разі повної чи часткової втрати хвоста, вушних раковин, верхівки носа, губів необхідно оцінювати за критерієм знівечення екстер'єру тварини.

Травматична втрата репродуктивної здатності полягає в повній неможливості парування чи запліднення, зачаття та пологів. Судово-ветеринарна практика свідчить, що такий вид тілесних ушкоджень може проявлятися втратою репродуктивних органів унаслідок травми, переривання вагітності через ушкодження, незалежно від її строку, і за відсутності органічної патології сечостатевих органів. При цьому зауважимо, якщо здатність до репродуктивної функції підекспертної тварини до травми невідома, то умовно її необхідно вважати нормальною.

Рисунок 16 - Ушкодження екстер'єру тварини в структурі шкоди, заподіяної її здоров'ю, тяжкого ступеню

Судово-ветеринарні критерії ушкодження екстер'єру тварини

Одним з ушкоджень тяжкого ступеня є ушкодження екстер'єру тварини. Під екстер'єром тварини слід розуміти зовнішню будову її тіла, що зумовлює вигляд, який визначається розвитком окремих ділянок тіла та характеризує естетичність, виразність форм, які відповідають уявленням про прекрасне й потворне.

Виходячи з наведеної дефініції, ушкодженням екстер'єру тварини є порушення анатомічної цілісності тканин, органів, частин тіла та порушення їх функцій, що виникає внаслідок дії зовнішніх ушкоджувальних чинників. Залежно від виправності, ушкодження може бути виправним і невиправним, а також таким, що знівечує (спотворює) чи не знівечує (не спотворює) екстер'єр (рис.16). Тож виправністю ушкодження слід вважати значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, збільшення обсягу рухливості частин тіла тварини тощо), із часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне оперативне втручання, то ушкодження екстер'єру вважається невиправним.

Маємо констатувати, що знівеченням екстер'єру тварини є не властиві їй фізичні вади, котрі проявляються незвичним, протиприродним, скаліченим, понівеченим, потворним, жахливим, відразливим виглядом тварини.

Ступеня у вигляді невиправного знівечення (спотворення) її екстер'єру є власне не саме ушкодження, а його наслідки (рубці, анкілоз тощо). Проте, до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою знівечення екстер'єру не належить тимчасове спотворення тіла гематомами, саднами, синцями, розлитими посттравматичними набряками тощо.

Наголошуємо, що, кваліфікуючи ушкодження екстер'єру тварини як невиправне, яке призвело до знівечення, судово-ветеринарний експерт виходить із загальноприйнятих уявлень про зовнішній вигляд тварини, виражений у пропорціях, гармонійності й особливостях форми тіла, властивих породі, статі, віку й типу конституції тварини. Проте вік, стать, порода, здатність до виконання корисної роботи підекспертної тварини під час вирішення цього питання не беруться до уваги.

Судово-ветеринарний експерт, виходячи з вигляду посттравматичних змін на тілі підекспертної тварини, визначає ступінь тяжкості тілесного ушкодження, заподіяного здоров'ю тварини, за критеріями, передбаченими розробленими методичними рекомендаціями за участю автора цієї роботи [10].

До ушкодження екстер'єру тяжкого ступеня, що знівечило (спотворило) екстер'єр, необхідно відносити: загальну деформацію будь-якої ділянки тіла; помутніння рогівки; хворобливі зміни повік (унаслідок рубців, вивороту, завороту чи зрощення); травматичну енуклеацію одного чи обох очних яблук; пенетруюче ушкодження одного чи обох очних яблук; травматичний екзофтальм одного чи обох очних яблук; витікання рідини і світлозаломлюючих середовищ із травмованого очного яблука; виражену травматичну деформацію носа; травматичну ампутацію кінчика носа чи частини крила носа; травматичну деформацію або травматичну ампутацію однієї чи обох вушних раковин або їх частин; рубцеві викривлення губ з оголенням кількох зубів; явну стійку деформацію щелеп унаслідок їх перелому; асиметрію симетричних частин тіла в результаті травматичного порушення їх іннервації; травматичну повну або часткову ампутацію хвоста; анкілоз суглобів; формування гіпертрофічних рубців у будь-якій ділянці тіла та інші.

Стверджуємо, що не є такими, що знівечують екстер'єр тварини, невеликих розмірів рубці на тілі (нормотрофічні, атрофічні), що є наслідком ран, опіків тощо, які прикриті волоссям і майже не помітні, не виступають чи не западають відносно поверхні шкіри, не стягують суміжні ділянки тіла, а їх колір майже не відрізняється від кольору оточуючої шкіри, а також такі, що не впливають на оцінку екстер'єру під час виставкових та інших заходів. Утім, коли ушкодження екстер'єру тварини виправне, ступінь його тяжкості визначають, виходячи з наслідків і тривалості повного їх загоєння. Воно може бути кваліфіковане як легкого або середнього ступенів тяжкості. Виконані на тварині оперативні втручання (кастрація самців, декорнуація, резекція вушних раковин і екзартикуляція хвоста тощо) з господарською чи естетичною метою, з точки зору судово-ветеринарної експертизи, не є ушкодженням екстер'єру тварини.

Ушкодження, що знівечують екстер'єр тварини, часто можуть призводити до її каліцтва: стійкої втрати здоров'я внаслідок тілесного ушкодження чи його наслідків, захворювання, нещасного випадку; повної втрати будь-якого органа чи ділянки тіла тварини; часткової втрати будь-якого органа чи ділянки тіла тварини; повної втрати функцій органа чи окремих ділянок тіла тварини (афункція); часткової втрати функцій органа чи окремих ділянок тіла тварини (гіпофункція); стійкої втрати або значних фізіологічних обмежень життєдіяльності, властивої даному виду тварин на рівні з іншими тваринами цього ж виду, внаслідок травми; спотворення зовнішнього вигляду тварини через знівечення частин тіла в результаті їх деформації чи фізичної відсутності; обмеження можливості тварини забезпечувати свої основні прояви життєдіяльності [46]. Вченими харківської школи судово- ветеринарних експертів уперше у світовій практиці розроблена "Методика судово-ветеринарного дослідження тварин з метою встановлення їх каліцтва" [47].