Обґрунтування доцільності розвитку виробництва нішевих зернових культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ОБГРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА НІШЕВИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Мірзоєва Тетяна Володимирівна, доктор

економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки

Томашевський Владислав Юрійович,

аспірант кафедри економіки

Вступ

В умовах сьогодення аграрне виробництво трансформується. Зумовлено це низкою причин, основними з яких є: зниження цін на традиційні зернові; зміни клімату; загострення логістичних проблем. Тобто, ризики зростають і, відповідно, аграріям доводиться шукати нові прибуткові напрямки та додаткові можливості як для оптимізації виробництва, так і для економії ресурсів; бути більш гнучкими; більш оперативно реагувати на зміни. Умови сьогодення також змушують аграріїв приймати більш швидкі рішення, у тому числі й стосовно запровадження виробництва нішевих культур, увага до яких усе більше зростає у світі і які називають ще спеціальними чи альтернативними культурами. Наприклад, США щороку отримують 79,8 мільярдів доларів лише від нішевих культур, що становить 17,6% сільськогосподарської вартості, виробленої щорічно в країні [1]. В Україні для більшості аграріїв нішеві культури загалом і нішеві зернові, зокрема, усе ще не мають значної ринкової цінності, про що свідчить низький рівень зацікавленості товаровиробників у їх вирощуванні на постійній основі. Безумовно, що на нішевих культурах із першого разу складно отримати 60-100% і вище рентабельності, як це можливо у розрізі деяких олійних культур. Однак, з'являється усе більше практичних прикладів, які підтверджують значні й поки ще неоціненні можливості для диверсифікації вітчизняного аграрного експорту та підвищення прибутковості зернової галузі, зокрема, через запровадження у виробництво нішевих культур. Пов'язані ці можливості, насамперед, із розвитком органічного сільського господарства та світовими трендами щодо зміни поглядів людства на здоровий спосіб життя. У цьому контексті усе більшу увагу привертають нішеві культури загалом і нішеві зернові, зокрема, й розвиток їхнього виробництва. Разом із тим, усе ще існують проблеми, пов'язані з впровадженням нових культур - це відсутність достатньої інформації про зазначені культури, налагоджених практик їхнього виробництва та каналів реалізації тощо. Аграрії можуть зіткнутися з ризиком через низьку економічну віддачу, і їхній бізнес може зазнати краху, якщо не буде належного управління та доступної інформації.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій

Проблематика розвитку нішевого виробництва в аграрній сфері в останнє десятиліття привертає усе більшу увагу науковців і практиків, тому напрацювання стосовно розвитку даного напрямку нині вже є й досить багато. Наприклад, колектив науковців на чолі з Л. Гебрин-Байди досліджує вирощування нішевих культур у контексті перспектив екоінноваційного сільськогосподарського виробництва в Україні [2]. Robert Hamlin, John Knight & Ron Cuthbert досліджують нішеве виробництво в аграрному виробництві через призму необхідності диверсифікації, насамперед, для дрібних і малих фермерів [3]. Hye-Ji Kim, продовжуючи попередню думку, акцентує увагу на тому, що нішеві культури (або альтернативні спеціальні, як їх ще називають у світі) можуть сприяти як диверсифікації у сільському господарстві, так і зміцненню здоров'я та добробуту людей шляхом надання різноманітного асортименту харчових культур [4]. Індійські вчені Sudhakar Dwivedi and Pawan Kuamr Sharma досліджують існуючі економічні та виробничі обмеження, що стримують поширення нішевих культур із урахуванням регіонального аспекту [5]. Клінтон Л. Ніл Кімберлі та Л. Морган у свою чергу представляють дослідження щодо виробничих, фінансових, регуляторних, цінових ризиків, характерних для нішевих культур, які вирощуються у США [6]. Puzynska К. та ін. розглядають овес як ефективну складову вівсяно-викової суміші в органічних і звичайних системах землеробства і наголошують, що останніми роками в Європі зростає інтерес до їх вирощування, так як вони виступають важливим елементом диверсифікації сільського господарства [7]. Decker Е.А. та ін. у дослідженні щодо переробки вівса та впливу переробних операцій на поживність і користь для здоров'я наголошують, що овес є унікально поживним продуктом, а розвиток його переробки є надзвичайно важливим [8]. Усе більшу увагу проблематика виробництва нішевих культур привертає і в середовищі українських науковців. Зокрема, це такі дослідники як Черевко І., Лутицька Л., Вожегова Р., Боровик В., Володін С., Удова Л., Прокопенко К., Супіханов Б., Кернасюк Ю. Тим не менше, зважаючи на значну господарську цінність нішевих культур, їх широке різноманіття й багатофункціональність, а також зважаючи на подальшу необхідність напрацювань щодо господарювання у змінних умовах сьогодення необхідними є подальші дослідження проблематики виробництва нішевих культур загалом і зернових, зокрема.

Метою даної роботи є розкрити потенціал і сучасний стан виробництва нішевих зернових культур на прикладі вівса та окреслити перспективи розвитку їх виробництва.

Основний матеріал і результати

Однією із зернових культур, яка нині відноситься до нішевих, але разом із тим характеризується високою господарською цінністю та економічною привабливістю, є знайомий українським аграріям і одночасно забутий багатьма овес. Хоча ще на початку ХХ ст. овес за обсягами виробництва у правобережних і лівобережних губерніях України поступався лише житу й пшениці. Традиційно овес входив до групи п'яти головних хлібних культур, але поступово відійшов на другий план і нині обсяги його вирощування досить незначні. Найбільш стрімке зменшення виробництва вівса в Україні відбулося в останнє десятиліття. Хоча, завдячуючи родючим ґрунтам і сприятливому клімату, Україна усе ще входить до числа світових лідерів-виробників цієї культури, науковці називають культуру багатогранною, а ринок вівса - неоціненним [9].

Батьківщиною вівса вважаються південно-східні провінції Китаю та Монголія. Дізнавшись про кормові властивості вівса, в другому тисячолітті до н.е. землероби почали його культивувати. В Європі перші сліди вівса у свій час були знайдені на території сучасних Швейцарії, Франції й Данії. Нині найбільшими виробниками вівса у світі є країни ЄС, частка яких становить 34,7% від усього обсягу виробництва.

Найбільш цінними з усіх сортів вівса вважаються ті, що мають біле забарвлення зерен, менш цінними - чорне, найменш цінними (фуражними) - червоне та сіре. У виробництві поширений овес ярий і озимий. В Україні вирощують сорти ярого вівса [10]. До переваг вівса в агрономічному плані відноситься порівняно короткий вегетаційний період розвитку та невибагливість до ґрунтів і клімату. Додатковою перевагою є те, що ця культура не боїться морозу, тому її можна сіяти раніше за інші культури [9]. Для вирощування вівса можна використовувати всі типи осушуваних земель, висівати його можна як першою культурою при освоєнні перелогів, так і після довготривалого вирощування багаторічних трав. До того ж, овес є гарним попередником для більшості культур і універсальною покривною культурою, може бути весняним сидератом або культурою-супутником. Експерти стверджують, що дотримуючись простих рекомендацій можна отримати досить високий врожай вівса. Насамперед, для цього потрібні уважність і знання, а також використання ефективних агротехнік [11].

Розкриваючи потенціал вівса не можна оминути увагою його переваги в екологічній площині. З точки зору сталого розвитку збільшення біорізноманіття на полях, у тому числі за рахунок включення у посіви вівса, приносить значні екологічні переваги. Зокрема, це часто призводить до покращення стану ґрунту, так як аграрії можуть використовувати менше добрив. Окрім таких загальних переваг, овес є особливо вдалою культурою для здоров'я ґрунту та якості води. Так, американські вчені зазначають, що овес феноменальний для здоров'я ґрунтових вод, оскільки має глибоку кореневу систему, яка може збирати нітрати та утримувати їх [12].

Господарська цінність вівса та економічна привабливість його виробництва значною мірою зумовлюється його багатофункціональністю. Варто відмітити, що ця риса притаманна більшості нішевих культур. Овес - це цінна кормова, продовольча й технічна культура, його зерно його містить 10% білку та 37-48% крохмалю. До того ж, овес має найбільшу кількість жиру (6,2%) та клітковини (10,7%, що більше ніж у гречки), якщо порівнювати з іншими зерновими культурами. Загалом, ця культура є унікальною за оптимальним співвідношенням жирів, білків і вуглеводів. Передусім, овес вважається кормовою культурою, так як його зерно виступає еталоном для інших кормових культур, адже 1 кг його відповідає одній кормовій одиниці. У тваринництві цінною є практично вся рослина. Так, зерно вівса - чудовий концентрований корм; вівсяна солома й полова має найбільш високу кормову цінність порівняно з іншими видами і не поступається луговому сіну; міцне стебло вівса є кращим в порівнянні з ячменем. Овес вирощується на зелений корм у чистому вигляді, найпопулярнішим є його використання у якості компоненту у змішаних посівах з бобовими культурами. Тривалий час близько 95% вирощеного вівса використовувалося для годівлі тварин або і лише 5% спрямовувалося на споживання людиною. Через занепад тваринництва в Україні ситуація дещо змінилася.

В умовах сьогодення зерно вівса використовується як для виробництва комбікормів (зерно, солома) та в якості концентрованого корму для тварин, так і має застосування у виробництві крупи (яка, до речі, займає перше місце за поживністю), борошна (у кондитерській промисловості), вівсяної кави. Овес також є одним із основних компонентів дієтичного та дитячого харчування, так як дуже швидко й гарно засвоюється організмом. Вівсяні пластівці використовують для виготовлення каш, додають у мюслі та випічку. Голозерні зерна вівса пророщують, а нелущені використовують для приготування відвару. З вівса також роблять морозиво і молоко, яке полюбляють вегетаріанці. Для виготовлення хліба зерно вівса у великих обсягах не використовується, так як містить занадто мало клейковини. Часто овес називають безцінним продуктом. Це зумовлено тим, що до його складу входять такі елементи як амінокислоти (лізин і триптофан), білок, який близький до м'язового, клітковина, вітаміни (В6, В1, В2 та вітамін К). Містить овес і ефірні масла, камедь, у малих кількостях присутні калій, магній, фосфор, цинк, йод, залізо та інші. Вживання страв, які містять овес може позитивно вплинути на здоров'я людини. Наприклад, останні дослідження канадських учених свідчать, що вівсяна клітковина значною мірою допомагає зменшити/знизити рівень холестерину, що є фактором ризику серцево-судинних захворювань. Асоціація виробників вівса Канади у 2022 р. залучила 106 000 доларів від Міністерства сільського господарства та харчової промисловості Канади для фінансування цього дослідження. Науковці, що реалізують дане дослідження сподіваються, що його результати дадуть додатковий поштовх для фермерів, які вирощують овес і відкриють нові ринки для цієї культури [13].

Окрім того, переваги вівса для здоров'я людини все більше потрапляють у центр уваги у всьому світі через поширення рослинних дієт і зростання кількості хворих на ожиріння та діабет 2-го типу. Усе частіше корисні властивості вівса викликають глобальний інтерес та інвестиції в дослідження й розробки щодо його застосування для виробництва здорової їжі.

Таким чином, у всьому світі овес цінять не лише як кормову культуру, а вважають і досить важливим зерновим злаком, який потрібний для здорового харчування людей. Цей факт значною мірою зумовлює стабільний попит на овес і економічну привабливість його вирощування [9].

Економічний потенціал вівса має прояв і в тому, що в разі вирощування безглютенових сортів цієї культури чи вирощування за органічною технологією, у подальшому його можна використовувати у виробництві лінійки преміальної продукції з високою доданою вартістю. Нині на ринку спостерігається досить високий попит на продукцію з безглютенового вівса та на органічну продукцію, не дивлячись на досить високі ціни на неї [14].Тому розвиток виробництва вівса в Україні прямо залежить від розвитку переробної галузі.

В Україні овес вирощують переважно для внутрішнього споживання. При цьому експорт вівса в обсягах близько 14% від валових зборів забезпечує Україні п'яте місце у списках найбільших країнекспортерів [15].

Вирощування вівса в Україні зосереджено у господарствах населення, які використовують його переважно на корм худобі та птиці. Так, у 2021 р. ними було забезпечено 68% валових зборів (табл. 1). Упродовж 2017-2021 рр. площа посіву культури у сільськогосподарських підприємствах скоротилась на 24,8%, у т.ч. у фермерських господарствах - на 36%.

У домогосподарствах суттєвих змін не відбулось і, як наслідок, зростання врожайності сприяло збільшенню ними валових зборів на 258,8 тис. ц або на 9%.

В Україні овес вирощують переважно в Лісостепу і на Поліссі. У 2021 р. найвищі урожаї культури мали місце у Волинській (744,3 тис. ц) та у Житомирській областях (744,3 тис. ц), що становить відповідно 19 та 16% валового збору у країні. Основним регіоном вирощування вівса в Україні є Полісся. Поширенню його тут сприяють кліматичні особливості - помірна температура повітря й достатня кількість опадів.

Таблиця 1

Динаміка виробництва вівса в Україні