Внесок академіка В.П. Васильєва в становлення й функціонування інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України

Круть Михайло Володимирович,

канд. біол. наук, ст. наук. співроб., в.о. зав. відділу наук. досліджень з питань інтелектуальної власності та маркетингу інновацій Інститут захисту рослин

Анотація

Академік Національної академії наук України Вадим Петрович Васильєв (19122003) 67 років своєї наукової діяльності присвятив розробці й широкому впровадженню в виробництво комплексу заходів щодо захисту сільськогосподарських культур і лісових насаджень від шкідників та хвороб. Впродовж 1953-1979 рр. він обіймав посаду директора Українського науково-дослідного інституту захисту рослин (нині - Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України), після чого ще 20 років продовжував працювати в установі. Неоціненний його внесок у створення науково-виробничого комплексу інституту, проведення широкомасштабних наукових досліджень та підвищення авторитету установи в світових масштабах. Результати дослідницької роботи вченого опубліковано в понад 200 наукових працях. В.П. Васильєв створив наукову школу, багато з представників якої стали провідними вченими в різних наукових установах України й колишнього СРСР.

Ключові слова: В.П. Васильєв, сільськогосподарські культури, шкідники, хвороби, захист рослин, наукова школа.

Основна частина

Вступ. До останнього мирного часу в економіці України агропромисловий комплекс був досить рентабельною галуззю. Як підкреслював міністр закордонних справ Д.І. Кулеба, Україна є гарантом продовольчої безпеки в багатьох країнах світу завдяки традиційно потужному продовольчому експорту. Входження до Комітету з Всесвітньої продовольчої безпеки ООН надає нашій країні додаткові можливості впливу на глобальну продовольчу політику. Україна й надалі повинна зміцнювати роль гаранта світової продовольчої безпеки [1].

В структурі валового вітчизняного продукту країни доля аграрного сектору економіки разом із суміжними галузями складала майже 27 відсотків. Тим самим забезпечувалося найбільше валютних надходжень у державну скарбницю. Однак усі ці успіхи були лише часткою з того, що агросектор мав заробляти. Для стабільного розвитку агропромислового виробництва України важливого значення набуває покращання його наукового забезпечення.

Фітосанітарний стан агроценозів безпосередньо впливає на продовольчу безпеку. Останнім часом він значно погіршується. Значною мірою це пов'язано із потеплінням клімату, що веде до зміни тривалості сезонів року і, відповідно, - розвитку сільськогосподарських культур, шкідників та хвороб рослин. Ускладнюють фітосанітарну ситуацію також зміни форм ведення господарства і разом із тим - технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Захист рослин був і залишається обов'язковим елементом технології отримання великих обсягів високоякісної сільськогосподарської продукції та стабільності агроценозів. За недостатнього проведення захисних заходів або повного їх ігнорування недобори врожаїв від шкідливих організмів в Україні можуть складати майже третину, а іноді навіть і половину від потенційно можливого [2; 3]. Величезну роль у вирішенні проблем щодо захисту рослин і разом із тим покращання фітосанітарного стану агроценозів відіграє Науково - методичний центр із виконання програми наукових досліджень «Захист рослин», головною установою якого є Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України.

Водночас розвиток аграрної науки неможливий без інституційної пам'яті, збереження знань про значні творчі відкриття і досягнення. Беззаперечною є роль університетів наук про життя в реалізації концепції сталого розвитку світу. В цьому відношенні поряд з іншими певне місце належить також Інституту захисту рослин НААН. Важливого значення набувають дослідження діяльності вчених, які зробили важливий внесок у становлення та функціонування даної установи. Одним із них був академік Національної академії наук України Вадим Петрович Васильєв, який пропрацював в Інституті захисту рослин близько 50 років, найбільш тривалий час обіймаючи посаду директора.

Мета роботи полягала в дослідженні внеску академіка НАН України Вадима Петровича Васильєва в становлення й функціонування Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України.

Методика досліджень. Матеріалами для досліджень служили архівні дані про заснування сучасного Інституту захисту рослин НААН, особиста справа академіка В.П. Васильєва, статті, присвячені діяльності установи та В.П. Васильєва, наукові праці вчених.

Результати досліджень. Вадим Петрович Васильєв - всесвітньо відомий вчений у галузі ентомології та захисту рослин, доктор біологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки УРСР. 67 років свого життя присвятив розвитку вітчизняної науки із захисту рослин.

Народився В.П. Васильєв 31 грудня 1912 року в м. Одеса в родині вчителя. В 1935 р. закінчив факультет захисту рослин Харківського сільськогосподарського інституту. До червня 1941 р. працював в Українському науково-дослідному інституті плодівництва (м. Київ) на посаді старшого наукового співробітника. Провів наукову роботу з обґрунтування екологічних параметрів розвитку шкідників плодового саду та уточнення строків застосування засобів захисту. Підготував і в 1940 р. в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка захистив кандидатську дисертацію за темою «Використання закономірностей тривалості розвитку комах від температури з метою довгострокового прогнозування».

З липня 1941 по грудень 1945 рр. Вадим Петрович знаходився в лавах Радянської Армії. Брав участь у боях із німецько-фашистськими загарбниками спочатку в складі 34-ї кавалерійської дивізії (до липня 1942 р.), згодом - 4-го гвардійського кубанського козачого кавалерійського корпусу. За проявлені мужність та відвагу був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, 2 ма орденами Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За оборону Києва» та рядом ювілейних медалей.

Після демобілізації в 1946 р. В.П. Васильєв повернувся в Український науково-дослідний інститут плодівництва, де завідував відділом захисту рослин. Він вивчав біологію шкідників саду, встановлював їх ареали в Україні та розробляв систему заходів боротьби. Підготував і в 1952 р. в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка успішно захистив докторську дисертацію за темою «Екологічні основи побудови системи заходів боротьби з шкідниками плодових культур».

У повоєнні роки перед створеним у 1946 році в системі Академії наук Української РСР Інститутом ентомології і фітопатології (нині - Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України) було поставлено завдання пошуку методів і засобів захисту буряків цукрових від найнебезпечнішого на той час шкідника - звичайного бурякового довгоносика. Гострою також була тоді проблема боротьби з клопом шкідливою черепашкою. Впродовж 7 років функціонування Інституту дуже часто мінялись директори: академік АН УРСР В.П. Поспєлов (1946-1949 рр.), члени-кореспонденти Є.В. Звєрезомб-Зубовський (1949-1950), В.П. Муравйов (1950-1953 рр.). До того ж прогрес у вирішенні поставлених перед установою проблем був відсутнім. У підсумку діяльність Інституту ентомології і фітопатології за 1946-1952 рр. у вищих («директивних») органах України була визнана незадовільною.

Постановою Президії Академії наук Української РСР (протокол №23 від 12 червня 1953 р., § 480 Кадрові питання) доктора біологічних наук Вадима

Петровича Васильєва було затверджено на посаді директора Інституту ентомології і фітопатології АН УРСР із дорученням йому керівництва лабораторією токсикології та хімії інсектофунгіцидів. Установа на той час знаходилася в м. Київ на третьому поверсі будинку по вулиці Рєпіна (нині - Терещенківська), 3. В структурі Інституту тоді було 5 лабораторій, загальна чисельність робітників за штатним розписом складала 58 осіб, з яких наукових співробітників (включаючи директора) - 28, старших лаборантів і лаборантів - 20, адміністративно-господарської групи - 10.

Враховуючи те, що доля подальшого існування Інституту в той час визначалась прогресом у розробці заходів боротьби з буряковим довгоносиком, треба було сконцентрувати максимум зусиль на проведенні досліджень із цього питання. В 1954 р. був сформований науковий колектив у складі Д.Ф. Руднєва, А.С. Дегтярьової, Є.М. Кітіцина, І.В. Паліохи, К.А. Орлачової, Н.П. Цибульської, Г.Н. Жигаєва, О.М. Невкритої, В.А. Саніна, В.П. Васильєва (керівник колективу). Широкі наукові дослідження проводилися в творчій кооперації з працівниками інших установ - Інституту лісівництва, НІДІФ (Науковий інститут із добрив та інсектофунгіцидів), ВІЗР (Всесоюзний інститут захисту рослин), Інституту цивільної авіації, Інституту гігієни праці, Інституту харчування. Так, було випробувано ряд препаратів для обробки насіння буряків цукрових, успішно застосовувався Поліхлорпінен, оцінено ефективність малооб'ємного способу обприскування, обґрунтовано зниження норми витрати рідини в 2 рази для авіаобприскування й у 3 рази для тракторної апаратури, визначено роль післясходового коткування бурякових плантацій важкими котками, дано санітарну оцінку умов праці при застосуванні нових препаратів, а також установлено відсутність залишків пестицидів у коренеплодах. Результати роботи комплексної бригади вчених у 1955 р. виявилися досить успішними, і це дозволило представити рекомендації із боротьби з буряковим довгоносиком, які були схвалені Міністерством сільського господарства УРСР.

В Інституті ентомології і фітопатології в ті роки також було проведено численні наукові дослідження щодо розробки ефективних заходів боротьби з клопом шкідливою черепашкою (М.Д. Тарануха), комплексом хвороб на пшениці (В.А. Мархасьова, В.О. Федорова, В.К. Поліщук) [4].

На підставі постанови Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 10 травня 1956 р. №524 та наказу по Міністерству сільського господарства УРСР від 19 травня 1956 р. №351 Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР був реорганізований в Український науково-дослідний інститут захисту рослин, підвідомчий Українській академії сільськогосподарських наук при МСГ УРСР. З 1962 р., після ліквідації УАСГН, установа стала підвідомчою безпосередньо Міністерству сільського господарства УРСР. Директором Українського НДІ захисту рослин був призначений Вадим Петрович Васильєв. Інститут тоді отримав додаткові штатні одиниці, й загальна кількість співробітників сягала 75 осіб, в тому числі 36 наукових працівників, організовані нові структурні лабораторії.

В кінці 50-х - на початку 60-х років важливими завданнями державного значення в галузі захисту рослин були такі: розробка заходів боротьби з шкідливою черепашкою - небезпечним шкідником пшениці, вивчення колорадського жука, загроза широкого поширення якого в Україні стала реальністю, вдосконалення заходів боротьби з буряковим довгоносиком, шкідниками садових насаджень, хворобами буряків цукрових, зернових культур, картоплі.

Для успішного вирішення широкомасштабних проблем щодо захисту рослин від шкідників та хвороб вкрай необхідно було в короткі строки розширити науково-виробничу базу Інституту, відбудувавши його та укомплектувавши новими лабораторіями, а також кваліфікованими кадрами. Так, під час директорства Вадима Петровича Васильєва був відбудований нинішній комплекс Інституту захисту рослин (1961-й рік - адреса: м. Київ, вул. Васильківська, 33), створені та укомплектовані нові лабораторії. В цілому ж результати проведених грандіозних наукових робіт дали змогу цій установі стати рівною серед світових установ із захисту рослин.

Оскільки буряковий довгоносик все ще залишався небезпечним шкідником сільського господарства, в 1956 р. в Українському науково - дослідному інституті захисту рослин була організована проблемна лабораторія з вивчення цього шкідника під керівництвом В.П. Васильєва. Результатом експериментальної роботи стало впровадження малооб'ємного способу обприскування плантацій буряків цукрових Поліхлорпіненом як основного заходу боротьби з довгоносиком. Було випробувано та рекомендовано до впровадження припосівне внесення в ґрунт гранульованого Фосфаміду. В 1963 р., після завершення робіт щодо обґрунтування ефективної системи заходів захисту посівів буряків цукрових, лабораторія була розформована.

За досягнуті успіхи в науковій діяльності доктору біологічних наук Вадиму Петровичу Васильєву в 1958 р. рішенням Президії Української академії сільськогосподарських наук було присвоєне вчене звання професора за фахом «ентомологія», а у 1959 р. обрано академіком УАСГН. В 1964 р. Загальними зборами Академії наук Української РСР його обрано дійсним членом (академіком) АН УРСР [5].

Для проведення дослідних робіт щодо вивчення шкідників зернових культур у 1957 р. в Українському НДІ захисту рослин сформувався науковий колектив під керівництвом Б.А. Арєшнікова. А в 1969 р. була створена проблемна лабораторія по боротьбі з шкідливою черепашкою на чолі з Б.А. Арєшніковим та організовано стаціонарний опорний пункт у с. Санжейка (Овідіопольський район, Одеська область). Змістом досліджень було обґрунтування системи застосування інсектицидів у поєднанні з агротехнічними заходами, зокрема позакореневим підживленням пшениці азотними добривами, проти шкідливої черепашки; важливе практичне значення мало вивчення її шкідливості. Після завершення робіт щодо обґрунтування ефективних захисних заходів від цього шкідника в середині 70х років лабораторія була реорганізована в постійну структурну лабораторію по боротьбі з шкідниками зернових культур.

Проникнення в Україну колорадського жука поставило вивчення заходів боротьби з ним у ряд пріоритетних питань захисту рослин. Враховуючи позитивний організації досліджень щодо боротьби з буряковим довгоносиком, у 1960 р. в УкрНДІЗР була створена проблемна лабораторія із вивчення колорадського жука, яку очолив М.П. Дядечко. Діяльність лабораторії завершилася в 1967 р. обґрунтуванням повномасштабних рекомендацій щодо боротьби з цим небезпечним шкідником, включаючи прогноз строків його розвитку.

В план роботи УкрНДІ захисту рослин в кінці 50-х років було включене питання вдосконалення боротьби з дротяниками. Дослідження з цієї проблеми були розгорнуті В.Г. Доліним. Результати проведених експедицій та експериментів дозволили обґрунтувати систему заходів захисту посівів вирощуваних культур від дротяників.

З виникненням в Україні в 1961 р. епіфітотії пероноспорозу тютюну для розробки захисних заходів в УкрНДІЗР була створена тимчасова проблемна лабораторія під керівництвом В.А. Мархасьової, а також організований опорний пункт на Закарпатській дослідній станції (с. В. Бакта Берегівського району). В результаті проведеної науково-дослідної роботи були обґрунтовані агротехнічні заходи (М.П. Гончаренко), розроблені хімічні методи захисту тютюну (М.П. Лісовий). Розробка системи заходів боротьби з пероноспорозом тютюну була завершена в 1964 р., а проблемна лабораторія розформована.

Розроблялися також ефективні заходи захисту плодових насаджень від шкідників (Д.Ф. Руднєв, А.С. Дегтярьова, А.М. Войтенко, В.А. Гродський). Проводилися дослідження щодо стійкості рослин до хвороб та шкідників (М.П. Лісовий, Д.Ф. Руднєв, В.П. Смілянець). Однією з важливих тем роботи було й вивчення формування стійких до інсектицидів популяцій шкідливих комах (К.А. Орлачова, К.А. Кудель, Г.Н. Жигаєв, О.В. Манько, А.М. Войтенко).

В Українському НДІ захисту рослин широко розгорталися наукові дослідження з біологічного методу захисту рослин. Більшою мірою це відбувалося з 60-х років. Тоді вже стан довкілля внаслідок посиленого техногенного забруднення почав викликати серйозне занепокоєння вчених та громадськості, настала гостра антипестицидна пропаганда, а вивчення й застосування способів біологічної боротьби набуло характеру державної кампанії. Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР (1965 р.) Інституту було виділено кошти для будівництва додаткових лабораторних корпусів та придбання обладнання. За рахунок додаткових асигнувань в Інституті були організовані три структурні лабораторії: ентомофагів (завідувач Г.М. Цибульська), мікробіометоду (зав. А.Й. Сікура) й біофізичних методів (зав. В.П. Приставко). Вдосконалювалась технологія застосування трихограми, проводились досліди щодо застосування цього ентомофага на овочевих культурах і проти кукурудзяного метелика. Розвивалися пошуки й виробництво ефективних проти шкідників рослин мікробіопрепаратів. Була проведена експериментальна робота з оцінки статевої стерилізації й управління поведінкою комах за допомогою синтетичних феромонів.

1960-70-ті роки в Інституті захисту рослин, поряд з іншими проблемами, предметом досліджень також стала поведінка пестицидів у навколишньому середовищі та наслідки їх застосування. Так, протягом 1967-1973 рр. колективом співробітників установи (В.П. Васильєв, К.А. Кудель,

В.О. Зацерківський, Є.С. Косматий, В.М. Кавецький, Л.І. Бублик та ін.) у трьох географічних пунктах (Київська, Полтавська й Одеська обл.) був проведений стаціонарний дослід із вивчення міграції та накопичення інсектицидів у ґрунті й воді при їх застосуванні для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур за умов польової сівозміни. Результати цих дослідів дозволили встановити ступінь персистентності різних препаратів, визначити перелік хімічних засобів та екологічно безпечні регламенти їх застосування.

Такий неповний перелік багатопланових науково-дослідних робіт, виконуваних співробітниками Українського науково-дослідного інституту захисту рослин під час керування ним впродовж 1953-1979 рр. доктором біологічних наук, професором, академіком АН УРСР Вадимом Петровичем Васильєвим.

З січня 1971 р. Український НДІ захисту рослин став складовою Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ). Після створення в 1990 р. Української академії аграрних наук він у 1992 р. отримав назву Інститут захисту рослин УААН, а з 2010 року й донині іменується як Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України.

Впродовж 1958-1979 рр. В.П. Васильєв за сумісництвом обіймав посаду професора кафедри загальної ентомології Української сільськогосподарської академії. Він читав студентам та слухачам курсів підвищення кваліфікації лекції з питань інтегрованого захисту рослин, підкреслюючи при цьому роль кожного методу, зокрема хімічного. Все це сприяло успішній підготовці та перепідготовці спеціалістів у галузі сільського господарства.

Крім наукової та організаційної, В.П. Васильєв проводив також величезну громадську роботу. Він був заступником представника СРСР у Європейській і Середземноморській організації із захисту рослин, віце-президентом Всесоюзного ентомологічного товариства, головою Українського ентомологічного товариства, членом бюро відділення загальної біології Академії наук УРСР, заступником голови президії Української ради науково - технічного товариства, головним редактором міжвідомчого тематичного наукового збірника «Захист рослин», членом редколегії ряду журналів. Багаторазово виїжджав за кордон у ролі делегата різних міжнародних нарад, конференцій, сесій, конгресів. Брав участь, виступаючи з доповідями на X-XI Міжнародних ентомологічних конгресах (Канада, 1956; Австрія, 1960 р.), IV

Міжнародному конгресі із захисту рослин (ФРН, 1957 р.), IX Міжнародній конференції із захисту та карантину рослин (1958 р.), Сесіях Ради Європейської і Середземноморської організації із захисту рослин (Франція, 1959-1972 рр.), Радянсько-американському симпозіумі щодо довго - та короткострокових прогнозів розвитку шкідників сільського господарства за умов інтегрованої боротьби (1974 р.). Все це сприяло підвищенню авторитету вітчизняної науки та Українського науково-дослідного інституту захисту рослин в світових масштабах.

Завдяки науковим працям Вадима Петровича та очолюваному ним колективу теоретично обґрунтовано економічну доцільність застосування інсектицидів для захисту сільськогосподарських культур від шкідників, розроблено економічні пороги шкідливості фітофагів, показники екологічної безпеки хімічного методу за дотримання регламентів застосування пестицидів та теоретичні основи інтегрованого захисту рослин від шкідливих організмів. Намічено шляхи оптимального застосування сучасних методів захисту рослин, а саме організаційно-господарського, агротехнічного, імунологічного, біологічного й хімічного, виявлено їх реальні можливості [6, 7]. В 90-х роках минулого століття було обґрунтовано комплексну шкідливість основних фітофагів та розроблено методику її розрахунків стосовно зернових культур і плодового саду [8].

Бачення проблем захисту рослин, результати особистих наукових досліджень, теорія побудови інтегрованих систем захисту рослин викладено Вадимом Петровичем Васильєвим більше як у 200 опублікованих наукових працях, зокрема 10 монографіях, 8 довідниках, понад 10 брошурах.

Вершиною творчих досягнень вченого світова спільнота ентомологів визнає тритомне видання «Вредителисельскохозяйственных культур и лесныхнасаждений» за редакцією В.П. Васильєва, що вийшло з друку в 1973-1975 рр. Постановою Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 14 грудня 1976 р. за цю наукову працю Вадиму Петровичу та іншим авторам була присуджена Державна премія Української РСР в галузі науки. Серед вітчизняних і зарубіжних видань того періоду це видання визнане як найбільш повне з ентомології та захисту рослин і не має аналогів у світовій літературі. До того ж дана тритомна монографія, виправлена і доповнена, була перевидана в 1987-1989 рр.

Академік В.П. Васильєв створив наукову школу, підготувавши 5 докторів і понад 50 кандидатів наук. Багато з них у різних наукових установах стали провідними вченими - розробниками прогресивних методів, способів та технологій захисту рослин. Із безпосередніх учнів Вадима Петровича свою діяльність із Інститутом захисту рослин НААН пов'язали А.С. Дегтярьова, С.О. Трибель, В.О. Зацерківський, В.А. Санін, Б.І. Щербак, В.Н. Варченко, О.В. Манько, які успішно вирішували актуальні проблеми розвитку науки й підготовки кадрів. Багато видатних вчених у галузі захисту рослин, які стали докторами та кандидатами наук, не будучи прямими учнями В.П. Васильєва, також вважали його своїм учителем [9].

За вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки Вадим Петрович Васильєв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1958 р.), 2 орденами «Знак Пошани» (1966, 1977 рр.), ювілейною медаллю «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И. Ленина» (1970 р.) та ін., а також отримав почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР» (1973 р.).

Згідно з наказами Міністерства сільського господарства СРСР №1126 від 10 вересня 1979 року, ВАСГНІЛ №506 від 14 вересня 1979 р. та Південного відділення ВАСГНІЛ №85 від 24 вересня 1979 р., 10 жовтня 1979 року академік АН УРСР Вадим Петрович Васильєв був звільнений із посади директора Українського науково-дослідного інституту захисту рослин. Але ж він установи не залишав, а продовжував плідно працювати в ній впродовж іще цілих 20 років.

З 11 жовтня 1979 р. В.П. Васильєв обіймав посаду старшого наукового співробітника-консультанта відділу хімічного методу боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Він керував економічною групою відділу. В грудні 1981 р. ця група була виключена із штатного розпису названого наукового підрозділу і передана в лабораторію економіки та впровадження, обов'язки завідувача якої впродовж 1982 р. виконував Вадим Петрович. В подальшому і так до звільнення з Інституту (1999 р.) він працював старшим науковим співробітником-консультантом лабораторії прогнозів.

В.П. Васильєв свій набутий досвід та зусилля спрямовував на вирішення найважливіших проблем із захисту рослин у нових умовах сільськогосподарського виробництва. Багато він також працював над історією захисту рослин. Результати його наукової роботи знаходили своє відображення в численних виданих фундаментальних та проблемних статтях, а також книгах. Важливо відмітити й те, що переважна більшість виданих Інститутом за цей 20 - річний період книг - заслуга Вадима Петровича.

Як і раніше, В.П. Васильєв виконував значну громадську. Він залишався головою Українського ентомологічного товариства (до 1987 р.), віце-президентом Всесоюзного ентомологічного товариства (до 1990 р.), в Інституті захисту рослин - членом Вченої ради. Багато зусиль прикладав благородній справі підготовки наукових кадрів: керував аспірантами, був членом спеціалізованої вченої ради УкрНДІЗР із захисту кандидатських дисертацій (1981-1985 рр.), брав участь у науково-практичних конференціях, що проводилися в Інституті. В 1980 р. брав участь у Міжнародній конференції «Пестициди і мінеральні добрива: людина і довкілля» (Болгарія).

Враховуючи заслуги Вадима Петровича Васильєва перед світовою наукою, американський біографічний інститут, який є головним центром із бібліографічних відомостей про видатних діячів науки і культури всього світу, Вадиму Петровичу Васильєву присвоєно почесний титул - Людина 1997 року.

Розпорядженням Президента України Л.Д. Кучми від 17 лютого 1999 року В.П. Васильєву призначено Державну стипендію як видатному діячу в галузі науки. Це було визнанням вагомого внеску вченого в розвиток вітчизняної науки та підготовку кадрів.

Напередодні 2003 року В.П. Васильєв відмітив своє 90-річчя. Але здоров'я великого вченого на цей час було вкрай слабким. До того ж за 3 роки до того він повністю втратив зір.

24 вересня 2003 року Вадим Петрович Васильєв пішов у вічність, залишивши після себе величезний науковий спадок.

Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України на всіх етапах своєї діяльності відігравав і нині відіграє величезну роль у підвищенні ефективності агропромислового виробництва та зміцненні аграрного сектору економіки країни в цілому. Він також міцно затвердився в науковому та діловому світі.

Неоціненний внесок академіка Національної академії наук України Вадима Петровича Васильєва в становлення й функціонування Інституту захисту рослин НААН, створення науково-виробничого комплексу установи та підвищення її авторитету в світових масштабах.

Наукові надбання академіка Національної академії наук України Вадима Петровича Васильєва та його учнів є вагомим внеском у розвиток вітчизняної науки із захисту рослин. Вони не втрачають своєї актуальності й за сучасних умов аграрного виробництва країни.

Інститут захисту рослин НААН глибоко шанує світлу пам'ять та примножує наукову спадщину геніального вченого академіка В.П. Васильєва. Враховуючи його заслуги в діяльності Інституту, на будинку установи встановлена меморіальна дошка пам'яті. Про життя та творчу діяльність В.П. Васильєва в серії «Біобібліографія вчених-аграріїв України» видано книгу. Багато портретів та фотографій, йому присвячених, знаходяться також у стінах Інституту.

Успішна підготовка наукових кадрів зі спеціальності 202 «Захист і карантин рослин» за спеціалізаціями фітопатологія і ентомологія та широке впровадження досягнень науки в виробництво значною мірою сприятимуть вирішенню державних стратегічних завдань щодо зміцнення продовольчої безпеки країни, підвищення добробуту населення та охорони довкілля.

Список використаних джерел

[1] Дмитро Кулеба: Україна зміцнює роль гаранта світової продовольчої безпеки. Вилучено з https://www.kmu.gov.ua/news/dmitro-kuleba-ukrayina-zmicnyuye-rol - garanta-svitovoyi-prodovolchoyi-bezpeki.

[2] Трибель, С.О. (2000). Захист рослин: сьогодні і завтра. Захист рослин, (2), 2-4.

[3] Чайка, В.М., Сядриста, О.Б., Бакланова, О.В. & Мельник, П.П. (2001). Шкодочинність фітофагів на озимині. Захист рослин, (12), 1 -2.

[4] Васильев, В.П. &Лесовой, М.П. (1996). Историязащитырастений от вредителей и болезней в Украине. Киев: Аграрная наука.

[5] Вергунов, В.А. (ред). (2017). Академик ВАСИЛЬЕВ Вадим Петрович (1912-2003): биобиблиогр. указат. науч. тр. за 1932-1999 годы. Киев: Аграрна наука. 104 с.

[6] Васильев, В.П. (ред.) (1989). Вредителисельскохозяйственных культур и лесных насаждений. (Т. 3: Методы и средстваборьбы с вредителями, системы мероприятий по защитерастений); Киев: Урожай.

[7] Грисенко, Г.В., Васильєв, В.П. (ред.) (1985). Довідник по захисту польових культур. Київ: Урожай.

[8] Васильєв, В.П., Чайка, В.М. &Зацерківський, В.О. (1997). Комплексний показник шкодочинності угруповання фітофагів на посівах сільськогосподарських культур. Захист рослин, (8), 2-3.

[9] Круть, М.В. Наукові надбання та школа академіка НАН України В.П. Васильєва. Збірник наукових праць AOEOL https://doi.org/10.36074/logos-28.05.2021.v1.44

Размещено на Allbest.ru