Державне регулювання аграрного виробництва в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний біотехнологічний університет

Державне регулювання аграрного виробництва в сучасних умовах

ІІасемко Г.П., Таран О.М.

Вступ

Державне регулювання економіки є обов'язковою складовою розвитку сучасної економічної системи. Особливістю такого регулювання є захист інтересів громадян країни в системі ринкових відносин з створенням умов для гармонійного розвитку бізнесу в усіх галузях національної економіки. Особливо це важливо для регулювання агарного сектору виробництва, як основної базової галузі, що задовольняє умови продовольчої безпеки, є джерелом сировини для переробних галузей економіки та забезпечує здоров'я нації.

Питання ефективного здійснення державного регулювання аграрної сфери економіки України мають складну структуру та багатопланові рівні. Його специфікою є історичні особливості розвитку національного сільського господарства та значні відмінності цілей регуляторної політики в порівнянні стандартними підходами світової практики державного регулювання аграрного сектору в розвинених країнах.

Дослідження системи державного регулювання сільського господарства в статиці та динаміці та найбільш ефективних напрямків її розвитку є важливим завданням розвитку національної економічної думки. З початком війни на території України державне регулювання аграрного сектору, як базової галузі розвитку економіки, що забезпечує продовольчу безпеку країни, стає надзвичайно важливим для збереження держави. Актуальність формування ефективних інструментів державної підтримки та відродження галузі стають як ніколи важливими.

Виклад основного матеріалу

Сучасне аграрне виробництво України відіграє особливу роль в національний економіці, рівень його розвитку формує продовольчу безпеку країни. Окрім того, для нашої держави саме цей сектор економіки забезпечує економічне зростання й активну позицію на світовому ринку сільськогосподарської продукції. Найважливішим завданням державного регулювання аграрного виробництва виступає забезпечення його високої ефективності, глобальної конкурентоспроможності, а також екологічне відтворення природних ресурсів й якісного рівня розвитку соціальної сфери сільських територій.

Світовий досвід економічних відносин показує, що ринкова конкуренція сільськогосподарської продукції без застосування державних регуляторів стає фактором зниження якості розвитку аграрного сектору, негативно впливаючи на розвиток всього суспільства. В Україні й до війни існувала значна потреба у підвищенні ефективності механізму державного регулювання сільськогосподарського виробництва, а після початку вторгнення виникла ціла низка таких проблем, котрі без держави аграріям не вирішити. Відновлення аграрного потенціалу, в першу чергу, родючості земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств, відродження високотехнологічного матеріально-технічного забезпечення, відбудова інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, забезпечення достатнього обсягу виробництва продуктів харчування на основі світових екологічних стандартів - все це першочергові завдання держаного регулювання сільського господарства в цей непростий для країни час.

Науковці всього світу приділяють значну увагу проблемам державного регулювання сільського господарства, але в наслідок динамічного розвитку цього сектору економіки, такі дослідження вимагають постійного розширення та оновлення в відповідності до змін в умова х розвитку економічного середовища. Проблеми ефективного застосування форм та методів державного регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств та напрямки державного регулювання сільськогосподарського

виробництва залишаються постійно актуальною темою наукових досліджень. Поняття державного регулювання сільськогосподарського виробництва в більшості наукових джерел визначається як процес здійснення стратегічного впливу держави на різні аспекти діяльності суб'єктів господарювання та процеси формування кон'юнктури ринку з ціллю забезпечення ефективної реалізації ринкового механізму, а також для подолання соціальних та виробничих проблем[, ].

Система підтримки державою сільськогосподарських підприємств використовує нормативно-правові організаційно-економічні, екологічні, науково-технічні та інші інструменти державної політики, через які здійснюється цінове регулювання виробництва товарів, субсидування, фінансово-кредитна підтримка та податкове регулювання сільського господарства. Основою державної політики у сферах управління виробництвом сільськогосподарської продукції, розвитком аграрного ринку, через бюджетний, кредитний, ціновий, регуляторний механізми в правовому полі спираються на закон України від 24.06.2004 № 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України» (зі змінами і доповненнями) [ ].

Виходячи з положень даного закону, основними напрямами державної підтримки сільського господарства визначено наступні державне регулювання цін на окремі види сільськогосподарської продукції; державне регулювання діяльності підприємців на ринку сільськогосподарського страхування; прямі заходи підтримки для виробників сільськогосподарської продукції (здійснення державних заставних закупок зерна, виконання спеціальної кредитної підтримки цільових виробників сільськогосподарської продукції, здійснення дерегуляції національного агарного ринку та недопущення дискримінації прав її власників; посилена державна підтримка виробників продукції тваринництва; а також інші види підтримки, відповідно до національної стратегії розвитку сільськогосподарського сектору економіки.

Ю.Ф. Гудзь, узагальнюючи сутність державного регулювання, відмічає, що в наукових дослідженнях воно трактується як система цілеспрямованих заходів для виконання підтримувальних, компенсаційних, обмежувальних та інших регулювальних функцій держави, котрі спрямовані на сформування ефективного функціонування національного ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку економіки країни[ ].

Головним завданням аграрної політики України виступає гарантування національної продовольчої безпеки, стабілізації розвитку агропромислового виробництва, та забезпечення створенні міжнародного рівня конкурентоспроможного агропромислового виробництва[, с. 802].

Принципи сучасного регулювання урядом діяльності агропромислового комплексу спираються на оперативний управлінський вплив під час взаємодії між органами державного і територіального управління, з однієї сторони й суб'єктами господарювання - з іншої.

Багато наукових досліджень в Україні присвячено саме проблемам розвитку теорії й практики, застосуванню методології державного регулювання сільського господарства. Функції сучасного державного регулювання аграрного сектора роздягаються з урахуванням інновації економіки: створення й забезпечення умов розвитку суб'єктів ринкових відносин; формування стабільного попиту на якісні харчові продукти, а також сільськогосподарську сировину в промисловості; регулювання паритетного ціноутворення; розвиток аграрної виробничої та соціальної інфраструктури; розвиток умов для входження суб'єктів аграрного сектору економіки в систему міжнародних аграрних ринків [ ].

В своїх дослідженнях Д.А. Міщенко наголошує, що державне регулювання аграрного сектора національної економіки виконується в формі комплексу взаємопов'язаних заходів. Регулювання здійснюється шляхом економічного впливу держави на процеси виробництва, переробки, продажу готової сільськогосподарської продукції та сировини. Головною метою регулювання є збереження продовольчої безпеки країни, створення стабільних умов розвитку агропромислового виробництва. При цьому варто пам'ятати, що розвиток галузі сільського господарства має особливості: значна залежність виробництва від природно- кліматичних факторів; сезонністю виробничих процесів та їх нерівномірність а завантаженості; взаємопов'язане використання частини виробленої продукції в наступних виробничих циклах та суміжних галузях; універсальність землі, як основного засобу виробництва; тісна залежність виробничої і соціальної інфраструктури; висока ризикованість виробництва, та його значимість для добробуту країни [ ].

Багато науковців дискутують про завдання та методи державного регулювання сільського господарства. Так, з точки зору О. В. Шебаніної - державні методи регулювання мають спрямовані на інтелектуалізацію, інформатизацію й забезпечення екологізації виробництва, як основний спосіб створення конкурентоспроможні продукцію для продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках [ ].

З позиції Н. Б. Побережець, головними причинами відсутності ефективної підтримки сільськогосподарського виробництва стали дефіцитність бюджету 1 здійснення фінансування програм його підтримки за залишковим принципом, а також наявність високої корупції. З точки зору автора, державна підтримка повинна, в першу чергу, орієнтуватись на розвиток науки й створення якісного інноваційно-інвестиційного середовища, забезпечення реалізації різнопланових соціальних програм розвитку сільської місцевості, посилення контролю за екологічною якістю харчових продуктів та ін. На довоєнний період важливими завданнями держави були регулювання потоків експорту та імпорту, покращення інвестиційного клімату, створення позитивного іміджу для продукції українських товаровиробників закордоном та всебічна підтримка високої конкурентоспроможності товарів України на світових ринках [ ].

В дослідженнях Б. Данилишина відмічається, що розвиток процесів глобалізації та збільшення проблем забезпечення продовольчою продукцією людства дало поштовх до розвитку досить ефективної державної підтримки в аграрному секторі України. Вона зорієнтована не лише на подальший розвиток вітчизняного агропромислового комплексу, а його якісну інтеграцію до світового продовольчого сектору[ ].

З точки зору міжнародної інтеграції питання державного регулювання сільського господарства розглядаються й в дослідженнях В. Мельника, де зазначається, необхідність зосередження уваги на інноваційній та інвестиційній політиці щодо розвитку агропромислового сектору національної економіки. Автором наголошується, що основними векторами реалізації інноваційної політики повинні бути заходи з активізації інноваційної діяльності підприємництва, забезпечення розвитку науково-технічного оновлення виробництва, розвиток ефективної логістичної мережі, розширення взаємодії з світовим ринком [ ].

Розвиток сільськогосподарського виробництва спирається на поєднання правових адміністративних та економічних методів державної підтримки розвитку сільськогосподарських підприємств. Система застосовуваних методів всебічно реалізує завдання державного сприяння стабілізаційному розвитку галузі з забезпеченням її максимальної економічної, соціальної та екологічної ефективності. Адміністративне регулювання сільськогосподарського виробництва необхідне через постійні зміни ринкових відносин, орієнтацію на глобалізаційні процеси, котрі ведуть до посилення конкуренції, формування міжнародних стандартів споживання продукції та забезпечення якості життя[ ].

Специфікою застосування адміністративних методів в національній економіці є виконання завдання забезпечення збалансованості розвитку галузей та поєднання економічних інтересів бізнесу з інтересами суспільства, але при цьому без прямого обмеження свободи дій суб'єктів господарювання. Державний адміністративний апарат спрямований на здійснення контролю за дотриманням вимог національної продовольчої та екологічної безпеки, національних нормативів та стандартів виробництва в процесах виробництва й реалізації продукції, та забезпеченням контролю за раціональною експлуатацією земель, формуванням та впровадженням цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку аграрного сектору економіки. Також важливим в застосуванні адміністративних методів є здійснення нормативно-правового регулювання сільського господарства в сферах правотворчої, правозастосовної, правоохоронної й організаційної діяльності[ ].

В дослідженнях О. В. Алейнікової відмічається, що основні цивілізовані принципи державного регулювання агропромислової галузі спираються на наявність стандартних й стабільних процедур управлінського регулювання, котрі засновані на результативних досягненнях розвинених агропромислових країн. Такий досвід забезпечує більш швидкий результат, що скорочуючи можливі ризику розвитку економіки, нівелює невизначені ситуації, а також згладжує наслідки економічних криз. Принципи регулювання агропромислової галузі через використання науково обґрунтованих підходів забезпечують встановлення спеціальних співвідношень між галузями промисловості та сільського господарства, інфраструктурою, транспортними комунікаціями, інформаційним й стратегічним забезпеченням [, с. 89].

Застосування адміністративних методів в умовах рику не виключає проявів ефективної конкуренції, навпаки, дозволяє аграрним підприємствам формувати виробничі стратегії, здійснювати ефективну цінову політику, залучати маркетингові інструменти в розвитку збуту і ін. За таких умов досягається баланс між суспільними принцами стабільного розвитку й завданнями економічної діяльності підприємств на ринкових принципах у секторі сільськогосподарського виробництва. Галицький О. М., Лівінський А. І., Дяченко О. П. вважають, що створення ефективної системи державної підтримки сільськогосподарських підприємств має відбуватися через системну розробку та оновлення пакету законодавчих актів і нормативних документів. Також необхідно постійно узгоджувати нормативи органів виконавчої та законодавчої влади, й постанови прокурорського нагляду та судочинства, суспільних норм. Автори справедливо наголошують, що регуляторні акти, котрі ухвалюються всіма органами управління, мають узгоджуватись із іншими нормами законів, спиратись на основні принципи, закріплені у державному законодавств^, с. 14-15].

Використання економічних методів державної підтримки сільськогосподарських підприємств зорієнтовано на вирішення проблем задоволення потреб суспільства у якісних продуктах харчування, реалізації принципів продовольчої безпеки, збільшення експортного потенціалу України. Зрозуміло, що загальнонаціональна стратегія при реалізації даних завдань не можуть бути реалізована з використанням лише ринкового механізму економічної діяльності, тому існує суспільно необхідний механізм державного регулювання сільськогосподарського виробництва.

В дослідженнях В. К. Збарського відмічається, що вадливими факторами слабкої дієвості економічного механізму державної підтримки сільського господарства України стали недосконалість діючих механізмів отримання та здійснення розподілу наявних бюджетних коштів, а також порушення бюджетної дисципліни в процесі їх використання. Порядок та механізми виділення коштів з державного бюджету на підтримку галузі зазнає щорічних змін, а процедура характеризується складністю,довго тривалістю й постійними змінами на протязі року. Ще спричиняє несвоєчасне отримання підприємствами коштів державної фінансової підтримки, а в наслідок цього - до неефективного їх використання[, с. 27].

В збалансованому вигляді приведені методи є ефективною системою інструментів з впорядкування державою ринкових відносин. Дана система сприяє підприємницькій самоорганізації сільськогосподарського бізнесу за умови дотриманням ними правових норм. З іншого боку, економічна самоорганізація аграрних підприємств, не допускає надмірній концентрації економічної влади в адміністративному апараті держави. Разом з тим, в дослідженнях багатьох українських вчених, зокрема, О. М. Галицького, А. І. Лівінського та О. П. Дяченко відмічається, що в Україні протягом багатьох років даний організаційно-економічний механізм з державного регулювання аграрного виробництва характеризується недосконалістю використовуваних в ньому інструментів та загальною низькою ефективністю[14, с. 93].

Оцінюючи досвід з використання інструментів стабілізації аграрного виробництва та підвищення ефективності його діяльності в інших країнах, можемо відмітити його багатогранність. Урядами різних країн застосовується гнучка система прямих і непрямих важелів з здійснення державного впливу, котрі включають в себе: регулювання рівня цін і величини фермерських доходів, цільове бюджетне фінансування, пільгове кредитування, гнучке оподатковування, заходи з стабілізації аграрного ринку й т.д.. Характерним є те, що практично більшість розвинених країни при регулюванні відносин сільського господарства та інших галузей, при вирішенні питань експорту та імпорту дотримуються принципів аграрного протекціонізму в прямій чи прихованій формі. Досягнення в розвитку сільського господарства країн Європи, США, Канади, Японії, Китаю є результатом не лише розвитку ринкових відносин, а й значного держаного обмеження дій ринку шляхом застосування методів державного впливу на бізнес. Основними з них можна назвати підтримку сільського господарства через здійснення дотацій, регулювання цін, товарні квоти, пільгову кредитну й податкову політики[ ].

Політика розвитку в Україні до початку військового стану, також орієнтувалась на світові напрацюванням. Закони України «Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки визначав наступні цілі і завдання: «формування інтегрального села в напрямках вирішення проблем у сфері збереження і розвитку мережі селищ та сіл, системи управління розвитком сільських територій, забезпечення пріоритетності розвитку сільського господарства та сільських територій, щодо поліпшення демографічної ситуації на селі, розвитку підприємництва, розв'язання проблем зайнятості на селі, розвитку транспортного сполучення та зв'язку, щодо пільг на електроенергію, розвитку освіти, аграрної науки, сільськогосподарської дорадчої діяльності, медичного обслуговування, державного регулювання аграрного ринку, розвитку організаційно-правових форм господарювання, ринку матеріально-технічних ресурсів та послуг, зовнішньоекономічної діяльності, гарантування безпечності та якості продовольства, розвитку тваринництва, контролю якості харчових продуктів і кормів, здоров'я тварин, рослинництва, рибної галузі, землеустрою, розвитку ринку фінансових послуг, системи оподаткування» [ ].

Оцінка ефективності державного регулювання аграрного сектору економіки трактують діяльність держави виразника національних інтересів, котрий виступає регулятором соціально-економічних процесів та інституції, котра впливає на умови функціонування суб'єктів ринку, а також як великого власника і суб'єкта ринку [, с.29].

Частіше всього головним критерієм ефективності державного регулювання аграрного сектору виступає оптимальне досягнення поставлених в стратегії розвитку галузі цілей щодо аграрної політики, котра реалізується в державі[, с.13].

Залежно від ступеня регулювання аграрного сектору економіки виділяють: загальнодержавний, в ньому визначається ефективність державного регулювання для всього суспільства і сільського господарства в цілому; регіональний, оцінюється ефективність державного регулювання для окремих регіонів; галузевий він пов'язаний з поліпшенням соціально-економічного стану сільського господарства в цілому та його підгалузей; корпоративний визначає ефективність державного регулювання для окремих товаровиробників, їх об'єднань, груп і населення [, с.115].

На 2021 рік, за даними Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в структурі підтримки чільне місце займає орієнтація на розвиток фермерських господарств та створення власного бізнесу. На основі оцінки, виконаної в табл. 1., відмітимо, що частка саме цих організацій склала, відповідно, 61,7 та 28,8% від загального фінансування.

Таблиця 1