Державне регулювання використання земель сільськогосподарського призначення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Державне регулювання використання земель сільськогосподарського призначення в Україні

Ярошович Анастасія, здобувач ОКР молодший спеціаліст

IV курсу спеціальності «Право»

науковий керівник Данилюк С.М.

Земля як основний об'єкт матеріального світу є особливим і стратегічно важливим національним ресурсом, без якого неможливо забезпечити продовольчу безпеку будь-якої держави. Саме тому раціональне й ефективне використання земельних ресурсів має стати одним з основних напрямів державного регулювання в Україні у сфері використання земель сільськогосподарського призначення.

Стаття 13 Конституції України декларує, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу» [1].

Державне регулювання у сфері використання земельних ресурсів в Україні є ключовим фактором забезпечення результативності суспільно-політичної та економічної діяльності в країні, суспільного устрою в державі, виробництва й раціонального освоєння її природно-ресурсного потенціалу.

Варто зазначити, що Україна має потенціал для того, щоб підвищити свою конкурентоспроможність на світовому аграрному ринку, позиціонувати себе як аграрна країна, оскільки її земельні ресурси - це багаті українські чорноземи. Земля являє собою природний комплекс, що об'єднує ґрунти, природні ресурси - вода, тваринний та рослинний світ, а також мінерали в природному стані. У промислових галузях земельні ресурси є основою, на якій розташовуються виробничі будівлі. У видобувній галузі - це місце для зберігання продукції (мінерали, корисні копалини). Проте найголовніше значення землі виявляється у сільськогосподарському виробництві, в якому вона є основним засобом виробництва завдяки родючості [2, с.20].

Земля є особливим ресурсом будь-якої країни, який потребує дбайливого використання і збереження. Вона як найголовніший природний ресурс, відіграє дуже важливе значення в матеріальному забезпеченні населення, є головним ресурсом щодо розташування усіх галузей національного господарства, основою виробництва в сільському і лісовому господарстві, джерелом продуктів харчування людей [3, с. 7].

Необхідно наголосити на тому, що державна політика в цьому випадку має бути направлена на ефективне використання земель сільськогосподарського призначення, для того щоб забезпечити населення України продовольством, а також запровадження заходів, які стосуються з охорони земель, особливо стосовно збереження та відтворення родючості ґрунтів. Одним з основних завдань країни має бути створення найкращих умов, щоб поєднати правові напрями матеріальної заінтересованості власників та користувачів земельних ділянок раціонально використовувати та вживати заходів щодо їх охорони [4, с.76].

У системі державного регулювання охорони земельних ресурсів використовуються стандартизація, нормування, а також відповідні правила використання земель. Необхідно зазначити, що основним способом державного регулювання у сфері земельних відносин та вирішення питань раціонального використання земель є програмно-цільове планування, розробка та впровадження екологічних Державних цільових програм [5, с. 132].

Для того щоб забезпечити організацію дієвого державного регулювання за розвитком аграрного сектору, потрібно, в першу чергу, удосконалити механізм державного регулювання, який стосується раціонального використання сільськогосподарських земель, а також їх оцінки й охорони. Обов'язковою умовою при цьому повинно стати виявлення та врахування причин, що призводять до погіршення якісних властивостей земель, поширенню деградаційних процесів та їх забрудненню [6, с. 192].

Земельний ринок України нині знаходиться на етапі становлення. Однак це не означає, що земельні ресурси потрібно використовувати неефективно або нераціонально. Для того щоб використання земельних ресурсів здійснювалося на належному та безпечному рівні, потрібна обов'язкова участь держави в питаннях регулювання землекористування, насамперед, як одного із головних землевласників, який спонукає до розвитку ринкових процесів, у яких і бере участь. На сьогодні поняття «ринок землі» означає не тільки процес її купівлі або продажу. Розвиток земельних відносин відбувається на основі економічних законів і вирішення певних суперечок, що виникають у процесі землекористування. До основних законів ринку належать закон вартості та закон попиту і пропозиції, проте на земельному ринку вони виявляють своєрідну взаємодію, яка демонструє поєднання споживчої вартості та вартості з іншими економічними категоріями.

Нині процес державного регулювання зводиться до того, що держава має досить мотивований вплив на розвиток земельних відносин, оскільки обмежує права, що стосуються власності земельних ділянок тобто обмеження частини землеволодінь, землекористування та розпоряджання ними. Отже, важливо запровадити та розвивати механізм державного регулювання земельних відносин, який би відкривав можливості для економічного стимулювання, а також стимулювання раціонального та ефективного використання земель сільськогосподарського призначення землевласниками і землекористувачами. Тобто господарська діяльність кожного власника та користувача землі повинна передбачати не тільки отримання максимального доходу за будь-яких умов, а й збереження природного навколишнього середовища.

Для розвитку державного регулювання земельних відносин у державі необхідно реалізувати такі заходи:

покращити систему цінової політики враховуючи дані експертної оцінки земельних ділянок;

провести нормативну грошову оцінку земель в Україні та на основі отриманих даних встановити податок на землі;

удосконалити систему компенсування витрат під час здійснення сільськогосподарської діяльності;

створити механізм, який би забезпечував стягнення коштів від земельних платежів у розмірі 30% від суми, для наповнення спеціального фонду для того, щоб мати змогу забезпечити раціональне використання та охорону земельних ресурсів;

забезпечити застосування інструментів регулювання земельних відносин на державному рівні [7, с. 35].

Розробка механізмів державного регулювання здійснюється на основі системного підходу, при якому досліджуються елементи і залежності всієї системи землекористування в межах єдиного цілого. Спираючись на результати аналізу структурних елементів державного регулювання доведено, що оцінка земельних ресурсів - як підхід до державного регулювання земель сільськогосподарського призначення, є невід'ємним елементом у системі державного регулювання.

державне регулювання земля сільськогосподарський

Список використаних джерел

Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

Колодій П. Теоретико-методологічні основи раціонального використання земельних ресурсів. П. Колодій, Л. Дуб. Вісник Львівського національного аграрного університету. Серія: Економіка АПК. 2015. № 22(2). С. 18-23.

Чорна Н. П. Продовольча безпека держави: проблеми та суперечності інноваційного розвитку. Н. Чорна, Л. Шевчук. Схід. 2013. № 5. С. 107-112.

Коваленко Л. М. Теоретичні засади забезпечення сталого розвитку землекористування. Л. М. Коваленко. Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. 2015. Вип. 22. С. 75-78

Кваша С. М. Аграрна політика [навчальний посібник] С. М. Кваша, А. Д. Діброва, О. В. Жемойда; Національний університет біоресурсів і природокористування України. К.: Ліра-К. 2018. 388 с

Купчишина О. А. Сутність та форми здійснення регуляторної політики в аграрному секторі. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Випуск 14. 2016. С.190-193

Роганін Ю. Довкілля у небезпеці. Що заважає його порятунку? Землевпорядний вісник. 2009. № 6. С. 34-36

Размещено на Allbest.ru