Облік і аудит витрат на виробництво продукції (на матеріалах акціонерного товариства ВАТ "Коломийський ДОЗ")

Стаття калькуляції "Загальногосподарські витрати". На дебеті рахунку № 26 "Загальногосподарські витрати" відображають такі затрати звітного періоду: заробітна плата апарату управління підприємством; позавідомча пожежна охорона; норма витрат на підставі укладених договорів; інші витрати по управлінню (канцелярські, друкарські, поштово-телефонні затрати заводоуправління, цехів, основного та допоміжного виробництв; витрати по утриманню телефонних станцій тощо); амортизаційні відрахування від вартості основних засобів загальногосподарського характеру, в т.ч. відрахування по амортизації будівель і приміщень, зайнятих управлінцями підприємства, а також для ведення культурно-просвітньої, оздоровчої, фізкультурної, спортивної роботи серед робітників і службовців підприємства і членів їх родин: амортизаційні відрахування від вартості основних засобів; наданих підприємствам громадського харчування, утримання і ремонт будівель, споруд та інвентаря загальногосподарського призначення.

Методика та техніка обліку усіх видів витрат на управління єдина, тобто витрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунку в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списування витрат на управління по кожному з рівнів управління мають свої особливості.

Витрати на рівні бригади всередині (дільниці або цеху) розподіляють та списують за простим методом, тобто тільки на види продукції.

Нормативний метод обліку витрат на управління структурними підрозділами здійснюється аналогічно витратам на утримання та експлуатацію машин та обладнання, тобто зібрані на дебеті рахунку витрати в розрізі елементів витрат і статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця списуються на основі первинного їх розподілу за направленнями та відображаються на рахунках обліку виробництва № 20 "Основне виробництво", № 23 "Допоміжні виробництва" та № 31 “Витрати майбутніх періодів".

Дещо складніший облік перерозподілу витрат на управління господарством.

Облічені витрати на дебетів рахунку № 26 "Загальногосподарські витрати" (як на державному, так і на малому підприємствах) наприкінці місяця можна розподілити, перерозподілити, списати.

Стаття калькуляції "Витрати від неминучого і технічного браку".

Брак - це продуктивні витрати матеріальних цінностей та праці, навіть у тих випадках, коли є можливість переробити брак у новий продукт праці або виправити недоліки.

Для побудови обліку браку його класифікують за такими ознаками:

За місцем виявлення є внутрішній , тобто виявлений до відвантаження (або передачі) покупцеві, та зовнішній, який виявлено уже в покупця,

За характером дефектів є остаточний, який неможливо виправити, і такий, який ще можна виправити,

За причинами виникнення є неякісні матеріали, неподача електроенергії тощо;

Винуватцями є робочий, постачальник, служба постачання тощо.

Виникнення браку у виробництві документально оформляють актом на брак, повідомленням або листом на брак. У цих документах вказують дані про забраковану продукцію, винуватця причини браку, використані матеріали або працю та ін. Для обліку витрат від забракованої продукції передбачено рахунок № 28 "Брак у виробництві".

На дебеті рахунку № 28 облічують витрати на остаточно відбраковану продукцію або витрати на виправлення браку. З кредиту списують (на дебет рахунку № 20, №21, №23, №05) вартість матеріалів або відходів від забракованої продукції, утримання із заробітної плати винуватців та остаточні витрати зараховують до собівартості продукції.

Таблиця 12. Кореспонденція рахунків основних операцій по затратах на виробництво

№	Назва операції	Кореспондуючий рахунок
п/п		дебет	кредит
1	2	3	4
1.	Затрати матеріальних цінностей, списані на виробництво продукції і надання послуг	20,21,23,24 25,26,29,31	05,06,08,12,
2.	Затрати допоміжних цехів, зарахованих до собівартості продукції і послуг основного виробництва	20	23
3.	Загальновиробничі витрати, зараховані до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін.	20, 23	25
4.	Загальногосподарські витрати, зараховані до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін.	20,23	26
5.	Акцептовані рахунки постачальників за електроенергію, та послуги виробництву	20,23	60,76
6.	Списані на потреби виробництва малоцінні та швидкознощувальні предмети	20, 23	12
7.	На підставі акту відображений знос МШП, що безпосередньо використовувались у виготовленні продукції та наданні послуг (спецінструменти то що)	20,23	13
8.	На собівартість продукції віднесена відповідна доля затрат, що були відображені на витрати майбутніх періодів.	20,23	31
9.	Виявлені збитки від невиправного браку продукції, виявленого у виробництві.	28	20,23
10.	Нарахована основна заробітна плата виробничим працівникам, працівникам допоміжних виробництв.	20,23	70
11.	Нараховане відрахування на соціальне страхування на фонд оплати праці виробничим працівникам основного і допоміжного виробництв.	20,23	69
12.	Відображені витрати на виробництво на підставі авансового звіту підзвітної особи.	20,23	71
13.	Збитки від браку зараховані до собівартості продукції робіт, послуг основного виробництва, допоміжних виробництв повернення забракованої продукції.	20,23	28
14.	Куповані та комплектуючі вироби, відпущені на потреби виробництва, товари, відпущені в переробку	20,23	41
15.	Випущені з виробництва і оприбутковані на склад готова продукція, напівфабрикати, виконані роботи і послуги.	41,21	20,23,29
16.	Переоцінені у бік зниження (уцінка) суми незавершеного виробництва	14	20,23
17.	Зроблена дооцінка напівфабрикатів власного виробництва	21	14
18.	Відображена виявлена нестача матеріальних цінностей	84	21,21,23
19.	Нарахований знос (амортизація основних засобів).	20,21,23,31	02
20.	Відображена реалізація виконаних робіт, послуг, виконаних виробництвом	46	20,21,23

2.2 Зведений облік витрат на виробництво і складання звітної калькуляції собівартості продукції

У зведеному обліку витрати групуються за видами продукції (групами однорідної продукції), замовленнями, переділами, цехами тощо. Методика зведеного обліку і порядок складання звітної калькуляції залежить від типу виробництва, кількості видів продукції, що випускається, структури управління виробництвом, а також від застосовуваних методів обліку і калькулювання собівартості продукції.

Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі зведених даних, одержаних в результаті обробки первинної документації.

На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих цехів. На підприємствах з безцеховою структурою управління зведений облік витрат на виробництво ведеться за видами продукції в цілому по підприємству. Дані зведеного обліку використовуються під час складання калькуляції фактичної собівартості продукції.

Для правильної побудови обліку зведення витрат важливе значення має правильне визначення поняття напівфабрикати.

Напівфабрикат (напівпродукт) - це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад тощо), який повинен пройти одну або кілька технологічних фаз (переділів, тощо) обробки, перш ніж стати готовою продукцією. Але для даної стадії (фази, переділу) він є закінченим.

Якщо напівфабрикат для даної фази (переділу) є готовим і призначений для іншого виробництва за межами господарства, тобто реалізується, його облічують як готову продукцію, наявність якої на методику обліку зведення витрат не впливає. Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, його міжцеховий рух облічується.

Облік витрат на виробництво може здійснюватися без бухгалтерського перерахування собівартості напівфабрикатів власного виробництва, якщо вони передаються з цеху в цех (безнапівфабрикатний варіант). У цьому разі витрати на виготовлення напівфабрикатів, деталей, вузлів враховуються в цехах і розрізі статей витрат.

Якщо застосовується напівфабрикатний варіант обліку ведення витрат, ведеться системний облік руху напівфабрикатів на рахунках у ході технологічного процесу (витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються цехами, за комплексною статтею “Напівфабрикати власного виробництва"). Передавання напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на рахунках як у кількісних так і у вартісних показниках. 3 цією метою собівартість, напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісяця шляхом сумування власних витрат та витрат, прийнятих від цехів попередньої обробки. При цьому собівартість готового продукту визначається послідовним нарахуванням витрат кожного цеху у ході технологічного процесу.

Застосування напівфабрикатного варіанта обліку витрат обумовлено наявністю великого асортименту та кількості напівфабрикатів власного виробництва і тим, що одні й ті ж напівфабрикати споживаються одночасно кількома різними цехами, а також нормування витрат вихідної сировини та матеріалів на напівфабрикати (напівпродукти), а не на кінцеву продукцію виробництва.

У разі застосування напівфабрикатного варіанта обліку передавання напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху (переділу) до іншого відображається в обліку за фактичною собівартістю. Крім обліку за фактичною собівартістю, напівфабрикати власного виробництва враховуються в поточному порядку за плановою (нормативною) собівартістю з наступним доведенням планової (нормативної) собівартості напівфабрикатів до фактичної.

У звітній калькуляції собівартість напівфабрикатів власного виробництва (як у разі безнапівфабрикатного, так і у разі напівфабрикатного варіантів) зараховується до відповідних статей витрат, а в тих галузях, де напівфабрикати власного виробництва виділені в окрему статтю, на них складаються окремі калькуляції за встановленими статтями витрат.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) зараховуються до собівартості продукції (робіт, послуг) того звітного періоду, до якого вони належать, незалежно від виду оплати - попередньої (орендна плата тощо) або наступної (оплата послуг сторонніх організацій, оплата відпусток працівників тощо). Окремі види витрат (витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва нових видів продукції, відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв тощо), щодо яких неможливо точно встановити до якого калькуляційного періоду вони належать, а також витрати в сезонних галузях промисловості зараховуються до витрат на виробництво у кошторисно-нормалізованому порядку.

У разі виявлення неправильного або несвоєчасного віднесення. витрат до собівартості продукції чи виявлення в результаті інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і готової продукції в цехах і на складах підприємства, а також у разі виявлення помилок в обліку витрат, попередніх періодів до собівартості продукції звітного місяця вносяться необхідні виправлення.

На підприємствах окремих галузей промисловості, що застосовують нормативний метод обліку, зведений облік витрат на виробництво має деякі особливості. На підприємствах з масовим або серійним виробництвом, на яких діючі норми істотно відрізняються від планових, у зведеному обліку витрат відповідно до типів виробів із статей витрат виділяються витрати за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм, якщо на підприємствах виготовляється ряд виробів, які близькі між собою за конструкцією і мають велику питому вагу спільних деталей та вузлів, зведений облік ведеться за групами однорідних виробів.

Витрати за нормами щодо всіх розділів зведеного обліку (незавершене виробництво на початок і кінець місяця, витрати за звітний місяць, а також списання на собівартість випущеної продукції) відображаються за єдиним рівнем норм, досягнутим на початок місяця. У разі зміни форм на початок кожного місяця проводиться переоцінка нормативної собівартості незавершеного виробництва до рівня собівартості за цими зміненими нормами. У разі зміни норм протягом звітного місяця витрати за нормами за цей місяць коригуються на різницю від зміни норм, тобто доводяться до рівня норм на початок місяця.

Переоцінка незавершеного виробництва, викликана змінами норм, проводиться на основі даних інвентаризації незавершеного виробництва шляхом перемножування різниці між старою і новою нормою на кількість деталей, що знаходяться в незавершеному виробництві. Якщо інвентаризація не проводилася, незавершене виробництво переоцінюється за допомогою коефіцієнтів, що обчислюються за окремими статтями калькуляції. У разі наявності стабільних залишків незавершеного виробництва відхилення від норм списуються на собівартість товарної продукції і незавершеного виробництва.

Собівартість товарного випуску відображається в калькуляційних відомостях, які складаються для кожного найменування продукції або груп однорідної продукції.

Фактична собівартість кожного виду продукції визначається шляхом додавання (із знаком + або -) до нормативної собівартості певного виду продукції величини виявлених у зведеному обліку відхилень і зміни норм за кожною статтею витрат, якщо відхилення і зміни норм виявляються в групі однорідної продукції, їх суми

відносяться до собівартості кожного виду продукції, що входить до цієї групи, за кожною статтею витрат за допомогою індексів.

На підприємствах з масовим або серійним виробництвом, де діючі норми мало відрізняються від планових, замість нормативних використовуються планові калькуляції. Основні відмінності зведеного обліку при цьому полягають у тому, що переоцінка незавершеного виробництва у зв'язку із змінами норм (внаслідок незначних розмірів незавершеного виробництва і різниць щодо зміни норм) не проводиться, а щомісяця (на основі перевірених даних інвентаризації) незавершене виробництво оцінюється за плановою собівартістю або поточними нормами. Фактична собівартість товарної продукції при цьому визначається шляхом додавання до планової собівартості виробів сум відхилень, виявлених у зведеному обліку. Якщо на підприємствах з масовим і серійним виробництвом поточні норми значно відрізняються від планових, зведений облік витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції здійснюється з використанням нормативних калькуляцій.

На підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, де випускаються нескладні вироби з коротким виробничим циклом, за основу обліку відхилень беруться норми, закладені до планових калькуляцій собівартості замовлення (партії, виробу) під час запуску їх у виробництво. Якщо норми витрат змінюються в процесі виконання замовлення, виявлена різниця враховується окремо як пов'язана із зміною норм, а планова собівартість замовлення залишається попередньою. Для нових замовлень на аналогічну продукцію планова калькуляція складається з урахуванням приведеного вдосконалення технологічного процесу, конструкції виробів тощо.

На таких підприємствах зведений облік витрат здійснюється за цехами, групами однорідної продукції і за статтями витрат з підрозділом на витрати за нормами і відхиленнями від них фактичної собівартості окремих видів продукції обчислюється за допомогою індексів встановлених для окремих груп продукції статей витрат. При цьому до планової собівартості додаються (вираховуються) суми відхилень від норм, що припадають на даний вид продукції за відповідними статтями витрат.

Особливості зведеного обліку у разі попередільного і позамовного методів обліку охарактеризовано в пунктах 198-209 Положення.

На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються калькуляції фактичної собівартості, які використовуються для контролю за виконанням плану собівартості як окремих видів, так і всієї товарної продукції. Звітні калькуляції складаються на всі виготовлені підприємством види продукції.

У масових і багатосерійних виробництвах обчислюється середня собівартість одиниці продукції кожного найменування, що випускається у звітному періоді. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах обчислюється середня собівартість одиниці продукції серії (замовлення).

У галузях промисловості, де звітні калькуляції складаються щомісяця, квартальні та річні калькуляції обчислюються як середньозважені на основі місячних звітних калькуляцій.

У разі застосування нормативного методу обліку перед заповненням форми звітної калькуляції складається відомість розрахунку собівартості кожного виду продукції, в якій собівартість одиниці продукції визначається за цехами за окремими статтями витрат з виділенням витрат за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм.

Облік всіх витрат і результатів виробничої діяльності підприємства відображається у журналі-ордері № 10 (при веденні 17 журналів-ордерів).

Він ведеться по кредиту рахунків 05, 06, 08, 12, 13, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 28, 29, 31, 69, 70, 84, 86, 89 в частині затрат на виробництво.

Журнал-ордер № 10 має 3 розділи: I - "Витрати виробництва", II - "Розрахунок затрат за економічними елементами", III - "Собівартість товарної продукції".

Розділ I заповнюється за даними відомостей № 12 1 15 в розрізі кореспондуючих рахунків. Тут визначається вся сума затрат звітного місяця.

У розділі II робиться розрахунок затрат на виробництво за економічними елементами з коригуванням внутрішньозаводського обороту (внутрішнього обороту підприємства).

У розділі III складається розрахунок собівартості товарної продукції за статтями калькуляції. Тут показуються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець місяця, окремо фактична собівартість продукції основного та допоміжного виробництв, а також фактична собівартість усієї товарної продукції.

Відомість 15 ведеться по обліку загальногосподарських витрат, витрат майбутніх періодів, резерву наступних витрат і платежів та позавиробничих витрат.

2.3 Розрахунок витрат за техніко-економічними факторами

Собівартість продуктів річних та квартальних планів визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміно» структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення.

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році та величина витрат у планованому періоді.

Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності:

а) розраховується собівартість товарної продукції планового року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому:

б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрати) у планованому році, зумовлена впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов у планованому році порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат - за статтями, елементами;

в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планованого року;

г) визначається рівень витрат на один карбованець товарної продукції в планованому році та його зміна до витрат базового року;

д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на продукцію, що виготовляється, в планованому році порівняно з базовим розглядаються як окремі фактори.

Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, змінюється, сума зміни цін додається або віднімається від вартості товарної продукції в цінах базового періоду.

Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо, енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового року.

З урахуванням цих змін визначаються обсяг товарної продукції, її собівартість, а також рівень витрат на один карбованець товарної продукції за цінами та умовами планованого періоду.

Під час проведення класифікації техніко-економічних факторів враховуються такі вимоги:

єдність принципу класифікації, що базується на умовах виробництва, що спричинили зміни витрат;

виділення істотних, повторюваних, закономірних зв'язків між умовами та витратами виробництва;

розмежування факторів за їх безпосереднім зв'язком з витратами та виключення можливості повторного обліку витрат за різними факторами;

поділ факторів, що обумовлюють зміни змінних та постійних витрат, абсолютної величини та відносного рівня витрат.

З урахуванням зазначених вимог розроблено таку типову класифікацію факторів: зміна обсягу виробництва; зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, у тому числі за рахунок конверсії; зміна технічного рівня виробництва; зміна організації виробництва та умов праці; зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин; інші фактори.

На підприємствах перелік факторів може змінюватись і доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва

Перелік факторів повинен бути досить повним, охоплювати всю сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують собівартість продукції, випадкові причини та фактори, що істотно не впливають на величину витрат до переліку не вносяться.

Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець) продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції протягом року), визначається в результаті докладного аналізу витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати приводяться до умовно-постійних витрату які визначаються за формулою

Суб=Сп-(Сп/Трх100). (1)

де Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року,

Сп - приріст витрат базового року, що змінюються непропорційно до зростання обсягу продукції, пов'язаний із збільшенням обсягів виробництва,

Тр - темп зростання обсягу виробництва в базовому році. у відсотках

Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових виробництв, що впроваджуються протягом року

Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою

Еуп=ТіхСуб/100 (2)

де Еуп - економія умовно-постійних витрат,

Ті - темп приросту товарної продукції в планованому році порівняно з базовим роком, у відсотках,

Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року

Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань, пов'язаних як із змінами величини основних фондів, що використовуються, так із зростанням (чи зниженням) обсягу виробництва До розрахунку включаються діючі на початок року та заново введені основні фонди, крім тієї їх частини, що враховується в розрахунках введення нових потужностей та в розрахунках комплексного впливу нової техніки. Введення основних фондів визначається планами інвестицій та строками їх виконання. При цьому капітальні вкладення поділяються: на спрямовані на розширення та на оновлення фондів.

Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів, визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню. Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних відрахувань, так і відносні зміни їх величини на один карбованець продукції

Цей розрахунок визначається за формулою

Еа=(Ап/Тп Аб/Тб)хТпхК, (3)

де Еа - зміна суми амортизаційних відрахувань,

Ап і Аб - сума амортизаційних відрахувань у планованому і базовому роках,

Тп і Тб - обсяг товарної продукції у планованому і базовому роках,

К - коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться до собівартості продукції в базовому році

Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багатономенклатурному виробництві.

Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нових та припиненням виробництва застарілих виробів, з неоднаковими темпами зростання випуску різних видів продукції, а також з конверсією воєнного виробництва. Розрахунок здійснюється для всіх виробів. Номенклатура виробів, за якою складаються планові калькуляції, відповідає номенклатурі плану виробництва. Коли номенклатура виробів, що виготовляються, велика, однорідна продукція об'єднується в укрупнені позиції номенклатури, при цьому ціна і собівартість одиниці кожного виду продукції визначаються як середньозважені величини відповідних показників усіх типосорторозмірів виробів, включених в укрупнену позицію номенклатури.

Для базового та планованого періодів ціни та собівартість окремих видів продукції приймаються незмінними. Вплив конверсії воєнного виробництва на структурні зміни продукції розраховується за видами приймання. Собівартість виробів визначається на основі калькуляції. При цьому із собівартості продукції виключаються витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції Вплив зміни структури продукції розраховується на підставі показників зміни витрат за такими статтями калькуляції матеріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування та обов'язкові страхові внески до Пенсійного фонду (соціальне страхування), витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші виробничі витрати, позавиробничі (комерційні) витрати.

Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:

де Ес - відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідок структурних змін у складі продукції, у відсотках.

Сб - витрати на один карбованець продукції кожного виду.

Тп і Тб - товарна продукція кожного виду відповідно в планованому та базовому роках,

і - кількість видів продукції, і = 1, 2, 3, 4, 5, n

Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних та трудових витрат за напрямами

впровадження нової та удосконалення технології, що застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів,

розширення масштабів застосування нової техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання, зниження трудомісткості продукції,

підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів.

У розрахунках плану собівартості враховується прямий ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні технологічної трудо-, матеріало , енергомісткості та інших змінних витрат на виробництво. Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продукції чи планований обсяг робіт. При цьому в розрахунок не включаються:

відносна економія, що утворюється за рахунок збільшення обсягу виробництва (враховується в розрахунках скорочення умовно постійних витрат),

економія від використання нової техніки на заново введених виробництвах та об'єктах, яка враховується за одним з напрямів зміни організації виробництва та умов праці,

економія від виробництва нових видів продукції, що враховується в розрахунках обсягу продукції у вартісному виразі та в розрахунках зміни структури продукції.

Розрахунок економії від підвищення технічного рівня виробництва базується на розрахунках економічної ефективності заходів, що здійснюються. Плани впровадження нової техніки містять деякі з цих заходів. Розрахунок проводиться виходячи з витрат на нову техніку (які передбачаються в кошторисах на використання коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, включаючи кредити банку на ці цілі, та середньої окупності витрат (в частині економії від зниження собівартості), що визначається розрахунком за минулий час.

Якщо на підприємстві розроблено конкретну програму технічного переоснащення з розрахунками витрат та економічного ефекту, цей ефект слід враховувати, окремо виділяючи відповідну частину витрат із загальних асигнувань на розвиток техніки. Річний економічний ефект враховується в розрахунках плану в частині, що одержана з моменту впровадження заходу до кінця року, виходячи або з обсягу робіт на цей період; або з частки річної економії, що припадає на календарний період часу від початку впровадження заходів до кінця року. Водночас у розрахунках за напрямом «Розширення масштабів застосування нової техніки» окремо обчислюється різниця між річною та врахованою в плані економією внаслідок впровадження заходів у базовому році від розширення масштабів робіт за всіма іншими заходами, витрати на які були проведені раніше.

Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

Епв=Сс-Сн (5)

де Епв - економія поточних витрат:

Сс - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;

Сн - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.

У розрахунках за напрямом «Застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання» враховується економія, одержана в результаті здійснення заходів раціонального використання сировини та матеріалів, що не відображені в розрахунках за названими вище напрямами, в тому числі:

-- поліпшення використання природної сировини шляхом зменшення її втрат під час первинної обробки, а також повнішого добування корисних компонентів у процесі використання комплексної сировини;

-- поліпшення використання сировини у виробництві (поліпшення розкрою, зниження припусків на обробку, впровадження нових рецептур, компонентів тощо);

-- застосування замінників, економічних профілів прокату металу тощо;

-- повніше використання відходів сировини та матеріалів у виробництві, вторинного тепла, впровадження безвідходних технологій.

Вихідними даними для розрахунків за цим напрямом с норми витрат матеріальних ресурсів, що періодично переглядаються, та план заходів щодо ресурсозбереження.

Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:

Ем=(НоЦо-НіЦі)хКі, (6)

де Ем - економія від зменшення матеріальних витрат:

Но і Ні - норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

Цо і Ці - ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії відповідно до і після впровадження заходів;

Кі- кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Зміни технічного рівня виробництва виявляється також в економії трудових затрат за рахунок зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:

Ез= [(ТоЧо-ТіЧі)х (1+В/100)х (1+Г/100)] х Кі. (7)

де Ез - економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування,

То і Ті - трудомісткість виробництва одиниці продукції в нормо-годинах до і після впровадження заходів;

Чо і Чі - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів;

В - середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;

Кі - кількість продукції, що виробляється з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Поліпшення якості на удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів визначається шляхом розрахунку змін прямих витрат на матеріали, оплату праці тощо на виробництво одиниці продукції до і після змін якості продукції та множення одержаного результату на випуск продукції кращої якості в планованому періоді. Якщо в результаті заходів щодо підвищення якості змінюється стандарт чи технічні умови, продукт вважається новим і витрати на його виготовлення, як і підвищена ціна, враховуються у розрахунках зміни структури продукції.

Збільшення обсягу товарної продукції в результаті застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції визначається за формулою:

ДТп=(Ці-Цо)хКі, (8)

де ДТп - збільшення обсягу товарної продукції;

Цо і Ці - ціна до і після поліпшення якості;

Кі - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, яку передбачається виготовити в планованому році.

Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за напрямами:

а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів;

б) спеціалізація та кооперування виробництва;

в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці;

г) зміни в організації управління виробництвом;

д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;

е) усунення зайвих витрат та збитків.

У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідацію застарілих та малоефективних), різниця у витратах визначається за формулою:

Ев=(Сі-Со/100)Ті, (9)

де Ев - економія витрат у результаті впровадження нових виробництв, цехів, агрегатів:

Сі - витрати на один карбованець товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів;

СО - середні витрати на один карбованець товарної продукції в базовому році;

Ті - обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів.

Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів розраховується за повним переліком витрат (постійних та змінних), що включаються до собівартості продукції. Одночасно враховується також можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння проектних потужностей нових виробництв. Пов'язані з цим додаткові витрати визначаються кошторисом витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат та розрахунком собівартості за цими витратами протягом строку його освоєння.

Вплив змін пускових витрат визначається множенням різниці між сумами списання цих витрат на одиницю продукції в планованому і базовому роках на обсяг виробництва цього виду продукції в планованому році.

Економічний ефект від спеціалізації та кооперування виробництва визначається в розрахунках за цим напрямом, коли виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів виділяється у відокремлені виробництва (подетальна спеціалізація) та коли стадії технологічного процесу виділяються у самостійні виробництва або цехи (технологічна спеціалізація), крім тих випадків, коли виробництво організується на заново введених потужностях, освоєння яких враховується як окремий фактор.

Вплив на собівартість продукції впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:

Ес=(С-Ц)хКі, (10)

де Ес - сума економії собівартості продукції від впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва;

С - виробнича собівартість або витрати на комплектуючі вироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам;

Ц - ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати поставляються виробником,

Кі - кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що будуть одержані від спеціалізації та кооперування до кінця

планованого періоду.

Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на зміну собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній визначається за формулою:

Есп=(Со-Сі)хКі, (11)

де Есп - сума економії собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній;

Со і Сі - цехова собівартість продукції (виробів) до і після впровадження заходів;

Кі - кількість продукції (виробів), одержаних за спеціалізацією до кінця планованого періоду.

Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці визначаються на основі розрахунків ефективності передбачуваних заходів: зміни режиму роботи підприємства та підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, роботи внутрішньозаводського транспорту, внутрішньоцехового матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом і енергією, поліпшення організації збуту продукції. Економія. одержана в результаті поліпшення організації та обслуговування виробництва, виробництва, розраховується на основі планів наукової організації праці і визначається множенням кількості вивільнених робітників на їхню середню заробітну плату (з вирахуваннями на соціальне страхування). Під час вивільнення робітників, заробітна плата яким нараховується за тарифними ставками, економія заробітної плати визначається за формулою:

Езв=ЛхФ(1+Г/100)хМ, (12)

де Езв - економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування,

Л - кількість вивільнених робітників;

Ф - середньомісячна заробітна плата цієї категорії робітників;

Г - встановлені відсотки вирахувань на соціальне страхування;

М - кількість місяців роботи від початку впровадження заходів до кінця року.

Зміни в організації управління виробництвом визначаються на основі розрахунків ефективності таких заходів, як укрупнення цехів, впровадження безцехової структури управління, автоматизованих систем управління, механізації та автоматизації інженерної праці, поєднання функцій та усунення зайвих.

Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення розраховуються на основі аналізу господарських зв'язків та спеціально розроблених заходів раціоналізації складського господарства. До таких заходів належать:

-- забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення збитків внаслідок використання матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими властивостями, зменшення збитків під час транспортування та зберігання матеріалів;

-- зменшення витрат у результаті змін форм постачання, забезпечення його регулярності та надійності;

-- зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв'язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів, палива.

Усунення зайвих витрат та збитків, які не є необхідними в умовах нормальної організації виробничого процесу, є важливим фактором зниження собівартості продукції.

Такі витрати і збитки виявляються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво.

Економія від ліквідації непродуктивних витрат та збитків визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темп зростання обсягу товарної продукції в планованому періоді.

Вплив зміни природних умов і способів добування природних копалин визначаються в таких напрямах: зміна вмісту корисної речовини в руді, що добувається; поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині:

-- зміна коефіцієнта погашення гірничо-підготовчих робіт, витрат на рекультивацію землі;

-- зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини.

Економія від підвищення вмісту основної речовини в руді, що добувається, порівняно з базовим роком визначається за формулою:

Еор=(Сі-Со)хКі. (13)

де Еор - сума економії від підвищення вмісту основної речовини в руді;

Сі і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

Кі - кількість видобутку руди (у перерахунку на 100% вмісту основної речовини) у планованому році.

Економія від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині й виходу побічних продуктів визначається з урахуванням собівартості одиниці основного продукту, що змінюється із збільшенням або зменшенням вартості одержаних побічних продуктів.

Сума економії обчислюється за формулою:

Евпк = (Сі-Со)хТі (14)

де Евпк - сума економії від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині,

Сі і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

Ті - обсяг виробництва основного продукту в планованому році.

Розрахунок зміни витрат у зв'язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи, витрат на рекультивацію землі здійснюється на основі передбачених у плані обсягів гірничо-підготовчих робіт, добутку руди тощо.

Економія (або підвищення) витрат визначаються в такій послідовності:

а) визначається розмір погашення витрат на гірничопідготовчі роботи (на одну тонну руди) шляхом ділення витрат, що підлягають погашенню в планованому (базовому) році, на кількість видобутку руди у тому ж році;

б) економія (або підвищення) витрат визначається за формулою:

Ев=(Зі-Зо)хКі. (15)

де Ев - економія (або підвищення) витрат у зв'язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи;

Зі і Зо - розмір погашення, витрат на гірничо-підготовчі роботи на одну тонну руди в планованому і базовому роках;

Кі - кількість видобутку руди у планованому році. Розрахунок здійснюється окремо для підземного й відкритого способів добування руди.

У розрахунках за напрямом «Зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини» економія від збільшення питомої ваги добування мінеральної сировини прогресивними способами визначається на основі даних про середню собівартість видобутку однієї тонни руди підземним і відкритим способами добування та кількості руди, видобутої кожним із способів у загальному обсязі виробництва базового і планованого років.

Середня собівартість видобутку у базовому та планованому роках визначається за формулами:

де Соср і Сіср - середня собівартість видобутку однієї тонни руди у базовому і планованому роках;

Соп і Сіп - собівартість однієї тонни видобутку підземним і відкритим способами у базовому році;

Коп і Коп - кількість видобутку руди відповідно підземним і відкритим способами у базовому і планованому роках.

Економія від збільшення питомої ваги, добування корисних копалин прогресивними способами визначається за формулою:

Епс=(Сіф-Соф)хКі. (18)

де Епс - економія від збільшення питомої ваги добування корисних копалин прогресивними способами;

Соф і Сіф - середня собівартість видобутку в планованому і базовому роках;

Кі = (Кіп+Ків)- загальна кількість видобутку руди в планованому році (підземним і відкритим способами).

Дані щодо економії, пов'язані з впливом окремих факторів, узагальнюються у зведеному розрахунку змін собівартості продукції за техніко-економічними факторами.

Під час зведення розрахунку особлива увага звертається на взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків з тим, щоб не допустити повторного врахування впливу тих же технічних, технологічних або організаційних змін у виробництві на собівартість товарної продукції.

Наведені вище способи розрахунку впливу техніко-економічних факторів на планову собівартість продукції застосовуються також під час аналізу фактичної собівартості продукції. Такий аналіз рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факторів на собівартість, доцільність і динаміку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів продукції. У період, що передує розробці плану, і після закінчення господарського року повинен проводитися комплексний аналіз з урахуванням всієї сукупності витрат на виробництво.

Для аналізу використовуються дані звітності бухгалтерського обліку, технічна і нормативна документація, аналітичні групування витрат (за етапами виробничого процесу і за техніко-економічними факторами). Для виявлення причин відхилень від плану і можливостей зменшення витрат використовуються також матеріали спостережень на робочих місцях, вибіркових перевірок, обстежень роботи окремих структурних підрозділів підприємства.

Особлива увага під час аналізу впливу окремих факторів на собівартість продукції приділяється визначенню фактичної ефективності заходів підвищення технічного рівня й удосконалення організації виробництва. Результати аналізу використовуються в оперативному управлінні виробництвом і під час складання планів на наступні періоди.

3. Аудит витрат на виробнициво

3.1 Аудит непрямих витрат

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включають до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

Підвищення технічного обпадання підприємства новими машинами і механізмами, супроводжується розширенням об'єму робіт, які пов'язані з монтажем і утриманням обладнання в пригодному стані, що викликає збільшення витрат на утримання і експлуатацію обладнання і збільшення питомої ваги цих витрат в собівартості продукції.

До таких витрат відноситься: витрати на утримання і поточний ремонт виробничого обладнання; амортизація основних засобів, інструментів і пристосувань, витрати на виробничі відрядження робітників для виконання монтажних і ремонтних робіт; витрати по внутрішньовиробничому переміщенню вантажів, знос МШП, інші витрати.

Аудитор повинен перевірити правильність ведення синтетичного обліку вище згаданих витрат, який ведеться на активному рахунку 24 “Витрати по утриманню і експлуатацію машин і обладнання”. Аналітичний облік ведеться в розрізі структурних підрозділів, статей і витрат.

Аудитор повинен перевірити правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку. По дебету рахунку 24 відображаються затрати у кореспонденції з рахунками 05, 06, 07, 08, 12, 70, 69 і т. п. По кредиту рахунку 24 списуються затрати на рахунку 20 “Основне виробництво”, і “Допоміжне виробництво” і інші розприділюються між окремими видами продукції, замовленнями і видами послуг.

Непрямі витрати займають значну питому вагу у собівартості продукції. Аудит витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню доцільно розпочати з перевірки правильності і обгрунтованості складених на підприємстві кошторисів витрат. В процесі аудиту фактичні комплексні витрати в першу чергу порівнюють із затвердженими кошторисами, як по окремих статтях, так і в цілому. При виявленні фактів необгрунтованого завищення кошторисів витрат їх необхідно скоректувати з фактичними сумами витрат. Аудитору необхідно вивчати причини економії і перевитрат по кожній статті витрат. Досліджуючи фактичні витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню слід враховувати, що нераціональна економія засобів по окремих статтях, якщо вона пов'язана з невиконанням планів і намічених заходів є негативним показником роботи окремих служб підприємства і в кінцевому підсумку наносять збитки на інших дільницях. Аудитор повинен пам'ятати, що бувають випадки, перекручення звітності шляхом регулювання витрат в розрізі окремих статей кошторису. При цьому необгрунтовано зменшують витрати по тих статтях кошторису де допущено перерозхід і відповідно зменшують витрати по тих статтях кошторису по яких є економія засобів. Такі факти можна виявити порівнянням сум вказаних у звітах з розміром витрат по відповідних регістрах аналітичного обліку. При цьому необхідно також перевірити правильність їх віднесення по первинних документах на окремі статті витрат.

В процесі перевірки загальновиробничих і загальногосподарських витрат виясняють обгрунтованість списання товарно-матеріальних цінностей і грошових засобів по різного роду актах, бухгалтерських довідках і інших документах; правильність віднесення на виробничі витрати вартості недостач, втрат від псування матеріальних цінностей, які слід відшкодувати за рахунок винних осіб.

Загальновиробничими і загальногосподарськими називаються витрати, які пов'язані з управлінням, обслуговуванням і організацією виробництва на підприємстві. В склад загальновиробничих витрат входять витрати а по утриманню цеху, амортизація будівель, споруд і інвентар виробничого призначення, утримання будівель, споруд і інвентарю, поточний ремонт будівель, споруд і інвентарю, випробування, опити і дослідження, витрати по охороні праці, знос МШП, інші витрати.

До загальновиробничих витрат також відносяться невиробничі витрати (втрати від простоїв, втрати від порчи матеріальних цінностей при їх зберіганні в цехах, дільницях, інші невиробничі витрати).

Загальновиробничі витрати обліковуються на рахунку 25 “Загальновиробничі витрати”, рахунок активний, характеризує стан виробничого процесу. На рахунку 25 обліковуються затрати цехів і інших виробничих одиниць.

Аудитор в ході перевірки перевіряє правильність перенесення витрат з рахунку 25 “Загальновиробничі витрати” за мінусом повернень і залишок залишків на рахунок 20 “Основне виробництво” або 23 “Допоміжне виробництво” по належності і включають в собівартість продукції, робіт і послуг. Аудитор також перевіряє правильність ведення аналітичного обліку, який ведеться у відомості 12 “Затрати цеху №”. Також перевіряться правильність розприділення загальновиробничих витрат на виробничі рахунки (рахунки 20, 23, 28 і т. п.).

В основному загальновиробничі витрати кожен місяць списуються на виробництво пропорційно заробітній платі виробничих робітників.

Рахунок 25 “Загальновиробничі витрати” щомісячно закривається і сальдо він не має.

На деяких підприємствах, де використовується однорідна сировина для виготовлення виробів однакової трудомісткості, розподіл загальновиробничих витрат проводяться пропорційно вазі або вартості сировини і основних матеріалів.

В склад витрат на управління включають заробітну плату, відрахування на соціальне страхування управлінського персоналу, витрати на службові відрядження, утримання легкового автотранспорту, канцелярські, типографічні, поштово-телеграфні і телефонні переговори, інші витрати загальногосподарського призначення. Всі витрати по обслуговуванню і управлінню виробництвом обліковується на рахунку 26 “Загальногосподарські витрати”.

Особливо детально аудитор перевіряє статті витрат, пов'язані з управлінням виробництвом:

утримання працівників апарату управління підприємства і його структурних підрозділів;

...