Загальновиробничі витрати у податковому та бухгалтерському обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра обліку і аудиту

Наукова робота на тему:

«Загальновиробничі витрати у податковому та бухгалтерському обліку»

Виконала:

студентка ОФПД 5М-2

Константинова К.О.

Київ-2013р.

Розподіл прибутку в державі є досить важливим у загальній теорії розподілу. Вирішення даної проблеми не може спиратися на загальнометодологічні принципи, відповідно до яких будуються розподільчі відносини у суспільстві.

Процес розподілу доходу (прибутку) між суб'єктами неоднаковий, він пов'язаний з суспільними, колективними та особистими інтересами. Практично цей процес регулюється, в основному, оподаткуванням товаровиробників. Останнім часом протиріччя між „видимою” самостійністю, проголошеною Законом України „Про підприємства” , та регульованим оподаткуванням є гальмом підприємництва. У зв'язку з цим значна кількість підприємств „іде” в тіньову економіку або, не витримуючи податкового тиску, стає банкрутами.

Промисловим підприємствам постійно не вистачає ресурсів для підтримки і розширення виробництва, ремонту основних засобів, модернізації та реконструкції, оновлення застарілого обладнання, машин та механізмів, тобто простого відтворення, за межами якого починається та зростає великими темпами процес його скорочення. Розмір зносу основних засобів промислової галузі на сьогодні досягає приблизно 60-70 %, при цьому щорічне оновлення їх не перевищує 3-4 %. У таких умовах необхідні десятки років для оновлення парку основних засобів.

В умовах командно-адміністративної системи управління економікою роль регуляторів у розподілі фінансових ресурсів виконували різні економічні нормативи, що встановлювалися відомствами (міністерствами). Проте нові умови господарювання потребують іншого підходу до формування системи довгострокових економічних важелів, які визначають ефективність роботи підприємств.

У 80-х роках держава вилучала до бюджету 85-90 % прибутку, що було втричі більше допущеного рівня (з огляду закордонного ринку), потім приблизно - 55 %, сьогодні - 19 % . При розподілі та вилученні прибутку має місце фактор суб'єктивізму. Очевидно, що силове “регулювання” цін і податку як аргумент формування і розподілу прибутку не може бути примхою будь-якої монополії, а повинне стати об'єктивною реальністю.

Податки в найбільш загальній формі являють собою обов'язкові платежі, що вилучаються державою з юридичних та фізичних осіб. Також у Законах „Про підприємства” та „Про систему оподаткування” передбачено ряд обов'язкових платежів державі, вилучення яких регулюється відповідними нормами.

Необхідно зазначити, що ще А. Сміт пропонував чотири ознаки оподаткування - визначеність, рівномірність, зручність та дешевизна.

У нашій практиці до недавнього часу (до моменту переходу на ринкові умови господарювання) вказані принципи оподаткування також використовувалися: підприємства одержували з вищої організації приблизні плани прибутків і витрат, а платежі до бюджету мали адресний характер. Але у зв'язку з цим з'являється новий принцип, який застосовується і сьогодні: до бюджету вилучається сума коштів, яка набагато перевищує реальний прибуток, і тому потреби підприємств на розширення виробництва та інші цілі завжди знаходяться під загрозою.

В умовах фінансово-господарської самостійності підприємств у окремих випадках також зберігається адресний розподіл та перерозподіл державними органами фінансових ресурсів без будь-якого економічного обґрунтування. Це проводиться у формі встановлених економічних нормативів (наприклад, з цінами на хліб на державних підприємствах), що суперечить логіці діяльності підприємництва і ринковим умовам господарювання. У подібних випадках виробничої діяльності регулятором повинні виступати пільгові ставки податків з метою збереження реального прибутку підприємства.

Це свідчить про те, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби підприємства, але й потреби держави на фінансування загальнодержавних, позадержавних фондів споживання, інновацій, освіти, охорони тощо. І тому, природно, що питання формування і використання прибутку є дуже важливим і потребує уваги як з боку держави, так і з боку підприємства і суспільства. Регулювання розподілу і використання прибутку з боку держави визначається перш за все податковим законодавством країни, статутом підприємства, а також переліком витрат, що здійснюються підприємством за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Сплачуються наступні податки:

- податок на прибуток (за відповідною шкалою);

- податок на додану вартість;

- податок на репатріацію доходів та інші податки.

У США податок на прибуток з компанії - юридичних осіб - нараховується за трирозрядною шкалою ставок (до 1986 року існувала п'ятирозрядна шкала) 15 % - на перші 50 тисяч доларів прибутку, 25 % - на наступні 25 тисяч доларів прибутку, 34 % - на прибуток, що перевищує попередню шкалу. При цьому прибуток береться з підрахунків прибутків за рік . Така побудова податкової шкали передбачає зниження ставки для малих та середніх підприємств, які є найбільш динамічним елементом приватного підприємництва та відіграють значну роль у створенні наукових винаходів, розширенні виробництв і збільшенні робочих місць.

Щодо обліку розрахунків з бюджетом за податком на прибуток у західноєвропейських країнах, у планах рахунків бухгалтерського обліку відсутній рахунок „Використання прибутку”, так як витрати, здійснені за рахунок прибутку, для них є звичайними.

Існуюча система оподаткування прибутку у зарубіжних країнах є досить гнучка, що дозволяє підприємництву розквітати, розширятися, стимулювати розширення бізнесу малих і середніх підприємств, вести легальний бізнес, у результаті чого державний бюджет своєчасно поповнюється, що, у свою чергу, дає можливість державі виконувати своєчасно та в повному обсязі взяті на себе фінансові обов'язки.

У нашій країні останнім часом створюються кращі умови для розвитку малого і середнього бізнесу.

З 1 січня в Україні ставка податку на прибуток підприємств зменшується з 23% до 21%.Ця норма передбачена Податковим кодексом. Згідно з законом, ставка податку на прибуток у розмірі 21% діятиме до 31 грудня 2012 року включно.З 1 січня по 31 грудня 2013 року податок буде зменшений до 19%, а з 1 січня 2014 року - 16%.

Крім того, ведення малого бізнесу за спрощеною системою з 1 січня зазнає певних змін, насамперед платники єдиного податку поділені на категорії.

Зокрема, до першої категорії увійшли підприємці-спрощенці, у яких сума доходу не перевищуватиме 150 тис. грн. Для них ставка єдиного податку становить від 1% до 10% мінімальної заробітної плати. Ці "спрощенці" не повинні мати найманих працівників.

До другої категорії віднесені підприємці, дохід яких не перевищуватиме 1 млн. грн., а кількість найманих працівників - 10 осіб. Ставка єдиного податку для них становить від 2% до 20% мінімальної заробітної плати.

До третьої категорії входять підприємці, у яких сума виручки не перевищуватиме 3 млн. грн., а кількість працюючих - 20 осіб. Щодо ставки оподаткування цієї категорії, то вона буде на рівні 5% без сплати податку на додану вартість (ПДВ) та на рівні 3% у випадку паралельної реєстрації платником ПДВ.

До четвертої групи належать підприємці чи юридичні особи, обсяг доходів яких не перевищує 5 млн. грн. Вони зможуть наймати до 50 працівників. Ставка податку встановлена на рівні 3% чи 5%.

Суб`єкти господарювання, які були платниками єдиного податку, а також юридичні і фізичні особи-підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановлених Податковим кодексом, та вирішили з 1 січня перейти на спрощену систему оподаткування, повинні подати відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року.

Проведемо порівняльну характеристику загальновиробничих витрат у податковому та бухгалтерському обліку

Насамперед констатуємо той факт, що за П(С)БО16 та ПКУ використовуються дещо різні терміни собівартості. Щоб порівняти їх, звернімося до таблиці 1.

облік бухгалтерський податковий бюджет

Склад загальновиробничих витрат для відображення в бухгалтерському та податковому обліку наведено у таблиці 2.

Як бачимо, одні загальновиробничі витрати у бухгалтерському та податковому обліку визначені однаково, а інші - з певним застереженням. Тобто ще на стадії формування переліку загальновиробничих витрат виробленої продукції можуть виникнути певні розбіжності за двома системами обліку. Якщо у підприємства таких розбіжностей немає, тобто склад загальновиробничих витрат однаковий, то постає питання щодо доцільності застосування одного принципу їх розподілу в податковому та бухгалтерському обліку.

Особливості податкового обліку

Звертаємо увагу, що відповідно до змін, внесених до ПКУ Законом № 3609, у податковому обліку загальновиробничі витрати включаються у собівартість виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Ця норма згідно із Законом № 4014, який у цілому набув чинності з 01.01.2012 р., застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду.

Податківці, розглядаючи запитання щодо порядку врахування загальновиробничих витрат у складі собівартості виготовленої продукції, яка не реалізована, підтверджують зазначений факт (Єдина база податкових знань) та звертають увагу на такі два важливі аспекти.

По-перше, ДПСУ робить натяк на те, що запропоновані П(С)БО 16 порядок та база розподілу загальновиробничих витрат можуть використовуватися з метою визначення витрат у податковому обліку з податку на прибуток.

По-друге, ДПСУ вказує на необхідність врахування особливостей ПКУ. Зокрема, щодо дати виникнення загальновиробничих витрат, то податківці посилаються на п. 138.4 ПКУ, за яким витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. А інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПКУ). При цьому податківці зазначають, що:

- відповідно до п. 7 П(С)БО 16 витрати, які не можна прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені;

- якщо актив забезпечує одержання економічних вигод упродовж кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами (п. 8 П(С)БО 16).

На підставі цього податківці роблять висновок, що в податковому обліку загальновиробничі витрати, які згідно з вимогами П(С)БО включаються у собівартість виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг), визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано дохід від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Витрати ж, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

До відома

У 2011 році п. 11 П(С)БО 16 було доповнено пп. 11.1 (відповідно до наказу Мінфіну України від 18.03.2011 р. № 372), за яким підприємство могло визначати собівартість за прямими витратами, пов'язаними з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямими матеріальними витратами;

- прямими витратами на оплату праці;

- амортизацією виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг;

- вартістю придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом продукції (товарів), виконанням робіт, наданням послуг;

- іншими прямими витратами, у тому числі витратами на придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При застосуванні такого підходу витрати до складу собівартості продукції (робіт, послуг) включалися з урахуванням вимог податкового законодавства, а інформація про суму загальновиробничих витрат розкривалася у Звіті про фінансові результати окремою статтею.

Втім у тому ж 2011 році наказом Мінфіну України від 26.09.2011 р. № 1204 пп. 11.1 П(С)БО 16 було виключено.

Нормативна база

ПКУ - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон № 996 - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

Закон № 3609 - Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 р. № 3609-VI.

Закон № 4014 - Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11.2011 р. № 4014-VI.

Інструкція № 291 - Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291.

П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318.

Размещено на www.allbest.ru