Управлінський облік вирощування зернових культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінський облік вирощування зернових культур

1. Теоретико-методологічні аспекти управлінського обліку

1.1 Суть управлінського обліку та його місце в інформаційній системі підприємства

Сьогодні українським підприємствам надається право самостійно розробляти власні виробничі програми, плани виробничого і соціального розвитку, визначати стратегії цінової політики, а отже, суттєво зростає відповідальність керівників за прийняті ними управлінські рішення. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна достовірна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємства. Виконанням цього завдання і займається бухгалтерська служба підприємства.

В сучасних умовах процес управління підприємством значно ускладнився у зв'язку з наданням підприємству повної господарської та фінансової самостійності. Господарська самостійність полягає у вільному виборі організаційної форми підприємства, виду діяльності, партнерів по бізнесу, визначенні ринків збуту продукції (товарів, робіт) тощо. Фінансова самостійність підприємства полягає в його повному самофінансуванні, формуванні фінансової стратегії, політики ціноутворення тощо. Виходячи з цього ускладнюються й завдання, що постають перед системою бухгалтерського обліку. В цих умовах не обійтись без управлінського обліку, використання якого сприяє вдосконаленню всього процесу управління підприємством, створює умови для його оптимізації.

Більшість теоретиків та практиків в сфері обліку дотримуються думки про те, що управлінський облік як самостійний вид формування та використання економічної інформації, не тільки має право на існування, але й нагально необхідний. Ця позиція знайшла відображення в міжнародних стандартах обліку та звітності, в англомовній економічній літературі, в практичній діяльності багатьох зарубіжних та вітчизняних підприємств. Розглядаючи роль управлінського обліку, потрібно відмітити, що історично він часто мав другорядне значення після фінансового обліку. Однак розширення підприємств, зміни в технологіях, державне регулювання, а також підвищення освітнього рівня менеджерів за останні десятиріччя прискорили розвиток управлінського обліку і призвели до широкого визнання його як спеціальної області дослідження.

Управлінський облік дає можливість отримати інформацію про рух необоротних активів, виробничих запасів, надходження та витрачання грошових коштів, стан дебіторської та кредиторської заборгованості, витрати на виробництво та доходи від усіх видів діяльності, обґрунтувати поточні та перспективні управлінські рішення, що приймаються при формуванні виробничої та комерційної політики підприємства. Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на три етапи.

1. Тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстрації господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової звітності. Облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського обліку, здійснював тільки узагальнення витрат для калькулювання собівартості продукції. Проте, вже на початку XX століття стало зрозумілим, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва. Внаслідок цього на підставі розробки методів нормування праці (система Ф. Тейлора) було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень.

2. етап розвитку управлінського обліку розпочався з середини 30-х років XX ст. і був пов'язаний, насамперед, з розробкою системи калькулювання змінних витрат (яка отримала назву «директ-костинг») та обліку за центрами відповідальності. Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка оперувала не тільки грошовими вимірниками. Вона була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.

Вважається, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років XX ст. Саме відтоді він став обов'язковим початковим курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу.

3. етап розвитку управлінського обліку бере свій початок з середини 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.

Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.

1.2 Особливості організації управлінського обліку на ПСП ім. Шевченка

Впровадження управлінського обліку на виробничих підприємствах є необхідною передумовою їх успішної роботи, створення оптимальної ринкової інфраструктури, виживання підприємств в умовах вільної конкуренції та зростання їх економічного потенціалу.

Основними факторами, що сприяють зростанню ролі управлінського обліку, є:

- посилення конкуренції;

- розвиток автоматизації виробничих процесів, а також нових методів управління;

- використання комп'ютерної техніки для управління та автоматизація облікових робіт.

Але незважаючи на це, сьогодні питання про місце і роль управлінського обліку в системі управління підприємством є предметом полеміки вітчизняних і зарубіжних бухгалтерів та вчених-економістів. Їх погляди з цього приводу можна класифікувати за наступними позиціями:

- управлінський облік як такий не існує, є лише виробничий облік, який включає планування та облік виробничих витрат, калькулювання та аналіз собівартості продукції (товарів, робіт, послуг);

- управлінський облік є самостійним видом обліку і навчальною дисципліною;

- управлінського обліку як такого не існує, оскільки всю інформацію для управління підприємством надають оперативно-технічний, статистичний та бухгалтерський облік;

- управлінський облік виступає підсистемою бухгалтерського обліку. Останній підхід ми вважаємо найбільш правильним.

З цієї позиції, управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині підприємства.

Отже, управлінський облік є інструментом управління діяльністю підприємства, об'єднуючи практично всі функції управління - облік, планування, координацію, контроль, аналіз, прийняття рішень. На кожному підприємстві система управлінського обліку має свої особливості, але водночас може включати в себе подібні елементи: збір інформації, структуризацію обліку за центрами відповідальності, бюджетування та розробку стандартів, аналіз системи показників, контроль та прийняття управлінських рішень.

Завданням управлінського обліку є складання звітів, інформація яких призначена для власників підприємства, де ведеться облік, і його керівників (менеджерів), тобто для внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації. Предметом управлінського обліку в загальному вигляді виступає сукупність об'єктів в процесі всього циклу управління виробництвом. Зміст предмету розкривають його об'єкти, які можна об'єднати у дві групи:

1) виробничі ресурси

2) господарські процеси та їх результати.

Методи, що використовуються в бухгалтерському управлінському обліку, доволі різні, але взагалі методом управлінського обліку є системний оперативний аналіз.

Порівняння управлінського і фінансового обліку дає змогу виділити їх основні відмінності:

- управлінський облік більше спрямований на майбутнє, у зв'язку з чим поєднується з плануванням, а фінансовий, навпаки, реєструє факти і господарські операції, які вже відбулися;

- управлінський облік не керується загальноприйнятими бухгалтерськими стандартами і схемами, тоді як фінансовий чітко регламентований за змістом і формами подання даних;

- при управлінському обліку зосереджується увага на конкретних сегментах господарської діяльності (тобто на окремих видах продукції, яку виробляють і реалізують, на певних сферах ринку і території збуту, а також на різних рівнях управління тощо), а не на всій організації в цілому, як фінансовий облік;

- управлінський облік, на відміну від фінансового, є необов'язковим, і керівництво самостійно вирішує, організувати його чи ні;

- управлінський облік, як правило, децентралізований, а фінансовий здійснюється в центральній (загальній) бухгалтерії підприємства.

Проте, поряд із зазначеними відмінностями, між управлінським і фінансовим обліком є і спільні риси. Обидва вони, по-перше, ґрунтуються на даних єдиної інформаційної системи обліку; по-друге, спираються на концепцію відповідальності в управлінні господарськими об'єктами; по-третє, їх інформація служить для прийняття рішень, хоча й різної спрямованості. Облікова інформаційна система має наступні стадії: збір, реєстрація первинних даних, передача їх до обчислювальних центрів або апарату управління для обробки даних з метою оперативного управління, накопичення і групування даних по потоках і певних принципах, формування зведеної інформації та здійснення розрахунків, що використовуються в аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої та зовнішньої звітності.

Управлінський облік використовує оперативну (первинну) інформацію незалежно від її кількісного виміру, наприклад, відзиви покупців про якість продукції. Але більша частина первинної інформації не задовольняє запити керівників. Управлінський облік побудований на наступних принципах:

1) безперервність діяльності підприємства;

2) використання єдиних планово-облікових одиниць виміру в плануванні та обліку виробництва;

3) оцінка результатів діяльності структурних підрозділів підприємства;

4) принцип прийнятності та багаторазового використання інформації;

5) принцип повноти і аполітичності інформації;

6) принцип періодичності;

7) принцип бюджетного методу управління.

Основою для правильної організації управлінського обліку є організаційна та виробнича структури підприємства. Організаційна структура підприємства - це поділ підприємства на окремі структурні підрозділи і служби (центри відповідальності), що передбачають розподіл між ними функцій з вирішення завдань, які виникають в ході виробничої діяльності, таким чином, щоб забезпечити ефективне досягнення мети, поставленої перед підприємством в цілому.

Організаційна структура системи управління представляє схему управлінських зв'язків між управляючою та керованою її складовими і характеризується складом та інформаційними зв'язками між самостійними підрозділами та окремими виконавцями, розташованими в ієрархічній послідовності та наділеними певними правами та обов'язками. Тому організаційну структуру ще визначають як сукупність «ліній відповідальності» всередині підприємства.

Організаційна структура ПСП ім. Шевченка є лінійно-функціональною. Лінійному керівнику в розробці відповідних рішень, програм, планів допомагають його функціональні замісники. Вони проводять свої рішення через вище керівництво і доводять їх до виконавців нижчого рівня, їх роль на підприємстві дуже значна, оскільки вони здійснюють технічну підготовку діяльності, розробляють варіанти рішень питань, пов'язаних з керівництвом діяльності, звільняють генерального директора від планування, фінансових розрахунків, матеріально-технічного забезпечення. Управління фінансовою діяльністю на ПСП ім. Шевченка здійснює директор - Заєць Володимир Андрійович, він несе відповідальність за фінансовий стан підприємства. Облік діяльності фірми здійснює головний бухгалтер Іванюк Галина Андріївна. Бухгалтер веде облік всіх фінансових операцій, обраховує товарно-грошові звіти, проводить операції по касі, банку, проводить видачу на контроль підзвітним особам, підготовлює звіти в податкову інспекцію та другі контролюючі органи. Готує звітність по ПСП ім. Шевченка, яка відображає повністю діяльність підприємства.

Організаційна структура постійно вдосконалюється, все більше пристосовується до ринкових умов господарювання, але головним напрямком вдосконалення є перехід до стратегічного менеджменту. В зв'язку з цим в перспективі все більше приділятиметься уваги управлінню маркетингом, що включає в себе не тільки прогноз розвитку ринку, але і можливість впливати на майбутнє.

1.3 Огляд літературних джерел за темою дослідження

В практику діяльності підприємств України поняття управлінського (внутрішньогосподарського) обліку було введено Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», де зазначалося, що це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

За сучасних умов для успішного контролю й управління витратами на виробництво продукції та формування її собівартості важливо впроваджувати управлінський облік. Це не означає, що фінансовий бухгалтерський облік втрачає своє значення в управлінні підприємством. Збагачений оперативним аналізом руху грошових коштів, динаміки інвестиційних витрат в інноваційний розвиток підприємства фінансовий облік безпосередньо використовується в управлінні підприємством. Однак ведення фінансового обліку визначається вимогами міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Тому дані фінансового обліку відображують результати минулої діяльності підприємства. Дуже влучно відмінність між фінансовим і управлінським обліком охарактеризував С. Голов:»… Можна сказати, що бухгалтери-аналітики - це Нострадамуси бізнесу, а бухгалтери-рахівники - це Нестори-літописці». Поняття управлінського обліку подається багатьма авторами. В основу визначення цього терміну, що даються вченими розвинених країн (Р. Ентоні та Дж. Рис., В. Нідлз, Ч.Т. Хонгрен та Дж. Фостер, Д. Друрі тощо), як правило, покладено поняття управлінського обліку, прийняте Американською асоціацією бухгалтерів, а саме: управлінський облік - це процес ідентифікації інформації, обчислення і оцінки показників і надання даних користувачам інформації для вироблення, обґрунтування і прийняття рішень. Визначення управлінського обліку, що подаються у російських та українських виданнях, або наближаються до наведеного вище, або стосуються лише окремих сторін управлінської інформації та її обробки. Українських видань з цього приводу мало. У останні роки вийшли монографія Л.В. Нападовської та підручники і навчальні посібники Ф.Ф. Бутинця із співавторами, С.Ф. Голова, М.С. Пушкаря тощо. Більше робіт підготовлено російськими авторами (В.Ф. Палій та Р.В. Віл, О. Ніколаєва і Т. Шишкова, В.Е. Керімов та багатьох інших).

В.І. Ткач та М.В. Ткач на підставі узагальнення світової практики ведення обліку витрат і обчислення собівартості продукції виділили 4 системи організації управлінського обліку (точніше формування інформації про витрати та результати діяльності підрозділів, сегментів діяльності тощо):

1) управлінський облік повністю виділений з фінансового за допомогою ведення спеціальних рахунків-екранів;

2) управлінський облік стає автономним по відношенню до системи фінансового обліку;

3) управлінський облік не ведеться, але облік витрат за носіями для обчислення собівартості продукції, робіт і послуг здійснюється статистично, тобто поза системою бухгалтерського обліку, хоч дані статистичного обліку пов'язуються з даними бухгалтерського обліку;

4) управлінський облік відсутній, а облік виробничих витрат інтегровано у фінансовий облік.

Слід звернути увагу на описання системи контролю за витратами на обслуговування виробництва та управління. Ці витрати відносять до непрямих і для контролю за ними складають кошториси витрат по підрозділах та підприємству в цілому. Однак планові кошториси витрат складають з розрахунку на плановий обсяг виробництва. Оскільки фактичний обсяг виробництва відхиляється від планового, в компаніях США запроваджена система гнучких кошторисів, де витрати планують варіантно-перевиконання плану виробництва та невиконання плану в межах 5-7%. При цьому використовується поділ витрат на постійні, змінні та напівзмінні. Собівартість альтернатив розраховують по кожній статті витрат залежно від їх «поведінки» щодо змін обсягів виробництва продукції: статті постійних витрат не змінюються, статті змінних витрат перераховують пропорційно до зміни обсягу виробництва (продаж), статті напівзмінних витрат змінюються частково щодо зміни обсягів.

Розглядаючи методику вивчення витрат, яка запропонована в роботах А. Апчерча, К. Друрі, Ч.Т. Хонгрена, Дж. Фостера та багатьох інших, слід визнати, що вони пропонують розраховувати точку беззбитковості, різні методи оцінки витрат, методику розподілу накладних витрат, калькулювання тощо, а також планування, контроль та оцінка результатів діяльності, прогнозування на близьку та далеку перспективу тощо. По суті справи в наведеному переліку робіт лише незначна їх частина стосується безпосередньо обліку в тому розумінні, як це прийнято вважати в Україні.

Варто наголосити, що в зарубіжній практиці великого поширення на підприємствах набуває метод «директ-костинг», який ще називають методом обліку неповної собівартості. На вітчизняних підприємствах даний метод ще не набув значного використання через те, що вступає у протиріччя з вимогами податкового та бухгалтерського обліку. В основу цього методу покладено облік витрат за виробами або групами виробів тільки щодо прямих витрат: основні матеріали, купівельні напівфабрикати та основна заробітна плата працівників. Цей метод дає змогу знизити трудомісткість облікових операцій і оперативно здійснювати розробку проектів управлінських рішень з врахуванням впливу собівартості продукції. Однак при цьому спостерігається ототожнення прямих витрат зі змінними. Так, у статті Л. Гнилицької щодо прийняття управлінських рішень вказується на доцільність використання в обліку системи «директ-костинг», тобто системи калькулювання змінних витрат. Даний метод базується саме на визначенні змінних виробничих витрат. В цьому випадку основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Термін «змінні витрати» стосується тих витрат, величина яких змінюється пропорційно до зміни обсягу виробництва. Тому прямі витрати значною мірою збігаються зі змінними, але не дорівнюють їм. У деяких випадках автори змішують класифікацію виробничих витрат за способом включення їх до собівартості продукції на прямі та непрямі з класифікацією витрат залежно від впливу зміни обсягу виробництва продукції: змінні та постійні. Суттєвим гальмом поширення управлінського обліку в країні залишається відсутність чіткого визначення переліку складових цього обліку. Завдяки управлінському обліку бухгалтер за потребою, крім власне обліку та калькулювання собівартості продукції, займається нормативним плануванням, економічним аналізом та підготовкою управлінських рішень. Близьким до цього є визначення складових функцій управлінського обліку, яке надає Л. Нападовська при складанні порівняльної таблиці основних елементів методу управлінського обліку: планування і контроль, бухгалтерський облік, економічний аналіз та прийняття управлінських рішень. На думку Бєлоусової І., бухгалтерський облік доцільно поділити на дві частини: облік виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції.

Досвід підприємств України свідчить, що практичне застосування управлінського обліку ще не набуло належного поширення. На нашу думку, основною причиною є те, що в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з управлінського обліку передбачено індивідуальні підходи до організації роботи на цій ділянці у кожному конкретному підприємстві. Деякі автори, зокрема Ф.Ф. Бутинець, поставили під сумнів існування в Україні управлінського обліку. Порівнявши визначення цього виду обліку, яке подається у ряді опублікованих робіт, цей автор перш за все визначає, що у світі існує кілька близьких за змістом понять, а саме: у Франції - маржинальний облік, у Німеччині - обчислення витрат і результатів і лише в англомовних країнах (США, Англії та Канаді) - управлінський облік. Одночасно було звернуто увагу на те, що в це поняття входить не тільки формування та контроль витрат на протязі звітного періоду, а і обґрунтовується необхідність прийняття управлінських рішень на перспективу. Практичний бік застосування управлінського обліку ставить перед керівництвом підприємства конкретні завдання організаційного характеру, а саме: чи доцільне використання цього виду обліку; чи створювати управлінську бухгалтерію; який має бути порядок формування інформації про витрати, обсяг виробництва та систему контролю за цими показниками тощо. Величезний вплив на вирішення цих проблем мають галузеві організаційні та інші особливості конкретного підприємства, наявність внутрішньої й зовнішньої звітності тощо. Вирішальне значення при цьому мають відігравати розміри підприємства, потреби щодо забезпечення інформацією всіх рівнів управління та методики збору й опрацювання даних. Однак найбільші складності для успішного впровадження управлінського обліку обумовлені особливостями діяльності окремих ланок народного господарства. При цьому мають бути враховані конкретні методичні підходи, які б дали змогу побудувати облік витрат та систему бюджетування відповідно до технології, узгодити з функціями витрат, а також запропонувати такі методи, які б допомогли створити належну систему контролю витрат. Таку схему впровадження управлінського обліку запропонував М. Чумаченко ще у 1999 р., однак ця проблема досі не вирішена. На жаль, у підручниках та посібниках, що вийшли у світ в Україні та за рубежем, висвітлено лише загальні положення і зовсім не приділяється уваги особливостям управління витратами в окремих галузях.

2. Оцінка сучасного стану обліку вирощування зернових культур в ПСП ім. Шевченка

2.1 Організаційно-економічна характеристика ПСП ім. Шевченка

Приватне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка засноване відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 17 липня 1993 року. Повна назва Приватне сільськогосподарське підприємство імені Шевченка, а скорочена - ПСП ім. Шевченка.

Підприємство знаходиться за адресою: Житомирська область, Баранівський район, с. Радулин, вулиця Центральна 2.

Відстань від господарства до районного центра м. Баранівка-25 км, до обласного центру м. Житомир-110 км, до найближчої залізничної станції м. Новоград-Волинський - 22 км. Господарство має вигідне розташування і хороші шляхи зв'язку. Дороги мають тверде покриття і знаходяться у хорошому стані.

ПСП ім. Шевченка складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва. Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 71,6%, а головними видами продукції є зернові культури.

Кліматичні умови в яких розташоване господарство помірно континентальний, м'який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня -12°, липня +22°. За рік на території області випадає 500-600 мм опадів, головним чином влітку.

Метою діяльності підприємства є одержання прибутку від виробничої, торгово-збутової та іншої підприємницької діяльності для задоволення інтересів учасників підприємства, а також матеріальних та соціальних потреб членів його трудового колективу.

В господарстві лінійна структура управління - управління дії проводиться одним керівником, який приймає рішення по всім питанням, несе повну відповідальність за результати діяльності. Зі сторони директора розробляються головні цілі, контроль, організація, координація дії спеціалістів. Аналіз прийнятих рішень проводить головний економіст з заступником, облік ведуть в бухгалтерії. Предметом діяльності підприємства є вирощування зернових культур.

Для економічної характеристики ПСП ім. Шевченка у таблицях 1 і 2 наведено основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства за 2008-2010 роки та їх абсолютне та відносне відхилення.

Таблиця 1. Склад і структура засобів (активів) підприємства за 2008-2010 рр.

З даних в таблиці видно, що активи підприємства за 3 р. зросли на 0,65% (35 тис. грн.) і склали 5446 тис. грн. Необоротні активи зменшились в звітному році порівняно з минулим на 0,59% (27 тис. грн.), а оборотні активи збільшились на 7,43% (62 тис. грн.), що в свою чергу є негативним в діяльності, тому що зменшується ліквідність за рахунок збільшення низьколіквідних активів.

Таблиця 2. Склад і структура джерел формування засобів підприємства (пасиви) за 2008-2010 рр.

З даних в таблиці видно, що пасиви підприємства за 3 р. зросли на 1,2% (65 тис. грн.) і склали 5476 тис. грн. Власний капітал зменшився в звітному році порівняно з минулим на 2,24% (114 тис. грн.), а поточні зобовязання збільшились на 46,13% (149 тис. грн.), що в свою чергу є негативним в діяльності, тому що зменшується ліквідність за рахунок збільшення низьколіквідних пасивів.

2.2 Нормативно-правове забезпечення ведення управлінського обліку в ПСП ім. Шевченка

На сьогодні в Україні сформовано систему нормативного регулювання обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, кожен з яких певним чином впливає на облік:

1 - Закон про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні;

2 - система національних положень(стандартів) бухгалтерського обліку;

3-методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у різних галузях;

4-внутрішні робочі документи, розроблювані самим підприємством.

Загальні правила формування інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності згідно із законодавством України встановлено в П(С) БО 16 «Витрати». У названому стандарті наведено поняття собівартості продукції. Чітко встановлено склад витрат, що включаються до складу виробничої собівартості, їх класифікацію.

У той же час на калькулювання та облік витрат на підприємстві найбільше впливає система внутрішнього обліку та звітності, оскільки в обліку витрат формується основна інформація для повсякденних потреб управління. Підприємству необхідно розробити робочий пан рахунків, форми регістрів, систему документообігу, форми внутрішньої звітності та первинної документації, методику обліку окремих господарських операцій. Доцільно також розробити робочу інструкцію з обліку втрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, в якій зазначити склад цехів основного і допоміжного виробництва і господарств даного підприємства, визначити ступінь централізації чи децентралізації обліку витрат на підприємстві.

До основної нормативно - довідкової інформації, яку в обліку й контролі господарських операцій, пов'язаних з витратами діяльності використовує ПСП ім. Шевченка належить:.

1. Закон України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16 липня 1999 p. (зі змінами і доповненнями), який регламентує порядок ведення обліку і звітності в Україні. Використовується для узагальнення інформації про показники і введення обліку.

2. Закон України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу

3. Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій»

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій

5. Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування»

6. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»

7. Порядок реєстрації і ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок

8. Номенклатури продукції промисловості, що передбачається для використання при зборі, обробці та для міждержавного обміну статистичною інформацією і може бути корисною при вирішенні задач каталогізації продукції та для здійснення економіко-статистичного аналізу виробництва, реалізації і використання продукції на макроекономічному, регіональному і галузевому рівнях, а також для структурування інформації за видами виробленої продукції з метою проведення маркетингових обстежень і здійснення постачально-збутових операцій

9. Основні положення з обліку тари на підприємствах, у виробничих об'єднаннях і організаціях

10. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості

11. Закон України «Про податок на додану вартість» - стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності

13. Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг)

14. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» №87 від 31.03.1999 р., який визначає поняття «витрат». Використовується для правильного відображення витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

15. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» №92 від 27.04.2000 р., який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і амортизацію. Використовується для правильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку амортизації основних засобів.

16. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» №246 від 20.10.1999 р., визначає методи оцінки вибуття запасів, використовується для оцінки запасів, їх відображення на рахунку, які списані на виробничі потреби.

17. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» №318 від 31.12.1999 р., визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Узагальнює інформацію про витрати на вихід готової продукції і розрахунку собівартості продукції.

2.3 Загальна характеристика обліку процесу вирощування зернових культур

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що такі підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторін діяльності підприємства, які важливо проаналізувати і оцінити. Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва зернових культур і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів - природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Для характеристики ступеня ефективності виробництва зернових культур і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

Пріоритетність виробництва зернових культур зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування зернових культур, їхнє виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази.

Підвищення ефективності вирощування зернових культур залежить від здійснення виробниками таких заходів:

удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості)

неухильне додержання вимог чергування посівів зернових культур в полях сівозміни;

залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого вибору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;

інтегрування в агропромислової та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю.

Виробництво зернових культур має важливе значення для розвитку всіх галузей підприємства, є основою рентабельності сільськогосподарського виробництва як одного з найважливіших показників економіки, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут господарства в цілому і його працівників зокрема. Про це можна зробити висновок з огляду на той факт, що значну частину грошових надходжень господарство отримує саме від реалізації зернових культур. Контроль за вхідними і вихідними факторами виробництва-збуту досягається в результаті проведення маркетингових досліджень, які охоплюють проектування, збір, аналіз та узагальнення даних, використання реклами, а також пошук шляхів ефективного їх застосування у специфічній маркетинговій ситуації. Цілеспрямована маркетингова діяльність в системі продовольчого ринку може забезпечити конкурентоспроможність товарів прямо - за рахунок вартісних та не вартісних чинників і опосередковано - внаслідок пошуку сегменту ринку, потреби якого відповідають сукупності характеристик. Ринок агропромислової продукції слід сегментувати за такими основними критеріями: належність до зовнішнього чи внутрішнього ринку; віддаль від виробника; галузева належність; особливості попиту; мета здійснення покупки; обсяг здійснення покупки; ціна; вид розрахунків; фінансовий стан; ризик; відгуки споживачів.

Для підвищення ефективності вирощування зернових культур необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів:

удосконалення регіонального розміщення посівів культур, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов, технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості);

неухильне додержання вимог чергування посівів зернових культур в полях сівозміни;

застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів;

інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціонального використання урожаю.

Для більш детального аналізу проблеми реалізації сільськогосподарської продукції, треба розглянути канали її реалізації. Так як держава не проводить закупівлю сільськогосподарської продукції за державними контрактами, виключенням є закупівля зерна для державного резервного фонду, виробники вимушені шукати інші шляхи вирішення проблеми вигідної реалізації своєї продукції. У цих умовах позитивним э те, що в Україні відбувається процес організації ринкової інфраструктури, оптових закупівель агропродукції. Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі питання:

створити такі умови співробітництва сільськогосподарських товаровиробників та заготівельників (покупців), щоб ціна та обсяг реалізації продукції не залежали від останніх. Це відбувається тому, що гостро постає проблема заборгованості за матеріальні ресурси, використані в процесі виробництва. За таких обставин товаровиробники, щоб прискорити процес реалізації і розрахуватися з боргами, вимушені погоджуватися з усіма умовами покупців;

вирішити проблему диспаритету цін;

прискорити процес формування інфраструктури ринків через створення і розширення маркетингової мережі збуту сільськогосподарської продукції від виробника до споживача;

удосконалити механізм реалізації продукції за рахунок укладання довгострокових контрактів держави із сільськогосподарськими товаровиробниками

ужити заходів щодо формування цивілізованого біржового ринку продукції сільськ...