Основи бухгалтерського обліку вирощування і виходу продукції рослинництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи бухгалтерського обліку вирощування і виходу продукції рослинництва

1. Економічний зміст витрат на виробництво та завдання їх обліку

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати - це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва [27, с. 102].

Згідно з П(С) БО 16 «Витрати» витрати визнаються за наступних умов:

1. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Втратами не визнаються:

1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

2. Погашення одержаних позик.

3. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці,

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством самостійно згідно методичних рекомендацій з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції робіт та послуг сільськогосподарських підприємств.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднести до конкретного об'єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та оклада, у тім числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Непрямі втрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку.

Організація управлінського - обліку внутрішня справа конкретного підприємства. На вибір системи управлінського обліку впливає багато факторів, важливими серед яких є економічні, юридичні, організаційні, техніко-економічні, компетентність керівника, потреба адміністрації в тій чи іншій управлінський інформації.

Системи управлінською обліку повинні виявляти певний взаємозв'язок прийомів і способів узагальнення витрат за складом, змістом, призначенням, місцями виникнення і центрами відповідальності, видами продукції та робіт, їх однорідними групами і частинами виробів та способів контролю за використанням виробничих ресурсів. У міжнародній практиці значного поширення набули системи обліку витрат стандарт-кост та директ-костинг [26, с. 206].

Система управлінського обліку, спрямована на регулювання прямих витрат виробництва шляхом співставлення до початку виробництва стандартних калькуляцій і обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів, одержала назву «стандарт-кост». Поняття «стандарт-кост» в широкому розумінні означає собівартість, яку встановлено заздалегідь (на протилежність собівартості, дані про яку накопичуються).

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що в обліку відображається те, що повинно статися, а не те, що сталося, враховується не дійсне, а належне, і окремо обліковуються відхилення. Основне завдання цієї системи - облік втрат і відхилень у прибутку підприємства. У її основі лежить чітке встановлення норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших, пов'язаних з виготовленням продукції. Ці норми перевиконувати не можна. Виконання їх навіть на 80% означає успішну роботу підрозділу. Стандарти (нормативи) розраховуються не тільки для виробничої собівартості, а й для всіх інших факторів, які впливають на доходність, наприклад, для обсягів продажу, для комерційних і адміністративних витрат та ін. Нормативи, як правило, є незмінними протягом декількох місяців чи років. Тільки суттєві зміни (освоєння нового виробу тощо) вимагають перегляду нормативів. Цінові складові нормативних витрат оновлюються частіше для того, щоб врахувати вплив інфляції та інших факторів на ціни купованих матеріалів або вартість робочої сили.

Прийняті стандарти в бухгалтерії узагальнюються в карти стандартної собівартості до початку процесу виробництва. Карти складають в розрізі виробів, виробничих підрозділів.

Система обліку витрат стандарт-кост характеризується деякими особливостями. Основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання засобів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, а не їх документування. Виявлені відхилення відображають у бухгалтерському обліку не всі компанії, а лише ті, які використовують поточні стандарти. Для врахування відхилень між нормативними й фактичними витратами передбачається ведення спеціальних синтетичних рахунків для обліку відхилень - за статтями калькуляції, за факторами відхилень. З метою управління витратами завжди розглядається, наскільки суттєвими є ці відхиленим, аби їх враховувати; що вони показують, при вирішенні яких проблем вони можуть бути використані; важливість виявлених відхилень при аналізі затрат на виробництво. Витрати понад норм відносять на винних осіб або на фінансові результати і не включаються у витрати на виробництво, як при нормативному методі. Тобто на основне виробництво при системі стандарт-кост відносять стандартні витрати.

Система стандарт-кост є засобом управління прямими витратами. У зарубіжних країнах використовується декілька варіантів цієї системи:

1. Витрати накопичуються на дебеті рахунка «Виробництво» й оцінюються за стандартною вартістю, готова продукція списується з кредиту цього рахунка за стандартною собівартістю, незавершене виробництво теж оцінюється за стандартними витратами.

2. Витрати, узагальнені на дебеті рахунка «Виробництво», оцінюються за фактичною вартістю, а з кредиту рахунка списується готова продукція за стандартною собівартістю. Незавершене виробництво обліковується за стандартними витратами, з урахуванням відхилень від фактичних витрат. Переваги системи стандарт-кост полягають у наступному:

- забезпечення інформацією про майбутні витрати на виробництво й реалізацію продукції;

- можливість виявлення відхилень від нормативів та причин їх виникнення;

- спрощення ведення обліку і калькулювання;

- встановлення реальної ціни на основі стандартної розрахованої собівартості одиниці продукції.

Суттєві можливості для вдосконалення обліку й аналізу витрат в умовах ринкових відносин і загострення конкуренції товаровиробників відкриває система «директ-костинг». Ця система ґрунтується па чіткому розподілі витрат на змінні й постійні, а також на відповідному ставленні до них. Зокрема, у собівартість продукції включаються лише змінні витрати, постійні ж обліковуються окремо і списуються безпосередньо на результати діяльності підприємства [28, с. 320].

На перших етапах практичного використання цієї системи до собівартості включалися лише прямі витрати, а непрямі списувалися на фінансові результати. Пізніше «директ-костинг» трансформувався у так званий «розви-нений директ-костинг», коли собівартість розраховується не лише в частині прямих змінних витрат, а й у частині змінних непрямих.

Порівнянням виручки від реалізації продукції з сумою змінних витрат на її виробництво і збут (тобто з обмеженою собівартістю) визначається маржинальний доход, величина якого має покрити суму постійних витрат і дати певний прибуток підприємству. Після вирахування з маржинального доходу постійних витрат формується показник операційного прибутку.

Згідно з міжнародними бухгалтерськими стандартами система «директ-костинг» не використовується для складання зовнішньої звітності й розрахунку податків. Однак практичне значення цієї системи полягає в наступному:

- її використання дає змогу оперативно вивчати взаємозв'язок між обсягом виробництва, витратами і доходами, а значить - прогнозувати поведінку собівартості при зміні ділової активності підприємства;

- суттєво спрощує нормування, планування і контроль зменшеного числа витрат. В результаті собівартість є більш доступною для огляду, а окремі статті витрат - більш контрольованими;

- визначення нижньої межі ціни продукції (до рівня змінних витрат);

- виключається трудомістка робота з розподілу непрямих витрат;

- контроль за постійними витратами.

Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами може стати корисним в Україні. Головна перевага системи «директ-костинг» - вона надає можливість вирішувати важливі завдання управління витратами [27 ст. 320].

Вивчення динаміки витрат уможливлює оцінювання витрат і побудову їх функцій [27 с. 300].

Оцінка витрат - це процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними факторами на підставі дослідження діяльності.

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат.

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні завдання обліку виробництва Це:

- визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку,

- своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів,

- встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

- формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Щоб виконати ці завдання обліковим працівникам необхідно чітко знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат.

витрати облік виробничий собівартість

2. Класифікація виробничих витрат та їх значення для обліку

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Зважаючи на необхідність всебічного аналізу витрат в частині управлінського обліку, їх додатково класифікують за впливом на фінансовий результат, рівень собівартості продукції звітного періоду, за залежністю від управлінського рішення, втрат від прийняття їх альтернативних варіантів, за можливістю впливу менеджера чи іншого керівника підрозділу, а також за необхідністю прикладення додаткових ресурсів для одержання додаткової одиниці продукції [32, с. 123].

Так, при визначенні фінансового результату порівнюють доходи з витратами звітного періоду. Для цього необхідно виділити витрати, які відносяться до звітного періоду. З цього погляду витрати поділяють на вичерпані та невичерпані.

Вичерпані витрати - це спожита частка всіх витрат підприємства Такими витратами слід вважати собівартість реалізованої продукції, включаючи амортизаційні витрати.

Невичерпані витрати - це такі витрати, що позначають розмір витрачених коштів, які принесуть користь у майбутньому. Витраченими коштами слід вважати вартість придбаних виробничих запасів, основних засобів, інших необоротних активів та факторів виробництва ще неспожитих у звітному періоді.

З цієї точки зору оплата праці робітників і службовців, яка спочатку нараховується (включається до собівартості), а потім сплачується (погашення кредиторської заборгованості), є вичерпаними (спожитими) витратами.

Виходячи зі сказаного, можна констатувати, що вичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу звітного періоду. З іншого боку, невичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах. Отже, невичерпані витрати знаходять своє відображення в активі балансу, а вичерпані - у звіті про фінансові результати.

Як вже зазначалось, не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням запасів. Тому, для визначення собівартості продукції (вичерпаних витрат) слід розрізняти витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрат на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з виробничим споживанням факторів виробництва.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (адміністративні, витрати на збут, інші операційні та надзвичайні витрати).

Вичерпані витрати на продукцію відображаються у звіті про фінансові результати саме як собівартість реалізованої продукції, що визначається з урахуванням зміни залишків запасів

На підприємствах виробничої сфери попередньо слід визначати собівартість готової продукції (в складі запасів). Для цього до розрахунку залучають дані про зміну залишків незавершеного виробництва.

Виходячи з наведеного алгоритму розрахунку собівартості, всі витрати в розрізі суміжних періодів слід розподіляти на чотири групи:

- витрати звітного періоду на продукцію цього ж періоду;

- витрати минулих періодів на продукцію звітного;

- витрати звітного періоду на продукцію майбутніх періодів;

- витрати минулих періодів на продукцію майбутніх.

При прийнятті управлінського рішення щодо будь-якої господарської операції слід розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не релевантні - не залежать від такого рішення.

Прикладом може бути варіант внесення добрив у грунт власними силами (трактори, сільськогосподарські машини, сплата праці працівників і т. ін.) або при залученні до цієї операції підрядників. Загальний обсяг таких витрат залежить від вибору керівника, тоді як обсяг і вартість внесених добрив чи використаного пального не залежить від його рішення.

При розгляді різних альтернативних варіантів рішень слід розрізняти дійсні (реальні) та можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - це витрачання конкретних ресурсів (грошей чи інших активів). Такі витрати знаходять своє реальне відображення в реєстрах бухгалтерського обліку в міру к здійснення.

Можливі витрати - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного з варіантів альтернативного рішення вимагає відмовитися від доходу за іншим варіантом. Можливі витрати визначаються лише розрахунково-аналітичним шляхом і не знаходять свого відображення в облікових реєстрах.

Загальна сума дійсних та можливих витрат складають релевантні витрати. Як приклад можна розглянути альтернативу для підприємства вкладення вільних грошових коштів на депозит або придбання зернозбирального комбайна та здача його в оренду. В цьому разі релевантні витрати підприємства за обох варіантів визначатимуться за такою схемою.

Для оцінки роботи окремих підрозділів, керівників чи спеціалістів виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або значним чином впливати на них.

Неконтрольовані - це витрати, які менеджер не може контролювати чи безпосередньо впливати на них.

До традиційно контрольованих витрат можна віднести всі матеріальні витрати (палива, добрив, насіння і т. ін.) та витрати на оплату праці, а до неконтрольованих - амортизаційні відрахування.

Фактичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від обсягу повноважень керівника. Одні й ті ж витрати можуть бути контрольовані керівником підприємства та неконтрольовані керівником окремого підрозділу [37, с. 50].

З точки зору економічної теорії виділяють маржинальні та середні витрати. Така класифікація пов'язана з наявністю умовно-постійних та змінних витрат. Маржинальні витрати - витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Така класифікація необхідна при складанні бізнес-планів чи планів прогнозів.

Зі сказаного видко, що окремі види витрат є об'єктом фінансового обліку, де вони відображаються в реєстрах та на рахунках як складова частина активів чи витрат, а інші види - об'єктом управлінського обліку, і використовуються при аналізі господарчої діяльності, прогнозуванні чи виборі альтернативного рішення [35, с. 250].

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції [35, с. 342].

П(С) Б016 «Витрати» регламентує порядок витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

- матеріальні затрати;

- втрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

- сировини й основних матеріалів;

- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

- палива й енергії;

- будівельних матеріалів;

- запасних частин;

- тари й тарних матеріалів;

- допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти за користування отриманими кредитами.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів втрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Але класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами на виробництво, які згруповані за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, до елемента «Матеріальні витрати» включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості готової продукції за статтями (насіння і посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми, сировина і матеріали, паливо і мастильні матеріали) відображаються лише ті з них, які використані на виробництво готової продукції (робіт, послуг) рослинництва, тваринництва, промислових та інших виробництв. Інша частина матеріалів відображається в статтях, що формують виробничу собівартість («Згальновиробничі витрати») та у складі витрат діяльності («Адміністративні витрати», «Витрати на збут»).

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно і залежить як від питомої ваги їх видів або груп витрат, так і від ступеню економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі, організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обґрунтованого непрямого віднесення витрат на собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Класифікація за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної) собівартості. Вона дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.

За калькуляційними статтями витрати в галузі рослинництва класифікується так:

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- насіння і посадочний матеріал;

- добрива;

- засоби захисту рослин;

- роботи та послуги;

- витрати на утримання основних засобів в тому числі:

1. паливо і мастильні матеріали;

2. амортизація основних засобів;

3. інші витрати;

4. витрати на управління і обслуговування.

Особливо важливе значення для дотримання статей витрат та їх відповідності нормативному значенню має контроль витрат за центрами відповідальності.

Як говорив С. Паркінсон та М. Рустоледжі «Контроль потрібен завжди, незалежно від того, делегує керівник свої вповаження чи ні. Відповідальність менеджера перед власним начальством не зменшиться ні на йоту, якщо він передасть частину своїх повноважень підлеглим. Верховне керівництво часто не наважується передавати повноваження, оскільки боїться, що люди нароблять помилок, які буде важко виправляти. Це свідчить про брак належного контролю та погану організацію праці. Важливо розуміти, що деколи важливість системи контролю може значно перевищувати важливість того, що вона контролює».

Концепцію центрів та обліку відповідальності вперше було сформульо-вано, Джоном А. Хіггінсом. На початку п'ятдесятих років двадцятого століття вона набула значного поширення у США, а згодом і в інших країнах.

Спершу метою обліку за центрами відповідальності було посилення контролю за витратами через встановлення персональної відповідальності менеджерів різних рівнів за витрачання ресурсів.

Однак вивчення психологічних аспектів поведінки людини свідчить, що встановлення жорсткого контролю та використання його результатів як докір менеджерам змушує останніх більше часу приділяти пошукові виправдовувань власних дій, а не шляхів досягнення поставленої мети.

Тому тепер завданням обліку за центрами відповідальності є не так контроль, як допомога в організації самоконтролю, оскільки загальновідомо, що жодна людина не стане порушувати вигідні для неї умови й критерії діяльності. Отже, головною метою обліку відповідальності є допомога менеджерам у складанні звітів про виконання бюджетів та оцінюванні результатів діяльності.

Створення й функціонування системи обліку за центрами відповідальності передбачає:

- визначення центрів відповідальності;

- складання бюджету для кожного центру відповідальності;

- регулярне складання звітності про виконання;

- аналіз причин відхилень та оцінка діяльності центру.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів.

У зв'язку з цим першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну й технологічну структуру підприємства, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу виокремити чотири типи центрів відповідальності:

- центри витрат;

- центри доходу;

- центри прибутку;

- центри інвестицій.

Центр витрат (Cost Center) - центр відповідальності, керівник якого контролює витрати, але не контролює доходів й інвестицій в активи центру.

Більшість підрозділів підприємства (відділи, цехи, ділянки, виробництва тощо) є центрами витрат.

Центри витрат, своєю чергою, можна поділити на центри технологічних витрат і центри дискреційних витрат.

Центр технологічних витрат (Engineered Cost Center) - центр витрат, в якому може бути встановлений оптимальний взаємозв'язок між витратами та результатами діяльності.

Це означає, що витрати можуть бути виражені в грошовому вимірнику, а результати діяльності - в натуральних вимірниках. При цьому можуть бути встановлені норми витрат на одиницю результату діяльності (продукції, послуг).

Типовими прикладами центрів технологічних витрат є підрозділи основного та допоміжного виробництва (цехи, ділянки, станції тощо).

Центр дискреційних витрат (Discretionary Cost Center) - центр витрат, в якому неможливо визначити оптимальний взаємозв'язок між витратами й результатами діяльності центру.

Типовим прикладом центрів дискреційних витрат є науково-дослідницькі (лабораторії) та адміністративні підрозділи (бухгалтерія, відділ кадрів, відділ зв'язків з громадськістю тощо), а також частина підрозділів, що забезпечує збут (відділ реклами, дослідження ринку тощо).

Звідси, формування витрат та їх класифікація потребує вивчення і вдосконалення для забезпечення визначення фінансового результату підприємства.

Размещено на Allbest.ru

...