Управління дебіторською заборгованістю як елемент облікової політики підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління дебіторською заборгованістю як елемент облікової політики підприємства

1. Оптимізація управління дебіторською заборгованістю

В сучасній практиці фінансового управління підприємствами в Україні одним з самих проблемних елементів оборотних активів є дебіторська заборгованість. Порушення нормального циклічного процесу її трансформації в грошові кошти на рівні окремих підприємств є основою механізму розвитку кризи неплатежів в масштабі всієї економіки. Деформація операційного циклу на цій стадії стає джерелом цілого комплексу проблем, що втягують підприємство стан загальної кризи - втрати ліквідності, нездатності відповідати по зобов'язанням, виплачувати заробітну плату і, в кінцевому випадку до припинення діяльності. У зв'язку з цим, одною з задач загальної проблеми підтримки фінансово-господарської стабільності, що потребує особливої уваги, є дослідження принципів управління дебіторського заборгованістю і пошук шляхів його оптимізації.

Управління дебіторською заборгованістю має свою специфіку, в залежності від характеру і джерел п утворення, типу підприємства, стадії його життєвого циклу, стану ринкової кон'юнктури та інших факторів. При цьому, в загальному випадку, область прийняття рішень має наступну структуру:

визначення оптимального об'єму інвестицій в дебіторську заборгованість і встановлення доцільної частки реалізації товарів в кредит в загальному об'ємі товарообігу;

розробка стандартів кредитування, тобто прийнятних критеріїв кредитоспроможності клієнтів і встановлення кредитних комерційних лімітів для різних клієнтів згідно цим критеріям;

визначення кредитного періоду - максимально допустимого строку оплати платежів дебіторами;

розробка системи дисконтів та інших методів стимулювання більш прискореної оплати дебіторської заборгованості, включаючи вдосконалення

системи розрахунків;

розробка системи моніторингу погашення дебіторської заборгованості

розробка політики інкасації.

Останні п'ять напрямків системи прийняття рішень, у відповідності з міжнародною термінологією, об'єднують в загальну категорію - кредитну політику підприємства і розробляють, виходячи з умови, що частка реалізації товарів в кредит в загальній структурі товарообігу вже визначена.

Прийняття рішення по наданню товарного кредиту лежить на перетині двох галузей - управління товарним і запасами і управління дебіторською заборгованістю. Воно є рішенням компромісу між доходністю і ліквідністю і визначає позицію підприємства на шкалі «прибуток-ризик». Це пов'язано з тим, що надання товарного кредиту, з одного боку, стимулює зростання товарообігу і прибутку, тобто прискорює стадію реалізації запасів, а з другого боку, - веде до уповільнення отримання підприємством грошових коштів, тобто, погіршує його ліквідну позицію в короткостроковому аспекті. Таким чином, процес прийняття рішень повинен бути побудований на мисленні категоріями системного підходу, врахуванні виникаючих прямих і зворотних зв'язків, оцінці сукупного ефекту рішення на операційний цикл і стан підприємства в цілому.

Вибір оптимальних умов надання кредиту є одним з найважливіших факторів оптимізації управління дебіторською заборгованістю в цілому. Однак, навіть найбільш ефективні кредитні умови можуть ставати безкорисними при неплатоспроможності більшої частини клієнтів. У зв'язку з цим, не менш важливою складовою кредитної політики підприємства є розробка кредитних стандартів, у відповідності з якими вибираються клієнти і ранжуються по ступеню кредитного ризику. Зниження кредитних стандартів підприємства грає роль, аналогічну пом'якшенню кредитних умов подовженню кредитного і дисконтного періодів, підвищенню цінових дисконтів. Послаблення вимог до кредитоспроможності клієнтів приваблює нових споживачів і веде до розширення продаж. Однак, після визначеної межі, різко зростає ризик підвищення частки простроченої і безнадійної дебіторської заборгованості, що може повністю елімінувати користь від росту товарообігу і прибутку і, в деяких випадках, призвести кризи ліквідності і банкрутства. Таким чином, розробка оптимальних кредитних стандартів клієнтів є одним з найважливіших елементів фінансової політики підприємства, що здійснює значний вплив на структуру його операційного циклу і підтримання фінансово-господарської рівноваги.

2. Сутності облікової політики відповідно до міжнародних та національних стандартів обліку та звітності

Поняття «облікова політика» увійшло до сучасної науки і практики вітчизняного бухгалтерського обліку з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі - П(С) БО). Воно є також визначальним у системі міжнародних стандартів фінансової звітності, що зумовлено самою ідеєю стандартизації обліку та фінансової звітності.

Термін «облікова політика» офіційно було введено в облікову практику у 1973 році Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики» та 5 «Інформація, яка підлягає розкриттю у фінансових звітах». Згодом, у 1997 р. зазначені стандарти було замінено на Міжнародний стандарт фінансової звітності 1 «Перше застосування міжнародних стандартів фінансової звітності» (далі - МСФЗ) спрямований на поліпшення якості фінансових звітів і задоволення вимог користувачів щодо вичерпної інформації про фінансовий стан і результати діяльності компанії [2].

Користувачі фінансової звітності мають право і повинні бути поінформованими щодо застосованих методів і процедур, оскільки альтернативні їх варіанти суттєво змінюють показники фінансової звітності підприємства. З огляду на це, МСФЗ 1 (п. 7), а також стандартами GAAP вимагається подання облікової політики, як окремого компонента повного комплекту фінансових звітів [4].

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. [3, 6]

Що таке нова облікова політика підприємства?

Система бухгалтерського обліку - це своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первинних облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінського, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності - облікової політики підприємства.

«Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» - таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07. 99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Ведення теперішнього бізнесу супроводжується потребою розв'язання завдань різної складності. Дедалі частіше організації та індивідуальні підприємці зіштовхуються з проблемою неповернення із боку несумлінних контрагентів. Виникаючі у своїй на поверхню вже є невід'ємною частиною життя суспільства.

Натомість, дебіторська заборгованість належить до високоліквідним активам організацій, які мають підвищеним ризиком. Великий обсяг простроченої й безнадійною дебіторську заборгованість істотно вдвічі збільшує видатки обслуговування позикового капіталу, підвищує витрати організації, наслідком чого стане зменшення фактичної виручки, рентабельності і ліквідності оборотних засобів, отже, і негативно б'є по фінансової стійкості, підвищує ризик фінансових втрат компанії.

Дебіторська заборгованість є елементом збутової концепцію діяльності будь-якого підприємства. Занадто висока частка дебіторську заборгованість у структурі активів знижує ліквідність і фінансовий стійкість підприємства міста і підвищує ризик фінансових втрат компанії. Розумне ж використання комерційного кредиту сприяє збільшенню продажу, збільшення частка ринку як наслідок, позитивно впливає фінансові результати компанії.

Сучасна систему управління дебіторської заборгованістю повинна мати всю сукупність методів аналізу, контролю та оцінки дебіторську заборгованість. Разом про те, управління дебіторської заборгованістю - це роботу з джерелами виникнення простроченої заборгованості - стала роботу з контрагентами, куди входять як формування кредитної політики підприємства міста і організацію договірної роботи, а й управління борговими зобов'язаннями.

Питання управління та якісного аналізу дебіторську заборгованість підприємств у рамках теорії фінансового менеджменту розглянуті на роботах таких фахівців, як В.В. Бочаров, О.В. Грушина, В.В. Ковальов, Г.М. Колпакова, М.Н. Крейнина, Л.Н. Павлова, А.Д. Шеремет та інших. Окремі питання, присвяченівзаиморасчетам між підприємствами, було розглянуто на роботах таких дослідників, як М.П. Березина, О.С. Генкин, Ф.А. Гудков, М.А. Делягин, А.А. Золотарьова, В.М. Іванов, Э.А. Козловська, Л.М. Ледерман, І.В. Лі, О.В. Луговой, Б.М. Соколін, P.M. Энтов.

Наукові й цілком практичні питання, пов'язані з недостатнім розвитком фінансів підприємств у сучасних умовах, викладом загальних методологічних і методичних підходів до формування фінансового механізму використання обігового капіталу, відбито у працях І.А. Бланка, О.В. Гончарук, Л.А. Дробозиной, М.И. Книша, В.М. Мокина, В.П. Попкова, М.В. Романовського, Б.М. Сабанти, Д.В. Шопенко, К.П. Янковського. Разом про те не отримали достатньої розробки питання, пов'язані з розкриттям сутності та причин що обумовлюють криза взаєморозрахунків між підприємствами у російській економіці, з формуванням комплексної системи управління дебіторської заборгованістю для підприємства, що визначило вибір цілі й завдань дипломного дослідження.

3. Дебіторська заборгованість: поняття, характеристики, причини виникнення

дебіторський заборгованість звітність обліковий

Дебіторська заборгованість відповідність, і з міжнародними, і з російськими стандартами бухгалтерського обліку окреслюється суми, належні компанії відрізняється від покупців (дебіторів). Дебіторська заборгованість виникає у разі, якщо послуга (чи товар) продані, а кошти не отримані. Зазвичай, покупцем не надається будь-якого письмового підтвердження заборгованості крім підписи про приймання товару документі [12 з. 310].

Підприємства зацікавлені продавати своєї продукції покупцям і замовникам, здатним своєчасно оплачувати рахунки.

Усі рахунки для отримання класифікуються за групами: термін оплати не настав, прострочення від 1 до 30 днів, до 90, до 180, до 360 днів, більше однієї року.

До дебіторам ставляться дві групи статей розділу 2 активу балансу:

- дебіторська заборгованість, платежі через яку очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати (стор. 230);

- дебіторська заборгованість, платежі через яку очікують протягом 12 місяців після звітної дати (стор. 240).

У кожній із цих груп виділяються види дебіторів: покупці, й замовники, векселі для отримання, заборгованість дочірніх і залежних товариств, заборгованість по внескам в статутний капітал, аванси видані, інші дебітори (заборгованість за податковими органами, працівників із позичкам і позикам, підзвітних осіб, постачальників щодо недостач, виявлених під час приймання, штрафи, пені, неустойки) [7 з. 45].

За характером освіти дебіторська заборгованість ділиться на нормальну і невиправдану. До нормальної заборгованості підприємства належить та, яка обумовлена ходом виконання виробничої програми підприємства, і навіть діючими формами розрахунків (заборгованість за пред'явленими претензіям, заборгованість за підзвітними особами, за товари відвантажені, термін оплати яких немає настав). Термін погашення за даної заборгованості або ще настав, або не перевищує місяці. До припустимою дебіторську заборгованість ставляться, наприклад, аванси на закупівлю сільськогосподарської продукції (для харчової промисловості); аванси на відрядження, якщо відлік терміну здачі авансового звіту не минув; заборгованість із квартплати за поточний місяць; претензії до постачальникам, субпідрядникам за недопоставки матеріалів, невиконані за договором роботи, не більше терміну їхніх розгляду.

Основою виникнення дебіторську заборгованість є розрахункові операції підприємства. Через війну розрахункових операцій підприємство одночасно виступає фінансовим донором і реципієнтом; у разі воно кредитує одних контрагентів (покупців своєї продукції), у другому - отримує кошти в тимчасове користування з інших контрагентів (постачальників сировини, матеріалів, послуг). З здоровим глуздом зрозуміло, що «одержання коштів у тимчасове користування, особливо якщо робиться безплатно, краще проти відволіканням власні кошти, тобто. кредиторської заборгованості краще, ніж дебіторська. Проте, запобігти появі дебіторську заборгованість по поточних операціях практично неможливо; цього потрібно продавати все своє продукцію за умов передоплати чи сплати розрахунок готівкою, але це можливе лише виключно окремих випадках (наприклад, коли продукція користується підвищений попит); ще, і безмірне нарощування кредиторську заборгованість є дуже проблематичним через природних обмежень на обсяги споживаного сировини, наявності штрафних санкцій за межі не виконання зобов'язань та т. п. Тому на згадуваній підприємстві існує певна система регулювання відносин із контрагентами з приводу товарних операціям [36].

З позиції відшкодування вартості поставленої продукції продаж можуть виконати однією з трьох методів: а) передоплата, б) оплата за розрахунок готівкою, в) оплата з відстрочкою платежу, здійснювана зазвичай, у вигляді безготівкових розрахунків, основними формами яких є платіжного доручення, акредитив, розрахунки з інкасо і розрахунковий чек. Остання схема найбільш невигідна продавцю, оскільки мусить кредитувати покупця, проте саме вона основний у системі розрахунків за продукцію. При оплаті з відстрочкою платежу, і виникає дебіторська заборгованість з приводу товарних операціям як природний елемент як і загальноприйнятої системи розрахунків [28].

Размещено на Allbest.ru