Становлення і розвиток аудиту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність удиту, історичні аспекти і сучасний стан його розвитку та становлення в Україні, його перспективи

Розділ 2. Аудиторська палата України

Розділ 3. Практичне завдання

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Поступовий перехід народного господарства України до ринкових відносин призвів до появи спільних підприємств, господарських товариств, бірж, комерційних банків, інвестиційних фондів тощо.

У зв`язку з виникненням підприємств з різними формами власності стало зрозумілим те, що традиційна система фінансового контролю в тому вигляді, в якому вона існувала при адміністративно-командній системі управління, не може захистити ні інтереси держави, ні інтереси власника. Саме власника, а не когось іншого. На сьогодні співвласником в Україні є громадяни - засновники господарюючих суб`єктів, громадяни-акціонери, які взяли участь у приватизації державного майна, колективи громадян та держава.

В економічному відношенні всі ці власники відділені від своїх часток власності, що перебувають у різних господарюючих суб`єктах (акціонерних товариствах, довірчих товариствах, комерційних банках, інвестиційних компаніях тощо), в результаті чого не можуть володіти об`єктивною і достовірною інформацією про використання цієї власності. Адже саме власнику необхідна подібна інформація про фінансовий стан підприємства, його потенціал і стабільність у майбутньому. Власник має і повинен знати, наскільки ефективно використовуються вкладені ним у підприємство кошти. Але не кожен, хто здійснює управління майном і коштами цих власників, зацікавлений подавати їм достовірну інформацію про результати своєї діяльності. Майнові інтереси всіх власників має захистити держава.

Однак у ринкових умовах господарювання традиційні форми фінансового контролю не можуть виконувати функції захисту майнових інтересів власників. Практи к країн з ринковою економікою показує, що захистити майнові інтереси власників може такий вид незалежного фінансового контролю, як аудит, який є одним з головних елементів їх ринкової інфраструктури. Передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість підприємств в особі їх власників (акціонерів, вкладників тощо), держави в особі податкових органів і самого аудитора в забеспеченні достовірності обліку та звітності.

Іншою причиною необхідності впровадження аудиту в Україні є те, що в ринкових умовах фінансовий стан кожного господарюючого суб`єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання, і тому зростає потреба у достовірній обліковій і звітній інформації про їх діяльність. Зокрема, така інформація необхідна:

- власникам господарюючих суб`єктів для визначення стратегії їх розвитку.

- банкам для прийняття рішення про доцільність надання кредиту;

- інвесторам (місцевим та іноземним) при вкладанні своїх капіталів у інші господарюючі суб`єкти;

- постачальникам для одержання гарантій повної оплати за відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги;

- акціонерам для контролю за роботою адміністрації товариства;

- державним органам для планування потреб макроекономіки та оцінки

- податкових надходжень до бюджету тощо.

Розділ 1. Сутність удиту, історичні аспекти і сучасний стан його розвитку та становлення в україні, його перспективи

Очевидно, сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не чули слова “аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях. Можна досить упевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах. З урахуванням світової інтеграції і глобалізації час ставить перед українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто зосередитися аудиторської громадськості.

Після перших боязких кроків на початку 90-х років аудит в Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері фінансового контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподатковування.

Як відомо, аудит у нашій країні одержав розвиток із прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII. Відповідно до нього провадилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на цей винятковий вид діяльності.

Критерієм високої якості роботи аудиторської чи фірми аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати їхній у бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому ґрунті між даними інститутами виникла нездорова конкуренція. Підприємства, з одного боку, були зобов'язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит, аудит з іншого боку - не звільнялися від планових перевірок податковими органами.

У результаті численних звертань підприємств у Верховну Раду України з приводу скасування обов'язкового платного аудита аудиторськими фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому органі країни промислового лобі сфера дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996р. № 110/96-ВР). У коло суб'єктів, що хазяюють, що піддаються обов'язковому аудиту, входять банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й інші небанківські фінансові установи.

Радикальні зміни в податковому законодавстві, недостатньо чіткі і суперечливі тлумачення норм податкового права фахівцями податкових органів різного рівня змушували шукати компроміс між ціною аудита і вигодою, отриманої в результаті консультацій і перевірок аудиторськими фірмами. Аудит був затребуваний уже за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємств за 1996 рік.

У малих підприємств виникла потреба не тільки в одержанні епізодичних консультацій по бухгалтерському і податковому обліку, але й у його відновленні чи супроводі.

Розвиток інвестиційних процесів в Україні обумовило необхідність посилення контролю за цільовим використанням коштів. Мова йде про контроль з боку як інвесторів за використанням вкладених ними коштів, так і держави - у випадку використання коштів Державного інноваційного фонду України. При цьому аудиторські фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні трансформуватися в органи державного контролю.

Особливо високий попит на аудиторські послуги у випадку реорганізації (злиття, придбання, поділу, виділення, перетворення) підприємств через виникнення складних обліково-податкових проблем.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 19 березня 1997 р. затверджені вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств і підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів). У них визначений зразковий перелік питань, на підставі яких незалежні аудиторські фірми повинні підтвердити повноту і вірогідність бухгалтерської звітності названих суб'єктів, що хазяюють, і сформулювати на цій основі висновку про їх реальний фінансовий стан.

Згідно ст. 22 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1994 р. № 1201-XII (зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності і фінансового стану емітента при реєстрації випуску цінних паперів є обов'язковим. При наданні регулярної інформації про емітент (не рідше одного разу в рік) обов'язкове підтвердження аудиторською фірмою річного балансу і складання довідки про фінансовий стан (ст. 24).

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку України, використовуючи надане їй право на розробку і затвердження нормативних документів, що регулюють ринок цінних паперів в Україні, ввела обов'язкове підтвердження бухгалтерського балансу підприємства і звіту про його фінансові результати при реєстрації інформації про емісію цінних паперів.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” аудит провадиться з метою визначення вірогідності звітності суб'єктів господарювання, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно ст. 8 Закону це повиннео бути відзначене в аудиторському висновку.

З прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положень (стандартів) бухгалтерського обліку в українських аудиторів з'явилася надія, що, нарешті, припиняться дискусії про право їхньої професії на існування, що розпочалися після прийняття Закону України “Про аудиторську діяльність”. Полемічний запал повинний націлюватися на визначення статусу, місця і ролі аудитора.

Податковий характер бухгалтерського обліку і звітності, нерозвиненість фондового ринку, відсутність традицій широкого обнародування фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати і використовувати цю інформацію, покладаючись на думку аудитора про її вірогідність, привели до того, що місце і роль аудитора були зведені до консультанта по оподатковуванню й обліку.

Фактично нічого не змінили і Національні нормативи аудита Аудиторської Палати України, що одночасно з Кодексом професійної етики аудиторів України набрали сили з 1 січня 1999 р.

Ці нормативні документи деякою мірою випереджали розвиток реформи бухгалтерського обліку в Україні. Так, у нормативі № 1 “Вимоги національних нормативів аудита” мова йшла про фінансову звітність, тоді як у нормативних документах, що регулюють облік і звітність, цей термін з'явився лише в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Отже аудит, як і весь фінансово-економічний контроль, тісно пов'язаний із бухгалтерським обліком. Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереження і витрати коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси об'єктами контролю стають сировина та її витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацію на ревізію, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.

Ревізія являє собою контрольне вивчення раніше зроблених господарських операцій з погляду їхньої законності, вірогідності й економічній доцільності.

Ревізія відноситься до наступного контролю і здійснюється шляхом суцільної або вибіркової перевірки зроблених господарських операцій за даними первинних документів, записів в облікових регістрах і звітності. Вона об'єднує в собі фактичний і документальний контроль, що дозволяє найбільше повно і глибоко перевірити результати виробничої і господарсько-фінансової діяльності підприємств, організацій і установ, ефективність використання знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

У ході ревізії вивчаються всі сторони господарсько-фінансової діяльності підприємств, що перевіряються, організацій і установ, що не є обов'язковим при здійсненні інших способів господарського контролю.

На відміну від інших способів господарського контролю ревізія має чіткий правовий статус, що визначає границі її поширення, терміни проведення, права й обов'язки осіб, що проводять ревізію, і посадових осіб, діяльність яких перевіряється, порядок оформлення і аналізу результатів.

Отже, ревізія -- це спосіб наступного контролю за виробничою і господарсько-фінансовою діяльністю підприємств, організацій і установ, у процесі якого встановлюються законність, вірогідність і економічна доцільність зроблених господарських операцій, перевіряється стан бухгалтерського обліку, його відповідність діючим положенням законодавчих і нормативних актів, вірогідність облікових і звітних показників.

У процесі ревізії фіксуються тільки документально підтверджені факти зловживань, безгосподарності, халатного відношення до виконання службових обов'язків, порушень фінансової дисципліни, діючого законодавства, нормативних положень і інструктивних указівок; аналізуються причини, умови виникнення і наслідку порушень; виявляються невикористані резерви ефективності виробництва; перевіряється система забезпечення схоронності господарських засобів, а також дотримання діючих стандартів по обліку і звітності і т.п.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит може проводитися на добровільних засадах (з власної ініціативи) і примусово (обов'язковий аудит, перелік підприємств, які обов'язково повинні проводити аудит, визначається законодавством).

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність", проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом, меншим як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

В Україні більш широкий розвиток аудит дістав з виходом Закону про аудиторську діяльність і створення Аудиторської палати України і Спілки аудиторів України.

Поряд із традиційними супутніми аудиту роботами аудиторські фірми в Україні надають супутні аудиту послуги по приватизації майна, комерціалізації торгівлі, акціонуванню підприємств.

Аудиторські фірми мають право займатися аудитом у формі безпосередньо аудиту, а також супутніх аудиту послуг. Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.93 №23, аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський контроль, що здійснюють Державна контрольно-ревізійна служба України і контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також за замовленням останніх -- незалежні аудиторські організації (фірми).

Ціль фінансово-господарського контролю -- сприяти раціональному використанню коштів і предметів праці, а також самої праці в підприємницькій діяльності для одержання найбільшого прибутку. Задачі фінансово-господарського контролю підрозділяються на приватні і загальні. Рішення приватних задач передбачає перевірку однієї зі сторін господарської діяльності (використання сировини у виробництві, випуск продукції і її собівартість, схоронність цінностей), а загальних -- усієї господарської діяльності об'єднання, корпорації з визначенням рентабельності і конкурентноздатності продукції, прибутковості суб'єктів, що хазяюють.

Основними задачами фінансово-господарського контролю є: виявлення і профілактика порушень у технології виробництва, що мають причинні зв'язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів; невиконанням договірних зобов'язань по кооперованих постачаннях; неконкурентоздатністю продукції; збитковою роботою окремих суб'єктів, що хазяюють.

Фінансово-господарський контроль в Україні здійснюється державними контрольними органами, суспільним і незалежним аудиторським контролем, а також самими власниками капіталу, вкладеного в підприємницьку діяльність. Так, від Міністерства фінансів України фінансово-господарський контроль на підприємствах, в об'єднаннях, концернах, корпораціях здійснює Головна державна податкова адміністрація; від місцевих Рад народних депутатів і їхніх комісій -- контрольно-ревізійні підрозділи; незалежний контроль здійснюють аудиторські фірми. Власник, що має у своїй підприємницькій діяльності госпрозрахункові підприємства, організації, здійснює фінансово-господарський контроль за їх діяльністю через бухгалтерію, спеціальні контрольно-ревізійні служби, а також підрозділу внутрішнього аудита.

Формами фінансово-господарського контролю є тематичні перевірки, ревізії, аудит. Тематичні перевірки роблять усі контролюючі органи; ревізії -- власники і Державна контрольно-ревізійна служба; аудит -- незалежні спеціалізовані аудиторські організації.

Основним контролюючим органом фінансово-господарської діяльності підприємців є Державна податкова адміністрація України, до складу якої входять державні податкові адміністрації в областях, районах, містах. Задачі і функції її визначені Указом Президента України про Державну податкову адміністрацію України.

Основною задачею державної податкової адміністрації є забезпечення дотримання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків і інших обов'язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності числення і сплати цих податків.

Державна податкова адміністрація України виконує наступні функції:

- здійснює контроль за дотриманням законодавства про податки й інші платежі в бюджет, а також за індивідуальною трудовою діяльністю;

- організовує роботу державних податкових адміністрацій по обліку, оцінці і реалізації конфіскованого, а також майна, що перейшло по праву спадкування до держави, і скарбів;

- організовує з залученням державних податкових адміністрацій перевірку правильності стягнення і схоронності коштів, отриманих на сплату державного збору, а також при здійсненні касових операцій виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів, при прийомі від населення засобів на сплату податкових платежів;

- розробляє і видає інструкції, методичні вказівки й інші нормативні документи про порядок застосування законодавчих актів про податки й інші платежі в бюджет.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансово-господарський контроль організацій, финансуємих з бюджету, шляхом проведення ревізій і тематичних перевірок витрати коштів відповідно до затверджених кошторисів, а також схоронності державної власності, дотримання законодавства і нормативних актів у їхнє діяльності.

Державна інспекція по контролі за цінами -- важлива ланка фінансово-господарського контролю, яка існує у складі Мінекономіки України. Відповідно до покладених на неї задач, вона проводить перевірку дотримання законодавства при встановленні і застосуванні цін і економічному їхньому обґрунтуванні у всіх галузях економіки, виконуючи цю роботу разом з податковими адміністраціями, правоохоронними й іншими контролюючими органами; може позбавляти суб'єктів підприємництва права застосовувати договірні (вільні) ціни у випадку надмірного їхнього росту і скорочення виробництва товарів у натуральних показниках, а також скасовує ціни і тарифи, затверджені з порушенням вимог законодавчих актів України з питань ціноутворення, з одночасним представленням відповідним органам управління пропозиції по встановленні фіксованих чи регульованих цін і тарифів.

Розділ 2. Аудиторська палата України

Аудиторська Палата України (АПУ) є незалежним самостійним органом, мета якого -- сприяти розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської діяльності в Україні.

АПУ функціонує на принципах самоуправління, є юридичною особою, має власну печатку, емблему, рахунки в банках, веде бухгалтерський облік і складає звітність у встановленому порядку.

Повноваження АПУ визначаються Законом України "Про аудиторську діяльність" та Статутом АПУ. АПУ отримує повноваження юридичної особи з дня реєстрації в Міністерстві юстиції України на основі заяви та Статуту, затвердженого 2/3 голосів від загальної чисельності членів Палати.

Загальна кількість членів АПУ складає 20 чоловік. АПУ створюється шляхом делегування до її складу:

п'яти представників від професійної суспільної організації аудиторів України;

О по одному представнику від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України;

представника Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

представників від наукових та інших організацій в кількості 9 чоловік.

Члени АПУ підлягають сертифікації у встановленому порядку. Строк повноважень членів АПУ не може бути більше п'яти років, а першого скликання -- трьох років. Всі рішення АПУ приймаються на її засіданні простою більшістю голосів за наявності 2/3 членів Палати.

У випадку рівності голосів перевага надається рішенню, за яке голосував головуючий, функції якого виконують по черзі всі члени АПУ в алфавітному порядку.

Ведення поточних справ в АПУ здійснюється Секретаріатом, який очолює завідувач. Діловодство, бухгалтерський облік та інші види робіт із забезпечення діяльності АПУ можуть виконувати окремі особи на договірних умовах. Контроль за діяльністю Секретаріату виконує Наглядова Рада АПУ, яка складається з трьох чоловік, членів АПУ. Регіональні відділення АПУ створюються на території України за рішенням АПУ.

Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах. Витрати на службові відрядження покриваються за рахунок коштів АПУ, які формуються шляхом надходжень від сертифікації; добровільних внесків або відрахувань САУ та інших громадських організацій; інших надходжень, не заборонених законодавством. Майно АПУ формується за рахунок власних коштів і становить її власність.

АПУ не може безпосередньо отримувати майно та кошти від аудиторів та аудиторських фірм, крім плати за сертифікацію.

Аудиторська палата України - самоврядний орган що здійснює сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів (ч. 1 ст. 365 ГК).

Повноваження Аудиторської палати України визначаються Законом України "Про аудиторську діяльність" (ст. 14-16) та Статутом Аудиторської палати України, який підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

Функції Аудиторської палати визначені ч. 3 ст. 14 Закону "Про аудиторську діяльність", відповідно до якої Аудиторська палата України:

- здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю;

- затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту;

- веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги;

- здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг.

Затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Затверджені Аудиторською палатою України норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Плата за реєстрацію не справляється.

Аудиторська палата України формується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представнику від Рахункової палати, Міністерства фінансів України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, державних органів, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.

Фахівці від навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їх згодою професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п'яти представників і по одному представнику за пропозицією Рахункової палати, Міністерства фінансів України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, державних органів, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю.

Порядок делегування визначається відповідно з'їздом, правлінням, колегією або іншим вищим керівним органом. Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять п'ять осіб. Аудиторська палата України створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються Аудиторською палатою України.

Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів Аудиторської палати України і створення належних умов для виконання функціональних обов'язків її членами.

Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років. Персональний склад Аудиторської палати України підлягає щорічній ротації в кількості не менше трьох членів. Ротація здійснюється на підставі визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати України шляхом таємного анкетування аудиторів України. Результати анкетування затверджуються Аудиторською палатою України.

Призначення нових членів Аудиторської палати України замість вибулих здійснюється у встановленому порядку.

Формою роботи Аудиторської палати є засідання. Всі рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні простою більшістю голосів при наявності двох третіх її членів, за винятком рішень, передбачених ч. 2 ст. 14 цього Закону. В окремих випадках, що підлягають визначенню в Статуті Аудиторської палати України, рішення можуть прийматися шляхом письмового опитування. При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий.

Засідання Аудиторської палати України веде головуючий, функції якого виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ. Члени Аудиторської палати України виконують свої обов'язки на громадських засадах. Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, які визначаються Аудиторською палатою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону "Про аудиторську діяльність" аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. Спілка аудиторів України повинна мати фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів або їх колективів. Спілка аудиторів України може відкривати місцеві осередки при наявності в них не менше п'яти аудиторів, які є членами Спілки. Відкриття місцевих осередків не є обов'язковим.

Повноваження професійної громадської організації аудиторів України визначаються ст. 18 Закону "Про аудиторську діяльність", Законом України "Про об'єднання громадян" та Статутом професійної громадської організації аудиторів України (Спілки аудиторів України).

З метою забезпечення соціального захисту своїх членів Спілка аудиторів України може створювати відповідні фонди, в тому числі фонд соціального страхування. У порядку, встановленому цим Законом, Спілка аудиторів України має право: делегувати своїх представників до Аудиторської палати України та достроково їх відкликати; порушувати клопотання про припинення повноважень членів Аудиторської палати України, які делеговані Рахунковою палатою, Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України, Державною податковою адміністрацією України, Національним банком України, Державним комітетом статистики України, Міністерством юстиції України, державними органами, уповноваженими законами України на здійснення державного фінансового контролю; вносити на розгляд Аудиторської палати України проекти норм і стандартів аудиту.

Рішення та клопотання з питань делегування, відкликання та припинення повноважень членів Аудиторської палати України приймаються з'їздом Спілки аудиторів України або правлінням з наступним затвердженням таких рішень з'їздом.

Розділ 3. Практичне завдання

Перелічити та проаналізувати існуючі нормативи аудиту, взявши за осонову один із чинних нормативів (на віибір) розробити внутрішню методику (норматив) для конкретної аудиторської фірми.

Нормативив аудиту

№ 01 Вимоги національних нормативів аудиту.

№ 02 Основні вимоги до аудиту.

№ 03-08 Відповідальність

№ 03 Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності

№ 04 Договір на проведення аудиту.

№ 05 Контроль якості аудиторських послуг.

№ 06 Документальне оформлення аудиторської перевірки.

№ 07 Помилки та шахрайство.

№08 Перевірка дотримання підприємствами вимог законодавчих та нормативно-правових актів України.

№ 09-11 Планування

№09 Планування аудиту.

№ 10 Знання бізнесу клієнта.

№11 Суттєвість та її взаємозв'язок з ризиком аудиторської перевірки.

№ 12-13 Внутрішній контроль

№ 12 Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування.

№ 13 Аудит в умовах електронної обробки даних.

№ 14-22 Аудиторські докази

№ 14 Аудиторські докази.

№ 15 Відношення аудитора до початкових залишків по рахунках обліку підприємства при першій аудиторській перевірці.

№ 16 Аналітичні операції.

№ 17 Вибіркова перевірка.

№ 18 Аудит облікових оцінок.

№ 19 Споріднені сторони.

№ 20 Події, що мають істотний вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку.

№ 21 Концепція діючого підприємства.

№ 22 Інформація, що надається аудиторові керівництвом підприємства.

№ 23-25 Використання роботи інших фахівців

№ 23 Використання результатів роботи іншого аудитора

№ 24 Врахування роботи фахівців внутрішнього аудиту.

№ 25 Залучення експертів.

№ 26-27 Аудиторські висновки та звіти.

№26 Аудиторський висновок.

№ 27 Інша інформація в документах, що стосуються перевіреної аудитором фінансової звітності підприємства.

№ 28-29 Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів

№ 28 Аудиторські висновки спеціального призначення.

№ 29 Оцінка перспективної фінансової інформації.

№ 30-32 Нормативи, які регулюють спеціальні умови проведення аудиту

№ 30 Використання комп'ютерів в галузі аудиту.

№ 31 Вплив системи електронної обробки даних на оцінку систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю

№ 32 Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки.

Помилки та шахрайство (норматив № 7)

Внутрішня методика для аудиторської фірми

ПОМИЛКИ ТА ШАХРАЙСТВО (НОРМАТИВ № 7)

Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудитор повинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фінансовій звітності підприємства, що можуть бути результатом звичайних помилок або наслідком шахрайства.

Шахрайство - навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання результатів діяльності, незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.

Помилка - ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Маніпуляція обліковими записами - навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторнуючих записів із метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів - оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів і записів у регістрах бухгалтерського фінансового обліку.

Невідповідне відображення записів у регістрах обліку - ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм тощо.

Незвичайні операції - угоди і господарські операції, платежі, які на розсуд аудитора зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.

За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керівництво підприємства.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки.

Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями аудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру або відмовитися від висновку.

Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.

У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.

Висновок

Для підтвердження достовірності звітної і облікової інформації господарюючих суб`єктів виникає потреба у перебудові всієї системи фінансового контролю на основі вивчення і використання міжнародного досвіду. У країнах з ринковою економікою таке підтвердження здійснюють аудитори. Міжнародний досвід розвитку аудиту свідчить про те, що аудиторська перевірка - це норма, без якої неможливий цивілізований бізнес. Основне її призначення - це незалежна перевірка фінансової звітності та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб`єктів господарювання з метою формування висновків стосовно їх фінансового стану і достовірності його відображення в бухгалтерському обліку та звітності у відповідності з чинним законодавством і встановленими нормативами.

Подальший розвиток ринкових відносин вимагає вдосконалення аудиторської діяльності і в нашій країні. Значний внесок у становлення і розвиток аудиту в Україні зробили вітчизняні та зарубіжні економісти.

Але багато теоритичних та практичних проблем залишаються невирішеними, це створення системи національних стандартів і нормативів аудиту, визначення напрямків комп`ютерізації аудиторської діяльності і розробка практичних методик аудиту в середовищі електронної обробки даних.

бухгалтерський облік аудиторський перевірка

Список використаних джерел

1. Закон Украйни "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р.№3125-ХІІ.

2. Положення про сертифікацію аудиторів: Затв. Рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 № 178/ 6.

3. Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України: Затв. Рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 протокол № 178/5.

4. Порядок ведення реєстру аудиторських фірм та аудиторів: Затв. Рішенням Аудиторської палати України від 26.04.2007 № 176/7.

5. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2004 року: Пер. з англ. - К.: ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС», 2004.

6. Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: Навч. Посібник. - К.: Каравела; Львів: Новий світ 2000, 2002. - 504 с.

7. Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Організація і методика аудиту.-К.:Каравела, 2009.

8. Аудит. Підручник./ За ред. Г.М. Давидова, М.В. Кужельного.- К.: Знання, 2009.

9. Офіційний Сайт Аудиторської Палати України http://apu.com.ua/msa

Размещено на Allbest.ru

...