Основи обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія статистики

Кафедра обліку та аудиту

Реферат

з навчальної дисципліни:

Бухгалтерський облік

Запоріжжя, 2012 рік

1. Порядок визначення результатів інвентаризації

Для своєчасного і якісного виявлення результатів інвентаризації повинен бути належний стан аналітичного обліку цінностей, своєчасна звірка розрахунків із постачальниками і покупцями. Незадовільний стан обліку може призвести до того, що продукція, яка надходить, виявиться неоприбуткованою, у результаті виявляться її лишки або будуть приховані нестачі.

Для своєчасного і правильного виведення результатів інвентаризації необхідно мати повний порядок в аналітичному обліку. Тільки за такої умови можливо після одержання інвентаризаційних описів негайно співставити фактичну наявність продукції з даними бухгалтерського обліку, виявити результати інвентаризації і визначити матеріальний збиток.

Визначення результатів інвентаризацій продукції проводиться шляхом складання порівняльної відомості, в якій облікові залишки кожного виду, найменування і сорту цінностей співставляються з фактичними даними. При цьому інвентаризаційні описи можуть служити одночасно і порівняльними відомостями.

Після закінчення інвентаризації й оформлення опису фактичних залишків продукції, бухгалтерія в інвентаризаційному описі (який являється одночасно і порівнювальною відомістю) проставляє звітні дані про кількість, ціну і вартість відповідних найменувань і сортів цінностей. Потім у порівняльній відомості виводять результати інвентаризацій за кожним найменуванням, номенклатурою і сортом цінностей та визначають суму нестач чи лишків.

Як відзначалось, результати інвентаризацій цінностей оформляють порівняльною відомістю, яка поєднується з бланком інвентаризаційного опису. У порівняльній відомості шляхом співставлення залишків за найменуваннями і сортами продукції з обліковими даними в такому ж розрізі визначають суму нестач чи лишків.

У випадку виявлення нестач цінностей визначають суму природних втрат, яку списують за фактичними розмірами, але не вище встановлених норм, які встановлюються залежно від зони і умов зберігання цінностей.

Під природними втратами розуміють зменшення початкової ваги окремих видів цінностей (продукції, сировини, палива тощо), які відбуваються без причин, що неможливо усунути в процесі їх зберігання, перевезення і відпуску (висихання, випаровування тощо).

До природних втрат не можна віднести убуток цінностей, який виникає у зв'язку зі стихійним лихом, крадіжками, замочуванням, втратою в дорозі й іншими причинами, які за своїм характером не можуть вважатися такими, що можна віднести їх до природних втрат.

Такі втрати оформляються відповідними актами, на основі яких визначаються причини виникнення втрат і винних у цьому осіб.

Для окремих видів цінностей затверджені граничні норми природних втрат, які застосовуються тільки у випадку виявлення у матеріально відповідальних осіб фактичної нестачі.

В оборот для розрахунку розміру цих втрат включають лише цінності, які надійшли на склад (за винятком продукції, яка відвантажена транзитом).

До природних не відносяться також втрати, які утворюються внаслідок пошкодження тари, а також брак і відходи, які виникають у процесі зберігання і обробки продукції. Норми природних втрат не застосовуються: до цінностей, які обліковані в загальному обороті складу, але фактично на складі не зберігались (транзитні операції); до цінностей, які списані за актами внаслідок псування. Списання природних втрат цінностей може здійснюватись тільки після її інвентаризації на основі відповідного розрахунку, який складений і затверджений у встановленому порядку.

При перевірці правильності списання втрат цінностей на базах і складах у межах норм природних втрат необхідно встановити, чи не застосовуються норми природного убутку до цінностей, що відпускаються стандартною масою. До них норми природних втрат не застосовуються. Якщо ж у міжінвентаризаційний період на будь-яку дату залишків тих чи інших цінностей за обліком на складі не було, весь оборот з відпуску цих цінностей до цієї дати для нарахування природних втрат не враховується.

Особливо ретельно суцільним шляхом перевіряють акти на списання втрат цінностей понад норми природних втрат. У ряді випадків складання цих актів приурочують до моменту проведення інвентаризацій. При перевірці актів на списання втрат цінностей необхідно з'ясувати: чи не оформлені акти комісією, яка зацікавлена у списанні втрат; чи вказуються в актах причини псування та втрат; чи правильно прийняті рішення щодо цих втрат.

Втрати цінностей понад норми природних втрат відображають на рахунках щодо відшкодування заподіяного збитку і, як правило, відносять за рахунок винних осіб.

Втрати від псування цінностей у випадку, коли конкретні винуватці не встановлені, можуть бути списані на витрати лише після детальної перевірки дійсної відсутності винних осіб і прийняття необхідних заходів щодо попередження фактів збитку в подальшому. Такі втрати аж до затвердження актів на списання враховують на відповідному рахунку № 978 “Недостачі та втрати від псування цінностей”.

Розгляд та затвердження результатів інвентаризації. За виявленими нестачами та лишками цінностей, а також сумарними різницями від їх пересортиці матеріально відповідальні особи зобов'язані в письмовому вигляді дати вичерпне пояснення щодо отриманих розходжень. Висновки, пропозиції та рішення комісії оформляють протоколом, який підписується всіма членами інвентаризаційної комісії.

На основі представлених пояснень і матеріалів інвентаризації керівник підприємства встановлює характер виявлених нестач, лишків і втрат та відповідно до діючого законодавства визначає порядок зарахування пересортиць (перекриття недостач одних сортів цінностей лишками інших).

Взаємне зарахування нестач лишками продукції в результаті пересортиці допускається при відсутності зловживань у виняткових випадках за цінностями одного найменування за один і той же період, що перевіряється, і у однієї й тієї ж матеріально відповідальної особи. Поняття однорідних цінностей визначається відповідними спеціалістами і вимогами товарного словника.

Вартість нестачі цінностей після списання природних втрат, перекриття недостач лишками за одноіменними видами цінностей відносяться на винних осіб.

Нестачі цінностей понад норми природних втрат, а також втрати від їх псування відносять на рахунок 375 “Розрахунки по відшкодуванню нанесених збитків” і утримуються з винних осіб. При нестачах та втратах (включаючи втрати від пересортиць), що є наслідком зловживань, керівник підприємства зобов'язаний усунути від роботи винних осіб, матеріали на них направити до судово-слідчих органів і пред'явити громадянський позов не пізніше п'яти днів після виявлення нестач чи псування цінностей.

Виявлені лишки після заліку пересортиць повинні бути відображені на відповідних рахунках обліку цінностей і результатів діяльності.

За незначними недостачами, які утворилися внаслідок недбалості матеріально відповідальних осіб, при відсутності ознак зловживань керівник підприємства притягує винних осіб до дисциплінарної відповідальності й утримує з них у встановленому порядку вартість цінностей, яких не вистачає, за встановленими цінами.

У випадку виявлення нестач цінностей, що утворилися в результаті неправильного визначення їх якості при прийманні чи відпуску або значного перевищення розрахованих природних втрат над фактично виявленими втратами, інвентаризаційна комісія зобов'язана детально перевірити роботу лабораторії підприємства і розглянути питання про відповідальність осіб, винних у неправильному визначенні якості цих цінностей.

Нестачі цінностей, у відшкодуванні яких відмовлено судом, безнадійних до стягнення, а також нестачі, що утворилися від стихійних лих, списують з балансу в порядку, який передбачений діючими положеннями. Перевірка правильності відображення результатів інвентаризації цінностей у бухгалтерському обліку. Після розгляду матеріалів інвентаризації цінностей інвентаризаційною комісією і затвердження їх у встановленому порядку разом з поясненнями матеріально відповідальних осіб (при наявності нестач або лишок) ці матеріали передаються бухгалтерії, де відображаються результати інвентаризації. В обліку згідно з порівняльними відомостями відображають втрати при зберіганні цінностей у межах норм природних втрат, їх нестач понад ці норми; втрати від псування, браку і крадіжок, пересортиці від перекриття недостач цінностей лишками, сумарними їх нестачі, і лишки від перекриття.

Списання втрат цінностей при їх зберіганні в межах норм природних втрат відображається за дебетом № 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей” і кредитом рахунків 201 “Сировина і матеріали”, 203 “Паливо”, 26 “Готова продукція”, 281 “Товари на складах” тощо. Різниця між купівельною і продажною вартістю цінностей відноситься на дебет відповідного рахунка. Щомісячні нарахування сум за кредитом рахунка № 474 “Забезпечення інших майбутніх витрат і платежів” відображаються за дебетом відповідних рахунків, на яких обліковують витрати.

Нестачу продукції понад норми убутку відображають в обліку за дебетом рахунка 375 “Розрахунки по відшкодуванню нанесеного збитку” (відповідний особовий рахунок залежно від розміру і характеру нестачі) і кредитом рахунка 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”.

Нестачі цінностей понад затверджені норми природних втрат, прийняті у встановленому порядку за рахунок підприємства, втрати від їх псування, коли конкретні винуватці не встановлені, рахуються понад нормативні втрати і списуються у встановленому законодавством порядку.

За результатами інвентаризації цінностей виявляють такі ж розходження між фактичними даними і даними бухгалтерського обліку, що допущені в результаті пересортиці цих цінностей. Практика показує, що в більшості випадків пересортиця цінностей виникає через недбалу роботу завідуючих складами. У результаті порушення складського зберігання продукції утворюються навмисна з метою крадіжок, в останньому випадку зарахування нестач одних цінностей лишками інших не проводиться (тобто нестачі утримуються, а лишки оприбутковуються).

Пересортиця в бухгалтерському обліку відображається за дебетом і кредитом відповідних рахунків, на яких обліковуються цінності.

Це означає, що на дебет у картці (книзі) аналітичного обліку відносяться цінності, за якими виявлені лишки, а за кредитом картки (книги) аналітичного рахунку цінності, за якими виявлені недостачі.

Сума нестач, які утворилися в результаті пересортиці (тобто різниці від продажу чи відпуску вищих сортів і вищої вартості цінностей і нижчої її вартості), відносяться на дебет рахунка 978 “Нестачі і втрати від псування цінностей” і на кредит відповідних рахунків обліку цінностей.

У процесі ревізії правильність відображення результатів інвентаризації цінностей перевіряють суцільним способом. Встановлюють достовірність відображення в бухгалтерському обліку результатів інвентаризації цінностей і особливо уточнюють відповідність даних обліку цінностей їх фактичним залишкам згідно з інвентаризаційним описом. З'ясовують, чи немає випадків проведення інвентаризації без виведення їх результатів у порівняльній відомості і відображення в обліку або перекриття нестач, виявлених в одному інвентаризаційному періоді, лишками наступного інвентаризаційного періоду.

Особливо ретельній перевірці підлягають акти на списання втрат цінностей, тому що у багатьох випадках такі списання пов'язані з моментом проведення інвентаризації.

Для виявлення таких фактів роблять щоденну балансову ув'язку записів надходження і вибуття цінностей, співставляють дати їх надходження з датами складання актів.

2. Облік процесу виробництва. Класифікація витрат

Облік процесу виробництва. З-поміж господарських процесів чільне місце належить Процесу виробництва. Тут узагальнюються витрати, відображені щодо інших процесів.

Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого - виготовлення продукції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (аналітичні рахунки) вони поділяються на прямі й непрямі.

Прямі - це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо (прямо) в складі витрат з її виробництва.Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підрозділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійснення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретного виду продукції. Ці витрати в поточному обліку відображаються на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно встановленій базі. Отже, до певної міри умовний (непрямий) порядок віднесення цих витрат на собівартість продукції зумовлює їх облік і характер (зміст) як непрямих витрат.

Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на рахунку 23 «Виробництво», а для обліку непрямих витрат призначено рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Облік процесу виробництва на вказаних рахунках ведеться з метою здійснення контролю за виконанням завдання з випуску кожного виду продукції та визначення її фактичної собівартості.

На аналітичних рахунках виробництва в поточному обліку протягом місяця відображають лише прямі витрати, а в кінці місяця на них відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті рахунків виробництва відображають всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції. На кредиті цих рахунків відображають витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто випуск продукції за її фактичною собівартістю.

Сальдо цих рахунків може бути лише дебетовим і воно показує витрати, що відносяться до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершеного виробництва. На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів - статей, перелік котрих визначається типовими положеннями окремо для кожної галузі. Така побудова аналітичних рахунків забезпечує необхідну інформацію для здійснення контролю та аналізу. Аналітичні рахунки, як правило, відкривають у картках багатостовпчикової форми, де в кожному стовпчику відображають витрати за відповідною статтею.

За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції.

Непрямі витрати обліковують за групами в розрізі встановленої номенклатури статей, що уможливлює контроль за їх рівнем, дотримання встановленого кошторису цих витрат та визначення загальної їх суми за звітний період.

У кінці звітного періоду непрямі витрати розподіляють між видами виробництва пропорційно сумі оплати праці чи всім прямих витратам, віднесеним на виробництво відповідних видів продукції, як це передбачено галузевими положеннями. Виробничі підприємства в міру виготовлення продукції здають її на склад. Це здійснюється залежно від специфіки конкретного виробництва - багаторазово протягом дня, або після закінчення зміни, або в інший період, коли виготовлена продукція пройшла всі технологічні стадії виробництва і її перевірено на відповідність встановленим стандартам.

Згідно з чинними положеннями виготовлена продукція має відображатись в обліку також і за її фактичною собівартістю. Проте, оскільки останню можна визначити лише після завершення календарного місяця, то поточний облік виходить з умовної оцінки, як правило, із планової собівартості продукції. Це дає змогу оприбутковувати одержану протягом місяця продукцію та списувати її по каналах вибуття. Після завершення звітного періоду, коли на рахунках відображено всі витрати на виробництво (прямі, непрямі), а також повністю оприбутковано вироблену готову продукцію, приступають до визначення її фактичної собівартості. Для цього складають калькуляцію за кожним видом продукції.

Джерелом даних для складання калькуляції є аналітичні рахунки з обліку витрат і випуску кожного виду продукції.

Важливою передумовою виконання калькуляційних розрахунків є розмежування поточних виробничих витрат між випуском продукції та незавершеним виробництвом. Для визначення незавершеного виробництва та його оцінки керуються галузевими положеннями, виходячи з конкретних умов виробництва на даному підприємстві, специфіки його технології та організації.

Найпростішим і найпоширенішим є інвентарний метод, коли для кожного об'єкта, що перебуває в незавершеному виробництві, встановлюють процент готовності, а оцінюють об'єкт, виходячи з планової собівартості та її структури.

Саме калькуляцією, розрахунком фактичної собівартості завершується облік процесу виробництва. Це дає можливість не лише оприбуткувати виготовлену продукцію за фактичною собівартістю, а й створює важливу передумову для визначення фактичних фінансових результатів роботи підприємства.

Класифікація витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Класифікація витрат на виробництво за різними ознаками:

1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) - витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:

- основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;

- допоміжного (підсобного) виробництва - призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2. За видами продукції, робіт, послуг - витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3. За єдністю складу - одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4. За видами витрат - за економічними елементами, за статтями калькуляції (попередньо розглянуто в розділі 1).

5. За способами перенесення вартості на продукцію - прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).

6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат - змінні і постійні:

- змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);

- постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

7. За календарними періодами:

- поточні - в яких періодичність менше місяця;

- довгострокові - пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);

- одноразові - здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8. За доцільністю витрачання:

- продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва;

- непродуктивні - необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

9. За визначенням відношення до собівартості:

- витрати на продукцію - прямі і загальновиробничі витрати (рахунки 23, 91), з них складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

- витрати періоду - витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені, це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (рахунки 92, 93, 94).

Групування витрат за економічними елементами.

Всі витрати групуються за п'ятьма елементами:

1. Матеріальні витрати (рахунки 20, 22).

2. Витрати на оплату праці (субрахунок 661).

3. Відрахування на соціальні заходи (рахунок 65).

4. Амортизація (рахунок 13).

5. Інші операційні витрати (рахунки 63, 685, 372, 64).

При визначенні собівартості продукції до кожного з елементів витрат включаються описані нижче витрати.

1. Матеріальні витрати - витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

- куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

- зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Оцінка матеріалів при їх придбанні та витрачанні здійснюється згідно з П(С)БО 9 "Запаси" і описана в розділі 2, параграф 2.3.1.

2. Витрати на оплату праці - нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (ці питання докладно розглянуто в розділі 2, параграф 2.2.1).

3. Відрахування на соціальні заходи - нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів (параграф 2.2.6). Ще раз нагадаємо, що до цього елемента витрат включаються нарахування на ФОП; утримання із заробітної плати до соціальних фондів були віднесені на витрати в складі нарахованої заробітної плати.

4. До елемента "амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріаль-них активів та нематеріальних активів (див. розділ 2, підрозділ 2.4) з використанням методів, визначених П(С)БО 7 та 8.

5. Інші операційні витрати включають:

- витрати на відрядження (розділ 2, параграф 2.1.2);

- оплату послуг банків;

- податки, збори та інші обов'язкові платежі (розділ 2, параграф 2.1.4);

- витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят;

- витрати на зв'язок;

- витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій;

- оплату участі в семінарах, витрати на професійну підготовку та перепідготовку працівників;

- витрати на проведення аудиту;

- сплачену орендну плату (за оперативну оренду);

- оплату мита та митних зборів при експорті;

- витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

Групування витрат за статтями калькулювання.

1. Прямі витрати (рахунок 23).

2. Загальновиробничі витрати (рахунок 91).

Ці витрати разом становлять виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

3. Інші витрати, що не включаються до собівартості продукції:

3.1 Адміністративні витрати (рахунок 92).

3.2 Витрати на збут (рахунок 93).

3.3 Інші операційні витрати (рахунок 94).

Нагадуємо, що крім операційних витрат, виділяють витрати:

- фінансові (рахунки 95, 96);

- інші (рахунок 97);

- витрати на сплату податку на прибуток (рахунок 98);

- надзвичайні витрати (рахунок 99).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Склад загальновиробничих витрат:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень цього апарату управління тощо);

- амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водо-відведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні.

Змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду (списуються в дебет рахунку 23). Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення (списуються в дебет рахунку 90).

Склад адміністративних витрат:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання необоротних активів загальногосподарського використання, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Список використаної літератури

1. Бутинець Т.А. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. - Житомир: ПП "Рута", 2000. - 670 с. облік інвентаризація аудит

2. Бухгалтерський облік: концептуальні основи теорії: Навчально-практичний посібник. - Київ: ТОВ "Видавничий дім "Професіонал", 2004. -179 с.

3. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 483 с.

4. Загородній А.Г. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посіб., 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2003. -327 с.

5. Косміна Р.М. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2003. - 173 с.

Навчальний посібник. - К.: 6. Лень В.С. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Центр навчальної літератури, 2004. - 575 с.

Размещено на Allbest.ru

...