Размещено на http://www.allbest.ru/

Харків-ХНУМГ-2013

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова

Реферат

з дисципліни

«Підприємство і бізнес культура»

На тему: Мале підприємництво

Виконав: Перевірив:

Студент 3 курсу

11-2з групи

ЕПМГ спеціальності

Пикавчук В.В.



Зміст

Вступ

1. Роль і місце малого підприємства в економіці держави

2. Мале підприємництво, особливості його розвитку в Україні і за кордоном

3. Соціально-економічна сутність малого підприємства



Вступ

Малі підприємства є невід'ємною частиною соціально-економічної країни. По-перше, вони сприяють підтримці стабільності ринкових відносин, оскільки значна частина населення втягується в цю систему відносин (на думку зарубіжних учених, стабільність системи забезпечується за умови, що 20-30% громадян країни мають власну справу). По-друге, вони забезпечують необхідну мобільність виробництва в умовах ринку, поглиблення спеціалізації й широкий розвиток кооперації виробництва, без яких немислима його висока ефективність. Зрештою це веде до динамічності господарського розвитку й зростання національної економіки. По-третє, роль малих підприємств у діяльності великих і середніх підприємств постійно зростає. Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу доповнення праці, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, й насамперед для підприємницької діяльності населення й використання вільних виробничих можливостей.

Єдиного міжнародного стандарту класифікації підприємств, їх розподілу на малі, середні й великі немає. Це залежить від специфіки галузей, рівня розвитку й структури економіки кожної країни. Для класифікації можуть використовуватися такі показники:

- чисельність працівників;

- вартість (обсяг) продукції, яка випускається;

- вартість (обсяг) виробничих фондів або розмір капіталу. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. Так, згідно із Законом України "Про підприємства в Україні", до них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; у інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна використовують поняття мікропідприємства із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

При цьому до середньорічної чисельності основного персоналу додається середньоспискова чисельність працівників, що не перебувають у штаті підприємства, тобто працюють за сумісництвом, трудовими угодами, договорами підряду. Підприємства, які здійснюють декілька видів діяльності (багатопрофільні), належать до малих на підставі критерію того виду діяльності, який приносить найбільшу частку сумарної виручки від реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Під суб'єктами малого підприємництва розуміються також фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

Малі підприємства самостійні в здійсненні своєї господарської діяльності, в розпорядженні продукцією, прибутком, що залишився після сплати податків інших обов'язкових платежів, а також у решті сфер діяльності підприємства. Як показує досвід, малий бізнес дає змогу створити умови для підвищення заінтересованості кожного працівника в кінцевих результатах праці.



1. Роль і місце малого підприємництва в економіці держави.

підприємництво фінансовий оподаткування

Серед різних видів підприємств, які виділяють за кількісними показниками (малі, середні та великі),найбільшу роль у розвитку підприємництва, його основних функцій, передусім особистісної, відіграють малі підприємства. Вони сприяють створенню значної частки робочих місць, впровадженню певної кількості досягнень науково-технічного прогресу у виробництво тощо. Водночас малі підприємства мають і низку істотних недоліків. З огляду на позитивні риси малого підприємництва держава повинна надавати йому всебічну підтримку.

Розвиток малого підприємництва не розглядається як самоціль, але як інструментарій, при вмілому застосуванні якого у трансформацію економічної системи залучається населення, і цей процес протікає без зайвих соціальних тягарів для населення.

Крім того, мале підприємництво є базовою ланкою ринкової економіки. Підприємницька ініціатива, орієнтуючись на споживача, завжди спрямовується туди, де виникає незадоволений попит, і залишає ті сфери, котрі перестають відповідати запитам ринку. Таким чином, формується і підтримуються оптимальні господарські пропорції.

Основними кількісними критеріями зарахування підприємств до категорії малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балансова вартість активів тощо.

Як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки мале підприємництво сприяє структурній перебудові економіки, зміцненню економічної бази регіонів, збільшує загальні обсяги виробництва та роздрібного товарообігу, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, забезпечує зайнятість значної частини населення, стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

За рахунок мобільності, гнучкості, інноваційного підходу малі підприємства спроможні швидко пристосуватись до змін споживчого попиту, знайти свою ринкову нішу, оперативно здійснювати виробництво нової продукції малими партіями. Вони мають невисокі експлуатаційні витрати, створюють раціональну структуру організації та управління, проводять постійний пошук нетрадиційних рішень і нових засобів дій, характеризуються ініціативністю та підприємливістю.

Роль і місце малих підприємств визначається наступними чином: це особливий тип підприємницької діяльності, який формується на базі дрібнотоварного виробництва, характеризується високою мобільністю, динамічністю й гнучкістю та стимулює структурну перебудову економіки, створює додаткові робочі місця, формує нову соціальну верству підприємців-власників, послаблює монополізм та сприяє розвитку інноваційних процесів.

Мале підприємництво є одним з провідних секторів ринкової економіки. Проте загальна економічна та соціальна роль малого підприємництва можлива лише за умови всебічної підтримки цього сектору економіки державою.

В Україні більше половини загальної кількості діючих малих підприємств (52 %) працює у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення і збуту, 14 % - у промисловості, 10% - у будівництві, 5 % - у сфері побутового обслуговування.

У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв'язку, охорони здоров'я, фінансово-кредитній діяльності, у сфері культури і мистецтва, у сільському господарстві, освіти та ряді інших галузей економіки. Таким чином, накопичений приватний або пайовий капітал спрямовується переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна одержати великі прибутки.

Формується інфраструктура підприємництва, яка стимулює початківців створювати власну справу, забезпечує більш сприятливе бізнес-середовище для вже діючих господарюючих суб'єктів.

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу-підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві - до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва - до 50 осіб).

Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві. В Україні найбільша кількість малих підприємств сконцентрована у торгівлі та громадському харчуванні, промисловості, будівництві, транспорті та зв'язку, сільському господарстві.

У розвинутих країнах частка малих підприємств в загальній кількості підприємств є абсолютно переважаючою. Так, у США серед понад 20 млн. підприємств до категорії малих належать до 18 млн., у Великобританії - приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств - 99% малі й середні, в Польщі - до 2 млн. В Україні їх кількість становила в 1990 р. 10 тис, у 1994 - 70 тис, у 2000 - 171 тис. В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб.

Проте частка малих підприємств у сукупних доходах незначна. Так, у США малі підприємства привласнювали лише до 8% валових доходів. Частка малих та середніх підприємств у промисловому виробництві України становила в 1998 р. лише 2,8% (в 1991 - 0,8%). Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США протягом 1981-1990 р р. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі скоротили чисельність працівників на 3 млн. осіб. За цим показником малі підприємства мають вишу соціальну відповідальність, ніж крупні.

Невідповідність між величезною кількістю малих підприємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з одного боку, та відносно незначною величиною валового доходу, внеску у створення товарів і послуг - з іншого, пояснюється такими чинниками:

- нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з крупними);

- неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;

- про монополістичною політикою ножиць цін (завищених на товари і послуги крупних підприємств та занижених на створювані блага в малих підприємствах);

- вищими відсотками на отримувані кредити;

- певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;

- намаганням багатьох людей, які не мають підприємницького хисту, створювати нові підприємства; відсутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років - майже 5 млн., а наприкінці XX ст. - понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня - до 900.

Своєрідний "ренесанс" малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузькоспеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види продукції - нові ідеї, "ноу-хау", роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впроваджена крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими особливостями цих підприємств:

- вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок подовження робочого дня;

- нижча заробітна плата;

- економія на техніці безпеки, умовах праці;

- нижча організованість та самосвідомість найманих працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.

Важливим фактором ставлення суспільства до малого підприємництва є ступінь спів падіння групових економічних інтересів соціально значущих прошарків регіону. Об'єктивним є те, що ставлення до суб'єктів малого підприємництва (далі СМП) залежить від реальних можливостей бізнесу (далі МБ) задовольняти очевидні економічні інтереси основних соціально значущих груп.

Населення в цілому зацікавлене в зростанні рівня та якості життя в тому числі за рахунок отримання в секторі МБ самостійних (безпосередньо незалежних від стану регіонального бюджету) джерел доходів (наприклад, в якості індивідуальних підприємців, власників малих підприємств чи в якості найманого персоналу). Збільшення доходів дозволяє розширити платоспроможний споживчий попит та раціоналізувати структури витрат населення на накопичення (для заощаджень і для фінансування інвестицій в тому числі розвиток власного бізнесу) та на споживання (включаючи придбання продукції та послуг, що пропонуються на ринку СМП).

Очевидним груповим інтересом суб'єктів МБ є дотримання високих темпів росту і розширення структур платоспроможного попиту на свою продукцію та послуг, переважно з боку населення конкретної території чи споживачів конкретних підприємств (галузей),також справедлива конкуренція у відповідному секторі ринку при наявності розвинутої ринкової інфраструктури (консалтинг, ділова інформація, позичковий капітал для інвестицій, транспорт, зв'язок, комунікації тощо). Водночас збільшення господарюючих суб'єктів веде до перерозподілу та пропорційного зменшення витрат на створення і підтримку загально-ринкової інфраструктури.

Великий корпоративний бізнес зацікавлений у співпраці з малим бізнесом для зменшення власного інвестиційного ризику в конкурентній боротьбі за нові "споживчі ніші на ринку.

Інтересом суб'єктів регіональної та муніципальної влади наданому етапі є надходження до відповідних бюджетів (податкові платежі і збір від МБ), зниження "соціального навантаження на витрати державного бюджету (бідність, безробіття тощо),а також позабюджетне фінансування створення муніципальної та регіональної інфраструктури і задоволення потреб жителів без використання бюджетних засобів.

Мале підприємництво (далі МП) є одним з найбільш ефективних засобів муніципальної та регіональної влади у проведенні соціально-економічної політики.

Ефективність малого бізнесу як засобу пояснюється наступним:

- Нормативно-правова база дозволяє більш гнучко впливати на МП, ніж на великі підприємства, особливо на рівні суб'єкта РФ чи муніципалітету: спрощена система оподаткування, єдиний податок на тимчасовий дохід та інші механізми впливу що регулюються регіональними і місцевими нормативними актами

- МП швидше відповідають на вплив та зміни середовища функціонування.

- МП реагують на самі незначні зміни, практично відсутній поріг чутливості: незначні стимулювання не зацікавлять велике підприємство, а серед малого підприємництва знайдеться хто-небудь, для кого дана можливість буде суттєвою.

- Адаптаційні можливості МП вищі, вони заповнюють більш мілкі ніші ринку, що дозволяє здійснювати більш вузькі адресні впливи.

- МП розподілені територіально більш рівномірно: великі підприємства на невеликій території не формують свого галузевого спектру, в той час коли діапазон видів діяльності МП значно ширший.

Однак сприятливий розвиток малого бізнесу ускладнений існуванням багатьох проблем, малі підприємства найбільш гостро зазнають труднощів, характерних для перехідного періоду.

До факторів тримання росту малого підприємництва в країнах СНД можна віднести нестабільність законодавства, ускладненість системи оподаткування, причому ці спільні для будь-якого типу бізнесу проблеми в малому підприємництві є особливо гострими, тому що витрати на адміністрування малого бізнесу не відповідають масштабам діяльності.

До специфічних регіональних проблем функціонування малих підприємств відносяться відсутність повної і достовірної інформації про стан і кон'юнктуру ринку; нерозвиненість системи інформаційних і освітній послуг; недоброзичливе ставлення з боку переважної маси жителів області і суб'єктів влади, не сформованість стратегічних підходів до розвитку соціально-економічного комплексу регіону.

Ці фактори поряд з низькою забезпеченістю ресурсами та інфляцією призводять до розвитку малого бізнесу, перш за все у невиробничій сфері, що орієнтується головним чином на закупівлю, перерозподіл та обслуговування чужого (в т.ч. імпортного) товару. Невідповідність параметрів результативності і ефективності даного сектору економіки свідчить про необхідність формування ефективної, активної і відповідальної регіональної політики у сфері малого підприємництва.



2. Мале підприємництво, особливості його розвитку в Україні і за кордоном

Мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й навіть існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою цьому сектору належить значне місце. На малий бізнес припадає 90-95% усіх підприємств та 40-60% валового національного продукту. Малі підприємства забезпечують робочими місцями 50-70% працездатного населення. Саме основні малі підприємства створюють приріст робочих місць, у той час як великі підприємства скорочують чисельність персоналу, і тому грають велику соціальну роль.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країні (табл. 1). Показниками вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.



Таблиця 1 Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП)

Країна	Кількість МСП, тис.	Кількість МСП на 10000 осіб населення	Зайнято в МСП, млн. осіб.	Частка МСП у загальній кількості зайнятих, %	Частка МСП у ВВП, %
Великобританія	2630,0	460	13,6	49,0	50-53
Німеччина	2290,0	370	18.5	46,0	50-54
Італія	3920,0	680	16,8	73,0	57-60
Франція	1980,0	350	15,2	54,0	50-62
США	19300,0	742	70,2	54,0	50-52
Японія	6450,0	496	39,5	78,0	52-55
Російська Федерація	836,2	57	8,1	9,6	10-11
Україна	233,6	48	1,8	12,1	7,3

Про місце і значення малого та середнього підприємництва свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так. Частка МСП у загальній кількості зайнятих становить у США і Франції - 54%, в Італії - 73, в Японії - 78%. Більше половини ВВП у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті Україні у 7 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише 7,3% (табл. 1).

Таблиця 2 Кількість малих підприємств (МП) та зайнятих на них в Україні у 1991-2001 роках

Рік	Кількість малих підприємств	Середньорічна чисельність працюючих, тис. осіб	Чисельність працюючих у розрахунку на одне МП, осіб	Процентів до кількості найманих працівників підприємств та організацій	Частка продукції МП у загальних обсягах виробництва продукції (послуг)	Частка продукції МП у промисл. виробництві
1991	47084	1192,4	25	4,9	-	-
1995	96019	1124,9	12	5,6	-	-
1996	96270	1178,1	12	6,2	-	-
1997	136238	1395,5	10	7,8	-	-
1998	173404	1559,9	9	9,0	11,3	4,5
1999	197127	1677,5	9	10,1	11,1	5,1
2000	217930	1709,8	8	10,8	6,9	3,3
2001	233607	1807,6	8	12,1	7,3	3,3

Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні десять років збільшилась у 5 разів (з 47,1 тис. у 1991 р. до 233,6 тис. у 2001 р.). В Україні станом на 1 січня 2002 р. середньооблікова чисельність працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1807,6 тис. чоловік, тобто 12,1 % зайнятого населення. На рис 1 наведена динаміка кількості малих підприємств на 10000 осіб населення. За розрахунками економістів на 10000 осіб населення повинно створюватись 100 малих підприємств (або один підприємець на 100 осіб.).

Сектор малого підприємництва в Україні становить поки що незначну частку в народному господарстві - 7,3% у загальних обсягах продукції (послуг) та 3,3% у промисловому виробництві, причому за період з 1998 року частка продукції малих підприємств зменшилася, що пов'язане із зменшенням середнього розміру підприємства (табл.2). Основні показники малих підприємств за формами власності у 2001 р. наведені в таблиці 3.

Таблиця 3 Основні показники малих підприємств за формами власності у 2001 році

Форми власності	Кількість підприємств	Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), млн. грн.	Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування
Державна	3084	603,8	-53,0
Комунальна	6882	794,8	-62,9
Приватна	75604	5109,2	333,2
Колективна	146891	16601,0	-265,3
Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	1146	195,5	-46,7
Всього	233607	23304,3	-94,7

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища що потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

3. Соціально-Економічна сутність малого підприємництва

Перехід від централізовано керованої системи господарства до ринкової зробив проблему підприємництва, у тому числі малого, предметом інтенсивних наукових досліджень і дискусій. З розвитком цього сектора економіки пов'язують перспективи виходу вітчизняної економіки з кризи, забезпечення стійких темпів економічного росту, формування цивілізованих ринкових відносин.

Вивченню підприємництва присвячена значна кількість робіт як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В економічній літературі зустрічається велика кількість формулювань, що відрізняються за змістом, поняття «підприємництво», що, безсумнівно, пов'язано з багатогранністю цього явища.

Загальноприйнята теорія підприємництва поки що не створена, хоча потреба в такій теорії вже давно стала насущною. Процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався в результаті трьох «хвиль» наукового аналізу підприємницької діяльності.

Перша «хвиля» була пов'язана з концентрацією уваги на явищі підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Французький економіст Кантільйон (1680-1734) уперше висунув положення про ризики в якості основної функціональної характеристики підприємництва. Економіст-теоретик вважав, що підприємець - це будь-який індивід, що володіє передбаченням і бажанням прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати дохід і готовністю до втрат. До послідовників навчання Р. Кантільйона можна віднести Й. Тюнена, Г.Мангольда - представників німецької класичної школи XIX ст., американського економіста Ф. Найта. Ж.- Б.Сей мав особистий досвід у сфері бізнесу і тому відрізнявся його образним сприйняттям, чого були позбавлені інші класичні економісти. Ж.-Б. Сей говорить про підприємця як про особу, «яка береться за свій рахунок і ризик і в свою користь зробити який-небудь продукт». Згідно Сею, підприємець - це людина, що організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставить підприємця в центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. А.Сміт характеризував підприємця як власника (тобто людину, що самостійно планує, організовує те чи інше виробництво і розпоряджається його результатами). Власник йде на ризик, спонукуваний мотивом одержання прибутку. Виділення фактора ризику, як відмінної ознаки підприємництва, багато в чому зумовлено економічними відносинами, що панували в той період: безліч практично незалежних один від іншого товаровиробників, однорідність товарів породжували невизначеність, спонукали суб'єктів, що господарюють, приймати ті чи інші рішення на свій страх і ризик.

Друга «хвиля» пов'язана з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й.П Іумпетер (1883-1950).

З початку 30-х рр. XX ст. на зміну епохи масового виробництва прийшла епоха збуту, що характеризується швидкою диверсифікованістю продукції на базі активної боротьби за споживача. З надзвичайною гостротою постало питання про необхідність вивчення факторів, що йдуть від ринку. Рух до використання нових можливостей ринку був винятково складним і суперечливим. Саме в цей період країни з ринковою економікою переживають «велику депресію» 1929-1933 р., підприємництво стало розглядатися як важливий фактор економічного росту. Зміни в економіці зумовили і зміни методів дослідження господарського життя: на зміну аналізу статистичного стану рівноваги прийшов динамічний метод. Вивчаючи закономірності суспільного прогресу, Й. Шумпетер дійде висновку, що рушійною силою економічного розвитку є підприємець, діяльність якого «полягає в створенні і втіленні нових комбінацій». Нові комбінації в підсумку виводять економічну систему на новий рівень рівноваги, а їх безпосереднім результатом може бути: виготовлення нового, дотепер невідомого споживачу блага; відкриття нових технологій і нових способів комерційного застосування товару; освоєння нових ринків збуту; відкриття нових джерел сировини; проведення реорганізації виробництва (підриви монополії) й ін.

Здійснюючи нові комбінації, підприємець змушений переборювати величезну силу інерції, а часом і відкритий опір соціального, юридичного чи політичного характеру, тому його економічна функція й особистісні особливості знаходяться в прямій залежності.

Підхід Шумпетера до визначення підприємця як суб'єкта, що здійснює нові комбінації, означає неможливість тривалий час залишатися таким. З моменту масового впровадження нової комбінації у виробництво особа, що вперше її застосувала, втрачає можливість називатися підприємцем. Таким чином, не існує окремого класу підприємців. Крім того, підприємець, за Шумпетером, не є власником.

Погляд на підприємця як на новатора, вперше запропонований Шумпетером, став своєрідним фундаментом теорії підприємництва.

Поява третьої «хвилі» розвитку теорії підприємництва пов'язана з теоретичними вишукуваннями неоавстрійської школи економічного аналізу, найбільш видатними представниками якої були Л. фон Мезес і Ф.Хайєк. Ця «хвиля» відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті управлінських рішень) і на ролі підприємця як регулюючого початку в ринковій економічній системі, тобто підприємництво забезпечує рух ринків до стану рівноваги.

Суб'єкт господарювання, за Мезесом, діє в стані невизначеності, його уявлення про ситуацію на ринку недосконалі, а в основі прибутку лежить чисто спекулятивний процес. Однак у масштабах всієї економіки прибутки і збитки взаємно погашаються, і встановлюється рівновага. Ф.Хайєк, спеціально не розробляючи теорію підприємництва, висунув, проте, ряд ідей (неявного знання, спонтанного порядку й ін.), розвинутих наступними дослідженнями цієї проблеми.

Аналізуючи ринкову інформацію, підприємець приймає рішення з використання ресурсів. При цьому він діє в стані невизначеності, а його суб'єктивні оцінки щодо цін на товари, попиту і т.д. носять ймовірний характер. Однак чекання не завжди збігаються з реальністю, і переможе найсильніший. А це значить, що суспільство в цілому від конкуренції окремих товаровиробників тільки виграє; адже «...будь-який продукт буде виготовлятися людьми, що вміють це робити з меншими чи, принаймні, з невеликими витратами, ніж той, хто даного продукту не робить... Тому ціна будь-якого товару буде нижче тієї, за якою він міг би продаватися, якби його зробили не ті, хто фактично зайнятий цим зараз».

Ф. Хайєк розглядав загальноекономічну рівновагу як тенденцію, а не як звичайний стан економіки (вона постійно порушується в силу зміни тих чи інших факторів). Ціль підприємницької активності, за Хайєком, одержання підприємницького прибутку (різниця між індивідуальною вартістю й аналогічно середньогалузевим показником). Для цього підприємець прагне знайти нові, не замічені іншими можливості одержання доходу.

Сучасний послідовник неоавстрійської школи американський економіст І.Кірцнер особливу увагу приділяє нерівноважним ринковим ситуаціям (невідповідність попиту та пропозиції в просторі і в часі), тому що саме в них кореняться можливості одержання додаткового прибутку підприємцем.

Значний внесок у розвиток теорії підприємництва австро-німецької школи (М. Вебер, В. Зомбарт, Л. Брентано). Для М.Вебера підприємницька діяльність є втілення раціональності в широкому значенні слова (ефективність, максимум віддачі від вкладених коштів, вибір найкоротшого шляху до обраної мети й ін.).

Німецький економіст В. Зомбарт, розглядаючи мету підприємця, виділяє як головну сприяння росту і процвітання власної справи (збільшення прибутку - другу, підлеглу головній меті, необхідну, як умова досягнення процвітання своєї фірми). Розглядаючи особисті якості підприємця, Зомбарт дійде висновку про поєднання в ньому властивостей завойовника, організатора, торговця.

Представниками даної школи виділена категорія «підприємницького духу» (готовність ризикувати, воля, завзятість, багатство ідей, організаторські здібності, уміння впливати на людей та ін.)на відміну від «бюргерського (цивільного) духу» (помірність, ощадливість, старанність і т.п.).

У середині нинішнього століття стає очевидним, що держава повинна активно підтримувати розвиток підприємництва, конкурентних початків в економіці, стимулювати генерування нових ідей. Ідеї державного регулювання ринкової економіки розвивають, насамперед, представники кейнсіанської школи. Підприємець, за Дж. М. Кейнсом, - суб'єкт, що господарює, який відрізняється певними психологічними характеристиками (здатність вірно співвіднести споживання і заощадження, активність, готовність ризикувати і переборювати тимчасові труднощі, не втрачаючи з поля зору перспектив і т.п.).

У середині 50-х рр. XX ст. розвинуті країни вступають у постіндустріальну еру. Головним фактором економічного розвитку на цьому етапі є науково-технічна революція, що змінила системну орієнтацію економіки і підходи до аналізу ролі підприємництва в суспільному розвитку. Відбулася активна зміна використовуваних у виробництві технологій. Зазначений фактор кардинально змінив процес розширеного відтворення, забезпечивши перехід до його інтенсивного типу, що базується на використанні досягнень науково-технічного прогресу. Усе це привело до виникнення своєрідної «нульової» фази перед виробництвом: наукової підготовки виробництва (підбір технологій, техніки, сировини, матеріалів, що істотно змінилися під впливом НТР) і вивчення зовнішніх ринкових факторів. Це зумовлено посиленням конкуренції, фактором невизначеності і ризику. Фірма, що вступає в цих умовах у систему ринкових відносин, зіштовхується зі світом незнайомих технологій, несподіваними конкурентами, новими запитами споживачів, новими рамками соціального контролю й ін. На це справедливо звертає увагу І. Ансофф.

За зауваженням В.Савченко, новий етап економічного розвитку із складними внутрішньогосподарськими і міждержавними відносинами в значній мірі ускладнив практику підприємництва. У його розвитку виникли нові закономірності, що вимагає постійного поглиблення й удосконалювання теорії.

У формуванні сучасних поглядів на підприємництво важливу роль зіграли праці Є. Тоффлера, П. Друкера, С. Соломона, П. Самуельсона, Б. Харрісона, Дж. Стіглера. Всесвітньо відомі підприємці-менеджери Р.Уочі, Б. Карлоф, Т. Коно, К.Картер зробили глибокі теоретичні узагальнення із перспектив розвитку підприємництва. Блискучі публіцистичні твори з проблем розвитку підприємництва дозволили одержати світову славу Т. Пітерсу, Р. Уотермену, Дж. Мак-Дональду, Р. Форстеру.

Дослідження проблем підприємництва почалися в колишньому СРСР тільки з початком ринкових трансформацій. Серед вітчизняних вчених, що займаються науково-теоретичним обґрунтуванням суті й об'єктивної необхідності розвитку підприємництва варто назвати О.Барановського, Ю. Єханурова, С. Реверчука, З. Варналія, І. Жиляєва, А. Кисельова, Ю. Клочко, В. Корнєєва, С. Соболя, В. Черняка, О. Щура й ін. Окремі питання із створення умов розвитку підприємництва розглядаються в наукових працях українських вчених-економістів: Л. Безчасного, В. Бородюка, В. Гейца, В. Голікова, І. Лукінова, В. Новікова, Ю. Пахомова, А. Чухно, В. Савчука й ін.

Науковий аналіз практики підприємницької діяльності дозволяє виділити її специфічні риси, що трактуються як принципи підприємництва.

1. Підприємець виступає як самостійно господарюючий суб'єкт, що веде власну справу. Незалежність як вихідну ознаку підприємництва не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної волі нема, а самостійність підприємця полягає в тім, що над ним немає інстанції, що примушує щось робити. Але він не вільний від ринку, його жорстоких вимог, при цьому незалежність відносна, тому що вона визначена законами ринку.

2. Підприємницька діяльність пов'язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотним боком волі і незалежності підприємництва. Причини ризику - це непередбачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва. Ризик може бути виробничим, комерційним і фінансовим. Ступінь ризику може мати три рівні: повна втрата прибутку (ризик, що допускається), недовідшкодування витрат і банкрутство (катастрофічний ризик). Основною формою запобігання ризику є страхування, але немаловажне значення мають тактика смиренності і тактика відваги підприємця.

3. Підприємницька діяльність допускає матеріальну відповідальність за реалізацію ідей. Ця відповідальність може знаходитися в межах усього майна, у межах паю чи в обсязі пакета акцій.

4. Підприємцю властивий динамічний стиль життя, що обумовлено твердою конкуренцією як серед самих підприємців, так і між підприємцями і найманими робітниками.

5. Підприємницька діяльність завжди цілеспрямована. Більш кращим є твердження, що підприємницька діяльність немислима без одержання прибутку. Однак ціль підприємництва не можна зводити тільки до прибутку: вона містить у собі як комерційний успіх у всіх його проявах, так і соціальні аспекти.

Соціально-економічні аспекти підприємництва виявляються в тих функціях, що воно виконує в житті суспільства: задоволення потреб ринку, зростання виробництва на мікро-, а в кінцевому рахунку і на макрорівні; перерозподіл ресурсів і створення такої структури національної економіки, що відповідає ринковим потребам; поява і розвиток нових напрямків у всіляких сферах економічного і соціального життя; створення нових робочих місць, залучення найманих робітників до управління й ін.

Таким чином, підприємництво - це особливий вид економічної активності, під якою мається на увазі доцільна діяльність, спрямована на одержання прибутку, заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Досвід ведучих індустріальних держав показує, що високоефективна економіка не можлива без розвинутої системи малого підприємництва. Малі господарські структури стали факторами економічного прогресу, соціальної стабільності і політичної консолідації. Малий бізнес став феноменом XX сторіччя, він показав в умовах ринкової економіки свою стійку життєздатність і ефективність.

Розглядаючи соціально-економічну суть малого підприємництва можна виділити її два аспекти.

По-перше, мале підприємництво - це особливий сектор економіки, утворений сукупністю малих підприємств і виступає у якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Мале підприємництво існує об'єктивно і розвивається як деяка цілісність, як сектор економіки національного, регіонального, місцевого масштабів. По-друге, мале підприємництво являє собою особливий тип діяльності, заснований на Ініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержання підприємницького доходу.

Підхід до малого підприємництва як сектору економіки заснований на єдності двох сторін суспільного виробництва: організаційно-технічній і соціально-економічній. Друга представлена виробничими відносинами, що утворять суспільну форму виробництва, а перша - продуктивними силами, тобто сукупністю матеріально-речовинних елементів виробництва, робочої сили і форм організації виробництва. При цьому форми організації виробництва, відображають (у відповідності зі сформованими рівнями кооперування і поділу праці) способи і систему концентрації, централізації і спеціалізації виробництва. Саме форми організації виробництва стають об'єктивною основою утворення підприємств різних розмірів.

Розмірна структура галузі (економіки) з визначення допускає існування підприємств різних розмірів, у тому числі дрібних, що утворюють відповідну розмірну групу. Дану сукупність виробничих осередків невеликого масштабу характеризує поняття «дрібне виробництво». Суспільною формою дрібної виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство, основними рисами якого є: відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик); спеціалізація на якому-небудь виді діяльності; реалізація виготовлених товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку. Таким чином, мова йде не просто про мале, а мале товарне підприємство.

Соціально-економічна визначеність малого підприємства доповнюється наступною обставиною: воно (мале підприємство) може ґрунтуватися на: особистій праці власника і членів його родини; використанні найманої праці в поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю хазяїна (його родини).

Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси випливає, що останнє є особливий сектор економіки, утворений сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Таким чином, дрібне виробництво як особливий розмірний уклад характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площина продуктивних сил), а мале підприємництво відноситься до його соціальне-економічного виміру. Термін «малий бізнес» прийнятий в основному в англомовних країнах, а в Японії і Західній Європі частіше користуються терміном «дрібні і середні» підприємства.

Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш: повно розкривається через характеристику його суб'єкта, тобто підприємця. Підприємець, як відзначається в Оксфордському тлумачному словнику - це суб'єктивний (особистісний) фактор відтворення, здатний на ініціативній та інноваційній основі, не боячись повної економічної відповідальності, йти на ризик і особливим, раціональним чином з'єднувати інші фактори виробництва так, щоб у перспективі з'являвся додатковий дохід. Дані положення вірні і стосовно малого підприємництва. Однак кількісні фактори - відносно невеликі масштаби - породжують якісні особливості малого підприємництва. Очевидно, що ризиковість, нестійкість малого підприємства в силу обмеженості ресурсів набагато вища, ніж у середніх і великих підприємницьких структур. Те ж саме можна сказати про гнучкість, сприйнятливість до інновацій. Одна з причин тут - відсутність у сфері малого бізнесу громіздких управлінських систем. У випадку комерційного успіху малі фірми одержують відносно більш високий дохід (природно, у порівнянні з первісними вкладеннями, що у них, як правило, невеликі).

Проведений аналіз економічної суті малого підприємництва дає можливість показати співвідношення понять «мале підприємництво» і «мале підприємство» у структурі методологічного апарату даного дисертаційного дослідження. Відзначений вище дуалізм суті малого підприємництва породжує подвійність методів його вивчення. Перший аспект дослідження має своїм предметом закономірності малого підприємництва як цілісного соціально-економічного явища, сектора економіки відповідного масштабу. Очевидно, що в рамках цього підходу мале підприємство теж є присутнім, але не як конкретно-«поіменне», а як представницька частина цілого, його типовий елемент, «мале підприємство взагалі». Макрозакономірності цілого в цьому контексті можуть бути виявлені і на мікрорівні, що і робить логічним звертання до «клітинки» малого підприємництва.

Другий аспект дослідження пов'язаний з вивченням малого підприємництва як діяльності, що реалізується тільки в рамках окремо взятого малого підприємства. У даному випадку саме воно і розглядається як ціле, а частинами виступають, наприклад, його різні функціональні галузі (маркетинг, фінанси і т.д.). Отже, за допомогою цього методологічного підходу досліджуються мікро-закономірності малого підприємництва, тобто механізм функціонування малого підприємства і його окремих елементів.

У дисертаційному дослідженні використовуються обидва вищезгаданих методи при ведучій ролі першого.

Сутнісні риси малого бізнесу, проаналізовані вище, утворять його ядро. Логіка подальшого дослідження малого підприємництва допускає формулювання системи критеріїв, на основі яких виробляється оцінка, класифікація господарських суб'єктів на предмет їхньої приналежності до даного сектора економіки. Як такі ознаки виступають стійкі, характерні риси типового малого підприємства. Систематизація цих критеріїв вимагає певної основи. У якості такої може виступити структура внутрішнього і зовнішнього середовища типового малого підприємства.

Структура внутрішнього середовища малого підприємства розглядається як сукупність функціональних галузей, кожна з яких характеризується особливим об'єктом (об'єктами) діяльності, технологією, відносинами І т.п. Ці галузі можна поділити на три групи. Перша представлена стадіями процесу виробництва: постачання, власне виробництво, збут. Друга містить у собі фази управлінського циклу: планування, оперативне управління (організація, координація, мотивація), контроль (бухгалтерський облік і звітність, аналіз, власне контроль). Інтегративним фактором, що забезпечує цілісність системи управління малим підприємством, є керівництво, персоніфіковане підприємцем-власником. Керівник покликаний синтезувати усі функціональні галузі підприємства в єдине ціле, а також забезпечити його розвиток і удосконалювання. Третя поєднує компоненти малого підприємства: кадри, соціальні відносини, інновації, фінанси, правові відносини і т.д.

Зовнішнє середовище малого підприємства - це сукупність елементів (ринків, ринкових інститутів, процесів, відносин і т.д.), що безпосередньо впливають на становлення і функціонування малого бізнесу. Такі елементи характеризуються рядом ознак (параметрів), конкретні стани яких являють собою фактори зовнішнього середовища (наприклад, законодавство як його елемент може бути охарактеризоване з погляду його стійкості, повноти, дієвості і т.д.; конкретний стан законодавства - скажемо, його нестабільність, незавершеність, недієвість - негативний фактор зовнішнього середовища малого підприємства).

Різноманітні елементи зовнішнього середовища можна поділити на п'ять груп. Перша охоплює сукупність ключових для малого бізнесу ринків: ресурсних (засобів виробництва, інформації, робочої сили, фінансових ресурсів) і збутових. Друга група елементів зовнішнього середовища представлена найважливішими (з погляду малого підприємства) ринковими інститутами (державними і фінансово-кредитними) і агентами (великим і середнім бізнесом). У третю групу включаються комплекси (блоки) суспільних відносин: правових, соціокультурних і політичних, виражених відповідно в законодавстві, традиціях і нормах моралі, розміщенні політичних сил. Четверта група поєднує інші релевантні соціально-економічні процеси і явища: економічну кон'юнктуру, злочинність, екологію, науково-технічний прогрес, структуру народного господарства і т.п. В окрему групу варто виділити особливий елемент зовнішнього середовища малого підприємства - систему підтримки малого підприємництва.

У відповідності зі структурою внутрішнього і зовнішнього середовища малого підприємства можуть бути сформовані кілька груп його критеріїв (стійких рис), зумовлених, по-перше, характером виробничого процесу; по-друге, специфікою системи управління і виробництва; по-третє, станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.); по-четверте, особливостями зовнішніх впливів.

Перша група характерних рис малого підприємства така: обмеженість масштабів застосовуваних засобів виробництва і технологічних процесів; невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація; недостатня розвиненість системи маркетингу.

Друга група критеріїв малого підприємства містить у собі: єдність права власності і безпосереднього управління підприємством; особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня участь практично в усіх функціональних галузях; компактність управлінської команди і багатофункціональність менеджерів; відсутність громіздких управлінських структур, простота інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю; швидкість ухвалення рішення.

У складі третьої групи ознак виділяються: особливий, персоніфікований характер відносин між хазяїном і працівником. Малий бізнес набагато більш схильний до патерналізму, ніж великий; гнучкість, сприйнятливість до нововведень; невеликий масштаб використовуваних фінансових ресурсів; низька капіталізація, яка означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частину доходів; висока оборотність капіталу; істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом спадкування.

Четверту групу утворять наступні стійкі характеристики малого підприємства: локальність ресурсних і збутових ринків; неформальність взаємин з вузьким колом постачальників і споживачів; становище «відомого» у системі коопераційних зв'язків з великими і середніми підприємствами; надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної обстановки, змін законодавства; обмеженість джерел фінансування і хронічна недостача капіталів: якщо «гіганти» черпають необхідні ресурси головним чином через фондові біржі, то малі підприємства покладаються на обмежені кредити банків, власні заощадження, кошти друзів, знайомих, родичів; великий ступінь залежності від системи підтримки малого підприємництва.



Список використаних джерел та літератури

1. Варналій З.С, Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник - К.: Знання України, 2003. - 407 с.

2. Заславская Т., Рывкина Р. Социология экономической жизни: Очерки теории. - Новосибирск, 1991.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради - 2003 - №№ 18-23

4. Конституція України - К.: 1996.

5. Игнатовский П.А. Экономическая жизнь социального общества. - М.: Экономика, 1983. - 247 с.

6. Сизоненко В. Підприємництво. - К.: Вікар. - 453 с.

7. Льюис Р. Деловые культуры в международном бизнесе. М.: Дело - 1999.

8. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник - К. Академія, 2001. - 280 с.

9. Подсолонко В.А., Миронова Т.Л. Підприємництво. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 616 с.

Размещено на Allbest.ru

...