Вибір серед функції витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Вибір серед функції витрат

Підготувала:

Ільницька Анна



Зміст

Вступ

1. Класифікація витрат в управлінському обліку

2. Фактори витрат, їх зв'язок і види

3. Методи визначення функції витрат

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

В сучасних умовах розвиток економіки в період повної невизначеності і нестабільності, розвиток підприємства як економічної бази процвітання держави є вкрай актуальним. Особливо це стосується формування організаційної структури підприємства. Вона повинна спрямовуватися на забезпечення ефективної діяльності підприємства за рахунок розробки та аналізу впровадження в життя нових моделей поведінки витрат.

Актуальність проблеми дослідження пов'язана з існуючими економічними умовами господарювання підприємств в Україні і необхідністю здійснення реформування структури управління як на самому підприємстві, так і в галузі в цілому.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Управляти витратами нас вчить управлінський облік.

Управлінський облік (Managerial Accounting) - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її у фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 «Витрати». Норми цього П(С)БО стосуються фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Аналіз поведінки витрат є одним із найважливіших аспектів управлінського обліку, оскільки оцінка менеджерами такої інформації дає змогу сформувати їм уявлення не тільки власне про витрати, але набагато ширше - про запаси, організацію їхнього постачання на підприємство, ефективність використання праці, основних засобів, можливість розширення ринку збуту шляхом надання скидок покупцям до максимально можливого рівня тощо. Зокрема, в умовах ринку нарощування обсягів реалізації продукції можна забезпечити (за дотримання її високої якості) при поступовому зменшенні реалізаційної ціни. Однак останнє можливе до певної межі. Саме визначення такої межі є одним із важливих завдань в управлінському обліку.



1. Класифікація витрат в управлінському обліку

Для здійснення процесу управління і прогнозування економічних наслідків рішень, що приймаються на різних рівнях управління, необхідно володіти інформацією про витрати підприємства. Щоб мати можливість управляти витратами, їх перш за все необхідно класифікувати за певними ознаками. Метою класифікації витрат в управлінському обліку є формування інформації для прийняття управлінських рішень керівниками підприємства. Класифікація витрат повинна відповідати вимогам системи управління - надавати інформацію для планування, організації, мотивації, здійснення контролю. Виходячи з мети та напрямів використання інформації існують різні підходи до класифікації витрат, але основним принципом при її побудові має бути різні витрати для різних цілей.

Для оцінки запасів та визначення фінансового результату витрати поділяються на:

- вичерпані та невичерпані;

- витрати на продукцію та витрати періоду;

- прямі та непрямі;

- основні та накладні.

Вичерпані та невичерпані витрати.

Дотримуючись принципу періодичності, як у фінансовому, так і в управлінському обліку необхідно виділяти витрати звітного періоду.

Шляхом порівняння доходів і витрат звітного періоду визначається фінансовий результат. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, які витрати відносяться до звітного періоду. Вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду. Невичерпані витрати відображаються в активі Балансу як неспожиті ресурси, а вичерпані - у Звіті про прибутки та збитки, як витрати звітного періоду.

Витрати на продукцію та витрати періоду.

Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи товарів - у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами.

Витрати періоду (Period Costs) не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До них відносять витрати на здійснення управління, маркетингу, досліджень, розробок тощо. Такі витрати відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні витрати.

Прямі та непрямі витрати.

Залежно від способу включення у собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати (Direct Costs) - це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом. При цьому вираз "економічно доцільним шляхом" означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного виду продукції слід керуватися принципом співвідношення витрат та вигоди. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості допоміжних матеріалів до кожного конкретного виду продукції перевищують саму вартість цих матеріалів, то доцільніше і економічно вигідніше розподіляти їх між виробами непрямим шляхом за допомогою відповідних розрахунків.

Непрямі витрати (Indirect Costs) - це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом. Ці витрати групуються і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат. Одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими по відношенню до різних об'єктів.

Так, наприклад, амортизація верстатів є прямими витратами виробничого підрозділу (цеху) і непрямими витратами окремих видів продукції, що виробляються у цьому цеху.

Основні та накладні витрати.

Основні витрати (Prime Costs) безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи:

- прямі матеріальні витрати (Direct Materials);

- прямі витрати на оплату праці (Direct Labor);

- інші прямі витрати (Other Direct Costs).

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, їх не можна віднести до собівартості конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Прикладами таких витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

З метою прийняття рішень витрати поділяються на:

- релевантні та не релевантна;

- постійні та змінні;

- маржинальні та середні;

- дійсні та альтернативні.

Релевантні та не релевантні витрати.

Релевантність (від англ. relevant - суттєвий) - змістовна відповідність між інформаційним запитом і отриманим повідомленням.

Релевантні витрати (Relevant Costs) - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не релевантні витрати (Inrelevant Costs) - це витрати, що не залежать від прийняття управлінського рішення.

Наприклад, при виборі між придбанням складського приміщення і його орендою, вартість складського приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість складського приміщення і заробітна плата працівників - не релевантними.

Постійні та змінні витрати. Характер реагування витрат на зміни у діяльності підприємства називається поведінкою витрат (Cost Behavior). Залежно від поведінки витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (Fixed Costs) - це витрати, що залишаються незмінними у разі зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат (рис. 1).

Рис. 1. - Постійні витрати:

Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація основних засобів, заробітна плата персоналу при погодинній формі оплати праці, орендна плата тощо.

У свою чергу, постійні витрати поділяють на обов'язкові (ті, що визначаються нормальною виробничою потужністю підприємства) та необов'язкові - витрати, розмір яких визначається керівництвом і не має прямого відношення до поточної діяльності підприємства. Характерною особливістю необов'язкових витрат є те, що у критичний момент їх величина може вільно корегуватися без зміни обсягів діяльності підприємства.

До обов'язкових постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, витрати на утримання апарату управління, а до необов'язкових - витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, витрати на наукові дослідження та розробки, на придбання, будівництво та реконструкцію виробничих потужностей тощо. Змінні витрати (Variable Costs) - це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат (рис. 2).

Рис. 2. - Змінні витрати:

Де:

А - регресуючі витрати;

Б - прогресивні витрати;

В - пропорційні витрати;

Г - дегресивні витрати.

Крім постійних і змінних витрат, існує ще ціла група витрат змішаного характеру, їх називають пів змінними (пів постійними). Ці витрати містять як постійні, так і змінні компоненти, їх величина змінюється зі зміною обсягу виробництва, але, на відміну від змінних, не в прямій пропорції. Для опису поведінки витрат в управлінському обліку використовують коефіцієнт реагування. Він визначається співвідношенням зміни витрат і зміни обсягу виробництва й відображається як співвідношення темпів зміни витрат і темпів зміни обсягу виробництва.

Коефіцієнт реагування залежно від поведінки витрат може дорівнювати одиниці (для пропорційних витрат), бути меншим одиниці (для непропорційних дегресивних витрат) або більшим за одиницю (для непропорційних прогресивних витрат).

Прикладом пропорційних витрат є основні матеріали, заробітна плата персоналу при відрядній формі оплати праці, витрати на технологічне паливо та енергію тощо. Пропорційні витрати зростають однаковими темпами зі зростанням обсягу виробництва. Поведінку прогресивних витрат залежно від зміни обсягу виробництва подано у вигляді графіку.

Прогресивні витрати зростають у темпах значно вищих, ніж обсяг виробництва. До прогресивних витрат належать, зокрема, доплати за надурочні години, за роботу у святкові дні, оплата простоїв. Вони, як правило, зумовлені порушенням ритмічності виробництва і не є типовими для нормально функціонуючого підприємства.

Особливістю дегресивних витрат (витрати на поточний ремонт, електроенергію, воду, допоміжні матеріали на господарські потреби, заробітну плату допоміжного персоналу тощо) є те, що їх абсолютна величина зростає повільніше за обсяги виробництва.

Для регресуючих витрат характерним є зниження із зростанням обсягів діяльності. Зображення поведінки витрат у вигляді лінійної функції є найбільш зручним для їх прогнозування, планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

З метою управління витратами необхідно передбачати їх поведінку залежно від зміни тих чи інших чинників, зокрема, від зміни обсягу виробництва (табл. 1).



Таблиця 1:

Разом з тим, необхідно пам'ятати, що поділ витрат на змінні та постійні є важливою і водночас складною справою, їй притаманна певна умовність, оскільки такий поділ значною мірою залежить від конкретної ситуації та обраного методу. Так, для визначення функції витрат використовуються різні методи: технологічний аналіз, аналіз рахунків, методи вищої-нижчої точки, візуального пристосування, найменших квадратів, регресійного аналізу, спрощеного статистичного аналізу. Докладно ці методи розглядаються у курсі "Управлінський облік". Маржинальні та середні витрати. Для прийняття рішення про оптимальний обсяг діяльності, визначення середніх показників та прийняття додаткових замовлень витрати поділяють на сукупні, середні та маржинальні. Сукупні витрати - це витрати звітного періоду на виробництво загальних обсягів конкретних видів продукції. Середні витрати є витратами на виробництво одиниці продукції і розраховуються в розрізі її окремих видів шляхом ділення сукупних витрат на обсяг виробництва в натуральних показниках. Еквівалентом середніх витрат є собівартість одиниці продукції. Маржинальні витрати (Marginal Costs) с витратами на виробництво додаткової одиниці продукції.

Така класифікація має важливе значення для прийняття рішення щодо збільшення обсягу діяльності в умовах не завантаження потужностей. При цьому величина маржинальних витрат порівнюється з середніми витратами на одиницю продукції, а різниця між ними пояснюється неоднаковою поведінкою витрат відносно зміни обсягу діяльності.

Дійсні та альтернативні витрати. Залежно від спрямування обліку витрати поділяються на дійсні (розрахункові) та альтернативні.

Дійсні витрати (Outlay Costs) - це фактичні витрати, які існували в процесі виробництва та реалізації продукції. Вони формуються в системі фінансового обліку і спрямовані в минуле, тобто характеризують величину витрат, які існували в минулому звітному періоді.

Альтернативні витрати (Opportunity Costs) характеризують втрачену вигоду, яку підприємство могло б мати, обравши альтернативний варіант. Величина альтернативних витрат визначається як різниця витрат при різних варіантах. Альтернативні витрати не відображаються в спеціальних бухгалтерських документах, аналогічно дійсним витратам, але вони мають важливе значення для здійснення попереднього контролю витрат та їх оптимізації. З метою контролю виконання витрати поділяють на контрольовані та неконтрольовані.

Контрольовані витрати - це витрати, що піддаються безпосередньому контролю та регулюванню суб'єктом управління, до сфери відповідальності якого вони належать.

Відповідно, неконтрольовані витрати - це витрати, які не можуть контролюватися суб'єктом управління, оскільки або не належать до сфери його відповідальності чи не залежать від його діяльності.

Отже, розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень керівників підприємства різних рівнів управління.

При здійсненні класифікації витрат за ступенем контрольованості слід враховувати організаційний рівень управління і вплив часового фактора. Так, витрати, що не контролюються на одному рівні управління, можуть бути контрольовані на іншому (вищому). Наприклад, витрати на утримання приміщень цеху не контролюються на рівні майстра дільниці, але будуть контрольовані на рівні виробничого директора. Крім того, витрати, що не контролюються впродовж короткого терміну, можуть бути контрольовані в перспективі, наприклад, амортизація основних засобів підприємства.

Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат.

2. Фактори витрат, їх зв'язок і види

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

Таблиця 2:



Зміни складу та розміру витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат.

Розуміти взаємозв'язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень.

Для опису «поведінки витрат» в літературі традиційно використовують терміни: «змінні витрати» й «постійні витрати», а також «напівзмінні витрати» й «напівпостійні витрати». При цьому як основний фактор витрат звичайно розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

Оцінка витрат - це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними факторами на підставі досліджень минулої діяльності.

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора. Вона може бути описана наступним рівнянням:

Y = a + bx

Де:

Y - загальні витрати;

a - постійні витрати;

b - змінні витрати на одиницю продукції;

x - значення фактора витрат.

Ha практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого вибирають один чи два найвпливовіші фактори. Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності).



3. Методи визначення функції витрат

Визначення функції витрат здійснюється різними методами…

Метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу облікових даних досить широко застосовується на практиці. Проте слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій.

Тому вадою є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності.

Певною мірою уникнути зазначених вад можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами з допомогою методу вищої - нижчої точки.

Метод вищої-нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

Суть методу полягає в тому, що обирають найбільшу та найменшу величину показника, наприклад за обсягом виробництва, і визначають їх різницю. Далі визначають різницю у витратах за обраними обсягами.

Якщо поділити визначену різницю витрат на різницю у обсягах, то отримаємо величину змінних витрат на одиницю продукції. Постійні витрати визначають як різницю між витратами за максимального обсягу та добутком змінних витрат і максимального обсягу.

Визначити величину постійних витрат, маючи наведені дані можна графічно. Якщо на осі х відкласти обсяги, а на осі y витрати у вищій - нижчій точці, то перетин лінії, що проходить через вищу та нижчу точки з віссю у відобразить величину постійних витрат (рис. 3).



Рис. 3. - Лінія функції витрат, визначена методом вищої-нижчої точки:

- метод кореляції (візуального пристосування) - це графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат;

- метод візуального пристосування дозволяє уникнути вад методу вищої-нижчої точки, але не уникнути суб'єктивності;

- інженерний метод, який полягає в тому, що на кожну статтю витрат встановлюються, виходячи з технологічних, потреб нормативи на використання ресурсів у натуральному виразі, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни. Даний аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, доцільності їх здійснення, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності. Даний метод є зручним та ефективним на підприємствах;

- метод найменших квадратів дозволяє найбільш точно визначити склад та значення постійної та змінної частини витрат. Відповідно до цього методу розраховуються показники витрат таким чином, щоб квадрат відстані від усіх точок, що надають значення витрат до лінії регресії був мінімальний.

Таблиця 3. - Характеристика методів вивчення поведінки витрат:

Усі ці методи досить детально розглядаються як у вітчизняній, так і зарубіжній літературі. Що ж стосується вибору котрогось із них, то підприємство самостійно повинно вирішувати, який з них обрати залежно від особливостей організації та технології виробництва.

Управлінські судження надзвичайно важливі у визначенні поведінки витрат і на практиці є найбільш широко використовуваним методом. Багато керівників просто використовують свій досвід та минулі спостереження за співвідношенням витрат, щоб визначити постійні і змінні витрати. Цей метод, проте, може набувати різноманітних форм. Деякі з керівників просто відносять витрати на конкретний вид діяльності до категорії постійних, а інші - до категорії змінних, ігноруючи наявністю змішаних витрат.

Перевага використання управлінського судження щодо відокремлення постійних та змінних витрат полягає в його простоті. В ситуаціях, коли менеджер глибоко розуміє фірму та моделі її витрат, цей метод може дати непогані результати. Проте, якщо менеджер не має відповідного судження, цей метод призводитиме до помилок.



Висновок

Для здійснення процесу управління і прогнозування економічних наслідків рішень, що приймаються на різних рівнях управління, необхідно володіти інформацією про витрати підприємства. Управління витратами - це контроль за процесом формування, розподілу та використання витрат підприємства в результаті здійснення фінансово-господарської діяльності.

Щоб мати можливість управляти витратами, їх перш за все необхідно класифікувати за певними ознаками. Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат. Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства. Зміни складу та розміру витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат. Ha практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого вибирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами.

Наявність різних витрат ускладнює побудову функції витрат. Саме тому для визначення функції витрат застосовують різні методи.

Роль витрат у господарській діяльності підприємств незаперечна. Але лише чітко налагоджена система управління витратами дасть відчутні результати в фінансово - господарській діяльності підприємства. Уважне ставлення до вибору класифікації та аналізу поведінки витрат визначить, наскільки правильно організована система управління витратами. Пряма залежність прибутку підприємства від рівня витрат за умов пошуку резервів їх зниження дасть можливість швидшими темпами розвиватися компанії. В кінцевому підсумку розвиток суб'єктів господарювання і це стане конкурентною перевагою на ринку.

управлінський облік фінансовий



Список використаної літератури

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р., №318.

2. Лень В.С. Управлінський облік: Навч. посіб. - 2-ге видання, випр. - К.: Знання-Прес, 2006. - 317 с.

3. Добровський В.М., Гнилицька Л.В., Коршикова Р.С. Управлінський облік: Навч. посіб. / За ред. В.М. Добровського. - К.: КНЕУ, 2005. - 278.

4. Губачова О.М. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник. - К.: НМД Укоопосвіта, 2008, 226 с.

5. Голое С.Ф. Управлінський облік: Підручник. - К.: Лібра, 2003. - 704 с.

6. Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. - К.: Тов. "Автоінтерсервіс", 1996. - 544 с.

7. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік: (навч. посіб. для студ.) / Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Чижевська, Н.В. Герасимчук. - Житомир: ПП «Рута», 2000. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru

...