Облік формування витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Депортамент освіти і науки

Одеської обласної державної адміністрації

Державний навчальний заклад

«Одеське професійне-технічне училище машинобудування»

Дипломна робота

На тему: «Облік формування витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції»

З професії: «Конторський (офісний) службовець (бухгалтерія)»

м. Одеса 2014р.



Вступ

Ринкова орієнтація економіки України потребує інтенсивної роботи з удосконалення управління собівартістю. Проте з багатьох питань обліку витрат виробництва, і зокрема з класифікації методів обліку й калькулювання, на основі яких облікується собівартість, єдиної думки не досягнуто, не розроблено загальновизнаної, науково обґрунтованої класифікації методів. Це призвело до того, що названі методи групуються по-різному.Нормативними документами, зокрема Положенням про планування, облік і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості від 26 квітня 1996 р., № 473, не проводиться різниці між методами обліку витрат і калькулювання.

З нашої точки зору, відокремлення методів обліку витрат від методів калькулювання, що забезпечують загальну планомірну систему облікового процесу, випливає як з економічної сутності планування та обліку виробничих витрат, так і з практичної потреби в цілому. А наявність безпосереднього взаємозв»язку і взаємозалежності між ними забезпечує можливість віднесення витрат, які непрямо розподіляються, на об»єкти обліку і об»єкти калькуляції. Адже рівень достовірності будь-якого калькуляційного розрахунку собівартості одиниці продукції безпосередньо залежить від достовірності обліку затрат на окремого його носія. Організація такого носія, в свою чергу, пов»язана з організацією технологічного процесу і, як результат, із порядком калькулювання собівартості продукції. При цьому техніка калькулювання собівартості продукції, що визначається як відношення виявлених затрат на кількість виготовленої продукції, є загальною для більшості застосовуваних сьогодні методів обліку витрат виробництва.

Тісний зв»язок етапів процесу обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції зумовлює їхню взаємозалежність і вплив. Ця залежність проявляється в тому, що, виходячи з характеру виробництва, організаційної структури підприємства й номенклатури виготовлюваної продукції, найраціональніший вибір об»єктів обліку виробничих витрат здійснюється в поєднанні з вибором об»єктів калькулювання і калькуляційних одиниць. Це дає змогу при виготовленні одного виробу відносити на його собівартість усі витрати прямим шляхом, а при виготовленні кількох виробів -- тільки ту частину витрат, яка безпосередньо пов»язана з виробництвом певних виробів, а решту розподіляти тим чи іншим умовним способом.

З цього приводу слід зазначити, що аналітичний облік витрат виробництва залежить від об»єктів обліку й калькулювання, під якими слід розуміти реальні витрати виробництва, що виникають у процесі кругообігу засобів і які залежно від мети групуються за різними ознаками. Якщо в практиці обліку витрат порушується цей принцип, то це свідчить або про неправильну постановку аналітичного обліку, або про неможливість його правильної постановки через слабку механізацію й автоматизацію облікових робіт. Наприклад, облік за групами виробів замість обліку за виробами або облік у цілому по виробництву замість обліку по цехах, фазах, переділах. Тому в таких випадках треба шукати шляхи вдосконалення аналітичного обліку витрат для того, щоб його дані служили надійною базою для калькулювання собівартості продукції.

Важливе значення для управління витратами та підрахунку собівартості продукції має також чітке визначення об»єктів обліку витрат на стадії використання ресурсів і об»єктів калькулювання собівартості продукції та встановлення правильного співвідношення між ними.



1. Визнання витрат відповідно до П(с)БО №16

Метою створення будь-якого підприємства є здійснення певного виду діяльності для отримання прибутку. Фінансові результати діяльності підприємств характеризують прибутки та збитки. Для їх визначення зіставляють отримані доходи та понесені витрати. Враховуючи зазначене, розглянемо критерії визнання витрат відповідно до національних і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 П(С)БО «Витрати». Норми цього стандарту стосуються фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) [2].

Водночас, визнання витрат подається у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», відповідно до яких витрати -- це зменшення економічних вигод у вигляді вибуттяактивів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками) [3,4].

Враховуючи досить важливу роль величини витрат при визначенні фінансового результату діяльності суб'єктів господарювання, розробка окремого стандарту «Витрати» є обґрунтованою потребою та має забезпечити об'єктивне та максимально повне формування обліково-інформаційного забезпечення результатів діяльності підприємства. Тому, окремий стандарт бухгалтерського обліку витрат має бути і серед міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності по аналогії зі стандартом «Доходи».

Відповідно до П(С)БО 16 витрати відображаються у бухгалтерському обліку водночас зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань [2].

В національних стандартах витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Аналогічну вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

П(С)БО 16 наголошує, що витрати визнаються витратами певного періоду водночас із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. У П(С)БО 16 зазначено: «Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхомсистематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами». Аналогічну вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» [2].

У П(С)БО 16 вказано, що не визнаються витратами та не включаються до звіту про фінансові результати:

? платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

? попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

? погашення отриманих позик;

? інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не виповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту);

? витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку [2].

Окремого міжнародного стандарту, який би розкривав методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її у фінансовій звітності немає. Визнання витрат подається в Концептуальній основі складання і подання фінансових звітів (далі -- КОСПФЗ), яка не є міжнародним стандартом бухгалтерського обліку.

КОСПФЗ визначає витрати як зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам. Як бачимо, визнання витрат в П(С)БО цілком відповідає визнанню витрат в КОСПФЗ, лише подається воно в різних редакціях.

Відповідно до КОСПФЗ витрати визнаються та відображаються в обліку, коли виникає зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань, які можна достовірно виміряти. Це фактично означає, що визнання витрат відбувається водночас із визнанням збільшення зобов'язань або зменшення активів. По суті ці вимоги викладені в П(С)БО 16, тільки замість "достовірно виміряти" вживано термін «достовірно оцінені».

А також цю вимогу викладено в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», а саме: за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

У КОСПФЗ зазначено, що витрати визнаються в обліку на підставі безпосереднього зв'язку між витратами та заробленим доходом від конкретних статей. Цей процес, що його, як правило, називають відповідністю витрат доходам, передбачає одночасне або комбіноване визнання доходів та витрат, які виникають безпосередньо та разом у результаті тих самих операцій або інших подій; наприклад, різні компоненти витрат, що становлять собівартість реалізованої продукції, визнаються водночас на момент отримання доходу, що виникає в результаті реалізації продукції [5].

Відповідно до КОСПФЗ, коли очікується виникнення економічних вигід протягом кількох облікових періодів та їхній зв'язок з доходом може бути визначений тільки в широких межах або непрямо, витрати визнаються на основі процедур систематичного і раціонального розподілу. Часто це необхідно при визнанні витрат, пов'язаних із використанням таких активів, як основні засоби, гудвіл, патенти та торговельні знаки; у таких випадках витрати називають амортизацією [3]. Ці процедури розподілу мають на меті визнання витрат у тих облікових періодах, в яких були спожиті або вичерпані економічні вигоди, пов'язані з цими статтями. По суті цю вимогу викладено в П(С)БО16 [2].

Під час проведеного дослідження також було виявлено, що у визначенні постійних і змінних загальновиробничих витрат в П(С)БО 16 «Витрати» та в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 2 «Запаси» немає жодних відмінностей. Лише в П(С)БО 16 «Витрати» наводиться детальний перелік складу загальновиробничих витрат, що значно полегшує працю бухгалтера зі складання їх класифікації на підприємстві. Однаковими є також вимоги до формування баз розподілу постійних та змінних загальновиробничих витрат. Водночас, різниця полягає в тому, що згідно з П(С)БО 16 «Витрати» загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартостіпродукції робіт, послуг, а відповідно до міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 «Запаси» - до оцінки запасів, а саме до витрат на їх переробку [2, 6].

Таким чином, вимоги до розкриття інформації про витрати підприємств, викладені в П(С)БО 16 «Витрати», загалом відповідають КОСПФЗ й міжнародним стандартам бухгалтерського обліку та фінансової звітності стандартів бухгалтерського обліку до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності та МСБО. Доцільним є продовження роботи з

калькуляція касовий операція синтетичний

1.1 Класифікація витрат

Витрати -- це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).Витратами комерційної діяльності є витрати, пов'язані із просуванням товарів від виробництва до споживача. Ці витрати, аналогічно до витрат виробничої діяльності, поділяють на три самостійні етапи: витрати на придбання товарів, витрати на управління підприємством та витрати на продаж і реалізацію товарів.

У торгівлі витрати операційної діяльності групують за такими ознаками:

Собівартість придбання товарів (витрати на придбання товарів) Витрати на продаж (збут) товарів.

Витрати на управління -- адміністративні витрати Інші операційні витрати.

Витрати поділяють за галузями діяльності (в оптовій, посередницькій, роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо) та за видами. Рівень витрат визначають як абсолютною сумою, так і рівнем їх у відсотках до товарообігу.

Собівартість реалізованих товарів включає вартість реалізованих товарних запасів і транспортно-заготівельних витрат, які припадають на реалізовані товари.

До складу поточних витрат підприємства торгівлі належать витрати обігу -- представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які за своєю сутністю становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до споживача та пов'язаних зі зміною форм вартості.

До складу витрат обігу належать операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані товари (продукцію власного виробництва підприємств громадського харчування; далі -- продукція), та відсотки за кредит, які відносять до витрат фінансової діяльності. У плануванні й обліку поточні витрати торговельної діяльності класифікують за видами діяльності, економічними елементами та підгалузями торгівлі (оптова торгівля, роздрібна торгівля, громадське харчування).

В управлінні поточними витратами торговельної діяльності, крім зазначених класифікаційних ознак, можна застосовувати додаткові ознаки класифікації -- за мірою реагування на зміну обсягів діяльності, за періодами, за центрами відповідальності чи місцем виникнення, за мірою однорідності, за можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі, за принципами організації управління.

Поточні витрати підприємств торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати.

Витрати операційної діяльності поділяють на: витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати. Витрати операційної діяльності за їхнім економічним змістом групують за економічними елементами й статтями витрат.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому вираженні за їхніми видами (це групування дає змогу відповісти на запитання, що витрачено за конкретний звітний період).

За мірою реагування на зміну обсягів діяльності витрати поділяють на умовно-постійні та змінні. До умовно-постійних відносять такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів товарообігу. До постійних належать витрати, пов'язані із управлінням діяльністю підприємства, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва, підприємства громадського харчування тощо.

Змінні витрати охоплюють ті види витрат, величина яких змінюється зі зміною обсягів товарообігу. До змінних витрат належать витрати підприємств торгівлі на сировину, придбані напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці торговельно-операційного персоналу й відповідні суми відрахувань на соціальні заходи, інші витрати.

За періодами витрати торговельної діяльності поділяють на витрати поточного періоду й витрати майбутніх періодів.

Витрати поточного періоду -- це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати, що належать до того періоду, в якому вони були здійснені. Витрати майбутніх періодів -- це витрати, що мали місце впродовж поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. Віднесення витрат майбутніх періодів до витрат певного періоду здійснюють в повному обсязі або на підставі розподілу їх між кількома звітними періодами.

За центрами відповідальності чи місцем виникнення витрати поділяють на витрати відділу, дільниці, служби, іншого структурного підрозділу підприємства.

За мірою однорідності витрати поділяють на прості (одноелементні) та комплексні. Прості витрати мають однорідний зміст, тобто складаються з одного елементу витрат, наприклад заробітна плата або амортизаційні відрахування. До складу комплексних витрат включають елементи з різною економічною природою, наприклад витрати на зберігання, підсортування товарів. За можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі розрізняють контрольовані й неконтрольовані витрати в конкретному центрі відповідальності.

За принципами організації (управління) розрізняють заплановані витрати та позапланові витрати.

1.2 Мета, об'єкти та етапи обміну витрат виробництва

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси -- це другий етап виробництва.

Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції. Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця: прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).

Незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції.

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 "Виробництво".

Цей рахунок використовується для обліку на окремих субрахунках витрат: 1) промислових і сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції; 2) підрядних, геологічних та проектних організацій на виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-вишукувальних робіт; 3) підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг; 4) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт; 5) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції; 6) підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійснення діяльності з продажу товарів; 7) дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних шляхів; 8) інших підприємств та організацій; 9) допоміжних (підсобних) виробництв; 10) на виконання некапітальних робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припиненого будівництвом об'єкту).

Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

1.3 Облік витрат за економічними елементами та статями калькуляції

За методами планування , обліку та розподілу витрати класифікується за економічними елементами - кошторисний розріз витрат і за місцем їх здійснення - угруповання за статтями калькуляції . Ця класифікація має важливе теоретичне і практичне значення , так як відповідно до її вимог організуються економічна діяльність підприємства.

Угрупування витрат за економічними елементами відображається у кошторисі витрат на виробництво і реалізацію продукції ( робіт , послуг)

Класифікація витрат за економічними елементами має для підприємства важливе значення . Самотній розріз витрат дозволяє визначити загальний обсяг споживаних підприємством різних видів ресурсів . На основі кошторису здійснюється ув'язка розділів виробничо- финасового плану підприємства; з матеріально-технічного постачання , з праці , визначається потреба в оборотних коштах і т.д.

За кошторисом витрат обчислюється собівартість валової продукції , зміна залишку незавершеного виробництва , списання витрат на невиробничі рахунки.

Разом з тим на основі кошторисного розрізу не можна визначити конкретне напрямок і місце використання витрат (виробничий процес, обслуговування цеху, зміст заводоуправління тощо), що не дозволяє аналізувати ефективність використання витрат, виявляти резерви їх зниження. А головне, на основі елементів кошторису неможливо визначити собівартість одиниці продукції, що випускається в розрізі всього асортименту , а також кожного найменування, групи, виду. Ці завдання вирішує класифікація витрат за статтями калькуляції.

Для всіх промислових підприємств (незалежно від їх галузевої належності) встановлена єдина угруповання витрат за економічними елементами :

1. Сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби ( за вирахуванням зворотних відходів);

2. Допоміжні та інші матеріали;

3. Паливо з боку

4. Енергія з боку ;

5. Заробітна плата основна і додаткова ;

6. Відрахування на соціальні потреби ;

7. Амортизація основних фондів;

8. Інші грошові витрати ;

У кошторисі відображаються витрати , оплачувані постачальниками ресурсів з боку. Якщо підприємство саме виробляє якийсь вид ресурсів (стиснене повітря, пар, енергію), то витрати на їх виробництво розподіляються в кошторисі за відповідними елементами витрат (паливо, заробітна плата , амортизація тощо)

Угрупування витрат за статтями калькуляції

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції або послуг за статтями витрат. На відміну від елементів кошторису витрат, статті калькуляції собівартості об'єднують витрати з урахуванням їх конкретного цільового призначення і місця освіти.

Об'єкти калькуляції - окремі вироби , групи виробів , напівфабрикати , роботи і послуги , собівартість яких визначається. Аналітичний облік витрат на виробництво ведеться по об'єктах калькуляції . Для кожного об'єкта необхідно правильно вибрати калькуляційну одиницю, в якості яких застосовують , в основному , натуральні ( тонни, метри ) і умовно- натуральні одиниці, обчислені за допомогою коефіцієнтів. Калькуляційні одиниці можуть не збігатися з облікової натуральної одиницею. Застосування укрупнених калькуляційних одиниць спрощує складання планових і звітних калькуляцій.

Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати по асортиментних групах, встановити обсяг витрат по кожному виду робіт, виробничим підрозділам, апарату управління, виявити резерви зниження витрат. Калькуляційний принцип угруповання витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку в усіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається і аналізується переважно за статтями калькуляції.

При угруповання по статтях калькуляції витрати об'єднуються за напрямами їх використання , за місцем їх виникнення: безпосередньо в процесі виготовлення продукції , в обслуговуванні виробництва , в управлінні підприємством і і.дз.

Типова угруповання витрат за статтями калькуляції має наступний вигляд:

1. Сировину , основні матеріали , напівфабрикати , комплектуючі вироби ( за вирахуванням зворотних відходів);

2. Допоміжні матеріали ;

3. Паливо на технологічні цілі ;

4. Енергія на технологічні цілі ;

5. Основна заробітна плата виробничих робітників;

6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7. Відрахування на соціальні потреби по заробітній платі виробничих робітників;

8. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання ;

9. Витрати на підготовку і освоєння нового виробництва;

10. Цехові витрати

11. Цехова собівартість;

12. Загальновиробничі витрати ;

13. Втрати від браку ;

14. Виробнича собівартість товарної продукції;

15. Позавиробничі витрати ;

Повна собівартість товарної продукції .

У наведеній класифікації перші сім витрат здійснюються безпосередньо на робочому місці і прямо відносяться на собівартість кожного виду продукції. Всі інші статті є комплексними , які збирають витрати з обслуговування та управління виробництвом.

Витрати з утримання та експлуатації устаткування включають витрати на технічне обслуговування машин і механізмів, витрати на поточний і капітальний ремонт обладнання, цехового транспорту та інструментів, амортизацію основних фондів , закріплених за цехами , знос малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін. У статтю « Витрати на підготовку і освоєння нового виробництва » входять витрати некапітального характеру : вдосконалення технології , переналагодження обладнання , виготовлення спеціального устаткування і оснащення і т.д. У змотавши цехових витрат включаються витрати на управління цехів основного виробництва : заробітна плата цехового персоналу, витрати на амортизацію , поточний ремонт , опалення, освітлення, прибирання задній і цехових приміщень, знос інвентарю та малоцінних предметів общецехового призначення та ін «Загальновиробничі витрати » прямують на покриття витрат з управління та обслуговування загальногосподарських потреб підприємства: апарату управління, утримання будівель, території, транспорту та ін., мають загальновиробничі призначення. Позавиробничі витрати включають витрати, пов'язані з реалізацією продукції (упаковка, відвантаження, реклама , збутова мережа , комісійні та ін ) , а також різного роду відрахування і платежі .

1.4 Синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва

Облік витрат у виробництві має забезпечувати оперативне, достовірне й повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції за підприємством загалом та за окремими його структурними підрозділами (бригадами, цехами, фермами тощо).

Облік витрат і виходу продукції здійснюють у розрізі окремих об'єктів (виробництв, видів або груп культур чи тварин, продукції переробної промисловості).

Синтетичний облік витрат і вихід продукції виробництва здійснюють на активному, калькуляційному рахунку 23 «Виробництво» За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати (загальновиробничі витрати) та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом -- суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг

Аналітичний облік на рахунку 23 здійснюють за встановленими об'єктами обліку витрат, зокрема видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можуть здійснювати за підрозділами підприємства й центрами витрат і відповідальності.

Оплату праці нараховують виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу продукції або відпрацьованого часу на підставі відповідних первинних документів, і відносять на відповідні об'єкти витрат.

Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносять на витрати за їхньою первинною вартістю; продукцію власного виробництва поточного року -- за плановою собівартістю з коригуванням її наприкінці року до рівня фактичних витрат; придбані -- за первинною вартістю з урахуванням таких методів її уточнення: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовують лише один із наведених методів.

Аналітичний облік матеріальних цінностей у бухгалтерії підприємства здійснюють у сальдових відомостях на підставі перевірених і протаксованих Звітів про рух матеріальних цінностей.

Синтетичний облік готової продукції здійснюють на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Цей рахунок призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції. Продукцію сільськогосподарського виробництва поточного року облікують за плановою собівартістю, яку наприкінці звітного періоду (року) доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собівартості продукції, наприклад фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різницю між фактичною та плановою собівартістю готової продукції, яку виявляють наприкінці року, відносять пропорційно на рахунок продукції й на інші рахунки, на які ця продукція була списана впродовж року.

На рахунку 27 обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких і промислових підрозділів підприємства, призначену для продажу на сторону та для іншого невиробничого споживання; продукцію, призначену для споживання у тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, вирощену для годівлі худоби, а також побічну продукцію й відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій; насіння й посадковий матеріал, включно із саджанцями, призначеними для закладання та ремонту власних насаджень.

Результати перероблення кожної партії продукції оформляють Звітом про переробку продукції, де зазначають кількість основних і допоміжних матеріалів, використаних при переробленні, вихід готової продукції. Одержану від перероблення продукцію рослинництва (борошно, консерви тощо) оприбутковують.

На підставі первинних документів матеріально відповідальна особа складає Звіт про рух матеріальних цінностей, який щодня разом із первинними документами передають до бухгалтерії.

Дані первинних документів про кількість одержаного врожаю в розрізі культур, сортів і виробничих підрозділів узагальнюють у зведених документах. Вони слугують підставою для складання Виробничого звіту з рослинництва.

Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва здійснюють у Виробничих звітах. Їх складає кожен структурний підрозділ щомісяця на підставі даних первинних і накопичувальних документів. Дані у Виробничих звітах групують у такому розрізі, який потім дає змогу зробити записи за аналітичними рахунками відповідних синтетичних рахунків. При цьому витрати систематизують за рахунками й статтями витрат.У разі, коли витрати списують на відповідний синтетичний рахунок чи оприбутковану продукцію за кількома звітами, необхідно складати зведений Виробничий звіт.

Для ведення аналітичного обліку витрат і виходу продукції упродовж року можна використовувати Книгу обліку витрат виробництва. У ній записують підсумкові дані про витрати місячних Виробничих звітів. Книгу можна не вести за умови, якщо у Виробничому звіті нагромаджуються дані щодо витрат і одержаної продукції від початку року.

У Виробничому звіті та Книзі обліку витрат виробництва групують витрати рослинництва за об'єктами обліку (культурами, групами культур, видами робіт) у розрізі встановленої номенклатури статей витрат.

Для обліку виходу продукції тваринництва застосовують такі первинні документи: Журнал обліку надоїв молока, Відомість руху молока; Щоденник надходження і відправки вовни на заготівельні пункти; Щоденник надходження сільськогосподарської продукції; Акт настригу та приймання вовни (для спеціалізованих підприємств); Акт на оприбуткування приплоду тварин; Нагромаджувальний акт на оприбуткування приплоду звірів; Акт про хід окоту; Відомість зважування тварин. Їх складають на тваринницьких фермах у момент одержання продукції або в терміни, передбачені графіком документообігу. Надходження інших видів продукції тваринництва (мед, риба тощо) оформляють накладними або відображають у щоденниках надходження сільськогосподарської продукції. Їх оформляють члени комісії, створеної для приймання цих видів продукції. Операції із забою худоби й птиці відображають в Акті на вибуття тварин. Під час оприбуткування продукції, одержаної від населення для реалізації, складають Приймально-розрахункову відомість у двох примірниках.

Облік витрат і виходу продукції тваринництва ведуть на рахунку 23, субрахунок 2 «Тваринництво». За дебетом рахунка записують витрати на утримання й догляд за худобою і птицею, за кредитом -- вихід продукції за плановою собівартістю. Залишок на субрахунку впродовж року не виводять, замість нього відображають дебетовий і кредитовий обороти наростаючим підсумком. Наприкінці року залишок відбиватиме витрати незавершеного виробництва.

Аналітичний облік витрат та виходу продукції тваринництва здійснюють у Виробничому звіті з тваринництва, який заповнюють у виробничих підрозділах згідно з наведеними первинними й накопичувальними документами, і передають до бухгалтерії наприкінці місяця разом із первинними документами. Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі враховують витрати, згруповані за статтями витрат за кожним об'єктом обліку; в другому -- одержану продукцію (молоко, приплід, приріст живої маси, вовна тощо) за місяць та від початку року; у третьому розділі суми, враховані у другому розділі, групують за кореспондувальними рахунками.

Згруповані дані первинних документів записують у другому розділі Виробничого звіту, де за кожним об'єктом обліку й госпрозрахунковим підрозділом указують кількість одержаної продукції за видами та її планову собівартість за місяць і від початку року. У третьому розділі Виробничого звіту дані другого розділу відображають за дебетом рахунків: 27 -- одержана продукція тваринництва; 07 -- приплід і приріст живої маси тварин; 23, субрахунок «Рослинництво» -- на суму одержаного й вивезеного у поле гною і витрат бджільництва, віднесених на запилювані культури, тощо.

Для обліку витрат у тваринництві можна використовувати Книги обліку витрат, правильність ведення обліку в яких перевіряють за допомогою оборотної відомості.

Для обліку витрат виробництва використовують журнали-ордери № 10/1 с. г., № 10/2 с. г. і № 10/3 с. г.

У Журналі-ордері 10.1 с. г. узагальнюють за місяць у розрізі синтетичних рахунків (субрахунків) дані про наявність і рух матеріальних цінностей у грошовому вираженні за місцями зберігання (матеріально відповідальними особами).

Журнал-ордер № 10/2 с. г. використовують для обліку нарахованої оплати праці й пов'язаних із нею сум відрахувань на соціальні заходи, резервів наступних періодів (схема 1.2), а також амортизаційних відрахувань, браку й втрат від псування цінностей.

Виробничі звіти складають з метою обліку основних і допоміжних виробництв, витрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання, обліку капітальних інвестицій, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут. Підсумки виробничих звітів із деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) переносять до Журналу-ордеру № 10/3 с. г., в якому здійснюють зведений облік витрат і виходу продукції сільського господарства. У Журналі-ордері № 10/3 с. г. відображають кредитові обороти з виходу продукції, робіт і послуг (списання для відповідних споживачів) із кредиту рахунків 23 «Виробництво» (за видами виробництв), 24 «Брак у виробництві», 39 «Витрати майбутніх періодів», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» (схема 1.3).



Схема 1. Схема запису в регістрах по обліку виробництва

У таблиці 1.наведено кореспонденцію рахунків з обліку витрат і виходу продукції сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 1. Кореспонденція рахунків з обліку витрат виробництва у сільському господарстві

№	Зміст операції	Дебет	Кредит
	Рослинництво
1	Списані на виробництво продукції матеріальні витрати	23/1	20, 22
2	Віднесено витрати бджільництва із запилення культур, вартість вивезеного в поле гною	23/1	23/2
3	Віднесена на витрати вартість послуг допоміжних виробництв	23/1	23/3
4	Віднесені на виробництво витрати на оплату праці працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва	23/1	66
5	Нараховані відрахування на соціальні заходи	23/1	65
6	Віднесені на витрати рослинництва загальновиробничі витрати	23/1	91/1
7	Оприбутковано з виробництва насіння, корми	208	23/1
8	Оприбутковано з виробництва готову продукцію (за плановою собівартістю)	271	23/1
9	Списана вартість зеленого корму, згодованого продуктивним тваринам і робочій худобі на випасі	23/2	23/1
10	Списані наприкінці року калькуляційні різниці на продукцію рослинництва (різниця між фактичною та плановою собівартістю продукції)	208, 23/2, 271	23/1
	Тваринництво
11	Списані на виробництво продукції матеріальні витрати	23/2	20, 22
12	Списані витрати на утримання пасовищ	23/2	23/3
13	Віднесена на витрати вартість послуг допоміжних виробництв	23/2	23/3
14	Віднесені на виробництво витрати на оплату праці працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва	23/2	66
15	Нараховані відрахування на соціальні заходи	23/2	65
16	Віднесені на витрати тваринництва загальновиробничі витрати	23/2	91/2
17	Списана вартість вивезеного в поле гною	23/1	23/2
18	Оприбуткований приплід і приріст живої маси	21	23/2
19	Списана частина витрат бджільництва для рослинництва (запилення)	23/1	23/2
20	Оприбуткована продукція тваринництва	272	23/2
21	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю продукції	21, 23/1, 272	23/2
	Рослинництво і тваринництво
22	Списується планова собівартість реалізованої продукції	901	27
23	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю реалізованої продукції	901	27
24	Відображені доходи -- відпускна вартість реалізованої продукції	361	701
25	Нараховують податок на додану вартість та акцизний збір	701	641
26	Собівартість реалізованої продукції списують на фінансові результати (наприкінці року)	791	901
27	Списують доходи від реалізації продукції (наприкінці року)	701	791



1.5 Облікові регістри

Облікові регістри - це рахункові таблиці певної форми, побудовані відповідно до економічним угрупуванням даних про майно та джерел його утворення. Регістри бухгалтерського обліку призначені для систематизації та накопичення інформації, що міститься в прийнятих до обліку первинних облікових документах, для відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у бухгалтерській звітності.

Регістри бухгалтерського обліку можуть вестися в спеціальних книгах (журналах), на окремих аркушах і картках, у вигляді машинограм, отриманих при використанні обчислювальної техніки, а також на машинних носіях інформації. При веденні регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації повинна бути передбачена можливість їхнього висновку на паперові носії інформації.

Форми регістрів бухгалтерського обліку розробляються і рекомендуються Міністерством фінансів Російської Федерації, органами, яким федеральними законами надане право регулювання бухгалтерського обліку, або федеральними органами виконавчої влади, організаціями при дотриманні ними загальних методичних принципів бухгалтерського обліку.

Господарські операції повинні відображатися в регістрах бухгалтерського обліку в хронологічній послідовності і групуватися за відповідними рахунками бухгалтерського обліку. Правильність відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку забезпечують особи, які склали і підписали їх.

При зберіганні регістрів бухгалтерського обліку повинна забезпечуватися їх захист від несанкціонованих виправлень. Виправлення помилки в регістрі бухгалтерського обліку повинна бути обгрунтована і підтверджено підписом особи, який вніс виправлення, із зазначенням дати виправлення.

Зміст регістрів бухгалтерського обліку та внутрішньої бухгалтерської звітності є комерційною таємницею, а у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, - державною таємницею.

Особи, що одержали доступ до інформації, що міститься в регістрах бухгалтерського обліку та у внутрішній бухгалтерської звітності, зобов'язані зберігати комерційну та державну таємницю. За її розголошення вони несуть відповідальність, встановлену законодавством України.

Синтетичний облік здійснюється в так званих синтетичних регістрах, а аналітичний облік - у аналітичних регістрах. Записи за синтетичними рахунками, як правило, ведуться в журналах-ордерах та Головній книзі або в які їх замінюють машинограмі-відомостях, а по аналітичних рахунках - в книгах, машинограм-відомостях або на картках. При веденні аналітичного обліку на картках кожна знову відкривається картка реєструється в особливому реєстрі карток, який дає можливість стежити за їх збереженням.

Форми бухгалтерського обліку

Форма бухгалтерського обліку - це сукупність облікових регістрів (Облікові регістри - це рахункові таблиці певної форми, побудовані відповідно до економічним угрупуванням даних про майно та джерел його утворення. Регістри бухгалтерського обліку призначені для систематизації та накопичення інформації, що міститься в прийнятих до обліку первинних облікових документах, для відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у бухгалтерській звітності) для відображення господарських операцій у певній послідовності і угрупуванню відповідними прийомами записів. Форми бухгалтерського обліку безперервно розвиваються від найпростіших бухгалтерських книг при меморіально-ордерної до сучасних раціонально побудованих регістрів автоматизованих систем.

1. Меморіально-ордерною формою ОБЛІКУ:

Меморіально-ордерна форма обліку застосовується на підприємствах у кількох варіантах залежно від особливостей галузі промисловості та типу підприємства. У ній поєднуються книжкові й карткові розроблювальні і группіровочние облікові регістри.

Синтетичний облік ведеться у книгах або многографних відомостях. Для аналітичного обліку використовуються книги, відомості, картки.

На кожну господарську операцію (або групу операцій, об'єднаних у зведеному документі) складається меморіальний ордер. Головний зміст меморіального ордера - це бухгалтерська проводка (кореспонденція рахунків), дата її складання та сума. Меморіальний ордер може бути складений у вигляді окремого документа, а іноді місце для меморіального ордера або заздалегідь передбачається в друкарській виготовлених бланках документів (касові ордери, платіжні вимоги-доручення і т. п.), або на документах робиться відповідний відбиток штампом. Більшість операцій протягом місяця групується під допоміжних накопичувальних відомостях. Потім за цими відомостями раз на місяць складаються меморіальні ордери, наприклад по зведених відомостях нарахування і розподілу заробітної плати, по зведеному обліку витрат на виробництво та ін Складені меморіальні ордери записуються в хронологічному порядку в реєстраційний журнал, їм присвоюються порядкові номери. Після відображення в реєстраційному журналі відомостей про господарські операції дані меморіальних ордерів записуються в Головну книгу (ліва сторона - хоз.операціі за дебетом; права сторона - по кредиту) або замінює її многографную відомість. Підсумки за дебету і кредиту рахунків Головної книги записуються в оборотну відомість. При меморіальної-ордерною формою бух.обліку бухгалтерський баланс підприємства складається на підставі оборотної відомості за синтетичними рахунками.

Недоліки меморіально-ордерною формою обліку:

При її ведення доводиться складати велику кількість меморіальних ордерів; неодноразово записувати одні й ті ж дані в різні облікові регістри; роздільне ведення синтетичних та аналітичних облікових регістрів (відставання аналітичного обліку від синтетичного).

2. Журнально-ордерною формою бухгалтерського обліку:

Підприємство самостійно адаптує журнально-ордерну форму до конкретних господарським умов і облікову політику. Дана форма обліку рекомендується для організації обліку фінансово-господарської діяльності підприємств усіх галузей народного господарства і видів діяльності (крім банків та бюджетних організацій). У залежно від обсягу відображеної в обліку інформації (що обумовлено розмірами підприємства та обсягами його господарської діяльності, а також цілей внутрішнього управління і періодичності подання поточної бух.отчетності) журнали-ордери можуть відкриватися на місяць або квартал.

В основі журнально-ордерної форми бух.обліку лежать принципи накопичення та систематизації даних первинних документів в облікових регістрах, що дозволяють забезпечити синтетичний і аналітичний облік коштів, джерел та хоз.операцій по всіх розділам бух.обліку. Це виключає необхідність складання меморіальних ордерів. Хронологічний і систематична запису господарських операцій здійснюються одночасно як єдиний робочий процес. Журнал хронологічній реєстрації господарських оборотів не ведеться. Аналітичний і синтетичний облік здійснюється, як правило, в єдиній системі записів, використовуючи для цього два види бухгалтерських регістрів: журнали-ордери і допоміжні відомості. У як виняток з деяких видів рахунків, по яких є значна кількість особових рахунків, можуть бути заведені картки аналітичного обліку та на основі їхніх даних в кінці місяця складатися оборотні відомості. Крім того, ведуться інвентарні картки або книги обліку об'єктів основних засобів, картки або відомості обліку витрат на виробництво по Калькульованою об'єктів, а також сортові сальдові відомості по обліку матеріалів, сортове (сальдові або оборотні) відомості по обліку готових виробів.

В основу побудови журналів-ордерів і допоміжних відомостей покладений кредитовий ознака реєстрації господарських операцій: дані первинних документів записуються тільки по кредиту відповідних рахунків з одночасним відображенням оборотів по дебетом кореспондуючих рахунків. (Як виняток касові операції, операції по розрахунковому і валютному рахунках в банку реєструються в журналі-ордері по кредиту, а у відомості - за дебетом рахунків, призначених для обліку зазначених операцій. Це необхідно для контролю, а також для того, щоб не роз'єднувати касові та банківські документи записами в різних журналах-ордерах).

Підсумкові дані журналів-ордерів в кінці місяця переносяться в Головну книгу. За даними Головної книги складається сальдовий бухгалтерський баланс. У тих випадках, коли залишки з бухгалтерського обліку необхідно показати в сальдової балансі по декількох статтями, запис проводиться на підставі облікових регістрів.

Головна книга відкривається на рік і служить для узагальнення даних з журналів-ордерів, взаємної перевірки правильності зроблених записів по окремих рахунках і для складання сальдового бухгалтерського балансу. У ній записуються сальдо на початок місяця (року), обороти по дебету і кредиту рахунків і сальдо на кінець місяця (року) по кожному синтетичному рахунку (відповідно до чинного Планом рахунків бухгалтерського обліку). У Головній книзі дані про поточні оборотах майна (коштів) записуються тільки за синтетичними рахунками. Обороти по кредиту кожного синтетичного рахунку відображаються одним записом, а обороти по дебетом - в кореспонденції з кредитуються рахунками. Перевірка правильності записів, зроблених у Головній книзі, здійснюється шляхом підрахунку сум оборотів і сальдо по всіх рахунках бухгалтерського обліку.

Суми дебетових і кредитових оборотів, а також суми дебетових і кредитових сальдо мають бути відповідно рівні.

Облік касових операцій:

Для обліку касових операцій, що відображаються на рахунку 50 "Каса", призначені журнал-ордер № 1 і відомість № 1 до нього. Ці бухгалтерські регістри відображають надходження грошей у касу підприємства та їх витрачання за цільовим призначенням згідно з доданим первинних документів. При цьому в журналі-ордері записуються обороти по кредиту рахунку "Каса" в розрізі кореспондуючих дебетуемих рахунків, а у відомості - за дебетом цього рахунку в кореспонденції з кредитуються рахунками. Записи в журналі-ордері та відомості виробляються підсумками за день на підставі звітів касирів, підтверджених доданими до них первинними документами. При незначній кількості касових документів допускаються запису операцій в облікові регістри один раз за 3-5 днів або навіть рідше за одним або кількома звітами касира. У цьому випадку у графі "Дата" вказуються перше і останнє числа, за які провадяться записи (наприклад, 1 - 3,1 - 5 і т. д.).

...