Облік готової продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Облік готової продукції



1. Поняття, визначення і класифікація готової продукції

Продукція промисловості - це прямий корисний результат промислово-виробничої діяльності підприємств, який виступає або у вигляді продукту, або у вигляді послуг виробничого характеру, тому готова продукція може складатися з готової продукції, виконаних робіт та послуг.

Протягом певного часу виготовлення продукції перебуває на різних стадіях процесу і має різний ступінь готовності. З огляду на це вона має назву: незавершене виробництво, напівфабрикат, готові до споживання продукти.

Незавершене виробництво - це продукція, яка не піддавалась усім передбаченим технологічним процесам, операціям обробки, а також вироби, які перебувають на різних стадіях виробничого процесу.

Напівфабрикати - продукція, технологічний процес виробництва якої завершений в одному цеху, але яка ще повинна оброблятися в інших цехах даного підприємства.

Готова продукція - промислова продукція, яка закінчена виробництвом, укомплектована, відповідає вимогам стандартів і технічних умов, має документ, що засвідчує її якість, та призначена для збуту за межі підприємств.

На сьогоднішній день проблема термінології досліджуваних понять розглядається великою кількістю вчених, a тому в науковій літературі можна зустріти дуже багато трактувань поняття «готова продукція» і звісно кожен автор розглядає його зі своєї точки зору, яка може в значній мірі відрізнятися від інших. У таблиці 1 розглянуто деякі з них.



Таблиця 1. Визначення поняття «готова продукція» з точки зору різних авторів

Автор	Визначення поняття «готова продукція»
Должанський М.І., Должанський А.М.	Готовою продукцією є продукція, що пройшла всі стадії опрацювання, випробування, приймання, укомплектування відповідно до умов договорів із замовниками та відповідає технічним умовам і стандартам, прийнята апаратом технічного контролю підприємства та здана на склад чи прийнята замовником (коли готова продукція здається на місці) згідно зі затвердженим порядком її приймання (оформлена встановленими здавальними документами) [1]
Ловінська Л.Г., Жилкіна Л.В., Бутинець Ф.Ф.	Готовою вважається продукція повністю закінчена обробкою, укомплектована, яка пройшла необхідні випробування (перевірки), відповідає діючим стандартам або затвердженим технічним умовам (має сертифікат чи інший документ, що засвідчує її якість), прийнята відділом технічного контролю підприємства та здана на склад або ж прийнята замовником (якщо готова продукція здається на місці) відповідно до затвердженого порядку її приймання [2]
Лишиленко О.В.	До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам [4]
Бабіч В.В., Сагова С.В.	Готова продукція - це продукція, яка пройшла на підприємстві всі технологічні операції, відповідає нормам, стандартам якості та передана на зберігання (склад, майданчик, інше місце) [5]

Готова продукція - це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства. Крім випуску речовинної продукції підприємство може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги, наприклад, ремонтні роботи, перевезення вантажів своїм автотранспортом для інших підприємств та ін. На відміну від речовинної продукції, під якою розуміється вираз «готова продукція», цей вид продукції називають «виконані роботи та послуги» [3].

Таким чином, продукція підприємств може складатися з готової продукції і виконаних робіт та послуг.

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності і технологічною складністю.

Класифікуючи продукцію за технологічною складністю можна виділити просту і складну. Складна в свою чергу поділяються на основну, супутню та побічну.

Супутня продукція - це продукція, отримана в одному технологічному циклі одночасно з основною, за якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачеві.

Побічна продукція - це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої, не потребує додаткових витрат.

У поточному обліку продукція групується за укрупненими позиціями:

- вироби основного виробництва;

- товари широкого вжитку, вироблені з відходів;

- запасні частини;

- виконані роботи та надані послуги. [бутинець]

2. Методика оцінки готової продукції

В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», за первісною вартістю, але оскільки така вартість може бути визначена лише після збирання усіх витрат пов'язаних з виробництвом, то постає потреба у щоденному обліку наявності та руху готової продукції.

Оцінка супутньої і побічної продукції, як правило, здійснюється за методиками, в основу яких покладено фізичні параметри основної, супутньої та побічної продукції або можливість розподілу витрат пропорційно ринковій ціні проданих продуктів.

Перший метод передбачає розподіл комплексних витрат пропорційно частці кожного продукту. Використання такого підходу на практиці може бути ускладнене, якщо основний і супутній (або побічний) продукти мають різні натуральні вимірники. Другий підхід є простішим, проте економічно необґрунтованим, оскільки не забезпечує достовірності показника собівартості основного продукту та фінансового результату від реалізації побічного продукту.

Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При оцінці готової продукції також можуть використовуватися методи, зазначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Відповідно до цього положення готова продукція оцінюється за фактичною собівартістю, яка може бути визначена тільки після узагальнення інформації про виробничі витрати, розподілу загальновиробничих витрат звітного періоду та калькулювання собівартості продукції.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначає методику оцінки первісної вартості готової продукції. Згідно цього положення витрати на виробництво включають: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні і розподілені постійні накладні витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробничому процесі, виконанні робіт та наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат на оплату праці включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку

Витрати на збут, адміністративні витрати, а також інші операційні витрати до складу собівартості готової продукції не включаються, але списуються на витрати звітного періоду.

Собівартість продукції визначається за методами вибуття запасів.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

Метод ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який час визначити вартість та дату витрачання кожної одиниці запасів. Цей метод доцільно застосовувати для запасів, що мають значну вартість та невелику кількість.

Визначення середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного періоду і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного періоду і одержаних у звітному місяці. Метод середньозваженої собівартості застосовується окремо для кожної сукупності відображених в обліку запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками.

Запаси з однаковими вхідними параметрами обліковуються в одній інвентарній картці незалежно від ціни придбання. Облік по партіях не ведеться.

Цей метод можна застосовувати для списання взаємозамінних запасів, коли для списання запасів не потрібно проводити їх ідентифікацію. Недоліком цього методу є складність відстежування за середньою ціною в умовах, коли виробничі запаси витрачаються щоденно, або надходять досить часто.

Перевага цього методу полягає в тому, що оцінку вартості відпущеного запаса та запасів в залишках можна знайти відразу в момент здійснення операції, що надає об'єктивне уявлення про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це вирішується за рахунок досить великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів та собівартості готової продукції не є повністю об'єктивною.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили до підприємства/установи (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Даний метод найчастіше застосовується для запасів, що швидко псуються за умови, що грошова одиниця є стабільною, також найчастіше для тих запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватись у першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

Перевага методу ФІФО полягає в тому, що він простий, систематичний і об'єктивний, а також перешкоджає маніпулюванню даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення в балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО виправдовує себе в умовах низької інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції приведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Саме відображення нереальних доходів, що призводять до невиправданого завищення прибутку, є недоліком методу.

Метод ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси які першими надійшли на підприємство відпускаються останніми. Рух вартості запасів згідно методу ЛІФО є протилежним до руху вартості, застосовуючи метод ФІФО.

Перевага цього методу полягає в тому, що більш висока собівартість проданої продукції в більшій мірі відповідає вартості поповнення запасів, необхідних для продовження функціонування підприємства.

У періоди інфляції, що характеризується ростом цін, метод ЛІФО показує найбільшу собівартість проданих товарів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Він призводить до того, що вартість одиниці кінцевих запасів в собівартості проданої продукції занижена порівняно з купівельною ціною. Кінцеві залишки обліковуються за цінами запасів, які надійшли раніше. Виходячи з цього, прибуток виявляється заниженим. Хоча в умовах високої інфляції метод виправдовує себе тим, що вартість запасів, що списуються, буде максимально наближеною до поточних ринкових цін. Недолік методу ЛІФО полягає в тому, що запаси в балансі відображаються за більш давніми цінами.

На відміну від методу ФІФО, безперервний облік і періодичний облік методом ЛІФО не дають однакового значення вартості запасів на кінець періоду. В умовах збільшення вартості запасів (наприклад в умовах інфляційної економіки) періодичний облік з використанням методу ЛІФО призведе до меншого рівня прибутку, ніж безперервний, оскільки до собівартості реалізованої продукції увійдуть останні з придбаних, найбільш дорогі одиниці.

Різниця, що виникає в результаті відмінності між оцінками ФІФО і ЛІФО, називається резервом ЛІФО. В міжнародній практиці її додають до балансової вартості, а також до нерозподіленого прибутку.

Метод нормативних затрат базується на застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Даний метод на практиці застосовується рідко.

Останній метод оцінки за цінами продажу застосовують підприємства роздрібної торгівлі, що мають значну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві оцінки:

- оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою - первісна вартість (по Дт 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»);

- оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по Кт 701 «Дохід від реалізації готової продукції»). [Фімяр С.В. Методика проведення інвентаризації на підприємствах. Навчально-методичний посібник. - Черкаси, 2001. - 63 с.]

Наприкінці місяця загальну кількість випущеної продукції оцінюють за прийнятими в обліку цінами підприємства і фактичною собівартістю. За даними відомості випуску готової продукції визначають результат роботи підприємства у процесі виробництва. У поточному обліку її оцінюють за середньорічною плановою собівартістю, договірними або оптовими цінами або за фактичною виробничою собівартістю.

3. Нормативно-правове регулювання обліку готової продукції

облік правовий нормативний економічний

Ведення обліку готової продукції регламентується наступною нормативною базою:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996/XIV цим законом регламентуються правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Даним законом визначається ціль бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Згідно з законом ціллю ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів на підприємстві.

Цим законом передбачаються загальні вимоги до фінансової звітності, а саме на підставі даних бухгалтерського обліку підприємство повинне складати фінансову звітність, яка підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Також Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачається, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їхньої компетенції, передбачених законами.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» регламентує відображення готової продукції, товарів та результатів їх реалізації в усіх формах фінансової звітності.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» дає визначення і відображує оцінку дебіторської заборгованості, яка може виникнути при реалізації.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. №246.

Це положення визначає методологічні засади формування в обліку інформації про запаси і розкриття їх у фінансовій звітності.

Терміни що наведені в П(С) БО, мають таке значення:

Запаси - активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримують для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію

Визначення та первісна оцінка запасів:

Запаси визначаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

Ї сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

Ї готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Згідно з п. 10 П(С) БО - 9 первісною вартістю запасів що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С) БО - 16 «Витрати».

Вибуття запасів здійснюється внаслідок відпуску у виробництво, реалізації, безоплатної передачі тощо. Оцінюватись запаси в процесі їх вибуття можуть по різному. У п. 16 П(С) БО - 9 наведені такі прийоми оцінки:

Ї ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, який передбачає облік фактичної собівартості кожної одиниці запасів, що є можливим при забезпеченні об'єктів табличками з серійними номерами.

Ї середньозваженої собівартості, який передбачає розрахунок фактичної собівартості одиниці запасів виходячи з середньої вартості.

Ї спосіб перших за часом надходження запасів (ФІФО), базується на припущені, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони надходили па підприємство й відображені в бухгалтерському обліку.

Ї спосіб останніх за часом надходження запасів (ЛІФО), базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство.

Ї спосіб нормативних витрат.

Ї спосіб реалізаційних цін.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

7. План рахунків обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. №291.

8. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. №291.

9. Інструкція по бухгалтерському обліку податку на додану вартість, затверджена наказом Міністерства фінансів України №141 від 01.07.97 р. (зі змінами та доповненнями).

10. Положення про порядок уцінки та реалізації продукції, що залежалась, із групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене спільним наказом Мінекономіки України та Мінфіну України від 15.12.1999 р. №149/300, зареєстроване в Мінюстицій України 29.12.99 р. №921/4214.

11. Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій пов'язаних з продажем товарів, затверджене наказом Міністерства фінансів України №14 - 401 від 05.07.1993 р. (з послідуючими змінами та доповненнями).

12. Порядок ведення в обліку приросту (втрат) балансової вартості покупних товарів (крім активів які належать амортизації, цінних паперів та дивідендів) матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, в незавершеному виробництві та залишків готової продукції (в тому числі малоцінних предметів на складах), затверджений наказом Мінфіну України від 11.06.1998 р. №124 зареєстрований в Мінюстицій України 03.07.1998 р. №417/2857.

13. Наказ Міністерства Аграрної політики України «Про затвердження регістрів та Методичних рекомендацій з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу» від 07.03.2001 р. №49. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо правильності ведення та списання залишків готової продукції відповідно до регістрів бухгалтерського обліку.

14. Наказ Міністерства Статистики України «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» від 21.06.1996 р. №193. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо виконання заходів по реалізації державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики. В ньому зазначаються первинні документи, які необхідні для переміщення, відвантаження готової продукції на підприємстві та їх суть, а це акти (акт приймання матеріалів), картки (складського обліку, лімітно-забірні), накладні та інші документи.

15. Наказ Міністерства Фінансів України «Про інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків» від 11.08.1994 р. №69.

4. Облік готової продукції за міжнародними стандартами

Глобалізація економічних процесів та інформаційних технологій, розвиток всесвітнього ринку інвестицій сприяє розробці загальних принципів обліку та звітності, тобто впровадженню Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).

Для обліку запасів в міжнародній практиці використовується МСБО 2 «Запаси». В умовах трансформаційних процесів метою є гармонізація системи обліку та дослідження МСБО 2, що доповнюються новими завданнями в обліку.

Цей стандарт застосовується до всіх запасів, за винятком:

а) незавершеного виробництва за будівельними контрактами, включаючи прямо пов'язані з ними контракти з надання послуг (МСБО 11 «Будівельні контракти»);

б) фінансових інструментів (МСФЗ 7 «Фінансові інструменти» та МСБО 39);

в) біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю та сільськогосподарською продукцією на місці збирання врожаю (МСБО 41 «Сільське господарство»).

Відповідно МСБО 2, запаси - це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності (товари);

б) перебувають у процесі виробництва продукції (послуг) із метою продажу (готова продукція, напівфабрикати, незавершене виробництво);

в) у формі сировини та інших матеріалів, призначених для споживання у виробничому процесі чи процесі надання послуг (сировина і матеріали).

Придбані запаси визнаються активом у разі задоволення усіх наведених нижче умов:

- до підприємства перейшли усі суттєві ризики та вигоди, пов'язані з власністю на запаси;

- підприємство отримало контроль над запасами та здійснює управління ними тією мірою, яка звичайно пов'язана з правом власності;

- собівартість запасів може бути достовірно визначена;

- існує ймовірність надходження до підприємства майбутніх економічних вигід, пов'язаних із запасами.

Відповідно до МСБО 2 запаси слід оцінювати за найменшим з двох показників: собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Використовуються такі методи оцінки запасів:

- Модель собівартості (Cost model) - суть методу полягає в тому, що за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю іншого відшкодування, переданого на дату придбання.

- Чиста продажна вартість (Net releasable value) - розрахункова ціна продажу запасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням витрат, необхідних на завершення їх виробництва та продажу.

Первісною оцінкою придбаних або вироблених запасів є їх собівартість, яка включає:

- витрати на придбання;

- витрати на переробку;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані із запасами.

МСБО 2 не застосовується до оцінки запасів, утримуваних:

а) Виробниками продукції сільського господарства та лісництва після збору врожаю, корисних копалин та мінеральних продуктів, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації згідно з установленою практикою в цих галузях промисловості. Якщо такі запаси оцінюють за чистою вартістю реалізації, зміни цієї вартості визнаються у прибутку або збитку в періоді зміни.

б) Брокерами товарної біржі, які оцінюють свої запаси за справедливою вартістю мінус витрати на продаж. Коли такі запаси оцінюють за справедливою вартістю мінус витрати на продаж, зміни справедливої вартості мінус витрати на продаж визнають у прибутку або збитку в період зміни.

У міжнародних стандартах регламентуються основні моменти того напряму обліку, який розглядається в певному стандарті. Це полегшує розробку національних бухгалтерських стандартів з урахуванням міжнародних. Саме тому П(С) БО 9 «Запаси» має ряд спільних моментів з МСБО «Запаси», зокрема, щодо сфери застосування цих стандартів; умов визнання запасів і основних понять, пов'язаних з ними; рекомендацій щодо використання методів оцінки запасів і вимог до оцінки різних елементів звітності; розкриття інформації про запаси у різних формах фінансової звітності. Однак поряд з цим можна виділити й наступні відмінні положення (табл. 1.2).

Таблиця 2. Порівняльна характеристика національних та міжнародних стандартів щодо обліку запасів

Ознака	П(С) БО «Запаси»	МСБО 2 «Запаси»
Оцінка запасів
При надходженні	Собівартість формується з таких витрат: При придбанні у постачальника суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати; При виготовленні власними силами витрати, що утворюють виробничу собівартість, визначену за П(С) БО 16 «Витрати»; При внесенні до статутного капіталу	Собівартість формується з таких витрат: Витрати на придбання Ціни придбання; мита на ввезення та інших податків; витрат на транспортування, вартості робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат; В окремих випадках вони можуть включати й різницю курсів іноземних валют, що виникає при придбанні запасів за валют; Витрати на переробку; Витрати, безпосередньо пов'язані з одиницею виробництва; систематичний розподіл постійних і змінних виробничих накладних витрат
	Справедливої вартості, погодженої із засновниками підприємства з урахуванням витрат, що включаються до первісної вартості запасів, придбаних у постачальника При безоплатному отриманні Справедливої вартості При отриманні у результаті обміну на подібні активи Балансової вартості переданих запасів При отриманні в результаті обміну на неподібні активи Справедливої вартості отриманих запасів До собівартості не включаються витрати: понаднормові втрати і нестачі запасів; проценти за користування позиками; витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати	Інші витрати Інші витрати, якщо вони відбулися при доставці запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення до теперішнього стану До собівартості не включаються витрати: понаднормативні суми відходів матеріалів, оплата праці або інші виробничі витрати; витрати на зберігання, крім тих витрат, які зумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва; адміністративні накладні витрати, не пов'язані з доставкою запасів до 'їх теперішнього місця розташування та приведення у теперішній стан; витрати на продаж
При витрачанні	Собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО), ідентифікована собівартість та середньозважена собівартість
На дату балансу	Найменша з двох оцінок: первісна вартість або чиста вартість реалізації	Чиста вартість реалізації
Розкриття інформації про запаси у фінансовій звітності
Методи оцінки запасів; балансова (облікова) вартість запасів у розрізі окремих класифікаційних груп; балансова (облікова) вартість запасів, відображених за чистою вартістю реалізації
	Балансова (облікова) вартість запасів, переданих у переробку, на комісію, в заставу; сума збільшення чистої вартості реалізації, за якою проведена оцінка запасів	Сума будь-якого сторнування будь-якого часткового списання, яка визнається як дохід певного періоду; обставини або події, що спричинили сторнування списання запасів; балансова вартість запасів, переданих як застава для гарантії зобов' язань

В МСБО увага приділяється переважно основним проблемам обліку запасів, оскільки створення більш детальних стандартів зробило б неможливим їх застосування всіма країнами.

В умовах розвитку міжнародної економіки, глобалізаційних процесів, розширення зовнішньоторговельних зв'язків підприємств металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості, збільшення обсягів прямого іноземного інвестування набувають актуальності питання адаптації вітчизняної практики обліку до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.

Національні стандарти обліку побудовані на підставі Міжнародних стандартів, але відповідно до специфіки національної системи виникають розбіжності обліку в Україні та зарубіжних країнах. Тому необхідно відмовитись від жорсткої регламентації обліку, а саме: удосконалювати національні П(С) БО та гармонізувати їх з МСБО, також забезпечити належне професійне навчання практикуючих бухгалтерів.

Размещено на Allbest.ru

...