Облік і аналіз інвестиційної діяльності підприємств: методологія та організація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільська академія народного господарства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ОБЛІК І АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

Спеціальність: Бухгалтерський облік, аналіз та аудит

Крупка Ярослав Дмитрович

Тернопіль, 2002 рік



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові перетворення в Україні, необхідність переорієнтації виробництва з метою випуску дешевої та конкурентноздатної продукції потребує значних капітальних інвестицій. Головною умовою запровадження у життя нових форм підприємництва, що базуються на приватній власності, акціонерному капіталі, є розробка дієвого механізму здійснення фінансового інвестування.

Вимагає перегляду інвестиційна політика у зв'язку з необхідністю інтеграції вітчизняної економіки у світові економічні відносини. Об'єднання капіталів, залучення коштів іноземних інвесторів для здійснення економічних перетворень у нашій країні може бути реальністю лише за умови повної довіри і співпраці між учасниками інвестиційного процесу, забезпечення їх оперативною та достовірною інформацією.

Інвестиційна діяльність підприємств є одним з найбільш складних і ризикових видів бізнесу. Її результати мають значний вплив на ефективність підприємництва в цілому.

До суттєвих чинників, що не сприяють його розвитку в Україні, слід віднести: недостатню економічну ефективність інвестиційних проектів, низьку інвестиційну привабливість підприємств, слабкий державний захист капіталу інвесторів, відсутність ринкової інфраструктури і дієвих механізмів щодо здійснення інвестицій та повернення капіталу.

Однією з причин, що не дозволяє найбільш повно залучати як зовнішні, так і внутрішні інвестиційні ресурси, є неповне і необ'єктивне розкриття інформації про інвестиційні процеси в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності. Вітчизняна облікова політика донедавна не давала інвесторам повної і достовірної інформації про діяльність підприємств у сфері інвестування. В обліку превалював затратний метод трактування інвестицій як капітальних вкладень у придбання і створення основних засобів. Нерозвиненість сфери фінансового інвестування призвела до надто спрощеної схеми оцінки та обліку фінансових вкладень у статутний капітал та акції інших суб'єктів. Прийняття Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, затвердження національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), нового Плану рахунків та Інструкції про його застосування направлені на наближення вітчизняної облікової системи до міжнародних правил і стандартів.

Запровадження встановлених у міжнародній практиці принципів обліку і аналізу інвестицій повинно здійснюватися з урахуванням сучасного стану економіки, специфіки і особливостей функціонування вітчизняного підприємництва. Надмірна орієнтація на зарубіжний досвід, необдумане запозичення принципів і правил оцінки, обліку і аналізу інвестування, що склалися у зарубіжних країнах, не дають можливості враховувати національні особливості сучасної інвестиційної політики і нагромаджений минулий досвід. Виникає багато протиріч між нововведеною системою оцінки і обліку інвестицій та податковим законодавством, іншими цивільно-правовими актами.

Досліджуючи питання обліку і аналізу інвестиційної діяльності, автор спирався на багатий попередній досвід організації обліково-аналітичної роботи, теоретичні і практичні розробки у цій галузі таких вітчизняних вчених. Однак сучасні умови ставлять нові завдання, вимагають комплексного підходу до розв'язання проблем, пов'язаних із зміною інвестиційної політики в Україні, реформуванням національної системи обліку і звітності.

Саме ці проблеми і мотиви обумовили вибір теми та цільову направленість даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена вченою радою Тернопільської академії народного господарства у 1996 році і є складовою держбюджетної тематики кафедри економіки і управління інвестиціями. Дослідження здійснювалося відповідно до плану і програми за темою “Реформування економіки інвестиційного комплексу в умовах переходу до ринкових відносин” (номер державної реєстрації 0101U002349).

Автором як керівником підтеми зазначеного дослідження розроблено методику оцінки інвестиційної привабливості, яка направлена для використання у підприємства будівельного комплексу України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка і обґрунтування концептуальних положень, методології, методики та організації обліку і аналізу інвестиційної діяльності на рівні підприємства, що ґрунтуються на вітчизняних і міжнародних стандартах бухгалтерського обліку, включають побудову теоретичних моделей обліку, аналізу та інформаційного забезпечення, передбачають шляхи їх реалізації на практиці.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі завдання:

- визначення концептуальних підходів щодо сутності і місця інвестування в кругообігу ресурсів, дослідження господарсько-правових відносин у інвестиційній сфері;

- дослідження інформаційних потреб і розробка структурно-логічної моделі інформаційного забезпечення реальних та потенційних інвесторів;

- аналіз методів оцінки інвестицій, що використовуються в зарубіжній практиці, та вирішення проблеми їх адаптації до національних умов;

- теоретичне обґрунтування взаємозв'язку інвестицій та капіталу підприємства, визначення найбільш дієвих напрямів та джерел ресурсного забезпечення інвестиційної діяльності;

- обґрунтування етапів становлення і трансформації обліку інвестиційних процесів;

- розробка методології та організації обліку капітальних і фінансових інвестицій, відокремленого обліку доходів, витрат, фінансових результатів інвестиційної діяльності стосовно його наближення до міжнародних стандартів з урахуванням національних особливостей економіки;

- дослідження процесу і способів злиття капіталів групи підприємств та вдосконалення методики складання консолідованої звітності;

- обґрунтування напрямів щодо оцінки і аналізу ефективності інвестицій, визначення найбільш придатних для перехідної економіки методів та показників оцінки ефективності, способів їх розрахунку;

- вдосконалення методики оцінки і аналізу інвестиційної привабливості підприємств та окремих інвестиційних проектів.

Об'єктом дослідження є інвестиційна діяльність підприємств державних будівельних корпорацій “Укрбуд” і “Укрбудматеріали”.

Предметом дослідження є методологія і організація обліку інвестиційної діяльності підприємств будівельного комплексу відповідно до національних і міжнародних стандартів обліку, а також система оцінки і аналізу інвестиційної привабливості та ефективності окремих проектів.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення явищ і процесів господарської діяльності, теорія наукового пізнання. Методика досліджень базується на принципах і положеннях теорії ринкової економіки, наукових розробках з питань сучасної ринкової економіки. В процесі дослідження використовувалися діалектичний метод (при визначенні ролі інвестицій у кругообігу ресурсів), історичний і системний підходи (при встановленні етапів трансформації обліку інвестицій), методи індукції і дедукції, класифікації і порівняльних характеристик, наукової абстракції і теорії графів (при побудові динамічних багатофакторних моделей обліку інвестицій), економіко-статистичні методи (для розрахунку інтегрованих показників інвестиційної привабливості) та інші. Важливим джерелом дослідження, його інформаційною базою стали законодавчі і нормативні документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економіки, інвестування, менеджменту, фінансів, планування, обліку і аналізу, статистична інформація, досвід роботи і практичні дані обліку та звітності підприємств будівельного комплексу України.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 66 наукових працях загальним обсягом понад 100 др. ар.

Серед них дві особисті монографії обсягом 19,4 і 16,8 др. ар., статті і тези у фахових та інших наукових виданнях. Крім цього здобувач є співавтором 7 навчальних і практичних посібників загальним обсягом 126,4 др. ар. і 4 брошур обсягом 13,7 др. ар. Його особистий вклад у підготовку цих публікацій становить 45,9 др. ар.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури, додатків. Повний обсяг роботи 419 сторінок, у тому числі 42 таблиці на 46 сторінках, 33 рисунки на 34 сторінках, 15 додатків на 30 сторінках. Список використаних літературних джерел становить 226 найменувань і займає 17 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Інвестиції, їх оцінка та проблеми інформаційного забезпечення” розкривається економічна природа інвестування, її вплив на розвиток підприємництва. Встановлено, що інвестування виступає головною ланкою на шляху зміни вартості з метою нагромадження капіталу в процесі таких перетворень: ресурси вкладення результат. Основоположне визначення інвестицій як вкладання капіталу з метою його поповнення слід розповсюдити на весь цикл господарської діяльності, на весь бізнес з моменту створення і до ліквідації підприємства.

Будь-який бізнес, як динамічний процес, можна зобразити у вигляді взаємопов'язаних ланок, циклів, що становлять єдине ціле. Сформовані власні, а також запозичені зі сторони фінансові ресурси вкладаються в об'єкти інвестування і на основі створеного потенціалу здійснюється операційна діяльність, у результаті якої власник одержує прибуток. Останній може бути вилучений ним на споживання (дивіденди, відсотки). Він може повторно спрямовуватися на розвиток, розширення бізнесу, тобто на реінвестування. Даний процес постійно повторюється, може мати циклічний характер, відображає створення нової вартості від бізнесу. В цілому ж одержання прибутку від операційної діяльності можна прирівняти до кінцевої фази загального інвестиційного циклу, в процесі ж фінансової діяльності здійснюється формування інвестиційних ресурсів.

Важливим для теорії і практики інвестування є правильне визначення поняття інвестицій та діяльності щодо їх реалізації. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення терміну інвестиції. Недостатньо чітко дане поняття трактують у вітчизняному законодавстві. В дисертації пропонується уточнене визначення поняття інвестицій, як вкладення грошових, матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення інших вигод.

Дане визначення вносить нові підходи до розуміння інвестицій у порівнянні з діючими нормами, зокрема:

- включає грошову форму інвестування, як таку, що найбільше проявляється у практиці;

- визначає мотивацію, рушійну силу, мету інвестування;

- розширює сферу інтересів, що спонукає інвесторів до здійснення вкладень, серед яких може бути не лише одержання прибутку чи соціального ефекту, але й досягнення інших вигод.

Інвестування розглядається як динамічний процес, вид діяльності, аналогічний операційній чи фінансовій діяльності. Побудована автором структурно-логічна модель інвестування включає усі необхідні атрибути цього процесу: визначає його правові норми, види і форми, об'єкти і суб'єкти, показує взаємозв'язок між вкладанням капіталу та його поверненням, засвідчує наслідки (доходи, витрати, фінансовий результат) даного виду діяльності. Дослідження показали, що у світовій теорії і практиці сформувалося три підходи до оцінки майна та інвестицій:

а) затратний, що базується на даних бухгалтерського обліку і передбачає оцінку за фактичними витратами, історичною собівартістю:

1. Добровільність інвестування;

2. Вільний вибір об`єкта інвестування;

3. Право на одержання прибутку чи інших вигод;

4. Право на участь в управлінні чи відсутність такого права;

5. Ризик і невизначеність;

6. Самостійність рішення про припинення інвестування;

7. Державний захист інвестицій.

б) оцінка за допомогою прямого порівняння ринкових аналогів;

в) оцінка з позиції очікуваних майбутніх доходів від здійснення інвестицій, яка враховує фактор часу, інфляцію та інші динамічні чинники.

Порівняльна характеристика існуючих облікових систем дозволила встановити їх основні відмінності у сфері інвестиційної діяльності.

Серед таких ознак, що є характерними для вітчизняного обліку, можна виділити: надмірне державне регулювання обліку, оцінки майна та інвестицій, використання лише одного з методів (раніше - затратного, тепер - за справедливою вартістю чи методом участі в капіталі) і відсутність альтернативи, орієнтація обліку на податкове законодавство.

У дисертації визначені напрями поєднання найбільш точної оцінки за обліковими даними та справедливої вартості ринку на альтернативній основі. Автор вважає, що найбільшою особливістю і найважливішою перевагою вітчизняної облікової політики є відображення в системі обліку як фінансових, так і капітальних інвестицій.

Виходячи з концептуальних основ бухгалтерського обліку, в дисертації побудована і графічно представлена модель інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності. При цьому враховані такі основні параметри: види інформації - місце облікової та звітної інформації в системі інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, користувачі інформації - якісні параметри, що орієнтовані на власників, інвесторів, засновників (придатність для прийняття рішень, сприйнятливість), призначення інформації - якісні параметри, що орієнтовані на прийняття рішень (релевантність, надійність, порівнянність), суттєві обмеження - вигода вища за витрати, поріг визнання, консерватизм (обачність).

У другому розділі “Методологія обліку інвестиційних ресурсів” обґрунтовано принципи формування та обліку фінансових ресурсів, за рахунок яких здійснюються капітальні та фінансові інвестиції. Оцінка інвестиційних ресурсів проводиться через структуру капіталу підприємства. Дослідження сутності і природи капіталу дозволило встановити наступне: капітал ототожнюється з інвестиційними ресурсами, він здатний приносити доходи. Капітал - це основа ресурсного забезпечення інвестицій. Власний капітал символізує суму прямих інвестицій, здійснених засновниками, власниками у статутний, пайовий, резервний капітал, а також чистий прибуток, що реінвестується у діяльність підприємства.

Головну роль в інвестуванні повинен відігравати статутний капітал підприємства, який згідно П(С)БО 2 “Баланс” відображає загальну вартість активів, що є внеском власників (учасників).

Дослідження підприємств будівельного комплексу України показали, що величина статутного капіталу на даний час не виступає основним джерелом фінансування майна і діяльності підприємства. Це зумовлено тим, що перша половина 90-х років, коли проводилася мала і середня приватизація державних підприємств, супроводжувалася значними інфляційними процесами і необхідністю багаторазового проведення дооцінки (індексації) основних засобів та іншого майна.

В результаті у підприємствах, що були приватизовані пізніше, сума індексації повністю чи частково увійшла до статутного капіталу, а у тих, що проходили процес приватизації на ранніх стадіях, вона значиться у складі додаткового капіталу. Проведений кореляційний аналіз за звітними даними 216 підприємств будівельного комплексу України свідчить про те, що тіснота зв'язку між величиною статутного капіталу і такими показниками, як загальна вартість активів, первісна і залишкова вартість основних засобів, обсяг випущеної продукції чи виконаних робіт є слабкою. Визначені коефіцієнти парної кореляції між розмірами статутного капіталу і зазначеними показниками не перевищують величини 0,5.

З метою впорядкування співвідношення між вартістю майна і статутним капіталом, захисту прав власників, акціонерів, інвесторів доцільно законодавчо визначити і зобов'язати підприємства усіх форм власності збільшити статутний капітал і провести додаткову емісію акцій за рахунок суми індексації основних засобів та іншого майна у період з 1992 по 1996 роки. В дисертації пропонується переглянути резервну систему підприємства з метою резервування коштів на погашення сумнівних боргів, участі працівників у прибутках.

Величину обов'язкового резервного капіталу слід встановлювати не до розмірів заявленого статутного капіталу, а у певному співвідношенні до загальної величини активів (майна) господарського товариства.

Залучені зі сторони інвестиційні ресурси відрізняються від власних тим, що на них встановлена фіксована ставка доходу незалежно від результатів діяльності (п. 5), інвестор має гарантоване право на їх повернення з встановленням дати і суми погашення (пп. 8, 9, 10). У свою чергу поточна кредиторська заборгованість позбавлена інвестиційних властивостей і пов'язаних з ними процесів. У багатьох випадках вона виникає неминуче, кредитору гарантуються суми і строки погашення зобов'язань (пп. 8, 9, 10). З огляду на це рекомендується подавати у балансі підприємства інформацію про капітал за такою моделлю:

Активи = Власний капітал + Залучені зі сторони інвестиційні ресурси + Поточні зобов'язання

Це дозволить відмовитися від існуючого принципу “тимчасовості” при поділі залучених джерел на довгострокові і короткострокові. При цьому буде використовуватися інвестиційний підхід при групуванні залучених коштів, за яким джерела будуть поділятися на такі, що призначені для здійснення інвестиційної (фінансової) і поточної (операційної) діяльності підприємства.

У третьому розділі “Організаційно-методологічні проблеми обліку капітальних та фінансових інвестицій” досліджено етапи становлення, трансформації вітчизняного бухгалтерського обліку у інвестиційній сфері. В дисертації виділено три етапи трансформації обліку інвестицій.

Перший етап - превалювання затратного методу трактування та оцінки інвестицій з паралельним обліком джерел їх фінансування, що застосовувався до кінця вісімдесятих років минулого століття.

Другий етап - подвійна система обліку капітальних вкладень для державних і недержавних підприємств, що функціонувала в Україні у дев'яності роки. Це було обумовлено розвитком поряд з державним недержавного сектора в економіці, де основним джерелом фінансового забезпечення інвестицій стали внески засновників, учасників, власників у статутний капітал створених ними підприємств.

Для цього етапу властивим є також запровадження системи фінансового інвестування.

Характерною особливістю і найважливішою перевагою третього етапу трансформації обліку інвестицій є те, що інвестиційні процеси на підприємстві окреслені як самостійний, динамічний вид діяльності, відокремлений від операційної діяльності. Встановлено, що у зв'язку з цим облікова інформація повинна давати споживачу дані про діяльність щонайменше з таких позицій:

- структури інвестованого майна (необоротних активів) та його ресурсного забезпечення (пасивів);

- руху коштів щодо інвестиційної діяльності з визначенням позитивного чи негативного значення показника грошових потоків;

- результативності, що повинна визначатися на підставі зіставлення доходів від реалізації інвестицій з витратами на їх здійснення (собівартістю реалізованого майна) з виходом на кінцевий фінансовий результат від даного виду діяльності. Важливою перевагою сучасного вітчизняного обліку інвестицій, на думку автора, є виділення окремих облікових номенклатур як для фінансових, так і для капітальних інвестицій. За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО) спорудження та придбання основних засобів для власних виробничих і господарських потреб не вважається інвестицією. Такий підхід призводить до недооцінки самоінвестування, тобто розширення матеріальної бази підприємств за рахунок внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Крім цього, якщо розглядати інвестиційну діяльність як процес, пов'язаний з придбанням-реалізацією необоротних активів (саме так трактують даний вид діяльності МСБО), то неминуче виникає потреба в обліку і розкритті інформації про капітальні інвестиції за такими напрямами:

а) здійснення інвестицій у створення і придбання необоротних активів;

б) вилучення інвестицій шляхом реалізації необоротних активів.

Виникає також необхідність обліку затрат у реальні інвестиційні проекти капітального характеру, доходів від реалізації (продажу) цих проектів, виявленні кінцевих фінансових результатів від інвестиційної діяльності.

В дисертації дається власне трактування поняття “капітальні інвестиції” як вкладення коштів у будівництво (придбання) необоротних активів для виробничих чи господарських потреб з метою одержання підприємством економічних вигод у майбутньому. Дане визначення має ряд переваг у порівнянні з тими, що є у вітчизняному законодавстві. Воно характеризує капітальні інвестицій як процес (діяльність), не суперечить терміну “інвестиції” взагалі, поняттю активів, що контролюються підприємством.

Розширення сфери капітального інвестування, розповсюдження її на придбання інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів вимагає розгалуженої системи аналітичного обліку. В дисертаційному дослідженні пропонується організовувати аналітичний облік капітальних витрат на рахунках ІІ порядку (субрахунках), ІІІ порядку (аналітичний облік за об'єктами будівництва та інвентарними об'єктами необоротних активів), IV порядку (групові аналітичні), на яких передбачається обліковувати витрати за їх видами (технологічною структурою), напрямами здійснення (відтворювальною структурою), а також статтями витрат (в умовах виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом).

Відповідно до зазначених аналітичних позицій побудовано регістр аналітичного обліку “Відомість обліку капітальних інвестицій у будівництво і придбання необоротних активів”. У ній групування облікової інформації здійснюється за таким напрямами: капітальне будівництво, придбання основних засобів, придбання інших необоротних матеріальних активів, придбання нематеріальних активів.

В окремому розділі групується інформація про будівельно-монтажні роботи за статтями витрат, що виконані господарським способом. На підставі принципів, встановлених МСБО, автором аргументовано, що до капітальних витрат у даному випадку слід відносити й частину адміністративних видатків, якщо доведено, що ці витрати стосуються капітального будівництва чи інших операцій капітального характеру.

Виходячи з МСБО 16 “Основні засоби”, до вартості створених власними силами об'єктів не повинні відноситися наднормативні витрати матеріалів, праці та інших ресурсів.

Якщо керуватися тим, що нормативи витрат на будівництво господарським способом встановлені проектною та кошторисною документацією, то будь-які додаткові витрати, що не передбачені кошторисами, слід кваліфікувати як наднормативні. Звідси виходить, що фактична собівартість необоротних активів, споруджених власними силами, не повинна перевищувати суму витрат, що визначена проектно-кошторисною документацією. Усі додаткові видатки рекомендується відносити до інших витрат операційної діяльності.

Витрати, понесені з метою збереження (підтримки) первісно оціненого рівня продуктивності активів, слід вважати поточними з віднесенням на відповідні рахунки операційної діяльності.

Новим у вітчизняній практиці є поняття “фінансові інвестиції”. Трактування національними стандартами обліку фінансових інвестицій як активів, що утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора, є, на думку автора, недостатньо чітким і обґрунтованим, оскільки будь-які активи повинні приносити вигоду для власників, засновників, інвесторів. Більш логічним є визначення, за яким фінансовими інвестиціями вважаються вкладення, здійснені в інші (сторонні) суб'єкти господарювання з метою одержання прибутку чи інших вигод. Дане поняття уточнює місце здійснення інвестицій. Капітальні інвестиції - це вкладення підприємства у власну матеріальну базу, фінансовими інвестиціями слід вважати вкладення у сторонні суб'єкти господарювання, здійснені шляхом придбання акцій, облігацій, внесків у статутний капітал та інших формах.

Фінансові активи, що придбані і утримуються для подальшого продажу, хоча і віднесені за П(С)БО 12 до інвестицій, на думку автора, повинні відображатися в обліку професійних торгівців цінними паперами як звичайний товар. Дохід від таких операцій формується у них від різниці в ціні (продажної і купівельної), а не за рахунок ринкових механізмів інвестування (дивідендів, відсотків, приросту капіталу).

Національні стандарти обліку, зокрема П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, вимагають вести облік довгострокових інвестицій на дату балансу за справедливою вартістю, крім інвестицій, що обліковуються за амортизованою собівартістю (вкладення у боргові цінні папери), за методом участі в капіталі (вкладення в асоційовані, спільні, дочірні підприємства).

Здійснення оцінки інвестицій за справедливою вартістю буде супроводжуватися постійними коригуваннями з доведенням їх облікової вартості до ринкової ціни. Враховуючи нерозвиненість національного фондового ринку, не завжди є можливість встановити справедливу (об'єктивну) вартість окремих пакетів акцій на ринку. Дана операція вимагає значних додаткових витрат, не узгоджується з податковим законодавством.

Альтернативним підходом у цьому випадку може бути оцінка фінансових інвестицій в обліку за фактичною собівартістю придбання цінних паперів. Пропонується також здійснювати оцінку інвестицій за правилом нижчої ціни. Облік інвестицій за нижчою з двох оцінок - собівартістю або ринковою вартістю відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку, принципу обачності (консерватизму) в обліковій політиці.

Для практичної реалізації даної методики доцільно до рахунків 14 “Фінансові інвестиції” і 42 “Додатковий капітал” відкрити такі регулюючі контрарні субрахунки: “Резерв зменшення вартості довгострокових інвестицій”, “Нереалізований збиток за довгостроковими інвестиціями в цінні папери”.

Застосування зазначеної методики дозволить уникати збитків, які ще не понесені, уніфікувати порядок покриття втрат від знецінення капітальних і фінансових інвестицій. В цьому випадку джерелом покриття втрат від знецінення фінансових інвестицій, як і капітальних, буде виступати власний додатковий капітал, а не прибуток підприємства.

Розглядаючи введений П(С)БО порядок обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі, автор прийшов до висновку, що до нього також необхідні альтернативні підходи, які б враховували національні особливості інвестиційної політики.

У вітчизняній практиці виникають обставини, за яких використання методу участі в капіталі буде малоефективним.

Серед них: збитковість більшості підприємств (особливо у сфері будівельного комплексу), що може призвести до зменшення власного капіталу їх інвесторів, відсутність надійних джерел інформації про зміни (причини змін) в капіталі об'єкта інвестування, неузгодженість зазначеної методики коригування капіталу з вітчизняним законодавством, зокрема, податковим - в частині доходів і витрат, господарським - стосовно формування капіталу суб'єктів господарювання.

Альтернативним до методу участі в капіталі, на думку автора, може бути оцінка і облік інвестицій у асоційовані, спільні підприємства за фактичною собівартістю здійснених вкладень. За даним методом проводилася оцінка фінансових інвестицій в Україні до введення П(С)БО. Його застосування відповідає міжнародним правилам.

За методом участі в капіталі відповідно до П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” повинна здійснюватися консолідація капіталів, вкладених учасниками у спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства). Реалізувати на практиці дану вимогу дуже важко з кількох причин: об'єднання підприємств в Україні створювалися, як правило, за галузевим принципом, шляхом злиття, а не придбання, серед членів групи може не бути учасника, який володіє контрольним пакетом акцій, тобто наділеного статусом материнської компанії, первинне визначення суми і частки кожного члена групи здійснювалося на пропорційній основі, значні проблеми виникають, якщо спільне підприємство спрацювало збитково (що часто зустрічається у вітчизняній практиці), і збитки необхідно розподіляти між учасниками спільної діяльності.

Тому автор аргументовано доводить, що для спільних підприємств доцільно встановити пропорційний метод консолідації усіх активів, зобов'язань, доходів і витрат за аналогією західної практики.

В основу побудови варіантних моделей організації обліку капітальних інвестицій покладено такі ознаки (фактори):

1. Систему формування інвестиційних ресурсів (F), яка передбачає покриття капітальних витрат за рахунок: власних коштів підприємства (F1), довгострокових і короткострокових кредитів банку (F2), бюджетних коштів (F3), цільових, дольових внесків інших фізичних і юридичних осіб (F4);

2. Способи ведення будівельно-монтажних робіт (S): господарський (S1) і підрядний (S2);

3. Систему оцінки об'єктів будівництва і будівельних контрактів (O) при здійсненні робіт підрядним способом: за фактичними витратами будівництва чи придбання (O1), за фіксованою ринковою ціною (O2), за методом “витрати плюс” (O3).

Кожна комбінація - це окрема модель. У поле логічних можливостей таким чином увійшло 12 моделей:

При моделюванні облікового процесу з питань фінансового інвестування враховувалися різні чинники. В результаті побудовано 5 моделей, які в основному охоплюють усі можливі господарські операції щодо здійснення і повернення інвестицій. Серед них:

1) облік інвестицій у непов'язані сторони за справедливою вартістю;

2) облік інвестицій за правилом нижчої ціни;

3) облік інвестицій у пов'язані сторони за методом участі в капіталі;

4) облік інвестицій, що утримуються до їх погашення;

5) облік фінансових інвестицій, придбаних з метою продажу.

Головною класифікаційною ознакою, яка покладена в основу побудови зазначених моделей, є відношення до власності.

Серед розроблених моделей перші три стосуються інвестицій, що засвідчують право власності інвестора на частку у капіталі об'єкта інвестування, дві останні - не дають такого права.

Подальша класифікація здійснюється за ступенем впливу інвестора на об'єкт інвестування. Серед моделей, що надають право власності, виділено модель з обліку інвестицій у непов'язані сторони (модель 1) і у пов'язані сторони (модель 3). Компромісною між цими варіантами обліку можна вважати модель 2, яка передбачає облік інвестицій за правилом нижчої ціни (собівартістю чи ринковою вартістю). Ця модель буде альтернативою до обліку інвестицій за методом участі в капіталі, який, як уже зазначалося, не завжди може бути прийнятним у вітчизняній практиці.

Серед варіантів обліку, що не дають права власності, виділено облік інвестицій у боргові цінні папери (модель 4). Головною її відмінністю є те, що облік інвестицій здійснюється за амортизованою собівартістю з відображенням суми премії, дисконту, відсотків за позикою. Нарешті, п'ята модель стосується інвестицій, придбаних з метою продажу. Пропонується їх обліковувати за правилами здійснення обліку товарних операцій.

У четвертому розділі “Аналіз інвестицій та інвестиційної привабливості підприємств” досліджено методологічні підходи до аналізу інвестиційних проектів з позиції оцінки їх привабливості та економічної ефективності. Запропонована схема побудови аналізу інвестиційної діяльності підприємства дозволяє комплексно оцінити мету, завдання, напрями, джерела інформації, методи його проведення. Комплексний підхід базується на розумінні підприємства як єдиного цілого, в якому інвестиційний процес є важливою складовою, відокремленим видом діяльності. На підставі схеми можна прослідкувати значні відмінності у структурі об'єктів такого аналізу, напрямах його проведення, в методичних прийомах, що використовуються в процесі здійснення аналітичних процедур.

Серед них суттєве місце належить аналізові інвестиційних ресурсів і привабливості інвестиційних проектів. Аналізуючи ефективність використання альтернативних інвестиційних ресурсів, автор прийшов до висновку, що у вітчизняній практиці не завжди доцільно використовувати показники і методи, що застосовуються у зарубіжних країнах. При цьому необхідно враховувати недостатній розвиток вітчизняного ринку альтернативних фінансових ресурсів, надто високі ставки плати за банківський кредит і низькі ставки дивідендних виплат. Зазначені чинники надають перевагу самофінансуванню у порівнянні з інвестуванням за рахунок позикових та інших залучених коштів.

Для визначення раціонального співвідношення власних і залучених інвестиційних ресурсів пропонується розраховувати показник фінансового левериджу як різниці між коефіцієнтом рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом віддачі на капітал в цілому. Його переваги - у простоті розрахунку, в результаті якого можна визначити вплив зміни величини чистого прибутку, власного капіталу, залучених зі сторони ресурсів, а також врахувати плату за позичковий капітал (відсотки банку).

Під оцінкою інвестиційної привабливості автор розуміє систему дій потенційного інвестора, спрямовану на підбір найбільш перспективних і ефективних проектів, які відповідають його ресурсам і можуть входити до інвестиційного портфеля. Головними ознаками такої роботи повинні бути:

- оперативний відбір вигідних варіантів інвестування;

- можливість встановлення сприятливих варіантів серед великої кількості різних за розмірами, структурою діяльності, місцем розташування, галузевою підпорядкованістю підприємств;

- використання відкритої інформації та загальновідомих показників, які враховують усі сторони діяльності потенційного об'єкта інвестування;

- застосування простого логічного і математичного механізму при обробці інформації;

- орієнтація усієї системи аналізу на визначення єдиного або кількох узагальнених інтегрованих показників.

В основу розрахунку привабливості покладено вивчення і аналіз діяльності майбутніх об'єктів інвестування за такими напрямами: майнового стану, оборотності капіталу, прибутковості, фінансової стійкості, ліквідності, ділової та ринкової активності.

За кожним із зазначених напрямів визначена група найбільш важливих показників, встановлені їх мінімальні, максимальні (оптимальні) значення, вага показників в оцінці кожного напряму і напрямів у загальній оцінці об'єкта. Це дає можливість узагальнити велику сукупність різнопланових чинників, звести їх до єдиної системи з визначенням спочатку інтегрованих показників за кожним напрямом оцінки, а відтак й загального зведеного показника інвестиційної привабливості. Розроблене програмне забезпечення дозволяє на підставі публічної фінансової звітності провести оперативне рейтингове дослідження значної кількості об'єктів з метою вибору кращих варіантів інвестування. Дана методика апробована у підприємствах корпорацій "Укрбуд" і "Укрбудматеріали".

Оцінюючи систему показників для визначення ефективності інвестицій, автор прийшов до висновку, що для розрахунку можуть застосовуватися як старі статичні, так і нові динамічні методи. Пропонується схема поєднання традиційних і нових методів оцінки економічної ефективності інвестицій. Серед традиційних перевага надається розрахунку не дисконтного строку окупності.

Цей метод є ефективним в умовах значної невизначеності і ризику, коли головною проблемою є ліквідність, а не прибутковість інвестицій. Вважається, чим швидше окупиться проект, тим менш ризиковим він є.

Даний метод можна застосовувати в умовах здійснення швидких технологічних перемін, при частих змінах напрямів діяльності, впровадженні нових технологій. Саме ці ознаки властиві для перехідної економіки, в тому числі й для України.

В дисертації аргументовано, що з нових динамічних методів найбільше переваг має показник внутрішньої норми доходності. Він є важливим на початкових стадіях піднесення і розвитку економіки.

З його допомогою визначається бар'єрна норма доходності, поріг між прибутковістю і збитковістю проекту. В умовах фінансування інвестицій за рахунок кредитних ресурсів показник внутрішньої норми доходності символізує верхню межу прийнятного рівня банківської відсоткової ставки, перевищення якої робить проект збитковим.

Однак, через складність розрахунку даний метод не знайшов широкого застосування у вітчизняній практиці. Для спрощення розрахунків внутрішньої норми пропонується використовувати комбінований спосіб. Спочатку за методом ітерації шляхом двох-трьох повторних математичних розрахунків визначаються достатньо близькі між собою позитивна і негативна границі чистого теперішнього доходу. Після цього за формулою інтерполяції встановлюється наближене до реальної ставки значення внутрішньої норми доходності (IRR):

Де:

і1, і2 - границі діапазону ставки дисконтування;

NPV1, NPV2 - величини чистого теперішнього доходу в результаті дисконтування відповідно за ставками і1, і2.

Новим і недостатньо дослідженим у вітчизняній практиці є питання оцінки і аналізу інвестицій за грошовими потоками. В результаті дослідження встановлено, що принципи формування грошового потоку конкретного інвестиційного проекту суттєво відрізняються від розрахунку грошових потоків підприємства. Облікова і звітна інформація про рух грошових коштів на підприємстві не враховує фактор часу і впливу інфляції, може бути наслідком реалізації кількох інвестиційних проектів. Тому пропонується одержувати фактичні дані про грошові потоки окремих проектів розрахунковим методом, шляхом кумулятивного нагромадження доходів і витрат з початку реалізації конкретного інвестиційного проекту.



ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження інвестиційних процесів в Україні з використанням зарубіжного досвіду дало можливість виробити науково обґрунтовані положення щодо вдосконалення правового регулювання, методології та організації бухгалтерського обліку і аналізу інвестиційної діяльності підприємств. Запровадження розроблених рекомендацій у практику створить необхідні умови для активізації інвестиційної сфери, сприятиме підвищенню ефективності інвестицій. На основі одержаних результатів можна зробити наступні висновки і пропозиції:

1. З позиції динаміки кругообігу ресурсів у бізнесі підприємницьку діяльність можна прирівняти до окремого інвестиційного проекту, якому властиві такі фази: формування засновниками (власниками) власних і залучених зі сторони фінансових ресурсів для здійснення інвестицій, процес інвестування (вибір об'єктів і ефективне вкладання ресурсів), одержання прибутку та інших вигод від раніше здійснених інвестицій в процесі операційної діяльності. Отже, операційну діяльність слід вважати завершальною стадією загального інвестиційного циклу, етапом повернення вкладеного капіталу;

2. Враховуючи економічну природу інвестицій, їх функції у бізнесі, інвестування можна представити як процес, вид діяльності, аналогічний операційній чи фінансовій діяльності. Для інвестицій властивими є усі необхідні атрибути динамічного процесу: рух майна (здійснення і вилучення реальних інвестицій, придбання і продаж фінансових інструментів), рух коштів в результаті придбання чи реалізації активів інвестиційної сфери, наявність доходів, витрат, фінансових результатів (прибутків, збитків) від даного виду діяльності. Впровадження розроблених нами концептуальних положень, методологічних та організаційних принципів обліку і аналізу інвестиційної діяльності буде відповідати міжнародним правилам і стандартам, враховувати національні особливості економіки у цій сфері;

3. Узагальнення теоретичних і практичних підходів до розуміння основних понять дозволяє трактувати інвестиції як вкладення грошових, матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку або досягнення інших вигод. Таке визначення у порівнянні з тими, що даються у вітчизняному законодавстві, встановлює ціль і мету інвестування, охоплює усі його форми, розширює сферу інтересів інвестора. У свою чергу під капітальними інвестиціями треба розуміти вкладення коштів у будівництво (придбання) необоротних активів з метою одержання вигод у майбутньому. Власне трактування фінансових інвестицій відрізняється від прийнятого у національних стандартах обліку тим, що в ньому чітко визначені об'єкти інвестування - інші підприємства, фірми, компанії. Отже, капітальні інвестиції - це вкладення ресурсів у розвиток власної матеріальної бази підприємства, фінансові - в інші суб'єкти господарювання з метою одержання у майбутньому прибутку чи інших вигод;

4. При побудові інформаційної моделі щодо інвестиційної діяльності повинні враховуватися такі параметри: види інформації - місце облікової та звітної інформації в системі інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, користувачі інформації - якісні параметри, що орієнтовані на власників, інвесторів, засновників (придатність до швидкого сприйняття, для прийняття рішень), призначення інформації - якісні параметри, що орієнтовані на прийняття рішень (релевантність, надійність, порівнянність), суттєві обмеження - вигода вища за витрати, поріг визнання, консерватизм (обачність);

5. Основу ресурсного забезпечення інвестицій складає капітал підприємства. Він служить відображенням фактично проінвестованих коштів у майно підприємства. Здатність капіталу приносити доходи створює необхідні умови для розширення, приросту внутрішніх інвестиційних ресурсів. Дослідження сутності і природи власного капіталу підприємств дозволяють зробити висновки, що для нього характерні усі необхідні ознаки, які є властивими для інвестування, зокрема, обов'язкова наявність внесків, добровільність внесення, претендування на дохід чи інші вигоди (участь у прибутках), участь в управлінні об'єктом інвестування;

6. До суттєвих відмінностей між власним і залученим зі сторони капіталом слід додати відмінність з позиції інвестиційних властивостей кожного з них. Якщо основною функцією власного капіталу є інвестування діяльності підприємства, то залучений капітал не завжди може бути джерелом інвестування. Для залучених зі сторони інвестиційних ресурсів характерними властивостями є гарантоване повернення, фіксовані дата погашення і ставки доходу (відсотків), визначена сума погашення. Не доцільно відносити до інвестиційних ресурсів поточну кредиторську заборгованість з тих міркувань, що вона виникає неминуче в результаті здійснення розрахункових операцій або перерозподілу національного доходу, тобто не дотримуються принцип добровільності, самостійності вибору інвестором об`єкта інвестування, претендування на одержання вигоди. Виходячи з інвестиційних властивостей капіталу, рекомендується будувати пасив балансу за такою структурою: власний капітал, залучені зі сторони інвестиційні ресурси, поточні зобов'язання;

7. Розміри власного капіталу за балансом не можуть відображати поточну ринкову вартість активів підприємства, тому що його ціна визначається за залишковим принципом. Теорія обліку досліджує структуру власності, права на неї, рух капіталу лише на найбільш високому, загальному рівні. Вартість підприємства - це сума, яку за нього готові заплатити, тобто ринкова ціна активів, акцій. Цей фактор рекомендується враховувати при приватизації, реорганізації, злитті (поділі) суб'єктів господарювання, виході окремих учасників з товариства;

8. В основу розмежування залучених зі сторони коштів на інвестиційні і поточні доцільно покласти принципи “добровільності” і “платності”, а не часовий фактор. У зв'язку з цим замість рахунків з обліку довгострокових і короткострокових кредитів рекомендовано встановити відповідно рахунки “Кредити банку для здійснення інвестицій” і “Кредити банку для поточної діяльності”. Те ж саме стосується й інших позикових коштів, одержаних від небанківських установ;

9. З розширенням сфери капітального інвестування, включенням до нього інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів вимагає перегляду структура аналітичного обліку, для якого повинні бути відведені рахунки ІІ порядку (субрахунки), ІІІ порядку (аналітичні за об'єктами), IV порядку (групові аналітичні). При здійсненні капітального будівництва господарським способом пропонується окрема номенклатура прямих і загальновиробничих витрат, розроблені облікові регістри. З огляду на міжнародні правила обліку до капітальних витрат рекомендується відносити частину адміністративних та інших непрямих витрат, якщо доведено, що вони стосуються капітального будівництва;

10. На підставі правил, встановлених міжнародними і національними стандартами обліку щодо оцінки на дату балансу необоротних активів за справедливою вартістю, фактична собівартість введених в експлуатацію власними силами об'єктів не може перевищувати нормативної суми витрат, визначеної проектно-кошторисною документацією конкретного об'єкта. Зважаючи на це, наднормативні витрати не повинні включатися до капітальних інвестицій, їх слід відносити до інших поточних витрат звичайної діяльності;

11. Фінансові інвестиції, що придбані і утримуються для подальшого продажу, доцільно відображати в обліку як звичайний товар зважаючи на те, що дохід від таких інвестицій формується від різниці в ціні (продажної і купівельної), а не за рахунок ринкових механізмів інвестування (дивідендів, відсотків, приросту капіталу);

12. Національні особливості інвестування вимагають альтернативних підходів до оцінки і обліку інвестицій у пов'язані сторони. Пропонується застосовувати метод оцінки за правилом нижчої ціни з відображенням в обліку на рахунках резерву на зменшення вартості і нереалізованого збитку за довгостроковими інвестиціями. Альтернативним методом до обліку інвестицій за правилом участі в капіталі може бути їх відображення і облік за фактичною собівартістю або переоціненою (справедливою) вартістю;

13. У підприємствах, що відповідають критерію пов'язаних осіб за наявності суттєвого впливу і контролю, консолідацію інвестованих капіталів при складанні звітності доцільно здебільшого здійснювати пропорційним способом. Це зумовлено тим, що такі групи в Україні в основному формувалися в результаті злиття і об'єднання підприємств, а не шляхом придбання. Розроблена методика і програмне забезпечення консолідації дозволяють здійснювати узагальнення показників звітності, враховувати необхідні умови формування і розподілу капіталу, прибутків, звільняти консолідований баланс від внутрішніх операцій, визначати при необхідності частку меншості;

14. В умовах багатоваріантності облікових номенклатур у сфері інвестування важливу роль у висвітленні принципів і методів обліку повинно відіграти моделювання з урахуванням критеріїв і факторів, які впливають на організацію обліку. Застосування методів моделювання в обліку капітальних і фінансових інвестицій дозволяє упорядкувати систему, охопити усі можливі варіанти його організації, зробити наголос на головному (спільному) і виділити особливості. Моделювання розширює поле зору при вивченні даної ділянки обліку. Комплексне подання замкнутих облікових циклів в окремих моделях є зручним для сприйняття в процесі підготовки спеціалістів. Головними критеріальними ознаками при моделюванні обліку капітальних інвестицій визнано наступні фактори: систему формування фінансових ресурсів, способи ведення будівельно-монтажних робіт, систему оцінки об'єктів будівництва і будівельних контрактів. При моделюванні облікового процесу з питань фінансового інвестування рекомендується враховувати такі чинники: інвестиції у пов'язані і непов'язані сторони, з суттєвим і несуттєвим впливом, такі, що засвідчують чи не засвідчують право власності, призначені для утримання чи для продажу;

15. Головними напрямами і підходами до аналізу інвестиційної привабливості є: проведення оперативної оцінки фінансово-майнового стану та діяльності майбутніх об'єктів інвестування, відбір вигідних варіантів інвестування, можливість встановити сприятливі варіанти серед великої кількості суб'єктів незалежно від їх відомчого та галузевого підпорядкування, місця розташування чи інвестиційної непривабливості інших, використання відкритої інформації та загальновідомих показників, застосування простого логічного і математичного механізму при обробці інформації, оцінка привабливості об'єктів інвестування за єдиним або кількома узагальненими показниками.



ПУБЛІКАЦІЇ

1. Крупка Я.Д. Проблеми обліку виробничої та інвестиційної діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. - 1999. - №10. - С. 30 (0,4 д. а.).

2. Крупка Я.Д. Актуальні питання лізингового інвестування // Регіональна економіка. - 1999. - №2. - С. 127-1133 (0,5 д. а.).

3. Крупка Я.Д. Перспективи бухгалтерської оцінки майна та інвестицій // Вісник Тернопільської АНГ. - 1999. - Вип. 6. - С. 114-119 (0,5 д. а.).

4. Крупка Я.Д. Інвестиційні властивості капіталу в теорії бухгалтерського обліку // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Сер. “Економіка”. - 2000. - Вип. 6. - С. 219-223 (0,4 д. а.).

5. Крупка Я.Д. Облік довгострокових інвестицій за національними стандартами // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць Одеського державного економічного університету. - 2000. - Вип. 7. - С. 289-293 (0,4 д. а.).

6. Крупка Я.Д. Трансформація фінансової звітності щодо інвестиційної діяльності // Наукові записки Тернопільської академії народного господарства. - 2000. - С. 209-211 (0,3 д. а.).

7. Крупка Я.Д. Стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємств // Вісник технологічного університету “Поділля”. - Хмельницький. - 2000. - №4. - С. 127-129 (0,3 д. а.).

8. Крупка Я.Д. Капіталізація витрат на обслуговування банківських кредитів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. “Економіка”. - 2000. - №6. - С. 76-77 (0,2 д. а.).

9. Крупка Я.Д. Оцінка фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - Вип. 12. - С. 107-111 (0,4 д. а.). бухгалтерський облік інвестиційний

10. Крупка Я.Д. Оцінка діяльності підприємства за грошовими потоками // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. “Економіка”. - 2001. - №7. - С. 188-200 (0,3 д. а.).

11. Крупка Я.Д. Аналіз капіталізації витрат на ремонт і модернізацію основних засобів // Наукові записки Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - Вип. 9. - С. 68-71 (0,4 д. а.).

Размещено на Allbest.ru

...