До результатів, що мають найбільше практичне значення, відносяться пропозиції щодо:

визначення зобов'язань обліку безнадійної заборгованості та методики нарахування резерву сумнівних боргів;

здійснення факторингу по операціях за товарною (операційною) дебіторською заборгованістю з використанням рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» та 371 «Розрахунки за виданими авансами». По всіх інших видах заборгованостей застосування факторингу є неправомірним;

введення субрахунку 363 «Розрахунки за відстроченими платежами» та визначення його місця в новому Плані рахунків;

оцінки стану дебіторської і кредиторської заборгованості з використанням комп'ютерної технології;

введення вперше запропонованої форми первинного документу для списання з балансу дебіторської заборгованості.

Отримані результати дисертаційної роботи підготовлені до практичного використання у формі методичних рекомендацій, впроваджено у фінансово-господарську діяльність підприємств Міністерства агропромислового комплексу Автономної республіки Крим. Вони пройшли апробацію і прийняті до практичного використання у ВАТ «Криммолоко» (довідка №250/02/01 від 20.08.2001 р. та №125 від 15.08.2001 р.).

Окремі результати дослідження впроваджено у практику роботи

ЗАТ «Крымстройматериалы» (довідка №218/08/01 від 01.08.2001 р.).

Навчальний посібник, співавтором якого є здобувач, та положення дисертаційного дослідження використовуються у навчально-методичній роботі Кримського інституту бізнесу (довідка №138/1 від 25.08.2001 р.).

Підтвердженням вищенаведеного є відповідні документи, що містяться у додатку до дисертації.

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні обліково-аналітичних функцій як важелів управління та прийняття рішень з регулювання взаєморозрахунків у промисловості. Безпосередньо автором уточнено економічну категорію понять «зобов'язання», «розрахунки», «заборгованість»; обґрунтовано економічну сутність та доповнено існуючу класифікацію заборгованості; теоретично обґрунтовано доцільність застосування в системі розрахунків бухгалтерського обліку факторингових операцій; удосконалено методику обліку безнадійної заборгованості.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались і були схвалені на Республіканській науково-практичній конференції з аудиту «Удосконалення національних нормативів аудиту» (м. Житомир, 2000 р.), на Міжнародній науковій конференції «Розвиток науки про бухгалтерський облік» (м. Житомир, 2000 р.) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Бухгалтерський облік та аудит» (м. Київ, 2001 р.).

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 9 наукових праць (без співавторства), з них 5 - у фахових збірниках наукових праць, 3 публікації у матеріалах наукових конференцій і одна стаття - у інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 2,81 д.а., які є результатом особистого дослідження здобувача.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів і висновку, що викладено на 211 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містіть 30 рисунків, 29 таблиць, які наведені на 36 сторінках. Список використаних джерел із 161 найменування подано на 11 сторінках і 7 додатків на 19 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

дебіторский заборгованість облік кредиторський

У дисертаційній роботі на основі проведених автором досліджень захищаються такі основні положення.

Розділ 1. Теоретичні аспекти обліку дебіторської і кредиторської заборгованості. Перехід України до ринкової економіки та створення господарського механізму нового типу тісно пов'язані з пошуком засобів оздоровлення промислового виробництва й економіки держави в цілому. Вирішення цієї проблеми пов'язано з удосконаленням системи бухгалтерського обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків промислових підприємств.

Розрахунки між підприємствами і організаціями - це одна з необхідних складових розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл і перерозподіл суспільного продукту, перехід його з товарної форми в грошову, і навпаки. Розрахунки ґрунтуються на економічній базі кругообігу коштів в процесі виробництва і є суспільним визнанням того, що підприємство - виробник тієї чи іншої продукції - виконало свої виробничі зобов'язання і поставлені цілі.

Історичний огляд, проведений у цьому розділі, дозволив зробити висновок, що найдавніші початки зобов'язальних правовідносин знаходяться в тій сфері, яку сьогодні називають цивільними правопорушеннями або деліктами. В сфері деліктів поняттю боргу передувало поняття відповідальності. І лише з розвитком економічних відносин майновий бік зобов'язань виходить на перший план, основну масу яких складають зобов'язання, що виникають із договорів.

В результаті опрацювання багатьох літературних джерел було зроблено висновок, що під зобов'язаннями слід розуміти розрахункові взаємовідносини між об'єднаннями (підприємствами) в процесі господарської діяльності, а також з працівниками і службовцями, в результаті чого виникають незакінчені розрахунки.

В бухгалтерському обліку зобов'язання характеризуються як оформлені договором цивільно-правові відносини, в силу яких одна сторона зобов'язана здійснити на користь іншої сторони певні дії або утриматись від певних дій, та як сума коштів, яка повинна бути сплачена на певну дату в майбутньому, або існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) зобов'язання підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству у майбутньому. Зобов'язання існує тільки тоді, коли йому відповідає нормативно-правовий документ.

Категорія «зобов'язання» тісно пов'язана з категоріями «розрахунки» і «заборгованість». В дискусії про визначення терміну «розрахунки» виділяють три основні позиції. Відповідно до першої з них, розрахунки - це система взаємовідносин. Прихильники другої позиції вважають розрахунки безпосередньо взаємовідносинами (без використання слова «система»). Третя група вчених лише пояснює економічну сутність розрахунків без наведення їх визначення.

З врахуванням вищесказаного схиляємось до думки, що розрахунки виступають як система відносин між суб'єктами, що виникають внаслідок кругообігу господарських коштів. Тому їх можна розглядати більшою мірою як категорію політекономічну, а не як бухгалтерську, адже самі розрахунки як категорія відносин в бухгалтерському обліку не відображаються.

В даному розділі дисертації окремо досліджено економічний зміст кредиторської і дебіторської заборгованості.

Розкрито що теоретичні принципи, які складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і вона тривалий час розглядалась як «зворотній бік» активів і доведено що зобов'язання визнається кредиторською заборгованістю, якщо воно відповідає наступним вимогам: визначається як кредиторська заборгованість; вимірюється; є релевантним і є достовірним.

Найбільш повним визначенням кредиторської заборгованості вважаємо наступне: кредиторська заборгованість - це сума, яку повинно сплатити підприємство (організація) в установлений термін юридичним або фізичним особам (кредиторам) внаслідок отримання ним коштів в грошовій або інших формах. Визначено, що економічній сутності кредиторської заборгованості притаманні наступні ознаки:

примусовий характер економічних відносин;

риса заміщення оборотних засобів підприємства;

має властивість «виштовхувати» з господарського обігу банківський кредит;

відрізняється швидкістю розповсюдження від підприємства до підприємства по ланцюгу взаємопов'язаних платежів, що викликає необхідність заліків взаємних вимог;

може трансформувати безготівкові розрахунки, зокрема, змінювати способи платежів.

З'ясовано, що об'єктами бухгалтерського обліку є окремі види кредиторської заборгованості. Особливо виділяються в обліку зобов'язання перед постачальниками, не оплачені в строк, які свідчать про порушення підприємством розрахункової (платіжної) дисципліни.

В роботі досліджено дебіторську заборгованість і визначено, що дебіторська заборгованість - це частина оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки, матеріальних та інших ресурсів від господарюючих суб'єктів. Тому найбільш точна її дефініція наступна: «Дебіторська заборгованість - це майно (матеріальні ресурси), що не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучена з кругообігу оборотних засобів.»

Це дає уявлення про економічну природу дебіторської заборгованості і визначає її місце в бухгалтерському обліку.

Проведені дослідження показали, що до цього часу серед науковців відсутня єдність поглядів щодо класифікації дебіторської заборгованості. Існуючі класифікації заборгованості є неповними і, як правило, охоплюють лише одну ознаку. В роботі пропонується класифікувати дебіторську заборгованість наступним чином:

в залежності від терміну погашення - на довгострокову і поточну;

в залежності від операційного циклу - на товарну (операційну) і нетоварну (неопераційну).

Також запропоновано наступні визначення вищезазначених видів дебіторської заборгованості:

заборгованість називається товарною (операційною), якщо вона виникає внаслідок звичайної операційної діяльності підприємства та може передбачати продаж товарів, виконання робіт чи (та) надання послуг.

нетоварна (неопераційна) дебіторська заборгованість виникає від іншої діяльності підприємства (тобто, операцій інших, ніж продаж товарів, виконання робіт або надання послуг). Нетоварна дебіторська заборгованість відображається в обліку під відповідними назвами і не входить до складу товарної дебіторської заборгованості.

Запропонований поділ, по-перше, спрощує критерії класифікації; по-друге, не суперечить встановленим стандартом вимогам щодо включення заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги до складу поточної дебіторської заборгованості, але надасть можливості, в подальшому, чітко окреслити заборгованість, за якою потрібно нараховувати резерв сумнівних боргів.

Викладені нами погляди, рекомендації і окремі прийоми класифікації заборгованості можливо використовувати як для складання і подання бухгалтерської фінансової звітності, так і для прийняття управлінських рішень щодо регулювання розрахунків.

Розділ 2. Методика обліку заборгованості в системі рахунків бухгалтерського обліку. Розглянуто еволюцію рахунків, призначених для обліку заборгованості, проаналізовано основні форми рефінансування дебіторської заборгованості, запропоновано напрями покращання методики обліку заборгованості та її оцінки.

На підставі проведеного в роботі аналізу еволюції рахунків зроблено висновок, що з 1925 по 1985 рік в Планах рахунків відбувалося скорочення розділів рахунків, призначених для обліку заборгованості, зміна назв цих розділів, але об'єкти, що на них обліковувалися, залишалися незмінними.

Згідно з запропонованою в дисертації схемою класифікації дебіторської заборгованості, до сучасного рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» пропонується ввести субрахунок 363 «Розрахунки за відстроченими платежами», на якому слід обліковувати розрахунки за тією дебіторською заборгованістю по товарах, роботах, послугах, за якою було відстрочено виконання зобов'язань за договорами. Вважаємо, що це надасть можливість:

по-перше, здійснювати ефективний контроль за дебіторською заборгованістю;

по-друге, чітко окреслити суми тієї заборгованості, за якою слід нараховувати резерв сумнівних боргів;

Досить актуальним і практично не дослідженим питанням, розглянутим в дисертації, є рефінансування (оплата) дебіторської заборгованості. Проблема оплати дебіторської заборгованості, визначення допустимого рівня засобів, які вилучаються на дебіторську заборгованість, розробка оптимальної політики управління нею є достатньо серйозною і потребує глибокого вивчення.

В роботі уточнено, що рефінансування дебіторської заборгованості - це система фінансових операцій, що забезпечують прискорену конверсію дебіторської заборгованості в грошові активи. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються сьогодні, є: а) факторинг; б) облік векселів; в) форфейтинг. Вважаємо, що сюди слід також включити уступку вимоги переведення боргу. На сьогоднішній день така операція, хоча і визначена Цивільним кодексом, проте не здійснюється в Україні.

Не дивлячись на широке застосування факторингу в країнах з ринковою економікою, в Україні він поки що не одержав належного розповсюдження за рядом причин, перш за все, через відсутність необхідної правової бази, відпрацьованої методики обліку тощо.

Проведений в дисертаційній роботі критичний аналіз обліково-економічної літератури показав, що в сучасному обліку відсутні проводки з таких видів рефінансування, як факторинг і форфейтинг.

Пропонуємо факторинг здійснювати по операціях за товарною (операційною) дебіторською заборгованістю, синтетичний облік якої ведеться на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» та 371 «Розрахунки за виданими авансами». По всіх інших видах заборгованостей застосування факторингу є неправомірним.

Дебіторська заборгованість покупців належить до оборотних активів підприємства; її продаж є операційною діяльністю і пропонується вести облік на рахунках 977 «Інші витрати звичайної діяльності» - списання балансової величини дебіторської заборгованості та понесених у зв'язку з цим витрат (комісійна винагорода посереднику тощо), 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» - виручка, одержана від реалізації боргів.

На думку автора, облік факторингових операцій доцільно здійснювати за варіантами:

комісійну винагороду не враховувати на окремому рахунку витрат. Сума дебіторської заборгованості, що передається банком, є своєрідною комісійною винагородою.

комісійна винагорода від продажу дебіторської заборгованості є елементом операційних витрат, а тому її облік слід вести на рахунку 977 «Інші витрати звичайної діяльності».

За двома варіантами фінансовий результат від операції буде однаковим, але кращим вважаємо 1 варіант, через простоту і можливість реального відображення доходу.

Складніше здійснювати облік факторингу по дебіторській заборгованості, за якою раніше нараховувався резерв сумнівних боргів. В такому випадку пропонується дебіторську заборгованість списувати з балансу наступним чином:

Д-т 977 «Інші витрати звичайної діяльності» К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» - на суму чистої реалізаційної вартості;

Д-т 38 «Резерв сумнівних боргів» К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» - на суму нарахованого резерву сумнівних боргів.

Прибуток в такому випадку буде завищеним в результаті зменшення витрат, але, це, вважаємо, є правомірним, оскільки частина витрат, на суму нарахованого резерву вплинула на оподатковуваний прибуток в минулому звітному періоді.

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи взаєморозрахунків. Облік та аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості є одним з ключових завдань у вирішенні проблем, що виникають під час поточного управління підприємствами з позиції оптимального співвідношення між ліквідністю та прибутковістю. Це питання з різним ступенем теоретичного і практичного висвітлення розглянуто в багатьох іноземних виданнях останнього часу. Огляд наукової та методичної літератури радянських часів свідчить, що аналіз договірних зобов'язань в контексті управління заборгованістю, раніше не проводився.

За результатами проведеного дослідження дебіторсько-кредиторської заборгованості вісімдесяти переробних підприємств Автономної Республіки Крим автором запропоновано методичний підхід до аналізу дебіторсько-кредиторської заборгованості як інструменту покращення фінансового стану та формування стратегії кредитної політики в умовах інфляції, а також надано наступні пропозиції:

своєчасно здійснювати контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стабільності підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

винаходити можливості збільшення кількості замовників з метою зменшення масштабу ризику неоплати;

контролювати стан розрахунків за простроченими заборгованостями. В умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості виконаних робіт. Тому необхідно розширити систему авансових платежів;

своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких, в першу чергу, відносяться прострочена заборгованість постачальникам, прострочена заборгованість покупців понад три місяці, прострочена заборгованість з оплати праці і по платежах до бюджету, позабюджетних фондів.

В даному розділі дисертаційної роботи досліджено і запропоновано шляхи удосконалення обліку безнадійної і сумнівної заборгованості. На сьогоднішній день безнадійна заборгованість в Україні посідає досить вагоме місце у складі всієї заборгованості, про що свідчать наступні статистичні дані станом на 01.01.2000 р. (рис. 1).

У зв'язку з цим особливої уваги потребує порядок списання простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості, оскільки існує прямий взаємозв'язок між списанням такої заборгованості і формуванням оподатковуваної бази податком на прибуток. Правильне і своєчасне списання дебіторсько-кредиторської заборгованості відіграє важливу роль при формуванні фінансових результатів діяльності підприємства.

Вважаємо, що підприємствам-кредиторам, щоб уникнути втрат від оподаткування, необхідно створювати резерв сумнівних боргів. В дисертації виділені ситуації, при яких можна не створювати резерв сумнівних боргів.

В роботі обґрунтовано, що рішення про створення резерву сумнівних боргів повинно готуватись комісією підприємства за участю керівників юридичної, бухгалтерської, збутової служб та затверджуватись керівником підприємства. Вважаємо, що в рішенні про створення резерву сумнівних боргів комісія повинна відображати наступні відомості: дату та причину виникнення заборгованості, строк її погашення (векселів, застав, договорів страхування), дату подання позовної заяви до суду (арбітражного суду) про стягнення заборгованості з покупця (замовника), номер та дату платіжного доручення про перерахування мита.

Резерви сумнівних боргів дозволяється створювати тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в кінці року, в той час як сумнівні борги виникають в ході торгових операцій протягом року. Існують наукові думки, що необхідно нараховувати резерв протягом всього облікового періоду. На нашу думку, розрахувати резерв сумнівних боргів доцільно перед складанням звітності, а використовуватися він буде протягом звітного року при потребі або безпосередньо перед складанням звітності.

Списання боргу на збиток внаслідок неплатоспроможності боржника не є анулюванням заборгованості. Ця заборгованість повинна відображатися на позабалансових рахунках з метою контролю за можливістю стягнення у випадку зміни майнового стану боржника. Термін, на який заборгованість повинна обліковуватись на позабалансовому рахунку, встановлюють деякі практики в три, деякі - в п'ять років з моменту списання. На думку автора, зазначений термін повинен обиратися підприємством самостійно, але не менше трьох років з моменту списання заборгованості з балансу.

Для того, щоб списати безнадійну заборгованість, необхідно правильно документально оформити дану операцію. Дебіторська заборгованість, по якій закінчився строк позовної давності, списується за рішенням керівника підприємства. Сьогодні законодавством не передбачена конкретна форма такого рішення. При використанні довільної форми, пропонуємо наступні обов'язкові реквізити:

повна назва підприємства-дебітора із зазначенням його ідентифікаційного та індивідуального податкового коду, дати і причини виникнення заборгованості;

повний перелік первинних документів, що підтверджують даний факт;

дата прийняття рішення з обов'язковим зазначенням того, що ця заборгованість повинна обліковуватись не менше трьох років поза балансом (а можна і більше) з часу такого списання для нагляду за можливістю її справляння у випадку зміни майнового стану дебітора;

підпис керівника і головного бухгалтера;

печатка підприємства, установи.

В дисертації запропонована форма рішення керівника про списання заборгованості.

В роботі розглянуто можливості впровадження автоматизованої системи обліку заборгованості на підприємствах. Визначено, що кожна з розглянутих програм має певні компоненти для обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами. Однак, крім застосування програмного забезпечення, безпосередньо прив'язаного до виконання тих чи інших функцій обліку розрахунків з дебіторами та кредиторами, існує ще один шлях автоматизації підприємства - придбання програмного «конструктора».

З метою удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості, при її автоматизації, пропонується здійснити наступні заходи:

створити інформаційну базу кредиторської та дебіторської заборгованості учасників розрахунків;

звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов'язання і знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості;

провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості;

вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків.

Досягнути цього автономно від фінансових та виробничих аспектів управління неможливо. Тісна інтеграція функціонального модуля з підсистемами, що безпосередньо пов'язані з фінансами та виробництвом, дозволяє вирішити традиційні проблеми, які виникають при зіткненні матеріально-технічного постачання з управлінням, виробництвом та фінансами. Це дасть змогу скоординувати планову послідовність закупок і видачу дозволу, надасть свободу маневру у виборі способів платежу, а також полегшить ведення офіційної звітності.

Висновки

1. Одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов'язано з існуванням проблеми неплатежів. В роботі розкрито економічний зміст понять «заборгованість», «зобов'язання», «розрахунки» та взаємозв'язок між цими термінами. Зобов'язання реєструються в обліку лише тоді, коли по них виникає заборгованість. Зобов'язання, які підлягають виконанню в майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в бухгалтерському обліку. Динаміка зобов'язань називається розрахунками. З врахуванням вищесказаного схиляємось до думки, що розрахунки виступають як система відносин між підприємствами, що виникають внаслідок кругообігу господарських коштів. Тому їх можна розглядати більшою мірою як категорію політекономічну, а не як бухгалтерську, адже самі розрахунки як категорія відносин в бухгалтерському обліку не відображаються.

2. Теоретичні принципи, що складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і вона тривалий час розглядалась як «зворотній бік» активів. Вважаємо, що зобов'язання визнається кредиторською заборгованістю, якщо воно відповідає наступним вимогам: визначенню кредиторської заборгованості; вимірюється; є релевантним і є достовірним.

3. В результаті дисертаційного дослідження визначено, що дебіторська заборгованість - це частина оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки, матеріальних та інших ресурсів від господарюючих суб'єктів. Тому найбільш точна її дефініція наступна: «Дебіторська заборгованість - це матеріальні ресурси, що не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучена з кругообігу грошових коштів.»

Наведене визначення дає уявлення про економічну природу дебіторської заборгованості і визначає її місце в бухгалтерському обліку.

4. На основі критичного аналізу обліково-економічної літератури визначено, що існуючі класифікації заборгованості є неповними і охоплюють лише одну ознаку. В роботі запропоновано класифікувати дебіторську заборгованість наступним чином:

в залежності від терміну погашення - на довгострокову і поточну;

в залежності від операційного циклу - на товарну (операційну) і нетоварну (неопераційну).

Вважаємо, що запропонований поділ, по-перше, спрощує критерії класифікації; по-друге, не суперечить встановленим стандартом вимогам щодо включення заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги до складу поточної дебіторської заборгованості, але надасть можливості, в подальшому, чітко окреслити заборгованість, за якою потрібно нараховувати резерв сумнівних боргів.

5. Згідно запропонованої в дисертації схеми класифікації дебіторської заборгованості щодо сучасного рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» пропонується ввести субрахунок 363 «Розрахунки за відстроченими платежами», на якому слід обліковувати розрахунки за тією дебіторською заборгованістю по товарах, роботах, послугах, за якою було відстрочено виконання зобов'язань за договорами.

Це дозволить підвищити ефективність контролю за дебіторською заборгованістю і окреслить суми заборгованості, за якою слід нарахувати резерв сумнівних боргів.

6. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються сьогодні, є: факторинг; облік векселів; форфейтинг. Вважаємо, що сюди слід також включити уступку вимоги переведення боргу.

7. Для удосконалення обліку дебіторської заборгованості пропонуємо факторинг здійснювати по операціях за товарною (операційною) дебіторською заборгованістю, синтетичний облік якої ведеться на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» та 371 «Розрахунки за виданими авансами». По всіх інших видах заборгованостей застосування факторингу є неправомірним.

8. Запропоновано методичний підхід до аналізу дебіторсько-кредиторської заборгованості і надано пропозиції щодо покращення фінансового стану та формування кредитної політики підприємства в умовах інфляції за рахунок розширення системи авансових платежів.

9. Щодо удосконалення обліку безнадійної заборгованості пропонуємо здійснення наступних заходів:

змінити назву рахунку 38 з «Резерву сумнівних боргів» на «Коригування на сумнівні борги»;

10. З метою удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості при її автоматизації, пропонується здійснити наступні заходи:

застосувати програмний «конструктор» на базі інтеграції функціонального модуля з підсистемами, що пов'язані з фінансовими та виробничими аспектами управління;

створити інформаційну базу дебіторсько-кредиторської заборгованості учасників розрахунків;

звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов'язання і знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості;

провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості;

вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків.

Перелік основних опублікованих автором праць за темою дисертації