За результатами проведеного теоретичного аналізу міжнародних стандартів та вітчизняних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також законодавчих та нормативно-правових документів з питань обліку операцій банків з цінними паперами визначені принципи та основні підходи, які повинні застосовуватись під час розробки методики обліку.

Методика визнання цінних паперів досі перебуває на етапі становлення: до переходу на міжнародні стандарти основою відображення об'єкта обліку у балансі була передача права власності на цей об'єкт. Це означає, що на методику бухгалтерського обліку прямо впливали юридичні правовідносини. З 2000 р. за міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» перевага надавалася переходу контролю над об'єктом як права на отримання економічних вигід від об'єкта. У новій редакції цього стандарту, яка набула чинності з 1 січня 2005 р., підходи до визнання та припинення визнання цінних паперів змінено: можливість отримання вигід відокремлено від контролю, визначено як окрему ознаку, нерозривно пов'язану із ризиками. Власне термін «контроль» набуває подальшого розвитку: під ним розуміють право продавати актив третій стороні або передавати його у заставу на власний розсуд. Таким чином, виокремлено два критерії визнання та припинення визнання цінних паперів: 1) ризики та вигоди, пов'язані із володінням цінними паперами; 2) контроль над цінними паперами. Так, при передачі цінних паперів банк має визначити, у якому обсязі він зберігає за собою ризики та вигоди, пов'язані з цим цінним папером. Передаючи ризики та вигоди, банк повинен списати цінні папери з балансу. Зберігаючи ризики та вигоди, необхідно продовжувати визнавати цінні папери як актив. Якщо ж передається тільки частина ризиків та вигід, банк має визначити, чи втрачає він контроль над цінними паперами: при втраті контролю слід списати цінні папери з балансу, при збереженні контролю - залишити їх на балансі.

Дата визнання у балансі фінансових інструментів за міжнародними стандартами визначається за одним із методів обліку: за датою операції (дата виникнення зобов'язань купити чи продати актив) або за датою розрахунків (дата передавання активу). Надання банкам та підприємствам права обирати один з альтернативних методів може призвести до того, що в період з дати угоди до дати розрахунків один і той самий актив буде одночасно відображатися і на балансі покупця, і на балансі продавця, або не відображатися в жодному балансі. Зважаючи на те, що правила бухгалтерського обліку в Україні визначаються централізовано (Національним банком - для банків та Міністерством фінансів - для інших підприємств), в національних стандартах та нормативних документах НБУ доцільно закріпити єдину методику визнання цінних паперів - на дату розрахунку.

Важливим аспектом методики бухгалтерського обліку, що її розглянуто в дисертації, є питання подальшої оцінки цінних паперів, визнаних банком. На кожну звітну дату (у практиці вітчизняних банків - щомісячно) фінансові активи потрібно оцінювати за справедливою вартістю або собівартістю. Для визначення пріоритетності альтернативних методів обліку та можливості зміни облікової політики банку в частині операцій з цінними паперами в дисертації здійснено порівняння способів оцінки різних видів цінних паперів за наведеними методами.

Під час розробки методики обліку операцій з цінними паперами власної емісії в процесі дослідження основну увагу приділено класифікації їх як фінансових зобов'язань та як інструментів власного капіталу. Водночас для забезпечення процедури обліку привілейованих акцій, класифікованих як фінансові зобов'язання, запропоновано у розділі 33 Плану рахунків «Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу» запровадити нову групу рахунків 333 «Привілейовані акції, які є зобов'язанням банку» та внести відповідні зміни у форму звіту про прибутки та збитки.

Для побудови ефективної методики обліку необхідно забезпечити точність оцінки фінансових інструментів. Зважаючи на складність запропонованого Національним банком України методу амортизації дисконту та премії, у дисертації опрацьовано методику розрахунку щомісячної амортизації за допомогою програми Microsoft Excel, яка враховує особливості конкретних операцій з цінними паперами (зміну відсоткової ставки, часткове погашення основної суми боргу, виплата відсотків та проведення операцій у будь-який день місяця). Розроблена методика спрощує процедуру обліку боргових цінних паперів. У дисертації також запропоновано поєднати регулюючі рахунки неамортизованого дисконту та неамортизованої премії як за цінними паперами власної емісії, так і за цінними паперами, придбаними банком, в єдині активно-пасивні рахунки «Дисконт або премія за цінними паперами» для кожної з груп рахунків: 140 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у торговому портфелі банку», 141 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на продаж», 142 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку до погашення», 143 «Боргові цінні папери, емітовані Національним банком України, у портфелі банку на продаж», 144 «Боргові цінні папери, емітовані Національним банком України, у портфелі банку до погашення», 301 «Боргові цінні папери в торговому портфелі банку», 311 «Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж», 321 «Боргові цінні папери в портфелі банку до погашення», 330 «Короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком», 331 «Довгострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком», 332 «Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком», 333 «Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком». Це дозволить суттєво скоротити кількість рахунків та спростити процедуру обліку.

Як міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, так і зміст нормативно-інструктивних документів НБУ розкривають тільки загальні підходи до методики обліку, акцентуючи увагу на основних принципах відображення операцій за рахунками. Опрацьовуючи облікову політику, кожен банк повинен чітко визначити деталізований перелік облікових процедур - від ініціювання операції до включення її результатів до звітності. Для контролю роботи працівників фронт- і бек-офісів автором розроблено технологічні карти за основними операціями банку з цінними паперами. Ці карти розглядаються як важливі елементи облікової політики. Вони розроблені з метою забезпечення узгодженості, чіткості і однозначності в діях персоналу при наданні банківських послуг, оптимізації затрат часу на надання послуг і підвищення якості обслуговування клієнтів, посилення внутрішнього контролю, забезпечення своєчасного виявлення та зменшення ризиків, повного і своєчасного бухгалтерського обліку операцій. У роботі запропоновано типову структуру технологічної карти: 1) загальні положення (визначення операції та основні терміни, необхідні для розуміння операції); 2) нормативно-правове забезпечення (закони та підзаконні акти, нормативно-правові акти НБУ, внутрішньобанківські нормативні документи, які регламентують здійснення операції); 3) підрозділи, задіяні в процесі виконання операції; 4) рахунки, які використовуються для обліку операції; 5) перелік первинних документів та облікових регістрів; 6) порядок здійснення операції (дії персоналу, а також послідовне переміщення документів по підрозділах банку, їх оформлення, перевірка та обробка з початку виконання усіх операцій до їх завершення, правила обліку та типові проведення; 7) внутрішньобанківський контроль; 8) визначення та процедури контролю ризиків; 9) звітність за операцією. У процесі дослідження розроблені технологічні карти з обліку операцій з цінними паперами у торговому портфелі, у портфелі на продаж, з цінними паперами власної емісії, операцій репо, комісійних операцій, які впроваджені у практичну діяльність АКБ «Інтербанк».

У розділі 3 «Методика оцінки та аналізу вкладень банку у цінні папери» визначено підходи до формування методики оцінки та аналізу цінних паперів, а саме: запропоновано конкретні принципи оцінки цінних паперів та удосконалено методику аналізу дохідності портфеля цінних паперів.

У роботі обґрунтовано нові методичні підходи до оцінки справедливої вартості та суми очікуваного відшкодування за різними видами цінних паперів. З цією метою проведено дослідження сучасних методик та теоретичних розробок з питань аналізу цінних паперів. На основі вивчення динаміки котирувань акцій та боргових цінних паперів на Позабіржовій фондовій торгівельній системі за період з 25 березня 2003 р. по 25 березня 2004 р. запропоновано методику оцінки цінних паперів залежно від їх виду та частоти укладання угод за ними на організованому ринку. У результаті дослідження цінні папери, які мають котирування на організованому ринку, поділено на такі групи: 1) ті, за якими постійно укладаються угоди (понад 40 угод на рік); 2) ті, за якими періодично укладаються угоди (від 10 до 40 угод на рік); 3) ті, за якими угоди укладаються рідко (менше 10 угод на рік). За першою групою автор пропонує оцінювати справедливу вартість на рівні максимальної ціни купівлі, визначеної в останній день котирування. За другою групою - на рівні останньої ціни угоди за умови, що індекс ПФТС змінився менше як на 50%. У протилежному разі такі цінні папери слід оцінювати аналогічно до цінних паперів третьої групи, тобто розрахунковим способом з використанням загальноприйнятих методів аналізу (капіталізації доходів та дисконтування очікуваних грошових потоків). За останньою групою особливу увагу слід приділяти вибору ставки дисконту, за яку править внутрішня ставка дохідності, визначена залежно від рівня довіри до емітента.

Оцінка ризику емітента передбачає можливість заздалегідь прогнозувати ймовірність невиконання ним своїх зобов'язань. З огляду на це, запропоновано визначати ризик емітента за методикою оцінки фінансового стану позичальників, прийнятою у кожному конкретному банку. Втім, окремі кількісні та якісні показники банк може розрахувати тільки у тому разі, коли емітент є водночас і позичальником (маржа операційного грошового потоку, стратегія розвитку бізнесу). Якщо емітент цінного папера не є позичальником, то вагу таких показників потрібно пропорційно розподілити між іншими показниками.

З метою з'ясування базової ставки дохідності за цінними паперами, емітентів яких зараховано до класу А, проведено аналіз дохідності корпоративних облігацій та співставлено її зі ставкою KIBOR. За результатами аналізу автором запропоновано визначати ставку для таких цінних паперів за методом середньоринкової, з поділом на облігації банків та інших підприємств. Для цінних паперів, емітентів яких віднесено до нижчих класів, ставку дохідності потрібно коригувати з огляду на ризик емітента.

Дослідження стану виплати дивідендів та динаміки капіталу емітентів акцій, за якими відсутній активний ринок, показало неможливість застосування методів капіталізації доходу для їх оцінки, тому в роботі запропонована оцінка таких акцій за методом собівартості з урахуванням ризику емітента. За стабілізації фондового ринку, коли більшість емітентів почне сплачувати дивіденди, уможливиться оцінка справедливої вартості за методом капіталізації доходів.

Підсумковим показником, який характеризує роботу банку з цінними паперами, є дохідність портфеля цінних паперів. У роботі репрезентована методика розрахунку фактичної дохідності за звітний період (квартал) за кожним портфелем цінних паперів. За основу прийнята традиційна формула розрахунку фактичної дохідності за період:

r = (V_e - V_b) / V _e,

де V_e - ринкова вартість портфеля на кінець періоду, V_b - ринкова вартість портфеля на початок періоду.

У процесі дослідження запропоновано новий метод розрахунку фактичної квартальної дохідності - метод уточненої дохідності, зваженої у часі, який включає такі процедури.

1. Поділ кварталу на періоди, протягом яких первинна сума інвестицій залишається незмінною. При цьому для торгового портфеля проводиться аналіз рахунків групи 300 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку» (рахунки 3002, 3003, 3005) та групи 301 «Боргові цінні папери в торговому портфелі банку» (рахунки 3010, 3011, 3012, 3013, 3014). Для портфеля на продаж аналізуються рахунки груп 310 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» (3102, 3103, 3105) та 311 «Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж» (3110, 3111, 3112, 3113, 3114). Розраховується тривалість кожного періоду у днях.

2. Визначаються доходи, отримані за портфелями протягом цих періодів. Такі доходи включають: 1) нараховані доходи (дебетовий оборот за рахунками 3008 і 3018 - для торгового портфеля та 3108 і 3118 - для портфеля на продаж); 2) амортизація дисконту з плюсом (дебетовий оборот за рахунком 3016 - для торгового портфеля та 3116 - для портфеля на продаж) і амортизація премії з мінусом (кредитовий оборот за рахунком 3017 - для торгового портфеля та 3117 - для портфеля на продаж); 3) суму дооцінки з плюсом або уцінки з мінусом (приріст або зменшення залишків за рахунками 3007, 3015 - для торгового портфеля та 3107, 3115 - для портфеля на продаж); 4) зменшення сформованих резервів з плюсом або збільшення резервів з мінусом (дебетовий або кредитовий оборот за рахунками 3190, 3191 у кореспонденції з рахунками 7703, 7720).

Для цінних паперів у портфелі інвестицій в асоційовані та дочірні компанії розрахунок дохідності буде принципово іншим, оскільки інвестор, як правило, не планує отримувати дохід від коливання цін на ринку. Доходи за такими цінними паперами визнаються як зміна частки у капіталі підприємства, тому розрахунок річної ставки дохідності пропонується проводити способом ділення суми нарахованих за рік доходів на суму вкладень в асоційовані та дочірні компанії на початок року.

Розрахунок дохідності повинен супроводжуватися розрахунком ризику портфеля. Тільки на підставі порівняння дохідності та ризику різних варіантів портфеля може бути прийняте інвестиційне рішення. У роботі розглянуто практичні аспекти та проблеми застосування методик аналізу ризику та дохідності портфелів цінних паперів у діяльності вітчизняних банків. З цією метою опрацьовано дані про ціни угод, укладених на Позабіржовій фондовій торгівельній системі з 25 березня 2003 р. по 25 березня 2004 р. за дев'ятьма акціями, які мають найбільш активний обіг на ринку (табл. 1). За розрахунком співвідношення показників дохідності та ризику найпривабливішими для інвестицій є акції Нижньодніпровського трубопрокатного заводу та Західенерго.

Проведене дослідження теоретичних, методичних та практичних питань бухгалтерського обліку та економічного аналізу дало можливість вирішити наукове завдання, що виявляється в удосконаленні обліку та аналізу операцій банків з цінними паперами. В результаті дослідження сформульовано низку висновків теоретичного, методичного та науково-прикладного характеру, які забезпечують вирішення завдань дисертаційного дослідження:

1. В умовах трансформаційної економіки ринок цінних паперів характеризується як механізм перерозподілу капіталів між суб'єктами різних видів економічної діяльності. Невід'ємним елементом цього механізму є банківська система як комплекс спеціалізованих фінансових інститутів, спроможних концентрувати та інвестувати значні обсяги капіталів. Таке визначення є теоретичним підґрунтям методичного інструментарію обліку та аналізу операцій банків з цінними паперами.

2. Цінні папери, що обертаються на ринку, неоднорідні за своєю економічною природою. З огляду на це, короткострокові боргові цінні папери слід відносити до грошового ринку, а довгострокові боргові цінні папери та акції - до ринку капіталів. Водночас боргові цінні папери виступають елементом ринку позичкових капіталів, а прості акції залишаються поза його межами. Специфіка привілейованих акцій полягає в тому, що вони у більшості випадків не надають інвестору права контролю над підприємством і, окрім цього, передбачають фіксований дохід, а отже, їх слід відносити до ринку позичкових капіталів. Цей висновок став теоретико-методологічною основою для розробки пропозицій щодо зміни підходів до обліку привілейованих акцій.

3. З урахуванням принципу переваги економічної сутності над юридичною формою, емітовані банком привілейовані акції варто обліковувати як інструменти залучення позичкового капіталу, якщо умовами емісії передбачені фіксовані чи обумовлені строки їх викупу або фіксований чи обумовлений дохід, вищий за середні ставки дохідності на ринку позичкових капіталів. Невиконання цих умов дає підстави для віднесення привілейованих акцій до інструментів власного капіталу. З урахуванням даних положень, запропоновані зміни до діючого плану рахунків бухгалтерського обліку банків України - запровадження групи рахунків 333 «Привілейовані акції, які є зобов'язанням банку» та рахунку 7054 «Витрати за привілейованими акціями, які є зобов'язанням банку». Відповідні зміни рекомендовано внести до форм фінансової звітності.

4. Зважаючи на загальний характер опису облікових процедур в інструктивних документах НБУ та особливості облікової політики конкретного банку, існує потреба у розробці внутрішньобанківських нормативних документів з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами з метою підвищення керованості банком, стандартизації банківських продуктів та зменшення ймовірності помилок у роботі персоналу. Автором запропоновано типову структуру технологічної карти, яка включає: загальні положення, нормативно-правове забезпечення, бухгалтерські рахунки, первинні документи та облікові регістри, порядок здійснення та обліку операцій, види контролю, засоби мінімізації ризиків. У процесі дослідження розроблено технологічні карти за основними операціями з цінними паперами, які запроваджено у практичну діяльність АКБ «Інтербанк».

5. Підвищення точності оцінки об'єктів обліку через застосування методу ефективної ставки відсотка для амортизації дисконту та премії за борговими цінними паперами викликає потребу у розробці методики розрахунку амортизації. Запропонована автором методика дозволяє відповідно до чинних інструктивних матеріалів точно розрахувати місячну суму амортизації та врахувати особливості конкретних операцій (зміну відсоткової ставки, часткове погашення основної суми боргу, виплата відсотків та погашення цінних паперів у будь-який день місяця).

6. Бухгалтерський облік у системі економічних наук традиційно розглядається як інформаційна база економічного аналізу. Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку ставить більш суворі вимоги до якості бухгалтерської інформації, що потребує пошуку нової методологічної бази для оцінки фінансових інструментів. Науково обґрунтовані та апробовані методи аналізу доцільно використовувати для розробки методики оцінки цінних паперів з метою їх адекватного відображення в бухгалтерському обліку. Це обумовлює перехід на якісно новий рівень розуміння взаємозв'язків обліку та аналізу як наук.

7. Підвищення якості управління портфелем цінних паперів можливе за умови запровадження в практику вітчизняних банків загальновизнаних методів аналізу цінних паперів. У результаті критичної оцінки та співставлення методів технічного та фундаментального аналізу дана їх узагальнена класифікація залежно від предмету, методу, мети аналізу, способу вимірювання дохідності та ризику.

8. З метою прийняття виважених управлінських рішень потрібно приділяти належну увагу аналізу цінних паперів, які обертаються на ринку, тому слід відійти від позицій, що об'єктами внутрішньобанківського аналізу можуть бути виключно банківські операції, активи, зобов'язання та капітал. Наслідком такого підходу є нове визначення об'єктів аналізу цінних паперів: 1) для попереднього аналізу: прогнозована дохідність та ризик цінних паперів, що обертаються на ринку, та можливих комбінацій цінних паперів; 2) для поточного аналізу: фактична та прогнозована дохідність і ризик цінних паперів у портфелі банку, прогнозована дохідність і ризик цінних паперів, що обертаються на ринку, та їх можливих комбінацій; 3) для підсумкового аналізу: фактична дохідність портфеля цінних паперів банку за певний період.

9. Діючі способи оцінки цінних паперів у портфелі банку не враховують особливостей українського ринку. Автором репрезентовано методику оцінки цінних паперів, розроблену за результатами дослідження динаміки курсів різних видів цінних паперів протягом 12 місяців. З метою оцінки цінні папери поділено на такі групи: 1) ті, за якими постійно укладаються угоди (понад 40 угод на рік); 2) ті, за якими періодично укладаються угоди (від 10 до 40 угод на рік); 3) ті, за якими угоди укладаються рідко (менше 10 угод на рік). Доведено, що цінні папери першої групи доцільно оцінювати за максимальною ціною купівлі, визначеної в останній день котирування. За другою групою оцінку варто проводити на основі останньої ціни угоди за умови, що фондовий індекс змінився менше як на 50%, в протилежному разі такі цінні папери слід оцінювати так само, як і за третьою групою з використанням загальноприйнятих методів аналізу (капіталізації доходів та дисконтування майбутніх грошових потоків).

10. Результатом удосконалення методики аналізу операцій банку з цінними паперами стала конкретизація джерел інформації для аналізу, якими є рахунки бухгалтерського обліку за кожним портфелем цінних паперів. З метою розрахунку дохідності портфеля за звітний період розроблено метод уточненої дохідності, зваженої у часі, який передбачає таку послідовність дій: 1) поділ кварталу на періоди, протягом яких сума інвестицій залишається незмінною; 2) розрахунок суми доходів, отриманих за кожний період; 3) визначення дохідності періодів з урахуванням їх тривалості; 4) розрахунок квартальної дохідності на основі дохідностей періодів за формулою середньозваженої; 5) розрахунок річної дохідності портфеля на основі квартальних дохідностей. Така методика підвищує точність розрахунку, оскільки, на відміну від існуючих, враховує не лише зміни у портфелі цінних паперів, а й тривалість інтервалів часу, протягом яких сума інвестицій залишалася незмінною.