Поняття та класифікація зобов’язання

Размещено на http://www.allbest.ru

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Сєвєродонецький інститут

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Зобов'язальне право

На тему: Поняття та класифікація зобов'язання

Студент: Глушков Геннадій Вікторович

Викладач: Уваров А.В.

Методист: Буйновська Н.В.

м. Сєвєродонецьк 2014 р.

План

Вступ

1. Поняття та елементи зобов'язання

2. Класифікація зобов'язань

Висновок

Список використаної літератури і джерел

зобов'язання цивільний правовідносини

Вступ

Зобов'язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного законодавства. Правові норми, що містяться в ньому, регулюють широке коло суспільних відносин, пов'язаних з придбанням товарів у власність, здачею майна в оренду, задоволенням потреб громадян в житлі, спорудженням виробничих і соціально-культурних об'єктів, перевезенням вантажів, пасажирів і багажу, наданням послуг, кредитуванням і розрахунками, страхуванням, спільною діяльністю, використанням творів науки, літератури і мистецтва, охороною життя, здоров'я і майна громадян, майна юридичних осіб тощо. За допомогою зобов'язального права здійснюється переміщення майна та інших матеріальних благ у сфері виробництва, обігу у сферу продуктивного або особистого споживання. Таким чином, на мою думку, зобов'язальне право є кровоносною системою, за допомогою якої в цивільно-правовому організмі відбувається обмін речовин.

Я вважаю, що будь-які відносини, що регулюються зобов'язальним правом, охоплюються поняттям відносин економічного обороту. Загальним для всіх відносин економічного обороту є те, що вони так чи інакше пов'язані з переміщенням матеріальних благ у вигляді речей, грошей, виконанням робіт, наданням послуг тощо. Так, при купівлі-продажу продана річ переходить від продавця до покупця. За договором підряду результати виконаної підрядчиком роботи переходять до замовника. При оренді майно поступає в тимчасове володіння і користування від орендодавця до орендаря. За договором доручення майнові права і обов'язки в результаті дій повіреного переходять до довірителя тощо.

Разом з тим, далеко не всяке переміщення матеріальних благ пов'язане з відносинами економічного обороту. Наприклад, у сфері домашнього господарства також має місце переміщення матеріальних благ від одного члена сім'ї до іншого. Проте, таке переміщення не породжує відносин економічного обороту. Такі відносини виникають із переміщення тільки тих матеріальних благ, які виступають у формі товару.

В результаті правового регулювання відносини економічного обороту набувають правової форми і стають зобов'язальними. Такі відносини в цивільному праві носять назву “зобов'язальні правовідносини”.

Зважаючи на численність і різноманітність зобов'язальних правовідносин, які виникають між учасниками цивільного обороту, важливого значення набуває їх належна класифікація та систематизація. Система зобов'язань включає не тільки їх єдність, але і диференціацію на основі правильно вибраного критерію класифікації. Як таким критерієм можуть служити такі властивості зобов'язань, які роблять найпомітніший вплив на характер їх правового регулювання. Ці властивості дозволяють класифікувати зобов'язання за окремими видами і розташувати їх за чітко визначеною системою.

Таким чином, тема контрольної роботи видається надзвичайно актуальною, адже за останні роки, з прийняттям у 2003 році нового Цивільного кодексу України, відбулися значні зміни в соціальному й економічному житті країни, які пов'язані з регулюванням зобов'язальних правовідносин.

Мета контрольної роботи є здійснити правовий теоретичний аналіз поняття, складу та класифікації зобов'язань.

Виходячи з мети та для її досягнення вважаю дослідити наступні завдання:

1. Дослідити найбільш актуальні питання, що стосуються поняття та окремих ознак зобов'язання, як окремого виду цивільних правовідносин.

2. Висвітлити класифікацію зобов'язань залежно від критеріїв їх розподілу у чинному цивільному праві України.

3. Провести юридичний аналіз Інституту зобов'язального права як одного з ключових елементів системи цивільного права.

Об'єктом контрольної роботи є правовідносини, які виникають в процесі економічного обороту і носять назву зобов'язальних. Предметом роботи є окремі види зобов'язань.

При дослідженні цієї теми були використані наступні методи: юридичний, діалектичний, методи порівняння та системного аналізу.

1. Поняття та елементи зобов'язання

Поряд з Інститутом власності Інститут зобов'язального права посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку із передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.

Слід відзначити, що зобов'язання це передусім цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати: а) між юридичними особами; б) між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами.

Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. В ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як випливає із Кодексу зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. У чому виявляються ці особливості?

По-перше, зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

По-друге, оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин.

По-третє, якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта.

По-четверте, якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок - боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана - боржником. О.С. Йоффе, спираючись на легальне визначення зобов'язання, узагальнив його ознаки і сформулював теоретичне поняття зобов'язання як закріплені цивільним законом суспільні відносини по переміщенню майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій.

Зобов'язання (як і будь-яке інше цивільне правовідношення) включає в себе наступні елементи: суб'єкти, об'єкти, зміст.

З мого аналізу правових норм можливо зазначити, що суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утриматися від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається "кредитором". Боржник - протилежна сторона зобов'язання - повинен вчинити певні дії або утриматися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її звуть "боржником". Кредитора звичайно називають активною стороною, боржника - пасивною.

В окремих правовідносинах одна сторона виступає виключно в ролі кредитора, а інша - виключно в ролі боржника. Так, у зобов'язанні, яке виникає з договору позики, право вимоги має одна сторона, друга ж є зобов'язаною. В більшості зобов'язань кожна із сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого - зобов'язана виконати певні дії (купівля-продаж, поставка, контрактація тощо).

В зобов'язальних правовідносинах може приймати участь один кредитор і один боржник. Якщо ж на боці кредитора чи на боці боржника, або одночасно і на боці кредитора і на боці боржника виступають декілька осіб, то в цих випадках ведуть мову про множинність осіб у зобов'язанні.

Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати в: а) передачі речі у власність чи в користування; б) виконанні певної роботи; в) сплаті грошей (відшкодування збитків) та ін.

Інколи говорять, що об'єктами зобов'язання є речі, гроші, послуги. Проте варто пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, і речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зобов'язання.

Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Зобов'язальне право поруч із правом власності є однією з головних категорій майнового права. Більшість зобов'язань являють собою майнові відносини. Разом з тим деякі зобов'язання можуть бути і немайновими, наприклад, деякі зобов'язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор вимагає виправлення перекручень в своєму творі, коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гонорар; коли виконується доручення немайнового характеру.

2. Класифікація зобов'язань

Класифікація зобов'язань, як і інших правових інституцій, пов'язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами.

М.М. Агарков, взявши за підставу класифікації мету, якій підпорядковуються зобов'язальні правовідносини, виділив інші класифікаційні групи:

а) зобов'язання, що забезпечують виконання загальногосподарського розвитку;

б) зобов'язання, які безпосередньо мають на меті охорону та забезпечення майна держави;

в) зобов'язання, що забезпечують розвиток та охорону інших гарантованих суспільних відносин.

М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов'язань, який сполучав економічні та юридичні ознаки зобов'язань. Цю точку зору поділяв і О.С. Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобов'язань має такий вигляд:

1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

2) зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

Прибічники цієї класифікації зобов'язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов'язань, тобто має науковий характер. Кожній з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нормуванням.

Таким чином, межі будь-якої систематизації, ступінь її глибини та деталізації, спрямованість і визначеність критеріїв зумовлюються перш за все метою, з якою вона здійснюється. Так, при побудові особливої частини зобов'язального права були виділені договірні зобов'язання, позадоговірні та односторонньо-вольові. До першої групи віднесено купівлю-продаж, дарування, ренту, довічне утримання, найом, найом житла, позичку, підряд, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісію, довірче управління майном, позику, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки, франчайзинг та спільну діяльність; до позадоговірних зобов'язань - публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі шкоди чужому майну, рятування здоров'я та життя іншій особі, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб. Односторонньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).

Залежно від кількісного суб'єктного складу законодавець розрізняє зобов'язання дольові (часткові) і солідарні.

Дольовим вважається зобов'язання, якщо кожний із боржників зобов'язаний виконати певну дію в певній частині. Частки у виконанні зобов'язань вважаються рівними, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Солідарні зобов'язання мають місце, коли кожен із боржників повинен виконати зобов'язання повністю. Солідарні зобов'язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором. Так, ст. 74 Закону України “Про господарські товариства” прямо зазначає, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна товариства не вистачає для оплати всіх боргів, то за недостатню частину майна несуть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи договором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває права регресу. Регресні зобов'язання це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по відношенню до іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку вчинить дорожньотранспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела підвищеної небезпеки), який, у випадку задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до бепосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зобов'язаннями законодавець називає і субсидіарні або додаткові зобов'язання. Їх суть полягає в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань відповідальність, за певних обставин, може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіарні зобов'язання можуть виникати як на підставі закону (наприклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 15 до 18 років при відсутності у них майна чи заробітку достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань.

У тих випадках, коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім. До односторонніх зобов'язань відносять договори позики, дарування.

Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж).

В залежності від ступеня визначеності предмета зобов'язання, вони поділяються на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і складає виконання зобов'язання. Право вибору, якщо інше не випливає з закону чи тексту договору, або із суті договору, належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних вказівок закону право вибору може бути надане і кредитору. Так, Закон України “Про захист прав споживачів” надає покупцеві при покупці неякісного товару право вимагати: заміни речі чи її ремонту, чи зменшення її купівельної ціни, чи розірвання договору.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання це такі зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього він може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов'язання мають назву зобов'язань з негативним змістом.

Цивільне законодавство розрізняє також головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання. Додатковим є зобов'язання, мета якого забезпечити виконання головного зобов'язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору-позики). Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним і припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове.

У більшості випадків особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Після смерті особи, яка є стороною за таким зобов'язанням, її права та обов'язки переходять до спадкоємців. Але деякі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими зобов'язаннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці автора не набувають права на написання визначеного твору.

Висновки

Таким чином, з аналізу викладеного, на мою думку, залежно від підстав виникнення всі зобов'язання поділяться на два типи: договірні і позадоговірні зобов'язання. Договірні зобов'язання виникають на основі укладеного договору, а позадоговірні - на підставі інших юридичних фактів. Як договірні, так і позадоговірні зобов'язання, у свою чергу, поділяються на підвиди. Так, в рамках договірних зобов'язань залежно від характеру опосередкованого ними переміщення матеріальних благ виділяються наступні види: зобов'язання з реалізації майна, зобов'язання з надання майна в користування, зобов'язання з виконання робіт, зобов'язання з перевезень, зобов'язання з надання послуг, зобов'язання з розрахунків і кредитування, зобов'язання зі страхування, зобов'язання зі спільної діяльності, змішані зобов'язання. Зобов'язання, які входять в одну і ту ж групу характеризуються економічною спільністю, що зумовлює і спільність їх правового регулювання. Наприклад, такі зобов'язання з реалізації майна, як купівля-продаж, міна і рента, регулюється значною кількістю загальних правил.

Зобов'язання, які входять в одну і ту ж групу разом зі спільними ознаками характеризуються і певними відмінностями, за якими здійснюється їх подальша класифікація. Залежно від економічного характеру в межах однієї і тієї ж групи виділяють окремі види зобов'язань. Так, в групу зобов'язань по виконанню робіт входять зобов'язання підряду, побутового підряду, будівельного підряду, підряду на виконання проектних і дослідницьких робіт та ін.

Я вважаю, що окремі види зобов'язань, у свою чергу, можуть виступати в різній формі або поділятися на різні підвиди. Класифікація зобов'язань по окремих формах має місце тоді, коли в рамках одного і того ж виду зобов'язальних правовідносин специфічних особливостей набуває форма їх виразу. Наприклад, роздрібна купівля-продаж може виступати у формі купівлі-продажу в кредит, за попереднім замовленням, в порядку самообслуговування, посилочної купівлі-продажу тощо. Окремий вид зобов'язання може бути представлений і різними підвидами, якщо в межах даного виду специфічні особливості набувають ознак зобов'язальних правовідносин. Так, усередині одного і того ж виду зобов'язання, наприклад, оренда транспортних засобів - виділяють два його підвиди: оренду транспортного засобу з екіпажем і оренду транспортного засобу без екіпажа.

Отже, в результаті дослідження виконаного в даній роботі, можна констатувати, що в зобов'язальному праві існує широке коло зобов'язальних правовідносин, які залежно від форми, змісту, характеру, підстав виникнення та інших критеріїв підлягають належній класифікації з метою правильного регулювання у повсякденному житті.

Список використаної літератури і джерел

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, № 4044.

2. Бірюков І.А. та ін. Цивільне право України. К., 2000.

3. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

5. Иоффе О.С. Обязательственное право.

6. Новицкий Й Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве.

7. Харитонов Е.О. Гражданское право: Учебное пособие. / Н.А. Саниахметова. -К.: АСК, 2002.

8. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн.1.

9. Цивільний кодекс України: Коментар - Х.: "Одісеей", 2003.

Размещено на Allbest.ru