Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

2. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства. Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу

2.3 Загальна характеристика фінансового стану підприємства

2.4 Структура джерел фінансових ресурсів підприємства

2.5 Аналіз ліквідності балансу

2.6 Аналіз зворотності обігових коштів підприємства

2.7 Аналіз ефективності використання майна підприємства

Висновки та пропозиції щодо поліпшення фінансового стану підприємства

Використана література



Вступ

Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення чи лікування. У Фінансовому словнику санацію трактують як оздоровлення фінансового стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Звичайно здійснюють санацію через структурну перебудову виробництва, зокрема через зміну номенклатури продукції, подрібнення підприємства, зміну ринків збуту, злиття підприємства, що с на грані банкрутства, з більш потужними, випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу, інші заходи.

Ряд іноземних економістів, спеціалістів з питань виведення підприємств з фінансової кризи дотримуються думки, що санація як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, організаційно-правового, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані на подолання фінансової кризи на підприємстві і відновлення чи досягнення його прибутковості і конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

В Україні внаслідок недосконалого законодавства, відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стають потенційними банкрутами.

Тому особливе місце в процесі санації підприємств займають організаційні та техніко-економічні заходи поряд з заходами фінансово-економічного характеру. Мстою фінансової санації с покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, для проведення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства являє собою так звана "класична модель санації"", яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою. У відповідності з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємств починається з виявлення і аналізу причин і факторів фінансової* кризи. На основі даних носіїв інформації (первісні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні і внутрішні фактори кризи, а також фінансового стану фірми, глибина кризи.

В межах санаційного аудиту здійснюється поглиблене вивчення фінансового стану на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, прибутковості тощо. Після отримання необхідних даних щодо фінансового стану підприємства і причини фінансової кризи робиться висновок про доцільність чи недоцільність санації даного суб'єкта господарювання.

Варто звернути увагу, що в економічній літературі з питань санації часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи і радикальних санаційних дій. Прихильники цього напряму (в основному економісти-практики) не враховують той факт, що в даному випадку не залишається часу для детального дослідження причин спаду і розробки оптимальної стратегії. На противагу цій точці зору більша група економістів-теоретиків стверджує, що цейтнот у підготовці санаційної програми - основний фактор майбутніх невдач. Саме тому окремим аналітичним блоком у класичній моделі санації є формування стратегічних цілей і тактики.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації, координації і розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високий рівень рентабельності. Суть стратегії -- вибір найкращих варіантів розвитку фірми і оптимізація політики капіталовкладень.

У відповідності з розробленою стратегією розробляється програма санації, яка виражає систему запропонованих взаємопов'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх фінансових джерел і з врахуванням стратегічних цілей санації. В програмі фіксуються загальні принципові підходи до оздоровлення, які конкретизуються в проекті санації. В ньому повинні міститись техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінка ефективності санаційних заходів, а також прогнозні результати реалізації проекту. Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих завдань. Внутрішні контрольні органи повинні своєчасно виявляти нові санаційні резерви, а також підготовляти об'єктивні кваліфіковані рішення відносно ліквідації можливих перешкод під час проведення оздоровчих процедур. Суттєву допомогу при цьому може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, координаційну і контрольну функції. Основним завданням санаційного контролінгу є ідентифіїсація оперативних результатів і підготовка проектів рішень відносно використання виявлених резервів і подолання додаткових труднощів.



1. Теоретична частина

Форми фінансової санації

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для: відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності; формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах: зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості; самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм: альтернативна санація; зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація); безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігацій конверсійного займу; залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств - з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д. Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття "чистої санації". Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.

Внутрішні джерела фінансової санації

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління. бухгалтерський фінансовий обіговий звітність

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства.

Санація балансу.

Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб'єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об'єктом фінансування.

Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб. Перша складова санаційного прибутку дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.

Санація із залученням коштів власників підприємства

Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

б) наданням позик;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву "двоступінчастої санації".

Альтернативна санація

Форма фінансової санації з допомогою власників підприємства, коли акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією - з одного боку, та здійсненням безповоротної фінансової допомоги - з іншого, називається альтернативною санацією.

Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства1 і зберігають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується платоспроможність підприємства.

Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:

а) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

б) повною або частковою відмовою від своїх вимог;

в) наданням додаткових кредитних ресурсів;

г) наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);

д) трансформацією боргу у власність.

Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо. У даному контексті в науковій літературі з питань санації обґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як "конверсія боргу у власність". Суть її полягає в тім, що підприємства-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема обслуговуючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позикових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, в результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою дальшого обміну на боргові вимоги або з допомогою емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності боржника й очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний фонд боржника.

Однією із форм участі кредиторів у санації боржника є пролонгація чи списання заборгованості. Списання заборгованості - це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику.

Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо частою така ситуація є в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність працівників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:

а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

б) надання працівниками позик;

в) купівля працівниками акцій даного підприємства.

У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management-Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакета його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО - коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При цьому трапляються випадки конверсії заборгованості підприємства із заробітної плати у власність. Тобто замість заробітної плати працівники можуть одержати корпоративні права підприємства, на якому вони працюють. У результаті МВО підвищується відповідальність керівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а також посилюється мотивація до раціоналізаторства та реалізації програм ощадливого використання наявних ресурсів. В Україні діє порядок, згідно з яким керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства, обмежується 5 відсотками статутного фонду. Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Передбачена, зокрема, специфічна форма санації у разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому разі може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України "Про оренду державного майна". Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом.

Державна фінансова підтримка санації підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України "Про підприємства" у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

вирішення проблеми енергозабезпечення;

вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

високий рівень менеджменту на підприємстві.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства. Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансове неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко використовувалася протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту, в переважній більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів, гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за рахунок коштів державного бюджету.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Використання певного методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.



2. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства. Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства

Баланс підприємства

Перша форма фінансової звітності «Баланс» складається з двох частин: Активу, де представлені господарські засоби, та Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати майбутніх періодів.

Пасив Балансу складається з п'яти розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

ІІІ. Довгострокові зобов'язання.

ІV. Поточні зобов'язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

До активу належать статті, які відображають ступінь рухомого майна (ступінь ліквідності), предметний стан майна підприємства. Приклади активних статей - основні засоби, матеріальні запаси, розрахунки з дебіторами тощо.

До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу), вкладених у господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості повернення зобов'язань. Приклади пасивних статей - статутний капітал, прибуток, розрахунки щодо заробітної плати тощо.

У першому розділі активу відображаються: нематеріальні активи (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу), незавершене будівництво, основні засоби (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу), довгострокові фінансові інвестиції (які обліковуються за методом участі в капіталі та інші фінансові інвестиції), довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

Другий розділ активу містить інформацію про запаси: виробничі, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари, одержані векселі, дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста реалізаційна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів), дебіторську заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків, інша поточна дебіторська заборгованість), поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті, в іноземній валюті та інші оборотні активи).

У третьому розділі активу відображаються витрати майбутніх періодів.

У першому розділі пасиву наводяться дані про статутний, пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений та вилучений капітал.

У другому розділі пасиву відображається забезпечення виплат персоналу, інше забезпечення та цільове фінансування.

Третій розділ пасиву відображає довгострокові кредити банків, інші довгострокові зобов'язання, відстрочені податкові зобов'язання та інші довгострокові зобов'язання.

Четвертий розділ пасиву містить дані про короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, видані векселі, кредиторську заборгованість за товари, роботи й послуги, поточні зобов'язання за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов'язання).

П'ятий розділ пасиву відображає доходи майбутніх періодів.

Кожний з розділів балансу завершається проміжним підсумком по розділу, сума яких дає відповідно загальний підсумок активу чи пасиву балансу.

Звіт про фінансові результати

Складання звіту про фінансові результати регулюється положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3, який так і називається «Звіт про фінансові результати». Шапка звіту містить таку ж інформацію про підприємство, як форма №1 «Баланс», крім даних про форму власності та адреси підприємства.

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами). Показники про непрямі податки, вирахування з доходу, собівартість, витрати і збитки наводяться у дужках.

За структурою звіт поділяється на три розділи:

1. Фінансові результати.

2. Елементи операційних витрат.

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Малі підприємства подають звіт по скороченій формі № 2-м.

Перший розділ «Фінансові результати» визначає усі доходи і витрати, прибутки та збитки підприємства, які мали місце у звітному періоді. Додатково показуються відповідні показники за попередній період.

Розділ І містить показники по операційній діяльності, тобто основній діяльності підприємства, по фінансовій діяльності підприємства, визначає: фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток, податок на прибуток від звичайної діяльності); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати (податки з надзвичайного прибутку); чистий прибуток чи збиток.

У розділі ІІ звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством.

Розділ ІІІ звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні товариства, прості акції або потенційні акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій.

Звіт про рух грошових коштів

«Звіт про рух грошових коштів» (далі форма № 3) є однією з найскладніших форм. Порядок заповнення його регламентується П(С)БО 4. Складність цієї форми зумовлена тим, що для її заповнення потрібно детально проаналізувати як показники даних бухгалтерського обліку, так і перші дві форми фінансової звітності: балансу та звіту про фінансові результати.

Форма № 3 складається з трьох розділів:

- “Рух коштів у результаті операційної діяльності ”;

- “Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності ”;

- “Рух коштів у результаті фінансової діяльності ”.

Рух коштів у результаті операційної діяльності включає в себе рядки з 010 до 170 і починається з відображення в ньому показника “Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування ”, який переносять до цієї форми зі звіту про фінансові результати.

Звіт про рух грошових коштів структурою поділяється на такі графи: назва статті; код рядка; показники за звітний період (надходження, видаток); показники за попередній період (надходження, видаток).

У свою чергу, розділ 1 містить такі підрозділи: коригування на (амортизацію необоротних активів, збільшення (зменшення) забезпечень, збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць, збиток (прибуток) від неопераційної діяльності, витрати на оплату відсоток, підсумковий рядок “прибуток (збиток) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах ”); зменшення (збільшення) (оборотних активів, витрат майбутніх періодів); збільшення (зменшення) (поточних зобов'язань, доходів майбутніх періодів, проміжний підсумковий рядок “грошові кошти від операційної діяльності”); сплачені (відсотки, податки на прибуток); підсумковий рядок “чистий рух коштів до надзвичайних подій ”; рух коштів від надзвичайних подій; завершальний підсумковий рядок “чистий рух коштів від операційної діяльності ”.

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях розділу балансу “Необоротні активи ” та статті “Поточні фінансові інвестиції ”.

Розділ 2 форми № 3 включає: реалізація (фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів); отримані (відсотки, дивіденди, інші надходження); придбання (фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, інші платежі); чистий рух коштів до надзвичайних подій; рух коштів від надзвичайних подій; чистий рух коштів від інвестиційної діяльності.

У рядка 180-270 форми № 3 відображають реальне надходження і вибуття коштів (без урахування податку на додану вартість), пов'язане з реалізацією та придбанням фінансових інвестицій, необоротних активів, отримання підприємством дивідендів тощо. У цих рядках не відображають заборгованості за передані, але не оплачені активи.

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділом “Власний капітал ” та статтях, пов'язаних з фінансовою діяльністю, у розділах балансу: “Забезпечення наступних витрат і платежів ”, “Довгострокові зобов'язання” і “Поточні зобов'язання” (короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками).

Звіт про власний капітал

Складання звіту про власний капітал регламентується положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 під однойменною назвою, де визначаються зміст і форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей. Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням.

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Звіт про власний капітал здійснює аналіз усіх видів капіталу підприємства за звітний період, а саме: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений капітал, вилучений капітал.

Звіт аналізує дані у розрізі наступних показників: залишок на початок року; коригування (зміна облікової політики, виправлення помилок, інші зміни); скоригований залишок на початок року; переоцінка активів (дооцінка основних засобів, уцінка основних засобів, дооцінка незавершеного виробництва, уцінка незавершеного виробництва, дооцінка незавершеного виробництва, уцінка незавершеного виробництва); чистий прибуток (збиток) за звітний період; розподіл прибутку (виплати власникам (дивіденди), спрямування прибутку до статутного капіталу, відрахування до резервного капіталу); внески учасників (внески до капіталу, погашення заборгованості із капіталу); вилучення капіталу (викуп акцій (часток), перепродаж викуплених акцій (часток), анулювання частки в капіталі, вилучення частки в капіталі, зменшення номінальної вартості акцій); інші зміни в капіталі (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно отримані активи); разом змін в капіталі; залишок на кінець року.

Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу застосовується цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методів як загальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу.

Можна виділити серед них шість основних методів фінансового аналізу:

горизонтальний аналіз;

вертикальний аналіз;

трендовий аналіз;

метод фінансових коефіцієнтів;

порівняльний аналіз;

факторний аналіз (у тому числі аналіз за схемою Дюпон-каскад).

Горизонтальний (часовий) аналіз -- порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний (структурний) аналіз -- визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників.

Порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналізі порівняння зведених показників звітності за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз і порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, з середньогалузевими і середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Метод Дюпон-каскад - система фінансового аналізу, яка передбачає розкладання показника «коефіцієнт рентабельності активів» на ряд інших фінансових коефіцієнтів його формування, взаємозалежність у єдиній системі.

2.2 Загальна оцінка динаміки та структури статей бухгалтерського балансу

За даними балансу визначимо зміни загальної суми балансу (валюти балансу), зміни окремих розділів та статей активу та пасиву на протязі звітного року, визначимо питому вагу окремих статей балансу в загальній сумі балансу, визначимо співвідношення окремих статей у порівнянні з попереднім періодом.

В звітний період баланс зменшився з 26374 тис. грн. до 23691 тис. грн., тобто на 2683 тис. грн. (10,2%) за рахунок загального зменшення активної частини балансу підприємства (позаоборотні (6,2%) та оборотні (-30,1%) активи) та пасивної (зменшення залучених коштів на 56%).



2.3 Загальна характеристика фінансового стану підприємства

Загальна оцінка фінансового стану підприємства може бути надана через показники фінансової стійкості пасивів підприємства за допомогою коефіцієнтів фінансової незалежності (автономії), фінансової стійкості, та співвідношення власних коштів та залучених (коефіцієнт фінансування).

1) Коефіцієнт фінансової незалежності вказує в якій мірі діяльність підприємства фінансується за рахунок власних коштів.

де ВК - власний капітал підприємства,

Б - загальні джерела фінансування - баланс.

2) Коефіцієнт фінансової стійкості вказує питому вагу фінансових джерел, які підприємство має змогу використовувати тривалий час.

,

.

де ДК - довгострокові зобов'язання.

3) Коефіцієнт фінансування показує співвідношення поміж джерелами власних коштів підприємства і залученими.

,

_.



де З - зобов'язання підприємства (залучені кошти).

В порівнянні з нормативними значеннями розраховані показники знаходяться в межах норми. Таким чином, на підприємстві достатньо власних та залучених коштів для фінансування своєї діяльності, при чому власні кошти займають більшу частину в загальному джерелі фінансування підприємства.

2.4 Структура джерел фінансових ресурсів підприємства

Джерелами фінансових ресурсів підприємства є власні кошти та залучені. Відображаються джерела фінансування у пасиві балансу. З метою проведення аналізу, використовуючи дані якої проведемо аналіз джерел.

За період, що аналізується, відбулось невелике збільшення власних коштів підприємства, а саме на 14 тис.грн. або 0,1% за рахунок іншого додаткового капіталу. Кількість залучених коштів зменшилося на 56% (2697 тис.грн.) в результаті значного зменшення поточних зобов'язань (на 92,3%).

2.5 Аналіз ліквідності балансу

Потреба у визначенні ліквідності балансу та платоспроможності підприємства виникає в умовах ринку у зв'язку з посиленням фінансових обмежень в оцінці кредитоспроможності підприємств. Ліквідність балансу - одне з умов стійкості фінансового стану підприємства. Вона показує можливість підприємства мобілізувати активи для сплати у відповідний термін зобов'язань підприємства.

Для оцінки ліквідності балансу підприємства розрахуємо наступні показники:

1) Власний оборотний капітал підприємства



Обор.влас.кап.поч. = Обор.активи - Поточні зобов'язання = 4392 - 3512 = 880 тис.грн.

Обор.влас.кап.кін. = Обор.активи - Поточні зобов'язання. = 3071 - 695 = 2376 тис.грн.

2) Коефіцієнт абсолютної ліквідності, який вказує на термінову спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням

,

,

де ГК - грошові кошти та іх еквіваленти;

ПІ - поточні фінансові інвестиції;

ПЗ - поточні зобов'язання.

3) Коефіцієнт уточненої ліквідності, вказує на спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням за рахунок очікуваних надходжень

,

,

де ДЗ - дебіторська заборгованість за товари, послуги, у розрахунках та інша дебіторська заборгованість.

4) Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття), вказує спроможність підприємства сплатити по своїх поточних зобов'язанням за рахунок усіх поточних (оборотних) активів.



,

,

де ПА - поточні активи.

Показники необхідно зведемо до таблиці 2.1; проаналізуємо зміни значень на протязі року та у порівнянні з нормативними значеннями.

Таблиця 2.1. Показники ліквідності

Показники	Значення
	на початок звітного періоду	на кінець звітного періоду	Нормативне
1.Коефіцієнт абсолютної ліквідності 2. Коефіцієнт уточненої ліквідності 3. Коефіцієнт загальної ліквідності	0,0006 0,008 1,25	0,01 0,029 4,42	більше 0.25 більше 0.5 більше 2.0

З кожним показником ліквідності у розглянутому періоді відбулося збільшення значення, хоча жодний показник не приймає нормативного значення, окрім коефіцієнта загальної ліквідності на кінець періоду.

Розраховані коефіцієнти абсолютної та уточненої ліквідності говорять про те, що у підприємства бракує грошових коштів, поточних фінансових інвестицій та очікуваних надходжень для сплати по своїх поточних зобов'язань. Хоча, за рахунок зменшення поточних зобов'язань на кінець періоду, що аналізується, підприємство має можливість розрахуватися за рахунок оборотних активів.

З метою поглибленого аналізу ліквідності балансу проаналізуємо усі оборотні активи підприємства за категоріями ризику. З цією метою заповнимо таблицю 2.5, в якій оборотні активи згрупуємо у відповідні групи, при цьому визначимо питому вагу кожної групи у загальній сумі оборотних активів.

Високого ступеня ризику оборотні активи підприємства не мають. Більшу частину в складі оборотних активів підприємства займають активи із середнім ступенем ризику, хоча їх частка за період що аналізується зменшилася на 9,2%. Доля групи активів з малим ступенем ризику збільшилася на 16,8%, а із мінімальним ступенем ризику - в 4 рази.

2.6 Аналіз обертання оборотних коштів

Прискорення обертання оборотних коштів зменшує потребу в них, дозволяє підприємству вивільнювати частину оборотних коштів для додаткового випуску продукції, або для потреб народного господарства. У результаті прискорення обертання зменшуються потреби у запасах сировини, матеріалів, палива, тобто вивільнюються грошові ресурси, які було раніше вкладено у ці запаси.

Для проведення аналізу обертання необхідно визначимо такі показники.

1) Коефіцієнт обертання активів підприємства, який характеризує швидкість обороту сукупних активів

раз

де В - виручка від реалізації продукції за звітний період;

А_сер. - середній розмір сукупних активів за звітний період.

,

де А_п - сума активів на початок звітного періоду.

- сума сукупних активів на кінець звітного періоду.

2) Коефіцієнт обертання оборотних активів, який вказує на швидкість обороту оборотних активів

раз

3) Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості, який вказує в скільки разів виручка від реалізації продукції перевищує середню дебіторську заборгованість

раз

4) Тривалість обороту сукупних активів

дн.

5) Тривалість обороту оборотних активів

дн

6) Період погашення дебіторської заборгованості

дн.

Таким чином, за звітний період активи підприємства обертаються 0,19 раз, для одного обороту необхідно 1909 днів. Оборотні активи обертаються за 285 днів зі швидкістю 1,26 раз за звітний період. Погашення дебіторської заборгованості відбувається за 105 днів зі швидкістю 3,42 разів за період.

2.7 Аналіз ефективності використання майна підприємства

Для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства використовуються показники рентабельності або прибутковості капіталу підприємства, його фінансових ресурсів та виробленої продукції. Аналіз рентабельності полягає у дослідженні рівнів та динаміки різних коефіцієнтів рентабельності.

1) Коефіцієнт рентабельності активів (капіталу) показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у активи

,

де - прибуток за звітний період.

2) Коефіцієнт рентабельності оборотних активів показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні вкладеної у оборотні активи

3) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показує, який прибуток отримано з кожної гривні власного капіталу

,



4) Коефіцієнт рентабельності продажу показує, який прибуток отримано з кожної гривні реалізованої продукції

Таким чином, на кожну 1 грн. активів підприємства припадає 0,0014 грн. прибутку підприємства у звітному періоді. На кожну 1 грн. оборотних активів підприємства - 0,01 грн. Кожна інвестована власником гривня приносить 0,0017 грн. прибутку. З кожної гривні реалізованої продукції підприємство у звітному періоді отримало 0,008 грн. прибутку.



Висновки та пропозиції щодо поліпшення фінансового стану підприємства

Розвиток недержавного сектора економіки -- один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні ме ханізму саморозвитку ринку посідає мале і середнє підприємництво.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв'язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

На жаль, сектор малого та середнього підприємництва в Україні поки що не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно роз винутих країнах, і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб забезпе чити динамічне нарощування власного потенціалу, загальне поліпшення еко номічної ситуації в країні.

Ринкові відносини потребують від суб'єктів підприємництва грамотної оцінки фінансового стану підприємства, фінансової ситуації у народному гос подарстві країни у цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних уп равлінських рішень у цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі залишатимуться мінімальними.

Високий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матері ально-фінансових і кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів підприєм ництва відійти у тіньову економіку.

Отже, найгострішою проблемою розвитку малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів.

Основним вихідним посиланням у розв'язанні фінансових проблем віт чизняних підприємців має бути врахування загальноприйнятих ринкових за кономірностей на основі очевидних національних особливостей сучасної ук раїнської економіки. Тобто ця проблема може бути розв'язана, якщо під час проведення економічної політики враховуватимуться особливості сучасної ук раїнської економіки як на макрорівні, так і на рівні підприємств.

Потреба в капіталі виникає на підприємстві тому, що потоки надходжень і платежів зазвичай покривають одні одних несинхронно упродовж певного періоду часу. Як правило, у перші місяці після утворення підприємства пере важають платежі, пов'язані з оплатою будівництва виробничих приміщень, придбанням обладнання і т. ін. Але поступово збільшуються і надходження, наприклад, у формі виручки від продажу. Нарешті у завершальній стадії підго товчого періоду переважають то платежі, то надходження коштів.

Позитивна потреба в капіталі виникає у ті періоди часу, коли переважа ють платежі, і навпаки, від'ємна (негативна) потреба в капіталі виявляється в періоди, коли надходження перевищують платежі. Саме забезпечення покрит тя позитивної потреби в капіталі є одним із найважливіших завдань управлін ня фінансами на підприємстві з метою збереження фінансової рівноваги.

Негативна ж потреба у капіталі (перевищення надходжень над видатка ми), навпаки, може виступати як додаткове джерело фінансування.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства показав, що в цілому діяльність підприємства характеризується задовільно. Оборотність підприємства знаходиться на допустимому рівні. Показники ліквідності на протязі періоду збільшуються, що каже про ліквідність діяльності підприємства, та підвищення спроможності підприємства погасити свою заборгованість за рахунком своїх активів, хоча показники не приймають нормативного значення. Але не дивлячись на це, підприємство може продовжувати свою діяльність. Аналіз фінансової стійкості показав, що підприємство не залежне від зовнішніх джерел та може проводжувати свою діяльність за рахунок своїх активів, про це свідчить розрахунок показника незалежності. Розраховане значення показника фінансування вище нормативу, що свідчить про те що достатня кількість майна підприємства фінансується за рахунок власних коштів.

Аналіз ефективності використання майна показує, що підприємство прибуткове, хоча прибуток зводиться не великий.

На підставі розрахованих показників загальна оцінка фінансового стану така:

підприємство збільшило обсяг своєї господарської діяльності - збільшення активів за рахунок власних коштів;

підприємство зменшило запаси, що вказує на ефективну роботу підприємства по реалізації продукції.

...