ABC, JIТ і калькулювання собівартості продукту

Роль калькулювання в системі управлінського обліку. Сутність АВС, ЛТ та собівартості продукції в управлінському обліку. Ефективність використання системи ЛТ та її переваги в управлінському обліку. АВС–аналіз у стратегічному розвитку підприємства.

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.10.2014
Размер файла 53,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України, ДВНЗ

«Київський університет управління та підприємництва»

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

з дисципліни «Управлінський облік - II»

на тему:

«АВС, JIТ і калькулювання собівартості продукту»

Виконала студентка: IV-курсу

Кадай О.М. Групи ОА 6101- з

Керівник: Прохорова Л.І

Київ 2014

Зміст

управлінський облік собівартість стратегічний

Вступ

1. Калькулювання собівартості продукції в системі управлінського обліку

1.1 Поняття калькулювання, його роль та значення в системі управлінського обліку

1.2 Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємстві

2. Сутність АВС, ЛТ та собівартості продукції в управлінському обліку

2.1 Органязація управлінського обліку за системою ЛТ

2.2 АВС- метод та його застосування в бізнес-ресурсах підприємства

3. АВС - аналіз та система ЛТ, як запорука ефективності діяльності підприємства

3.1 Ефективність використання системи ЛТ та її переваги в управлінського обліку

3.2 АВС - аналіз у стратегічному розвитку підприємства

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, який є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції багато в чому залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних і кількісних показників та оптимальне ціноутворення. Ефективність виробництва, в свою чергу, значною мірою залежить від зниження витрат на одиницю продукції за умови збереження та підвищення її якості. Для того, щоб знизити витрати, потрібно, перш за все, їх правильно визначити. Дане завдання вирішується за допомогою методів калькулювання, кількість яких, враховуючи напрацювання зарубіжних фахівців, наблизилась до десяти.

Метою даної курсової роботи є розкриття питання про облік витрат та калькулювання собівартості продукції, а також дослідження їх практичного застосування на конкретному підприємстві і знаходження шляхів їх вдосконалення.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити виконати наступні завдання, а саме:

* здійснити огляд нормативно-правових документів, що регламентують облік витрат взагалі, та дослідити порядок визначення та проблеми розподілу витрат на собівартість продукції;

* розглянути особливості обліку калькулювання собівартості продукції на підприємстві, а саме: ознайомитися з організаційною характеристикою підприємства; визначити порядок ведення обліку витрат на виробництво продукції та ознайомитися з методикою здійснення калькулювання;

* визначити проблеми та недоліки в обліку витрат на виробництво та калькулюванні собівартості продукції. А також запровадити основи управлінського обліку з перспективою його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є ПАТ “ Харківський машинобудівний завод ”.

Предметом курсової роботи є організація управлінського обліку на підприємстві та здійснення калькулювання. При вивченні даних питань використовувалися законодавчі, нормативно-правові документи, матеріали періодичних та спеціалізованих видань (публікації вітчизняних фахівців з даного питання), а також дані підприємства ПАТ “Харківський машинобудівний завод ”.

У ході написання курсової роботи були використані методи дослідження:

* логічні;

* економіко-статистичні;

* розрахунково-аналітичні.

Використовуючи саме ці методи, можна досконало розглянути все підприємство загалом та побачити його сильні та слабкі сторони діяльності, що дасть змогу вести підвищити рентабельність та конкурентоспроможність даного підприємства.

1. Калькулювання собівартості продукції в системі управлінського обліку

1.1 Поняття калькулювання, його роль та значення в системі управлінського обліку

Термін "калькулювання" походить від латинського слова "calculatio" - обчислення, яке стали вживати на практиці ще у XIX столітті. Калькуляція використовувалась у той час для позначення розрахунку собівартості. Цей термін практично завжди вживається поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком). Загалом калькулювання досить часто ототожнюється з калькуляцією, тобто вживається як слово-синонім. В економічній літературі терміни "калькуляція" і "калькулювання" істотно відрізняються один від одного і замінювати ці поняття не можна.

Під калькуляцією слід розуміти документ, в якому зібрані у певній логічній послідовності витрати на виробництво (виготовлення) чи збут тієї чи іншої продукції (робіт або послуг). Здебільшого цей документ має вигляд спеціальної таблиці, що має назву калькуляційного листа.

Поняття "калькуляція" є невід'ємною складовою частиною більш загального поняття - "калькулювання", яке являє собою комплексну систему науково обґрунтованих розрахунків виробничих витрат, пов'язаних з виготовленням продукції (усієї чи окремих її видів), виконанням робіт або наданням послуг. Головна мета цих розрахунків полягає у визначенні собівартості одиниці калькуляційної сукупності (видів готової продукції, її складових частин, виконаних робіт, наданих послуг). У процесі калькулювання визначається економічна вигідність виробництва.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги, тому калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом виробництва.

Тривалий час калькуляційні розрахунки мали лише одну мету - визначити загальну суму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання внутрішньої звітності, а також для визначення прибутку. Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських завдань.

Сучасні системи калькулювання більш збалансовані інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:

* визначенні доцільності подальшого випуску продукції,

* встановленні оптимальної ціни на продукцію,

* оптимізації асортименту продукції, що випускається,

* визначенні ефективності оновлення діючої технології і машинного (верстатного) парку, оцінці якості роботи управлінського персоналу.

Значення калькулювання за умов дії сучасних ринкових відносин вкрай важливе, а саме - зіставлення фактичної й планової (нормативної) собівартості, інформація про які міститься у відповідних калькуляціях, дає можливість виявити "вузькі місця" у виробничому процесі, проаналізувати перевищення рівня витрат, розрахувати вплив факторів на відхилення, розробити конкретні заходи щодо зниження собівартості та підвищення рентабельності окремих виробництв. Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств. Калькулювання собівартості сприяє посиленню контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеності підприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва продукції, що вкрай необхідне для виходу України з економічної кризи недовиробництва. Підвищення ролі калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом викликане зростанням значення його для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв'язків. Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в цілому.

Принципи і завдання калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:

· науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей Необхідно для окремих галузей промисловості, а також ряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості, встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються. Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об'єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

· вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);

· вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

· розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

· відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

· вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.

Завдання калькулювання полягає у визначенні витрат, що припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання.

У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку: на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної продажної ціни; використання даних про собівартість продукції для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

На підприємствах сфери матеріального виробництва, крім продукції основного виробництва, калькулюється також продукція (роботи і послуги) допоміжних та підсобних виробництв, за винятком випадків, коли її виготовляють у невеликій кількості і повністю споживають всередині підприємства.

1.2 Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємстві

Під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства. Собівартість включає як прямі, так і не прямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певного принципу, який носить умовний характер внаслідок комплексності і стохастичності процесу формування сукупних витрат.

Найбільш складною стадією визначення точної собівартості одиниці виробу є визначення величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції. Розрахунок накладних витрат спочатку базувався на прямих витратах праці. Останні легко піддавалися підрахунку з урахуванням погодинних ставок, і тому були базою при підрахунку собівартості продукції. Перевагою на користь цього методу була їх значна частка у собівартості продукції завдяки низькому рівню автоматизації.

Однак розвиток ринкових відносин призвів до необхідності розширення асортименту виготовлюваної підприємствами продукції. Товари стали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, де перестала спостерігатися кореляція між ними і прямими витратами праці. На зміну моделі оцінки за прямими витратами праці в масштабах усього підприємства прийшла інша модель - модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції. Величини нормативів установлювалися виходячи з особливостей виробничого циклу і залишалися незмінними протягом тривалого часу. Сутність моделі попягапа в тому, що спочатку накладні витрати нараховувалися на так звані оцінювані одиниці (на окремі цехи і операції), потім - розподілялися в кожному цеху на окремі види робіт.

Проте ця модель також мала недоліки. При великій варіації видів продукції відбувалася їх систематична переоцінка з високим рівнем виробничих витрат і недооцінка продуктів з низьким рівнем виробничих витрат.

У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового і управлінського обліку утворилися і використовуються на практиці більше десятка методів калькулювання та обліку витрат. Однак, несистематизоване викладення сутності цих методів як у науковій, так і в спеціальній літературі значно ускладнює можливість чітко розібратися в їх особливостях. Характеристика найбільш поширених методів калькулювання виробничих затрат наведена нижче за текстом (табл. 1.1).

Методи наведені в таблиці класифікуються за різними ознаками, такими як:

· об'єкт обліку затрат (позамовний, попередільний),

· повнота включення затрат у собівартість (за повними або неповними затратами),

· оперативність обліку (калькуляція фактичних або нормативних затрат) та ін.

Тому визначити якийсь окремий метод як найкращий для будь-якого підприємства неможливо. Застосування кожного з методів має свої особливості й залежить від масштабу підприємства, асортименту продукції тощо.

Найчастіше на практиці для обчислення собівартості виготовленої продукції та наданих послуг використовуються такі методи калькулювання як попроцесний та позамовний. Саме вони дають можливість найточніше охарактеризувати собівартість продукції та наданих послуг конкретним підприємством за певний проміжок часу, та передбачити цим самим подальші дії спрямовані на покращення діяльності вцілому. Кожен метод калькулювання відіграє певну роль і забезпечує більш точний аналіз в короткостроковій перспективі діяльності підприємства чи фірми.

Таблиця 1.1

Характеристика методів калькулювання

Метод калькулювання

Коротка характеристика методу

Позамовний метод

Застосовується при різноманітній діяльності підприємства. Затрати «збираються» за конкретними замовленнями, партіями або договорами.

Попередільний метод

Застосовується при масовому виробництві однорідної продукції. Середні затрати на одиницю продукції визначаються діленням загальної суми затрат на кількість вробленої продукції

Нормативний метод

Затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва.

Фактичний метод

«Збирається» сума фактично понесених затрат

Змішаний метод

Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні - за середнім коефіцієнтом розподілу

Метод «директ -костінг»

Затрати поділяються щодо обсягу виробництва на постійні та змінні, а до собівартості виробленої продукції включаються тільки змінні виробничі затрати. Застосовуються на підприємствах залізничного транспорту, у олієжировому виробництві

Метод «стандарт -костінг»

Планові затрати обліковуються на підставі системи існуючих стандартів.

Метод «поглинутих» затрат

Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виробленої продукції

Стосовно попроцесного калькулювання, то воно характерне для великого серійного виробництва. Цей метод дозволяє розраховувати і розподіляти рівну кількість затрат на кожен продукт. Складність калькулювання залежить від кількості процесів, технології обробки, а також від наявності і величини незавершеного виробництва. Тому розрізняють простий (однопередільний) та попередільний методи (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Види і характеристика попроцесного методу калькулювання

Попроцесний метод калькулювання (process-order costing)

Простий (однопередільний)метод

Попередільний метод

Застосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. Тут відсутнє незавершене виробництво, або його доля є незначною.

Тому на цих підприємствах облік затрат ведеться по підприємству в цілому, а фактична виробнича собівартість одиниці продукції дорівнює результату ділення виробничих затрат на кількість виробленої продукції

Облік затрат ведеться по кожному виду продукції або групі однорідних виробів, по кожній стадії (переділу)

АВС-калькулювання - це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних затрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.

Для реалізації цього методу калькулювання всі операції поділяють на чотири групи:

· операції на рівні одного виробу;

· операції на рівні партії виробів;

· операції на рівні певного виду продукції;

· операції на рівні підприємства (управління, організація виробництва, збут).

Потім вивчається зв'язок між певним видом затрат та їх фактором. Ті накладні затрати, які мають спільний фактор затрат об'єднуються в однорідні сукупності. Для кожної сукупності обирають відповідну базу розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора.

АВС - калькулювання передбачає:

· групування накладних затрат за основними видами діяльності;

· розподіл їх між видами продукції виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.

Узагальнення сильних і слабких сторін калькулювання на основі діяльності (АВС- калькулювання) представлено в таблиці 1.3.

АВС-калькулювання є ефективним інструментом удосконалення управлінського обліку на підприємстві, оскільки забезпечує формування точної та детальної інформації про собівартість окремих видів продукції та напрямів діяльності, представляє ефективну можливість покращання собівартості, здійснює активний вплив на загальну культуру обліку, планування та аналітичної обробки діяльності. Проте, однією з найосновніших причин недостатньо швидкого впровадження АВС-методу є старі традиції у сфері бухгалтерського обліку, від яких не просто відмовитися. Фахівець з управлінського обліку, що застосовує традиційні методи обліку затрат, часто не бачить причин для змін. Вони вважають, що якщо підприємство приносить дохід, то не потрібно нічого змінювати, не усвідомлюючи, що можна управляти підприємством ефективніше і отримувати більший дохід. Можна відзначити, що впровадження системи ABC в практику роботи вітчизняних підприємств забезпечить достовірне обчислення собівартості конкретних виробів, що значно підвищить об'єктивність оцінки рентабельності продукції.

Таблиця 1.3

Переваги і недоліки АВС - калькулювання

Переваги

Недоліки

1.Метод ABC дає можливість більш точно визначити затрати на невикористані потужності для періодичного їх списання на затрати періоду. Обчислена собівартість одиниці продукції, є найкращою фінансовою оцінкою спожитих ресурсів, бо складні альтернативні способи визначення зв'язків між продукцією і використанням ресурсів.

1. Проблема часу, зусиль, пов'язана з навчанням персоналу, збору даних як при впровадженні системи, так і її використанні

2. При застосуванні даної інформації про собівартість продукції - підвищується її конкурентоспроможність в ринкових умовах.

2. Система обтяжлива, бо є довгих складні продуктивні ланцюжки.

3. Метод дає значну економію затрат на оплату праці персоналу.

3. Небезпека надлишкової інформації про затрати, що призводить до інформаційного перевантаження підприємства.

4. Дозволяє отримати інформацію про прибутковість або збитковість роботи підприємства в розрізі клієнтів.

4. Для методу АВС необхідний більш бюрократичний режим.

5. Дозволяє отримати більше інформації для управління затратами, прийняття обґрунтованих управлінських рішень стратегічного планування.

6. Генерує показники нефінансового характеру.

2. Сутність АВС, JIТ та собівартості продукції в управлінському обліку

2.1 Організація управлінського обліку за системою JIТ

Система JIТ зародилася в Японії у середині 70-х рр. XX ст. в компанії «Тойота» і в даний час з великим успіхом застосовується в багатьох промислово розвинених країнах. Суть системи JIТ зводиться до відмови від виробництва продукції крупними партіями. Замість цього створюється безперервно-потокове наочне виробництво і постачання виробничих цехів здійснюється малими партіями. Дана система розглядає наявність товарно-матеріальних запасів. Вимагаючи значних витрат на вміст, великі матеріальні запаси негативно позначаються на браку фінансових ресурсів, маневреності і конкурентоспроможності підприємства. При системі JIТ діє принцип: виробляти продукцію лише тоді, коли її потребують, і лише в такій кількості, яка потрібна покупцеві. При кожній операції виробляється лише те, що потрібний для наступної операції.

Виробничий процес не починається до тих пір, поки з місця подальшої операції не поступить сигнал про необхідність приступити до виробництва. Деталі, вузли і матеріали доставляються лише до моменту їх використання у виробничому процесі.

Система JIT передбачає зменшення розміру оброблюваних партій, практичну ліквідацію незавершеного виробництва, зведення до мінімуму об'єму товарно-матеріальних запасів і виконання виробничих замовлень не по місяцях і тижнях, а по днях і навіть годиннику. При цьому спрощується також система виробничого обліку, оскільки з'являється можливість здійснення обліку матеріалів і витрат на виробництво на одному об'єднаному рахунку. Крім того, при вживанні цієї системи частина витрат підприємства з розряду непрямих переходить в розряд прямих. При організації виробництва за системою JIT робітники виробничих ліній, зайняті випуском продукції, зобов'язані проводити також технічне обслуговування, ремонт і налагоджувальні роботи, які за традиційних умов здійснюються іншими робітниками і відносяться до категорії непрямих витрат. Це, у свою чергу, збільшує точність числення собівартості одиниці продукції.

Управління вартістю відрізняється від виробничого обліку тим, що під цим в даному випадку розуміється регулювання рівня витрат незалежно від того, чи мають вони безпосередній вплив на товарно-матеріальні запаси і фінансову звітність чи ні. Вживання принципів JIТ спрощує процес обліку виробничих витрат і допомагає менеджерам регулювати і контролювати витрати.

Таке спрощення приводить до кращої якості виробництва, кращого обслуговування і кращої оцінки вартості. Традиційно система виробничого обліку має тенденцію ставати усе більш складною системою з безліччю рахунково-облікових операцій і звітних даних. Спрощення ж цього процесу перетворює систему виробничого обліку в систему управління вартістю.

При системі обліку JIT прямі витрати на оплату праці і виробничі накладні витрати на рахунки виробництва не списуються. Пряма праця розглядається як додаткова частина загальновиробничих накладних витрат. Більш того, самі виробничі накладні витрати разом з прямими витратами оплати праці списуються безпосередньо на собівартість реалізованої продукції.

2.2 АВС - метод та його застосування в бізнес-ресурсах підприємства

Особливість методу АВС насамперед полягає в тому, що управління витратами має забезпечувати реальне їх зниження за рахунок скорочення діяльності, яка не створює доданої вартості, та удосконалення діяльності, що створює додаткову вартість, тобто підвищує цінність виробу. Отже, АВС можна визначити як метод планування, контролю та аналізу собівартості продукції, робіт та послуг на основі розрахунку сукупності спожитих ресурсів для забезпечення виконання тієї або іншої функції чи здійснення процесу виробництва продукції. Цей метод дозволяє найбільш точно визначити вартість та ефективність операцій процесу, розпізнати причинно-наслідковий зв'язок міжчинниками формування собівартості й процесами. На думку І.Мазурата В.Шапіро, метод АВС передбачає дотримання досить простого підходу: «вироби споживають дії, дії споживають ресурси». Система АВС забезпечує облік витрат за видами продукції на кожному етапі виробничого циклу та є основою для управління витратами по виробничим центрам, підсумкового аналізу собівартості конкретних виробів. Впровадження системи АВС також веде до скорочення тривалості ви-робничого циклу в результаті управління видами діяльності, що не підвищують цінності виробу. Алгоритм побудови методу АВС полягає в наступному:

1. Здійснюється групування накладних витрат за видами діяльності (функціями або операціями, з визначенням за кожним з них чинників діяльності, тобто показників).

2. Для кожного виду витрат визначають носій витрат, який оцінюють у відповідних одиницях виміру.

3. Оцінюється вартість одиниці носія витрат шляхом ділення суми накладних витрат за кожним видом діяльності на кількісне значення відповідного носія витрат.

4. Визначається собівартість продукції шляхом множення вартості одиниці носія витрат на їх кількість за видами діяльності, виконання яких необхідне для виготовлення продукції. Таким чином, об'єктом обліку витрат при методі АВС є окремий вид діяльності (функція, операція), а об'єктом калькулювання - видпродукції (робіт, послуг). Даний метод є альтернативою для позамовного методу калькулювання собівартості. Він ефективний для підприємств з високим рівнем накладних витрат.

Для визначення вартості продукції за методом АВС виявляються чинники, що формують собівартість та пов'язують конкретні види діяльності й відповідні витрати, а також виступають вимірювачем діяльності, оскільки витрати змінюються пропорційно масштабу діяльності. На основі чинників, що формують витрати, ресурси розподіляються між центрами виробничої діяльності, а потім відносяться на конкретні вироби. Система АВС дозволяє здійснити комплексний погляд на виробничі операції підприємства, проаналізувати їх складові та визначити ті з них, які впливають на формування собівартості. Послідовність планування та контролю витрат за методом АВС у системі управління витратами підприємства наведено в таблиці 2.1.

Залежно від галузевої належності підприємств (організацій) розрізняють різні види діяльності. На підприємствах машинобудівного виробництва виділяють наступні види діяльності: експлуатація основного обладнання; використання робочої сили; доставка матеріалів; приймання та переміщення матеріалів; оформлення замовлень; контроль якості продукції; експлуатація допоміжного виробництва; керівництво підрозділами виробництва; календарне планування; пакування і доставка продукції.

Основні відомості про емітента

1.1 Повне найменування емітента

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «СВІТЛО ШАХТАРЯ».

Скорочене найменування: ПАТ «СВІТЛО ШАХТАРЯ».

Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 00165712.

1.2 Інформація про державну реєстрацію емітента

Дата державної реєстрації: 25.07.1994.

Серія і номер свідоцтва : А01 №421390.

Орган, що видав свідоцтво: Виконавчий комiтет Харкiвської мiської ради.

Місцезнаходження емітента : Харкiвська обл., 61001, м.Харкiв, Жовтневий р-н, вул. Свiтло шахтаря, буд. 4/6.

Міжміський код, телефон та факс емітента : (057)733-18-25, (057)731-50-66.

Адреса електронної пошти емітента : svet@shaht.kharkov.ua

Веб-сторінка, на якій доступна інформація про емітента чи про його цінні папери - www.shaht.kharkov.ua

Адреса електронної пошти спеціального підрозділу емітента по роботі з акціонерами та інвесторами емітента : ggv@shaht.kharkov.ua

В таблиці 2.2 наведено інформацію про обсяги випуску окремих видів продукції ВАТ «Харківський машинобудівний завод» у червні 2012 р. і прямі витрати, пов'язані з ними. Загальновиробничі витрати за аналізований період склали 7895 грн.

Таблиця 2.2

Розрахунок прямих витрат, пов'язаних з випуском продукції машинобудівного підприємства

Вид продукції

Кількість одиниць про-

дукції

Прямі трудовитрати в

розрахунку на од. проду-

кції, год.

Загальний час (гр.2*гр.3),

год

Пряміматеріальні ви-

трати на од. продукції,

грн.

Усього прямихматеріа-

льних витрат (гр.2*гр.5),

грн

Прямі витрати на оплату

праці на од. продукції,

грн

Усього прямих витрат на

оплату праці (гр.2*гр.7),

грн.

К7-ФПЗВ підіймач винтовий

2

80

160

2144,15

4288,3

1210,9

2421,8

К7-ФВА котел

варочний

2

85

170

2923,83

5847,65

1527,46

3054,92

Усього

4

X

330

X

10135,95

X

5476,72

За результатами аналізу виробничого процесу машинобудівного підприємства виділено 7 видів діяльності, кожному з яких відповідає свій носій витрат табл.2.3

Таблиця 2.3

Види діяльності машинобудівного підприємства і відповідні їм носії витрат

Вид діяльності

Витрати,

грн.

Носій витрат

Значення

носія ви-

трат

У тому числі за видами

продукції

К7-ФПЗВ

підіймач

винтовий

К7-ФВА

котел

варильний

1

2

3

4

5

6

Експлуатація основного обладнання

2 027

Маш.-год

756

398

358

Використання робочої

сили

1 168

Люд.-год.

770

335

435

Оформлення замовлень

140

Кількість

замовлень

4

2

2

Налагоджування обладнання

820

Кількість

партій

2

1

1

Механічна обробка

партії

1134

Кількість

партій

2

1

1

Контроль якості продукції

1465

Кількість

операцій

контролю

32

20

12

Експлуатація допоміжного обладнання

1141

Маш.-год

665

315

350

Усього

7 895

X

X

X

X

В таблиці 2.4 загальновиробничі витрати ідентифіковані із кожним видом діяльності, визначено їх суми і розраховано вартість одиниці носія витрат шляхом ділення загальновиробничих витрат на значення носія витрат.

Таблиця 2.4

Розрахунок вартості одиниці носія витрат за видом діяльності

Вид діяльності

Витрати,

грн.

Значення носія

витрат

(кількість

операцій)

Вартість одиниці носія витрат (величина витрат

на одну операцію)

Експлуатація основного

обладнання

2027

756

2, 68 грн./маш.-год

Використання робочої сили

1168

770

1, 51 грн./люд.-год.

Оформлення замовлень

140

4

35 грн./зам

Налагоджування обладнання

820

2

410 грн./партія

Механічна обробка партії

1134

2

567 грн./партія

Контроль якості продукції

1165

32

45, 78 грн./контроль

Експлуатація допоміжного

обладнання

1141

665

1, 72 грн./маш.-год

По даному підприємству було розраховано скільки необхідно здійснювати операцій контролю за календарний місяць, отже контроль якості продукції потребує витрат на суму 1465грн., що викликано необхідністю здійснювати 32 операції контролю за місяць. Таким чином, вартість одиниці носія витрат становить:

1 465 грн. : 32 операції = 45,78 грн./контроль.

Використовуючи обрані бази розподілу, визначено собівартість одиниці носія витрат для кожного виду діяльності. Розраховані нормативи, у свою чергу, використані для обчислення витрат видів діяльності за видами продукції (табл.2.5).

Таблиця 2.5

Розподіл загальновиробничих витрат за видами продукції

Вид діяльності

Вартість одиниці

Носія витрат (величина витрат на

одну операцію)

К7-ФПЗВпідіймач

винтовий

К7-ФВА котел

варильний

значення

носія ви-

трат

вартість,

грн

значення

носія ви-

трат

вартість,

грн

Експлуатація

основного

обладнання

2, 68 грн./маш.-год

398

1 066, 64

358

959, 44

Використання

робочої сили

1, 51 грн./люд.-год.

335

505, 85

435

656, 85

Оформлення

замовлень

35 грн./зам

2

70

2

70

Налагоджування

обладнання

410 грн./партія

1

410

1

410

Механічна

обробка партії

567 грн./партія

1

567

1

567

Контроль якості

продукції

45, 78 грн./контроль

20

915, 6

12

549, 36

Експлуатація

допоміжного

обладнання

1, 72 грн./маш.-год

315

541, 8

350

602

Усього загально-

виробничих

витрат

X

X

4 076, 89

X

3 814, 65

Кількість

виготовленої

продукції

X

X

2

X

2

Загальновироб-

ничі витрати на

одиницю

продукції

X

X

2038, 45

X

1907, 33

За даними таблиці визначено, що собівартість одиниці продукції включає 2038,45 грн. загальновиробничих витрат для К7-ФПЗВ підіймач винтовий, а для виробу К7-ФВА котел варильний - 1907,33 грн.

Отримані результати співставлено з даними позамовного методу калькулювання, який використовується на підприємстві. В таблиці 2.6 наведено витрати, пов'язані з виробництвом продукції.

Таблиця 2.6

Витрати виробництва продукції

Загальновиробничі витрати, грн.

Пряміматеріальні витрати,

грн

Прямі витрати на оплату праці,

грн

всього

вид продукції

всього

вид продукції

К7-ФПЗВ

підіймач

винтовий

К7-ФВА

котел

варильний

К7-ФПЗВ

підіймач

винтовий

К7-ФВА

котел

варильний

7895

5 067,98

2 144,15

2 923,83

2 738,36

1 210,9

1 527,46

Даний метод для розподілу загальновиробничих витрат використовує лише одну базу, на аналізованому підприємстві такою базою є прямі витрати на заробітну плату робітників основного виробництва. Враховуючи те, що загальновиробничі витрати машинобудівного виробництва складають 7 895 грн., а загальна вартість прямих трудовитрат 330 год., ставка розподілу загальновиробничих витрат підприємства складе 23,92 грн./год. Величина загальновиробничих витрат, яка включена до складу собівартості окремого виду продукції, розрахована як добуток ставки та бази розподілу окремого виду продукції, а саме: для продукції К7-ФПЗВ підіймач винтовий загальновиробничі витрати дорівнюють 1913,6 грн., а до собівартості К7-ФВА котла варильного включено 2033, 2 грн. загальновиробничих витрат.

Розрахунок собівартості кожного виду продукції за позамовнимметодом наведено в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Розрахунок собівартості одиниці продукції машинобудівного підприємства позамовним методом

Витрати, грн

Види продукції

К7-ФПЗВ підіймач вин-

товий

К7-ФВА котел ва-

рильний

Прямі матеріальні витрати

2144,15

2923,83

Прямі витрати на заробітну плату

робітників основного виробництва

1210,9

1527,46

Загальновиробничі витрати

1913, 6

2033, 2

Усього

5268, 65

6484, 49

В таблиці 2.8 наведено порівняльний аналіз результатів калькулювання виробничої собівартості при використанні двох методів.

Таблиця 2.8

Порівняння результатів калькулювання собівартості продукції при використанні АВС і позамовного методів

Витрати, грн.

АВС-метод

Позамовний метод

К7-ФПЗВ

підіймач

гвинтовий

К7-ФВА

котел вари-

льний

К7-ФПЗВ

підіймач

винтовий

К7-ФВА

котел вари-

льний

Прямі матеріальні витрати

2144,15

2923,83

2144,15

2923,83

Прямі витрати на заробітну

плату

1210,9

1527,46

1210,9

1527,46

Загальновиробничі витрати

2038, 45

1907, 33

1913, 6

2033, 2

Усього виробнича собівар-

тість

5393,5

6358, 62

5268, 65

6484, 49

Результати проведених досліджень підтверджують, що позамовний метод з метою розподілу загальновиробничих витрат враховує поведінку лише одного показника (у даному випадку - трудовитрати), ігноруючи вплив інших чинників (контроль якості чи налагодження обладнання). Тому на підприємствах зі складним технологічним циклом, де неможливо встановити найточніший вплив чинників при розподілі загальновиробничих витрат, варто застосовувати метод АВС, оскільки він враховує вплив різних чинників. Саме до таких підприємств належать підприємства машинобудівної галузі.

3. АВС - аналіз та система JIТ, як запорука ефективності діяльності підприємства

3.1 Ефективність використання системи JIТ та її переваги в управлінському обліку

На багатьох підприємствах з традиційною організацією виробництва велика частина зусиль в області виробничого обліку витрачається на впровадження нормативів по трудовитратах і накладних витратах, а також на визначення і облік відхилень від цих нормативів. У компаніях же, що працюють за системою JIT, наголошується зниження уваги до обліку відхилень за витратами на робочу силу і накладними витратами. Навіть ті фірми, які як і раніше використовують аналіз відхилень, підкреслюють, що перехід на цю систему спричиняє за собою зміну ракурсу уваги.

Використання аналізу відхилень зберігається на рівні підприємства, але основна увага з позицій абсолютної значущості відхилень для кожного конкретного випадку перемикається на облік вірогідних тенденцій розвитку виробничого процесу. Крім того, традиційні показники ефективності (як, наприклад, виконання норм вироблення і коефіцієнт використання устаткування), що є загальноприйнятими в багатьох системах виробничого обліку, не вписуються в рамки принципів управління вартістю в системі JIT. Причини такої невідповідності полягають в наступному.

1. Всі ці показники стимулюють формування товарно-матеріальних цінностей без врахування необхідних в режимі реального часу потреб.

2. Дотримання принципу оцінки ефективності переважно за нормативними показниками веде до пріоритету обсягу виробництва над об'ємом реалізації і якістю продукції.

3. Прямі трудові витрати у більшості підприємств складають від 5 до 15% від величини повних витрат на виробництво продукції.

4. Вживання коефіцієнтів використання устаткування є неприйнятним, тому що воно сприяє завищенню запасів товарно-матеріальних цінностей в порівнянні з рівнем потреб в них.

На закінчення хочеться відзначити, що потенційні переваги системи JIT багаточисельні.

По-перше, її вживання приводить до зменшення рівня запасів, що означає менше вкладень капіталу в товарно-матеріальні запаси. Оскільки при цій системі потрібно мати в наявності для негайного використання мінімальна кількість матеріалів, то істотно знижується загальний рівень запасів.

По-друге, в умовах вживання системи JIT надійність виконання замовлення набагато зростає, оскільки значно менше часу відводиться на закупівлю і зберігання матеріалів. Скорочення циклу виконання замовлення також сприяє істотному зменшенню потреби в резервному запасі, який є додатковими обліковими одиницями запасів, що зберігаються щоб уникнути можливого дефіциту. Графік виробництва в рамках планово-виробничої перспективи також скорочується.

Це дозволяє виграти час, необхідне для того, щоб відреагувати на зміни кон'юнктури ринку. Виробництво продукції невеликими партіями завдяки прискореному переходу в нормальний робочий стан також сприяє досягненню більшої гнучкості.

По-третє, при вживанні цієї системи наголошується поліпшення якості виробництва. Коли замовлена кількість продукції невелика, джерело проблем з якістю легко виявляється і корективи вносяться негайно. У цих умовах у працівників багатьох фірм спостерігається більше розуміння значення якості, що, у свою чергу, веде до поліпшення якості виробництва на робочих місцях. До інших переваг системи JIT можна віднести:

· зменшення капітальних витрат на вміст складських приміщень для запасів матеріалів і готової продукції;

· зниження риски морального устаріння запасів;

· зниження втрат від браку і зменшення витрат на переробку;

· зменшення об'єму документації;

· зниження витрат на основні виробничі матеріали за рахунок підвищення їх якості.

3.2 АВС- аналіз у стратегічному розвитку підприємств

В ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, який є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції багато в чому залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних і кількісних показників та оптимальне ціноутворення. Ефективність виробництва, в свою чергу, значною мірою залежить від зниження витрат на одиницю продукції за умови збереження та підвищення її якості. Для того, щоб знизити витрати, потрібно, перш за все, їх правильно визначити. Дане завдання вирішується за допомогою методів калькулювання, кількість яких, враховуючи напрацювання зарубіжних фахівців, наблизилась до десяти.

Інформація, отримана методом АВС, може відкрити можливості для збільшення прибутковості різними способами, багато з яких носять довгостроковий характер. Наприклад, метод АВС часто виявляє, що дрібносерійні продукти є відносно більш дорогими при виробництві і, отже, неприбутковими при поточному рівні цін. Така ситуація може бути дозволена декількома способами. Перший спосіб може розглядати зупинку виробництва дрібносерійної продукції і концентрацію зусиль на приблизно більше вигідних крупносерійних продуктах. Інший підхід може бути спрямований на те, щоб дослідити, яким чином може бути організовано виробничий процес, щоб витрати на виробництво дрібносерійної продукції наблизилися до витрат на виробництво крупносерийной продукції.

Теоретична основа методу АВС полягає у спостереженні, що в організації в розпорядженні знаходиться певний обсяг ресурсів, використовуваних у виробничому процесі і дозволяють здійснювати виробничі функції. Всі види ресурсів характеризуються витратами на них, які розподіляються спочатку на окремі функції пропорційно обсягу споживання цих ресурсів. Для цього підсумовуються витрати кожного центру витрат по конкретній функції. Потім витрати по кожній функції відносять на носії витрат. Носієм витрат може виступати виріб (товар, послуга), конкретний клієнт, замовлення. Носій витрат включає, відповідно, припадає на нього частку витрат кожного центру по всіх виробничих операцій. Звідси випливає, що такий розподіл засновано на причинно-наслідкового зв'язку витрат з обумовлюють їх чинниками.

Саме АВС метод підвищує обґрунтованість віднесення накладних витрат на конкретний продукт, дозволяє здійснити більш точніше калькулювання собівартості, забезпечує взаємозв'язок отриманої інформації з процесом формування витрат. Застосування методу ABC дозволяє керівнику точніше визначити вартість певного продукту, особливо у випадках, коли непрямі витрати перевищують прямі.

Тобто цей метод спрямований на виявлення найбільш продуктивних видів діяльності, доцільність здійснення яких є економічно виправданою. Його розглядають як інформаційну основу управління в гнучких організаційних структурах, а також для прийняття управлінських рішень, які потребують максимально точного визначення собівартості продукції. Безпосередньо застосуванню методу АВС-аналізу передує важливий і трудомісткий підготовчий етап, зумовлений його специфікою. Насамперед ...


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.