Основні фонди підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні засоби (основні фонди)

1.1 Характеристика та класифікація основних засобів

1.2 Спрацювання і старіння основних фондів

1.3 Амортизація основних фондів

2. Відтворення основних фондів

2.1 Строки експлуатації

2.2 Відтворення основних фондів

2.3 Показники ефективності відтворення основних фондів

2.4 Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Одне з чинних місць в управлінні матеріальними ресурсами займає процес відтворення та вдосконалення основних фондів. Мета даної роботи розглянути форми відтворення та вдосконалення основних фондів. В першу чергу розкрити зміст видів спрацювання основних фондів - фізичного та морального. Розглянути значення амортизації, процеси ремонту, модернізації і заміни основних виробничих фондів в управлінні матеріальними ресурсами.

В даний час усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності і підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських операцій відповідно до чинного законодавства.

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

Невід'ємною частиною господарських фондів підприємства є нематеріальні активи.

Відмінною рисою основних фондів є їхнє багатократне використання в процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах.

Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього терміна їхньої експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток його власнику). Основні фонди беруть участь у процесі виробництва тривалий період (протягом багатьох виробничих циклів), зберігаючи початкову форму і властивості, але поступово зношуються і переносять свою вартість на виготовлений продукт.

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом заданого терміна їхньої експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом котрих ці потужності будуть мати продуктивну корисність (спроможність). Цей процес називається амортизацією основних засобів.

Найбільша цінність Положення бухгалтерського обліку 7 - надання підприємствам права самостійно провадити амортизаційну політику, що дасть змогу визначати термін експлуатації основних засобів і обирати метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСОБИ (ОСНОВНІ ФОНДИ)

1.1 Характеристика та класифікація основних засобів

Основні засоби (фонди) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікує мий термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Відповідно до діючої типової класифікації основні фонди групуються за її функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

За функціональним призначенням розрізняють виробничі основні фонди, що безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання тощо).

За галузями народного господарства основні фонди розподіляються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

Більша частина основних фондів належить до галузі "Промисловість". Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції.

У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні фонди промислових підприємств розподіляються на промислово-виробничі, виробничі основні фонди інших галузей народного господарства і невиробничі.

До виробничих основних фондів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми та інші основні фонди.

У складі виробничих основних фондів виділяють їх активну частину - машини, обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі основні фонди безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основні фонди належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні фонди поділяються на діючі (всі основні фонди, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів основних фондів).

В балансі по статті "Основні фонди" показується вартість основних фондів, як діючих, так і тих, що знаходяться на консервації або в запасі. Первісна вартість визначається:

- по об'єктам, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за плату у інших підприємств та осіб - виходячи із фактичних затрат на зведення або придбання цих об'єктів, включаючи витрати на доставку, монтаж, установку. Вона виявляється в момент введення об'єкта в експлуатацію та залишається незмінною на протязі всього строку надходження основних фондів на підприємство, за винятком випадків дообладнання та добудови об'єктів в порядку довгострокових інвестицій, реконструкцій та часткової ліквідації об'єктів;

- по об'єктам, внесеними засновниками в рахунок їх вкладів в Статутний капітал - по домовленості сторін;

- по об'єктам, одержаним від інших підприємств та осіб безкоштовно - експертним шляхом або по даним документів прийому-передачі.

Основні фонди, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються на облік по купівельній вартості з додаванням витрат на доставку та установку, а також сум зносу по цим об'єктам, вказаних в документах на купівлю-продаж.

Переоцінена вартість основних фондів - це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Оцінка об'єктів основних фондів по залишковій вартості визначається відніманням від первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо первісна та залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума нарахованого зносу.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР п.8.2.1 під терміном "основні фонди" потрібно розуміти матеріальні активи, які використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення до експлуатації таких матеріальних активів, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Подивитися рух основних засобів за рік,їх склад та вартість можна розглянути в таблиці.1

Таблиця 1.Групи основних засобів на підприємстві в 2009році грн відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Групи основних засобів	рахунок обліку	Залишок на початок року	Надійшло за рік	Змінни за рік кап.ремонт	Вибуло за рік	Нараховано амортизації за рік	Залишок на кінець року
		первісна (переоцінена) вартість	знос			первісна (переоцінена) вартість	знос		первісна (переоцінена) вартість	знос
Земельні ділянки
Капітальні витрати на поліпшення земель
Будинки, споруди та передавальні пристрої	103	880283,4	489532,93		139061,75			32864,61	1019345,15	522397,54
Машини та обладнання	104	2763516,17	1344128,23	43000,00	138146,29	23000,00	23000,00	340717,85	2921662,46	1661846,08
Транспортні засоби	105	16645,84	10667,89		9796,25			1853,57	26442,09	12521,46
Інструменти, прилади, інвентар(меблі)	106	3638,17	3161,32	5200,00	1912,00	200,00	200,00	364,76	10550,17	3326,08
Робоча та продуктивна худоба		-	-
Багаторічні насадження		-	-
Інші основні засоби		-	-
Бібліотечні фонди		-	-
Малоцінні необоротні матеріальні активи	112	146325,66	73102,33	49087,00				10402,7	195412,66	83505,03
Тимчасові споруди		-	-
Природні ресурси		-	-
Інвентарна тара
Предмети прокату
Інші необоротні матаріальні активи
Разом		3810409,24	1920592,70	97287,00	288916,29	23200,00	23200,00	386203,49	4173412,53	2283596,19

Групи основних засобів	Вартість основних фондів,. грн.	Структура основних фондів, %
	На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року
Будинки, споруди та передавальні пристрої	880283,40	1019345,15	23,1	24,42
Машини та обладнання	2763516,17	2921662,46	72,52	70,01
Транспортні засоби	16645,84	26442,09	0,44	0,64
Інструменти, прилади, інвентар(меблі)	3638,17	10550,17	0,1	0,25
Малоцінні необоротні матеріальні активи	146325,66	195412,66	3,84	4,68
Разом	3810409,24	4173412,53	100	100

Як свідчать дані таблиці 2, найбільшу питому вагу в структурі основних фондів підприємства в 2009 році - 70,01% на кінець року - становлять машини та обладнання, споруди та передавальні пристрої-24,42%.

Протягом року в структурі основних фондів відбулися незначні зміни: на 1,32 % зросла частка будинків, споруд та передавальних пристроїв, на 0,84% зросла частка малоцінних необоротних активів, на 0,15% зросла частка інструменти, прилади інвентар, на 0,2% зросла частка транспортні засоби в той час як частка машин, обладнання зменшились відповідно - на 2,51%

1.2 Спрацювання і старіння основних фондів

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості -- економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів (моральне спрацювання) -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) К_тес, що його розраховують за формулою

де В₀, В₁ - повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П₀, П₁ -- відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 1.).

амортизація основний фонд відрахування



Фізичний та моральний знос основних фондів

Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів - це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу - фізичний та моральний.

Фізичний знос (Physical wear) - це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Унаслідок фізичного зносу основних фондів погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна досконалість (конструкції, вид і якість матеріалів); особливості технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подання тощо), режим роботи, організація догляду, якості і своєчасність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів) тощо.

Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос основних фондів. Частковий знос можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Рівень зносу основних фондів та оцінку їхньої придатності визначають під час інвентаризації та переоцінки основних фондів. Мірилом фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу, який обчислюється за формулою

, або , (5.1)

де А - сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації (сума зносу) основних фондів; ОФп - первісна вартість основних фондів; Вк.р - витрати на капітальний ремонт основних фондів від початку їх експлуатації.

Моральний знос, як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні.

Моральний знос (Obsolescence) - це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Таким чином, моральний знос виявляється у двох формах. Перша полягає у втраті цінності старих засобів у результаті зниження вартості їх відтворення, друга - як наслідок втрата цінності старих основних фондів через створення нових, більш ефективних.

Моральному зносу другої форми підлягає в основному активна частина основних фондів.

Вимірником морального зносу першої форми є коефіцієнт морального зносу першої форми, який обчислюється за формулою:

, (5.2)

де СВ, СП - відповідно відновлена і первісна вартість основних фондів.

Коефіцієнт морального зносу другої форми обчислюється за формулою:

, (5.3)

де ОФз, ОФн - повна вартість (ціна) відповідно застосовуваного і нового засобу праці; Па, Пн - продуктивність або інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник тих самих засобів праці

1.3 Амортизація основних фондів. Суть і призначення амортизації

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизація (Depreciation) - це перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції, з метою відшкодування їх зношеної частини.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів.

Норма амортизації (Rate of depreciation) - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норма амортизації розраховується за формулою :

, (5.4)

де ОФ_п - балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.; Л - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, гри.; Т_н - амортизаційний період (нормативний термін, або термін корисної експлуатації основних фондів).

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс.

Розрахунки норм і сум амортизаційних відрахувань.

Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою :

, (5.5)

де А_р - річні амортизаційні відрахування, грн.; ОФ_п - балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн; Н_а -- норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків:

- по-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношується нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно;

- по-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки, величина якої обчислюється за такою формулою:

, (5.6)

де Н_оф - недоамортизована частина основних фондів, грн.; ОФ_з - залишкова вартість основних фондів, грн.; Д - витрати, пов'язані з ліквідацією, демонтажем недоамортизованих фондів, грн.

Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Методи прискореної амортизації дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60- 70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації.

Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тому методи прискорення амортизації - це методи дигресивної амортизації.

Доцільність застосування методів прискорення амортизації пояснюються такими обставинами:

- найбільша інтенсивність використання основних фондів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;

- накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується, у разі його швидкого морального старіння та інфляції.

Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод зменшення залишкової вартості та методу суми чисел (кумулятивний метод).

Метод зменшення залишкової вартості визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках), яка визначається за такою формулою :

, (5.7)

де n- тривалість корисного використання об'єкта основних фондів, років.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк служби сім років).

Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби устаткування (4.8). При семирічному терміні служби це дорівнюватиме

К=1 + 2 + 3 + 4 + 5 +6 + 7 = 28, або (1 + 7) : 2 ? 7 = 28. (5.8)

К1 = 4/(1+2+3+4)

Норма амортизації для першого року (коли залишилось сім років строку служби) дорівнюватиме К₂ = 3/(1+2+3+4)

Н_а=(7: 28) 100% = 25%,

для другого року (коли залишилось шість років служби) А₁ = (ОФ_п - Л)?К_і

На=(6:28)100% = 21,43%.

При використанні цього методу в перші три роки амортизовано буде понад 64% вартості основних фондів, а через п'ять років - майже 90%.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механізмом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) (Q_Р)на виробничу ставку амортизації (А_с), формула:

. (5.9)

Виробнича ставка амортизації обчислюється за формулою :

, (5.10)

де Q_ПЛ - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з допомогою цих засобів, шт.

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

Крім того, підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною з трьох груп основних фондів, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду (4.11):

, (5.11)

де А - амортизаційні відрахування за звітний період, грн.; Б_В - балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.

Річні норми амортизації для кожної з груп основних фондів установлені такі:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі - 8% (квартальна 2%);

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні та електромеханічні прилади і інструменти - 40% (квартальна 10%);

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4 - 24% (квартальна 6%);

- група 4 - ЕОМ, машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення - 60% (квартальна 15%).

РОЗДІЛ ІІ. ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

2.1 Строки експлуатації

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого -- призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори -- щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочного методу оптимізації строків експлуатації - через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.

2.2 Відтворення основних фондів

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Піл розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

2.3 Показники ефективності відтворення основних фондів

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший -- показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий -- показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів -- екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Узагальнюючі показники:

1. Фондовіддача =,

де ВП - річний обсяг виробленої продукції в вартісних одиницях;

ОФ- середньорічна вартість основних фондів.

2. Фондорентабельність =,

де П - річний прибуток підприємства.

Фондорентабельність вказує на частку прибутку підприємства, отриманого за рік, від вартості основних фондів.

2.4 Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів

В сучасних умовах слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів

· зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все наукомістких виробництв, істотному підвищенню техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

· докорінне поліпшення всієї організації робіт і економічного їх обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування -- виробництво -- розподіл -- впровадження -- експлуатація нової техніки);

· дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного і економічного розвитку;

· переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;,

· створення ринкового економічного механізму країни, спроможного викликати постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів та сприймати науково-технічні і організаційні новини (нововведення).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, концентрованої мобілізації великих власних фінансових коштів. В повному обсязі вона можлива за умови перш за все постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Шляхи кращого використання

Шляхи кращого використання. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції.

Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження).

Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи:

· перша -- збільшення екстенсивного завантаження;

· друга - підвищення інтенсивного навантаження.

Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 2).

При цьому треба відзначити дві важливі обставини.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.



Рис. 2. Шляхи кращого розкриття основних фондів і виробничих потужностей підприємства.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу.

Це спричинюється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнту змінності роботи виробничого устаткування.

ВИСНОВОК

Отже згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 об'єктом амортизації є вартість основних фондів (окрім вартості землі та незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкту активом (при зарахуванні на баланс),і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

На даному підприємстві нарахування амортизації основних фондів нараховується із застосуванням прямолінійного методу, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується на строк корисного використання об'єкта основних фондів. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Протягом року в структурі основних фондів відбулися незначні зміни: на 1,32 % зросла частка будинків, споруд та передавальних пристроїв, на 0,84% зросла частка малоцінних необоротних активів, на 0,15% зросла частка інструменти, прилади інвентар, на 0,2% зросла частка транспортні засоби в той час як частка машин, обладнання зменшились відповідно - на 2,51%.

Сума нарахованої за рік амортизації 386,203 тис. грн. - за бухгалтерським обліком; 686,283 тис. грн. - за податковим обліком.

Взагалі на підприємстві по Цеху №2 знос за період до 2009року становить 2283,596 тис. грн.

Сума нарахованої амортизації використана повністю: 288,916 тис. грн. - на капітальний ремонт; 48,200 тис. грн. - на придбання (виготовлення) та поліпшення основних фондів; 49,087 тис. грн. - на придбання (виготовлення) інших необоротних активів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000р. №92

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р. від 22.05.1997р. №283/97-ВР з усіма змінами і доповненнями, у т.ч. внесеними Законом України від 24.12.2002р. №349-IV та від 01.07.2004р. №1957-IV

3. Розширений коментар до Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 01.07.2004р. №1957-IV // Все про бухгалтерський облік. - 2004. - №71 (982). - с. 20-37.

4. Савчук Т. Податковий облік як підсистема бухгалтерського обліку та основа реалізації системи оподаткування в Україні // Бухгалтерський облік і аудит. - 2003

5. Ковальчук І.В. Реальна економіка: навчальний посібник з економіки підприємства. -К.:ВІПОЛ, 2002.

6. Покропивний С.Ф., Швиданенко Г.О., Федонін О.С.та ін. Економіка підприємства - К.: КНЕУ, 2005

7. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник-К.: Атіка, 2004

8. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства Навч. посіб. -- 2-ге видання. -- К.: Центр учбової літератури, 2010

Размещено на Allbest.ru

...